Категорії
Наші люди

Наставник для залізничників

Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.

Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.

Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі,  кордони підприємства були теж відкритими. 

«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів,  великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».

Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.

«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.

«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –

Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».

Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що  товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.

Категорії
Новини

Колодія, Масницю величаємо – весну зустрічаємо, або Готуємо вареники замість «блинів»

Цьогоріч з 20 по 26 лютого більшість українців відзначатиме останній тиждень перед початком Великого посту. В Україні здавна це свято називали Колодій, Масниця або Сирниця. За своїм характером, звичаями і навіть стравами у нього мало спільного з російською Масляною.

На нашій землі це свято існувало ще за часів Трипільської культури і набуло релігійного змісту за часів Київської Русі. Та все змінилося за радянської влади, коли нав’язувалися єдині свята та традиції, придушувалося усе національне багатьох народів, які входили до «імперії», щоб люди поступово забували свої корені.

В чому схожість та відмінності свят?

Масниця і Масляна припадають на один і той же час, майже однаково звучать, але тлумачення у них різне, та й зміст теж.

Масниця символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і природи. За Трипільщини це свято відзначалося на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року. Після прийняття християнства в Київській Русі церква зберегла старий звичай зустрічати весну, але приурочила його до початку Великого посту.

В Україні – це саме час добра, злагоди, примирення, вирішення конфліктів перед зустріччю з весною, коли все оживає, оновлюється.

В останній день Масниці «Прощену неділю» люди просили взаємного прощення за образи, завдані мимоволі чи навмисно. При зустрічі люди уклонялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» У відповідь казали: «Бог простить».

Масляна ж – це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстись перед довготривалим Великим постом та помірятись силою. В росії в цей час були популярними різні конкурси, що виміряють силу, серед яких і кулачні бої чи бійки «стінка на стінку».

Що готували?

В Україні головною стравою Масниці були вареники. Їх зазвичай готували з сиром, щедро змащуючи вершковим маслом, сметаною чи вершками. До речі, звичай приготування вареників теж виник ще за часів Трипільської культури.

На основі молочних продуктів готували й інші страви: галушки, локшину, сирники та сирні баби. Усі каші готувалися цього тижня на молоці. З нього ж робили ряжанку, колотуху, розтирачку та кисіль.

А от на Масляну в росії готували млинці – пусті або з рибою, ікрою. Також пекли оладки, пиріжки, «баранки» та інші виробі з тіста.

Колодій: зазирнемо в історію ще глибше

Ця назва в Україні зараз дуже часто згадується. А що ж воно таке – Колодій?

Все просто: саме так називали Масницю до хрещення Київської Русі.

За народним повір’ям, Колодій – це опікун шлюбу, який обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок. Тож в Україні існував звичай прив’язувати колодки – дерев’яний брусок, поліно чи палицю – тим хлопцям чи дівчатам, хто ще без пари. Для них це було жартівливе покарання. Хто не бажав тягти колодку, той мав відкупитися від неї: піснями або танцями, їжею, напоями, кольоровими стрічками чи грошима. Після викупу колодку відв’язували. Самому цього зробити було не можна.

Колодку могли прив’язати і до батьків неодруженої молоді – за те, що вони вчасно не оженили сина чи не віддали дочку заміж.

У Колодки протягом святкового тижня було своє життя. У понеділок вона, як маленьке дитя, «народжувалася», у вівторок «охрещувалася», в середу їй святкували «похрестини», у четвер Колодка «помирала», в п’ятницю її «хоронили», в суботу – «оплакували», а в неділю завершали її життєву долю. Пік святкувань відбувався у середу.

Колодій – суто українське свято, якому немає аналогів у інших народів. Тож щиро вітаємо вас із нашим українським Колодієм або Масницею!

Пам’ятаймо наші свята, традиції та цінуймо українське!

У статті використані ілюстрації з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Інсульт: що робити, щоб не опинитися в групі ризику

«Було все нормально, але раптом щось сталося – руки заніміли, голова пішла обертом… Встановили діагноз інсульт». Подібні слова часто можна почути від людей, які пережили інсульт, або від їхніх рідних, адже самі хворі вже не в змозі були говорити. Інсульт називають раптовою хворобою і другою у світі, яка забирає життя. Симптоми з’являються стрімко і комплексно. Але чи дійсно ця хвороба є раптовою та чи можна її попередити? Розібратися в цьому нам допоможе лікар-невропатолог Станіслав Чілігін.

