Автор: Андрій

Категорії
Наші люди Новини

Зелений світлофор від діда Михайла

90 років виповнилося одному з найкращих машиністів за всю історію нашого гірничого департаменту Михайлу Жуку.

Дядько Федір обіцяв влаштувати Михайлика в училище на лісника. Але хлопчика вабила техніка. У білоруський колгосп пригнали трофейний німецький трактор, і всі хлопчаки мріяли ним керувати…

«Трактористом я таки став, але вже коли переїхав до України, – згадує Михайло Володимирович. – У нас гостювала тітка Тетяна з Миролюбівки, що біля Кривого Рогу. І я поїхав з нею. Як в інший світ потрапив! У нашому селі навіть світла не було. А у тітки я вперше побачив лампочку! А ще я вперше побачив паровози, а потім ще й тепловози! Я в них майже закохався. Але почалося все ж з трактора. Потім я трішки попрацював на комбайні, а далі був мобілізований. Служив на флоті у Прибалтиці. О, то була інша цивілізація. Навіть на хуторах з двох хат був двохфазний струм та трактори. А як повернувся додому, то влаштувався на Південний ГЗК. Поруч будувався Новокриворізький ГЗК (зараз гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я перейшов туди до механо-ковальського цеху. Ми робили фундаменти під верстати, а згодом я сів за кермо новенького трактора. Але мене манили тепловози, ці яскраво-зелені красені з червоними смугами».

Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир.  Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.

«У мене було багато наставників, – говорить ветеран. – Машиністи переважно були колишніми машиністами паровозів. Ця техніка відходила в минуле, тож довелося вчитися новому. Вчителі різнилися. Один навіть дав мені таке завдання, що я влетів у халепу. Довелося потім відбувати штрафні санкції. А потім мене закріпили за Пащенком. Ото був крутий дядько із Жмеринки. Анекдотів знав  – не перелічити. І справу свою знав. Звичайно ж, я також мітив на машиніста. Але начальник сказав: «З сімома класами ти будеш вічним помічником. Вчись». Тож я пішов у вечірню школу. «У який клас хочеш», – спитали викладачі. «У десятий», – кажу. І взяла мене математичка Марія Іванівна у десятий. І я її не підвів. За півроку став відмінником. Я математику знав зі школи. Шкільний вчитель був сильний. Та й мама любов до чисел прищепила. А після школи був технікум. І я став машиністом!».

Спочатку Михайлові тепловози возили залізорудний концентрат. Потім возили скалу, тобто порожню породу, а потім перевозили залізну руду. За цими простими повідомленнями, здається, криється проста робота. Але насправді вона дуже непроста: потрібно тримати тепловоз у відмінному стані і самому бути готовим до всього. Михайло й зараз не без хвилювання згадує той день, коли було шалене обледеніння. Він прийшов на роботу пішки, бо транспорт не ходив. А далі вів локомотив з важливим вантажем до Долинської. Метр за метром. Крижаними коліями. Стартував вранці, а завершив маршрут о першій ночі. І то була найвища майстерність. А скільки було подібних пригод за 43 роки праці?

«У мене найкращий батько, – каже донька Михайла Володимирича Вікторія. – Хоча він мене спочатку з родильного будинку не дуже хотів забирати. Звичайно ж, це жарт, але татусь дійсно засмутився, бо хотів сина, а після першої доньки Іри народилася ще одна, тобто я. Але я була потужною, більш ніж 4 кг, тож мене швидко всі полюбили. А якщо серйозно, то татко у мене дійсно крутий. Він майстерно грає у шахи і всіх нас навчив, ремонтує парасольки, і після його рук вони ще краще уберігають від дощів. А ще він ремонтує будь-яку побутову техніку. Ми не можемо купити нічого нового, бо у татових руках все стає ще кращим, ніж до поломки. Навіть годинники ремонтує! Тато миттєво розгадує всі судоку та інші головоломки, які потрапляють до його рук. А головне – він дуже крутий батько. Йому без проблем довіряли всіх онуків, а у нього їх аж четверо. Бо він може попрати, прибрати, запеленати, варить безліч страв, навіть млинці у нього найкращі, а картопля фрі така, що «Макдональдс» відпочиває».

