Автор: Андрій

Категорії
Новини

НЕ ЛІЗЬ, БО ВБ’Єшся!

Спекотного серпневого дня електрозварник конвертерного цеху прямував з місця роботи до адміністративно-побутової будівлі. Шлях пролягав через залізничні колії, якими зазвичай курсують потяги з продукцією, матеріалами та устаткуванням. Замість того, щоб перетнути колії маршрутом пересування, він вирішив обдурити долю, «скосивши» сотню-дві кроків… За кільканадцять хвилин швидка допомога підприємства з електромонтером всередині чимдуж мчала до міської лікарні…

Хочу заспокоїти шановне товариство: працівник не потрапив під колеса поїзда і не був збитий локомотивом. Зараз з ним все гаразд. Але майже півроку травмований пробув на лікарняному. Злощасний рейд через колії завершився тим, що зварник наступив на голівку рейки, послизнувся і впав на руку з висоти власного зросту. Як підсумок – відкритий перелом лівої плечової кістки, та ще й зі зміщенням.

«Звичайно ж, той випадок був ретельно проаналізований, виявлені причини і розроблений комплекс заходів з метою, щоб не допустити більше таких випадків, не кажучи вже потрапляння під потяг, – говорить начальник відділу департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Курочка. – Серед інших заходів ми впровадили, як мені здається, найнадійніший. Це технічний захід, який фізично перекриває шанувальникам гострих вражень доступ до забороненої зони».

Як розповів заступник начальника конвертерного цеху з розливання сталі в злитки та підготовки составів Євген Прохода, для запобігання переходу колій у забороненому місці було встановлено близько 200 метрів огорожі з металевої сітки.

«Не огородженим залишився лише дозволений маршрут через колії, – повідомив Євген Прохода. – Там, де дозволений проїзд автотранспорту, що підвозить необхідні матеріали, наприклад, вогнетриви, встановлено шлагбаум. А на маршруті пересування пішоходів, перед виходом на колії було встановлено направляюче загородження, яке ще називають «змійкою». Вона відповідає стандартам і зроблена так, щоб пішохід, по-перше, збавив швидкість руху, а по-друге, під час руху «змійкою» свідомо або й мимоволі спрямував свій погляд ліворуч та праворуч, щоб зненацька не опинитися на шляху руху поїзда».

Досвідчений підготувач составів Володимир Іванчишен близько 10 років працює у відділення підготовки составів. Робота небезпечна, і він дуже серйозно ставиться до власної безпеки та безпеки колег. «Як показало життя, травмуватися можна не лише на роботі, а й по дорозі на неї, особливо, якщо шлях пролягає через колії. Ми з хлопцями багато разів робили зауваження відчайдушним колегам, просили їх ходити дозволеним маршрутом. Впевнений, що з новою огорожею, шлагбаумом та «змійкою» потреба у таких зауваженнях зникне, адже перелізти через високу огорожу не кожен наважиться, простіше обійти».

Категорії
Новини

Наші в «УкрЛитві»

Наш «Ливарно-механічний завод» взяв участь у Міжнародному промисловому форумі 2025. Близько 250 українських і іноземних підприємств були представлені на цьому масштабному заході, який пройшов у Міжнародному виставковому центрі у Києві. Наші фахівці презентували можливості «ЛМЗ» у ливарній справі.

Це авторитетний форум, у якому брали участь такі авторитетні компанії, як «Simens» чи Інститут Патона. Свої локації представили фахівці з п’яти країн світу. Як розповів керівник з розвитку «ЛМЗ» Олександр Гнєзділов, метою участі в форумі було, по-перше, показати наші можливості потенційним замовникам, а по-друге – знайти для себе устаткування, вимірювальні прилади та технології, які б дозволили підняти рівень якості нашої продукції та конкурентоспроможність підприємства. В рамках форуму пройшло кілька спеціалізованих виставок: «Металообробка», «УкрЗварювання», «Гідравліка», «Автоматизація і робототехніка», «УкрЛитво» тощо. Саме в рамках «УкрЛитва» був презентований «ЛМЗ».