Станіслав Чілігін

Поспілкуватися з лікарем та поставити йому питання щодо власного здоров’я кожен може у поліклініці ПП «Стіл Сервіс», де він приймає робітників нашого підприємства під час проходження профілактичного медогляду. Також Станіслав Чілігін є лікарем-невропатологом в інсультному відділенні міської лікарні № 2, де надає практичну допомогу хворим.

«Інсульт – дуже важка хвороба. За даними МОЗ України щороку у нас фіксується близько 120-150 тисяч випадків інсульту. На жаль, 40 відсотків із них закінчуються летально. В інших випадках люди роками лікуються, часто стають інвалідами. Повністю відновитися вдається далеко не всім. Загалом ця хвороба характерна для людей більш старшого віку, але останнім часом інсульти значно помолодшали і, на жаль, їх стає дедалі більше, – говорить Станіслав Чілігін».

Що таке інсульт?

 – Це гострий стан, під час якого вражаються кровоносні судини головного мозку, що спричиняє ушкодження тканин мозку та розлади його функцій. Інсульти бувають двох видів – ішемічні (у більшості випадків), коли судина закупорюється тромбом, або геморагічні – коли мозкова артерія розривається. Також інсульти розподіляються на важкі і не дуже. Та навіть з легким перебігом інсульт вважається смертельно небезпечним захворюванням.

Звідки береться ця хвороба, чи можна їй запобігти?

– Профілактика інсульту доволі проста – це здоровий спосіб життя: збалансоване харчування, повноцінний сон, уникання надмірних стресів, рухливий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок (особливо паління), систематичний контроль рівня холестерину у крові та артеріального тиску. Варто одразу звертатися до лікаря у разі порушення серцевого ритму, не допускати надлишкової ваги. При цукровому діабеті дотримуйтеся спеціальної дієти.

Виконувати ці правила треба у будь-якому віці. У моїй практиці був 19-річний хворий. Нам вдалося його врятувати та повернути до повноцінного життя. Але так щастить не кожному. Найбільше інсульт вражає людей у віці 40+. Я б радив людям з цього віку уважніше ставитися до свого здоров’я.

Чи залежить інсульт від спадковості?

– Якщо інсульт стався у ваших бабусі чи дідуся, то не обов’язково, що у вас він теж станеться. Але може бути спадкова схильність до хронічних захворювань, які можуть спричинити інсульт. Тож, ще раз повторюся, треба дотримуватися профілактики та здорового способу життя.

Як зрозуміти, що у людини стався інсульт, які його перші ознаки?

– Інсульт завжди раптовий. Для кращого розпізнавання його перших ознак є дуже простий і ефективний метод. Просто запам’ятайте слово «МОЗОК». У даному випадку це абревіатура:

М – МОВЛЕННЯ – його раптове порушення; 
О – ОБЛИЧЧЯ – раптова асиметрія; 
З – ЗАПАМОРОЧЕННЯ;
О – ОЧІ – погіршення зору;  
К – КІНЦІВКИ – слабкість або оніміння рук чи ніг.

Якщо помітили хоча б одне із цих раптових порушень у людини, мерщій телефонуйте 103 та чекайте на «швидку». Успіх лікування залежить від своєчасності звернення за медичною допомогою – чим скоріше, тим краще.

Але трапляється й таке, що люди з не явно вираженими симптомами інсульту не поспішають до лікарні, сподіваючись, що «воно саме пройде». Не пройде, буде тільки гірше, уражені ділянки головного мозку почнуть відмирати і «вимкнуть» різні функції організму. Людина може стати інвалідом або взагалі померти. Тож за перших ознак інсульту я раджу не зволікати з лікуванням! 

Бережіть себе і своїх близьких! Будьте здорові!

Категорії
Новини

«Світлячки» з аглоцеху

В аглоцеху № 3 подбали, щоб робітники вночі «світилися». А вам слабо?

Саме для безпеки пересування працівників цеху містом у темний час доби в цеху власними силами виготовили світловідбивні брелоки та закликають колективи інших цехів підприємства приєднатися до цього імпровізованого челенджу. І все заради того, щоб люди стали помітнішими на дорозі.

Темної-темної ночі, в темному одязі, на темній дорозі… За таких умов водії машин майже не помічають пішоходів. І чим темніший на людині одяг, тим складніше її розгледіти. На жаль, через війну та пошкоджену обстрілами ворога енергетичну інфраструктуру таке явище стало нашою буденністю, внаслідок чого збільшилася кількість ДТП за участі пішоходів.

