Категорії
Новини

Проєкт «Жива»: У картинах – душа та частинка серця

В цих картинах – безмежна любов, сила жити та рухатися далі. У Кривому Розі завершився благодійний арт-терапевтичний проєкт «Жива», в якому взяли участь дружини загиблих захисників-працівників нашого підприємства. Проєкт відбувся за підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Криворізької художньої школи № 1.

Чи не щодня Україна проводжає в останню путь героїв, які віддали своє життя за свою країну та за свої родини. Їхні рідні, близькі, побратими гостро переживають цю втрату. «Іноді жити не хочеться, а якось треба», – кажуть дружини загиблих. Всеукраїнський проєкт «Жива» є одним із способів полегшити цей біль – через творчість допомогти дружинам полеглих прожити горе втрати найрідніших людей.

«Якщо я зараз почну розповідати, то обов’язково буду плакати. Дуже важко, душа болить, – попередила на початку розмови Наталія Бєлікова, дружина загиблого героя Олексія Бєлікова, який працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мій Олексій навіть зараз завжди поряд та з небес оберігає нашу родину. На моїй картині він, наче вовк, який здавна в українців уособлює силу духа, хоробрість, мужність. А дівчина поряд із ним – то я. Ми з донькою і зараз відчуваємо незриму присутність чоловіка, тому я і намалювала цей сюжет».

Наталія Бєлікова

Вперше на захист України Олексій Бєліков став у 2014 році. Він проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів, був поранений. У 2018 році Олексій знову став до лав ЗСУ – у якості розвідника він захищав Донеччину.

Фото з архіву родини Бєлікових

Смертельне поранення молодший сержант Олексій Бєліков отримав від атаки дрона, коли повертався після виконання бойового завдання. На жаль, врятувати героя не вдалося – він помер 10 червня 2023 року. У нього залишилися дружина Наталія Белікова, яка працює лаборантом на теплоелектроцентралі № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг», та семирічна донька Катерина. Як каже Наталія, донька дуже пишається батьком, та й зовні вона на нього дуже схожа. А ще донька любить свого песика, якого їй на день народження подарував батько.

«Я не одразу погодилась взяти участь у проєкті «Жива». Були певні сумніви, я вагалася, чи витримаю морально та чи зможу взагалі щось намалювати, адже я ніколи в житті не брала до рук пензля, – продовжує Наталія. – Як бачите, змогла (усміхається). Проєкт «Жива» став для мене можливістю проявити себе, спробувати зробити те, що я ніколи не робила. А ще робота над картиною якось заспокоїла мене, зняла той душевний біль, який добре відомий людям, які втратили своїх найрідніших людей».

Разом з Наталією Бєліковою учасницями проєкту «Жива» стали Світлана Авраменко, Тетяна Гора, Ірина Топальцева, Тетяна Корольова,  Вікторія Стельмах, Яна Волошина, Людмила Машненко. Над створенням картин жінки працювали протягом тижня. Їм у цьому допомагали професійні художники.

«Працювати з жінками одночасно було і легко, і складно. По-перше, вони не художники, тож доводилося пояснювати, як потрібно малювати, як користуватися акриловими фарбами, промальовувати деталі тощо. З іншого боку, ця робота захопила жінок та згуртувала. Учасниці проєкту кажуть, що вони сталі сильнішими та водночас спокійнішими, тому що вони виплеснули на полотно свої емоції та почуття», – поділилася враженнями від роботи з жінками Оксана Поліщук, директорка художньої школи № 1

«Разом із чоловіком ми дуже любили подорожувати. Це так захопливо: відкривати для себе різні куточки України, знайомитися з особливостями культури її регіонів. У наших планах було поїхати за кордон, подивитися, як там живуть люди, помилуватися архітектурними пам’ятками, опинитися серед екзотичної природи. Мій малюнок – слон – це наче часточка втілення нашої мрії про подорож разом, яка вже, на жаль, не стане реальністю, – сказала Тетяна Корольова, дружина загиблого воїна Анатолія Корольова, який понад 20 років працював газівником в ремонтно-механічному  цеху № 1 Ливарно-механічного заводу.

Тетяна Корольова

До лав ЗСУ Анатолія мобілізували у перші дні повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. Спочатку у складі ТРО він боронив рідний Кривий Ріг, а потів з побратимами з «Холодного яру» захищав Харківщину. 27 червня мужнє серце героя перестало битися, він загинув на полі бою в Ізюмському районі. «Коли я працювала над картиною, я намагалася забути про все, що сталося, та думала тільки про хороше. А ще я зрозуміла, що можу творити, адже до цієї миті я ніколи не малювала, – продовжила Тетяна Корольова. – У мого чоловіка була унікальна риса – він завжди допомагав людям. Я дуже часто від нього чула усім знайомий вислів «хто, як не я». Коли Анатолія призвали до ЗСУ, він не вагаючись пішов на захист рідної країни. Коли чоловіка не стало, то завод, колеги мого чоловіка першими прийшли мені на допомогу. Повірте, така підтримка неоціненна! Вона надихає, дає сили жити – заради наших двох дітей, майбутнього країни. Мій син зараз теж військовий. Батько для нього є прикладом мужності, син пишається ним. Я дякую організаторам проєкту за унікальну можливість забути про чорні дні, які ми пережили, та у цих картинах зберегти світлу пам’ять про наших героїв-чоловіків та дружин, братів та сестер, синів та дочок».

