Позначка: арселорміттал кривий ріг

Категорії
Новини

Ротор на гаку, або Не стій під вантажем!

П’яте з десяти «Золотих правил» з охорони праці у новій трактовці разом з поясненнями виглядає так:

Вантажопідйомні механізми (ВПМ) є в усіх цехах  «АрселорМіттал Кривий Ріг». У цеху водопостачання їх багато. Цех постачає воду для виробничих та побутових потреб до більшості цехів металургійного та в цехи коксохімічного виробництв. Кран-балки та електротельфери, які керуються дистанційно з підлоги, є на кожній насосній станції і використовуються для ремонтів устаткування. Для ремонтів багатокілометрових водогонів  використовуються автокрани автотранспортного управління. Є вантажопідйомні механізми й на дільниці ремонту устаткування. Там, як і на інших дільницях, усі вантажні роботи виконуються чітко за правилами. Ці правила відповідають державним вимогам України та корпоративним стандартам компанії «АрселорМітал».

Як розповіла нам старший майстер з ремонту устаткування ЦВП Любов Кошманова, на дільниці ремонтують насоси, ротори до них, засувки й інше устаткування. Вони важкі, тому переміщуються за допомогою кран-балки. Нею керують слюсарі-ремонтники та монтажники. «Всі працівники, які керують цим ВПМ, проходять навчання та здають екзамени, – говорить Любов. – Вантажі кріпляться за допомогою стропів. Майстри дільниць систематично перевіряють стан стропів. Особисто я це роблю майже щодня. Стропи з дефектами зразу ж вибраковуються. Наші люди навчені правильно стропити вантажі. А ще вони не будуть переміщувати вузли чи деталі, якщо їх вага перевищує 5 тонн, бо саме така максимальна вантажопідйомність нашого ВПМ».

Слюсар-ремонтник Олександр Ходько кожних три роки проходить навчання. Він має дозвіл на управління ВПМ з підлоги та посвідчення стропальника. «По-перше, я маю правильно застропити, наприклад,  ротор, – пояснює він. – Також я уважно оглядаю шлях транспортування. У приміщенні працюють токарі, монтажники, майстер, інші мої колеги, тому я прошу їх залишити небезпечну зону, а перед початком руху крана даю гучний сигнал. Наші ВПМ обладнані сигналізацією. Я не маю права поправляти вантаж руками. Для його супроводу маю гак-відтяжку. А ще під час супроводу мені категорично забороняється наближатися до зони під вантажем, і я маю пильно стежити, щоб ніхто туди не заходив».

На цій дільниці не передбачається огородження зони руху вантажу. А от в зонах ремонтів обладнання насосних станцій чи водогонів, де також працюють кран-балки, тельфери або автокрани, зона ремонту огороджується спеціальною стрічкою та позначається попереджувальними й забороняючими знаками. «Практично під час всіх ремонтів цехового устаткування використовуються вантажопідйомні механізми, – підсумувала Любов Кошманова. – Всі правила обов’язкові для виконання. Майстер відповідає за безпеку людей на дільниці. І моє завдання – організувати роботу не лише ефективно, а ще й безпечно. Перед виконанням операцій ми вивчаємо ризики, в тому числі й під час роботи з ВПМ, і вживаємо заходів для їх мінімізації».

Категорії
Новини

Безпека на конвеєрі

На рудозбагачувальній фабриці № 1 виконали ремонт конвеєра № 51 секції дільниці подачі руди гірничого департаменту.

Востаннє такий ремонт металоконструкцій конвеєра виконували у 1986 році. Довготривала експлуатація та непрості умови праці позначилися на «хребті» конвеєру. У людини хребет – основа , і на ньому все тримається. У конвеєра хребет  – це металеві конструкції. З часом вони зазнали корозії, і на момент заміни були кородовані на 25%. Вимагали оновлення і огороджувальні конструкції конвеєра, які не в останню чергу відповідають за безпеку праці персоналу в цеху.

«Підприємство долучилося до корпоративної програми «Top 4 killers», мета якої – запобігання травматизму на робочих місцях. За цією програмою у гірничому департаменті ми визначилися, над якими проблемними місцями будемо працювати, аби досягти нульового травматизму. У рамках запланованих заходів ми відремонтуємо наші конвеєри, це стосується ризиків-«кілерів» роздавлювання рухомими механізмами та механізмами, що обертаються, та іншими рухомими частинами обладнання. Цю роботу на РЗФ-1 розпочали з конвеєра № 51. Ми виконали ремонт-заміну його металоконструкцій. Крім заміни ставу конвеєра, приводної та натяжної станцій, виготовили та встановили нову огороджувальну конструкцію», – розповів головний технолог технічної служби РЗФ-1  № 1ГД Юрій Коваленко.

