Іван Гайченя працював у цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції. Як розповів старший майстер основної виробничої дільниці ПП «Стіл Сервіс» Олександр Бруханський, Іван не лише швидко і якісно виконував роботи з прибирання металопродукції, а й майстерно організовував роботу своєї бригади.
«Він був одним з найкращих бригадирів, – згадує Олександр Бруханський. – Справедливим був, мав беззаперечний авторитет. Іван був веселої вдачі, міг жартами підняти настрій будь-кому. Робота прибиральника гарячого металу тяжка, і він виконував її бездоганно. Та ще й встигав добре мотивувати колег. Його бригада працювала на стані ДС 250-5. Це дуже важка дільниця для прибиральників металу, бо стан у свій час катав продукцію надзвичайно інтенсивно. Приблизно рік тому Іван став на захист України. А нещодавно ми з болем дізналися, що наш колега загинув у бою».
Солдат Іван Гайченя загинув 3 червня 2024 року поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.
Різальник гарячого металу сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» Леонтій Потьомкін вступив до лав захисників України ще до початку повномасштабного вторгнення, у листопаді 2021 року. А нещодавно прийшла трагічна звістка: старший сержант, командир механізованого відділення Леонтій Потьомкін загинув у бою з агресорами. Це сталося 19 липня 2024 року біля населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Як розповів старший майстер основної виробничої дільниці стану ДС 250-4 СПЦ-2 Павло Житникович, Леонтій був справжнім патріотом, а також досвідченим і сумлінним працівником. «Саме на таких працівниках і тримається виробництво, – говорить Павло Житникович. – Леонтій дуже серйозно ставився як до самої роботи, так і до безпеки на робочому місці, завжди ретельно готувався до роботи, що допомагало виконувати виробничі завдання швидко і якісно. Він віддав цеху понад двох десятків років життя. Леонтій Потьомкін був спокійною та врівноваженою людиною, користувався повагою, незаперечним авторитетом у колег. Він завжди піклувався про безпеку, як свою власну, так і тих, хто працював поруч. Не пам’ятаю, щоб Леонтій допустив хоча б незначне порушення правил охорони праці. Він був взірцем для працівників першої технологічної бригади. Страшна звістка для нас усіх. Завжди пам’ятатимемо про нашого Героя».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого захисника України.
До свого Дня народження «АрселорМіттал Кривий Ріг» підготував чимало заходів, проєктів, зустрічей та нагороджень. І всі вони проходили у теплій, майже родинній атмосфері.
І хоча зараз не до гучних святкувань, втім 90-років з дня народження підприємства – подія, яку не можна обійти увагою. Тому підприємство зібрало найкращих працівників з різних підрозділів і цехів, щоб вшанувати їхню працю та відзначити їх нагородами, а в їхній особі – подякувати усьому колективу підприємства за відданість праці та незламність.
Цього дня було нагороджено майже 100 працівників. Серед них 15 кращих отримали найвищу відзнаку підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», понад 20 працівників були нагороджені Грамотою підприємства, понад 40 металургів та гірників отримали дипломи «Кращий за професією». Окрім того, близько 50 працівників та працівниць відзначили і привітали в своїх підрозділах Подяками підприємства.
Слова привітань звучали від виконавчого голови АрселорМіттал Лакшмі Міттала, генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо.
«90 років – це лише точка нового відліку, це лише початок. Цей день народження об’єднує нас усіх – ветеранів, які багато років свого життя віддали цьому підприємству, були з ним і в горі, і в радості, наших працівників, які зараз тримають виробництво на своїх плечах, і тих наших колег, які захищають країну в ЗСУ і хто, на жаль, героїчно загинув за неї в бою, нашу молодь, яка, я сподіваюсь, стане наступниками славетних металургів. Я хочу подякувати усім за відданість цьому підприємству», – сказав Мауро Лонгобардо.
Святкове спілкування, поздоровлення одне одного, витримка, відданість праці, незважаючи ні на що – це все доказ того, що колектив підприємства здатен витримати будь-які виклики. З днем народження, «АрселорМіттал Кривий Ріг». Рухаємося далі – до 100-річчя.