Дід Михайло брав безпосередню участь у вихованні бронзового призера чемпіонату Європи зі спортивної акробатики – онука Богдана.

«Саме так, без дідуся я би не досяг того, що маю зараз, – каже Богдан. – Він возив і забирав мене з тренувань. Він надихав мене словом і прикладом. Він завжди був там, де мав бути, і робив те, що мав робити. У мене найкращий дідусь у світі!»

«Я у дитинстві пережив оту страшну другу світову війну, – згадує дід Михайло. – Перемогли тоді, переможемо і зараз. Тож як водиться у нас, залізничників, бажаю нам всі зеленого світлофору!»

Категорії
Новини

Вітаймо Діму з коксохіму!

На початку квітня наш колега з коксохімічного виробництва Дмитро Хворостинін виграв дві медалі на чемпіонаті України з армреслінгу.

Мабуть, дехто спитає: «І до чого тут подорожі?» Все просто. Сьогодні наша розповідь не про мандрівника у класичному розумінні, а про чоловіка, який багато років тому вибрав нелегкий шлях на мапі силового спорту і наполегливо крокує тим шляхом. І саме спорт допоміг йому подорожувати всією Україною, виступаючи у змаганнях з армреслінгу та гирьового спорту. А ще він має здобутки у паверліфтингу. Тож його активне життя легко вписується в нашу рубрику, присвячену активним, цілеспрямованим людям, які вивчають світ, вдосконалюють його та себе в ньому.

«Я почав займатися спортом ще в школі. То були бокс та карате, на які у буремних дев’яностих був чималий ажіотаж, — згадує Дмитро Хворостинін. — А от до силових видів я підступився вже у коксохімічному технікумі. Це були гирьовий спорт та паверліфтинг. Тоді й почалися мої спортивні мандри — спочатку на змагання у межах Кривого Рогу, потім по області, а далі — всією Україною. Найсвіжіша з них — до чудового закарпатського селища Воловець. Воно знаходиться високо у Карпатах. Саме туди приїхали сотні спортсменів-армреслерів, щоб виявити кращих у різних вікових та вагових категоріях».

Якщо спрощено, то армреслінг — це боротьба на руках. Улюблена забава хлопчаків з мого дитинства. Двоє сідають за стіл з протилежних боків, ставлять руки ліктями на стіл, беруться кистями і за командою намагаються завалити на стіл руку опонента. Сучасний армреслінг дещо складніший. Він має чіткі правила, спеціальний стіл з подушками: центральною, на яку ставлять лікті, і боковими, на які треба завалити руку противника, а також ручки, за які тримаються вільними від клінчу руками. Тут можна навалюватися корпусом, але обидві ноги під час поєдинку відривати від підлоги не можна. А ще рефері може зупинити поєдинок, якщо побачить, що руки під час боротьби у такому положенні, що можна завдати серйозної травми. Правила нескладні, але сам вид непростий.

« В армреслінгу не завжди вирішує груба сила, і не завжди перемагає «найнакачаніший», попри широко розповсюджену думку, — усміхається наш спортсмен. — Наприклад, класичний для бодибілдерів та паверліфтерів жим лежачи я на тренуваннях практично не роблю, бо він негативно впливає на результати в армреслінгу. І величезна «біцуха», не дуже допоможе. Є безліч випадків, коли дядечки з пузиком та невидатними руками валять мускулистих атлетів. Армреслінг — це сильні пальці, сильні кисті, сильні передпліччя, вміння провертати це все у суглобах, швидкість, реакція, витривалість та розумна тактика на поєдинок. У кожного армреслера є свої фішки, і він їх використовує, вивчивши слабкі місця суперника. Це спорт не лише для фізично підготовлених, а й для розумних».