Фото Андрія Онищенка та Карини Дядюри

Категорії
Новини

Оце так серія!

Працівники відділення безперервного розливання сталі (ВБРС) конвертерного цеху повторили своє виробниче досягнення січня 2022 року.

У відділенні безперервного розливання сталь розливають серіями. Планова кількість плавок в серії – 30. А минулого тижня на машині безперервного лиття заготовок № 2 вдалася серія аж з 53 плавок! Саме такі серії виходили у найкращі часи до повномасштабного вторгнення. І цей повтор видається фантастичним, зважаючи на те, з якими проблемами зараз стикаються наші металурги. І це не просто кількість заради кількості. Старший майстер ВБРС Владислав Тюрін пояснив, що від серійності залежать собівартість нашої сталі та виготовлених з неї заготовок.

«Основні витрати ми несемо саме на етапах підготовки до серії та її запуску, – говорить Владислав. – Це вогнетривкі матеріали для футерування, керамічні вироби, енергоресурси тощо. Тож собівартість сталі в довгих серіях значно нижча, ніж у коротких, не кажучи вже про аварійні переривання серій, з якими ми боремося, аналізуємо та усуваємо причини, щоб такого не допускати. Але інколи ці причини від нас не залежать. Наприклад, нещодавно ми мали дві таких невдалих серії, викликані нестачею електроструму, на що впливати не можемо. Наші машини безперервного лиття автоматично зупиняються, тільки-но струм зникає хоча б на мить, бо спрацьовує безпековий режим, який захищає перш за все людей, а також саме устаткування».

Те, що вдалося досягти найвищого рівня серійності, Владислав вважає важливим досягненням кожного працівника ВБРС та підприємства загалом. Недостатність електроенергії, якість води після підриву Каховської ГЕС, проблеми з постачанням запчастин та розхідних матеріалів, недостатня кількість робочих рук – це лише частина викликів, які доводиться щодня долати металургам.

«Я вдячний кожному працівникові нашого цеху та інших підрозділів, від яких залежить успішна робота наших машин безперервного лиття заготовок, – продовжив Владислав Тюрін. – У своєму відділенні я навіть не можу нікого виділити окремо – всі найкращі. Ми разом – море, а якщо кожен окремо – то перетворимося на краплі, які швидко висохнуть. Багато наших хлопців зараз захищають Україну. І якщо до повномасштабного вторгнення всі три МБЛЗ були практично повністю укомплектовані персоналом, то зараз вистачає максимум на півтори машини. Тож працівники виконують додаткові обсяги роботи, і дуже хотілося б, щоб вони мали кращу матеріальну мотивацію. Нових працівників наймають, але людину, яка працює з рідким металом і складною сучасною технікою, за тижні і навіть за місяці не підготуєш».

Для вирішення проблеми з якістю води у ВБРС виконується важка клопітка робота. Теперішня вода значно відрізняється від дніпрової у гірший бік. Довести її до належного складу нелегко.

І попри все працівникам вдається не лише втримувати потрібний рівень виробництва, а ще й повторювати досягнення тих часів, коли все було простішим і передбачуванішим.

А за це ще раз дякую кожному, хто зараз працює, – сказав Владислав. – І кожному захисникові й захисниці, які забезпечують можливість мирно працювати».

Категорії
Новини

П’ятдесят першому зарано на пенсію

Відновлення надважливого крану в міксерному відділенні конвертерного цеху повернуло йому не лише продуктивність, а й безпеку для людей.

Саме небезпечність використання міксерного крану № 51 унаслідок суттєвого зносу стала причиною, за якою цей вантажопідйомний механізм вивели з експлуатації. Кран довго просто стояв. Ті його вузли , які були в нормальному стані, зняли для ремонтів інших кранів. І, здавалося б, долю п’ятдесят першого було вирішено. Але! Він потрапив до переліку устаткування, що підлягає капітальному ремонту. Цей ремонт вдихнув у старенького нове життя.

Як пояснив начальник служби з технічного обслуговування та ремонтів устаткування ВПМ конвертерного цеху Олександр Котіков, такі крани є надзвичайно важливими для виробництва. Тому й списувати п’ятдесят першого не стали.

