Автор: Головко Вікторія

Категорії
Наші люди

Головна мотивація – жага до життя

Як всюди встигати не поспішаючи, як насолоджуватися кожною миттю життя, нової справи, як завжди прагнути нових знань, ділитися ними з іншими та надавати психологічну підтримку. На всьому цьому добре знається  наша колега Анна Шумейко.

На прикладі родини

Багато хто знає Анну Шумейко, як старшу внутрішню тренерку нашого підприємства. В Університеті АрселорМіттал вона бере участь у таких проєктах, як «Сміливе лідерство» та «Бережи себе».

Основна посада Анни – оператор пилегазовловлюючих установок конвертерного цеху. Зараз вона у декреті, бо виховує трійко дітей – 3, 5 та 14 років. Та це не заважає їй бути активною, як внутрішній тренер. Щотижня Анна проводить тренінги з працівниками підприємства, допомагає іншим людям долати психологічні проблеми, які пов’язані з війною, багато спілкується та опановує нові знання.

«На підприємство я прийшла тому, що у мене вся родина працює тут. Мама Тетяна Віждова працювала в лабораторії на ДП № 9, двоє моїх братів зараз є працівниками нашого підприємства, – розповідає Анна Шумейко. – Та найбільше на вибір місця моєї роботи вплинув мій тато Павло Віждов. Він працював на блюмінгу, а я у дитинстві приходила до нього на роботу. У минулому це дозволялося, головне, щоб у цеху діти були разом зі своїми батьками. Я тоді ще мало розумілася на виробництві, але бачила великий робочий движ і мене буквально заворожувала уся ця атмосфера. Я із захватом дивилася на міст, який веде до підприємства, ввечері він сяяв вогнями, а коли заходила до цеху, то мене буквально зачаровував вид яскравого розпеченого металу, від якого віяло жаром.

На 4 курсі Металургійної академії я вирішила піти працювати. Пошуки роботи привели мене до конвертерного цеху. Тепер я все знаю про специфіку цього підрозділу, адже мені пощастило працювати на усіх його дільницях. Я працювала у ВТК, міксерному, шихтовому відділеннях, дільниці виплавки та розливки, на першій МБЛЗ, на складах зовнішньої прийомки інструментів і матеріалів. В цілому я вже маю 20 років стажу».

Пропагувати культуру безпеки

Все почалося з газети «Металург». Саме в ній Анна Шумейко побачила оголошення про створення на підприємстві команди внутрішніх тренерів, які б ділилися з колегами знаннями з різних напрямків, пропагували культуру охорони праці, сприяли особистісному розвитку працівників наших підприємств та взагалі б були лідерами у багатьох справах. Анна подала заявку, пройшла  відбір, навчання і невдовзі потрапила до когорти внутрішніх тренерів. Саме тоді на підприємстві почалася перша хвиля «Сміливого лідерства».

«На початку тренерської діяльності я зустріла супротив оточення. Чого я тільки не чула, і навіщо воно мені треба, і де я знаходитиму на це час, і чого це я працюватиму у свій вихідний. На їх думку мені б було краще потихеньку працювати, виховувати дітей, чекати пенсію, а потім займатися городиною. Але мені така модель життя не підходить. Мені дуже хотілося спробувати себе у чомусь новому, довести, в першу чергу собі, що я зможу реалізуватися та бути корисною для людей, – продовжує Анна Шумейко. –  Коли я почала працювати внутрішнім тренером, для мене відкрився інший світ, де у всіх, з ким я працюю, є мета, стимул займатися цією справою, зацікавленість новим. Ми ж, тренери з безпеки на виробництві, своєю чергою намагалися змінити не те що світ, всесвіт (усміхається). То був початок нового формату роботи з охорони праці. Люди очікували, що то буде якась лекція, а ми пропонували тренінг з максимальним залученням в роботу кожної людини. Ми усі були залучені в процес, допомагали одне одному. Було і легко, і складно, ми й людей навчали, і самі навчалися, мотивували їх і себе до змін».

