Місто сильних, сміливих, працьовитих, талановитих людей.
Будь сильним та незламним, квітучим, успішним, щасливим!
Ми поруч. Разом вистоїмо! І скоро відсвяткуємо твої 247-м у мирній та незалежній Україні.
Щодня до відділу підбору персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» звертаються 70-80 людей. Серед них є наші колишні робітники, які хочуть відновитися на роботі, працівники підрядних організацій, мешканці міста, а також люди, які приїхали до Кривого Рогу через війну – переважно з Херсонської, Донецької, Луганської областей. На підприємстві їх приймають як на постійні робочі місця, так і на посади на час мобілізації основних працівників.
Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – так офіційно звучить їхній статус. Але за сухою абревіатурою стоять сотні зворушливих, емоційних, подекуди трагічних історій. Війна змусила людей покинути свої домівки, багато хто з них пізнали горе, насильство, бачили смерть. Підтримати їх, допомогти освоїтися на новому місці, надати умови для нормального життя – це те, що може кожен з нас. Наше підприємство допомагає цим людям з працевлаштуванням.
Впродовж останніх трьох тижнів до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулися 54 внутрішньо переміщені особи. «Намагаємося допомогти кожній людині, навіть якщо у неї немає документів про звільнення з минулого місця роботи (зараз це дуже поширена проблема) , – розповідає Елла Ісак, фахівець з підбору та адаптації персоналу 1 категорії департаменту з персоналу. – Зрозуміло, що коли поряд летять ракети та вибухають бомби, людям треба терміново евакуйовуватися, думати про безпеку, а не займатися папірцями. А деяким взагалі ніде оформитись – їхні підприємства знищені. Ми знайшли вихід – приймаємо таких робітників за сумісництвом. Наприклад, четверо вже повноцінно працюють у цехах нашого підприємства, ще одинадцять зараз оформлюють документи на працевлаштування, іншим ми підбираємо вакансії».
Найчастіше «АрселорМіттал Кривий Ріг» пропонує роботу водія автотранспортних засобів, монтера залізничних колій, дробильника, машиніста млину, помічника машиніста тепловозу, слюсаря-ремонтника тощо. У кого немає потрібної професії – є можливість навчатись безпосередньо на робочих місцях та за рахунок підприємства. Як зазначила Юлія Заболотна, директор департаменту з персоналу підприємства, при розгляді кандидатів на існуючі вакансії пріоритет надається фахівцям та робітникам підприємств, які були змушені поїхати з Маруіполя, Херсону, Луганської та Донецької областей. «Також зараз ми шукаємо можливості надання житла та іншої допомоги переселенцям. Якщо ми будемо допомагати один одному, триматися разом, то так допоможемо нашим захисникам наблизити Перемогу, про яку всі мріють!», – сказала Заболотна.
Нове життя у Кривбасі розпочинає Наталя Колногуз, яка приїхала з Авдіївки Донецької області. Вона працевлаштовується до цеху вловлювання на коксохімічному виробництві. Зараз жінка оформлює документи та проходить медичну комісію.
«Буду апаратником одержання сульфату амонію в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Справу цю знаю, адже за такою самою спеціальністю працювала на Авдіївському коксохімічному заводі. Вже познайомилася з керівництвом цеху. Мені тут подобається, бо в наших підприємствах багато схожого», – каже Наталя.
До Кривого Рогу Наталя приїхала разом із семирічною донечкою Юлею. Її чоловік Анатолій, машиніст газодувних машин Авдіївського заводу, разом із своїми колегами залишився поблизу Авдіївки. Вони сподіваються на повне відновлення роботи виробництва. Наталя дуже хвилюється за чоловіка, тому що там зовсім поруч ідуть запеклі бої.
Є у Наталії і старший син Максим, першокурсник Харківського політехнічного інституту. Від початку повномасштабної війни Харків сильно бомбили, дісталося і району Салтівки, де жив хлопець. Зі своїми товаришами він подовгу ховався у підвалах. Зараз Максим в Чехії, пощастило виїхати евакуаційним потягом продовжує навчатися дистанційно, вчить мову і навіть підробляє на будівництві.
Для мешканців Авдіївки, як і для інших українців, війна розпочалася ще в 2014 році. Бої тоді були дуже сильними, під кулями гинули мирні мешканці. Свекруха Наталії (вже покійна) отримала поранення в живіт, тож родина терміново переїхала до більш безпечного Слов’янська. Там вона знайшла роботу контролера, перевіряла лічильники світла. Додому до Авдіївки родина повернулася лише півтора роки тому, коли стріляти у місті стали не так часто. Повернулася Наталя і на свій завод.