«За прохідною ми дуже часто буквально «провалюємося» у темряву, в таких умовах перетинаємо дороги зі жвавим рухом, де навіть іноді світлофори не працюють. Близько чи далеко від нас автомобіль, ми визначаємо за світлом фар, а от нас, пішоходів на дорозі, водій може і не помітити. Так, ми вмикаємо ліхтарики, підсвічуємо себе «мобілками», але цього замало. Щоб стати помітнішими на дорогах, треба ще й підсвічувати себе різними світловідбивними елементами на одязі. І чим більше цих елементів буде, тим краще», – говорить Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3, яка є автором ідеї створення світловідбивних брелоків для робітників цеху.

У цеху цю ідею одразу ж підхопили, і робота в колективі закипіла. Олена розробила дизайн брелоків, паралельно йшов пошук матеріалу, з якого їх можна було б виготовити. Головним критерієм для матеріалу були якість (щоб він швидко не затирався), добрі світловідбивні властивості поверхні та достатня товщина, адже тонкий матеріал для брелоків не підходить.

Роботу з пошиття виробів взяла на себе оператор пульта управління Марина Самошкіна. «Для мене це було простою роботою, адже за першою спеціальністю я кравець верхнього одягу і навіть певний час працювала за нею. Та потім вирішила працевлаштуватися до аглоцеху № 3, тут вже працювали мої тато та сестра, –розповідає Марина Самошкіна. – Я зайнята в технологічному процесі. Робота потребує уваги до всього. Увага стала в пригоді й під час пошиття цих брелоків. Я старалася робити все акуратно, щоб було красиво, адже люди причеплять їх на одяг, сумки, рюкзаки».

Загалом в цеху виготовили близько 500 світловідбивних брелоків. Їх роздали не лише працівникам АЦ № 3, а і співробітникам підрядних організацій, які працюють на його території.

У аглоцеху № 3 сподіваються, що колективи інших цехів підприємства підхоплять ідею створення подібних аксесуарів безпеки для своїх робітників і тим самим зроблять свій внесок у справу збереження людського життя та здоров’я.

Категорії
Новини

Гопак – танець та лицарське мистецтво України

Підскоки, підтупи, вихиляси, закрутки, голубці – це елементи запального українського гопаку. Крім мистецької складової цей танець поєднав в собі і фізичну підготовку, і лицарське мистецтво, яке може гідно конкурувати з багатьма східними бойовими єдиноборствами.

Сьогодні Україна бореться за свою свободу на усіх фронтах, і на культурному теж. Тож інтерес до всього аутентичного – традицій, кухні, пісень і танців – виріс у рази. Виконання гопаку майже кожен з нас бачив по телевізору чи на концертах. Подих захоплює коли дивишся, як виконавець проходить по сцені «колупалочкою», а потім підскакує, як з гармати, та у повітрі робіть шпагат, або як закружляє на одному місці навприсядки.

Не спадало на думку повторити це?

«Без значної фізичної підготовки у вас отак, сходу, нічого не вийде, – запевняє Павло Філяєв, який багато років займався танцями у зразковому хореографічному ансамблі «Юність» Палацу культури металургів, а також в ансамблі народного танцю «Дзига». – Щоб зробити знамениті акробатичні елементи гопаку треба бути гнучким та мати міцні м’язи рук, ніг, спини, пресу. Для цього треба заздалегідь добре потренуватися в спортзалі чи вдома. Саме так я і робив. Коли в нашому колективі ставили гопака, я вже був готовий виконати його складні елементи. Наприклад, той самий поперечний шпагат чи «крокодила» – це коли ти навприсядки по черзі викидаєш ноги і при цьому тримаєш рівно тулуба та залишаєшся у рівновазі. Під час підготовки до виконання танцю я також цікавився історією гопаку. Насправді гопак танець непростий, це поєднання духовного та фізичного вишколу козаків, унікальна підготовка майбутнього бійця».

Павло Філяєв (в центрі)

Танцювання-тренування

За історичними даними, коли козак потрапляв на Запорізьку Січ, його починали спрямовувати на освіту – вчили читати та писати, грати на музичних інструментах, танцювати. Виконання гопака було своєрідною підготовкою для майбутнього бійця. Танцюючи, він відпрацьовував основні бойові елементи: швидкість, удари рук та ніг, тактики двобію тощо. Через декілька років таких танців хлопчина перетворювався на справжнього воїна. До речі, починати займатися гопаком можна було вже з трьох років.

А чи знаєте ви, що у бойовому гопаку діють сім рівнів майстерності. Перші три рівні учнівські: Жовтяк, Сокіл, Яструб. Джура – проміжний рівень, який відповідає кандидату в майстри спорту. Рівень майстра – Козак та Характерник. Стати Волхвом – це означало набути найвищого рівня майстерності, який дозволяє перейти від фізичної площини у духовну, енергетичну. В цілому на пізнання усіх тонкощів бойового гопаку уходило від 5 до 25 років.   