Психологічна допомога

Коли стаєш тренером, і перед тобою стоїть завдання змінювати ставлення людей до охорони праці, поведінку на виробництві і, навіть, ментальність, без психологічних навичок не обійтися. Анна Шумейко це одразу зрозуміла і знову почала навчатися. Вона закінчила психологічний факультет педагогічного університету, стала гештальт-терапевтом (наука допомагати людям розуміти самих себе), зараз  вона навчається у Польському інституті тілесної терапії та проходить різноманітні додаткові курси з психології.

Ці знання дуже знадобилися Анні з початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Разом із навчальним процесом вона почала практично допомагати людям вправлятися з психологічними навантаженнями, які ми всі відчуваємо під час війни. Анна приєдналася до громадської організації, яка працює у Народному домі – міському хабі, де надається допомога переселенцям з окупованих міст та селищ або тих місць, які ворог активно обстрілює.

В цій організації Анна стала психологинею мобільної бригади.

«Переважно я працюю з дорослими людьми, більшість з яких поважного віку. Ми допомагаємо людям долати горе від втрати рідних та близьких, панічні атаки, розпач від втрати рідної домівки та майна. Ми допомагаємо іншим знову захотіти жити, почуватися у безпеці, наскільки це можливо, та радіти майбутньому. Основна терапія – це розмова, адже деяким людям вже стає легше, якщо вони проговорять свою проблему, – говорить Анна Шумейко. – У Кривому Розі ми працюємо і на місцях «прильотів». Моїм першим хрещенням у цьому був «приліт», що стався у липні минулого року на старій Дзержинці біля «Нового зору». Приїжджаємо, а там все димить, у руїнах, люди кричать. Жах! Одних людей треба було заспокоювати, інших виводити зі стану ступору. Пам’ятаю одну дівчину, яка після влучення ракети у будинок не могла дозвонитися до своєї родички. Дівчина була наче не в собі, ходила розгублена. Ми з командою психологів виводили її з цього стану, розговорили, допомогли їй прийти до тями. Інший випадок, в Архангельському бабуся привела онука. Біля їх будинку вночі стався «приліт». Відтоді пройшло вже півроку, а хлопець не міг оговтатись від цього, він боявся гучних звуків. Після розмови зі мною стало зрозуміло, що хлопцю потрібен час на реабілітацію та увага батьків. Ще один випадок, не пов’язаний з вибухами, він життєвий. До нас звернулася літня сімейна пара з Покрову. Зараз вони будують тут нове життя і турбуються про ментальне здоров’я одне одного. І подібних випадків дуже багато. Тож мені хочеться побажати людям у наш непростий час бути більш уважними до себе та оточення, берегти себе та пам’ятати, що безпека – це не тільки про виробництво, це про наше повсякденне життя. А ще будьте активними, живіть, а не відкладайте все на потім. Це реально допомагає у найскладніші часи. Перевірено на власному досвіді».

Категорії
Новини

Солодкі дива для маленьких чарівників

До новорічних свят ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та АТ «АрселорМіттал Берислав» привітали солодкими подарунками дітей селища Архангельського та інших населених пунктів Високопільської громади.

Мрії мають здійснюватися. А щоб це сталося якнайскоріше, треба докласти власних зусиль, а також щиро вірити у диво. В цьому впевнені діти, які мешкають в Архангельському та навколишніх селах. Разом з родинами діти перебували в окупації, добре відчули на собі, що таке «російський мир», бачили вибухи, руйнацію, пережили евакуацію, яка проходила у надзвичайно важких, небезпечних умовах. Саме тому, повернувшись до мирного життя, ці діти зараз радіють, що вони знову вдома, що вільні, що навчаються та активно волонтерять.

