Категорія: Новини

У музеї історії нашого підприємства відбулася зустріч відомого полярника та мандрівника Миколи Маковія з учнями криворізького ліцею «ІТ СТЕП СКУЛ Кривий Ріг».

«А чому ми зустрічаємося тут, у музеї підприємства?», – запитав один із школярів.

«Тому що мій шлях у полярники розпочався саме тут, на колишній «Криворіжсталі», де я працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, – відповів Микола Маковій. – Я був звичайним хлопцем, який рано залишився без батьків та зростав у інтернаті. Тоді я навіть уявити собі не міг, що у майбутньому після одного відрядження до «крижаної» Антарктиди у якості техніка-механіка транспортного загону санно-гусеничних машин я присвячу цій справі 34 роки свого життя».

Микола Маковій об’їхав майже увесь світ, був учасником 15 експедицій до Антарктиди, чотири рази пересікав Південний полюс, де температура сягає мінус 86 градусів за Цельсієм. А згодом ще й побував на Північному полюсі, стояв у центральній точці Землі, звідки розходяться меридіани, а потім ще й двічі підкорив Гімалаї.

«На Південному та Північному полюсах, у Гімалаях я піднімав прапор «АрселорМіттал», який тепер зберігається у музеї історії підприємства, – додає Микола Іванович. – Також тут знаходяться мої полярні експонати, численні сувеніри, фотокартки, нагороди і навіть чучело пінгвіна. Це не просто речі – це супутники в роботі, спогади про важкі моменти, небезпеки, іноді й загрози для життя і водночас – про радісні моменти, яких у крижаній Антарктиді у нас було багато».

Про одну із нагород – орден «За заслуги» – нагадує фотографія у музеї. Микола Іванович розповів дітям, що цей орден він отримав за порятунок українського судна, яким полярники йшли до Антарктиди. При наближенні до станції «Академік Вернадський» судно наштовхнулося на дуже великий підводний айсберг. Від потужного удару корабель отримав пробоїну, як потім з’ясувалося, у два з половиною метри. Судно швидко набирало воду, почало кренитися, ще б трохи і затонуло б. Діяти треба було негайно. Микола Маковій швидко збагнув, що тут допоможуть водолази, які йшли до Антарктиди для випробування сучасних водолазних костюмів. Працювати довелося в екстрених умовах. У цих костюмах водолази закривали пробоїну допоміжними засобами, а зверху накладали величезний спеціальний пластир. Корабель був врятований, ще й залишився на ходу. Коли він вже повернувся до українського порту, виявилося, що на борту було 10 тонн антарктичної води.

Від початку повномасштабної війни зустрічі із молоддю Микола Маковій став проводити частіше. Він вважає, що таким чином не просто надає підростаючому поколінню нової, цікавої, корисної інформації, а й відволікає їхню увагу від війни, проводить психологічну терапію. Цю справу він добре знає, адже неодноразово брав участь у психологічній підготовці полярників.  А позитивний психологічний стан дуже важливий, якщо тривалий час знаходитись в обмеженому просторі. Якщо ж емоції зашкалюють, полярники прямують до… Імператорів або Аделів – це такі пінгвіни, з ними діляться про наболіле, а ті уважно слухають, курличуть, торкаються крилом.   

А ще полярники не просто виконують свою науково-технічну місію, вони ще й є дипломатами. В Антарктиді науково-дослідницьку роботу ведуть 27 держав, а  станцій 47 (деякі країни мають по декілька станцій). Миколі Маковію пощастило побувати на 19-ти з них. До речі, українська станція «Академік Вернадський» входить до десяти кращих станцій за сучасним оснащенням та умовами перебування антарктичних експедицій.

«Туристи дуже полюбляють приїжджати до нас, – усміхається Микола Маковій. – За три літніх антарктичних місяці – грудень, січень лютий – на станцію приїжджають близько двох з половиною тисячі туристів! Ми їх приймаємо з українською гостинністю та зеленим борщем».

«Мені було дуже цікаво, – ділиться враженнями п’ятнадцятирічний Назар Гришин. – Я збагнув, щоб досягти успіху у тій або іншій справі, треба щось робити, крок за кроком досягати поставленої мети. А для цього треба добре вчитися та оволодівати різними мовами. Звісно, що у кожного свій життєвий шлях, але досягати успіху можна на кожному з них. Я б хотів побувати на нашій українській антарктичній станції та на інших станціях, які там діють».

«Послухати про пінгвінів та інших тварин Антарктиди було для мене найцікавішим – говорить тринадцятирічна Анна Молозіна. – Захоплюючими були розповіді про походи при мінус 86 градусів та про те, як Микола Маковій став полярником. Я б теж хотіла відвідати Антарктиду, тільки в якості туристки. А ще вразило те, що людина з робітничою професією, з металургійного заводу досягла таких висот, багато чого побачила у житті. Я зрозуміла, якщо є мета, то треба робити усе можливе, щоб її досягти».