«Звичайно, основним нашим замовником є «АрселорМіттал Кривий Ріг», але ми виготовляємо продукцію і для сторонніх споживачів, – говорить Олександр Гнєзділов. – Ми пропонуємо відливки за кресленнями клієнтів, причому наші технічні можливості дозволяють виготовляти вироби великих розмірів і маси. Наприклад, шлаковозні чаші для доменників ми робимо 25-тонні. Небагато українських підприємств на таке здатні. Тому нам є що запропонувати. Звичайно, такі величезні відливки ми на форум не повезли. Нашу продукцію рекламував стенд із зображеннями цих виробів. Кожен охочий міг поставити запитання про наші можливості та отримати вичерпні відповіді».

На форумі «Ливарно-механічний завод» представляли: заступник директора з виробництва Сергій Жеватченко, головний технолог Євген Коновалов, заступник директора з комерційних питань та договірної роботи Олександр Дзюнич, керівник з розвитку бізнесу Олександр Гнєзділов та начальник бюро з модернізації устаткування Віталій Кривий.

«Світ не стоїть на місці. Лише впровадження нових технологій та використання сучасного устаткування та приладів дозволяє залишатися конкурентоспроможними, – продовжив Олександр Гнєзділов. – Наприклад, з’являються нові формувальні суміші для виробництва форм, які дозволяють підвищити якість відливок. А ще нас зацікавили вимірювальні прилади нового покоління, які дозволять краще, точніше контролювати процеси виробництва відливок і таким чином отримувати якіснішу продукцію. Дуже цікаво було спостерігати за демонстрацією 3D принтерів. 300 таких принтерів одночасно друкували однакові деталі. Але пластикові, не металеві, тобто вони для нас не конкуренти. А ще до нашого стенда підійшов чоловік і поцікавився, чи перспективні ливарні професії? Бо його син-випускник несподівано зацікавився ливарною справою. Ми відповіли, що сьогодні в нашій країні існує величезний попит на спеціалістів, що займаються ливарним виробництвом. Україна потребує справжніх ливарників, які люблять свою справу».

Крім спеціалізованих виставок, на форумі також провели ряд науково‑практичних конференцій, семінарів та презентацій, в ході яких учасники мали змогу обмінятися своїми здобутками та іншою корисною, цікавою інформацією.

Категорії
Новини

Молодий, досвідчений, вмотивований

Боксом Сергій Молчанов займається з дитинства. Він рівнявся на Роя Джонса (молодшого) та Евандера Холіфілда, мріяв про професійну боксерську кар’єру. Але доля вирішила по-іншому, і порятунок людей став його роботою.

Сергій Молчанов – начальник караулу 29 Державної пожежно-рятувальної частини, яка боронить від вогню та інших стихійних лих металургійне виробництво «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він вважає, що саме боксерські тренування допомогли йому стати безстрашним рятувальником. Коли настав час обирати професію, Сергієві на очі потрапив один сайт.

«Так, то був сайт Харківського університету цивільного захисту, – згадує Сергій Молчанов. – Мене ніби просвітило! Так! Я хочу рятувати людей! Запобігти, врятувати, допомогти – краще й не скажеш. Я вважаю, що не можна стати рятувальником ні з того ні з цього. Це має бути покликання душі. А спорт, бокс дав мені якості, необхідні для такої важкої небезпечної роботи».

Сергій Молчанов народився і виріс на Луганщині, у місті Кремінна. Туди ж повернувся після навчання у Харкові. Він вдячний університету, який дав йому чудову освіту, а ще добряче дисциплінував.

«У виші був казармовий режим, і спочатку мені, не дуже звиклому до суворої дисципліни, це не подобалося. Але я швидко звик. Готували нас дуже серйозно. З другого курсу вже була практика у пожежних частинах. Добре пам’ятаю свою першу пожежу, – говорить Сергій. – Відверто кажучи, страху перед вогнем у мене не було. Знову ж таки я завдячую боксу, який навчив мене не боятися і швидко реагувати під час небезпек. А коли я був на третьому курсі, то врятував чоловіка, який втратив свідомість, переходячи дорогу. Відтяг його у безпечне місце, надав допомогу, викликав швидку. Я полюбив свій університет. Тут я навчився професійно запобігати надзвичайним ситуаціям, реагувати на них, рятувати людей».

