У цеху ремонту металургійного устаткування № 2 опанували виготовлення залізобетонних плит для залізничних переїздів. Тільки цього року ремонтники планують виготовити понад 200 таких плит.
Залізничні переїзди є одними з найбільш вимогливих елементів залізничної інфраструктури. Їх конструкція має бути міцною та стійкою до великих навантажень, а також забезпечувати безпеку для поїздів та автомобілів, які рухаються покриттям. Як на автомобільному, так і на залізничному шляху стан дорожнього покриття суттєво впливає на аварійність. А на переїздах значення цього фактору зростає в рази.
Щоб полегшити рух та підвищити безпеку, на залізнично-дорожніх перехрестях застосовуються залізничні плити. Вони створюють рівну поверхню, яка мінімізує вплив залізничних рейок на комфорт перетину переїзду дорожніми транспортними засобами. До залізничних плит висуваються суворі вимоги: стійкість до корозії й вивітрювання, перепадів температури, хімічних речовин, високої вологості та механічних навантажень, морозостійкість та простий монтаж. Залізобетонні плити, які виготовляють для залізничників підприємства на дільниці ремонту обладнання, металоконструкцій, будівель та споруд ЦРМУ-2, відповідають усім цим параметрам.
«Для підприємства вигідніше, щоб саме ми виготовляли ці плити, адже робимо їх якісно та будь-якої конфігурації, – розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Олег Шахнюк. – Для цього ми виготовили спеціальну розбірну опалубку – металеву конструкцію, яка дозволяє нам виготовляти стандартні та нестандартні плити, наприклад, з усіченим кутом. В цю конструкцію укладаємо армокаркаси, встановлюємо металеві петлі, заливаємо бетоном і потім вирівнюємо та вібруємо суміш. Одночасно ми можемо виготовити три плити. А після 72 годин відстоювання для схоплення, як передбачено технологією, ми відправляємо їх на 20-денну сушку. Наші плити вже встановлені на залізничних переїздах підприємства. Маємо замовлення ще на понад 200 плит, отже їхньою якістю залізничники задоволені. А ми раді, що вносимо свою частку в безпечний та комфортний рух залізничними шляхами».
Музей історії нашого підприємства прийняв естафету Криворізького музейного марафону з нагоди Міжнародного дня музеїв.
«До вашої уваги – маршрут залами музею, де ви дізнаєтесь про найцікавіші «фішки» металургії, «пірнете» у 90-річну історію підприємства, дізнаєтесь про визначних людей та сьогодення, побачите артефакти та унікальні експонати. Що ж, розпочнемо», – зацікавив екскурсантів на початку екскурсії завідуючий музеєм історії підприємства Микола Чухрай.
Міжнародний день музеїв відзначають 18 травня і це є приводом для підвищення обізнаності про те, наскільки музеї важливі в розвитку суспільства.
«Навіть не всі криворіжці добре знайомі з історією рідного міста та підприємств, які у нас є. Годі вже й казати про численних нових мешканців Кривого Рогу. Цей музейний марафон – саме для цього. Візит до музею історії вашого підприємства – це важлива зупинка міського музейного марафону, адже будівництво заводу, якому цього року виповнюється 90 років, безпосередньо пов’язано з розвитком Кривого Рогу, – сказала Ганна Літвінчук, начальниця відділу розвитку туризму Інституту розвитку міста Кривого Рогу.
«Я ніколи не була на підприємстві та в цьому музеї, тож мені дуже хочеться на власні очі побачити, що це таке, – ділиться очікуваннями від екскурсії мешканка Кривого Рогу Ірина Доненко. – Підприємство я уявляю дуже великим, а експозицію музею цікавою. На головному місці в ньому, напевне, буде руда або щось із металу. Я впевнена, що екскурсія буде цікавою».
Екскурсанти познайомилися з експозицією музею історії нашого підприємства у трьох залах. Вони дізналися про історію виникнення комбінату на базі Криворізького залізорудного басейну, пріоритети компанії «АрселорМіттал», сучасне життя підприємства, соціальну сферу, видатних працівників. Побачили зразки сировини та види прокату, дізналися про технологічні процеси. Особливо у захваті екскурсанти були від макету підприємства, завдяки якому можна оцінити, наскільки комбінат складний та величезний.
