Категорії
Новини

Майже пів кілометра стратегічної колії оновлено

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» капітально відремонтували 443 метри четвертої колії перегону між станціями Промислова та Аглофабрика гірничого департаменту. Саме цим шляхом прямує до споживачів концентрат – на сьогодні один із основних продуктів підприємства.

У капремонті повторно використали матеріали, що залишилися від минулих ремонтів колій. Це дозволило підприємству не лише оновити стратегічно важливий шлях, а ще й зекономити.

«Усі рейки, шпали, скріплення, болти, гайки та інші складові рейкошпальних решіток ми ретельно перебрали, почистили та знову змонтували. У роботі були задіяні працівники першого, другого і третього залізничних цехів, а також підрядники. Тепер четверта колія має* надійний стан і знову в роботі», – розповів начальник залізничного цеху № 3 Вячеслав Тіняков.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Новини

Прикладаймо сіль до рани, щоби швидше зажила

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

Продовжуємо знайомити читачів з простими способами самодопомоги, коли ліків під рукою обмаль. Сьогодні лікарі медцентру «Стіл Сервісу» поділяться, як краще обробляти рани.

У Кривому Розі наразі все відносно спокійно, про це нас сповіщають кожного дня у всіх соцмережах та месенджерах. Але за воєнних умов кожному з нас корисно знати, як надавати першу допомогу пораненим.

Як зупинити кров

Перед тим, як підходити до пораненого, головний лікар медцентру ПП «Стіл Сервіс» Наталія Гардань радить спочатку подбати про власну безпеку. Якщо ви впевнені, що вам нічого не загрожує, другий крок – визначити, чи загрожує поранення життю людини.

Зробити це непросто, адже поранений може бути без свідомості або навпаки – у шоковому стані і спочатку не відчуватиме біль. Необхідно заспокоїти постраждалого і  в першу чергу подивитися на кількість крові.

«Якщо одяг рясно нею залитий, а поряд навіть калюжа утворилася, то діяти треба негайно. Визначаємомісце поранення і накладаємо джгут вище нього на 10-15 сантиметрів. Джгут затискаємо міцно, поки не припиниться кровотеча.  Іноді для цього в рану треба вкласти згорнутий бинт, щоб добре притиснути судини. Якщо джгута немає, то можна використати хустку, рушник, шарф, ремінь або щось інше. Важливо! Кожні півтори години пов’язку треба на декілька хвилин трохи послаблювати, щоб не порушувати кровотік. Потім знову її міцно затискати. Якщо побачите, що з рани стирчать судини і з них ллється кров, судини потрібно перев’язати звичайною ниткою. Згодна, це страшно, але не бійтесь, дійте. Ви врятуєте людину», – говорить Гардань.

Наступним етапом лікарка радить промити рану звичайною чистою водою. Це допоможе видалити бруд та різні тверді частинки на поверхні рани. Потім рану слід покрити чистою тканиною.

Алое й мило в допомогу

«Якщо немає можливості одразу передати пораненого медикам, місце навколо рани (ні в якому разі не саму рану!) слід обробити  будь-яким антисептиком: перекисом водню, хлоргексидином, йодом, спиртом. Антисептики можна знайти у аптечці найближчого автомобіля, – продовжує Володимир Ковальчук, лікар-хірург поліклініки метвиробництва. –  Але якщо і їх немає, а меддопомога не приходить декілька днів, щоб рана не загноїлася, на неї треба покласти пов’язку із солі. Для цього треба розчинити одну столову ложку звичайної харчової солі на стакан води та декілька хвилин прокип’ятити розчин, остудити, змочити ним марлевий тампон та прикласти до рани. Міняти такий компрес слід тричі на добу. Сіль очистить рану та витягне гній. Якщо рана не глибока, компрес із сіллю можна по черзі можна міняти з прикладанням алое. Ця рослина гарно заживлює рани. Перед цим листок алое слід промити та розрізати, накладати внутрішньою м’якою частиною до рани».

Якщо рани незначні, скажімо, розбили коліно при падінні, подряпали руки, обличчя тощо, то лікарі радять промити рану водою зі звичайним господарським милом. Медики попереджають, буде боляче. Але це нормально, кричіть, так легше!

Краї рани теж можна обробити алое або антисептиком, який знайдете. Але мазати саму рану зеленкою, йодом лікарі в жодному разі не рекомендують, це може додати опіків та в свою чергу посилити запалення.

