Автор: Андрій

Категорії
Новини

Виробничі дива від ЦРМУ-2

Одному з найпотужніших ремонтних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років.

Ці люди можуть майже все. Для них не проблема відновити фундамент прокатного стану, або встановити колони, що тримають покрівлю площею сотні квадратних метрів, чи побудувати відтинок автомобільної дороги. Вони встановлюють засипні пристрої доменних печей вагою більше 100 тонн та діаметром 8 метрів. А заміна майже 30-тонних кесонів у конвертерному цеху практично є для них буденною роботою. І це не просто один зняти, а інший встановити. Це значить змонтувати з максимальною точністю, під’єднати системи подавання енергоресурсів, відрегулювати, налаштувати тощо. І це далеко не повний перелік того, що можуть працівники цеху ремонту металургійного устаткування № 2.

«Наші бригади виконують роботи з ремонту металоконструкцій, демонтажу-монтажу устаткування, ремонтують вентиляційні системи, – з гордістю розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Василь Шолохов.  Ми працюємо у всіх цехах металургійного виробництва, а за потреби допомагаємо іншим підрозділам. Прокатні кліті, летючі ножиці на станах, підкранові балки та рейки для електромостових кранів, повітронагрівачі доменних печей і навіть екскаватори, та ще багато іншого. Якщо буде задача, то, мабуть, морського лайнера ми може й не побудуємо, але катер точно зможемо (усміхається Василь Шолохов)».

Одна з основних задач ЦРМУ-2 – це своєчасне та якісне виконання планово-попереджувальних ремонтів устаткування у цехах металургійного виробництва. Будь-хто з металургів підтвердить, що без цих профілактичних заходів обладнання довго не протягне, бо навантаження на «залізо» у металургії надзвичайно високе. Та й аварійних зупинок в наслідок несвоєчасних, неякісних ППРів або їх відсутності буде набагато більше. А це – величезні збитки та виснажливі коштовні термінові ремонти. Як же цех став настільки універсальним? Зараз він – це об’єднаний підрозділ з кількох цехів. Під назвою базового ЦРМУ-2 свого часу об’єдналися монтажно-ремонтний цех, цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів, ЦРМУ-1, ЦРМУ-3, ЦРМУ-5, цех ремонту устаткування № 1 та ремонтно-будівельний цех.  

«В результаті утворився універсальний ремонтний підрозділ з безліччю функцій, – пояснює старший майстер ЦРМУ-2 Артем Бітко. – Як правило, наші бригади мають свою спеціалізацію. Наприклад, бригада Олександра Столярова, який вже близько 30 років у цеху і є одним з найкращих фахівців, спеціалізується на устаткуванні сталеплавильних цехів – конверторах, випалювальних печах тощо. А бригади Олександра Подвалюка та Вадима Пазона – на ремонті прокатних станів: клітей, летючих ножиць, холодильників, ліній пакування тощо. А от бригадир Віталій Рибчинський з колегами ремонтують агломераційне й доменне обладнання».

А коли треба зробити масштабний ремонт у стислі терміни, то бригади працюють разом. Начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк впевнений, що успіхи підрозділу – в єдності його працівників та їхньому професіоналізмі.

«Протягом останніх років ми отримали сучасні надійні пояси безпеки; системи запобігання падінню з висоти, які дозволяють працівнику вільно пересуватися, виконувати роботу, але миттєво спрацьовують при ривку і здатні зразу ж зупинити падіння. Для заміни роликів наші працівники використовують пристрої «flex-lifter», які дають змогу виконувати операції швидше й безпечніше. Також були придбані електрогайковерти та чудове надійне безпечне риштування замість старих підмостей. І це добре. Це все дозволяє покращити умови праці, зробити її безпечнішою для людей. Наш цех тримається на мужніх, працьовитих людях, таких як Руслан Нечипорук, Володимир Старенький, Юрій Очаповський, Валентин Сахновський, Олександр Ющенко, Анатолій Чіляков, Сергій Грицюк, Володимир Ліщенко та багатьох інших. Я щиро вдячний кожному працівнику цеху за сумлінну працю в надскладних умовах. Вітаю всіх з ювілеєм. Бажаю достойної зарплати, і щоб всі наші люди, які зараз захищають Україну, живими й здоровими з перемогою повернулися додому і до цеху».

Ми приєднуємося до вітань, та бажаємо щастя працівникам одного з наших найважливіших цехів!

