Категорії
Новини

Залізниця – під замком

У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» впровадили технічні заходи для підвищення рівня безпеки на залізниці.

Для металургії потрібен кокс, а для виробництва коксу необхідний вугільний концентрат. Його поставляють на завод залізницею. Донедавна доступ до вагоноперекидача, який вивантажує концентрат, та до залізничних колій біля нього був, як то кажуть, вільним. Працівник підрядної організації «Стіл Сервіс Груп» Роман Іскрук, який разом з колегами керує роботою вагоноперекидача, має не дуже позитивні спогади про відкритий доступ, та воно й зрозуміло.

«До вагоноперекидача запросто потрапляли сторонні люди: не пов’язані із залізницею працівники КХВ, охоронці підприємства, та й просто сумнівні персони невідомо звідки. Хто тільки до нас не забрідав? – згадує Роман Іскрук. – І мало того, що сам вагоноперекидач – дуже небезпечне устаткування, якщо занадто допитливі вирішать його дослідити, та ще й по колії поруч пускають вагони, які їдуть своїм ходом з гірки, тому їдуть тихо, що особливо небезпечно. Я відповідаю за безпеку процесу розвантаження, тож на серці було неспокійно. Зараз же навантаження на мою нервову систему значно зменшилося, бо нові безпекові загорожі сконструйовані так, що тепер ми повністю контролюємо процес потрапляння людей на цю територію».

Тригером для встановлення захисних загорож став нещасний випадок, що стався минулого року на одному із зарубіжних підприємств «АрселорМіттал». «Тоді на залізниці загинула людина, і було вирішено діяти на випередження, щоб не допустити такого у нас, – розповідає провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки нашого підприємства Володимир Бакуменко. – Один із заходів розробили саме для вагоноперекидача вуглепідготовчого цеху. Встановили загорожі, запобіжні змійки, поставили хвіртку з електронним замком. Тож тепер без дозволу машиніста через територію вагоноперекидача не пройде жодна людина. І такі технічні заходи, коли більше покладаються не на свідомість людей, а на фізичне блокування  доступу до небезпек, я вважаю найнадійнішими».

Над розробкою заходу також працювала інженерка з охорони праці «Стіл Сервіс Груп» Вікторія Рябоконь. «Ми намагалися отримати чіткий і практичний алгоритм пропуску на територію: у конструкції захисної споруди є кнопка, людина на неї тисне, машиніст вагоноперекидача бачить це на своєму пульті керування і ухвалює рішення – кого пропустити, а кому, як то кажуть, немає там чого робити. І відкриє він замок лише завершивши операцію й вимкнувши устаткування. Завдяки цьому перехід став прогнозованим, контрольованим, а ризики практично усунені. До того ж коли з гірки їде вагон, то замок не відімкнеться, поки вагон не проїде на небезпечну відстань».

Категорії
Новини

Чудовий день для красивих справ

На території коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшов захід з озеленення території.

Трудовий десант коксохіміків очолив директор коксохімічного виробництва Микола Галушкін: «Важко сказати, хто був ініціатором ідеї висадки дерев, мабуть, це було колективне рішення. Взяти участь у заході ми запросили колег з інших департаментів, і я вдячний керівництву енергетичного департаменту на чолі з Сергієм Пархоменком, директору прокатного департаменту Олександрові Ткаленку та іншим помічникам, які приєдналися до нас сьогодні. Вочевидь, коксохіміки впоралися б і самі, але ж атмосфера спорідненості між підрозділами – це чудово. Я вже уявляю, як оці кущики калини – символу нашої України – приймуться, зарясніють білосніжними квітами, а потім вкриються яскравими ягодами. Буде дуже гарно».

Разом з калиною організатори підібрали рослини ще кількох видів, які безумовно прикрасять суворі виробничі пейзажі.

«Тамарикси, дикі сливи та сакури будуть дуже класно виглядати на нашому КХВ. А ще – бобовник. Назва не дуже романтична, але квітнуть ці дерева дуже гарно, повірте, – усміхається майстриня управління КХВ Марія Мелецька. – Всі ці види гарні, різноманітні, квітнуть в різний час. Вони гармонійно доповнюватимуть одне одного. А до цього ми вже встигли висадити кущі лаванди, гібіскуси різних видів, декоративні верби. Залишилося посадити ще кілька кущів хвойника. На роботі ми проводимо багато часу свого життя і маємо зробити наше оточення яскравішим, гарнішим. Це позитивно впливає на емоційний стан».

