В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр працював помічником машиніста тепловозу залізничного цеху № 2. Захищати країну вирішив ще у 2020 році, коли був прийнятий на військову службу за контрактом.
«Він був гарною людиною, гарним працівником з чудовими перспективами. Він завжди переживав за свою справу, намагався все робити якнайкраще, – розповідає Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2. – А ще Олександр був патріотом, тому й вирішив стати на захист країни ще до початку повномасштабної вторгнення. На жаль, війна забирає найкращих людей. На кладовищі, проводжаючи наших хлопців в останній шлях, ми бачимо багато могил, в яких лежать молоді люди. Серце стискається від болю, їм би жити і жити, працювати, розвиватися. Але вони віддали своє життя за мир та свободу. Завдяки їм у Кривому Розі ми маємо змогу вільно жити та працювати. Ми віримо, що незабаром вся наша країна буде звільнена».
Олександр Татарчук був солдатом навідником механізованого відділення окремої механізованої бригади. Його життя перервалося поблизу населеного пункту Сулигівка Ізюмського району Харківської області. Довгий час Олександра вважали зниклим безвісті. На жаль, дива не сталося, і його смерть була підтверджена.
У Олександра залишилися дружина та донька.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним та близьким Олександра Татарчука.
Фахівці управління з охорони праці впроваджують нові підходи щодо інформування людей та налаштування їх на безпечну роботу.
Як розповів начальник зміни відділу з оперативної роботи з охорони праці управління з охорони праці Олексій Курочка, в цехах вибудовується система щозмінних інструктажів з охорони праці на додаток до традиційних квартальних. «Інформація з ОП доводилася працівникам на змінно-зустрічних зборах і раніше, – говорить Олексій. – Але все зазвичай зводилося до повідомлення сухих статистичних даних про нещасні випадки. Зараз акцент робиться на позитивному емоційному налаштуванні перед роботою. Вочевидь, 5-7 хвилин позитиву, енергетики ну й, звичайно ж, інформації на такій хвилі дають більше користі, ніж довга лекція з папірця».
Такий підхід запропонував начальник управління з охорони праці Рустам Ісмаілов, який має досвід роботи у царині безпечної праці в різних компаніях. «Людей треба буквально підзарядити правильною енергію перед роботою, – розповідає Рустам. – Зараз ми їздимо на змінно-зустрічні збори і власним прикладом показуємо, яким має бути такий інструктаж – коротким, яскравим, емоційним. Щоб людина з усмішкою, гарним настроєм йшла на робоче місце, щоб їй хотілося безпечно працювати та берегти своє здоров’я та колег. Звичайно ж, миттєвих результатів ми не очікуємо. Людська свідомість так швидко не змінюється. Але, як показує практика, за півроку-рік результати будуть».
Система впроваджується близько двох місяців. Спочатку фахівці оперативного відділу УОП протягом трьох тижнів відвідували збори, виявляли системні недоліки висвітлення питань безпеки праці. На цьому підґрунті й були розроблені програми інструктажів. «Програми розробляємо ми з колегами з інших відділів управління за участю керівників цехів, – продовжує Олексій Курочка. – Бажано, щоб протягом місяця теми не повторювалися. Враховуємо специфіку ризиків того чи іншого підрозділу. Показуємо змінним майстрам на власному прикладі, як спілкуватися з людьми, щоб вони йшли на робоче місце позитивно зарядженими. Потім інструктажі проводять вже самі майстри. Ми знаходимось поруч, а коли працівники йдуть працювати, даємо майстрові свої рекомендації. Основні з них – більше позитиву, більше емоцій, хвалити треба частіше, детально розбирати нещасні випадки, щоб не припускатись подібних помилок. Ми не лише вчимо, а й самі вчимося».
Звичайно ж, необхідно, щоб цеховики більше довіряли фахівцям з безпеки праці. «Ми хочемо змінити ставлення до нас. Намагаємося попереджувати, більше інформувати, консультувати, щоб поступово змінити культуру безпеки, – говорить Олексій. – Щоб не страх покарання, а усвідомлення цінності власного життя керувало людьми. Наприклад, минулого тижня я виявив порушення у одному з цехів. Працівник спускався з висоти більш ніж 2 метри без каски та працював зі стисненим повітрям без захисних окулярів. Ми з ним порозумілися. Виявилось, що порушник був у довготривалій відпустці й трохи втратив пильність. ЗІЗи у нього були, й він їх зразу ж надягнув. Якщо людина розуміє, готова дотримуватись правил, то я вважаю, не треба її одразу премії позбавляти. Тоді й люди нам будуть довіряти. Але якщо порушення системні, а порушник навіть слухати не хоче – тут вже все по-іншому. Вседозволеності не має бути, бо дуже висока може виявитися ціна».
Впровадження з поліпшення щозмінних інструктажів триває. Розглядається варіант зміни підходів й до квартальних інструктажів, щоб додати в них живості, енергії та оптимізму.