Категорії
Новини

Волейбол forever

Криворізька волейбольна команда «Динамо» виборола третє місце на престижних всеукраїнських змаганнях. Серед володарок бронзових нагород – три працівниці «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Нещодавно у Полтаві пройшов 37-й розіграш Кубка України з волейболу. Переможців визначали серед 69 чоловічих та жіночих команд у різних вікових категоріях. До Полтави з’їхалися волейболісти й волейболістки з усієї України. Наше «Динамо» виступало у віковій категорії 45+.

Серед гравчинь цієї команди – Октябрина Гладун, яка працює бригадиркою з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції у конвертерному цеху.

«Це були дуже емоційні змагання, – пригадує Октябрина. – Разом зі мною у турнірі грали калібрувальниця управління прокатного департаменту Ірина Веселкова та операторка посту керування нашого шахтоуправління Олена Гайдей. У нашій віковій категорії грали команди, які представляють Харків, тимчасово окупований Мелітополь, Гуляй Поле та Синельниківський район Дніпропетровщини».

Наше «Динамо» здобуло перемоги над харків’янками та волейболістками з Гуляй Поля, але поступилися спортсменкам з Мелітополя та землячкам із Синельниківського району. У підсумку – призове третє місце.

«Ми задоволені результатом, але є до чого прагнути, тобто до перемоги, – говорить Октябрина Гладун. Та у любительському спорті головне – не призові місця, а сам волейбол. Чудова гра, з якою я не розлучаюся з дитинства і поки що волейбольні кросівки чіпляти на гвіздок не збираюся. А ще спорт, змагання, турніри – це можливість подорожувати, знайомитися з чудовими, цікавими людьми та отримувати задоволення від спілкування з однодумцями. Ну й звичайно ж – це кайф від самої гри. До речі, за «Динамо», але не за ветеранський склад, грає моя молода колега, машиністка кранів  конвертерного цеху Тетяна Васильченко. Тобто волейбольний ланцюжок продовжується».

Октябрина розповіла, що отримала запрошення незабаром виступити у Києві на благодійному волейбольному турнірі до Дня хрещення Русі. Він проводиться вже втретє, а кошти, зібрані під час проведення змагань йдуть на реабілітацію наших поранених захисників.  

Категорії
Новини

Гуртом легше й «нуля» досягати

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбувся форум з охорони праці та промислової безпеки за участі представників підрядних організацій, які виконують роботи для нашого підприємства.

Відкриваючи форум, заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євген Шидловський нагадав, що нашою головною метою, і працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» і підрядників, є досягнення нуля нещасних випадків. І в цьому питанні намітилися позитивні тенденції. Адже з січня по червень цього року ми маємо нуль нещасних випадків у підрядників. Але розслаблятися не варто.

Як кажуть, на помилках вчаться. Тому учасники форуму проаналізували смертельні нещасні випадки, які, на превеликий жаль, сталися на підприємствах компанії «АрселорМіттал» у 2025 році. Надважливо зробити правильні висновки і не повторювати помилок.

Як зазначалося на форумі, для недопущення нещасних випадків працівники нашого департаменту з ОП та ПБ постійно взаємодіють з фахівцями з охорони праці та іншими працівниками підрядних організацій. Серед заходів запобігання – інструктажі на змінно-зустрічних зборах, бесіди про чотири «ризики-вбивці», тренінги, навчально-тренувальні заняття тощо. Були також розібрані найрозповсюдженіші, найнебезпечніші порушення, допущені підрядниками протягом останніх місяців. Серед них – невикористання поясів безпеки під час роботи на висоті, порушення під час застосування системи LOTO тощо.

Також підрядні організації презентували свій позитивний досвід у сфері безпеки праці. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю «Меттранссервіс» для безпечного виконання робіт придбало сучасний підйомний кран вантажністю 25 тонн та використовує безпечні сучасні автогідропідйомники.

Особлива увага приділялася питанням формування культури охорони праці. Заступник директора департаменту (охорона праці) департаменту з охорони праці та промислової безпеки Рустам Ісмаілов презентував дорожню карту «Єдина культура», розраховану на три роки, метою якої є формування єдиної культури охорони праці як для штатних працівників, так і для підрядників «АрселорМіттал Кривий Ріг».  

Категорії
Наші люди

Гвардійці поспішають на порятунок

Нещодавно до нашої редакції звернувся боєць Національної гвардії України Сергій Кіктенко, який до повномасштабного вторгнення працював старшим майстром цеху підготовки составів в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і запропонував тему для статті. Виявляється, серед тих, хто рятував людей під час того страшного обстрілу мікрорайону Ювілейний, був наш працівник, а нині також боєць Нацгвардії Олександр Васильчик.