«Міксерні крани називають серцем цеху, – говорить Олександр. – Але не лише їх, а й інші цехові крани, які транспортують та розливають рідкий метал. Цей кран переміщує ковші з розплавленим чавуном, який привозять з доменних цехів. Він заливає його в міксери або ж до інших ковшів, в яких чавун везуть до конвертерного відділення, де виплавляють сталь. Це дуже потужна техніка! У ковшах, які кран переміщує, зазвичай 120-127 тонн чавуну. А разом із самим ковшем – до 180 тонн. Це важка, небезпечна і дуже важлива робота. Тому й техніка має бути у гарному безпечному стані».

До безпеки роботи ливарних кранів – особлива увага цеховиків, департаменту з охорони праці та промислової безпеки, а також державних контролюючих органів. І це зрозуміло, зважаючи на те, що, наприклад, міксерний кран підіймає дуже важкі ковші з чавуном з температурою до 1300 градусів за Цельсієм на висоту майже 30 метрів. А в цеху ж працюють люди. Тобто будь-яка несправність навіть дрібного вузла може призвести до трагедії. Тому на крані № 51 капітально відремонтували металоконструкції, підкранові рейки, а також замінили практично все механічне та електроустаткування. Роботи виконали фахівці цеху з ремонту металургійного устаткування № 4 та однієї з підрядних організацій за участю працівників конвертерного цеху.

Машиніст крана металургійного виробництва Сергій Калієвський також брав участь у ремонтних роботах. Його величезний досвід (влітку буде вже 30 років, як Сергій керує ливарними кранами у конвертерному цеху) допоміг зробити кран ефективним і безпечним.

«Хто як не люди, які керують кранами, найкраще розуміють, як виконати ремонт, щоб устаткування було максимально безпечним, – каже Сергій. – Тож наші консультації, я вважаю, були корисними. Та й власні руки я приклав, наприклад, до ремонту кабіни. Кран тепер практично новий, і це чудово. Менше аварійних ситуацій, менше небезпек. А нові потужні підкранові LED-лампи незрівняно кращі за колишні «лампочки ілліча». Таке освітлення дозволяє машиністові краще бачити виробничий процес під краном, що значно зменшує ризики для людей, які працюють у міксерному відділенні. На новому крані працювати набагато спокійніше і комфортніше».

Паралельно з ремонтом металоконструкцій, механічного та електричного обладнання були замінені всі прилади та пристрої безпеки, повністю оновлене робоче місце в кабіні машиніста, підвищено рівень безпеки та ергономіки.

«Були відновлені захисні огорожі, які запобігають падінню з кранових майданчиків, – розповідає начальник відділу охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Курочка. – З огляду на те, що рейки, якими рухається кран, знаходяться на висоті 29 метрів, це критично важливо. Відновлено кінцеві вимикачі, які спрацьовують під час загрози заїзду крана в небезпечну зону та під час спроб сторонніх потрапити на крановий місток. Встановили новий кондиціонер та новий обігрівач для створення комфортних умов праці. А новеньке антивібраційне крісло збереже здоров’я машиністам. Таким чином під час капремонту враховані не лише виробничі, а й безпекові моменти».

51-й кран успішно пройшов перевірку та випробовування незалежними експертами, отримав дозвіл на експлуатацію в органі відомчого нагляду та готовий до продуктивної й безпечної роботи.

Категорії
Новини

Признач «побачення» колезі

Якщо ви співробітник «АрселорМіттал» і маєте обліковий запис у домені підприємства, то за допомогою платформи WorkDate можете спілкуватися зі своїми колегами з України або інших країн, де представлені підприємства нашої компанії.

Усі ми добре знаємо, що спілкування сприяє обміну досвідом, знаннями, співпраці, розширенню можливостей співробітників та, зрештою, побудові мережі контактів. В компанії «АрселорМіттал» цьому сприяє онлайн-платформа WorkDate – дієвий інтелектуальний інструмент для розвитку контактів між працівниками всередині компанії.

«Після підписки на платформу WorkDate алгоритм випадковим чином обере для вас колегу з компанії. Ви будете отримувати регулярні запрошення у календар на зустрічі, які можна проводити віртуально (у MS Teams) чи особисто, якщо працюєте поруч (таке теж можливо). Зустрічі можуть відбуватися за кавою, під час обіду та навіть після роботи – ви можете самі обирати, коли та як часто ви хочете відвідувати WorkDate. Якщо ви будете спілкуватися з колегою з України, то мовних перешкод, звичайно, не буде, а якщо є бажання призначити «побачення» колегам з інших країн, то бажано спілкуватися англійською. Сподіваюся, що зараз це вже не є проблемою, адже багато наших працівників знають або вивчають англійську», – сказала Олена Шимонович, начальниця відділу з навчання та розвитку персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як зареєструватися у WorkDate?

