Категорії
Наші люди

«Моя стратегія – допомагати!»

«Песимісти скаржаться на вітер, оптимісти очікують змін, лідери ж – підіймають вітрила!». Начальник ремонтно-механічного цеху № 1 «ЛМЗ» Євгеній Гречаний людина, яка звикла рухатися вперед, брати відповідальність на себе і кожну кризу сприймати, як виклик, що загартовує як професіонала та особистість.

«Я знаю Євгенія Миколайовича дуже давно, – говорить директор Ливарно-механічного заводу Валерій Мовчан. – Сьогодні він очолює цех, який можна назвати аварійно-рятувальним ремонтним цехом не лише нашого ЛМЗ,  а й «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тому що з будь-яким нагальним замовленням з виготовлення запчастин та конструкцій для цехів заводу, коли рахунок йде на хвилини, у першу чергу звертаюся до нього. Коли стався підрив Карачунівської дамби, то місто потребувало допомоги з виготовлення певних унікальних елементів та конструкцій для її ремонту. Наші конструктори розробили креслення для цього завдання, ремонтні цехи взялися за виготовлення деталей, а збирали ми все це у ЦМК. Тоді туди ж командирували Євгенія Гречаного, аби він зі своїми колегами долучився до цього замовлення-порятунку криворіжців від підтоплення».

До речі, одне з найкращих бомбосховищ на підприємстві теж розташоване у РМЦ-1. За ініціативи начальника цеху його почали готувати ще у 2015 році. Робили все власними силами. Є така господарська жилка у Євгенія Гречаного: робити все, наче у себе вдома. І колектив в його цеху відповідний зібрався. Усіх надихає приклад начальника цеху.

«Я вважаю, що керівник має не тільки і не стільки наказувати людям, куди їм потрібно йти і що робити, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. — Обов’язок лідера — йти першим і вести команду за собою, оперуючи фактами і аргументами, проробляючи стратегію та будуючи плани. Тому я намагаюся завжди бути там, де моя допомога потрібна. Моя стратегія – допомагати!»

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Інессу Залевську.

Категорії
Наші люди

Віримо у перемогу та наближаємо її

З 23 на 24 лютого 2022 року  електромонтерка цеху мереж і підстанцій Інесса Залевська працювала у нічну зміну. Роботи було багато. Її підстанція КРЗ-20, як завжди, постачала електроенергію до конвертерного, парогазового цехів, цеху водопостачання, на ТЕЦ. О п’ятій ранку задзвонив телефон. Сестра Олена? Несподівано у такий вранішній час.

«Сестра була дуже схвильована, – згадує Інесса. – З її уст вирвалося це страшне слово – війна. Я не повірила. Не хотілось у це вірити. А коли після зміни вийшла за прохідну, то почула звуки вибухів. Сумніву не залишилося».

Кілька перших днів був шок. Вороги підходили до міста з боку Інгульця. Родичі запропонували Інессі переїхати в район Північного ГЗК, подалі від фронту. Але вона  відмовилася. Вирішила, що буде захищати свою домівку.

«Готувала запалювальні коктейлі. Донатила на ЗСУ. А пізніше разом з друзями-велосипедистами з нашої організації Ukrainian Bike Family почали робити димові шашки для наших захисників, – розповідає Інесса. – Продовжуємо робити це й зараз. Люди перераховують нам гроші на розхідні матеріали, додаємо власні кошти. Мій чоловік Андрій воює у лавах ЗСУ. Зараз він під Бахмутом. Звичайно ж, я дуже хвилююся. А він мене заспокоює, коли виходить на зв’язок. Чекаємо наших захисників з перемогою, робимо все, щоб наблизити нашу перемогу».

Читайте також про героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу та Евгенія Гречаного.

Категорії
Наші люди

Їжаки-захисники

Для захисту Кривого Рогу працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» виготовили понад 5000 протитанкових їжаків та їжаків проти колісної техніки. Це близько 70 відсотків усіх їжаків встановлених у місті. Одним з працівників, хто виготовляв захисні конструкції, вальцювальник сортопрокатного цеху № 1 Геннадій Шульга.

– Була звичайна зміна, яких я відпрацював безліч за більш ніж 30 років роботи на комбінаті, – згадує Геннадій. – І от ніч завершилася. Їдемо з колегами додому і чуємо вибухи! Зателефонував син Женя: «Татку, війна!». Вже стерлися з пам’яті подробиці тодішніх емоцій, але не пам’ятаю, щоб хтось з нас якось дуже нервував. Зустріли звістку стримано, майже спокійно. Але кожен вирішив працювати на захист країни. Багато хлопців з нашого цеху пішли воювати. Ті, хто залишився, одразу взялися за виготовлення потрібних для оборони речей. Ми різали метал, зварювали з нього захисні  їжаки, скільки їх зроблено – навіть порахувати складно. Ще робили міцні скоби для бліндажів, допомагали сусідньому цехові плести міцну захисну металеву сітку. 