Cергій Плічко, перший заступник генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
«90 років – це неймовірно довгий шлях, на ньому були і поразки, і перемоги. Наш метал знають у всьому світі. І все це завдяки десяткам тисяч справжніх професіоналів, які забезпечують виробничий процес – гірникам, металургам, коксохімікам, усім допоміжним підрозділам. Зараз, незважаючи на війну, ми робимо все, щоб наше підприємство вистояло. Всі наші дії спрямовані на те, щоб мати майбутнє, зробити його кращим, щоб забезпечити нашим дітям, онукам краще життя. Сподіваюся, що попереду у нас усіх ще багато досягнень і головне – те, на що ми всі чекаємо, Перемога України!»
Сергій Лавриненко, заступник генерального директора з металургійного виробництва:
«Цей період після початку війни був дуже непростим. Багатьом із нас довелося дні, навіть місяці фактично без перерви проводити на роботі. Спочатку на адреналіні, потім – на бажанні працювати, потім – навіть, можна сказати, на певній злості. Зараз наше завдання – разом подолати втому, виявити завзятість та перемогти! Перемогти разом із нашою Україною, з нашими ЗСУ, дай боже, щоб це було вже цього року. Я дякую ветеранам – і робітникам, і керівникам – за їхній величезний досвід. У перші місяці війни вони нам багато підказували. Багато хто з них і зараз працює. Велике дякую нинішнім працівникам, які витягують сьогоднішню ситуацію на своїх плечах, і молоді – за нею наше майбутнє!»
Володимир Теслюк, заступник генерального директора з виробництва (гірничий департамент) «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
«Я хочу подякувати усім поколінням, які пройшли з підприємством ці 90 років. І найпершим – будівельникам, які ще в 1931 році заклали фундамент цього заводу. І післявоєнному поколінню, які піднімали завод з руїн після Другої світової. І тим, хто працював у 1960-1970 роки, роки підйому. І вже покоління наших ветеранів, які впроваджували нові технології – бажаю їм здоров’я, щоб вони якнайдовше залишалися з нами. І нашому трудовому колективу, який працює зараз, – на домнах, в шахті, в прокатних цехах, усюди – за те, що залишились на підприємстві, залишились у місті. Завдяки вам усім наша історія продовжується. Сподіваюсь, що колись, років за 50, в цей день будуть звучати привітання та подяки і нашому поколінню за те, що ми зберегли, втримали та побудували підприємство майбутнього».
Захисник Олександр Денисенко загинув 22 липня 2024 року під час ведення бойових дій біля населеного пункту Залізне Бахмутського району Донецької області.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр працював водієм БелАЗу у гірничотранспортному цеху гірничого департаменту. Великим кар’єрним самоскидом він вивозив гірничу масу.
«Олександр був досвідченим водієм, професіоналом своєї справи, – згадує начальник автоколони Дмитро Ципченко. – Він завжди допомагав своїм колегам та користувався у колективі авторитетом. Керування великою технікою, робота у складних умовах кар’єру потребують від працівників чималої уваги та майстерності. У Олександра Денисенко ці навички були ще й помножені на величезний досвід роботи. Цим досвідом він ділився із молоддю, яка тільки починала свою роботу».
«Разом з Олександром ми працювали 17 років, – говорить бригадир белазистів Артем Подопригора. – Спогадів за цей час накопичилося багато, але серед них немає чогось негативного. Навпаки, Олександр завжди випромінював впевненість, спокій, виваженість та щирість. Він міг так дипломатично висловити якусь критику, що людина не ображалася, а прислуховувалася до його слів. У Олександра були здібності педагога, він вмів передавати свій досвід молодим працівникам, і робив це так добре, що вони одразу все розуміли і знали, що завжди можуть розраховувати на його вчасну допомогу та підтримку. Олександр був талановитим наставником. А ще він дуже любив свою родину та гідно виховував своїх синів. Важко усвідомлювати, що він загинув. Це важка втрата для всього колективу, для усіх людей, які його знали, для яких він зробив багато хорошого».
