Позначка: арселорміттал кривий ріг

Категорії
Наші люди

Зустрічає метал та показує йому дорогу

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Вже майже 24 роки цю важливу роботу здійснює Дмитро Селевко, старший горновий доменної печі № 6 доменного цеху № 1. За свій професіоналізм, енергію, знання та любов до професії цього року він отримав найвищу відзнаку підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

Доменники стоять на початку металургійного циклу. Вони першими бачать розпечений метал, відкривають йому шлях, спрямовують чавун і шлак різними жолобами та контролюють наповнення ними величезних ковшів.

Звістка про нагороду «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» знайшла Дмитра у відпустці. Це стало несподіванкою для нього, але дуже приємною. Коли отримував відзнаку з рук начальника цеху, відчував і радість, і відповідальність.

А ще він вважає, що це заслуга всього колективу першого доменного цеху. За час війни доменникам довелося не раз демонструвати свою майстерність в безпрецедентних екстремальних умовах. Дмитро був серед тих, хто під час блекауту екстрено та правильно зупиняв шосту доменну піч.

«Тоді нам допомогли досвід, знання, згуртованість, допомога один одному. Руки робили потрібне, а подумки я (і мої колеги теж) був із родиною, дуже хвилювався, як там дружина та доньки Софія та Маргарита, – говорить Дмитро Селевко. –Зараз шоста домна оговтується від тих подій – ремонтується, тож я підміняю колегу на восьмій доменній печі. Робимо все те*, що й завжди, але війна впливає на нашу роботу. Раз у раз над нами виють сирени. І дуже добре, коли лунають лише вони. З досвіду ми вже знаємо, що під час небезпеки треба зберігати спокій, а також не втрачати зосередженості, адже нічні загрози ворожих атак елементарно заважають висипатися. Тож правил з охорони праці дотримуємося зараз ще уважніше».

Після школи Дмитро отримав професією електрогазозварника, але доменна справа перемогла, бо він, як кажуть, змалечку був у темі. Доменниками (старшими горновими)  працювали його батько Геннадій Михайлович та дядьки Анатолій Верещагін і Віталій Бондарчук. 

«Мені було 18 років, коли я вперше потрапив до доменного цеху, – продовжує Дмитро Селевко. – А там – спекотно, в печі палає вогонь, летять вогняні бризки. Перше враження: якось не по собі. Та згодом звик до цього, бо це робоча буденність доменників. Професії мене навчав батько. Бути вчителем у нього добре виходило, тож зовсім скоро я засвоїв усі нюанси роботи. А знати в нашій справі треба багато. Це теорія доменного процесу, хімічні та фізичні властивості чавуну і шлаку, обладнання домни, її механізми тощо. А також треба взаємодіяти з іншими майстрами, адже крім горнових доменний процес ведуть газівники, водопровідники, кранівники, технологи та представники інших спеціальностей». 

Свого часу Дмитро брав участь у конкурсах доменників, входив до складу команди нашого підприємства, яка їздила змагатися з іншими доменниками до Маріуполя на «Азовсталь». Тоді цей завод вразив Дмитра своїми великими розмірами, можливостями, обладнанням. На конкурсі змагалися у заміні фурми. Серед учасників тоді були і українські доменники, і російські. Хто б міг уявити, що незабаром саме росіяни прийдуть до нас не з мирними конкурсами, а з війною. А від «Азовсталі» вони залишать самі руїни.

«Я живу на Карачунах, – продовжує Дмитро Селевко. – У вересні минулого року одного дня прийшов зі зміни, але відпочити так і не довелося. Під час першого вибуху одразу зрозумів, ворог цілить у дамбу. Мені з вікна добре було видно, як туди летіли ракети. Згодом через ударну хвилю на балконі повилітали шибки. Діти в цей час були у коридорі. В наступні дні, коли атаки повторювалися, вони виїхали з міста. А ще добре пам’ятаю, як у місті почалася повінь, як криворіжці усім разом стримували воду, як лагодили дамбу. Пишаюся тим, що наше підприємство багато зробило для цього. Але не хочу, щоб таке повторювалося. На жаль, війна триває, кожному з нас треба бути обережними, дбати про своїх рідних, працювати, вірити в ЗСУ, допомагати колегам, які зараз боронять країну і бути оптимістами, адже Україна обов’язково переможе!»

