Категорія: Наші люди

Він довго чекав, затамувавши подих. І ось ідеальний момент! Вказівний палець м’яко тисне на спуск. Лунає тріскотлива серія. Влучив! Ще кілька чудових кадрів з херсонським птаством летять у  колекцію світлин нашого працівника Євгенія Шидловського.

До війни Женя керував тепловозом. Машиністом він став більше десятка років тому. А прийшов на комбінат у 2007 році помічником машиніста у залізничний цех № 2. Його велетень вагою 80 тонн возив гарячі сталеві злитки. Євгеній ставився до залізного друга з повагою, майже з любов’ю. А той віддячував справною роботою. Але почалася війна. Машиніст взяв до рук зброю. І не забув взяти з собою улюблену фотокамеру. Його військова частина несе службу на Херсонському напрямку. А у перервах між боями, облаштуванням позицій та військовою підготовкою Женя займається улюбленою справою – фотографує чарівну українську природу. Пейзажі, фотополювання та макрозйомка – ось його улюблені напрямки.

– Я давно вже завзятий турист, – розповідає Євген Шидловський. – Починав з Кривого Рогу та його околиць. Гарне у нас місто! Прекрасні люди, чудові промислові пейзажі. А тільки-но вийдеш за околицю – безмежні степи, широкі поля, мальовничі річкові долини. Приємно згадувати екскурсії з нашим найкращим туристичним гідом Володимиром Казаковим. Надзвичайно мальовнича наша річка Саксагань, якою ми не раз сплавлялися на байдарках. Дуже люблю Іскрівське водосховище, Величну долину Інгульця. Люблю Україну! Подорожував я і Карпатами. Чорногора, Свидовець – красиві пасма гір. І скрізь зі мною була фотокамера. А які чудові краєвиди на Кіпрі! Ми були там у квітні. Уявляєте: у горах сніг, а на узбережжі – літо! Але вважаю, що найкращі свої фото я зробив вже у ЗСУ.

Женя має талант – бачити красу скрізь, де буває. Бачити і зберігати у своїх світлинах. Його друзі-бійці часто дивуються, розглядаючи фото: «І де ти таку красу знайшов? Ми ж поруч були, але не помітили». Наш герой вважає, що з почуттям краси мало народитися. Його треба розвивати у собі. Саме це він робив під час походів і продовжує під час служби. Хоче, щоб прекрасне навколо вмів бачити і його син Єгор. Хлопчикові зараз дванадцять. Він побував з татком у багатьох походах.

– Щоправда, перше знайомство з туристичним життям справило на Єгора не дуже позитивне враження, – згадує Євгеній. – Я взяв його з собою на туристичний зліт до Мигії. Під час сплаву на катамаранах він намочив одяг. Ще й приз не виборов, лише грамоту. Розчарувався. Але потім протягом року запитував, коли поїдемо ще. З того часу Єгор живе подорожами. Чекає, коли я повернусь з перемогою, і ми знову подамося у мандри.

На світлинах воїна-митця – феєричні світанки, барвисті луки, граціозні олені, чудернацькі комахи, ніби під мікроскопом, різноманіття українського птаства… Та що там розповідати, дивіться самі.

Керівник залізничного цеху № 1 поділився досвідом у царині безпеки на залізниці.

Виконуючий обов’язки ЗЦ-1 Володимир Перець зараз керує підрозділом, без якого робота нашого підприємства була б неможливою. ЗЦ-1 перевозить сталь, чавун, прокат та багато іншого. Залізничні перевезення – це дуже небезпечна робота. Володимир відповідає не лише за ефективну роботу цеху, а й за життя та здоров’я кожного співробітника.

А перші свої знання та навички безпечної поведінки на залізниці Володимир Перець отримав у дитинстві. «Через село, де я виріс, проходить залізнична гілка, – згадує він. – Тож про те, що не можна наближатися до колії і переходити її, я чув скільки себе пам’ятаю. Першими моїми вчителями з охорони праці (хоча я тоді не знав, що вона так називається) були батьки, а згодом – вчителі. На залізницю ми все ж ходили, але ближче ніж на 50 метрів до колії не наближалися. Були 1990-ті, смачненького перепадало нечасто. А старші хлопці казали, якщо помахати машиністові, то кине щось смачненьке. Жодного разу не кидали, мабуть, тому, що махали здалеку».

Володимир згадує, як дивився на машиністів знизу вгору. Вони були для хлопчаків майже богами! Керували величезними залізними монстрами. Тоді Володя вирішив, що обов’язково стане машиністом. Тож на машиніста і вирішив вчитися. Але у технікумі йому запропонували піти вчитись на працівника служби руху. Саме з них частіше за все виходять керівники-залізничники. І хлопець погодився. «У технікумі давали фундаментальні знання з безпеки на залізниці. Це був один з найважливіших предметів, питали строго. Мені ці знання дуже згодилися з першого ж дня, як пішов працювати монтером колії на Криворізький залізорудний комбінат. А за кілька років став керівником, і мені треба було самому вчити людей і контролювати виконання правил».

У 2017 році Володимир Перець прийшов працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Спочатку складачем поїздів, потім виконував обов’язки диспетчера, а далі став в.о. начальника одного із залізничних районів. Згодом йому запропонували посаду начальника зміни. А коли начальник ЗЦ-1 пішов захищати Україну, Володимир став виконувати його обов’язки. «Організувати ефективну роботу цеху – надважливе завдання, – розповідає він. – Але ще важливіше, щоб усі працівники поверталися додому без травм. На нашому підприємстві більше 20 залізничних станцій. Кожна з них має технічно-розпорядний акт – основний документ, який регламентує роботу станції та містить правила безпечного перебування у зоні руху поїздів».

Щоранку Володимир Перець разом із заступниками, диспетчерами, начальниками районів планують роботу цеху, і питання безпеки – першочергові. Контроль за виконанням правил здійснюють керівники цеху, станцій, районів, а також ревізори безпеки руху. «Контролюємо прискіпливо, – говорить Володимир. – Але не караємо направо й наліво. Кожне порушення розбираємо окремо. Намагаємося докопатись до причин. І якщо порушення ненавмисне, якщо людина усвідомила й обіцяє не повторювати, то обходимося розмовою. Але якщо порушення свідоме і вже не вперше, тоді інша справа».

Я попросив Володимира дати основні поради, як не отримати травму на залізниці, і не лише на підприємстві, а взагалі. Він охоче погодився поділитися досвідом:

– Завжди пам’ятайте, що залізниця – зона підвищеної небезпеки.

– Сідайте у вагон лише з обладнаних платформ.

– Не ходіть коліями, переходьте їх лише у дозволених місцях, подивившись, чи немає у полі зору поїзда, який рухається.

– Не користуйтеся навушниками на залізниці, бо можна не почути сигналу машиніста про те, що починається або продовжується рух поїзда.

– Не переходьте колії в капюшоні, бо це в рази звужує поле зору.

– Будьте максимально уважними на станціях, вокзалах, біля колій.