«Діти Високопільської громади багато пережили, і зараз вони самі намагаються допомогти іншим. Їх з впевненістю можна назвати маленькими чарівниками, адже діти щодня створюють хоч і невеличкі, але дуже корисні дива для інших, – говорить Світлана Онищенко, директор фінансовий АТ «АрселорМіттал Берислав». – Ми постаралися влаштувати для них справжнє свято, щоб у ці дні у дітей був гарний настрій. А яке ж новорічне свято без солодких подарунків? 102 подарунки отримали вихованці садочка-яслів «Джерельце» селища Архангельського, та учні опорного закладу загальної середньої освіти, які окрім навчання беруть активну участь у громадському житті селища. Також подарунки від підприємства отримали діти, батьки яких зараз захищають суверенітет України в лавах ЗСУ. Крім того, разом з  «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми надаємо й іншу допомогу мешканцям селища, допомагаємо відновлювати Архангельське після окупації, руйнування та розграбовування російськими загарбниками».

«В АТ «АрселорМіттал Берислав» працюють чимало батьків наших учнів, це головне підприємство нашого селища. Разом ми традиційно вітаємо дітей, які беруть активну участь у шкільних олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях, які проявили себе у творчості, фотомайстерності тощо, – розповідає директорка Архангельської школи Тетяна Малюжонок. – Зараз до родини активістів долучилися і дітки-волонтери різного віку. Вони плетуть захисні сітки та патріотичні стрічки, вони малюють, виготовляють різноманітні поробки, печуть усіляку смакоту та разом із батьками влаштовують ярмарки своєї продукції. Отримані кошти діти використовують для придбання необхідних для захисників речей, наприклад, дронів, які зараз так необхідні нашим хлопцям на фронті. Свої поробки діти також передають воїнам, щоб ті знали – про них пам’ятають, за них турбуються, їх чекають вдома».

Вручення дітям новорічних подарунків від підприємства відбувалося у селищній раді. Солодощі отримали діти з селищ Архангельське, Зарічне, Новопетрівка, Іванівка. Як зазначила Тетяна Малюжонок, діти громади заслуговують на свята та подарунки, вони знають їм ціну, адже їм довелося багато чого пережити. З початку повномасштабної війни селище було окуповане та пограбоване. У школі згадують про два сучасних комп’ютерних класи, які до війни навчальному закладу  подарував АТ «АрселорМіттал Берислав», вони вкрадені ворогом. То були жахливі часи. Не всім мешканцям пощастило перед окупацією виїхати з селища, якомога подалі від окупантів. Багатьох довелося евакуйовувати, до того ж у дуже складних умовах. На жаль, під час евакуації одна дитина загинула.

Дякуючи нашим захисникам Архангельське та інші населені пункти Високопільської громади вже два роки, як звільнені від ворога, діти можуть навчатися в українській школі, знову бути щасливими, святкувати, робити добрі справи та вірити у новорічні дива.

Категорії
Новини

Степове з питною водою

«АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг Гречаноподівській громаді завершити ремонт підвідного водогону до села Степове. Це дозволило повернути питну воду у домівки селян.

Проблема з водопостачанням виникла у Степовому ще у 2018 році. Вийшов з ладу вузол підключення до водогону КП «Кривбасводоканал».

Гречаноподівська громада зробила проєкт та розпочала ремонтні роботи. Але завершити їх завадив ковід. Після нього сталася ще більша біда – повномасштабне вторгнення росіян в Україну та підрив окупантами Каховського водосховища. Люди переважно були вимушені користувалися привізною водою та тією, яка була у криницях.

«Ми встигли побудувати новий водогін, а от з підключенням виникли фінансові проблеми. Тиск води у водогоні був настільки маленьким, що повноцінно користуватися ним не було можливості, – розповідає Олександра Попова, начальник загального відділу виконавчого комітету Гречаноподівської сільради. – За допомогою ми звернулися до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», який і виділив нам на підключення майже 800 тисяч гривень. Це дозволило нам замінити колодязі, зробити підкачувальну насосну станцію підземного типу та надати питну воду понад тисячі мешканцям села Степове. Зараз насосна працює на генераторах, а у перспективі її підключення до централізованого електропостачання».