Частину саджанців посадили біля композиції з «Золотими правилами з охорони праці» зі словами «Believe in zero» , що встановлена біля входу та в’їзду до промислової зони КХВ. Саме цим шляхом більшість коксохіміків рухаються до своїх цехів. І коли саджанці забуяють зеленню та квітами, це буде додатковим нагадуванням людям, що життя чудове, попри все, що його треба берегти, і що нуль нещасних випадків можливий.

Категорії
Новини

Надійна дружина нікому не завадить

Серед найвидовищніших заходів Тижня охорони праці завжди були змагання команд загальнооб’єктової добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Цьогорічна зустріч добровільних пожежників, організована відділом пожежної безпеки підприємства, не стала винятком. І перш ніж показати вміння гасити вогонь та долати перешкоди, команди мали продемонструвати свої знання у царині пожежної безпеки. Найкраще випробування теорією пройшла команда відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху. Друге місце посіли прокатники, а третьою стала команда кисневого виробництва.

А найбільш видовищні події конкурсу відбулися на тренувальному майданчику Державної пожежно-рятувальної частини № 10. Змінний майстер з логістичного забезпечення ВБРС конвертерного цеху В’ячеслав Семенов вперше брав участь у змаганнях, тож вражень отримав чимало.

«Мені, як новачку, поки що не довірили гасити пожежу чи долати перешкоди. Сьогодні я просто пробіг стометрівку та передав естафету колезі. Але дух командної боротьби, адреналін я відчув. Нам треба бути у формі, вміти діяти у екстремальних ситуаціях, адже на території нашого відділення вистачає місць з підвищеною пожежною небезпекою. І я сьогодні отримав корисний досвід, наприклад навчився з’єднувати пожежні рукави».

З’єднання рукавів та гасіння умовного займання у вигляді спеціальної мішені – то був заключний етап змагань. А почали практику з пожежної естафети. Після «стометрівки», яку біг наш новий знайомий В’ячеслав Семенов, був етап з подоланням височенного дерев’яного щита, а потім учасники команд показали вміння тримати рівновагу, долаючи специфічну перешкоду. Фінальним завданням треба було якомога швидше загасити вогонь вогнегасником. Загальнокомандну перемогу здобули ті, хто найшвидше пройшов всі чотири етапи. І це була четвірка з кисневого виробництва. Другий час показала команда шахтоуправління. Третіми фінішували конвертерники.

Інтрига зберігалася до останнього етапу змагань, а саме до бойового розгортання. Це динамічне видовище: п’ятеро учасників чимдуж мчать зі старту до пожежних рукавів, що під’єднані до пожежної машини. Елементи рукавів роз’єднані, і командам треба швидко їх скласти. Потім вже зі складеними рукавами пожежники-добровольці мчали на позицію, звідки необхідно було струменем води вцілити у спеціальну мішень.

Найшвидшими та найвлучнішими виявилися коксохіміки, але не дуже вдалий виступ на попередніх етапах не дозволив їм вибороти високе місце. КХВ – п’яті у загальному заліку. Команда Ливарно-механічного заводу стала шостою у розгортанні та посіла шосте місце у підсумку, тут все логічно. П’яте місце на заключному етапі і четверте загалом – у команди кисневого виробництва. Третє місце у розгортанні дозволило команді ШУ посісти ще й третє місце у підсумку. За перемогу у змаганнях  відчайдушно боролися працівники ВБРС, але четверте місце на фінальному етапі відсунуло їх на другу загальнокомандну позицію. А другими у розгортанні стали прокатники, що зробило їх переможцями змагань.

 Сергій Царенко, старший змінний майстер коксового цеху № 1: «Для нас, коксохіміків, такі конкурси дуже актуальні. На нашому виробництві багато пожежонебезпечних місць та процесів, тому регулярно проводяться навчальні тренування. У нашій команді – працівники з коксового цеху, цехів вловлювання та сіркоочищення. Вони мають справу з газопроводами, коксовими батареями та іншим небезпечним устаткуванням, з горючими матеріалами. Ми завжди маємо бути у формі, особливо зараз, коли літають шахеди та ракети, і такі конкурси дають змогу тримати потрібну форму».