А от тренер Дмитра, один з найкращих тренерів України з амреслінгу та паверліфтингу Віктор Курочкін каже, що найбільше у силових видах цінуються наполегливість та воля. Віктор Володимирович тренує Хворостиніна вже 25 років. Він підготував багатьох видатних спортсменів, таких як переможець багатьох міжнародних змагань з пауерліфтингу Олександр Гончар.

«Найбільше у нас цінуються воля до перемоги на змаганнях та наполегливість на тренуваннях. Якщо ти тренуєшся за принципом: «Ну вчора я виклався на повну, а сьогодні можу трохи збавити», то ти нічого не досягнеш. Діма Хворостинін не такий. Він на кожному тренуванні викладається на всі сто, і на кожному турнірі б’ється до останнього шансу, тому й перемагає».

А перемог на майже 30-річному спортивному шляху Дмитра було чимало. Ще юним він, маючи 65 кг ваги, виконував станову тягу зі штангою вагою 170 кг. Далі було багато перемог на спартакіаді нашого підприємства з гирьового спорту та армреслінгу. На спартакіадах серед підприємств гірничо-металургійного комплексу України Дмитро Хворостинін також багато разів підіймався на найвищі щаблі. Спортсмен був призером чемпіонату України з армреслінгу серед майстрів, а зараз успішно виступає на всеукраїнських змаганнях серед ветеранів спорту серії «Мастерс».

«У Воловці зібралися найкращі українські армреслери, — згадує Дмитро. — Близько 800 учасників з різних областей України. Мені дісталися дуже непрості суперники. Найпотужніший з них — майстер спорту міжнародного класу, триразовий чемпіон світу, семиразовий — Європи, дворазовий володар Кубка світу серед професіоналів, легендарний харків’янин Тарас Івакін. Ми з ним боролися на правих руках. Обидва без поразок дійшли до півфіналу. А у півфіналі в мене, відверто кажучи, було небагато шансів. Тож тут я став третім».

У боротьбі ж лівими руками наш Дмитро успішно дійшов до фіналу. Там на нього чекав ще один майстер спорту міжнародного класу Артем Письмак. Напружений поєдинок завершився перемогою більш титулованого спортсмена з Полтавської області, але «срібло» й «бронза» на найпрестижніших українських змаганнях — це величезна перемога нашого Дмитра Хворостиніна.

«Я дійсно дуже задоволений, — зізнався Дмитро. — Але все ж буду налаштовуватися на «золото». Спорт має величезне значення у моєму житті. От у мене інколи питають: «Ти більш ніж 25 років працюєш на КХВ, у тебе фізично важка робота. Як ти витримуєш ще й силові тренування?». А я їм пояснюю, що тут логіка інша. Якщо після важкої роботи лежати на дивані біля телевізора, то твоя фізична форма не покращується, і з роками ти починаєш заморюватися ще більше. А от коли з роботи — на тренування, то з кращими фізичними кондиціями робота робиться легше, і втомлюєшся менше. А ще завдяки спорту, змаганням, я побував у всіх куточках нашої України. Львів, Одеса, Запоріжжя, Феодосія, Дніпро, Євпаторія, Нікополь, Закарпаття…І це чудово. Спорт — це моє життя. Займайтеся спортом! Подорожуйте! Будьте здорові!»

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua  Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути  гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!

Категорії
Новини

Вірити, діяти, піклуватися про ближнього

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» проходить Тиждень охорони праці. Заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов проінформував про стан безпеки праці на підприємстві.

– Якими здобутками у сфері безпеки завершився 2024 рік? Чого не вдалося досягти?

–  У мене є два основні меседжі. Почну з поганого. Двоє наших колег загинули минулого року на виробництві. Працівник копрового цеху впав з висоти, а співробітник підрядної організації отримав смертельне враження електричним струмом. Це на один смертельний випадок менше, ніж у 2023 році, але це не привід радіти. Ми маємо зробити все, щоб люди не гинули на виробництві. Особливо це неприпустимо, коли Україна втрачає своїх найкращих синів і доньок на війні. Тобто є величезне поле для роботи. І другий меседж оптимістичніший. Кількість нещасних випадків з важкими травмами знижується з року в рік. У 2024 році їх було 7 у порівнянні з позаминулим, коли важкі травми отримали 11 працівників. Але це теж не має нас заколисувати. Як кажуть фахівці з охорони праці: найзліший ворог безпеки – це самозаспокоєність. Тож нарощуватимемо зусилля й надалі.