Наталя розповідає: «Жити вдома – це таке щастя! Але щастя було недовгим. Авдіївка знаходиться на кордоні з сірою зоною. Стоїш на зупинці, а поряд – мінне поле, далі – донецький аеропорт. До усіляких «бабахів» ми вже звикли, бо там стріляють постійно. У фільтрувальну станцію влучали регулярно, тож ми часто жили без питної води. А з лютого її взагалі не стало – відрами воду носили на п’ятий поверх. Але 24 лютого, коли я була на роботі, вибухати почало дуже часто. Зателефонував чоловік і сказав: «Війна». Від знайомих одразу посипалися звістки про поранених та загиблих. На жаль, ці звістки надходять і зараз».
Від обстрілів родина рятувалася у підвалі свого будинку, сиділи там годинами. Коли вибухи тихішали, прибігали додому поїсти. Одного разу снаряд поцілив у сусідній будинок, підвал так хитало, що від страху люди забилися у куток. «Залишатися в Авдіївці стало небезпечно. Приїхали спочатку до Дніпра, а звідти до Кривого Рогу, де вже жили наші знайомі. Це місто нам одразу сподобалося, тут затишно, як вдома. Сподіваємося налагодити тут життя. Дякуємо усім за допомогу», – каже Наталя.
В екстремальних воєнних умовах не завжди зрозуміло, як отримати і як надати медичну допомогу. Та й стрес дає взнаки. Через сирени, вимушену зміну місця проживання, руйнування звичайного життя, психофізичне напруження багато людей забувають про їжу, сон, свіже повітря. Але кажуть усім, що почуваються… відмінно і навіть забули про старі хвороби.
«А хвороби, на жаль, нікуди не зникають, – зауважує Наталія Гардань, головний лікар медцентру «Стіл Сервісу». – Стрес та гормони мобілізували наші сили, зробили нас міцними, але, на жаль, цей ефект не триває довго. Згодом всі наші хвороби швидко повертаються, і подекуди з новими «додатками».
За словами лікарки, зараз на Криворіжжі завдяки захисникам лікарі працюють на своїх місцях, необхідні ліки є. Втім необхідно вміти робити профілактику захворювань власними силами, уникати загострень хвороб. А завдяки простим методам іноді можна лікуватися без ліків або хоча б зменшити дози медичних препаратів.
Найчастіше лікарям скаржаться на головний біль. Причин його виникнення дуже багато. Відчуття у різних частинах голови можуть бути ознакою різних захворювань. Наприклад:
Але найчастіше в наш час головний біль виникає через стрес, перенапруження, перевтому і нервове виснаження.
Наталія Гардань пояснює, що найперше, що треба зробити – перевірити артеріальний тиск. «Якщо він в нормі, наступний крок – зняти навантаження на органи зору та нервову систему. Тобто не сидіть «в телефоні», обмежте роботу за комп’ютером, не вмикайте телевізор. Допоможуть прогулянки пішки у повільному темпі протягом 30-40 хвилин щодня, вживання достатньої кількості води, відмова від гострої та солоної їжі. Щодня робіть самостійно масаж шиї, плечей, рук та голови, це дуже корисно», – радить Гардань.
Артеріальний тиск підвищений, хоча раніше таких проблем не було? Заспокойтесь і спробуйте зрозуміти, чи немає інших симптомів. «Щоб знизити тиск, можна додати в раціон стакан морквяного та бурякового соку з соком одного лимону. За словами науковців, харчові нітрати, які містяться в бурякові, розширюють кровоносні судини, і таким чином допомагають поліпшити потік крові і м’яко знизити тиск. Можна покласти туди трохи натертого хріну, який треба заздалегідь добре вимочити у воді. Все змішати зі стаканом меду і приймати по столовій ложці через 2-3 години після їжі. Однак, дуже важливо контролювати тиск щодня – зранку і щовечора.», – радить лікарка.
Серцевий ритм можна врегулювати за допомогою свіжих ягід чорної смородини. Ягоди містять багато вітаміну С, який вступає в реакцію з флавоноїдами, зокрема з рутином, і позитивно впливає на серце і судини.
Якщо у вас з’явилися набряки у різних частинах тіла – спробуйте поїсти фініків. Окрім того, якщо людина відчуває непомірне почуття голоду, після вживання всього декількох фініків почуття голоду зникає. Тож корисно буде запастися цим продуктом завчасно.