Категорії
Новини

Знавці професії, яка наділена енергетикою

Наприкінці минулого року енергетики нашого підприємства та студентська молодь міста, яка опановує цю спеціальність, взяли участь у серії змагань на краще знання електротехнічних дисциплін.

Брейн-ринг

Цього разу інтелектуальна битва була присвячена електроенергетиці. «Бій» відбувся на кафедрі електричної інженерії електротехнічного факультету Криворізького національного університету. За краще знання професії, швидкість відповідей на поставлені питання, логіку та творчий підхід до завдань змагалися студенти КНУ, ВСП «Гірничо-електромеханічний коледж КНУ», ВСП «Гірничий фаховий коледж КНУ».

«АрселорМіттал Кривий Ріг» був одним із партнерів цього заходу, – розповідає Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів адміністрації з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції нашого підприємства. – Ми завжди приділяємо значну увагу профорієнтації молоді – це майбутнє нашого підприємства. А електрики, електромонтери, електрослюсарі – це одні із найзатребуваніших професій, які важливі у будь-якому виробництві. Саме тому ми максимально долучаємося до заходів, які популяризують цю та інші професії, сприяємо поширенню знань про них. І це стосується усіх учасників навчального процесу: студентів, викладачів, фахівців нашого підприємства, які долучаються до виховання майбутніх спеціалістів».

Технічний турнір

У наступному «енергетичному» заході від ПЗ «Центр професійної освіти та навчання» змагалися вже не студенти, а працівники з чотирьох  підприємств: ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ПАТ ПВП «Кривбасвибухпром», «Еріroc Україна», «Ertanz».

Наше підприємство представляла команда молодих електриків з дробарної фабрики ГД, ДАТП, МБЛЗ та «Стіл Сервісу». Деякі з них були учасниками проєкту «Нова фабрика», хтось прийшов працювати на підприємство з програми стажування.

У конкурсі їм пропонувалося не тільки показати свої професійні знання, а також довести свідомий вибір професії, інновації для розвитку економіки тощо.

«Я вже не новачок на подібних заходах, минулого року я брав участь у такому ж турнірі, тільки як студент КНУ. Зараз я вже працюю в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – ділиться враженнями від участі у турнірі Глеб Власюк, провідний інженер з АСКТП  департаменту автоматизації технологічних процесів. – У першому раунді була вікторина на знання 17-ти технічних питань з електрики. Враховувалися і правильність, і швидкість надання відповідей. У другому раунді ми виконували практичні завдання. У підсумку наша команда посіла третє місце. В цілому нам було дуже цікаво позмагатися, продемонструвати свої знання та вміння, поспілкуватися з колегами з інших підприємств».

Науково-технічна конференція

Третім заходом тижня енергетики стала Регіональна науково-дослідницька онлайн-конференція «Енергозбереження-2024: інновації та виклики», де обговорювалися сучасні виклики та перспективи енергозбереження. Конференція проходила на базі Технологічного фахового коледжу Державного університету економіки і технологій. В ній взяли участь студенти різних закладів освіти Кривого Рогу, викладачі та запрошені експерти. У складі журі конференції був наш колега начальник сталеплавильної дільниці цеху мереж та підстанцій Максим Кожуховський.

«Завжди цікаво дізнаватися про нові пропозиції у світі енергозбереження. Деякі ідеї вражали польотом фантазії, і це дуже добре, адже те, що зараз здається нереальним, у майбутньому може втілюватися у життя і бути дійсно ефективним. І добре, що такі пропозиції ідуть від молоді, за молодими фахівцями наше майбутнє, – говорить Максим Кожуховський. – Були пропозиції, які вже зараз можна впроваджувати, наприклад, «Розумні вікна». Я впевнений, що у всіх проєктів є майбутнє. Головне, щоб скоріше закінчилася війна і ми могли б вже предметно працювати над їх втіленням».