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Виробництво без травм – справа кожного

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

17 серпня у коксовому цеху та прокатному цеху № 3 відбувся аудит з безпеки праці, у якому взяв участь генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо.

Коксохімічне виробництво – це виробництво з особливо небезпечними умовами. Тож не дивно, що саме з нього почали свій об’їзд генеральний директор Мауро Лонгобардо, заступник директора департаменту (охорона праці) департаменту з охорони праці та промислової безпеки Рустам Ісмаілов та фахівці з охорони праці. Аудитори зустрілися з керівниками КХВ та безпосередньо на виробничих майданчиках п’ятої та шостої коксових батарей поспілкувалися з працівниками коксового цеху, які щозміни мають зважати на виробничі ризики та шкідливі фактори.

Вочевидь, часи, коли керівник високого рангу викликав жах у робітників та майстрів, залишилися у минулому. Працівники йшли на контакт, відповідали на питання керівників, озвучували свої нагальні проблеми. Гендиректора найбільше цікавило, що ще, на думку людей на місцях, можна зробити для підвищення рівня безпеки праці і як зацікавити кожного подавати ідеї та брати активну участь у впровадженні позитивних змін. Одну з таких змін продемонстрували керівники цеху: це вже встановлені й налаштовані відеокамери, які дозволяють машиністам коксових машин мати максимальні зони огляду. Камери  допомагають уникати нещасних випадків працівникам, які помилково можуть потрапити у смертельно небезпечну зону працюючих машин.

Попрощавшись з коксохіміками, аудитори рушили до прокатників. Прокат-3 – один з прокатних цехів, які працюють попри війну. Аудиторів на чолі з генеральним директором зустрічав заступник начальника цеху з виробництва Павло Веселков. Ознайомившись з документацією з охорони праці, особливо усі зацікавились фіксацією пропозицій працівників цеху щодо покращення безпеки та умов праці і найголовніше – чи беруться вони до уваги та як швидко впроваджуються. Були також зустрічі з працівниками цеху безпосередньо на робочих місцях.

У розмовах з працівниками прокатного стану Мауро Лонгобардо головним питанням було,  що ще можна зробити, щоб зменшити травматизм, звести його до нуля. Наприклад, як запобігти випадковому проникненню людей у зони, де йде прокатка гарячого металу, з величезною швидкістю крутяться валки? Люди не соромилися  ставити проблемні питання. Одне з них: чому* зараз автобуси підприємства не підвозять працівників до віддаленого ПЦ-3? А ще під час аудиту виявили серйозний ризик. Маршрутом пересування, який пролягає через працюючий цех, люди ходять не в спецодязі, а деякі взагалі – у шортах та «в’єтнамках». Очільник підприємства поставив задачу: протягом кількох днів змінити цей ризикований маршрут на безпечний.

Разом з проблемами аудитори відзначили й позитивні моменти в обох цехах. Але успіхи – це не привід зупинятися. Безпека людей – найважливіший напрямок, який не має меж для поліпшення. Всі учасники спілкування у цехах погодились з тим, що лише об’єднаними зусиллями – керівництва, робітників, майстрів та фахівців з охорони праці – можна досягти спочатку нуля смертельних випадків, потім – нещасних випадків з важкими наслідками, а далі й усіх нещасних випадків взагалі.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Без цих машин коксового пирога не спекти

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

В рецепті коксохімічної «випічки» чимало компонентів. І точно не спекти коксовий пиріг без спеціального обладнання, наприклад, трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини (ТЗВМ). Нещодавно на такій машині на коксохімвиробництві виконали заміну трамбувальних молотків – основних елементів, що відповідають за якість коксового пирога.

Комплекс коксових батарей 5 та 6, наче сучасна нова кухня, оснащена найкращою технікою. Чимало виробничих процесів тут модернізовані. Це стосується і коксування. На комплексі встановлені ТЗВМ, які відповідають за підготовку вугільного пирога, завантаження його у коксові камери та виштовхування коксу. Ця машина – «кухар», який формує пиріг і дбайливо спрямовує його у піч.

Формування пирога відбувається всередині машини, його формують трамбувальні молотки. Молотки мають вигляд двотаврової балки і, на відміну від звичайних ударних інструментів, їхні розміри теж інші. Наприклад, габаритний розмір цього молотка – 6 м на 20 см, а його вага – 305 кг. Молотки працюють дуже інтенсивно практично цілодобово, що з часом дається взнаки. Звісно, їх доводиться періодично замінювати, аби забезпечити правильне формування пирога.

