Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Секрети позитивних змін з присмаком м’яти

Як керувати своїм життям, залишатися щасливою людиною, отримувати задоволення від роботи, турбот про велику родину, знаходити час на хобі, бути енергійною та життєрадісною – все це знає Наталя Баглікова, начальниця дільниці ГД управління складського господарства та підготовки виробництва  «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Усе по поличках

«Склад – це особливий світ, у якому зберігаються матеріали, необхідні для виробництва, у нашому випадку – для роботи гірничого департаменту та металургійного виробництва. А ми, складські працівники, керуємо усіма процесами: зустрічаємо вантажі, проводимо вантажні роботи, складуємо, систематизуємо, зберігаємо та видаємо за потребою, –говорить Наталя Баглікова. – Якщо гадаєте, що це просто, то уявіть: нашим працівникам треба володіти навичками сортування, класифікації, вміти керувати складською технікою, знати спеціальні комп’ютерні програми, умови зберігання ТМЦ тощо. Та головне – розуміти, що у нас командна робота, що хороший результат залежить від усіх учасників процесу».

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталю привела «рідна кров». Батько Микола Євтушенко керував цехом переробки металопродукції, мама Людмила Євтушенко працювала інженером АСУТП. Змінним майстром у прокатному цеху № 3 зараз працює чоловік Наталі Дмитро Багліков. Якщо підрахувати загальний стаж родини на підприємстві, то вийде майже 100 років.

«У 2000 році я влаштувалася на блюмінг № 2 стажером-економістом після закінчення КНУ за спеціальністю менеджер, – продовжує Наталя. – Згодом стала нормувальником та економістом у гірничому департаменті. Робила також розрахунки для цеху мереж і підстанцій. Турбот було дуже багато. Пам’ятаю один кумедний випадок, коли довелося дуже пізно ввечері телефонувати колезі. Слухавку взяв її чоловік. Я представляюся, що я економіст ЦСП. А в трубці чую: «Що ж вам не спиться, економіст ЦСП?» (сміється). А далі на підприємстві була реорганізація цехів і я стала начальником БОП цеху. Потім знову реорганізація і… без роботи. Як кажуть, вийшла із зони комфорту. Оскільки без підприємства я вже себе не уявляла, то зрозуміла, що не буду опускати руки, а навпаки буду вчитися та засвоювати нове. Мої життєві девізи «Сама шукай роботу, а не щоб вона тебе шукала» та «Будь на позитиві» спрацювали. Ось так доля привела мене в управління складського господарства та підготовки виробництва».

Дачотерапія з квітковим настроєм

Робочий стіл Наталії Баглікової прикрашають численні кімнатні квіти та сімейні фотографії. Наталя разом із чоловіком виховують трійко дітей. Аліні 11 років, вона ще школярка, Данилу 17 років, він навчається на механіка літаків, 20-річний Максим опановує комп’ютерну справу.  

Родина Баглікових дуже дружна, відпочивати люблять усі разом. Більше за все їм подобається подорожувати, пізнавати Україну. Тут, як говорить Наталя, допомагає профспілка, там і путівки за пільговою ціною можна взяти, і на цікаві екскурсії потрапити.

Та найчастіше сім’я збирається на дачі. Це те місце, де можна відпочити душею, побути на природі, помилуватися квітами, покопирсатися у землі.

«Знаєте, коли я дуже втомилася або мені треба прийняти важливе рішення, я поспішаю до своїх грядок, – говорить Наталя. – Земля летить з-під сапи, а я навпаки – заспокоююсь та зосереджуюсь. А ще я люблю вирощувати квіти. У мене ростуть лілії, лілійники, хризантеми, тюльпани, іриси та багато інших квітів. А ще вирощую декілька видів м’яти. Наприклад, ананасну м’яту можна додавати в чай  і різні десерти. Повзуча м’ята має приємний післясмак. Ми її заморожуємо на зиму. Дюшесна (це ми її так називаємо за запах, схожий на «сітро»), добре смакує у коктейлях, а якщо ще й меліси додати, лимону, апельсину, цукру – ммммм, смакота! А почалася моя м’ятна «колекція» зі звичайної перцевої м’яти, гілочку якої мені дали «на решту». Потім я придбала полуничну м’яту, згодом схожу, але іншу, так і пішло – купую на ринку, в магазинах, через інтернет.