Наталя Комарова, машиністка крану ДЦ-1:
– Отримати гарний заряд перед роботою не лише корисно, а й приємно. Наші майстри це можуть, а наш куратор з охорони праці – дуже позитивна людина. Позитивні інструктажі, подобається гумор. І взагалі у нас в колективі чудова атмосфера взаємної поваги та взаємодопомоги. Тож як я можу не працювати безпечно?
Дмитро Стрєлков, змінний майстер шлакопереробної дільниці ДЦ-1:
– Щоденні «заряджаючі» інструктажі – то добре. Але вони подіють лише в комплексі з іншим – своєчасним забезпеченням якісними ЗІЗами, наприклад, щоб не гнали з-під палки все робити швидко, що й оцінити ризики нема коли. І треба віддати належне, останнім часом це змінюється на краще.
На жаль, маємо ще одну сумну новину. У місті Мар’їнка Донецької області загинув наш колега Леонтій Романовський, який працював в агломераційному цеху № 1.
До аглоцеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Леонтій влаштувався наприкінці 2021 року. Плани у нього були серйозні: розвиватися у професії, набувати нових знань та навичок. В роботі проблем не було, свого часу хлопець опанував електрогазозварювальну справу, швидко вивчився на агломератника і вже працював самостійно.
«Романовський швидко влився до колективу, був ініціативним, товариським. Без вагань відгукувався, якщо потрібно було допомогти колегам. На жаль, разом нам працювати довелося лише декілька місяців. На початку 2022 року його призвали на військову службу, і Леонтій без вагань став на захист України. Його загибель стала шоком для колег та непоправною втратою для цеху», – говорить Сергій Клімас, начальник АЦ № 1.
Леонтій Романовський служив старшим солдатом, механіком-радіотелефоністом. Внаслідок артилерійського та мінометного обстрілів він загинув від осколкових уражень.
Колектив підприємства висловлює щире співчуття рідним та близькім Леонтія Романовського.
19 жовтня під час наступальних дій у Бериславському районі Херсонщини загинув старший стрілець піхотного відділення Денис Алексин.
Як розповів старший майстер основної виробничої дільниці стан ДС 250-4 СПЦ-2 Павло Житникович, Денис був дуже працьовитим і відповідальним, мав авторитет серед колег по цеху. «Денис Алексин спочатку працював слюсарем-ремонтником, – говорить Павло Житникович. – Пізніше завзятий та наполегливий хлопець опанував професію оператора поста керування на сучасній лінії оновленого стану. Він був представником металургійної династії. Його мама, Світлана, також працює в сортопрокатному цеху № 2, бригадиром з переміщення сировини. З перших днів війни, ще з 27 лютого він став на захист України. Це важка втрата для цеху, для всіх нас».
Щиро сумуємо з приводу загибелі Героя! Висловлюємо співчуття рідним та близьким полеглого захисника України.
Ветерану Юрієві Діденку цього року виповнилося 75. Завзятий мандрівник, що до цього побував у 32 країнах, планував у свій ювілейний рік додати до списку ще й Португалію. Але війна внесла корективи.
«Звичайно ж, після повномасштабного вторгнення про Португалію годі було й мріяти, – почав розповідь Юрій Діденко. – Але без 33-ї країни у своєму туристичному списку я таки не залишився. Фірму моєї доньки Вікторії на початку війни у терміновому порядку евакуювали з Києва до Кіпру. І от у вересні вона прислала мені квитки на літак з Варшави до цього мальовничого острова. Більш ніж піврічна розлука з рідними плюс моя непереборна жага до мандрівок зіграли свою роль… Я не зміг встояти. Вирішив, що просто відпочивати наразі недоречно, що зроблю свою подорож не лише приємною, а й корисною для людей, для країни».
І ось швидкий поїзд з нашим героєм вже мчить на захід: Львів, потім Варшава. Тепер треба швидко знайти аеропорт, саме той, що треба, та ще й зекономити на трансфері. «Мова – то дуже важливо, – каже Юрій Тихонович. – Але виручають і жести. Не обійшлось без курйозів. «ШОпін, ШОпін?» – питаю у людей. Розводять руками: що то ще за шопінг? Показую квитка. Ооо! З’ясовується, що Shopin у квитку – то Шопен! Композитор, ім’ям якого зветься аеропорт. Стоїмо, сміємося… Переїзд, літак – і я вже у повітрі. Нарешті після 30 годин дороги курортна Ларнака – райський куточок».
Виявляється, на Кіпрі, зокрема, у Ларнаці, діє активна українська громада з наших співвітчизників, які змушені були евакуюватись, рятуючись від війни. Місце зустрічі – якір на набережній. «Той старовинний бронзовий якір жителям цього міста подарували одесити, – продовжив ветеран. – Виявляється, Одеса і Ларнака – міста побратими. І саме біля якоря збирається наше товариство. Щовечора, а інколи й вдень. Діляться новинами, підтримують одне одного, а головне – діють. В місті багато туристів з усіх усюд. Так от наші всіма можливими способами намагаються донести до іноземців та кіпріотів правду про війну, агресію, наш спротив, щоб вони потім понесли ту правду своїм співвітчизникам».