Сергій повернувся у рідне місто пожежним інспектором. Але ця робота не дуже підходила йому за характером. Він хотів саме гасити пожежі та рятувати людей, тому за першої ж нагоди перевівся у заступники начальника 21 державної пожежно-рятувальної частини Кремінної. Як зараз він пам’ятає спекотне літо 2020 року.

«Наша Кремінна оточена лісами, і того спекотного року було багато лісових пожеж, – пригадує Сергій. – Вогонь у суху погоду миттєво переміщується лісом, особливо верхівками дерев, які займаються, як свічки. Нам допомагали гасити пожежники з інших частин Луганщини, а також з Донеччини, Харківщини і навіть Полтавської області. А ще того ж літа недалеко від нашого міста сталася страшна аварія. Лобове зіткнення, в якому постраждало 11 людей. Всі пожежні розрахунки були на лісових пожежах. На той виїзд ми поїхали втрьох. Люди в бусику кричали, кожен кликав на допомогу. Нам треба було швидко визначити найтяжчих поранених, з відкритими переломами, щоб їм найпершим надати допомогу».

Тоді завдяки швидким професійним діям рятувальників всі люди залишилися живими. А у лютому 2022 року почалися найважчі часи для рятувальників Кремінної, яка знаходилася зовсім близько до лінії зіткнення.

«Ми пишаємося, що Сергій тепер працює у нашому 4 державному пожежно-рятувальному загоні, – каже підполковник служби цивільного захисту Оксана Хачатурян. – Нам важко навіть уявити, що пережив цей молодий чоловік. Тільки подумайте, що людина лягає спати і не знає, чи прокинеться, бо будь-якої миті можуть влучити у його частину?  Або кожен виїзд на пожежу може завершитися для рятувальників повторним прильотом. Він за недовгий термін отримав такий досвід, якого не мають найдосвідченіші рятувальники. Цей досвід для нас безцінний. Сергій надзвичайно вмотивований і професійний рятувальник».

Сергій Молчанов та його команда залишалися у Кремінній до самого захоплення ворогом. Він пригадує багато жахливих моментів. Особливо запам’ятався виклик на нічну пожежу на околиці міста.

«Був приліт, зайнявся крайній від лісу будинок, – розповідає Сергій Молчанов. – Уявляєте собі машину з мигалками, яка мчить у темряві на околицю? Нас видно у темному місті, як на долоні. Ідеальна ціль. Тоді я сказав: «Гасіть «люстру» (так рятувальники називають мигалки). Ми швидко розгорнули пожежний рукав зі стволом. Повністю загасити будинок такою кількістю води було нереально, тож було прийняте рішення локалізувати вогонь, щоб він не перекинувся на сусідні будинки. А коли швиденько зібралися і їхали назад, то ще й пробили колесо. Але зупинятися не можна було, щоб не стати мішенню».

Наказу залишатися в місті до кінця не було. Частина пожежників виїхала разом з родинами. Міг виїхати і Сергій, але такої думки у нього не виникло. Адже це було його місто, і він не міг покинути його мешканців у найскладніші часи. А навколо нього згуртувалися найсміливіші, найвмотивованіші колеги.

«В останні дні всі практично жили в частині. Навіть їсти там готували, – продовжив Сергій. – То були незабутні дні, коли ти оточений такими людьми, які готові навіть покласти життя заради інших. Коли мешканці рідного міста щиро вдячні рятувальникам. Був теплий момент, коли на звірофермі знайшли гарного цуцика. Він став улюбленцем нашої частини. Йому навіть форму пошили та звання присвоїли. Ті дні ніхто з нас ніколи не забуде. Наказ покинути місто надійшов перед самим захопленням міста. А потім ми допомагали гасити пожежі на Харківщині».

Обставини змусили Сергія шукати нове місце роботи, і він знайшов його у Кривому Розі, спочатку у 3 ДПРЗ, а потім перевівся до 4 ДПРЗ, де була вакансія начальника караулу.