Категорії
Новини

Смаколики до свят

До Різдва та Нового Року діткам, які потребують особливої підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг» передав 1535 солодких подарунків.

Солодкі подарунки на свята – це маленьке диво, якому зазвичай дуже радіє малеча. Діти люблять Різдво та Новий рік, адже для них – це щасливий час казкових сюрпризів та  цікавих зустрічей.

Про те, щоб для особливих діток  новорічні свята були ще смачнішими, як завжди потурбувалося наше підприємство. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» бути чарівним Сантою для дітей з особливими потребами є  доброю традицією, і навіть повномасштабна війна та економічна криза не стали цьому на заваді.

Радість для «сонечок»

У Кривому Розу родини, в яких виховуються діти із синдромом Дауна об’єдналися у громадську організацію «Сонячні діти Криворіжжя». І наше підприємство вже кілька років поспіль є другом «сонечок».

«Наші дітки не уявляють новорічні свята без казки. Щороку «АрселорМіттал Кривий Ріг» стає для них справжнім чарівником, який не тільки  допомагає, а й дарує святковий настрій, приносить дітям приємні солодкі подарунки, – говорить Наталія Мельничук, голова БО «Криворізька міська організація допомоги дітям і людям із синдромом Дауна «Сонячні діти Криворіжжя». – Це треба тільки бачити, як дітки радіють подарункам, коли вони починають розпаковувати солодке багатство. Вони радіють кожній цукерочці, діляться ними одне з одним. Для дітей – це не просто подарунок – це увага, повага та привід від душі порадіти святам. У наш непростий воєнний час це в рази додає оптимізму, як дітям, так і дорослим».

Одні подарунки залишаться тут, а інші поїхали у «відрядження»

На святковий настрій та солодкі подарунки від нашого підприємства завжди чекають учні гімназії № 98, яка має інтернатне відділення (колишній інтернат № 9). Тут виховуються діти-сироти, ті, хто позбавлений батьківського піклування або опинився у складних життєвих умовах.

Щороку напередодні новорічних свят діти чекають у гості своїх давніх друзів – працівників гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Цього року, як завжди, вони приїхали з солодкими подарунками, привітаннями та найщирішими побажаннями миру та вдачі у новому році.

«Подарунки від підприємства отримали усі діти гімназії. Вручення проходило урочисто, за доброю традицією малеча приготувала концерт-виставу для  «шефів» працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через війну дехто з наших вихованців мешкає у місті Іршава Закарпатської області, але і вони не залишилися без солодких подарунків, їх ми відправили «Новою поштою», – розповіла Валентина Жадан, в.о. директора гімназії № 98. 

Смаколики об’єднаним серцям

Солодкі набори у отримали і члени Фонду об’єднаних сердець, який об’єднав родини, де виховуються діти з аутизмом. Вже багато років ця організація займається реабілітацією дітей, веде просвітницьку роботу та підвищує рівень знань у суспільстві щодо проблематики аутизму.

«Нам приємно, що у нас є такі друзі-партнери, які нас розуміють, підтримують та допомагають. Цього року нашій організації виповнилося 10 років, і більшість цього часу «АрселорМіттал Кривий Ріг» є нашим другом. Від імені усіх нас хочеться подякувати за допомогу та можливість порадувати дітей на свята. Крім солодких подарунків підприємство надало транспорт для екскурсійної поїздки до Кам’янця-Подільського. Наші дітки завжди відгукуються на увагу та турботу, яка так потрібна усім нам», – говорить Наталія Пастушенко, голова громадської організації «Фонд об’єднаних сердець».

У новий рік з солодощами і без боргів

Отримали солодкі подарунки і члени громадської організації «Спілка інвалідів». Тут людям з вадами здоров’я допомагають у реабілітації, вирішенні соціальних, юридичних питань тощо. 