По-перше, треба було демонтувати обладнання та металеві конструкції, які важать не один десяток кілограмів, а  через специфіку розташування конвеєра скористатися допомогою вантажопідйомних механізмів на цій ділянці було неможливо. Тож всі демонтажні та встановлювальні роботи виконувалися практично вручну. І ремонтні роботи, і вже безпосередньо робота на самому конвеєрі мають бути безпечними для обслуговуючого персоналу. З цією метою усі механізми та вузли конвеєра, до яких можливий доступ обслуговуючого персоналу та тих, хто працює поблизу, огородили новою захисною огорожею.

Всі роботи виконували спільно з підрядником, з боку гірників основне навантаження лягло на плечі фабрики. «Окрема подяка механіку дільниці подачі руди Максиму Лихину, провідному інженеру технічної служби Валентину Шевченку та інженеру з ремонту (графікування та планування) Юліі Коваль, –- продовжує Юрій Коваленко. – Роботи виконувалися у стислі терміни, але все зроблено настільки професійно, що ми впевнені: про позачергові зупинки та ремонти конвеєра № 51 відтепер на тривалий час можна забути».

Наразі конвеєр вже ведений в експлуатацію. Зараз вже нічого не нагадує, яким складним був цей шлях. Наступні у черзі – конвеєри №№ 32, 53 та 82, за програмою «Top 4 killers» вони теж мають бути відремонтовані найближчим часом.

Категорії
Новини

Захищаючи рідну землю від загарбників віддав життя Олександр Скрипник

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Скрипник працював монтером колії (бригадиром) залізничного цеху № 3. Він загинув під час боїв біля населеного пункту Старомайорське Донецької області.

Колеги згадують, що Олександр був відповідальним працівником, товариською людиною, завжди був готовий допомогти у будь-яких справах, любив спорт – брав участь у спартакіадах підприємства, турнірах з мініфутболу, добре грав у більярд.

«Ми познайомилися з Олександром ще у 2004 році, коли я прийшов працювати до цеху. Він мав великий досвід роботи, добре знав свою справу. Олександр  працював на дуже відповідальній дільниці – Приймальновідправному парку залізничної станції Східна. Саме туди прибувають вагони із сировиною для нашого підприємства, і звідти ж ми відправляємо для споживачів вже готову продукцію», – говорить Юрій Береговий, бригадир монтерів колії залізничного цеху № 3.

Олександр Скрипник став на захист України вже на другий день повномасштабної війни. Він брав участь у захисті рідного міста, визволяв Херсонщину, давав відсіч ворогу на Запорізькому напрямку. У боях на Донеччині, на жаль, його життя обірвалося.

У Олександра залишилися дружина та дорослий син.

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним, близьким, колегам та побратимам Олександра Скрипника.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

«До звання хороший слюсар треба йти роками»

Так вважає нагороджений відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ», один з найкращих працівників ремонтно-механічного цеху № 2 слюсар-ремонтник(бригадир) Ігор Гармаш. 

«У дитинстві я мріяв стати військовим моряком, але вивчився на електрика, а от став – слюсарем-ремонтником, – усміхаючись розповідає Ігор Гармаш. – Виходить так, що у всьому наслідую батька. Він у армії був моряком-підводником, а потім багато років працював у вальцетокарному цеху. Батько завжди говорив, що завод – це стабільність, впевненість і можливість росту у професійному плані. Майже 40 років я у ремонтній справі і впевнений, що не помилився, коли зробив свій вибір. Сьогодні вже і мій син працює у РМЦ-2 теж слюсарем-ремонтником, продовжує родинну справу. Я завжди охоче ділюся з ним та колегами секретами слюсарської майстерності, яких за багато років назбирав чимало».

Ви знаєте, що ручка молотка має бути довжиною до ліктя людини, що чим вона довша, тим сильніший удар? А що таке мікрометр, штангенциркуль та нутромір? Ці інструменти завжди в арсеналі слюсаря-ремонтника, адже його завдання – розібрати вузол, який надходить на ремонт до цеху, все виміряти до сотої частини сантиметра, а потім вже після ремонту вузла зібрати його так, щоб працював краще за новий.