– Як почався 2025 рік щодо безпеки та травматизму?

– Це наш рекорд зі зниження травматизму. Дві травми легкі й одна важка. Це травма руки, але людина досі в лікарні, і їй потрібне хірургічне втручання, бо кістки кисті – це складна конструкція. Працівник засунув руку, коли шків, який обертається, ще не зупинився зовсім. Це й призвело до серйозної травми.

– Що робиться для того, щоб подібні випадки не повторювалися?

– Робота над помилками – це важлива складова охорони праці. Ми намагаємося опрацьовувати всі помилки на інших підприємствах корпорації, травми в інших компаніях. Але, на жаль, доводиться працювати й з власними помилками. Вживаємо організаційних заходів. Наприклад, обов’язково інформуємо про нещасний випадок. Повідомляємо, що стало причиною, інструктуємо, як діяти, щоб не допустити помилок. Вживаємо технічних заходів. Зараз працюємо над тим, щоб до устаткування, яке призвело до важкого випадку, людина взагалі не мала доступу, доки воно працює. Це як зі звичайною пральною машиною. Дверцята не відчиняться, доки пралка не зупиниться.

А ще ми завершуємо програму навчання під назвою «Бережи себе». Курс вже пройшли більш ніж 13 тисяч наших працівників, а до завершення першого півріччя нинішнього року його пройде кожен. А далі буде нова навчальна програма, бо людині властиво забувати, тому вчитися треба безперервно. Особливо коли це стосується безпеки життя. І я вдячний керівникам, зокрема Сергію Лавриненку та Володимиру Теслюку, які у наш скрутний час нестачі кадрів сприяють тому, щоб кожен працівник мав три дні на навчання.

– Яких ще технічних заходів вжито протягом останнього часу?

– Ми впроваджуємо дві масштабні інвестиційні програми. Дуже багато було придбано устаткування, щоб позбутися ризиків у цехах. Наприклад, переоснащення екіпірувального пункту залізничної станції у гірничому департаменті усунуло ризики роботи на висоті, або нові кінцеві вимикачі на конвеєрах у вогнетривно-вапняному цеху, які дозволяють миттєво зупинити роботу при загрозах для людей. Багато транспортних засобів оснащені відеокамерами, за рахунок чого водій має видимість простору на 360 градусів. Для багатьох цехів придбано риштування для безпечного виконання роботи на висоті тощо.  І все це незважаючи на скрутне фінансове становище підприємства через  повномасштабну війну.

– Але ж, крім технічного забезпечення, величезне значення має культура охорони праці, тобто самі працівники мають дотримуватися вимог. Чи є позитивні ознаки у формуванні культури праці?

– Так, ми спостерігаємо такі ознаки і сприймаємо їх з обережним оптимізмом. Люди охочіше стали йти на контакт, дають багато ідей для усування ризиків і самі беруть участь в їх реалізації. Наприклад, протягом лютого 2025 року ми отримали більш ніж 500 подібних ідей. Скажу відверто, ми не чарівники і не кожну ідею маємо змогу втілити у життя. Але здобутки є. Наприклад, у вальцетокарному цеху за ініціативою і за участю працівників встановлений захисний козирьок, який захищає від враження струмом під час огляду вагонів. А для працівників залізничного цеху № 2, за їхнім проханням, придбані налобні ліхтарі, що дозволяє безпечно працювати в умовах недостатнього освітлення.

 Нам відомо, що окрім придбання допоміжного устаткування, керівництво підприємства виділяє кошти на ремонти будівель та споруд, на заміну основного устаткування, що також впливає на безпеку. Які приклади ви можете навести?

