Колектив департаменту автоматизації технологічних процесів зібрав корисні речі для своїх колег, які захищають Україну від російської агресії.
Є ініціативи, так би мовити, знизу, а ця – належить керівникові ДАТП Андрію Зайцеву. «Прокинувся я одного ранку, і одразу ж в інтернет, – згадує Андрій. – Як завжди, з 24 лютого: що за новини з фронту, де були обстріли, яка зброє йде нам від партнерів? І звичайно ж про волонтерську допомогу. А там же й наші десь воюють. Як ми можемо їм допомогти? Що їм зараз найпотрібніше? На роботі поспілкувалися з колегами. Почали збирати кошти».
Департамент і раніше допомагав своїм мобілізованим працівникам. Дізнавались про нагальні потреби, комусь передавали лопати в частину, комусь електроустаткування тощо. А зараз вирішили підготувати посилки. Зібрали кошти по дільницях. Замовили у Франції надійні потужні павербанки. Закупили тактичні ліхтарики, німецькі термошкарпетки. А двом захисникам замовили ще й тактичні берці. Це вони попросили окремо, бо з їхнім розміром в частинах проблема. Зараз весь цей скарб вже готовий до відправлення воїнам.
«Ми підтримуємо зв’язок з нашими захисниками, – продовжив Андрій Зайцев. – Знаємо, хто де служить, але ці гостинці передамо через їхні родини. Рідні ж краще знають, як доправити корисні речі якомога швидше. Спочатку думали все зробити тихенько, без преси, так би мовити. А потім вирішили, що про таке варто розповісти. Адже можливо наш приклад надихне тих, хто ще вагається. Всім колективом передаємо привіти кожному нашому воїну. Чекаємо вас, рідні, з перемогою. Ви нам дуже потрібні! Скоро у всіх нас буде багато роботи. Наш метал піде на відбудову країни. А в сучасній металургії без систем автоматизації – ніяк. Як і без людей, які встановлюють, налагоджують, обслуговують, ремонтують ці системи».
1 лютого під час участі в бойових діях поблизу міста Лиман помер від зупинки серця солдат, старший механік відділення Сергій Білаш. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював машиністом котлів ТЕЦ, був призваний на військову службу під час мобілізації 27 травня 2022 року.
Як розповів старший машиніст котельного устаткування ТЕЦ-1 Олександр Доротенко, Сергій Білаш керував роботою парових котлів – потужного, складного й небезпечного устаткування. До роботи ставився дуже відповідально.
«Чудовий був працівник, – говорить Олександр. – Сумлінний, виважений, професіонал, допомагав колегам, відповідально ставився до власної безпеки та безпеки оточуючих. І людина була чудова. Сергій мав веселу вдачу, любив життя, користувався повагою в колективі. Міг у складних ситуаціях підтримати, підняти настрій. Донечку свою любив дуже. Це надзвичайно важка втрата для бригади, для цеху, для всіх нас».
Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам захисника Батьківщини.
Не карати, а допомагати – саме на це переорієнтовується наша охорона праці.
Стереотип, що фахівець з охорони праці – це той, хто прагне зловити тебе на порушенні та покарати, «порізавши» премію, формувався протягом багатьох років. Може, колись це й давало ефект, але змінюються часи й люди, і стає зрозумілим, що не страх покарання, а свідоме бажання працювати безпечно є набагато ефективнішим для збереження життя. Тож настав час працівникам з охорони праці змінити акцент: не карати, а допомагати. На нашому підприємстві робота в цьому напрямку вже ведеться.
Інженер з охорони праці Анна Дементьєва працює на нашому підприємстві рік. Вона закінчила Криворізький національний університет за фахом «Цивільна безпека (охорона праці)».
«Коли вперше відвідала цехи, то була дещо здивована, – згадує Анна. – Працівники, побачивши мою зелену каску фахівця з охорони праці, прагнули не потрапляти до поля зору та й на розмови йшли вкрай неохоче. Нас вчили, що ми маємо допомагати людям працювати безпечно. І як тут допоможеш? А ще нам говорили в університеті, що фахівець з ОП – це ще й психолог, який має знайти підхід до кожного»
І почалися пошуки. Кожного дня Анна – на виробничих дільницях. У зоні її відповідальності – електроремонтний цех, центральна електротехнічна лабораторія, дільниця вогнетривких та будівельних сумішей, управління енергетичного департаменту. Робота на висоті та з вантажопідйомними механізмами, електроустаткування під високою напругою та ще ряд небезпечних моментів – все це є у її «підшефних» підрозділах. Як зменшити ризики на робочих місцях?