Способи нескладні, але сподіваємось, що причин використовувати їх на практиці буде якнайменше. Бажаємо всім здоров’я!

Категорії
Uncategorized Новини

Конвертерники реконструювали двір для шлаків

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

Виплавка сталі – процес з багатьма пов’язаними між собою складниками. І якщо не працюватиме один з них, то це позначатиметься і на інших. Без шлакового двору і його ефективної роботи виплавка сталі неможлива. Тому гарною новиною для конвертерників стало завершення реконструкції шлакового двору № 1.  

Під час сталеплавильного процесу разом зі сталлю утворюється багато шлаку, сотні тисяч тонн на рік, і його необхідно утилізувати. Розплавлений шлак зливається у ковші й залізничною колією доправляється на шлаковий двір. Там його зливають, охолоджують, штабелюють, вантажать на самоскиди і вивозять на відвали.

«Якщо б ми не змогли своєчасно зливати, обробляти та відвантажувати шлак, а ковші повертати до дільниці конвертерів, то виплавку сталі довелося б зупинити. Тому реконструкція шлакового двору надзвичайно важлива не лише для цеху, а й для підприємства взагалі», – розповів старший майстер шлакового відділення Дмитро Блізнецов.

За словами Блізнецова, фактично, цех отримав новий шлаковий двір з новим обладнанням та комфортним побутовим приміщенням для працівників.

Площа шлакового двору дорівнює стандартному футбольному полю, але з дещо іншими довжиною та шириною 216 та 30 метрів. Реконструювали його в два етапи. Одна частина двору зараз уже у роботі, а інша чекає на державні дозволи після реконструкції. Шлак привозять составами, кожний з яких має десять шлаковозних ковшів. Під час реконструкції замінили більше ніж 200 метрів колії, залили під неї новий фундамент. Прийнявши состави, працівники зливають шлак з кожного ковша до шлакової ями з новими стінками із жаротривкого бетону та металевих плит, що важливо для безпечної роботи.

Далі – охолодження водою. Система охолодження шлаку також нова, з підігрівом води, це дозволить уникнути старих проблем перемерзання у холодну пору. Потім шлак складається у штабелі грейферними кранами, теж відремонтованими. Зате нові тепер підкранові балки та колії, тельфери для обслуговування кранів, посадочні майданчики, а також всі металоконструкції, на яких кріпляться крани. Це 38 колон. Кожна* висотою близько 15 метрів, балки-ребра жорсткості та інші елементи, які всі разом утворюють шатер. Він не захищає від дощу, але є надійною опорою для роботи двох грейферних і одного магнітного кранів. Трапляється так, що шлак спікається пластом і  його треба роздробити. Тоді магнітний кран піднімає величезну залізну кулю і скидає її з висоти, дроблячи пласт.

Два шлакових двори цеху працюють дуетом. Поки в одному приймають шлак, дроблять за необхідності та формують штабель, на іншому його вантажать екскаватором на самоскиди і вивозять. Потім навпаки. Успішність процесу залежить від стану обох дворів та їхнього обладнання.

Саме перший двір, який почав роботу ще в 1966 році, був слабкою ланкою у дуеті. Стан металоконструкцій та колій загрожував не лише ефективності виробництва, а й безпеці працівників. А безпека – невід’ємне* від усіх виробничих процесів поняття. Тому під час реконструкції повністю замінили систему електропостачання. Це надзвичайно важливо, адже екскаватор та крани працюють від струму, і навіть чаші під час виливання шлаку працюють за рахунок електроенергії. Замінили не лише кабелі та проводку, але й підстанцію.

Крім того, була змонтована нова дренажна система разом зі станцією. Вже готове нове побутове приміщення з кондиціонером, де працівники зможуть поїсти та перепочити у комфортних умовах.

«Вже не терпиться почати роботу на новому дворі, – розповідає бригадир шлаківників Дмитро Потапенко. – Коли цех стояв, то ми, звичайно ж, не гаяли часу, підремонтували двір № 2, «підлатали» побутовки, але ж нове є нове. Чекаємо – дочекатися не можемо!».  

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Новини

Поділилися харчами з тими, кому вони більш потрібні

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію – тут.