– Так, дійсно, триває цілеспрямована робота у цьому напрямку. Наприклад, у цеху мереж та підстанцій збудована нова підстанція з  сучасним устаткуванням, що відповідає всім вимогам з ОП. У конвертерному цеху капітально відремонтовані кілька електромостових кранів з урахуванням безпекових вимог. У доменному цеху № 1 модернізована система гучномовного зв’язку, що додає безпеки під час командної роботи. А мобільні вилкові перевантажувачі кількох цехів оснащені світловими вказівниками, що вказують на небезпечну зону, де заборонено перебувати працівникам.

–  Охорона праці – складний напрямок. А з якими додатковими складнощами ми зустрілися після повномасштабного вторгнення?

– По-перше, це фінансові складнощі. Адже для того, щоб гроші витратити, наприклад, на охорону праці, їх треба заробити. А підприємство далеке від максимальних потужностей. Тому я щиро дякую керівництву компанії, нашому генеральному директору Мауро Лонгобардо, керівнику сегменту Віджаю Гоялу, які попри скруту ухвалюють рішення про витрату коштів на безпеку працівників. Ще одна проблема – дуже важко знайти постачальників засобів індивідуального захисту, спецодягу тощо, бо багато вітчизняних виробників згорнули виробництво. Ну, й, звичайно ж, проблеми з кадрами – це не плюс до безпеки. А ще сюди слід додати моральний стан працівників. Робимо все, щоб безпека була на належному рівні.

– У вас величезний досвід роботи на різних підприємствах світу, і саме у царині охорони праці. Які прості поради ви можете дати, щоб люди працювали безпечно?

– По-перше, нам всім треба повірити, що працювати без нещасних випадків можливо. Щиро повірити в нуль нещасних випадків. Бо якщо людина не вірить у результат, то вона не докладатиме максимуму зусиль. Ну, навіщо ж викладатися, якщо знаєш, що нічого не вийде? Друге – це діяти. І третє – дбати не лише про свою безпеку, а ще й про безпеку колег. Тож бажаю всім нам: віримо, діймо, піклуймося про колег!

Категорії
Новини

Випробувач надійності

Працівники аглофабрики відтепер безпосередньо у своєму цеху перевіряють міцність запобіжних поясів, страхувальних стропів та драбин.

Як повідомила провідна інженерка з охорони праці Марія Лисенко, для перевірки устаткування, яке захищає від падіння з висоти та драбин, що використовуються у виробництві, працівники аглофабрики використовують спеціальний випробувальний стенд. Він має паспорт якості та відповідає вимогам українського законодавства щодо безпеки праці.

«Запобіжні пояси та страхувальні стропи – це основні засоби безпеки під час виконання робіт на висоті, – розповідає Марія Лисенко. – Користуються ними машиністи електромостових кранів, слюсарі-ремонтники, машиністи екскаваторів та представники інших професій. Пояси є на кожній дільниці. Загалом їх на фабриці близько 25 штук. І пояси мають бути у належному стані, бо від того залежать життя наших людей. Кожен пояс кожні пів року має пройти випробування на спеціальному стенді. Якщо випробування успішне, то на пояс чіпляється бирка з датою, і він може використовуватися протягом наступних шести місяців. Якщо ж іспит не пройдено, то він вибраковується. Тут компромісів бути не може».

Випробування поясу нам продемонстрував майстер денної ремонтної механослужби аглофабрики Віктор Дєєв. Він надів пояс на манекен, одне кріплення стенда прикріпив до спеціального кільця на самому манекені, а інше – до лямок поясу. Потім майстер перейшов на інший бік від стенда і почав крутити диск, який, завдяки спеціальному різьбовому з’єднанню, збільшує натяжіння лямок поясу. Сила дії зростала, що відображав прилад-динамометр, стрілка якого хилилася до більших показників.