Захищати Україну Олександр пішов у перші дні війни. Старший сержант Олександр Денисенко був стрільцем-помічником гранатометника механізованого батальйону. Він загинув під час ведення бойових дій.
У захисника залишилися дружина та двоє синів.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя.
Перший такий проєкт в Україні, десятки відвідувачів-глядачів, величезна увага до учасників, цікаві роботи, захопливі життєві історії та дивовижні історії створення незвичних шедеврів – про все це з урочистого відкриття виставки «Сонце сходить на заході», присвяченого 90-річчю нашого підприємства.
«Сонце сходить на заході» – мистецький проєкт для людей і про людей. Він був створений для вшанування ветеранів, які зробили чималий внесок у розбудову та розвиток нашого підприємства, країни, регіону, світу та розкриття їхнього творчого потенціалу, вміння дивувати і творити. Задля цього і була створена платформа для творчої взаємодії різних поколінь.
Проєкт ініційований та втілений в життя «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізьким Центром сучасної культури/KRCC. В ньому взяли участь ветерани та ветеранки праці «АрселорМіттал Кривий Ріг», художники та художниці: Анатолій Андржеєвський, Олена Джуріна, Настя Ех, Оксана Жарун, Ксенія Костянець.
Куратором виставки виступив Костянтин Дорошенко, критик, дослідник сучасного мистецтва, куратор мистецьких проєктів в Україні, США, Китаї, Киргизстані, Чорногорії. У цьому проєкті він ще виступив своєрідним провідником у світ мистецтва, розповідав відвідувачам виставки про ідею проєкту, його учасників, представляв їхні роботи.
«Недаремно цей проєкт отримав назву «Сонце сходить на заході». Це про зміну періодів життя людини, коли одні життєві завдання змінюються на інші. Наприклад, люди працюють, досягають певних результатів, а на пенсії у них починається Схід іншої «кар’єри», присвяченої собі, родині, захопленням тощо. У такому ритмі життя людина завжди знаходиться у коловороті подій, у своєму зеніті життя», – сказав на відкритті Анджей Випих, заступник генерального директора з персоналу, корпоративних комунікацій та питань євроінтеграції «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як зазначила Катерина Левченко, засновниця Криворізького Центру сучасної культури/ KRCC: «Сонце сходить у будь-який час. І можливо на заході професійної практики можна відкрити для себе нову сторінку. Зараз її відкрили ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг». У співпраці із митцями та мисткинями Криворіжжя вони занурилися в атмосферу сучасного мистецтва. У своїх роботах вони поділилися з нами своїми особистими життєвими та виробничими історіями, які пов’язані з підприємством».
«Мільйони людей пов’язали своє життя з підприємством. До 90-річчя ми започаткували чимало проєктів, аби кожного дня нагадувати людям про цю прекрасну дату, про те, підприємство завжди допомагало і допомагатиме місту, Україні. Тут працюють найкращі люди. Я хочу подякувати нашим понад 3000 співробітників, які зараз захищають країну в лавах ЗСУ. На жаль, понад 200 героїв нашого підприємства вже загинуло або пропало безвісти. Але саме вони, саме їх подвиг, саме їхня жертва дає нам можливість жити тут, працювати та підтримувати економіку країни, допомагати державі та втілювати в життя подібні творчі проєкти для людей», – зазначив на відкритті Володимир Гайдаш, директор департаменту з корпоративних комунікацій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Про печену картоплю, мультики та маски з коксу
Кожна з творчих локацій виставки, а їх було п’ять, мала свою ідею, своє втілення. Всі вони різні, але поєднані тим, що головними героями і творцями водночас в них виступали ветерани підприємства.
Наприклад, анімаційний фільм про робочі будні металургів за авторства Сергія Андреєва, Олени Джуріної, Володимира Зайця, Наталії Кришталь, Тетяни Непомнещої, Людмили Рашовець, Ганни Солонченко та Валентини Обухової. У своїй творчій роботі автори використали архівні кадри підприємства 30-х років, поєднавши їх з сучасною анімацією. До речі, озвучку цього ролика виконали самі ж ветерани.