Юрій Діденко також долучився до цього руху і на два тижні став його активним учасником. «10-11 жовтня, коли російські агресори наносили масовані ракетні удари по Україні, по нашій інфраструктурі, я був на Кіпрі, – розповідає Юрій Тихонович. – Там всі дуже переживали і активно діяли. Спочатку ми вийшли на мітинг до якоря з гнівними плакатами, які самі ж і зробили. Потім ходою пройшлися вулицями міста, вигукуючи фрази, спрямовані проти агресора. Майже всі навколо підтримували нас, співчували, фотографували, знімали на відео. Були й російські провокатори, що намагалися зірвати акцію. Але поліціянти швидко ставили їх на місце. Таке єднання! Така підтримка! Відчуваю гордість за наших людей».
А ще Юрій Тихонович зі сльозами на очах зізнався, що дуже пишається своєю правнучкою, восьмирічною Маринкою, яка з мамою і бабусею, тобто онучкою та донькою ветерана, також декілька місяців була на Кіпрі в евакуації, брала активну участь у заходах громади і навіть отримала Подяку від посла України в Республіці Кіпр за участь у благодійному концерті «Душа моя – Україна», який відбувся у травні. Ввечері – мітинги та акції, а вдень непосидючий ветеран-мандрівник завзято знайомився з Ларнакою та її околицями.
«Вражень багато, – зізнався Юрій Діденко. – Вразила велична церква Святого Лазаря. Виявляється, цей біблейський персонаж, якого воскресив Ісус, переселився з Палестини до Кіпру. Саме тут, у Ларнаці, він став першим єпископом, тут і похований, тут зберігаються його мощі. Сподобалася давня фортеця, яку побудували франки у 14-му столітті. Побував я у католицькому монастирі з красивою церквою, яка датується 16-м століттям. Тут дуже гарні старовинні мечеті, одна з яких побудована на честь тітки пророка Мухамеда. Дуже сподобалась площа Європи з пам’ятником філософу Зенону та будинками епохи Британського правління. А ще я побував в гостях у археологів, які розкопують давнє місто за 20 кілометрів від Ларнаки. О! Це, мабуть, найяскравіше враження з моєї подорожі!»
Занурившись у історію Кіпру, Юрій Тихонович дійшов висновку, що вона схожа на історію нашої країни. «Яких тільки колонізаторів тут не було, – розводить руками мандрівник. – Франки, венеційці, турки-османи, британці… Але врешті-решт волелюбні кіпріоти вибороли таки собі незалежність і утворили державу в 1960 році. Отак і ми постійно боремося за свою свободу. І ось черговий етап цієї боротьби. Ворог потужний. Але ми встоїмо, бо прагнемо цього всі як один!»
Кореспонденти газети «Металург» здобули перемогу у творчому конкурсі ім. Рема Суворова у номінації «Краща журналістська робота на військово-політичну тематику».
Понад 10 років поспіль Дніпропетровська журналістська організація Національної спілки журналістів України проводить конкурс імені відомого письменника та журналіста Рема Суворова. Цьогоріч тематикою конкурсу стали події, героїзм та відвага українців у боротьбі за свою країну.
Всі роботи, представлені на розсуд компетентного журі, яке складалося з авторитетних та відомих медійників Дніпровщини, мали вийти «в ефір» після 24 лютого цього року. 32 роботи презентували 16 авторів з різних видань та сайтів Нікополя, Дніпра, Синельникова, Криничок, Кривого Рогу. Під час відбору з метою неупередженості та об’єктивності журі не знало, хто є автором тієї чи іншої роботи.
«Всі роботи цього року були особливими. Неординарні герої, неповторні історії! Читали ці статті із захопленням, від букви до букви, тому визначати переможців було надзвичайно складно, – розповідає Тамара Котишева, заслужена журналістка України, член журі. – Хочу подякувати авторам публікацій за те, що знайшли таких героїв, розкрили та показали їх. Про кожного варто написати окрему книгу, а не окрему статтю чи репортаж! Вітаю переможців!»
У фіналі була визначена четвірка найкращих робіт, серед авторів яких троє криворіжців. І, що особливо приємно, двоє з них – кореспондентки газети «Металург» Тетяна Бабенко та Вікторія Головко.
«Це моя перша участь у цьому конкурсі і вона стала успішною, – говорить Вікторія. – Перемогти в ньому мені допомогли люди нашого підприємства – професіональні, талановиті, працелюбні, ініціативні, творчі. Писати про наших робітників – це честь та велике задоволення. Зараз кожен з нас тримає свій робітничий, волонтерський, творчий фронт».
«За все хочу подякувати героям моїх публікацій. Серія матеріалів «Сталеві захисники» – це статті про наших працівників, які захищають майбутнє України на передовій, – розповідає Тетяна Бабенко. – З такими героями не перемогти було просто неможливо. Тож свою перемогу у цьому конкурсі я присвячую, перш за все, їм».
Переможці отримали дипломи, пам’ятні монети-відзнаки, а незабаром найкращі статі конкурсу планується видати окремою збіркою.
Кореспондентки газети “Металург” Тетяна Бабенко і Вікторія Головко