Але найголовніша порада від головлікаря медцентру: якщо біль не проходить або посилюється, якщо ситуація виходить з-під контролю – знайдіть можливість і обов’язково зверніться до сімейного лікаря!
Якщо вас хвилює стан здоров’я, ви нездужаєте і хочете отримати пораду лікаря щодо самодопомоги, звертайтеся за телефоном 067 532 24 42.
Крок за кроком «АрселорМіттал Кривий Ріг» відновлює виробництво. Кожний новий запуск цеху є перемогою для колективу підприємства. 19 травня знов запрацював прокатний цех № 3. Першою продукцією, яку прокатники виготовили після зупинки через війну, стали 160 тонн катанки діаметром 11 мм.
Заступник начальника ПЦ-3 з виробництва Павло Веселков розповів, що зараз цех має багато замовлень від споживачів, і це дає усім привід для стриманого, але все ж оптимізму. «Ще у нас є замовлення на катанку перетином 8 мм, 8,5 мм, 5,5 мм, арматуру № 8, – сказав Павло. – Наші замовники – це українські підприємства, які виготовляють канати, метизи, а також продукцію для зварювального обладнання. Таким чином ми не лише забезпечуємо кошти підприємству та країні, а й даємо сировину. А це означає, що у інших українських підприємств буде можливість працювати».
Готувались до прокатки дуже ретельно, почали її з розігріву печі, адже саме у нагрівальній печі перед прокаткою необхідно нагріти заготовки до температури 1100 градусів за Цельсієм. За словами нагрівальника Сергія Лопатіна, звістка про початок розігріву стала для нього найпозитивнішою новиною за останні місяці. Він зізнався, що без металу, без справжньої роботи було важко і в моральному плані, і у фінансовому. «Поки що все йде за планом, я впевнений, що перша прокатка – це лише початок і врешті-решт ми вийдемо на довоєнне виробництво», – усміхається Сергій.
Розігріті заготовки потрапляють на чорнову групу прокатного стану, яку, в свою чергу, ретельно підготували вальцювальники – встановили привалкову арматуру, налаштували кліті. «Не було у мене відчуття, що зупинка триватиме дуже довго, – розповідає вальцювальник Михайло Торлак. – Стан створений для металу, для потужного руху, для роботи. Як він може стояти? І от бачите: так воно й сталося! Ми катаємо лише кілька годин, а для мене вже ніби й не було ніякого простою. Настрій – вогонь!»
Примруживши очі, пильно вдивляється в нутро цеху оператор ПУ Сергій Мовчан. Саме з його робочого місця, поста управління № 3 керується робота всіх груп клітей. Тоненькою вогняною стрічкою йде розкат, протискається між валками клітей і тоншає, тоншає. Ось норовливий метал намагається вислизнути зі стану, вигнувшись в бік. Оператор миттєво реагує: повертає контролер, і все стає на свої місця. А якби не його багаторічний досвід та майстерність, не минути б буріння з зупинкою стану та втратами металу.
Нарешті з печі вийшли всі заготовки, а останній бунт катанки намотано на виткотранспортер. Тривала зупинка не завадила працівникам ПЦ-3 успішно прокатати перше замовлення. Інші – на черзі.
А для того, щоб металурги могли давати продукцію, у лавах ЗСУ боронять країну 30 працівників прокатного цеху № 3. А їхні колеги, які зараз у цеху, ще й місту допомагають. Саме так разом прокатники працюють на перемогу.
Модернізація машини термічного різання «Комета» допомогла вирішити питання з деталями для ремонту обладнання цехів нашого підприємства.
Майже одразу з початком ремонтів, які в умовах діючого виробництва були неможливі, постало питання: де брати запчастини для агрегатів та устаткування, які ремонтуються. Адже чимало підприємств, які раніше виготовляли все необхідне, або знаходяться на тимчасово окупованих територіях, і зв’язок з ними втрачений, або взагалі припинили свою діяльність через воєнні дії.
Вихід з цієї ситуації запропонували на Ливарно- механічному заводі, в цехах якого і раніше виготовляли деталі для агрегатів металургійних цехів та гірничого департаменту. Головний інженер ЛМЗ Валерій Воловик говорить, що виготовлення більшості специфічних деталей для промислових агрегатів вимагає високої точності, а сучасна кількість замовлень – ще й швидкості виконання цих робіт. Для цього заздалегідь почали модернізувати власний верстатний фонд.