Усе це дає мені сили, гарний настрій, заряджає позитивом. Чого і кожному бажаю. А ще щастя любить активних, тих, хто не боїться нових справ та постійно працює над собою. Тож змінюйтесь, вдосконалюйтесь, живіть на повну!»

Категорії
Наші люди

Досвід, увага, страх та інтуїція – найкращі помічники електромонтерів

«Нагорода «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це висота, яку може взяти професіонал, але від того моменту треба рухатися лише вверх, якби важко тобі не було», – впевнена електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання цеху мереж та підстанцій гірничого департаменту Ольга Голяк.

Нагородження головною відзнакою підприємства було для Ольги неочікуваним. З4 роки праці та величезний досвід, звісно, дають на це право, але в цеху зараз працюють багато гідних високого звання працівників. Колеги говорять, що Ольгу вирізняє особливе ставлення до своєї професії, яку вона колись обрала практично за один день.

«Я саме приїхала до бабусі в Кривий Ріг. Це був останній день, коли можна було подати документи для вступу до навчальних закладів, – розповідає Ольга. – Подружки вирішили вчитися на електромонтерів, і я пішла теж – за компанію, тим більше, що часу думати вже й не було. А коли почала навчання, то зрозуміла, що електрична справа мені припала до душі. І я ніколи не шкодувала про свій вибір. У мене професія, в якій залишаються не заради грошей, адже величезних статків тут не заробиш. А ось задоволення від кожного робочого дня я отримую завжди».

Кожну свою зміну електромонтерка Ольга Голяк починає з приймання-огляду свого «царства». Вона ретельно ревізує чотири підлеглі підстанції. Перевіряє всі  високовольтні комірки та інше електрообладнання, адже кожне з них відповідає за живлення якогось обладнання. Це може бути дробарка, насос тощо. Додайте до цього надання нарядів-допусків, проведення інструктажів бригадам, які працюватимуть з електрообладнанням чи його ремонтуватимуть.

« Я відповідаю не лише за безперебійну роботу обладнання, а ще й за життя людей, – говорить Ольга Голяк. – У мене закладено в характері, що все має бути чітко і до дрібниць перевірено. Мені допомагає в роботі та житті надійний помічник – страх. Не дивуйтеся. Страх за життя та здоров’я (своє та інших) у нашій електросправі – це найкращий запобіжник. Ти боїшся, отже тричі подумаєш, перевіриш і лише після цього зробиш. Не даремно електрику вважають непомітним вбивцею. Ані диму, ані запаху, ані кольору, а загроза велика. Тому я без діелектричних рукавиць, вказівників напруги, ізоляційних штанг та термостійкої роби роботу не починаю. Виходить так, що складові мого успіху у професії – це досвід, страх та інтуїція».

На роботу Ольга завжди поспішає у гарному настрої. Її позитив допомагає зберігати рівновагу та спокій, яких так не вистачає нам зараз, собі та колегам.  Вона пам’ятає, як 24 лютого 2022 року їхала на зміну, коли дізналася, що на Україну напали. Про війну їй першою повідомила сестра з Америки. Виявляється, що там практично з перших же хвилин навали по всім американським ЗМІ йшло повідомлення, що на нашу країну напали. А потім Ольга вже тут почула звуки вибухів. Втім своє робоче місце вона не залишила, а продовжила працювати.