«Новорічним подарункам від «АрселорМіттал Кривий Ріг» пораділи і діти, і дорослі, адже у кожному з нас живе дитина, і від свят ми завжди чекаємо чогось приємного, світлого, красивого, – сказала Лідія Данченко, директорка ГО «Спілка інвалідів». – Крім солодощів підприємство зробило нам ще один чудовий  подарунок – погасило борги за послуги  Криворіжтеплоцентралі. Ми неприбуткова організація, маємо приміщення, де ми збираємося, навчаємося, проводимо заходи. Але з часом утворилися борги за комунальні послуги з опалення. А як їх оплатити тим, хто отримує надзвичайно невеликі кошти у вигляді пенсій та виплат за інвалідністю. Це була наша давня проблема, якої тепер немає. Ми дуже вдячні підприємству за це».

Солодкі подарунки під ялинку для вихованців «Сузір’я»

Новорічний експрес подарунків від підприємства завітав і до Криворізької спеціальної  школи «Сузір’я». У школі виховуються та отримують реабілітаційні послуги діти з порушенням слуху та мовлення.

«Ого, які великі коробки!» Це були перші враження наших дітей від подарунків «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Тетяна Подопригора, заступник директора з виховної роботи. – Діти уважно роздивлялися вміст подарунків, а як вони раділи солодощам! Річ в тому, що наші діти дуже творчі, талановиті, емоційні. Вони радіють святам, чекають на них. З особливим нетерпінням вони також чекають на гостей з  «АрселорМіттал Кривий Ріг» – наших давніх друзів та партнерів. Разом ми здійснили багато різноманітних проєктів. Сподіваємося і на подальшу співпрацю. Головне, щоб наступний рік приніс усім нам довгоочікуваний мир, спокій та можливість вільно жити й працювати».

Категорії
Новини

31-го до півночі та після

А ви знаєте як колись Новий рік зустрічали криворіжці? Гайда з нами на святкових санчатах у подорож минулими роками.

Новорічні свята – часи радості та веселощів. Святково-казковій атмосфері сприяє усе – процес підготовки, вибір та вбрання ялинки, прикрашання своєї домівки, планування святкової вечері та, звичайно, саме свято. Йому вже стали притаманні свої традиції – загадування бажань у нульову мить переходу з року в рік, «колюче» ігристе вино, добрі побажання під дзенькання келихів, подарунки і, звичайно, олів’є – куди ж без нього! Саме таким ми сьогодні знаємо Новий рік. Але так було не завжди.

Забороняли та відновлювали

На початку минулого століття більшовики скасували новорічні свята, називаючи їх буржуазним мракобіссям. Під забороною була навіть святково вбрана ялинка, адже вона асоціювалася із Різдвом та його традиціями. Замість новорічних свят більшовики ввели свято «Червоної хуртовини» – це день початку світової революції. Але така маячня не прижилася, люди підпільно продовжували відзначати свої улюблені свята.  

На щастя, переважно це миналося без наслідків. А тим, кому «пощастило» бути впійманим, «світив» публічний осуд, людину могли і ув’язнити. З хронік тих часів можна дізнатися, що ті родини, у яких відзначали Різдво та Новий рік, ловили в тому числі і… через дітей. У школах або просто на вулиці активісти або ідейні вчителі вивертали їм кишені і, якщо знаходили в них зернини жита або пшениці, це означало, що люди святкували, і їх треба за це покарати.

Реабілітували свято у 1935 році. Було знято тавро і з ялинки. Її дозволили встановлювати не тільки у будинках людей, а й на центральних площах. Також влада дозволила людям радіти, накривати святковий стіл, поздоровляти одне одного.

Так було по всій країні, і у Кривому Розі, який з початком будівництва металургійного комбінату, як на дріжджах зростав та розбудовувався.