Так, наприклад, в цеху металоконструкцій оновили машину термічного різання «Комета», яка здатна й мереживо з металу вирізати. І вирізали б, але наразі більше потрібні деталі для ремонту кесонів, залізничних вагонів, охолоджувальних плит та підкранових балок. До звичайного асортименту додалися нові замовлення, на зразок виробництва помольних куль для кульових млинів ГД. «Комета» і з цим непростим завданням успішно впоралася, як вже показала практика.
«Після модернізації на установці встановили плазмовий різак, який легко, наче масло, розрізає метал товщиною від 1 до 150 мм, і може «викроїти» складові майбутніх деталей практично будь-якої геометричної форми, – продовжує Воловик. – Встановлена система комп’ютерного управління «Кометою» автоматизувала цей процес. Наразі з її допомогою можна виготовляти металеві конструкції будь-якого призначення та складності. Наприклад, «викройки» деталей для наконечників МБЛЗ.
Тепер ремонтникам заводу не треба шукати підприємства, які зможуть виготовити деталі на стороні. Завдяки «Кометі» в ЦМК самостійно здатні впоратися з найскладнішими спецзамовленнями у найкоротші терміни та у будь- якій кількості.
«Один з тих, хто ініціював та контролював процес модернізації установки, – начальник ЦМК Микола Грицан. Він зараз у лавах ЗСУ. Та Микола може не хвилюватися, колеги його не підводять. Як і установка, що отримала не лише друге життя, а й допомогла вирішити проблему дефіциту з деталями для заводських ремонтів», – сказав Воловик.
Війна й санкції проти Росії змусили найбільший гірничо-металургійний комбінат України шукати нові ринки й маршрути доставки. Скільки це коштуватиме?
Місячна консервація виробництва обійшлася «АрселорМіттал Кривий Ріг», що входить до сталевої імперії Лакшмі Міттала, в десятки мільйонів доларів. У квітні компанія почала відновлювати роботу, але повернеться до повноцінної роботи ще не скоро.
Головний біль СЕО АМКР Мауро Лонгобардо, 43, на економічному фронті – як скоротити збитки підприємства, яке не може працювати на повну потужність. У 2021 році найбільший гірничо-металургійний комбінат України експортував через порти 80% з 5 млн т виробленої сталі. Тепер потрібно шукати нові ринки й маршрути. Не додає оптимізму скорочення виробництва сталі на користь менш маржинальної залізної руди.
Як ArcelorMittal трансформує бізнес в Україні. Інтервʼю з CEO Мауро Лонгобардо.
– Бойові дії в 50 км від Кривого Рогу. Як це впливає на роботу?
– Російські війська розташовані на південь від Кривого Рогу. Коли бойові дії наблизилися, ми зупинили власне виробництво вапняку в селищі Архангельське, що на півдні від міста.
Хтось із наших працівників виїхав, дехто лишився. Спрогнозувати атаки ракет дуже важко. Але ми намагаємося зрозуміти, як рухаються наземні війська ворога. Підтримуємо звʼязок із військовими і головою адміністрації Олександром Вілкулом.
Минулий рік для нас був найкращим з 2008 року. Але майже усе, що заробили, вже спалено.
Що стосується виробництва, воно працює. Нарощуємо видобуток. Для 100% відновлення видобутку вже в червні важливо ліквідувати загрозу для вже працюючого персоналу.
Ми бачимо, що українські війська воюють вправно і відштовхнули росіян подалі від Кривого Рогу, тому сподіваємося на краще.
– В якому стані виробництво? Скільки потужностей задіяно?
– Що стосується сталевої продукції, працює одна доменна піч із чотирьох. Питання експорту з точки зору логістики ми вирішили. Залишаються труднощі з постачанням сировини. Як тільки зможемо забезпечити її в достатній кількості, повністю запустимо виробництво.
Ще одна проблема – кому продавати. Міжнародні споживачі нашої продукції дивляться новини і не впевнені в своєчасності отримання своїх замовлень. Тому замість здійснення прямих постачань ми вимушені спочатку вивозити продукцію в більш безпечні місця, наприклад до Польщі. Вже потім вони купують звідти.
– Як плануєте роботу?
– Короткостроково. Ситуація швидко змінюється, тому найважливіше бути гнучким і динамічним.