«Ми проводимо оцінку ризиків, – говорить Анна. – Разом з керівниками підрозділів, майстрами, робітниками. Я багато спілкуюся з людьми. Не лише про охорону праці. Про речі, які їх цікавлять, про їхні хобі, вподобання. Це допомагає прибрати настороженість, недовіру. Люди йдуть зі своїми ідеями, які ми разом впроваджуємо. Наприклад, у електроремонтному цеху устаткування на ремонтні майданчики транспортують візками. Так от на деяких візках нещодавно встановили запобіжні бортики, щоб важкі елементи не падали й не травмували працівників».
Серед найпоширеніших причин нещасних випадків в «АрселорМіттал» – невиконання інструкцій з ОП, порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин та механізмів. Тобто людський фактор.
«Я помітила, що багато з вищезазначених порушень трапляються через бажання виконати роботу якнайшвидше, – продовжує Анна. – Саме поспіх часто приводить до порушень та загрожує життю. Намагаємося достукатися до людей. На змінно-зустрічних, під час щоденного спілкування з людьми не перестаємо повторювати, що життя – це найвища цінність. І коли стоїть вибір між безпечно або вчасно виконаною роботою, кожному слід розуміти, що краще вибрати перше».
Серед першочергових завдань – виявити причини порушень та усунути їх. Анна зізналась, що більшість людей нормально ставляться до зауважень і допомагають їй це робити. Але люди різні.
«Дійсно, у декого від зауваження мозок миттєво вибудовує захисний бар’єр, – розповідає Анна. – Наприклад, нещодавно робітник, який порушив правила, на всі запитання твердив одне: так, я винний, я порушив. І більш нічого не можна було випитати. І як же дійти до причин? Але варто було перевести розмову на те, що його цікавить, як розмова пішла продуктивніше. Виявилося, що завдання, яке не виконати без порушень, дав майстер, а робітник не міг йому відмовити. Постійно повторюю людям, що яким би авторитетом не був ваш керівник, ваше життя варте того, щоб відмовитись від подібних завдань, і ви маєте на це право. Якщо потрібна допомога, телефонуйте фахівцеві з ОП, який відповідає за безпеку у вашому підрозділі. Номери телефонів є на стендах з охорони праці у підрозділах. Ми раді будемо допомогти кожному».
– Ми разом робимо наші робочі місця та виробничі процеси безпечнішими. Інженер з охорони праці доволі часто буває у нас в цеху. Але ми не лякаємося. Привітна дівчина, поздоровкається, розпитає, порадить. І до майстрів можна звернутися з побажаннями та ідеями. Під час намотки котушок ми завжди користувалися рукавицями. Не дуже зручно, я вам скажу. Був обхід з охорони праці, і ми звернулися з цим питанням. Зараз у нас зручні рукавички з захисним гумовим покриттям. Працюємо швидше й безпечніше. Разом тестуємо й обираємо захисні окуляри. Під час інструктажів з ОП на змінно-зустрічних отримуємо потрібну інформацію. А ще разом з порушеннями інженер з ОП шукає й позитивні моменти. Це створює приємну атмосферу, умови, за яких хочеться працювати без порушень.
«Книга Асклепія» – так назвав свій роман, виданий незадовго до повномасштабного вторгнення, працівник нашого підприємства Євген Пантело.
Це вже третя книга нашого талановитого колеги, яка побачила світ. До цього були збірка поезії «Філософія життя» та фантастичний роман «Багряні тіні». Начальник зміни ТЕЦ, поет і письменник Євген Пантело почав роботу над ще одним романом, але поки що її довелося відкласти.
«Наразі книга не на часі, – каже Євген. – Є важливіші справи. Потрохи волонтерю, допомагаю захисникам. Беру участь у заходах, які організовує для переселенців туристичний клуб «Командор». Щасливий бути корисним. Нещодавно показував дітям-переселенцям свою колекцію комах. Бачили б ви щире захоплення цих обпалених війною дітлахів! Та й дорослих також. Їм дуже потрібна наша підтримка, як матеріальна, так і моральна».
Частину тиражу «Книги Асклепія» Євген виставив на продаж. Кілька книжок вже продав, а гроші перерахував знайомим з ВСУ, які використали їх на нагальні потреби своїх підрозділів. Про що ж цей захоплюючий роман? «Про кохання, про боротьбу добра та зла, – говорить автор. – Сюжет починається в африканській пустелі. Під палючим сонцем крізь піски прямує мандрівник. Він знесилений, потерпає від спраги. Від вірної смерті його рятує місцеве плем’я. Деякий час врятований живе з аборигенами, занурюється в їхню культуру, отримує сакральні знання. А далі він опиняється у Кривому Розі, у передмісті якого мешкає».