«Наша дільниця – це три головні знижувальні підстанції та дванадцять розподільчих підстанцій, які  здійснюють електропостачання електрообладнання гірничого департаменту та аглоцехів. Це величезна відповідальність. Зараз нам катастрофічно не вистачає працівників, – говорить Ігор  Робков, начальник дільниці цеху мереж та підстанцій ГД. – А щоб «виростити» електромонтера, потрібен час. Я кажу, що електромонтер, як і дитина, «народжується» за дев’ять місяців. І це я маю на увазі час вже безпосередньо на підприємстві. У нас наразі цього часу немає. Потрібно працювати тут і зараз, за себе і за колег, які мобілізовані до лав ЗСУ. Також за різних причин багато людей уходить з підприємства. А хтось залишається. Ольга саме з таких. Вона завжди у гарному настрої, спокійна та врівноважена, досвідчена, може підказати, допомогти. Найкращий показник (усміхається) – це те, що вночі я сплю спокійно. Коли її зміна, то дзвінків не буде. Не тому, що не трапляються проблемні ситуації, а тому, що вона самостійно з усім впорається. Ми дуже її цінуємо! Тому це звання – заслужена нагорода заслуженої людини. Бажаю, щоб у житті Ольги було ще чимало нагород та перемог. Вона цього варта!».

Категорії
Наші люди

Залізнична диригентка

Робота чергової по станції Породна управління залізничного транспорту гірничого департаменту Зої Авраменко нагадує професію диригента. От тільки замість оркестру вона вже понад 40 років вправно керує рухом на залізничних станціях.

Зоя розповідає, що коли отримала відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», в неї аж на душі потеплішало. Звісно, приємно, що твою працю помічають, шанують та гідно оцінюють. Але для неї це не головне. Зоя Авраменко насправді дуже любить свою залізничну справу.

«Я прийшла на підприємство одразу після технікуму, – говорить чергова по станції. – Мені завжди подобався рух потягів, а тут ще й можливість ним керувати є! Професія чергової по станції цікава. Керувати – це непросто, адже за кожною моєю командою, кожним натисканням кнопки на пульті стоїть безпека моїх колег. Допомагає досвід. От зараз я знаходжусь на станції Розвантажувальній, тут я на підміні. Але моє постійне місце роботи – це станція Породна. А взагалі за ці роки працювати довелося на багатьох станціях».

Чергові на залізничних станціях підприємства відповідають за безпечний рух поїздів, контролюють їхнє прибуття та відправлення, розподіляють на потрібні та вільні місця. Наприклад, через станцію Розвантажувальну постійно рухаються думпкари з рудою, вони прямують з кар’єрів до рудозбагачувальних фабрик ГД. На станції є 44 стрілочних переводи, п’ять переїздів.

«Чергова по станції відповідає за стан залізничних колій, перевіряє сигнальні системи та забезпечує безпеку руху, веде облік вагонів, складає звіти та документи про рух вантажів. Для цього потрібно завжди тримати в голові величезний обсяг інформації, а ще вміти читати стенд-схему станції, де відображено все наше господарство і стан руху в реальному режимі. Все це наша Зоя Авраменко робить віртуозно, – говорить начальниця розвантажувального району Вікторія Токарєва. – Активна, завжди у гарному настрої, надійна, відповідальна. Цей перелік можна продовжувати».

На станції йде постійне спілкування. Зоя Авраменко впевнено вказує, кому й куди прямувати. ЇЇ руки «бігають» по пульту, натискають численні кнопки, а назовні за її командою загоряються світлофори, відкриваються шляхи для руху вагонів.

«Звичайно, фізично втомлююсь від такого режиму, але більше психологічно, через велику відповідальність. Зміна – це 12 годин ретельної уваги до кожної дрібниці на станції. Все чути, все бачити, знати, де і що знаходиться у реальному часі, – це про нас, про чергових, – говорить Зоя. – Я впевнена, що черговий має бути свого роду психологом. Ти постійно спілкуєшся і з машиністами, і з ремонтними бригадами, і з черговими по інших станціях, а люди з різним настроєм на роботу приходять. Я, наприклад, завжди за позитивний настрій. А от способи налаштування на позитив у кожного свої. Наприклад, у мене це спілкування з котом та вирощування квітів. Але безперечно найголовніше – це спілкування з сином. Він у мене зараз служить у ЗСУ. Щодня о 20.00 у мене з ним зідзвон. Його «мамо, у мене все добре» – це найкраща афірмація дня. Мені дуже хочеться, щоб ці слова ми чули кожного дня від наших близьких. І щоб нарешті всі наші захисники повернулися додому. Щоб в одне зі своїх найближчих чергувань я змогла сказати по рації усім колегам-залізничникам: «Вітаю з Перемогою! Шлях відкрито!»