Трохи про вбрання

Як правило, гопак танцюють у червоних шароварах, вишитій сорочці, кольоровому широкому поясі та чоботах. Таке вбрання було не тільки яскравим, але і зручним. Просторі шаровари не сковували рухів, в них було зручно розтягуватися. Вишиванка ніколи не розхристувалася під час складних, подекуди карколомних елементів танцю, а широкий намотаний пояс надійно захищав живіт та поясницю виконавця. Міцні чоботи теж мали захисну складову – захищали стопу від удару.

Чому в назві корінь «гоп»?

Є декілька варіантів виникнення назви гопака. За одним із них він пішов від вигуку «гоп», що означає стрибок або притупування. За іншою версією, ця назва має санскритський корінь «гопало», що означає захисник чи охоронець. Цікаво, що в індуїзмі є герой Гопало – це покровитель пастухів, якого, до речі, зображують танцюючим.

Відродження традицій

Про гопак, як танець ми доволі добре знаємо. У 1940 році його нова історія розпочалася з ансамблю пісні та танцю України, який очолював Павло Вірський.

А от про бойовий чи спортивний гопак – просто щось чули. Це результат радянської заборони українських традицій та мистецтва, в тому числі і бойового.

Відродження бойового гопака почалося наприкінці минулого століття. Спортсмени по крихтах збирали знання пращурів, систематизували їх, буквально розшифровували з рухів українських танців.

Цікаво, що саме бойовий гопак був представлений на четвертому фестивалі бойових стилів національних бойових мистецтв різних країн світу, який проходив у жовтні 2001 року у Південній Кореї. Більше того, гопак посів там третє місце, чим шокував світ бойових мистецтв. Бойовий гопак так сподобався гостям та учасникам фестивалю, що навіть монахи з монастиря Шаолінь виявили бажання вивчити декілька його елементів.  

Можливо, хтось із робітників нашого підприємства знає щось більше про бойовий гопак чи займається ним, або захоплюється іншими видами українського мистецтва. Відгукніться. Ми обов’язково розповімо і вашу історію знайомства з гопаком та нашими віковими культурними цінностями.  

У статті використані ілюстрації з архіву Павла Філяєва та з відкритих джерел.

Категорії
Новини

На доменній печі № 9 відремонтували систему вагового дозування сировини

Хоча «дев’ятка» зараз тимчасово не працює, там продовжуються ремонти обладнання. Їхня головна мета – забезпечити готовність металургійного об’єкту до експлуатації у разі необхідності. Серед зробленого за останній час  ремонт системи повірки вагового дозування на шляху, де відвантажується кокс.

Кожна господиня знає, щоб страва була смачною, під час готування треба додавати визначену рецептом кількість інгредієнтів. Так і в металургійному виробництві. Щоб технологія доменної плавки велася правильно, в доменну піч необхідно покласти у правильному співвідношенні сировину – кокс та агломерат.

Для контролю кількості їх відвантаження в доменному цеху № 2 існують дві системи вагового дозування – на коксовому та агломераційному шляхах. На перший погляд ці системи прості: складаються із довгих залізничних колій та спеціального візка-вагів із важелями. Загалом система ефективна, адже допомагає чітко контролювати дозування шихтових матеріалів через вагові воронки для подальшого виробництва чавуну.

Візок-ваги із важелями

«Дотримання чіткого співвідношення ваги коксу та агломерату під час завантаження доменної печі допомагає правильно вести доменну плавку, – говорить Сергій Мязін, начальник доменного цеху № 2. – Якщо коксу буде більше, плавка буде зайве нагріватися, і затрати дороговартісного коксу будуть більшими. Якщо ж більше агломерату, то плавка може різко охолонути, що теж недопустимо. Отже, баланс сприяє якості».

Під час ремонту в цеху демонтували старе обладнання, провели велике прибирання території від залишків шихти, встановили нові колії та відремонтували візок-ваги.

Як зазначив Євген Терьохін, в.о. старшого майстра ДЦ № 2, такий капітальний ремонт доволі складний та дорогий, орієнтовно він коштує 10 млн грн. Тому в рази цінніше, що під час війни його вдалося виконати власними силами підприємства. Ремонт виконували фахівці центрального департаменту з утримання та ремонтів, а також спеціалісти ДЦ № 2. 

В цеху вже відремонтували систему вагового дозування на коксовому шляху, зараз роботи тривають на шляху, де відвантажується агломерат.