Основні події розгортаються саме в нашому місті. З описів можна легко впізнати Соцмісто, Довгинцеве, Центрально-Міський район. «Саме у парку Мершавцева, у районі човникової станції головний герой прогулюється з коханою на човні, – продовжує Євген. – Я намагався якомога яскравіше описати красу рідного Кривого Рогу, його парки, сквери, мальовничі береги річок. Всупереч стереотипам, наше місто надзвичайно зелене та затишне. Хочу, щоб кожен, хто читатиме роман, захотів приїхати до нас і переконатися в цьому. Криворіжці – гостинні люди. І тисячі переселенців, які знайшли тут свій прихисток від війни – яскравий тому доказ».
Але «екшну» у романі не менше, ніж лірики та краєвидів. Перед нами розгортається ланцюг драматичних, фантастичних подій, які відбуваються з головним героєм та його друзями. Сутички, погоні, розслідування, загадкові смерті… «Не хочу спойлерити, розкривати сюжет, – посміхається автор. – Бо буде ж нецікаво читати. Скажу лишень, що переможець в класичній сутичці добра та зла стане відомим лише тим, хто дочитає до останніх абзаців. Так я задумав і сподіваюся, що у мене вийшло зберегти інтригу до кінця».
Євген зізнався, що хотів у своєму романі ще раз показати, що Кохання має бути щирим і попри всі складнощі та негаразди – дарувати закоханим радість. Що творити Добро треба, не сподіваючись на якийсь зиск. Що головні цінності – це Людське Життя й Час, бо їх не повернеш, а гроші – на другому плані, бо врешті-решт їх можна заробити. Що головне не слова, а справи, і один з героїв роману каже, що Бог не слухає те, що ми кажемо, а дивиться на наші вчинки. Не треба злитися, заздрити, мститися. Треба просто жити, допомагати людям і радіти життю.
Євген Пантело до всього ще й учасник проекту з охорони праці та промислової безпеки під назвою «Бережи себе» (Take Care). Він проводить заняття з нашими працівниками, ділиться знаннями й вміннями, які допомагають безпечно працювати. На волонтерство та тренерство Євген витрачає майже весь вільний час. Тому літературні плани переносяться. Але не скасовуються.
«У 2022 році я планував випустити ще одну книжку, – говорить він. – Туди мали б увійти оповідання, написані на основі подій, що відбулися зі мною у різні періоди, а також фейлетони та афоризми». Але то вже після перемоги. Тоді візьмуся і за третій роман. Додалася ще одна ціль – перекласти два вже виданих романи українською мовою з російської і перевидати їх. А поки що працюємо всі разом на нашу перемогу».
11 січня під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув солдат Андрій Мовчан. До призову на військову службу Андрій працював розливальником сталі машини безперервного лиття заготовок конвертерного цеху.
За словами старшого змінного майстра МБЛЗ Олександра Новака, Андрій Мовчан був веселим, життєрадісним, заряджав позитивною енергією всю бригаду.
«І працівником Андрій був ідеальним, – говорить Олександр Новак. – Ставиш завдання і ніколи від нього не почуєш заперечень або зайвих запитань. Береться і виконує. Постійно всім цікавився, розвивався, вдосконалював майстерність. Легко знаходив спільну мову з людьми, міг організувати роботу, тому часто підміняв майстрів. А останніх два місяці перед війною й взагалі виконував обов’язки майстра. Ми, вся бригада, всі, хто знав Андрія та працював з ним, глибоко сумуємо. Важка, непоправна втрата для нас усіх».
Наші щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
16 січня між Чарівним та Мирним Запорізької області в результаті мінометного обстрілу наших позицій російськими окупантами загинув старший стрілець відділення стрілецького взводу Сергій Степанов.
Сергій працював сортувальником-здавальником металу ПП «Стіл Сервіс». Його призвали на військову службу 18 березня 2022 року.
За словами змінного майстра Максима Сергєєва, Сергій Степанов був одним з найкращих працівників, на якого завжди можна було покластися.
«Не можу підібрати слів, щоб висловити те, що я зараз відчуваю, – говорить Максим Сергєєв. – Ми три роки працювали пліч-о-пліч. Про таких кажуть – найкращий з кращих. Він виконував важку відповідальну роботу і завжди сумлінно. Був веселим, вмів радіти життю, легко знаходив спільну мову з колегами, допомагав. Разом з ним ми пішли воювати. Служили в різних батальйонах. Це вже друга важка втрата для нашої дільниці на цій війні. У жовтні загинув наш працівник Антон Чебручан. Біль, смуток, лють на ворогів, що ще скажеш? Величезні непоправні втрати для нас».