«Сергій Молчанов найкращим чином проявив себе на складних пожежах у Кривому Розі, – говорить Оксана Хачатурян. – Особливо складною була пожежа після прильоту у ємності з  пальним. Її гасили більш ніж 16 годин, і Сергієвий досвід став у пригоді. Сергій – це взірець для нас. Нам потрібні такі бійці, особливо зараз, коли до звичайних пожеж додалися займання від прильотів. Якщо хтось з випускників склав Національний мультимедійний тест і хоче вивчитися на рятувальника, звертайтеся до мене за телефоном 0676509404. Все покажемо й розповімо, проконсультуємо. Наші навчальні заклади  готують справжніх професіоналів, таких як Сергій. Це зараз дуже затребувана професія. З дня зарахування до вишу починається стаж служби. По завершенню навчання і прибуттю до частини рятувальник отримує виплати за укладення першого контракту та зміну місця мешкання (минулого року це було десь близько 70 000 грн), діє лізингова програма викупу житла (безвідсотково), а коли народжується перша дитина, ДСНС бере на себе виплату частини суми. Рятувальники  отримують достойне грошове забезпечення та за кошти ДСНС направлення до санаторіїв на відпочинок та реабілітацію. Приєднуйтеся до команди мужніх та сміливих, будемо разом робити надважливу справу порятунку людей».  

Категорії
Наші люди

Метал ріжуть, програми пишуть, а якщо треба – місто рятують

У цеху металоконструкцій нашого «Ливарно-механічного заводу» газорізальник – одна з найважливіших професій. Цех виготовляє безліч виробів, без яких неможливий ремонт устаткування в жодному з виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг» та для сторонніх замовників. Є й замовлення від іноземних підприємств. Багато з цих металевих виробів мають складну конфігурацію і складаються з багатьох різноманітних елементів. А заготовки для тих елементів і вирізають газорізальники.

Професія складна, вимагає кваліфікації, але – О, диво! – на газорізальників навчальні заклади нашого міста не навчають.

«Особисто я вчився на електрогазозварника, і лише небагато часу нашої навчальної програми було присвячено основам професії газорізальника, – говорить газорізальник ЦМК Дмитро Бугаєв. – Тож нову професію опановував безпосередньо в цеху. Спочатку це було ручне різання. Доволі складна робота в умовах підвищеної небезпеки. Але мене більше вабили великі різальні машини, які працювали поруч і вирізали з листового металу різної товщини. То були автоматичні машини плазмового та газового різання. Вони мене дуже зацікавили, тож навчитися на них працювати було моєю власною ініціативою. Піддивлявся, розпитував і поступово навчився».

Ручне різання, як вважає Дмитро, важче фізично та небезпечніше. Воно часто використовується під час збирання деталей у конструкцію, де треба підрізати, підігнати за розмірами, формою. А ще вручну часто ріжуть швелери, кутники та інший прокат, який використовується для виготовлення устаткування чи металоконструкцій працівниками ЦМК. Дмитро вправно володіє як цим видом різання, так і автоматичними машинами.

«Як ручне, так і машинне різання у нас є кисневим або плазмовим, – пояснює Дмитро Бугаєв. – Те й інше мають свої переваги. Наприклад, машина плазмового різання може різати не лише чорні, але й кольорові метали, на відміну від своєї кисневої «колеги» і робить це швидше. Але ж машина кисневого різання може впоратися з листовим металом товщиною до 240 міліметрів, тоді як плазмовій до снаги лише листи до 30 мм. Різання на обох машинах надзвичайно точне, і можна вирізати навіть складної форми фігури, була б програма».

Так, саме програма, адже роботою машини керує її комп’ютер. Тож газорізальники ЦМК – це ще й «айтішники». Програми для різання простих заготовок вони складають самі, користуючись ескізами та шаблонами. А от вже складні фігури вирізаються за програмами, що створюють профільні фахівці «ЛМЗ».

«Такі програми завантажуються до наших машин через мережу, і ми контролюємо їх виконання машиною. Професія у нас дуже цікава, але, на жаль, нас можна вже заносити до Червоної книги, – посміхається Дмитро. – У цеху нас залишилося шестеро. Тож хто хоче мати цікаву професію, то навчимо, було б у людини бажання. Робота не проста, скажу відверто, вона варта достойної зарплати. За два тижні навчимо так, що людина вже зможе самостійно виконувати прості виробничі завдання, але щоб здобути майстерність – це вже набагато довше. В мене за ці роки було немало учнів, можна сказати, три покоління. Робота дійсно цікава. Потужна техніка. Наші машини можуть робити як тонку, практично ювелірну роботу, так і вирізати великі заготовки довжиною 12 метрів і навіть більше».