«І ось ми довели силу натяжіння до 4 кілоньютонів. Ця сила відповідає 400 кілограмам. Саме таке навантаження мають витримувати елементи поясу, – пояснює Віктор Дєєв. –  Далі засікаємо 5 хв і оглядаємо цей засіб індивідуального захисту. Якщо пояс витримав, то безпеку людей при його використанні гарантовано. Приблизно ті ж дії виконуються з драбинами та страхувальними тросами. Раніше ми здавали пояси на перевірку, їх везли на металургійне виробництво (сама ж аглофабрика знаходиться у районі гірничого департаменту – примітка автора). На це був потрібен час, транспортні засоби та витрати. А зараз все на місці: швидко, зручно, економно. Та й розуміємо, що випробовуємо для себе, для свого цеху».

А щоб самі випробування були безпечними, стенд оснащений захисним екраном з металевої сітки. Вона надійно захищає користувача стендом від елементів, які можуть розлетітися під час натяжіння устаткування, що випробовується.

Категорії
Новини

З високого старту

В ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» стартував тиждень здоров’я та безпеки. Першим заходом тижня став батл з роботи на висоті.

Висота – це один з чотирьох ризиків-вбивць, визначених у корпорації. Саме падіння з висоти забрало життя нашого колеги, працівника копрового цеху, минулого року. Організували змагання працівники департаменту з охорони праці та промислової безпеки разом з відділом навчання та розвитку персоналу департаменту з персоналу.

21 квітня у тренінг-центрі підприємства відбувся двіж. Команди цехів з ремонту та обслуговування металургійного устаткування №№ 2 і 4 мірялись вправністю володіння засобами, які убезпечують від падіння під час роботи на висоті з командами «Ливарно-механічного заводу» та підрядниками зі «Сталь Сервіс Груп». Головним арбітром був наш найвправніший фахівець підприємства щодо робіт на висоті, провідний фахівець з ОП Сергій Воінов, який протягом багатьох років вчить застосовувати засоби, які захищають від падіння.

Відкриваючи захід, директор департаменту з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш запевнив, що керівництво підприємства робить і буде робити все можливе для безпечної праці співробітників, але дотримуватися вимог, слідкувати за безпекою колег – це вже справа самих працівників. І конкурс показав, як вони до того готові.

«У програмі – теорія і практика, – пояснює Сергій Воінов. – У теоретичній частині ми не робили заморочливих завдань. Немає сенсу. Питання прості, життєві. Що таке робота на висоті? Яких запобіжних заходів треба вжити під час виконання робіт на даху тощо? А от практичні завдання ми підготували, як то кажуть, «із зірочкою». Наприклад, номер запобіжного поясу має співпадати з номером на жетоні, який чіпляється на пояс після перевірки. Бо так можна будь-який жетон перевісити на будь-який пояс. Але тссс. Про це нікому. Вони самі мають це знати».

Учасникам турніру треба було пройти кілька практичних етапів. Спочатку команди підбирали потрібний запобіжний пояс та запобіжний строп. Якщо є візуально примітні пошкодження, відсутність жетона чи невідповідність даних на ньому – це вже вибраківка. Такий пояс загрожує життю. І ось пояси знайдено. Тепер їх треба правильно надягнути, підігнати до параметрів тіла та щоб лямки не перекрутити. Бо пояс має не лише зупинити падіння, а ще й не повинен завдати шкоди працівникові під час гальмування. А потім за допомогою засобів безпеки необхідно правильно піднятися на висоту. І це теж оцінюється прискіпливим журі на чолі з Воіновим.

«На конкурс мене покликали зненацька, – усміхається слюсар-ремонтник ЦРМУ-2 Олег Іванютін. – Прямо з конвертерного цеху, де ми налаштовуємо і змащуємо кесон. Якби раніше, то обов’язково б теорію повторив. Ми, звичайно, маємо все знати назубок, але ж мозку властиво забувати. А от з практикою проблем не було. Я вже 22 роки у професії. 70 відсотків робіт – це роботи на висоті».

Переможцями батлу стали ремонтники з ЦРМУ-4. Друге місце посіли їхні колеги з «ЛМЗ», третє призове місце у «Сталь Сервіс Груп». А четвертими стали ЦРМО-2.

«Це чудова можливість проявити свої знання та вміння, – підсумовує Сергій Воінов. – А саме вони гарантують безпеку».