«Взяти участь у такому захопливому, цікавому проєкті – це велика вдача для людей мистецтва, – говорить Олена Джуріна. – Якщо спочатку я бачила «великі очі» ветеранів, коли йшлося про анімацію. То за декілька зустрічей вони вже самі запропоновували сюжети, ускладнювали їх і добре розумілися на тому, як все робиться. Мені було легко співпрацювати з ними, а також надзвичайно весело, адже їх – не переслухати, і все таке цікаве (усміхається). Я багато взяла для себе від моїх нових колег. І, якщо чесно, хочу ще раз все повторити».
«Працювати з мисткинею Оленою Джуріною було цікаво усім нам, – ділиться враженнями ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Ми усі любимо мультики, але як створюється анімація ми й гадки не мали. Було цікаво і водночас страшно, здавалося, що це так складно робити. А виявилося все дуже просто і надзвичайно цікаво. Ми багато знімали, малювали, спілкувалися, досхочу насміялися! Було дуже класно!»
На другій локації – робота у стилі «артсаєнс». Три маски з кам’яновугільного коксу та епоксидної смоли, які виготовили мисткиня Оксана Жарун та ветеранка підприємства Наталія Кришталь, – цепаралель між сортуванням коксу за крупністю і ейджизмом, тобто дискримінацією людини за віком. Цікаво, що робота поєднала художній задум із науковими розробками коксохімії.
«Ми робили скульптурні об’єкти, а точніше, маски із коксу різної фракції та епоксидної смоли, а моделлю для них була я сама, – усміхаючись розповідає мисткиня Оксана Жарун. – Спочатку виготовили зліпок з альгінатної маси, а потім заклали його у суміш епоксидної смоли та коксу. Я і сама була у захваті від цього процесу, адже це був мій дебют. Маски я створювала з пані Наталією Кришталь, яка дуже мені у всьому допомагала. Звичайно, ми багато спілкувалися. Тільки чого варта одна її історія з життя – про картоплю запечену у сушарці лабораторії КХВ у 1970-х роках. Гадаю, що подібних історії у кожного ветерана вистачає».
«Я багато років працювала на коксохімічному виробництві, тож тема коксу – це моє. Щоб отримати сировину для масок я зверталася по допомогу до колег із КХВ. І нам допомогли з коксом різної фракції, – говорить ветеранка Наталія Кришталь. – Процес виготовлення масок був дуже цікавий. Взагалі для мене участь у цьому проєкті – це подія життя!»
Третя локація присвячена персонально ветеранці підприємства Тетяні Непомнещій. Біографія Тетяни надихнула мисткиню Настю Ех на створення цієї роботи. «До проєкту я навіть гадки не мала, що моє життя стане джерелом для творчості, – сказала Тетяна Непомнеща. – Це дуже приємно і водночас зворушливо. Моє щире «дякую» за це моїй, вже можна сказати рідній людині, Насті Ех. Ми дуже здружилися з нею. А ще її дід теж був працівником підприємства. Мене зараз багато питають щодо сукні під моїм фото. Настя просила платтячко ще «тих» часів. Я знайшла дві сукні родом з 1990-х. Одне я купила у Міжводному, інше у Кривому Розі».
Наступна локація – триптих, який розповідає про етапи виробництва чорної металургії від вибуху у кар’єрі до готової продукції. Авторами роботи стали: Ксенія Костянець, Ніна Голбан, Анастасія Грисько, Галина Денисенко, Алла Касьяненко.
«Для мене найрідніші підрозділи підприємства – прокат, де я починала працювати, та ГД, звідки я пішла на пенсію, – говорить ветеранка Галина Денисенко. – Про це і були мої колажі, адже я їх створила декілька. Я принесла багато фотографій моєї бригади, їх перезняли для того, щоб розрізати для колажу. Уявіть, ллється гарячий метал, а порід з ним – наша зміна. Мені дуже сподобалося, я навіть сама не знала, що здатна щось подібне творити власноруч. Дякую художникам за цікаву роботу та підтримку. За дні роботи ми стали з ними однією сім’єю».