Наведу приклад. Європа планує скасувати на рік квотування для українських металургів. Рік – це невеликий строк для розвитку нового ринку. Це означає, що ми маємо швидко розвивати цей ринок. Треба відвідати клієнтів, презентувати компанію, продукцію – це потребує часу.
З боку США ми отримали скасування мита на українську сталь, яке було встановлено раніше за статтею 232. Я сказав своїм комерсантам активізувати пошук нових клієнтів на цьому ринку.
– З одного боку, ви отримуєте преференції, з іншого – ускладнюється логістика. Як міняється ваша бізнес-модель в Україні?
– Останні два місяці ми гроші навіть не обговорюємо. Основна тема – як зробити так, щоб продукція в принципі рухалась. Я особисто тиждень провів, відвідуючи усі порти Польщі та вивчаючи їхні можливості.
Друге завдання, яким займається окрема команда, – розробка маршрутів постачання на нові, нетипові для нас ринки. Раніше ми фокусувалися на таких ринках, як Єгипет, Туреччина, Ізраїль, країни Близького Сходу, Африки й Азії. Але без портів в Україні, через які ми експортували 80% продукції, постачати дуже складно.
– Я правильно розумію, що тепер для вас пріоритетними для збуту є країни Європи та США?
– Так. В Європі ми бачимо великі можливості. До того ж можемо відвантажувати туди залізницею. Також плануємо розвивати ринки Великої Британії, Канади. І намагатися втримати клієнтів із традиційних ринків. До них дістатися наразі складніше.
Веземо через польські порти. До того ж при вʼїзді в Польщу виникає необхідність перевантажувати в інші поїзди через різну ширину колії. Це суттєво збільшує час та логістичні витрати. Клієнтам у Саудівській Аравії важливо отримувати арматуру за 20–30 днів. Ми наразі не завжди можемо витримувати такі строки.
– Які у вас очікування щодо виробництва й продажів?
– Я намагаюся, щоб видобуток працював на 100% і десь на 50% – сталеве виробництво. Надлишок залізорудного концентрату будемо продавати. Із запуском доменних печей, які зараз законсервовано, обсяги концентрату на продаж будуть зменшуватися.
Загалом ми плануємо продати 650 000 т продукції в червні, з яких 200 000 т – металопродукція і 450 000 т – залізорудний концентрат. Це приблизно 70% наших потужностей.
У нормальній ситуації АМКР може відвантажувати 500 000 т сталевої продукції і до 250 000 т залізорудного концентрату щомісяця. Як тільки зміниться ситуація, ми будемо повертатися до традиційної спеціалізації – виробництва сталі.
– Ви сказали, що вам не вистачає сировини. Що саме заважає вийти на 100% виробництва сталі?
– Ми не можемо забезпечити потреби у вугіллі для усіх доменних печей. У звичайний час АМКР купував приблизно 300 000 т вугілля щомісячно. Одним з основних постачальників був Казахстан. Але тепер вугілля з Теміртау не може до нас доходити, маємо шукати інші джерела й привозити залізницею. Це непросто.
Намагаємося завозити вугілля, використовуючи вагони, які вивезли нашу продукцію на експорт. Але це не відбувається миттєво і не в тій кількості, яку нам потрібно. Тому поки що ми запустили лише одну доменну піч.
Плануємо продати 650 000 т продукції в червні, з яких 200 000 т – металопродукція і 450 000 т – залізорудний концентрат. Це приблизно 70% наших потужностей.
Якщо запустимо другу піч, використання вугілля зросте, а після запуску доменної печі №9 кількість подвоїться. Ми не готові стільки перевозити без портів. Зараз на різних рівнях йде дискусія щодо можливості відкриття коридору для доставки в Одеський порт окремої продукції, в тому числі вугілля. Сподіваюся, це спрацює.
– Мені розповідали, що ви особисто займаєтеся перебудуванням логістичних ланцюжків, і тепер проблем із вивозом немає. Що саме змінили?
– Так, за наявної завантаженості проблеми з вивозом продукції немає. У нас дуже гарна співпраця з УЗ. Ми розуміємо один одного, наші пріоритети. Спочатку були затори на кордоні, коли всі намагалися відвантажити. Зараз цього немає, і ми думаємо, що робити, коли виробництво почне збільшуватися, а також у сезон вивозу сільськогосподарської продукції.
Намагаємося спільно з польським урядом виробити інструменти, які допоможуть забезпечити експорт, коли Україна працюватиме на повну потужність. Для збільшення пропускної спроможності потрібні додаткові інвестиції.
– Який резерв для підвищення пропускної здатності?