Святкова марля й кукурудза

«У війну людям було не до гучних святкувань Нового року. В ніч з 31 грудня на 1 січня у родинах поздоровляли один одного, заїдали урочисту мить тим, що є та лягали спати. Про це розповідала моя матуся Катерина Тимофіївна Подгора, яка після Другої світової війни працювала прибиральницею в заводоуправлінні КХВ, – розповідає ветеранка КХВ Галина Каряжа. – Я ж пам’ятаю наші святкові дні у 1946-му році. Я маленька, тато не повернувся з війни, ми з мамою та з молодшою сестрою живемо у бараці біля КХВ. Коли наближалися новорічні свята, мама вже планувала як нас з сестрою нарядити і збиралася до… аптеки. Готового дитячого одягу тоді не було, те, що можна було знайти на барахолці, купити ми не могли, адже маминих 36 рублів зарплати на нього точно б не вистачило. Матерії та швейної машинки, щоб пошити одяг, теж не було. А от дешевої марлі в аптеках було досхочу. З неї і шили вручну бальні наряди. Фасони придумували, які хочеш. Плаття міцно крохмалили, оздоблювали багатствами зі старовинних шкатулок, розмальовували кольоровими олівцями або фарбами, і виходило справжнє вбрання принцеси. А яка ж принцеса без корони. Її теж робили з марлі, вати, проволоки-основи та прикрашали чим прийдеться».

Як розповідає Галина Каряжа, 31 грудня ближче до опівночі мешканці кімнат у бараку виносили столи, ставили їх біля своїх дверей і починали накривати. На столах переважно були хліб, картопля, квашена капуста. У родині Галини головною стравою була кукурудза. Ще восени матусі вдалося нею запастися. Кукурудзу вона зберігала у старовинній скрині, в якій колись було її придане. Зерно відварювали, робили з нього кашу, або просто цілу заливали молоком. Галина Іванівна згадує, що це було дуже смачно. До речі, запасів кукурудзи родині вистачило й на голодні роки кінця 1940-х. Кукурудза тоді врятувала їм життя.

«Яке там олів’є, ми тоді й слова такого не знали. Після війни ми жили емоціями, раділи простим речам. На Новий рік співали усім бараком, ходили в гості, дарували одне одному сніжинки із паперу (робили з вирваних аркушів із зошита). Спиртного багато не вживали, бо 1 січня вихідного тоді не було, людям треба було йти на роботу, – продовжує Галина Каряжа. – Ялинок ми дома не ставили, їх тоді мало продавали. А от у місті прикрашена ялинка була  біля театру імені Тараса Шевченка. Ми приїжджали туди завдяки мамі, якій на роботі давали квитки-запрошення на дитячі ранки. Пам’ятаю, якими зачарованими очима ми з сестрою дивилися на цю велику, прикрашену іграшками зелену красуню. А навколо були фігурки звіряток, маленькі будиночки, гойдалки. Та найочікуванішим для нас було отримати новорічний солодкий подарунок. В ньому були цукерки, вафлі та навіть екзотичні мандарини. Це були для нас неймовірні смаколики!»

Починаючи з 1947 року, 1 січня нарешті стало вихідним. До цього свята люди почали ставитися по-особливому, готуватися до нього. Зросла й потреба у ялинкових іграшках. Їх почали масово робити у великих містах, зокрема  у Києві. Події в країні значно впливали на їхній дизайн. Були скляні фігурки овочів, представників різних робітничих професій, космонавтів тощо. А Діда Мороза взагалі саджали то у ракету, то у літак. Святкування Нового року поступово «обростало» новими традиціями. Та то вже інша історія. І ми нею з вами обов’язково поділимося згодом. А, можливо, й у ваших родинах теж є свої святкові звичаї та цікаві історії? Ми охоче їх почуємо та розповімо усім.

Фото з архівів газет «Металург», «Червоний гірник», «Домашня газета»