«Олександр працював машиністом кранів у моєму цеху, на моїй дільниці, – розпочав розповідь Сергій Кіктенко. – У 2023 році він підписав контракт, і зараз служить в одній роті зі мною. Я давно знаю Сашка. Він працював на стриперному крані, який роздягає сталеві злитки. Тобто, робота важка, небезпечна, пов’язана з дуже гарячим металом і ще багатьма небезпечними факторами. Васильчик робив її професійно. До речі, його мама також працювала машиністкою кранів у ЦПС. Тож Олександр – представник трудової династії».

Сергій розповів, що ще у цеху Олександр показав себе мужнім, сміливим, кмітливим чоловіком, який може миттєво оцінювати ситуацію та ухвалювати правильні рішення.

«Кілька років тому спекотного літа сталася аварійна ситуація, – пригадує Сергій. – Спека, плюс гарячий метал… У відділенні зайнялися високовольтні кабелі. Ситуація була загрозливою. Олександр Васильчик не розгубився. Він все зробив згідно з інструкцією. Зателефонував, кого треба сповістив і приступив до первинного пожежогасіння за допомогою вогнегасника. До нього доєдналися колеги, підтяглося керівництво цеху. Пожежний розрахунок не забарився, але пожежу вже погасили».

У своїй частині Олександр зарекомендував себе з найкращого боку. Він швидко опановує тонкощі військової справи. Зараз Олександр на навчаннях. У командування є плани поставити його командиром відділення. А того вечора він разом з бойовими товаришами патрулював криворізькі вулиці.

«У момент, коли прилетіло на Ювілейний ми патрулювали в мікрорайоні Сонячний. Наша група була на автомобілі, – розповідає Олександр Васильчик. – Зразу ж було прийняте рішення мчати на допомогу. Коли прибули на місце, то побачили жахливу картину. Вбиті та поранені російською ракетою, крики та стогін. До мене підбіг батько важко пораненого хлопчика, простяг ключі від автомобіля і благав відвезти сина до найближчої лікарні. Я миттєво відвіз малого у «Тисячку», і повернувся на місце трагедії. Кинувся допомагати колегам, які вже надавали першу допомогу. Добре, що нас цьому серйозно навчають на заняттях та й на заводі, тож вдалося оперативно допомогти кільком постраждалим».

Так нацгвардійці рятували людей того страшного дня. І серед них – наш Олександр Васильчик, який виявився скромною людиною. Бо якби не його товариш та колега Сергій Кіктенко, можливо б ми про те й не дізналися. Шановні читачі. Якщо ви бажаєте розповісти про своїх знайоми – працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які на вашу думку зробили щось видатне, що заслуговує на увагу, в роботі, при захисті України, допомагаючи людям, в спорті, мистецтві чи інших напрямках, телефонуйте за номером 0984889821 чи 92736 (внутрішній телефон підприємства, або пишіть нам на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Наші люди варті того, щоб про їхні досягнення стало відомо.

Категорії
Новини

Залиш «редзону», не потрапляй під машину

Коксовиштовхувач № 6 коксового цеху № 1 “АрселорМіттал Кривий Ріг” обладнали проєкторами, які окреслюють смертельно небезпечні зони. Проєктори вмикаються під час руху машини. Саме коли машина рухається, виникають смертельні небезпеки.

Як пояснив старший змінний майстер КЦ-1 Сергій Царенко, для співробітників, які працюють в зоні руху, існують зразу два з чотирьох ризиків-вбивць. Це загрози розчавлення внаслідок стискання  рухомими та обертовими механізмами. В зонах ризику зазвичай працюють двереві та слюсарі-ремонтники КЦ-1, а також працівники підрядних організацій. І для того, щоб не бути притиснутими коксовиштовхувачем до дверей камер коксування, або потрапити під його колеса, працівникам треба пильно слідкувати за його переміщеннями.

«Працівникові, який виконує роботу поблизу коксової машини, важливо своєчасно помітити, коли коксовиштовхувач починає рух, – говорить Сергій Царенко. – Перед початком руху коксові машини подають гучні звукові сигнали. Але ж працівник може їх пропустити, адже на виробництві доволі гучно, а ще може сплутати сигнал коксовиштовхувача зі звуком від іншої коксової машини. А червоні лінії від проєктора не сплутаєш ні з чим. Ними окреслюються зони приблизно 15 метрів у довжину. Так звані «редзони». При цьому співробітники мають переміститися у безпечне місце за їхніми межами.