Зараз Геннадій Шульга та його товариші продовжують виготовляти прокат. Вони працюють за себе і за хлопців на передовій, підтримуючи з ними зв’язок. Вони, як і кожен з нас, прагнуть нашої перемоги і кожен на своєму місці наближають її.

Категорії
Наші люди

Мистецтво воїна

Він довго чекав, затамувавши подих. І ось ідеальний момент! Вказівний палець м’яко тисне на спуск. Лунає тріскотлива серія. Влучив! Ще кілька чудових кадрів з херсонським птаством летять у  колекцію світлин нашого працівника Євгенія Шидловського.

До війни Женя керував тепловозом. Машиністом він став більше десятка років тому. А прийшов на комбінат у 2007 році помічником машиніста у залізничний цех № 2. Його велетень вагою 80 тонн возив гарячі сталеві злитки. Євгеній ставився до залізного друга з повагою, майже з любов’ю. А той віддячував справною роботою. Але почалася війна. Машиніст взяв до рук зброю. І не забув взяти з собою улюблену фотокамеру. Його військова частина несе службу на Херсонському напрямку. А у перервах між боями, облаштуванням позицій та військовою підготовкою Женя займається улюбленою справою – фотографує чарівну українську природу. Пейзажі, фотополювання та макрозйомка – ось його улюблені напрямки.

– Я давно вже завзятий турист, – розповідає Євген Шидловський. – Починав з Кривого Рогу та його околиць. Гарне у нас місто! Прекрасні люди, чудові промислові пейзажі. А тільки-но вийдеш за околицю – безмежні степи, широкі поля, мальовничі річкові долини. Приємно згадувати екскурсії з нашим найкращим туристичним гідом Володимиром Казаковим. Надзвичайно мальовнича наша річка Саксагань, якою ми не раз сплавлялися на байдарках. Дуже люблю Іскрівське водосховище, Величну долину Інгульця. Люблю Україну! Подорожував я і Карпатами. Чорногора, Свидовець – красиві пасма гір. І скрізь зі мною була фотокамера. А які чудові краєвиди на Кіпрі! Ми були там у квітні. Уявляєте: у горах сніг, а на узбережжі – літо! Але вважаю, що найкращі свої фото я зробив вже у ЗСУ.

Женя має талант – бачити красу скрізь, де буває. Бачити і зберігати у своїх світлинах. Його друзі-бійці часто дивуються, розглядаючи фото: «І де ти таку красу знайшов? Ми ж поруч були, але не помітили». Наш герой вважає, що з почуттям краси мало народитися. Його треба розвивати у собі. Саме це він робив під час походів і продовжує під час служби. Хоче, щоб прекрасне навколо вмів бачити і його син Єгор. Хлопчикові зараз дванадцять. Він побував з татком у багатьох походах.

– Щоправда, перше знайомство з туристичним життям справило на Єгора не дуже позитивне враження, – згадує Євгеній. – Я взяв його з собою на туристичний зліт до Мигії. Під час сплаву на катамаранах він намочив одяг. Ще й приз не виборов, лише грамоту. Розчарувався. Але потім протягом року запитував, коли поїдемо ще. З того часу Єгор живе подорожами. Чекає, коли я повернусь з перемогою, і ми знову подамося у мандри.

На світлинах воїна-митця – феєричні світанки, барвисті луки, граціозні олені, чудернацькі комахи, ніби під мікроскопом, різноманіття українського птаства… Та що там розповідати, дивіться самі.

Категорії
Наші люди

Смачненького кортіло, але правил не порушували

Керівник залізничного цеху № 1 поділився досвідом у царині безпеки на залізниці.

Виконуючий обов’язки ЗЦ-1 Володимир Перець зараз керує підрозділом, без якого робота нашого підприємства була б неможливою. ЗЦ-1 перевозить сталь, чавун, прокат та багато іншого. Залізничні перевезення – це дуже небезпечна робота. Володимир відповідає не лише за ефективну роботу цеху, а й за життя та здоров’я кожного співробітника.

А перші свої знання та навички безпечної поведінки на залізниці Володимир Перець отримав у дитинстві. «Через село, де я виріс, проходить залізнична гілка, – згадує він. – Тож про те, що не можна наближатися до колії і переходити її, я чув скільки себе пам’ятаю. Першими моїми вчителями з охорони праці (хоча я тоді не знав, що вона так називається) були батьки, а згодом – вчителі. На залізницю ми все ж ходили, але ближче ніж на 50 метрів до колії не наближалися. Були 1990-ті, смачненького перепадало нечасто. А старші хлопці казали, якщо помахати машиністові, то кине щось смачненьке. Жодного разу не кидали, мабуть, тому, що махали здалеку».

Володимир згадує, як дивився на машиністів знизу вгору. Вони були для хлопчаків майже богами! Керували величезними залізними монстрами. Тоді Володя вирішив, що обов’язково стане машиністом. Тож на машиніста і вирішив вчитися. Але у технікумі йому запропонували піти вчитись на працівника служби руху. Саме з них частіше за все виходять керівники-залізничники. І хлопець погодився. «У технікумі давали фундаментальні знання з безпеки на залізниці. Це був один з найважливіших предметів, питали строго. Мені ці знання дуже згодилися з першого ж дня, як пішов працювати монтером колії на Криворізький залізорудний комбінат. А за кілька років став керівником, і мені треба було самому вчити людей і контролювати виконання правил».