Роман Кривохатько, начальник 29 Державної пожежно-рятувальної частини: «Ми захищаємо від вогню та інших стихійних лих ваше металургійне виробництво, шахтоуправіння, гірничий департамент. Рятувальники наполегливо тренуються, і коли ми отримуємо сигнал про займання, то дуже швидко опиняємося на місці. Але дуже швидко все одно ж не миттєво. І отут надія саме на оцих працівників, які вже в цехах. Саме вони зможуть миттєво попередити людей, почати гасіння первинними засобами, а ще, що для нас також надзвичайно важливо, миттєво надати необхідну інформацію».

Щиро вітаємо переможців, призерів, всіх учасників, адже як зазначив начальник управління промислової безпеки Сергій Мельник, сьогодні переможених не було, бо кожен отримав дуже цінний досвід, і добре було б, аби він ніколи не згодився.

Категорії
Новини

Безпека: на змінно-зустрічних – про зміну ставлення

Змінно-зустрічні збори у цехах – це для організації виробництва. Але головне – для усвідомлення ризиків та налаштування на безпечну роботу.

У мене була змога вчергове пересвідчитися у цьому сьогодні на зборах працівників цеху вловлювання та сіркоочищення коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг», які відвідали заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євгеній Шидловський та директор коксохімічного виробництва Микола Галушкін.

Заступник начальника цеху з виробництва Володимир Лавський, як і завжди, почав з питань охорони праці, з обговорення звернення генерального директора Мауро Лонгобардо, де він просить всіх співробітників не забувати про свою безпеку та безпеку колег, дотримуватися правил. Володимир Лавський вкотре нагадав Золоті правила, ризики-вбивці та інші ризики. А їх у цеху – безліч. Вловлювання та сіркоочищення – серед найнебезпечніших виробництв підприємства.

«У нас є всі шість ризиків-вбивць і не тільки, – говорить Володимир. – Електроустаткування багато, вантажопідйомних механізмів вистачає, є роботи на висоті, обертові механізми тощо. А ще кілометри трубопроводів та обладнання під тиском, який подекуди сягає 11 атмосфер, а температура пари у – до 263 градусів за Цельсієм. Тому безпека праці – першочергова. З цього ми починаємо всі збори, незалежно від того, є гості чи ні. Пропрацьовуємо як загальні питання, так і теми місяця та кожних зборів».

Микола Галушкін закликав колег ретельно оцінювати ризики та закликав зупиняти роботу у разі, якщо вона може призвести до нещасного випадку, і це буде єдине правильне рішення. Також він нагадав про важливість застосування системи блокування небезпечних енергій LOTO, що надійно запобігає нещасним випадкам.

Євгеній Шидловський не уникав неприємних тем, не обходив гострих кутів. Він розкрив коксохімікам обставини двох смертельних випадків, а також розповів про інцидент з важкими наслідками, що відбувся минулої п’ятниці з працівником ТЕЦ. Євгеній зазначив, що, на превеликий жаль, наше підприємство є антилідером з безпеки праці у 2026 році серед підприємств компанії. Можливо справа у старому устаткуванні? Але ж 2025 рік співробітники «АрселорМіттал Кривий Ріг» відпрацювали взагалі без смертельних випадків на тому ж устаткуванні. Технічне переоснащення триває, але ж багато залежить і від поведінки людей, від дотримання вимог, що доводять результати розслідування випадків. Ми не можемо в мить замінити техніку, все відремонтувати, і поступова цілеспрямована робота триває, але кожен прямо зараз може змінити ставлення, вирішити працювати безпечно, і це матиме вирішальне значення.

Категорії
Наші люди

Кермо в руках, а тонни під контролем

Понад 40 років працює на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг», водійка автонавантажувача коксового цеху № 1 Ольга Жила. і переважну більшість часу – за кермом чотириколісної техніки.

Впевнено повертаючи кермо, Ольга їде дорогами коксохіму. Усі шляхи їй добре знайомі, адже ними за десятиліття своєї роботи вона наїздила не одну сотню кілометрів. Замовлень на перевезення різних вантажів у Ольги дуже багато, і їй треба встигнути всюди. Вона безпосередньо залучена до технологічного процесу, займаючись розвантаженням-завантаженням вугільної шихти та коксу, які доставляються залізничними вагонами, перевозить й інші потрібні вантажі.