Володимир Назаренко працює дверевим. Його робота полягає у своєчасному очищенні дверей камер коксування, армуювальних рам, просипів коксу після видачі та робочого майданчика. Тож він має знаходитися в межах цього майданчика.

«Своєчасно помітити, коли машина починає рух – це для мене питання збереження життя, – каже Володимир Назаренко. – Особливо ризиковано саме у темну пору доби, коли видимість обмежена. І саме увечері та вночі «редзони» дуже добре видно. Тож це суттєво допомагає мінімізувати ризики».

Начальник відділу охорони праці КХВ та ЦДУР департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Похлеба запевнив, що це лише початок створення «редзон» на коксових машинах. Це пілотний проєкт, і він доволі успішний.

«У планах – обладнати всі коксові машини такими проєкторами, –  розповідає Андрій Похлеба. – Я лише півроку керую охороною праці КХВ, і можу сказати, що разом з виробничниками ми вже багато встигли. Маю порозуміння з керівником коксохімвиробництва Миколою Галушкіним, підтримку керівників цехів. Були придбані металізовані плащі для працівників КЦ-1, які є надійним захистом від високих температур, вживаються додаткові заходи безпеки на конвеєрному транспорті, забетоновано залізничні переходи, встановлені «змійки», де їх не було, для душових кабінок побутового комплексу придбані килимки, які запобігають падінням на слизькій підлозі, і це не весь перелік. Відновили для людей зону відпочинку з фонтанчиком та альтанкою. Ще більше – в планах. Вважаю, що лише взаємодія фахівців з ОП, керівників підрозділів та працівників на виробничих майданчиках здатна постійно, цілеспрямовано підвищувати рівень безпеки праці».  

Категорії
Наші люди

Смачна юшка від водія

Життя водія автотранспортного управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександра Чекалкіна – це постійний рух. На роботі він за кермом свого автомобіля. А далі пересідає у власне авто і прямує на риболовлю. Та й риболовлі він надає перевагу не тій, що сидиш у кріслі і спостерігаєш за поплавками, а активній, полюванню на хижу рибу.

Олександр згадує, що тато Іван Опанасович брав його на риболовлю ще зовсім малим, років шість йому тоді було, може сім. І не треба було далеко ходити. Рибалили на ставках неподалік нашого підприємства, там де зараз острів, а родина мешкала на колишній вулиці Постишева (нині ця вулиця має ім’я нашого ветерана-мартенівця Вадима Гурова). Тож кілька хвилин, і тато з сином вже на ставках. А з другом Мишком Саня їздив рибалити на Саксагань.

«Вона тоді текла іншим руслом, – говорить Олександр. – Виходили на кільцевій тролейбуса, спускалися стрімкими стежками серед прибережних скель, і закидали вудки. То був екстрим!  Доводилося однією рукою триматися за скелю, на якій стояв, а іншою рибалити. Але ж нагорода за незручності була шикарною. Краснопірка та окуні, які шалено клювали, були гігантськими! Принаймні, нам так тоді здавалося. З нашу дитячу долоню, а деякі й більші! Неймовірно, але зі скелі у воду я жодного разу тоді не впав. Але одного разу мені «допоміг» Мишко. Він вирішив, що не годиться лише йому вміти плавати, і вирішив навчити й мене. Спосіб вибрав креативний – зіштовхнув мене під зад у воду. Я вигріб! А заодно й плавати навчився». Завтра завершується сезонна заборона на риболовлю з човна (інтерв’ю записувалося 9 червня), і Олександр не може дочекатися, коли вийде на воду Карачунівського водосховища, де він колись зловив… . Ото був трофей! А першу свою рибину, яку можна було сміливо назвати трофеєм, Чекалкін здобув у п’ятому класі, на вище згаданому ставку з островом.

«Ми з батьком тоді ловили на закидачки, – продовжив рибалка. – Позакидали ми їх, я причепив на волосінь шматок багнюки і підставив палицю, щоб було видно, коли взяло. Бачу, багнюка захиталася, волосінь натяглася, згодом попустилася, а потім як смикнеться! Багнюка розлетілася, я підсік і відчув на гачку неймовірно важку та сильну рибину. Татко не кинувся допомагати, і то був мудрий вчинок. Кілька хвилин я боровся зі здобиччю, і вони здалися вічністю. А коли на березі опинився карась вагою кіло триста, то була одна з найсолодших миттєвостей у моєму житті!»

Для когось риболовля – це гонитва за великою рибою та рекордними виловами, а для когось сама риба другорядна, головне – вирватися з міста, подихати свіжим повітрям серед мальовничої природи. А треті вважають, що найважливіше – це спілкування з братами-рибалками. Для Олександра ж важливе все.