– Хочу накопичити кількість вугілля, яка дасть можливість запустити другу доменну піч (№8). Це збільшить потужність виробництва з 30% до 50%. Це короткострокова мета на червень. Але додалася проблема з дизелем. Ми його використовуємо на всіх карʼєрах і в роботі дизельних локомотивів.
– Які у вас очікування з точки зору виторгу та можливості прибутку після закінчення року?
– Результат бізнесу в Україні буде, найімовірніше, від’ємним, але ми сподіваємося, принаймні, вийти в нуль. Зараз говоримо про те, щоб скоротити наші збитки.
– Як закінчили 2021 рік?
– Ви побачите цифру пізніше. Минулий рік для нас був найкращим із 2008 року. Можна сказати, що майже все, що заробили торік, уже спалено – використано на зарплати, фіксовані витрати, які не змінилися.
– Нещодавно Bloomberg писав, що через війну «ArcelorMittal Кривий Ріг» втрачає $4,1 млрд виторгу. Ця цифра відповідає дійсності?
– Я не знаю, як проводився цей розрахунок. Можливо, рахували так: якщо неможливо продати 6 млн т на рік (традиційні обсяги виробництва) при ціні $700/т, то втрата виторгу складатиме $4,2 млрд. Однак для щоб такий розрахунок справдився, треба повністю зупинити виробництво в Кривому Розі. У нас немає таких планів. Ми не робили розрахунків щодо можливих втрат.
– Ви виключили РФ із ланцюга постачання. Наскільки компанія була залежною від РФ і скільки коштувала відмова?
– У мене немає таких цифр. Тепер ми не купуємо сировину в РФ. Санкції більше зачепили наше підприємство в Казахстані, яке більше не продає продукцію до РФ. Це близько половини його виробництва. Зараз команда шукає нові маршрути, щоб експортувати до Європи та Китаю.
Група «АрселорМіттал» в цілому без проблем може замінити своєю продукцією російську.
– Залишається ризик втрати українського активу. Як материнська компанія хеджує ризики?
– Ми обговорювали з керівництвом групи потенціал втрати активу – усі бачать ситуацію на «Азовсталі». Складно прогнозувати майбутнє. Поки що воєнна адміністрація справляється добре. Те, що ми спостерігаємо останні два місяці, сповнює мене позитивними думками стосовно майбутнього.
– На повістці компанії, яку ви очолили в 2018-му, були тривіальні питання мирного часу: екологія, нарощування виробництва, збільшення інвестицій. Зараз АМКР у центрі найжорстокішої війни після Другої світової. Навряд чи життя вас до такого готувало. Чого ви навчилися?
– Щоб виживати, потрібно бути дуже, дуже гнучкими та динамічними. Кожен менеджер має іноді виконувати нехарактерну для його позиції роботу і брати на себе відповідальність.
Ми обговорювали з керівництвом групи потенціальні втрати активу. Але те, що ми спостерігаємо за останні два місяці, налаштовує мене на позитивні думки стосовно майбутнього.
– Наприклад, я інколи на автівці їхав із Кривого Рогу на кордон, щоб вирішити якісь логістичні питання. Не важливо, вдень чи вночі. Раніше я такого не робив. Ми навчилися реагувати дуже швидко, щоб мати змогу перезапуститися будь-якої миті.
Кожен із команди вчиться бути кризовим менеджером.
– «Метінвест» не має доступу до «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча – це близько 30% виробництва української сталі. Якою буде українська металургія після війни?
– «Метінвест», на жаль, не може використовувати свої підприємства в Маріуполі, але він має надлишок залізорудного концентрату. Зараз усі намагаються експортувати, навіть якщо недостатньо клієнтів.
Сподіваюсь, це тимчасове явище, і країна не буде просто постачальником сировини. Нам необхідно створювати додану вартість продукції. Якщо продавати руду або концентрат, це нас триматиме на плаву, але тоді ми дуже залежатимемо від зовнішніх цін.
Необхідно розвивати металургійну переробку. Тому, як тільки буде можливість, ми відновимо інвестиції в перебудову та модернізацію сталевого виробництва.
Що стосується двох маріупольських заводів, треба подивитися, які потужності були зруйновані. Я не думаю, що на ММК ім. Ілліча пошкодження такі ж великі, як на «Азовсталі». Це великий завод. Можливо, збитки будуть не такими великими, і за декілька місяців їх відновлять.
– Дякую!
– Слава Україні!
– Героям слава!
