Майже три десятиліття тому прийшов працювати до нашого гірничого департаменту випускник гірничорудного інституту Володимир Паскаль. Першим робочим місцем юнака було місце машиніста конвеєра дробильної фабрики № 3 рудоуправління. Він став продовжувачем династії гірників у складі двох Володимирових дядьків, тітки, а також мами, Галини Андріївни та тата, Михайла Федоровича. Зараз Володимир має почесне звання «Людина року» гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Взагалі я хотів бути льотчиком, але коли стало зрозуміло, що не вийде, то сумнівів не було – тоді у гірники, продовжувати родинну справу, – почав Володимир Паскаль. – Успішно закінчив виш. На дробильній фабриці мене зустріли гостинно. Колеги були старшими за віком, але на ставлення як до молодого-зеленого не було й натяку. Робота була цікавою. Я обслуговував підземний конвеєр довжиною 480 метрів, який транспортував руду з глибин кар’єру до поверхні. Пропрацював на фабриці п’ять років, і трудився б далі, але мені, допитливому від природи, дуже кортіло побачити, вивчити весь шлях залізної руди – від її видобутку до отримання концентрату й навіть агломерату».
І Володимир здійснив свою мрію. Зараз він не лише побачив та вивчив практично всі процеси, які відбуваються у гірничому департаменті та на його стику з металургією, а й координує роботу всього цього гігантського організму, здійснює оперативне керівництво процесами. Він – старший змінний диспетчер гірничого департаменту. А перед цим пройшов кілька етапів: попрацювавши диспетчером у наших кар’єрах, начальником зміни рудоуправління та диспетчером ГД.
«Гірничий департамент – це дійсно надскладне виробництво з безперервним ланцюгом процесів: буріння, вибухових робіт, добування, перевезення автомобільним та залізничним транспортом, дроблення, збагачення, відвантаження концентрату до аглодоменного департаменту чи стороннім споживачам, а також комплексом ремонтних робіт, щоб тисячі одиниць устаткування працювали і давали результат. Задача диспетчерської служби – забезпечити безперервність всього цього ланцюга та безпечну роботу для людей. Весь обсяг важко уявити. Наприклад, снігоборотьба також у зоні нашого контролю».
Спрощено схему роботи диспетчерської служби можна описати так: диспетчери отримують з підрозділів інформацію про статус виробничих процесів, стан устаткування, особливості роботи транспортних цехів, про позаштатні ситуації тощо, аналізують це все, і координують роботу підрозділів, вносять корективи.
«Керівництво ГД розуміє важливість роботи диспетчерів, та намагається створити оптимальні умови для того, щоб ми мали змогу якомога якісніше виконувати свою роботу, – продовжив Володимир Паскаль. – Я був не лише свідком, я й учасником цієї еволюції. Коли я прийшов, у диспетчерській ще був древній пульт з кнопками та телефонами. Щоб отримати інформацію, треба було обдзвонити купу підрозділів. Це було нелегко, особливо зважаючи на якість тогочасного зв’язку. Потім з’явилися рації. Це було вже краще, але разом з потрібною інформацією ми чули сторонні розмови водіїв, залізничників, цеховиків та ще багато непотрібної для нас інформації, яка заважала.
Зараз же ми маємо сучасні засоби зв’язку та комп’ютерну техніку, зручні великі монітори, на які виводиться необхідна інформація про стан процесів, перевезень, ремонтів, постачання сировини та матеріалів… У багатьох випадках цього вже достатньо для ефективної координації роботи департаменту. Тож зв’язуємося з цехами, лише коли потрібні уточнення або якась додаткова інформація. Це прискорює ухвалення рішень, внесення коректив. Якість нашої роботи зростає. Це особливо важливо зараз, коли наслідки повномасштабного вторгнення, такі як блекаути, переривання подачі води, інших енергоресурсів, створюють додаткові складнощі та загрози ефективності виробництва».
Але навіть і з сучасною технікою робота диспетчерів як і раніше, суттєво залежить від ефективного спілкування з начальниками змін та операторами у цехах, а також з керівництвом підрозділів. Володимир Паскаль каже, що у нього ніколи не було проблем зі спілкуванням.
«Я завжди легко спілкувався з людьми, ще з дитинства. Причому мені було байдуже, хто це – хлопчики, дівчатка чи дорослі, – усміхається Володимир. – Надалі ці навички лише розвивалися. Коли став диспетчером, то сформувалось вміння відділяти саме корисну інформацію. Багато хто вважає, що робота диспетчера нервова. Може так воно і є, але залежить, як до неї ставитися. Я розумію, що всі люди помиляються, і я – не виключення. Тож намагаюся реагувати на помилки якомога спокійніше, робити висновки на майбутнє. Мене заспокоює мій дім, моя родина. Якомога більше часу спілкуюся з донечкою Дар’єю, їй зараз вісім. Дружина Марина також працює у гірничому департаменті. Тож є про що поговорити, підтримати одне одного, якщо треба, підняти настрій. Хочу привітати весь наш колектив «АрселорМіттал Кривий Ріг» з Новим роком. Бажаю здоров’я, стабільності, миру, щоб повернулися з війни до своїх родин всі наші колеги, і продовжили працювати на підприємстві, роблячи його ще успішнішим».