До нашого міста продовжують приїжджати люди, рятуючись від бойових дій та окупації. Тільки зареєстрованих переселенців зараз у місті майже 50 тисяч. Насправді ж людей приїжджає набагато більше. Усі вони потребують не тільки даху над головою, а й одягу та їжі. Тому в «АрселорМіттал Кривий Ріг» вирішили поділитися з переселенцями харчами зі свого стратегічного запасу. Цей запас був зроблений для працівників підприємства навесні 2022 року на випадок блокади міста або нападу російських військ.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» вирішив передати на кухні переселенців, які зараз живуть у гуртожитках, свіжу капусту, буряк, моркву, а також картоплю та цибулю.

У другому за кількістю переселенців гуртожитку Криворізького фахового коледжу Державного університету економіки та технологій зараз мешкають 154 людини, з них більше 30 – це дітки від 1 до 14 років.

«З 27-го березня через війну до студентського гуртожитку ми почали приймати на проживання не студентів, а внутрішньо переміщених осіб з наших сусідніх областей. Більшість людей приїхали з Херсонської області, з Великої та Малої Олександрівок. Є також мешканці Миколаївської, Донецької та Луганської областей. Вже протягом трьох місяців ми живемо тут разом, як велика родина. Завдяки нашим партнерам-волонтерам з «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми отримали понад 4 тонни овочів у великому асортименті», – розповіла Оксана Шмигаль, голова профспілкової організації коледжу та координатор з питань волонтерства по гуртожитку по внутрішньо переміщеним особам відокремленого структурного підрозділу Криворізького фахового коледжу ДУЕТу.

Усі ці овочі завантажили до п’яти кухонь, а залишки розмістили у складських приміщеннях. Мешканці мають безперешкодний доступ до продуктів, тому можуть самі готувати собі їжу і планувати свій графік харчування.

Лідія Резніченко, переселенка з Донецької області зі сльозами на очах розповіла: «Я приїхала з міста Селідове Донецької області. Наш голова запропонував нам виїжджати, бо від нас недалеко Маріуполь, Мар’їнка, Курахове. Ми приїхали сюди сім’єю: я, мій чоловік та невістка з дитиною. В нас нічого не було: ні грошей, ні харчів. Я дуже вдячна колективу коледжу, це дуже приємні люди, допомагають нам з усім. Наша кухня постійно поповнюється продуктами. От і сьогодні ми відчули добру братню руку допомоги. Ми дуже вдячні всім, хто допомагає, і цього ніколи не забудемо, все життя* пам’ятатимемо. Я думаю, що Україна вистоїть і перемога буде за нами. Слава Україні!».

Загалом підприємство планує передати міському управлінню освіти на потреби переселенців близько 26 тонн овочів.

* – слово є ключем до відповіді у розіграші до Дня Конституції України

Категорії
Новини

«Вони приїхали нас вбивати»

20 червня світ відзначає День біженця. Але кидати рідну домівку важко не лише тим, хто перетинає кордон в пошуку прихистку, а й тим, хто залишається в Україні. Таких українців – мільйони. Через окупацію рідного села не може повернутися додому й Іван Сокирко, мешканець  Малої Олександрівки в Херсонській області. Чоловік був змушений виїхати всією родиною до Кривого Рогу на початку квітня. З дружиною, маленьким сином та матір’ю він знайшов прихисток у родичів. Хочемо поділитися з вами його історією.

Наше місто для Івана не чуже, адже колись він тут навчався у Криворізькому коксохімічному технікумі на електрика. Але після навчання хлопець повернувся до рідної домівки. Сокирко говорить, що тепер мальовниче село на березі Інгульця не впізнати. Дуже важко жити, коли земля та хати постійно здригаються від обстрілів, коли до тебе в дім можуть вдертися чужі люди зі зброєю в руках, які приїхали вбивати.

«Крізь наше село проходить траса на Миколаїв, і вже з початку березня нею почала їхати ворожа техніка. Десятками рухалися танки, БТР, КрАЗи. З села тоді ще ніхто не збирався виїжджати. Усі сподівалися, що наші хлопці швидко впораються з окупантами, і ті тікатимуть цією ж трасою швидше, ніж заїхали. Та не так сталося, як гадалося. Першим до Малої Олександрівки зайшли російські «омонівці». Вони заходили до хат і шукали своїх дезертирів. Місцевих не чіпали. А потім почалися артилерійські «дуелі». На село летіло все підряд. Тоді вже люди почали їхати з села», – розповідає Іван.