«Я дуже активно підтримувала проведення цієї екскурсії та й взагалі організацію музейного марафону у Телеграм каналі «Давай підемо! Кривий Ріг», – сказала засновниця цього каналу Юлія Глущенко. – Ідея створення такого інформаційного каналу виникла під час блекаутів, коли навкруги було не тільки темно, а й дуже сумно, відчувався голод позитивних емоцій. А рецепт лікування від цього не складний – вивести людей із стану емоційного блекауту можуть тільки люди: своєю енергією, позитивом, організацією різних заходів. Потрібне лише було джерело, на якому можна б було знайти потрібну інформацію про заходи. До речі, екскурсії до музею «АрселорМіттал Кривий Ріг» я чекала з нетерпінням, адже я тісно пов’язана з підприємством: живу на Соцмісті, гуляю із собакою, бігаю біля ставків, бачу життя заводу, чую, як він гуде, відчуваю, як він працює. Ця екскурсія дає мені можливість більше з ним познайомитися».
«Мені було дуже цікаво дізнатися про історію будівництва підприємства, а з ним і про історію Кривого Рога. Я приїхала до Кривого Рогу з Донеччини і зараз відкриваю це місто для себе, – поділилась враженнями Наталя Растєгаєва. – Музей дуже сучасний, відчувається, що він «живий», бо представлені тут експонати розповідають не лише про минуле, а й про сьогодення».
Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.
Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.
«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».
Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.
Пісні під баян чи гітару, кіно та танці, спортивні змагання – ми продовжуємо розповідати про історію проспекту Металургів, заснування та розвиток якого пов’язаний із розбудовою нашого підприємства.
Як ми вже знаємо з історії, плани створення Соцміста, або Міста-саду для будівельників металургійного заводу та його працівників, стали реальністю лише частково. Через репресії та підготовку до війни більшість проєктів так і залишилися на папері та у запальних речах з трибун відомих особистостей того часу. Серед проєктів, яким пощастило здійснитися,– створення парку на Соцмісті. За планами він мав стати центром культурного та спортивного життя мікрорайону та головною прикрасою вулиці – зараз проспекту Металургів. І таки став ним!
З баяном – до парку біля ставків
У своїй книзі «Соцмісто Кривого Рогу (1931-2021)» краєзнавець Ігор Рукавіцин пише, що перший камінь у фундамент майбутнього Міста-саду для металургів був закладений 6 серпня 1931 року. З того часу посеред степу почали з’являтися перші багатоповерхові житлові будинки та формуватися інфраструктура району.
У квітні 1936 року міська газета «Червоний гірник» опублікувала статтю «Місто металургів» про плани забудови Соцміста, зокрема, йшлося і про створення парку, який потім буде названо на честь Богдана Хмельницького. В нього планувалося асигнувати 230 тисяч карбованців, спорудити там літній ресторан, світловий фонтан зі статуями спортсменів, кінотеатр на 800 місць. «Соцмісто будується так, щоб воно цілком відповідало вимогам культурного робітника», – акцентувалося у статті.
«Парк в Соцмісті у середині минулого століття був не таким, яким ми зараз його добре знаємо. Його центральна частина була ближче до ставків, а центром парку був пам’ятник Богдану Хмельницькому, – розповідає голова ветеранської організації нашого підприємства Володимир Заяць. – Парк був огороджений парканом і мав декілька входів-виходів. Перед пам’ятником розташовувався фонтан, а навколо – безліч клумб із квітами. Центром подій був літній кінотеатр. Фільми в ньому демонструвалися ввечері, а вдень кінотеатр перетворювався на естрадний майданчик. Частину сцени затягували полотном замість фону, і там виступали художні колективи Палацу культури металургів. Та й по буднях життя у парку кипіло. Якою б важкою не була робота на підприємстві, після зміни люди чепурилися, брали баяни, гітари та поспішали до парку. Пісні лунали до ночі».
Як згадує Володимир Заяць, згодом парк став ширшим. У 1970-х роках на місці танцмайданчику був збудований фонтан.
З грудня 1954 року на проспекті Металургів відкрився Палац культури металургів. Він одразу став центром дозвілля не тільки працівників металургійного комбінату, а і всього району. Тут було безліч гуртків. Свою творчість аматори демонстрували і в Палаці, і на агітмайданчиках міста та у парках відпочинку.
Кипіло й спортивне життя. У парку діяли спортклуб «Богатир», а у 1970 році був побудований стадіон «Металург», який міг вмістити майже 30 тисяч глядачів. Перший матч на стадіоні відбувся 11 квітня 1970-го.
У 1999 році стадіон реконструйовали для проведення єврокубкових матчів. У січні 2021 року в рамках програми президента України «Велике Будівництво» розпочалась масштабна реконструкція стадіону. Завершити її завадила повномасштабна війна.
Від міськвиконкому до 95-го
На проспекті Металургів розташований адміністративний центр Кривого Рогу, тут знаходиться Будинок Рад. Вперше ідея збудувати міськраду виникла ще у 1934 році. Звести будівлю планувалося на перехресті проспекту Поштового та вулиці Свято-Миколаївської. Але здійснити цей план не вдалося. У середині минулого століття міськраду вирішили збудувати у центрі Соцміста на проспекті Металургів. Цей проєкт реалізували в 1975 році до 200-річчя заснування нашого міста. У 1985 році з правого боку був добудований так званий Колізей, де зараз знаходиться центр адміністративних послуг «Віза».