«Мій хлопчик, так лагідно я називаю свій електрокар. Він невеликий, але мобільний та сильний, має місткий ківш, здатний підняти до п’яти тонн. Також, користуючись стрілою, яка висувається вперед на 4 метри, а у висоту на 7, я можу діставатися вантажу на значній відстані. Ми з технікою чудово ладимо, машини мене слухаються. Я завжди була з ними на «ти». Це дійсно моя справа, і якщо можна було б час повернути назад, я б знову обрала техніку», – говорить Ольга Жила.     Все почалося у далеких 1980-х роках. У гості до своєї сестри Оксани, яка мешкала з родиною у Кривому Розі, Ольга приїхала з Чернівців. Наше місто одразу їй сподобалося, тут було багато молоді, а ще – роботи. Під час гостин Ользі запропонували познайомитися з виробництвом, про яке вона раніше й не уявляла. Про те вона вже тоді дуже любила техніку, і хотіла «спілкуватися» з нею на професійній основі. Тому з радістю погодилася на пропозицію піти працювати на коксохім. Спочатку влаштувалася сюди прибиральницею. Втім за рік Ольга вже стала електромонтеркою, звичайно, після відповідного навчання. Ще через рік, дізнавшись, що на щойно відкритому складі капітального будівництва КХВ потрібні водії навантажувачів, вона навіть не вагалася з вибором, вирішивши: «Це моє».

«Працювати з технікою, любити її, керувати автомобілем – всьому мене навчив батько Танасій Вовк, який був електромеханіком, – розповідає Ольга Жила. – Спочатку на КХВ я працювала на однотонному електронавантажувачі, потім на тритонному, згодом – на інших, потужніших та складніших. Керувати кожним я щоразу вчилася, і опановувала нове із задоволенням. Я навіть відремонтувати навантажувач можу. Одного разу двигун тритонника повністю «перебрала». До цього подібного ніколи не робила, але у мене є така риса характеру – якщо мені щось треба, є мета, то я її обов’язково досягну. Зняла двигун, розібралася що й до чого, замінила деякі деталі, зібрала… а він не працює. Процес повторила, зрозуміла, що не так, і у мене все вийшло. Допомогу у чоловіків попросила тільки для того, щоб вони перенесли двигун. Важкий він (сміється). Згодом власноруч робила й інші ремонти. І все це не тому, що нікому це зробити, а тому, що мені це подобається».

Зараз Ольга працює на техніці італійського виробництві, яка оснащена вилами та ковшем, що замінюються одне одним.

Це зараз жінка за кермом вже звичне явище, а у далеких 80-х роках побачити жінку, та ще й за кермом спецтехніки, було рідкістю. Проте Ольгу, єдину жінку-водійку автонавантажувача, дуже тепло прийняли у колективі. Тут Ольга познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом, теж водієм. Спочатку він теж працював на навантажувачі, згодом керував автомобілем швидкої допомоги. Разом вони виростили та виховали двох донечок.

«Ольга Танасіївна надзвичайна жінка, ми усі її поважаємо. Вона одразу обрала, так би мовити, чоловічу професію, і так гідно працює, що будь-кому можна повчитися. Наша Ольга дуже відповідальна. Вона буквально живе своєю роботою, поспішає сюди завжди з гарним настроєм, та й нас позитивом заряджає, – говорить про колегу Сергій Сичов, майстер з ремонту дільниці вентиляції, голова цехкому ПМГУ коксового цеху № 1. – А ще Ольга бачила, як демонтували старі, як зводили з нуля нові коксові батареї №№ 5, 6. При цьому вона не просто спостерігала, а брала активну участь у цих процесах. Разом з колективом першого коксового цеху, вже за часи повномасштабної війни Ольга брала участь у гарячій консервації КБ, їх відновленні після аварії, причина якої блекаут тощо. І Ольга завжди була там, де вона потрібна. Звичайно, завжди поруч зі своїм сталевим товаришем».  