До війни Сокирко встиг попрацювати чимало: виготовляв та встановлював вікна, обробляв чималий пай землі, був кур’єром «Нової пошти», працівником інтернет-провайдеру «Каховка. Net». Каже, що трудитися на рідній землі та для рідних людей було в радість для нього. Та «визволителі» позбавили Івана цієї радості.

Найгірше почалося, коли до села зайшли російські військові-буряти, для яких грабувати оселі та відбирати телефони у людей було нормою. Одного разу сусіда, який випасав корів біля річки, заради розваги п’яні військові поставили біля стіни та почали «розстрілювати», на щастя цілили повз. На замінованих ворогами берегах річки постійно підривалися не лише скот, а й люди. 

«Окупанти встановили гармату безпосередньо на скіфській могилі біля села і гатили по наших військових на протилежному боці Інгульця, – продовжує Іван Сокирко. – Прильоти від наших хлопців у відповідь нас не лякали, люди розуміли все. Але бомбити почала й ворожа авіація, артилерія. Летіло майже цілодобово, не рятували навіть підвали. Тому вирішили їхати. Спочатку поїхала дружина з трирічним сином. Їх вивозив мій друг, який працював поліцейським».

Ще на початку березня Іван створив у Вайбері закриту групу, де односельці та мешканці навколишніх сіл могли обмінюватися інформацією про пересування військ окупанта та про ситуацію взагалі. Саме в цю групу почали надходити й перші більш-менш безпечні маршрути евакуації від тих, хто зміг виїхати.

Сокирко не скаржиться, хоча його й змусили залишити будинок, який з такою любов’ю вони облаштовували всією родиною. Відібрали навіть старенькі автівки, на яких він працював. Трудівницю «Оку» окупанти перефарбували у чорний колір, намалювали на ній «бетмена» і гарцювали околицями, доки не спустошили бак. Та не про матеріальне, а про своїх односельців він говорить найбільше.

«Наші місцеві поліцейські їздили селом навіть тоді, коли дорогою вже йшли окупанти. Хлопці патрулювали вулиці, щоб не було пограбувань, намагалися охороняти мешканців Малої Олександрівки. До тих, хто потребував медичної допомоги, виїздила місцева лікарка. Їй довелося в складних умовах лікувати людей і від серцевих нападів, і від застуди через довге перебування у підвалах, і навіть пологи приймати. І вони теж справжні герої, хоча і не у військовій формі», – розповідає Іван.

В селі ставало все небезпечніше. Тож слідом за дружиною та сином мусив виїздити й Іван разом з матір’ю. Їхали і молилися, бо через кожні 300 метрів на блокпостах окупованих територій Херсонщини Сокирка зупиняли та обшукували.

Що з його домівкою, зараз Іван дізнається хіба що з коротких поодиноких повідомлень від бабусі та дядька, які залишилися у селі.

У Кривому Розі родина Сокирко одразу ж почала шукати роботу, адже сидіти склавши руки вони не звикли.

Іван вдячний криворіжцям за прихисток, але говорить, що понад усе чекає на повернення до рідної Малої Олександрівки, бо там дім і земля, яка чекає на свого господаря.

Категорії
Новини

Підсумки конкурсу «Доброго вечора, ми з України»

Переможцями конкурсу патріотичного малюнку стали 10 маленьких творців великих шедеврів.

Ми маємо обов’язково перемогти, щоб їхні мрії здійснились, щоб небо було таким чистим, як на цих малюнках.

Відібрати серед сотні 10 найкращих робіт було дуже важко. Кожен малюнок просто у саме серденько.

Проте найбільше голосів від журі отримав Денис Замотайло.

Денис Замотайло, 15 років

Його роботу відтворить на футболці професійна художниця Валерія Монастирська.

Мисткиня також обрала свого фаворита – Сердечну Анастасію. На дівчинку чекає сюрприз.

Анастасія Сердечна, 15 років

Фіналістами також стали Гніденко Дмитро, Лісніченко Вікторія, Надєніна Ніколь, Обушко Ян, Поповець Аріна, Сорухан Аліна, Тимошенко Єва, Фурса Вероніка, Цапков Антон.

Дітки отримають сертифікат на 1 безкоштовне заняття у студії танців «Ritm Dance» та корпоративні подарунки.