Категорії
20 років разом

Оснащення рятувальників – інвестиції в безпеку

Ми продовжуємо розповіді про внесок нашого підприємства у розвиток міста та країни за 20 останніх років, відтоді як ми стали частиною світової корпорації «АрселорМіттал» . У цьому випуску – про взаємодію підприємства з пожежно-рятувальними частинами як підприємства, так і міста, спрямовану на забезпечення вогнеборців якісною технікою, засобами пожежогасіння та індивідуального захисту тощо. І не випадково, що саме сьогодні, 17 травня українські пожежі-рятувальники відзначають День пожежної охорони.

Зима 2020 року. До співробітників Державної пожежно-рятувальної частини № 29 (29 ДПРЧ), яка відповідає за захист нашого металургійного виробництва та бере участь у ліквідації пожеж на території нашого міста, завітали гості з «АрселорМіттал Кривий Ріг». І не з порожніми руками. На майданчику красується новенький яскраво-червоний пожежний автомобіль MAN. Він «нафарширований» новітнім устаткуванням для ліквідації пожеж та ефективної роботи в інших надзвичайних ситуаціях, а головне – для порятунку людей. А цистерна об’ємом 8 кубометрів – наймісткіша з тих, якими облаштовані машини 29 ДПРЧ.

«Протягом двох останніх десятиліть, завдяки підприємству, 4 Державний пожежно-рятувальний загін (4 ДПРЗ), до якого входять 20-та, 29-та й 30-та пожежно-рятувальні частини, повністю оновив свій парк пожежних автомобілів, – розповідає менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки  «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Сердечний. – Загалом  за цей період для загону було придбано вісім авто. Бійці 4 ДПРЗ миттєво реагують на всі сигнали про надзвичайні ситуації в наших цехах. А використання сучасних потужних пожежних автомобілів допомагає їм швидше прибувати на місця займань та ефективно гасити полум’я, що вже не раз рятувало людей і устаткування. Тож інвестиції у пожежний загін – це інвестиції у нашу безпеку».

Також підприємство регулярно забезпечує пожежних піноутворювачем, щоб пожежні мали змогу гасити пожежі, пов’язані із займанням паливо-мастильних матеріалів; оновлює пожежні рукави для цих автомобілів, бо розрив рукава під час пожежогасіння може призвести до дуже небезпечних наслідків. Для пожежних підприємство закупило близько 50 одиниць газозахисної апаратури (маски та балони для стислого повітря) відомого у світі виробника – фірми «Дрьогер». Це необхідне устаткування для порятунку людей, гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварійних ситуацій у задимлених, загазованих приміщеннях. А заправляє стислим повітрям цю апаратуру наша газорятувальна служба.

«Рятувальники загону дбають про захист наших підрозділів, а ми дбаємо про їх захист, – говорить Андрій Сердечний. – Наприклад, рік тому всі пожежні-рятувальники загону отримали костюми-бойовки, які витримують температуру до 400 градусів за Цельсієм, спеціальні багатофункціональні пояси до них та рукавиці-краги, що захищають руки пожежних не лише від високих температур, а ще й від механічних пошкоджень. А дещо раніше підприємство придбало для своїх захисників-рятівників чудові надійні шоломи однієї з кращих у світі в своїй сфері європейських фірм. Також пожежні отримали 12 спеціальних ліхтарів для командної роботи, 30 портативних і 12 автомобільних рацій для захищеного та надійного спецзв’язку. І це все лише за останніх пару років. Сюди ж можна додати шість комп’ютерів для організації роботи загону».

Також Андрій Сердечний розповів, що підприємство допомагає не лише 4ДПРЗ, а й іншим пожежно-рятувальним частинам: «Наприклад, кілька років тому за кошти «АрселорМіттал Кривий Ріг» було відремонтовано кілька одиниць спецтехніки 12 ДПРЧ. А нещодавно підприємство допомогло 11 ДПРЧ відремонтувати покрівлю будівлі пожежної частини. Тож ми інвестуємо не лише у безпеку підприємства, а й у пожежну безпеку міста взагалі».