«Спочатку цей проєкт був викликом для мене, а зараз він є основою моєї діяльності. Робота у проєкті завершилася, але я хочу продовження, – сказала Ксенія Костянець, мисткиня-колажистка. – Мені дуже сподобалося спілкуватися з ветеранами, поважний вік яких, я скажу, абсолютно не відчувався. Це люди з гумором, кмітливістю, завзятістю, жагою до життя. Як же у нас було весело під час роботи! Я просто заряджалася їхньою енергією! Я навчала ветеранів робити колажі, а вони розповідали мені свої цікаві життєві історії. Ми дуже зблизилися за час роботи».
Участь у проєкті також взяв наш колега Анатолій Андржеєвський, менеджер, інженер автор книжок та художник. Разом із ветеранами підприємства Валерієм Коротченко, Вірою Кузьменко, Людмилою Рашавець та Раїсою Рудчик він представив роботу «Сонце Кривбасу».
«Брати участь у цьому проєкті для мене було цікаво й приємно, адже я працюю в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – сказав Анатолій Андржиєвський. – Ми представили бриколаж – роботу з різних матеріалів. Сонце Кривбасу – воно велике, як наше місто, спекотне, як наше літо і як наша сталь. Але воно не було б таким яскравим, якби не люди. Саме люди рухають на підприємстві усі процеси. Тому у картині так багато фотографій наших працівників. А ще – серветок та прикрас, зроблених руками наших талановитий майстрів та майстринь».
«Я у захват від побаченого, навіть не думала, що таке можуть зробити мої колеги по підприємству, – ділиться враженнями відвідувачка виставки Тетяна Щербіна. – Цей проєкт – це щось неймовірне, такого у нас ніколи не було. Я ще раз зрозуміла, що зараз все змінюється, і ставлення до ветеранів також. Раніше як було, формальна зустріч, чай-кава. А тут тобі – залученість до мистецтва, та ще й багато позитивних емоцій. Мені дуже приємно все це бачити і відчувати. Я тепер добре розумію, чому проєкт має назву «Сонце сходить на заході».
Виставка проходить в Палаці культури металургів, у новому виставковому просторі/укритті і триватиме до 8 вересня 2024 року.
Побачити її можна по буднях, в суботу та неділю з 12:00 до 19:00.
Напевне немає жодного криворіжця, який би хоч раз не проходив або проїздив повз велику визитівку нашого підприємства – напис КРИВОРОЖСТАЛЬ на третій дільниці. Великі літери нагадують усім, що тут розташоване найбільше гірничо-металургійне підприємство України, яке сьогодні носить назву «АрселорМіттал Кривий Ріг». В цих літерах КРИВОРОЖСТАЛЬ – історія не одного покоління, збережені традиції, почуття, спогади і реалії сьогодення.
Сьогодні ми більше говоримо українською мовою та пишаємося, що ми – українці! Ми щиро захоплюємося нашою історією, ми з гордістю носимо в серці незламний ген українця і закохуємося у наші прекрасні вишиванки та мелодійну мову. Пишається своїм українським походженням і наше підприємство, яке до свого 90-річчя оновило одну зі своїх візитівок. Всередині КРИВОРІЖСТАЛІ розквітла вбрана у вишиванку буква І. А в кожному з її чотирьох елементів орнаменту-вишиванки «зашите» особливе для всіх металургів слово – «сталь».
Цікаво, що величезні літери «Криворіжсталь» були побудовані на 3-й дільниці ще у минулому столітті. Раніше прохідна, розташована позаду напису, і майданчик поряд мали не дуже привабливий вигляд, давалися взнаки близькість залізничних колій та підземний перехід. Крім того, місце розташування композиції знаходилося над міською тепломережею, тому вибрати точки опори для цієї візитівки було надскладним питанням. Та хіба металургів це може зупинити? Проєкт був реалізований. Таких композицій в Україні до цього ніхто не робив, тож про неї тоді навіть написав журнал «Архітектура».
Історія «Криворіжсталі» – «АрселорМіттал Кривий Ріг» – продовжується. І сподіваємось, що новий вигляд сталого символу стане ще одним доказом, що підприємство завжди бачило і бачить своє майбутнє в Україні – країні, якою можна і варто пишатися!