Категорії
Наші люди

Лєший з «АрселорМіттал» допоможе

Лєший – такий позивний отримав на фронті наш колега, слюсар ЦРМУ № 4 Ігор Грузін за знання лікарських трав, коренів та профілактичних рецептів народної медицини. Вони стали в пригоді Ігорю та його побратимам у польових умовах війни. Воєнні будні Лєшого та його інші захоплення – сьогодні в «Металурзі».

Окрім лікарських трав, слюсар з ремонту підйомних механізмів ЦРМУ № 4 Ігор Грузін захоплюється історією нашої країни, Криворіжжя, досліджує козацьку спадщину, часи другої світової війни, вивчає біографії видатних людей, навіть вірші складає. Та від початку повномасштабної війни він одразу став на захист рідної землі.

«У мене було дві мотивації – захистити Україну від рашистів та дати гідний приклад своєму шестирічному онуку, щоб йому було не соромно за діда, – розповідає Ігор Грузін. –  До тероборони записався у перші дні війни. Правда, щоб потрапити туди, довелося вистояти величезну чергу, адже охочих захищати країну було дуже багато. Спочатку ми стояли на захисті Кривого Рогу. Базувалися на Дніпропетровщині, а «ходили у відрядження» на Херсонщину, Донеччину. Я служив у піхоті. Ми несли службу на пунктах спостереження, оперативно інформували про рух рашистів, виконували бойові завдання тощо. В одній із бойових операцій я отримав своє перше поранення. Після одужання вже на Донецькому напрямку був поранений вдруге».

Згадуючи службу, Ігор відзначає, що його військовий колектив був дружний та злагоджений. У ньому було багато колег по підприємству, служили люди із різних цехів.

«Когось я вже знав, а з кимось познайомився, – додає Ігор. – Ми багато спілкувалися, ділилися знаннями, досвідом у різних справах. До речі, саме побратими й дали мені позивний. Це було під час захисту Кривого Рогу на початку війни, коли ворог сунув на наше місто. Життя у польових умовах суворе, і щоб захисники не хворіли, для профілактики я збирав лікарські трави та робив відвари з них, і це допомагало. Вперше Лєшим мене тоді назвав побратим Павло. На жаль, про нього зараз нічого не відомо, сподіваюсь, він живий».

Як розповідає Ігор, в Україні рашисти вдаються до методу випаленої землі, їм не шкода наших людей, міст, селищ. Тож наші захисники роблять усе можливе, щоб зупинити ворожу навалу. Воюють і кадрові військові, і представники різних мирних професій.

Під час захисту Кривого Рогу застосовувалася навіть зброя з історією

Одне з захоплень Лєшого – це історія. Під час служби він познайомився з побратимом, який є викладачем історії в нашому педагогічному університеті. Вони багато дискутували, розмовляли про козацьке минуле України, про козацькі поселення на Криворіжжі та найближчих територіях, наприклад, в Іскрівці, Недайводі. Варто поглянути на карту – тут багато селищ саме з козацькими назвами.   

А ще відзначали те, що історія йде по колу, що ми знову воюємо з тим самим ворогом, який хоче загарбати нашу землю, історію, людей, природні багатства. Але сучасна боротьба з рашистами – інша. У нас є новітня зброя, вмотивовані люди, а ще допомагає те, що про Україну та про наш народ знає весь світ і допомагає нам.

«Під час служби я багато чому навчився, – продовжує Ігор. – Наприклад, швидко переміщуватися, маневрувати та вести бойові дії з понад 60-кілограмовим вантажем різного спорядження на собі. Можу за звуком розпізнати, з чого по нам стріляють. Якщо із міномета, то чутно постріл і вибух. Якщо з танка – навпаки, спочатку чути вибух, а потім доходить звук самого пострілу. Та головне завдання – виконати бойові задачі та залишитися живим.