Мало хто знає, але Дмитро Бугаєв зробив багато для порятунку Кривого Рогу, коли Карачунівську дамбу розбили російські ракети. Саме він вирізав заготовки для деталей шлюзів, які стали на заваді водної стихії, що загрожувала місту. Тоді рахунок йшов на години, і Дмитро був одним з ключових гравців тієї команди. За чверть століття роботи в ЦМК було багато цікавих подій та моментів. Один з них запам’ятався на все життя. Це коли він поєднав своє життя з колегою Оксаною.

«Ми з нею мешкали в одному районі, – згадує Дмитро Бугаєв. – А ближче познайомилися, вже коли почали працювати в одному цеху. Бачилися на роботі, разом їздили додому. І так воно все закрутилося-завертілося… Вже більш як 20 років разом. Вона працює майстринею у нас на дільниці. Синові Кирилу вже 16 років. Він вчиться у тому ж училищі, де навчався я, але воно вже зветься ліцеєм. Як і я, вчиться на зварника, а ще на автослюсаря. Гарні професії, цікаві й дуже потрібні, як і газорізальник. І це чудово!»  

Категорії
Новини

Залізні обійми рятують життя

У залізничному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» підвищили рівень безпеки операцій, пов’язаних з транспортуванням бочок з мастилом.

Залізничний транспорт є основним на нашому підприємстві. Прокатна продукція, сталеві заготовки, рідка сталь, чавун, агломерат, кокс, руда та залізорудний концентрат – це далеко не повний перелік того, що транспортується залізничними составами. Недаремно ж залізничні колії порівнюють з артеріями, без яких неможливе життя виробничого організму.

Як розповів начальник ЗЦ-2 Дмитро Колесник, його цех саме і займається тими перевезеннями, а також його працівники ремонтують та обслуговують локомотиви, вагони й крани на залізничному ходу. Серед основних операцій з обслуговування – заміна мастила. Донедавна транспортування бочок зі свіжим і відпрацьованим мастилом та моторною оливою не було максимально безпечним, бо не було стовідсоткової гарантії надійності кріплення тих бочок. До керівництва надходили про це сигнали від працівників. Саме від керівника ЗЦ-2 пішла ідея: використовувати для надійної фіксації спеціальні захвати для бочок.

«Спочатку ми визначилися, які саме пристрої допоможуть усунути ризик падіння бочок під час перевезення кранами, а потім знайшли те, що нам потрібно, – розповідає Дмитро Колесник. – Оцей невеликий металевий пристрій здатен зберегти життя людей. Цей захват українського виробництва і має відповідні документи, що підтверджують його відповідність державним вимогам з охорони праці. Він має дві, так би мовити, залізні лапи, які охоплюють бочку і надійно її фіксують. Конструкція така, що фіксація відбувається за рахунок ваги самої бочки. Цей пристрій здатен гарантовано утримувати вантаж масою до 600 кілограмів. Якщо врахувати, що ми використовуємо бочки, які разом з вмістом не перевищують 200 кг, то запас міцності більш ніж достатній».

Загалом цех має та застосовує чотири нових захвати. Роман Ліваденко – слюсар з ремонту рухомого складу підрядної організації. Серед інших виробничих обов’язків він виконує роботи із заміни мастила.

«Під час технічного обслуговування передбачена періодична заміна мастила в редукторах, електродвигунах, зубчастій передачі, тягових агрегатах, буксах колісних пар тощо або його додавання. Якраз це ми з колегами й робимо, –  пояснює Роман Ліваденко. –  Навчитися користуватися захватами було неважко. Приїхали, показали, залишили зрозумілу інструкцію. Поки що враження від нового устаткування позитивні. Зручно користуватися, швидко й надійно кріпити, безпечно транспортувати – ось що можу сказати. Більше б таких пристроїв, простих та надійних».