У 2017 році Володимир Перець прийшов працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Спочатку складачем поїздів, потім виконував обов’язки диспетчера, а далі став в.о. начальника одного із залізничних районів. Згодом йому запропонували посаду начальника зміни. А коли начальник ЗЦ-1 пішов захищати Україну, Володимир став виконувати його обов’язки. «Організувати ефективну роботу цеху – надважливе завдання, – розповідає він. – Але ще важливіше, щоб усі працівники поверталися додому без травм. На нашому підприємстві більше 20 залізничних станцій. Кожна з них має технічно-розпорядний акт – основний документ, який регламентує роботу станції та містить правила безпечного перебування у зоні руху поїздів».

Щоранку Володимир Перець разом із заступниками, диспетчерами, начальниками районів планують роботу цеху, і питання безпеки – першочергові. Контроль за виконанням правил здійснюють керівники цеху, станцій, районів, а також ревізори безпеки руху. «Контролюємо прискіпливо, – говорить Володимир. – Але не караємо направо й наліво. Кожне порушення розбираємо окремо. Намагаємося докопатись до причин. І якщо порушення ненавмисне, якщо людина усвідомила й обіцяє не повторювати, то обходимося розмовою. Але якщо порушення свідоме і вже не вперше, тоді інша справа».

Я попросив Володимира дати основні поради, як не отримати травму на залізниці, і не лише на підприємстві, а взагалі. Він охоче погодився поділитися досвідом:

– Завжди пам’ятайте, що залізниця – зона підвищеної небезпеки.

– Сідайте у вагон лише з обладнаних платформ.

– Не ходіть коліями, переходьте їх лише у дозволених місцях, подивившись, чи немає у полі зору поїзда, який рухається.

– Не користуйтеся навушниками на залізниці, бо можна не почути сигналу машиніста про те, що починається або продовжується рух поїзда.

– Не переходьте колії в капюшоні, бо це в рази звужує поле зору.

– Будьте максимально уважними на станціях, вокзалах, біля колій.

Категорії
Наші люди

Віртуоз-зварник з персональним клеймом

Неговіркий, спокійний та досвідчений майстер зварної справи електрозварник Руслан Бортюк справжня гордість цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу. Йому довіряють найскладніші замовлення, і він лускає їх, наче горішки, говорять у цеху. У цьому році електрозварника нагороджено званням «Честь та гордість ЛМЗ».

Багато років тому вибір Руслана припав на професію електрозварника. І не те щоб це була мрія всього його життя, та з роками виявилося, що це була його доля.

«Коли я починав вчитися на зварника, то навіть не уявляв, чим буду займатися, – говорить Руслан Бортюк. – Для мене це було, наче плисти за течією. Пішов туди, куди й більшість хлопців йшли навчатись. А тепер розумію, що це саме моя справа. Нелегка, відповідальна,  але моя, бо вона мені до душі».

Аби стати досвідченим зварником, треба працювати роками. А коли ти отримаєш персональне клеймо (твій власний особистий знак – підтвердження найвищого рівня майстерності), то маєш право вважати себе справжнім віртуозом у цій справі. Деякі зварні з’єднання взагалі може виконувати лише зварник з клеймом.

«За ці роки я працював над багатьма різними замовленнями. Ось зараз, наприклад, ми виготовляємо борти для коксовозу, який збираємо практично з нуля. Раніше зварював підкранові та кранові балки, ротори – асортимент чималий. Зварювати доводиться інколи сидячі, інколи лежачі, під різними кутами нахилу, на висоті, але це мене й тримає у формі, усміхається Руслан. – Професія зварника вимагає певної фізичної сили та витривалості, гостроти зору та тонкого сприйняття кольорів, гнучкості та рухливості рук, ніг і усього тіла, гарного вестибулярного апарата. Ти маєш бути у формі і завжди дотримуватися норм та правил охорони праці, адже легковажності зварювання точно не вибачає».

Фахівці говорять, що електрозварник повинен мати розвинену просторову увагу та технічне мислення, бути врівноваженим та прискіпливим до дрібниць. Це все наче списано з Руслана Бортюка, говорять у цеху. Його наче нічим й не проймеш, доля його не зігне.

«Зараз нам всім працювати складніше. Але ми в цехах, а хлопці – на передовій. Вони нас захищають, незважаючи ні на що. Ми не можемо їх підвести, кожен з нас повинен викладатися на повну на своєму фронті, я постійно говорю це своїм синам, – розповідає Руслан. – Моя відзнака «Честь та гордість «ЛМЗ» – це відзнака моїх колег по цеху та колег-захисників теж. Вірю, що з кожним роком майстрів та віртуозів в цехах буде все більше та більше. Тільки скоріше б ми здобули Перемогу і хлопці повернулися додому та на рідний завод».