Зараз, після двох поранень, я демобілізувався та знову влаштувався працювати на підприємство у свій цех. Але поки що я у відпустці, проходжу реабілітацію та вирішую різні організаційні питання. А ще працюю з архівними документами, досліджую історію оборони Кривого Рогу під час другої світової війни, в якій  брали участь і прикордонники. Мені хочеться більше дізнатися про ті часи, адже ми вчимося на історичних фактах. Впевнений, після Перемоги будемо вивчати і цю війну, щоб подібне більше ніколи не повторювалося».

Категорії
Наші люди

В цеху все починається з нас

Так говорить про свою професію слюсар-інструментальник ремонтно-механічного цеху № 1 Сергій Сиволапенко, який нагороджений почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ».

Сергій має чималий та різноманітний професійний «багаж». Він працював бурильником, слюсарем з ремонту конвеєрів, термістом, а зараз – слюсарем-інструментальником. В цеху таких слюсарів надзвичайно поважають, адже вони можуть відремонтувати практично все, навіть годинник. Годинники в РМЦ-1, звісно ж, не ремонтують, а от вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, блюмінга, копрового і конвертерного цехів виготовляють та відновлюють.

«У професії слюсаря-інструментальника я вже понад 15 років, – розповідає Сергій Сиволапенко. – Я виготовляю технологічне оснащення для металорізального обладнання у вигляді шаблонів, різьбових калібрів, кілець, пробок, криволінійних шаблонів, ремонтую інструменти та пристрої прямолінійного та фігурного контуру. А потім вже верстатники за допомогою цих інструментів ремонтують та виготовляють деталі і запчастини для металургійного обладнання. Але починається все саме з нас – слюсарів-інструментальників. Уявіть собі, якщо, наприклад, навіть найкращому кравцю дати криві голки та зіпсовані ножиці, що він зможе вам пошити?»

Тому, вважає слюсар-інструментальник, він не має права на помилку. Сергій завжди все ретельно кілька разів відміряє, прораховує. Досвід, технічне мислення, розвинена просторова уява, прискіпливість, уважність до дрібниць та здатність швидко самостійно приймати рішення – це все притаманне Сергію Сиволапенку, говорять про нього колеги.

«Таких би працівників більше, – розповідає старший майстер РМЦ-1 Станіслав Кузьменко. – Він надійний, досвідчений, з бажанням в усьому розібратися, з’ясувати, знайти шлях зробити неможливе можливим. Сергій уміє працювати з людьми. До кожного знайде свій «інструмент» взаємодії».  

Спокійний і врівноважений, Сиволапенко має палке захоплення, він  затятий футбольний вболівальник.

У молодості Сергій навіть грав за футбольну збірну технікуму, де навчався. Професійним футболістом не став, а от жага до м’яча залишилася назавжди. Він намагається не пропускати футбольних матчів улюблених команд. І щоб мати змогу їх дивитися без домашніх баталій, навіть другий телевізор придбав. Тепер дружина спокійно дивиться серіали, а Сергій безперешкодно слідкує за футбольними матчами. Він каже, що футбол та улюблена робота рятують його від складного психологічного навантаження, яке ми всі відчуваємо через війну.

За віком слюсар міг би вже піти на почесний відпочинок, але Сергій згоден передати свій «пост» лише хлопцям з цеху, які зараз на передовій. Тож він чекає на їхнє швидке повернення до рідного цеху, адже впевнений, що переможний м’яч буде нашим.

Категорії
Наші люди

У фокусі уваги –  техсервіс рудного двору

Бригадир слюсарів-ремонтників Руслан Павловський та його команда відповідають за технічне здоров’я кранового господарства, екскаваторів, вагоноопрокидувачів  та іншої техніки рудного двору агломераційного цеху № 3. Тут треба завжди тримати все під контролем, бути уважним та працювати безпечно, вважає Руслан.    