Начальниця відділу з оперативної роботи департаменту з охорони праці та промислової безпеки Наталія Горинь відзначила, що подібні ініціативи від цехів дуже цінні, бо хто ж як не люди на місцях знає, як зробити їхню працю безпечнішою. Тож фахівці з охорони праці уважно ставляться до таких підказок і сприяють втіленню подібних проєктів, спрямованих на збереження життів й здоров’я.

Категорії
Новини

Let`s go на футбол!

7 червня стартував турнір з мініфутболу серед команд «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Ливарно-механічного заводу»

7 команд з різних цехів протягом півтора місяця визначатимуть кращу робітничу команду. В турнірі беруть участь футбольні колективи сортопрокатно цеху № 1, прокатного цеху № 3, цеху металоконструкцій, цеху експлуатації залізничного транспорту, фасонносталеливарного цеху, а також дві команди з конвертерного цеху. Одна з них так і називається – «Конвертерний», а інша представляє його відділення безперервного розливання сталі. Змагання триватимуть до 20 липня – Дня металургів та гірників України, якому вони й присвячені.

У стартовий день змагань було зіграно три поєдинки, в кожному з яких глядачі побачили по три голи. Першими на поле вийшли команди ВБРС та ЦМК. Команда з «ЛМЗ» почала гру в агресивному атакуючому стилі і в одній з атак відкрила рахунок – 1:0. Але розливальники сталі не здалися і зрівняли рахунок. Далі гра проходила в обопільних атаках, у обох команд були моменти. А 7 червня виявилося щасливим для хлопців з ВБРС. Одна з їхніх атак завершилася взяттям воріт. Тож вольова перемога ВБРС – 2:1.

Ще в одному поєдинку зустрілися футболісти ФСЛЦ та СПЦ-1. Футболісти ФСЛЦ з перших хвилин заволоділи ініціативою. Їхні потужні атаки одна за одною накочувалися на ворота прокатників. Одна з них призвела до відкриття рахунку – 1:0. Гравці СПЦ-1 намагалися відігратися, але пропустили другий гол – 2:0. А згодом футболісти з фасонносталеливарного дотисли суперників, оформивши «суху» перемогу. Тож 3:0 на користь ФСЛЦ.

Видовищною видалася гра між командами конвертерного цеху та цеху експлуатації залізничного транспорту. Атакуючий футбол показали обидві команди. І в одній з атак конвертерники забили перший м’яч у ворота залізничників. А попри всі спроби спортсменів ЦЕЗТ відігратися, другий м’яч знову влетів у їхні ворота – 2:0. Залізничники не здавалися, атакували, билися до останньої хвилини, але футбольна фортуна того дня була точно не на їхньому боці. 3:0 – ще одна перемога з великим рахунком в перший ігровий день.

Антон Дятлов, бригадир з переміщення сировини і готової продукції ВБРС: «Це був мій перший офіційний матч у новому сезоні. Хух, важко! Наче й тренуємося, але тренувальні ігри – то одне, а в отаких матчах викладаєшся повністю. Зовсім інший рівень відповідальності. Потихеньку входимо в ритм. Перемогою задоволений. Настрій гарний, бойовий. Будемо боротися за медалі. На таких турнірах згадуєш дитинство, юність, і це чудово!»

Михайло Левін, арбітр, ветеран «АрселорМіттал Кривий Ріг»: Для мене як для судді це вже не перший турнір у цьому сезоні. Але до змагань з участю заводських команд в мене особливе, тепле ставлення, бо я сам багато років на ньому працював, грав за шахтарську команду. Це завжди щирий та азартний футбол, повага до суперників та жага до перемоги, на полі непримиримі суперники, а після свистка – товариші й друзі. Такі матчі цікаво й приємно судити.

Олександр Гречаний, помічник машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 (команда ЦЕЗТ): «До турніру ми готувалися. Але сьогодні, на жаль, перемогти не вийшло, хоча хлопці старалися, викладалися, атакували, нав’язали боротьбу. Ні до кого претензій немає, але результат нас не влаштовує. Будемо готуватися до наступних поєдинків. З футболом я з дитинства, коли з пацанами ганяли м’яча на подвір’ї. Грав польовим гравцем, а зараз я голкіпер. Футбол – це насолода, це для душі, це життя».

Посилання на всі фото

https://fex.net/uk/s/yfmskbx