Юлії Зосімовій лише 15 років, вона вчиться у 9 класі 91-ї гімназії. Батьки Юлії працюють в «АрселорМіттал Кривий Ріг»: матуся – інженер у департаменті з персоналу, а батько – механік дільниці у шахті.
У своїх творах Юлія висловлює любов та повагу до рідної мови, українського народу та нашої культури. Але завдяки віршам, про юну поетку вже добре знають як у навчальному закладі, так і на нашому підприємстві.
«Свої твори я публікую у соцмережах. Їх читають колеги батьків. Вони навіть жартують, що таким чином я стала вже майже членом їхніх колективів, – посміхаючись, говорить Юлія Зосімова. – Але, якщо серйозно, вірші – то моє захоплення, вони якось самі народжуються і складаються, і останнім часом тільки українською мовою».
Ось малесенький пастух
Перевів овець на луг.
Баранці біленькі скачуть,
Веселяться досхочу.
А пан Вітер споглядає на червону діжу ту,
Що висить за небокраєм,
Щоб баранчиків пухких
Не вкрав злий Громівник.
Це рядки із найпершого вірша Юлії під назвою «Хмаринка», який вона написала у 12 років. Батьки та бабуся дівчинки підтримали її починання, оцінила творчість учениці й шкільна вчителька. Згодом Юлія напише ще багато віршів і на шкільні та районні конкурси та заходи.
«Як і багато родин у нашому місті, у моїй сім’ї раніше розмовляли російською, –продовжує Юлія. – Але для мене українська завжди була якоюсь ріднішою, тож я непомітно для себе взагалі перейшла на неї. Згодом у моїй родині вже усі почали розмовляти українською. Свою любов до мови я нещодавно висловила у вірші, який написала до Дня писемності і мови. Він так і називається – “До мови”.
Мово моя, моїх людей.
Словами твоїми написані літа минулі,
Сказано ними безліч речей:
Зізнання в коханні, пісні, сподівання,
Пращурів досвід, мрії дітей…
Вклоняюся низько, ти – серце народу.
Не вирвати тебе із моїх грудей!
Юлія розповідає, що ідей написання віршів у неї багато. Основні теми: про життя, природу, людські відносини. Зараз на перший план вийшла тема війни, бо вона торкнулася кожного. З 24 лютого життя у всіх змінилося, а українці, як каже Юлія, здавна вміли римувати події, тим самим підтримувати себе і в горі, і в радості. Прикладом для неї є відомі твори класиків Івана Франка, Ліни Костенко, Івана Котляревського, Григорія Сковороди, Василя Симоненка. Їхня творчість надихає дівчину. Події, які вона зараз бачить, що переживає, Юлія складає у віршовані рядки.
Більше не тішить звістка
Про випавший перший сніг.
Бо знаю завдяки кому
Ми святкуватимемо цей Новий рік.
І поки в теплі і в достатку
Сидімо в безпечних місцях,
Хтось у холодному танку
Чекатиме на черговий наказ.
«Я вірю, що війна скоро скінчиться і ми зможемо спокійно ходити до школи, вчитися і не чути ці сирени та звістки про вибухи, – говорить Юлія. – А я буду готуватися до тестів та обиратиму професію. З нею поки що не визначилася, але точно знаю, що рухатимусь в гуманітарному напрямку. Можливо, стану журналістом. Одного разу тренувалася на татові – за шкільним завданням брала в нього інтерв’ю щодо його професії. Для мене цей процес був цікавим і водночас складним. Звісно, вперше щось опановувати завжди складно. А от писати вірші я обов’язково буду й далі, бо вже не можу без цього. Буду писати про наше життя, про Україну та її чудових людей».
Красна гостя довгождана
Летить до нас на трьох вітрах.
Зеленоока дівчина-Весна!
Вона вдихнула сонний подих трав
І додала зелених барв.
Все ожило!
Почуло!
І мов стрепенулось!
Прокинулись від сну свого і люди, і птахи,
Що додала в минулому
Їх королева снігова.
Згадали люди, як прекрасно
Почути спів птахів!
Крилаті ринули просторами рідних країв!
А дерева і квітки одразу зацвіли
І забуяли пахощами весни.
Ах, ти прийшла, весело дівонька Весна!