«Район 95-го кварталу в середині минулого століття був «околицею» проспекту і тільки забудовувався, – згадує Володимир Заяць. – Там не було «великого кола», натомість були одноповерхові приватні будинки та перші «сталінки». Може хтось пам’ятає, що відомий бюст-пам’ятник Данко, який від початку 1970-х років стояв біля кінотеатру «Сучасник», спершу (з жовтня 1965 року) знаходився на 95-м кварталі. Виготовили пам’ятник на нашому підприємстві, а його автором був художник Олександр Васякін. Зараз вже нічого не нагадує про ті часи, багато чого змінилося і на проспекті Металургів. Але людська пам’ять та архівні фото зберігають згадки про минулі часи».
Фотокартки – зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці та з музею історії нашого підприємства.
Друзі, сьогодні ми святкуємо День вишиванки – день, коли ми разом вшановуємо нашу культуру, традиції та національну гордість!
Вишиванка для нас – це не лише одяг, це символ нашої ідентичності, нашої спільної історії і культурного надбання, яке ми маємо зберігати та передавати майбутнім поколінням.
З 16 до 20 травня зробіть фото у вишиванці й тегніть в сториз instagram сторінку @ArcelorMittal_Ua та, коли виконали умови, під цим постом поставте + в коментарях.
Результати ми оголосимо 21 травня 2024 року о 16:00 в прямому ефірі за допомогою рандомайзера на офіційній сторінці інстаграм https://www.instagram.com/arcelormittal_ua
Конфлікти виникають через непорозуміння та небажання (або невміння) почути одне одного. На черговому вебінарі від психологині нашого підприємства Олени Шевчук учасники вчилися ненасильницькому спілкуванню (без конфліктів) та опановували мистецтво розуміти одне одного.
«Ти ніколи не виносиш сміття!», «Ти взагалі мене не любиш, все життя мені зіпсував!», «Що з тебе взяти, тобі нічого доручити неможливо».
Чи знайомі вам подібні фрази? Якщо так, то цей матеріал за підсумками вебінару точно стане вам у пригоді, адже усім нам потрібно вміти висловлювати своєї думки мирно, а не у формі критики, ультиматумів, звинувачень, зверхнього ставлення або приниження.
«Спілкуватися з людьми – родиною, друзями, колегами, підлеглими – треба у мирній та безпечній формі, – говорить психологіня Олена Шевчук. – Наприклад, на звинувачення, що ви виконали щось погано, можна спокійно відповісти, що ви намагаєтеся робити все правильно і попросити конкретизувати ваші недоліки, а не казати про все взагалі. А ще можна зауважити, що ви працюєте добре лише тоді, коли до вас звертаються ввічливо. Саме за такої моделі спілкування ми будемо в рази ефективнішими, зберігатимемо гарні стосунки, повагу одне до одного та душевну рівновагу».
Ненасильницьке спілкування – цей термін та методику створив психолог Маршал Розенберг. Він звернув увагу на те, що під час конфліктів ми схильні узагальнювати та критично оцінювати іншу людину. У багатьох випадках таке ставлення одразу викликає опір та захист у відповідь. Як результат, люди перестають чути одне одного, конфліктують. Ненасильницьке спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість вимоги.
«До мене часто пари приходять на консультації та починають нещадно одне одного звинувачувати, в тому числі й у побутових проблемах, – продовжує Олена Шевчук. – Усе це оцінки та узагальнення, а не факти. Принципи ненасильницької комунікації вчать, що насамперед треба говорити про факти без оцінок. Не «ти мене не поважаєш», а «вчора і сьогодні ти не помив посуд і не застелив ліжко, як ми домовлялися». Це факт, з яким інша людина може погодитися. Другий крок – сказати про свої почуття. Наприклад, «коли ти так робиш, я починаю сердитися, мене це засмучує». За цими почуттями завжди стоїть якась потреба. Вона може полягати в тому, щоб бути почутим. Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати свої потреби та потреби інших. Коли ми відмовляємося від ярликів та оціночних суджень, виявляється, що інші люди так само, як і ми, мають свої почуття та потреби. З дитинства нас навчили думати категоріями «правильно-неправильно» з огляду на наявність ворога. І коли ми дивимося на іншу людину як на ворога, то починаємо використовувати мову суджень. Суть ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти екологічно висловити свої потреби і почуття, а й у тому, щоб вміти побачити за неприємними словами іншої людини потребу. Спробуйте так зробити, і світ стане простішим та кращим».