«Як же швидко промайнули ці 43 роки, майже, як один день,– говорить Ольга Жила. – А у свою роботу я й досі закохана. У мене навіть настрій покращується, коли я тут поряд зі своєю машиною. Буває встаєш вранці, спати хочеться, щось болить та «ломить». До гаража дійшла – все, здорова і готова працювати. Робота мене надихає, дає мені впевненості у собі, сили та бажання рухатися вперед. Тож, буду їздити й надалі!».

Категорії
Новини

Заміряли, накреслили, зробили

Я застав його перед самим відправленням. Він справив потужне враження! По-перше, – розмірами. Завдовжки більше п’яти з половиною метрів, понад три метри заввишки, і майже три метри завширшки. Увесь зі сталі, покритий болтовими з’єднаннями, наче з фільму-антиутопії. Це – корпус грохота для п’ятої та шостої коксових батарей коксового цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», виготовлений ремонтно-монтажним цехом № 3 та цехом металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.

Багато з устаткування, що раніше для коксохімічного та металургійного виробництва, гірничого департаменту замовляли у сторонніх виробників, зараз виготовляє наш ЛМЗ. Реалії воєнного часу такі, що багато українських машинобудівних підприємств зупинилося, логістика із зарубіжними ускладнена, тож доводиться максимально покладатися на власні сили. Цехи ЛМЗ активно освоюють нові вироби, необхідні металургам, гірникам, коксохімікам, і корпус грохота – черговий у цьому ланцюгу. Його виготовили, зразу навіть не маючи креслень, і це свідчення високого класу.

Креслення грохота робили, як то кажуть, з натури. До РМЦ-3 привезли попередній грохот, розібрали, наші конструктори ретельно все замірили, і інженер-конструктор Євген Калабін виготовив креслення, на основі якого взялися за роботу.

«Працівники нашого цеху виготовили з листового прокату, кутника та інших матеріалів заготовки для майбутнього корпусу,  – розповідає заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод. – А потім ці елементи з’єднали групами завдяки зварюванню. Для виробу застосовувалася марка сталі, з якою наші люди ще не працювали, тож зварювальний дріт замовляли окремо. Варили напівавтоматами. Над завданням працювали працівники двох змін: котельник Олег Пронченко, складальники з бригад Олександра Григор’єва та Олександра Заболотнього, зварники Олександр Свєтлов, Руслан Лазоренко, Ігор Струц та інші. Завдання, непросте, але все вийшло».

Далі елементи корпусу привезли до РМЦ-3. Як розповів змінний майстер цеху Дмитро Лебедєв, працівники РМЦ-3 обробили складові корпусу, виконавши комплекс свердлувальних, розточних та фрезерних робіт. А далі чекало найцікавіше – об’єднати стінки корпуса, балки (поздовжні, поперечні, підвібраторну) та інші складові у готовий виріб, здатний витримати шалені вібрації та інші навантаження. Для цього використали саме болтові з’єднання. Свердлувальниці Ларисі Нікуліній довелося розмітити і просвердлити понад 2000 отворів для більш ніж 1000 болтових з’єднань. Задача непроста, адже необхідно, щоб всі отвори у з’єднуваних між собою деталей співпали.

«Це найскладніше завдання зі свердлування, яке я коли-небудь виконувала, – зізналася Лариса. – Великий виріб з багатьма елементами, безліч отворів, непростий матеріал… Досвід свердлувальниці у мене – рік. Навчали Вікторія Мізіна та Вадим Романенко. А раніше я працювала розмітницею, зараз же і розмічала, й свердлила – два в одному. Хлопці-слюсарі мені допомагали, це додавало впевненості. Ми разом впоралися».

Складальні роботи виконали слюсар-ремонтник Джаміль Сараманов, Андрій Золотарьов (бригадир) та їхні колеги, також добре попрацювали зварники Василь Ярема та Андрій Беклеміщев.

«На короб (корпус – авт.) грохота, ми встановимо приводи, пружинні блоки, карданні вали, сита, і тоді інерційний грохот зможе виконувати свою функцію – просіювання коксу, тобто поділ його на фракції: кокс доменний, горіх та інші залежно від крупності, – пояснив головний механік управління КХВ Денис Тихий. – Кокс доменний використовується для виплавляння чавуну в доменних печах, горіх – у сталеливарному виробництві… У кожної фракції – своя сфера використання. У нас великі сподівання на цей корпус. Без грохотів батареї працювати не можуть».