«Ми – ремонтний цех, тож «чаклуємо» над обладнанням гірників та металургів, аби повернути його у стрій якнайшвидше і щоб працювало воно якнайдовше, – говорить слюсар. – За роки праці мені довелося ремонтувати сотні найменувань деталей та вузлів. Деякі з них (наприклад, той що зараз у нас в цеху «на лікарняному» – підвісний редуктор з конвертерного цеху) розміром з двоповерхову будівлю. Уявіть собі, скільки треба часу над ним попрацювати? Цікава у мене професія, точно не дає відпочивати ані голові, ані ногам та рукам. За день понад 10 кілометрів по цеху набігаєш. Маєш знатися на кресленні, математиці, розуміти, що і як влаштовано, як працює і які функції виконує. Для слюсаря важливі точність та координованість рухів, врівноваженість, спостережливість, уважність, високий рівень технічного та оперативного мислення та просторова уява. Не думайте, що професія слюсаря проста і опанувати її може кожен. До звання хороший слюсар треба йти роками».

Ігор Гармаш любить свою професію, зараз попит на неї виріс. Попри складний воєнний час у ремонтників роботи не стало менше, а навпаки побільшало. Якщо врахувати, що чимало колег з цеху мобілізовані до лав ЗСУ,  все робоче навантаження лягло на плечі тих, хто залишився. До речі, один із синів слюсаря-ремонтника теж пішов служити добровольцем до лав Національної гвардії України. Тому серце Ігоря Гармаша, як він сам говорить, зараз не тут, воно поряд із сином-захисником, йому найпершому і хотілося показати свою почесну нагороду –  «Честь та гордість ЛМЗ». Наш герой впевнений, що скоро це його бажання здійсниться, бо свято вірить у Перемогу, адже коли серед захисників такі надійні та міцні хлопці, як наші заводчани, то перемога – це лише питання часу.

Категорії
Новини

Захищаючи Україну загинув наш колега Юрій Редька

Життя захисника обірвалося у боях поблизу населеного пункту Водяне Донецької області.

До армійських лав захисників Юрій Редька приєднався майже з початку повномасштабної війни – у березні 2022 року. Він був стрільцем-помічником гранатометника.  

До військової служби Юрій Редька працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційного цеху № 2 аглодоменного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«В нашому цеху Юрій працював вже давно, влаштувався ще у 1992 році. До речі, його дружина теж є нашою колегою – в АЦ № 2 вона працює слюсарем-ремонтником. Подружжя виховало двійко дітей, вони вже дорослі. Його син зараз теж зі зброєю в руках дає відсіч загарбникам, – говорить Наталія Зінькова, дозувальниця гарячого повертання, голова цехкома АЦ № 2. – Загибель Юрія Редьки стала непоправною втратою для колективу цеху».

Колеги згадують Юрія чудовою людиною, позитивною, світлою. Позитивом він підбадьорював і інших. В роботі був справжнім професіоналом, сумлінно ставився до своїх обов’язків, був небайдужим, завжди допомагав іншим. Коли почалася війна, він спочатку пішов до Тероборони, а потім став до лав ЗСУ».

Колектив підприємства щиро співчуває рідним, друзям, колегам Юрія Редьки.

Герої не вмирають!

Категорії
Наші люди

Є така робота – рятувати людей

Державна пожежно-рятувальна частина, в якій працює командир відділення Андрій Макуха, захищає від пожеж та інших надзвичайних ситуацій комплекс нашої доменної печі № 9.

Але коли вороги влучили у дамбу Карачунівського водосховища і Інгулець вийшов з берегів, затопивши житлові райони, то тридцяту частину разом з іншими кинули на порятунок людей, будинків, майна.

«Ми відкачували воду кілька діб, – розповідає Андрій. – Працювали на Гданцівці. Дуже хвилювались, бо скільки б тоді не качали, а води менше не ставало. А коли повінь почала спадати, то на серці полегшало. Місцеві мешканці дякували, і це було дуже приємно. А ще запам’яталось, як розбирали завали і шукали людей у сортопрокатному цеху № 2 після прильотів ракет. Тривожно було. В будь-який момент залишки стелі чи стін могли обвалитися. Ви будете здивовані, але рятувальникам також буває лячно, бо ми живі люди. Але на тренуваннях ми вчимося переборювати страх і впевнено робити свою роботу».

Поки що Андрій з колегами несуть службу за місцем дислокації поблизу дев’ятої домни. Але він запевнив, що будь-якої миті рятувальники готові мчати на допомогу, якщо знадобиться. Така у них робота – рятувати. І для цього наші рятувальники підготовлені, забезпечені засобами та технікою.

Читайте також про інших героїв проєкту «Ми поруч» Геннадія Шульгу, Інессу Залевську, Євгенія Гречаного, Олександра Школяренка, Арама Галустова, Олену Забродську, Владислава Каблукова, Сергія Марченка.