«Тато навчив мене ловити так звану мирну рибу – карася, краснопірку, плотву, коропа тощо. А пізніше друзі залучили мене до активної ловлі. І відтоді саме хижі щуки та судаки є моєю головною здобиччю, – каже Олександр. – Щоб мати добрі улови, треба постійно вивчати риб’ячі тренди та оновлювати снасті й приманки. Як виявилося, поділ на хижих та мирних є умовним, адже взимку та ранньої весни коропи, карасі й товстолоби залюбки поїдають дрібнішу рибку, тому часто попадаються на воблера чи «силікон». Колись я зловив на воблера 13-кілограмового коропа! А ще більший, напевно, кілограмів до 20 у мене зірвався. Близько години я з ним боровся, і лише на останніх метрах той гігант вирвався. Чесно, кілограмів до 20. Бо всі ж знають, що рибалки вміють прикрасити свої розповіді-байки. У нашій компанії відвертих брехунів немає, але рибацькі байки травити полюбляємо».

Не менш за сам процес та трофеї, Олександр полюбляє рибальські вечірки біля вогнища. Це коли затишний вечір, вірні друзі, угукання сови та червоні язики полум’я на трохи зморених, задоволених обличчях. І всі чекають, коли довариться смачнюча юшка. У кожного рибалки є свій рецепт. Олександр охоче поділився своїми рекомендаціями:

«Ідеальна юшка вариться з різнориб’я. Спочатку дрібну рибку замотують в марлю, і кладуть в окріп. Вона дає навар. А шматки великої риби (коропа, судака, сома, товстолоба) кидають в юшку наприкінці, щоб не розварилися. Кладуть цілу цибулину, а от часник дрібно ріжуть. Ну і як годиться – картопелька, морква п’ятаками, петрушка, кріп, перці чорний та червоний… Юшку я не зажарюю, легеньку зажарочку з моркви й цибулі роблю лише якщо варю вдома, на плиті. Але то вже не юшка, а риб’ячий суп. Юшка – це лише коли на вогнищі. Щоб з димком. А на плиті – то не юшка, а риб’ячий суп. І на завершення я завжди гасю у казані з юшкою палаючу палицю».

Крім юшки Олександр Чекалкін варить надзвичайно смачну солянку. Зазвичай десятилітрового відра замало, тож Олександр готує солянку у 22 літровому казані, і на ранок поснідати не завжди всім вистачає. А нещодавно він навчився варити ще й бограч. Дві перших спроби були вдалими.

«А ще я люблю смажити карасі, і потім їх їсти, – усміхається Чекалкін. – З дрібними простіше. Їх готувати мене навчила мама Надія Михайлівна. Вони солоденькі, добре просмажуються, і їдяться, як насіння, важко відірватися. А на великому карасі робиться багато надрізів, щоб кістки просмажилися. Мені не подобається, коли риба смажиться половинками. Якщо вміщується у сковорідку, то готую цілою. Це естетичніше. А ще риболовля – це чудова можливість познайомитися з чудовими людьми, подихати свіжим повітрям та підтримати здоров’я. Я ж не сиджу на місці, на кріслі, як короп’ятники. Закинув спінінг, дві-три проводки, і йду на інше місце. Це називається активною рибалкою. Так можу три й більше кілометри пройти берегом водойми в один бік і стільки ж назад, безліч разів закинути та витягти спінінг».

На питання, чи вважає він рибалку своїм другим життям, він відповів, що воно скоріш перше паралельне. Він не раз запрошував на рибалку й дружину Валентину. Але поки що вона відмовляється.

«Здається, Валя мене ревнує…до риболовлі, – усміхнувся Олександр. – Хоче, щоб я був завжди поруч, і це зрозуміло. Але я не можу без свого улюбленого хобі, і синів Ігоря та Максима привчив з малечку. Привезу додому щук, прошу дружину сфотографувати. А вона питає: «Нащо їх знімати? Вони ж всі однакові? «Та придивися, люба, вони ж по-різному усміхаються», – відповідаю.  – А якщо серйозно, то минулого року на мій спінінг причепилося щось величезне. Понад годину я намагався його витягти, і мені було не до сміху. Підтяг майже до човна. На поверхні з’явився величезний «крокодил», тобто щука кілограмів на 15! І в останню мить їй все ж вдалося перекусити волосінь. Кілька хвилин вона знесилена дивилася на мене, а я на неї. А потім розвернулася і повільно пішла під воду. Ну нічого. Значить, найбільшу свою рибину я ще не зловив».

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!