Зробити це можуть співпрацівники, які мають обліковий запис в домені підприємства.

Крок 1

Зареєструйтесь за допомогою SSO (Microsoft single-sign-on) на https://arcelormittal.workdate.com/

Крок 2

Поділіться кількома основними відомостями про себе:

  • Мова, якою ви спілкуєтесь.
  • Ваше місцезнаходження.
  • Три інтереси, пов’язані з роботою, і три особисті інтереси.

Крок 3

Визначте та збережіть відповідні налаштування:

  1. Встановіть частоту зустрічей, вибравши часовий пояс і конкретні дні, в які ви б хотіли зустрічатися.
  2. Для кожного часового поясу оберіть, чи хочете ви зустрітися з колегою з України чи з іншої країни, де представлена компанія «АрселорМіттал». Переконайтеся, що ваше місцезнаходження правильно вказано у вашому профілі.
  3. Тепер ви готові до WorkDate і регулярно отримуватимете запрошення в календар.

Деякі поради щодо WorkDate

  • Будь ласка, поважайте своїх колег – якщо ваш розклад змінився і вам треба скасувати запрошення на зустріч, повідомляйте про це заздалегідь.
  • Активуйте нагадування про зустріч Outlook, щойно отримаєте запрошення.
  • Будьте допитливими, знайомтеся зі своїми колегами та ставте хороші запитання, будьте активним слухачем.
  • Поділіться WorkDate – запрошуйте своїх колег на платформу та отримуйте за це відповідні бали.
  • У будь-який момент ви можете призупинити участь або скасувати підписку в розділі налаштувань вашого профілю WorkDate.

Гарного спілкування!

Категорії
Новини

90-річні та енергетичні

У травні святкує свій день народження один з надзвичайно важливих підрозділів енергетичного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

У серпні цього року усі ми будемо відзначати 90-річчя нашого підприємства. За початок відліку взято 4 серпня 1934 року, коли дала перший чавун перша доменна піч. Але є на підприємстві цехи, які почали працювати ще раніше. Серед них – теплоелектроцентраль, яка відзначає 90-й день народження 26 травня. Без дуття, яке виробляє ТЕЦ, виплавка чавуну та сталі на нашому підприємстві неможлива.

Крім дуття, тобто насиченого киснем стислого повітря,  ТЕЦ виробляє хімічно очищену воду та пару, які використовуються в технологічних процесах у цехах. А пара ще й нагріває воду для систем опалення різних наших підрозділів. Також на теплоелектроцентралі виробляється електричний струм. Як пояснив начальник виробничо-технічного відділу ТЕЦ Олександр Петлюк, зараз струму виробляється небагато у порівнянні з періодом до повномасштабного вторгнення, але саме струм з ТЕЦ під час блекаутів допоміг безпечно для людей і устаткування зупинити агрегати коксохімічного виробництва, першого доменного та інших цехів.

«Зараз до складу теплоелектроцентралі входять ТЕЦ-1, ТЕЦ-2 та ТЕЦ-3, – говорить Олександр Петлюк. – 90 років тому запрацювала саме перша ТЕЦ. Коли в експлуатацію ввели ще кілька доменних печей та сталеплавильні цехи, з’явилася потреба в більшій кількості дуття, тому у 1963 році стала до роботи друга ТЕЦ. А ТЕЦ-3 ввели в експлуатацію в 1974 році для забезпечення енергоресурсами найбільшої на той час у Європі доменної печі № 9. Наша теплоелектроцентраль – це цілий комплекс потужних  парових котлів, турбогенераторів та іншого енергетичного устаткування».

Керують цим складним та потужним устаткуванням наші енергетики: машиністи котельного устаткування та турбінного відділення, електромонтери, апаратники та інші фахівці. Їхній досвід та професіоналізм допомагають експлуатувати устаткування ефективно й безпечно.

«Хочу привітати теплоелектроцентраль з 90-річчям та подякувати кожному нашому працівникові, – говорить начальник ТЕЦ Олександр Дрозач. – Завдяки їхній самовідданій праці, майстерним діям нам вдалося безпечно зупинити і зберегти устаткування під час блекаутів. Ми завжди, а  особливо в ці важкі часи, можемо покластися на Євгенія Пантела, Юрія Савкова, Анатолія Бондаренка, Сергія Жевлакова, Олександра Назарова, Юрія Сокура, Світлану Столярчук, Віталія Самченка, Сергія Сидоренка, Костянтина Уласевіча та багатьох інших. Щиро вітаю всіх! Бажаю нам всім здоров’я, благополуччя та перемоги!»  

Категорії
Новини

Вшанування пам’яті захисників – працівників коксового цеху

Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.

Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.

З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.

«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».

Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.

У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.

Тепер лише з  меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем  дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.

«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».