За кермом відремонтованої трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини машиніст ТЗВМ Андрій Абрамов

«Цього року ми вже замінили 20 молотків на двох машинах, – розповідає заступник начальника коксового цеху КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Це доволі складний процес. Ми мали враховувати декілька ускладнювальних факторів. На нових батареях працюють машини іноземного виробництва. В них зазвичай замінюється повністю вузол, а ми мали відремонтувати лише його частину – трамбувальний молоток. І це зробити ще складніше. Найбільш вразлива складова молотків – це графітова накладка, саме її ми і замінили цього разу. Сам процес заміни відбувався під час шестигодинних технологічних зупинок, що дозволило нам не зупиняти процес виробництва коксу. Роботи ми виконували у спеціальному гаражі з ремонту трамбувальних молотків. Він оснащений вантажопідйомними механізмами, напрямними рейками, лебідками. Процес виглядає захопливо. Величезна ТЗВМ під’їздить до гаража, з неї виїжджають тимчасові рейки. Безпосередньо в машині відключається трамбувальний візок з 30 молотками. Далі за* допомогою лебідки весь цей візок завозиться до будівлі, де і проводяться ремонтні роботи».

Коксохіміки на цьому непростому ремонті вже «набили руку». Якщо раніше за 6 годин ледь встигали замінити два молотки, то зараз ця цифра удвічі більша. Все це завдяки ретельній підготовці та професіональній роботі працівників КЦ та СРЦ. За якісний ремонт ТЗВМ коксохіміки вдячні начальнику СРЦ Віктору Сосюку, ремонтним бригадам Юрія Кабаєва, майстрам Миколі Мігуцькому, Віталію Гуменюку. З такими помічниками на коксохімічній кухні завжди пануватиме порядок.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Дитячий табір «Буревісник»: тимчасово окупований, але гордий та незламний

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Цього року улюбленому багатьма поколіннями дитячому оздоровчому закладу виповнюється 60 років. День народження «Бурика», як ласкаво прозвали його діти, припадає саме на серпень, тому святкові заходи там відзначалися протягом всього місяця. Але це було до війни…

За мирних часів цей день народження святкували б весело, як це з успіхом вміють робити діти працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» та ЛМЗ. Та через окуповане узбережжя Азовського моря, де розташований наш табір, зараз у «Бурику» замість дитячого сміху панує тиша, замість затишку буяють бур’яни, територія окупована. Ворог нищить усе, що по крупицях роками створювалося для дітей.

Але у наших спогадах «Буревісник» був і залишається сонячним, затишним місцем відпочинку багатьох поколінь криворіжців. Ми продовжуємо любити його і вітаємо зі святом. А одне з найголовніших побажань табору – бути терплячим, адже ворожа окупація не назавжди. Ми впевнені, що завдяки ЗСУ та нашій підтримці «Бурик» незабаром стане вільним, оновиться і знову перетвориться на місце дитячих мрій.

Давайте згадаємо, яким був «Буревісник» за* мирних часів, переглянемо щасливі довоєнні світлини.

З історії «Буревісника»

У 1962 році в 18-ти кілометрах від Генічеська на Арабатській стрілці почалося будівництво дитячого оздоровчого табору «Буревісник».

Влітку 1963-го року табір прийняв свою першу зміну. До «Буревісника» приїхало 120 хлопчиків та дівчаток, дітей працівників тоді ще Новокриворізького ГЗК. Першим начальником табору був Василь Новіков, вчитель історії криворізької школи № 82, а старшою вожатою – Надія Ботвинко, працівниця НкГЗК.

Як згадують вже ветерани табору, спочатку для дітей були збудовані чотири одноповерхових корпуси. Також були їдальня та медпункт.

Дерев, кущів та квітів тоді ще не було, для затінку робилися штучні навіси.

На початку 1970-х років дитячий табір змінився на краще. Тут висадили багато рослин, територія стала схожою на парк, і головне – «виросли» два затишних двоповерхових корпуси, в кожному з яких могли розміститися по 200 дітей.

Завдяки хорошому оснащенню табору, цікавим заходам, можливості купатися в теплому Азовському морі популярність «Буревісника» зростала. У 1978 році літом тут відпочило вже 800 дітей.