Народження агломерату починається з рудного двору. Сюди постачається сировина та вивантажується за допомогою вагоноопрокидувача. Далі закладається штабель рудної суміші. Це на перший погляд здається, що тут просто насипають величезну гору. Насправді формування штабелю – це ціла наука. Його формують шарами з декількох видів сировини. Сюди входять і відходи металургійного виробництва, колошниковий пил, відсів агломерату та інші залізовмісні відходи. Закладають штабель за допомогою рудногрейферних перевантажувачів.

«Наше завдання – обслуговувати усе обладнання, яке на рудному дворі піднімає, переміщує, пересипає, усереднює, укладає сировину. Це екскаватори, вагоноштовхачі, вагоноопрокидувачі, рудногрейферні перевантажувачі, крани, екскаватори, – розповідає Руслан Павловський. – Щоб уся техніка безперебійно працювала, ми щоденно перевіряємо її стан, систематично робимо планово-попереджувальні ремонти тощо. Взагалі ремонтною справою я займаюся майже 30 років. З технікою завжди був на «ти» та з часом набув неабиякого досвіду. Тепер добре розуміюся на будь-яких механізмах, незважаючи на їхню складність або розміри. Втім, і зараз продовжую вчитися, бо техніка постійно змінюється, прогрес не стоїть на місці».

Родом Руслан Павловський з Житомирської області. До Кривого Рогу приїхав у економічно кризові 1990-ті, коли на Житомирщині позакривалися підприємства з робочими місцями – порцеляновий, лісовий заводи, хлібопекарні, виробництво безалкогольних напоїв тощо. «Приїжджайте до Кривого Рогу, тут робота точно знайдеться», – запропонували родині Руслана дві сестри його дружини, які на той час із своїми сім’ями вже мешкали у нашому місті.

«У Кривому Розі я влаштувався на підприємство, а саме у ЦРМО-4, – продовжує Руслан. – Коли я вперше побачив масштаб комбінату, був дуже вражений. Розміри підприємства, особливо у порівнянні з невеличкими заводами на моїй батьківщині, були неймовірні. Почалися трудові будні. Я глибше поринав у професію слюсаря-ремонтника, ближче знайомився з металургійним обладнанням та цехами підприємства, адже працювати доводилося майже на усіх його майданчиках. Добре пам’ятаю і роботу першої доменної печі, з якої починалася розбудова комбінату».  

В ЦРМО-4 Павловський відпрацював два роки і перейшов до агломераційного цеху металургійного виробництва. Це зараз він зупинений через те, що застарів. А багато років тому життя тут вирувало, та ще й як!

«Уявіть, тільки за восьмигодинний робочий день тут відвантажувалося по 120 вагонів із сировиною, – розповідає Руслан. – АЦ МВ – це вже історія. А рудний двір, де проходить підготовка сировини для виробництва агломерату, діє у складі агломераційного цеху № 3. Тут працює черговий персонал, а в моїй команді, крім мене, ще два фахівця – це слюсар-ремонтник Валентин Зарюта та газоелектрозварник Рустам Первітін. До речі, віднедавна він став на захист нашої країни».

Руслан Павловський підкреслює, що в роботі з обладнанням в першу чергу треба дотримуватися вимог охорони праці, адже ризиків в роботі ремонтників вистачає. Це і робота на висоті (обов’язкового з використанням лямкових страхувальних поясів), вогневі роботи з  цілим комплексом безпекових заходів, робота поряд із сипкими матеріалами. Тому використання засобів індивідуального захисту є обов’язковим!

«Охорона праці – це не просто чиїсь вимоги, це збереження як власного життя, так і здоров’я твоїх колег. Тому нехтувати цими правилами не можна, собі ж дорожче, – зауважує Руслан. – Вважаю, що дотримуватися безпеки варто і поза роботою – вдома чи на природі».

За словами Павловського, саме природа надає йому душевної рівноваги, дозволяє розвантажуватися, трохи відволікатися від війни. Хоча часті сирени та обстріли все одно періодично нагадують про це. Але наш герой та його колеги по АЦ № 3 відповідають на це активною волонтерською роботою, підтримкою ЗСУ та, звичайно, безпечною працею, щоб підтримувати економіку та вже зараз з оптимізмом дивитися у майбутнє, коли почнеться післявоєнна відбудова країни.