В середині 1990-х років НкГЗК увійшов до складу нашого підприємства, в історії «Буревісника» почався новий етап розвитку. У таборі діти могли не тільки відпочивати та набиратися сил, а й розвивати свої здібності, опановувати нові знання, займатися спортом, творчістю та надихатися усім кращим.

Вітаємо з Днем народження, «Бурик»! Ми любимо тебе та чекаємо на твоє повернення!

Фото: з архіву “Металургу”

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Надійний дах для прокатників

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Працівники цеху допоміжних робіт ПП «Стіл Сервіс» відремонтували більш ніж 750 квадратних метрів м’якої покрівлі адміністративно-побутового комплексу прокатного цеху № 3.

Як повідомив начальник ПЦ-3 Олексій Кушнаренко, ремонт був більш ніж актуальним. «Дах адміністративно-побутового комплексу протікав, – розповів керівник цеху. – Останнім часом це стало проблемою. Найкритичнішим стан даху був саме над  адміністративною частиною комплексу. Його й відремонтували. Віднині будемо вирішувати виробничі питання та приймати працівників цеху в особистих питаннях у сухих кабінетах. А далі у планах – ремонт покрівлі над побутовою частиною, тобто над банями».

Комплекс робіт з ремонту покрівлі виконали покрівельники «Стіл Сервісу» на чолі з майстром Андрієм Горбенком. Спочатку провели обстеження і визначили, що на близько 150 кв. м м’якої покрівлі треба міняти її повністю з улаштуванням нової цементно-піщаної стяжки та відновленням вірного куту нахилу покрівлі для сходу зливових вод. На цій площі виконали цементно-піщану стяжку даху, покрили праймером – сучасним гідроізоляційним матеріалом, який добре ізолює від вологи та ще й служить відмінним клеєм, на який власне й настелили покрівельний матеріал у два шари. Місця накладання смуг покрівельного матеріалу також обробили праймером, щоб не дати волозі жодного шансу. На даху встановили крапельники з оцинкованої сталі, щоб запобігти потраплянню води, яка стікатиме з покрівлі, на стіни АПК.

Як зазначив начальник цеху допоміжних робіт «Стіл Сервісу» Дмитро Швейкін,  усі роботи були виконані із застосуванням засобів запобігання падінню з висоти, а саме страхувального фалу, сучасних лямкових поясів із запобіжними стропами, захисно-уловлюючих сіток, а для видалення будівельного сміття з даху застосовувалися спеціальні пластикові конуси – сміттєпровід. Бригада, в* складі якої хочу відзначити покрівельників Андрія Данилова та Олександра Аргатюка, відпрацювала продуктивно і безпечно».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Небайдужа та найактивніша  молодь отримала нагороди

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Недаремно говорять, що молодь – це дзеркало, в якому можна побачити найближче майбутнє країни. Серед тих, кому сьогодні від 14 до 35, а саме цей вік визначений законодавством України як молодіжний, чимало тих, ким можна і варто пишатися. 12 серпня у світі відзначали День молоді. Україна вже другий рік поспіль долучається до цього дня.

Серед молоді, яку привітали та відзначили на урочистостях з нагоди Дня молоді у Металургійному районі, були 15 молодих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з різних департаментів підприємства. Незважаючи на молодий вік, вони є досвідченими працівниками, волонтерами, надійною підтримкою ЗСУ, тими, хто з перших днів війни допомагав місту вистояти, хто сьогодні приймає та підтримує вимушених переселенців, хто у вільний час ремонтує техніку, пече смаколики для військових, донатить, здає кров, оберігає, будує і розвивається сам та розвиває власне підприємство.

Каву люблю, але донати – краще

Дмитро Чутілєв

Десять років у шахті працює гірничий майстер підземної дільниці шахтоуправління гірничого департаменту Дмитро Чутілєв. Він з шахтарської родини, адже бабусі, дідусі, батьки Дмитра більшу частину свого професійного шляху віддали саме шахтарській професії. Сьогодні майстер опікується завантаженням та доставкою руди для металургів підприємства. 24 лютого 2022 року він теж був у зміні, коли почув про напад агресора.

«Спочатку відчував якийсь ступор, але майже одразу прийшло і бажання діяти, – говорить Дмитро Чутілєв. – Так, я сьогодні не зі зброєю в руках, мій блокпост знаходиться під землею. Але й просто сидіти та відпочивати після роботи я не хотів. Колеги та друзі йшли на передову, їм була потрібна підтримка тут. Почав працювати «зв’язківцем», тобто коли військові про щось питали, знаходив тих, хто міг допомогти їм у цьому, зв’язував їх, аби якнайшвидше допомога та підтримка надійшла бійцям. Коли точилися бої за звільнення Херсонщини, почали надходити багато поранених, потрібна була кров, я вирішив, що здаватиму її стільки, скільки зможу і буде потрібно. Вважаю, що нічого особливого не роблю, я такий, як усі. Люблю каву, але вирішив замість чашки кави її вартість щоразу донатити. Дрібниця, але як на це подивитися. Це моя допомога. Ми* разом насправді можемо багато. От в мене є друг блогер. Він на своє 27-річчя попросив усіх привітати його донатами, більшість з яких, до речі, були 27 гривень. І разом назбирали 300 тисяч гривень! Оце сила!»

Будую майбутнє своєї дитини

Віктор Манькута

Майстер з ремонту устаткування цеху з ремонту металургійного устаткування № 4 Віктор Манькута свою кар’єру ремонтника розпочав не на нашому підприємстві, але мріяв працювати саме тут, на заводі. Розповідає, що після кожної зміни вирушав до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» і запитував про можливість працевлаштуватися. Така наполегливість зрештою спрацювала, і ось він вже 12 років працює у нашому ремонтному цеху.

«Для мене завод завжди асоціювався зі стабільністю, надійністю, потужністю, – говорить Віктор. – Тут працюють класні люди. Мій колектив для мене став другою родиною. Саме наше єднання допомагає витримувати усі випробування. Я не на фронті, але не маю права залишатися пасивним. Що можна робити? Та дуже багато. Допомагай тим, хто поряд, хто потребує підтримки – це мій принцип. Зараз в країні війна, чимало людей (наприклад, мої однокурсники з Херсонської області) втратили свої домівки і все, що колись було їхнім життям. Я допомагав їм після окупації облаштуватися у нашому місті. Всією родиною ми збирали і збираємо необхідні речі для переселенців. А ще постійно допомагаємо дитячому будинку поряд з моїм домом. Туди ми відносимо речі, іграшки, дитяче харчування. Це ініціатива моєї дружини. В нас зростає син Матвійко, ми розуміємо, скільки потрібно дитині. Робити добрі справи може кожен. Головне – мати бажання. Своїми вчинками я будую майбутнє, в якому житиме моя дитина. А для дітей завжди хочеться кращого!»

Кров гірника – для захисника

Володимир Дорошенко

Головний інженер кар’єру 2-біс Володимир Дорошенко виріс в родині гірників. Тому саме гірничі професії він вважав найкращими для справжнього чоловіка. Тож його вибір був очевидним. Володимир каже, що ніколи про це не шкодував. Для нього гірники – це сильні міцні та загартовані люди. Зараз цю міцність випробовує війна. Серед колег Володимира є чимало тих, хто на передовій відстоює незалежність нашої країни.

«Я пишаюся нашою молоддю, своїми колегами у лавах ЗСУ і впевнений, що й у тилу нам розслаблятися не можна, – розповідає гірник. – Коли дізнався, що розпочалася війна, було спочатку відчуття розгубленості. Як це може бути? Але розпач швидко минув. Ми разом з сусідами облаштували місце укриття в будинку, почали активно донатити, збирали речі, їжу для переселенців, відправляли посилки захисникам. Мене тоді одразу вразила згуртованість наших людей. А наша молодь! Я навіть не очікував, що ми всі так зреагуємо – зберемося і почнемо діяти. Допомога може бути різною, не важливий її розмір, бо море теж складається з краплин. Ще до війни я на прохання рідних та знайомих здавав кров. З початком бойових дій почали надходити поранені, зросла потреба у крові. Я молода та здорова людина, тож можу бути донором. Я вірю, що моя кров врятує життя комусь з наших захисників, тому кожні 60 днів (як це дозволяють медичні норми) здаю кров. До цього долучилася і моя дружина. Тепер кров ми «донатимо» всією родиною. Знаєте, що мене радує? Коли приходимо здавати кров, то на станції переливання крові завжди дуже багато людей! І серед них багато молоді. Це надихає, дає віру і впевненість, що з такими людьми нашу країну ніколи не здолати. Ми переможемо!»

Молодь “АрселорМіттал Кривий Ріг” з нагородами

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України