Водій автотранспортних засобів Сергій Марченко разом із величезним підйомним автокраном Liebherr брав участь у порятунку Карачунівської дамби, допомагав з ремонтами не лише у Кривому Розі, а й в інших місцях Дніпропетровщини та Херсонщини.
«Мені подобається мирна робота, наприклад, на будівництві нової МБЛЗ нашого підприємства або встановленні пам’ятника Володимиру Великому у Кривому Розі. Мій кран може піднімати 90 тонн вантажу на майже 70-метрову висоту! Не кожне підприємство має такий, – говорить Сергій Марченко. – Але через війну приємної роботи мало: то ліквідація наслідків ворожих прильотів на Карачунівській дамбі, то розбір завалів мирних об’єктів або ремонт обладнання у Криворізькому районі після влучання дронів та ракет. Нам доводиться не лише багато працювати, а й робити це в екстремальних умовах, подекуди під прицілом ракет».
Саме такі умови роботи були у Сергія минулого року у тільки-но звільненому Херсоні. За допомогою свого знаменитого крану, буквально на мушці у ворога він встановлював 55-метровий флагшток з прапором України у найвищий точці міста. А в Давидовому Броді, який став ключовою точкою для контрнаступу ЗСУ, вони допомагали відновити проїзд через річку – укладали 14-метрові балки в основу нового мосту.
«Кожна робота не схожа на іншу, – продовжує Сергій Марченко. – От зараз, наприклад, ми з краном зайняті в черговому проєкті міста. Та про нього будемо розповідати вже пізніше».
З нагоди Дня металурга та гірника шестеро з найкращих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди від Дніпровської обласної адміністрації.
Керівництво області відзначило бездоганну та сумлінну працю представників підприємства та їхній особистий внесок у розвиток металургійної та гірничодобувної галузі. Нагороди отримали сталевар конвертера конвертерного цеху В’ячеслав Цигиця, прохідник шахтоуправління ГД Ігор Стеценко, горновий ДП № 6 доменного цеху № 1 Євген Муравйов, вальцювальник стана гарячої прокатки дрібносортного стану 250-4 сортопрокатного цеху № 2 Кирило Голуб, а також Андрій Руденко, змінний майстер основної виробничої дільниці збереження обладнання ДП № 7 доменного цеху-1 та Олена Бізяєва, директорка департаменту з правових питань та взаємодії з державними органами.
«Щиро дякую керівництву області за цю ініціативу і вітаю нас усіх з Днем металурга та гірника. Для нашого регіону це свято означає багато, це наші сім’ї, наше життя, наша нелегка праця. Я пишаюсь нашими людьми, які під час війни тримають економічний фронт. Понад 2500 наших колег знаходяться безпосередньо на передовій. Ми вражені стійкістю наших людей і ставимося до них, як до сім’ї», – сказала Олена Бізяєва.
«Приємно, коли серед такої кількості працівників обирають саме тебе. Це неабияка гордість. Звісно, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» дуже багато талановитих та старанних людей, тому це гордість не тільки за себе, а і за кожного колегу», – поділився своїми враженнями Євген Муравйов.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи.
На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання.
Окупація селища тривала 7 місяців і залишила по собі зруйновані будинки та шляхи, комунікації та комунальні установи. Поступово люди почали повертатися до селища, а отже проблемних питань побільшало. Наразі прийом громадян ведеться у приміщенні Будинку культури, який постраждав трохи менше, ніж адмінбудівля старостату. На сьогодні 1200 архангельців з 2000 «довоєнних» мешканців вже повернулися до рідних домівок. Соціальна робота в селищі вирує. Аби всіх почути та всім допомогти і вести прийом громадян у нормальних умовах, і було вирішено відновити приміщення, де тепер розташоване управління старостатом. І не лише воно, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.
«Як завжди серед перших, хто простягнув нам руку допомоги – це підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «АрселорМіттал Берислав», – говорить голова Високопільської селищної військової адміністрації Ганна Шостак-Кучмяк. – Цього разу завдяки помічникам ми відремонтували адмінбудівлю. На нашій території розташований «АрселорМіттал Берислав», який теж постраждав від ворогів. Мешканці нашого старостату працюють на цьому підприємстві. А техніка підприємства допомагає розчищати завали, дороги. Після нашого звернення до керівництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» і до гірничого департаменту питання з відновленням будівлі вирішилося дуже швидко. Ми все ще оговтуємося від наслідків окупації і нам дуже потрібна підтримка. Радує, що ми постійно відчуваємо її від наших друзів – гірників та металургів. Хочеться кожного з них обняти та подякувати особисто. Дякуємо, що ви завжди поруч, що ми разом!”
Нагадаємо, раніше «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг у відновленні дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. Тоді на ці потреби підприємство скерувало понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю.
Популярна фраза, але для Владислава Каблукова це не просто слова. Зараз він водій автотранспорту в «АрселорМіттал Кривий Ріг», проте ніхто не знає, що буде завтра. Можливо, йому знову доведеться рятувати чиїсь життя.
Кажуть, очі – дзеркало душі. Хоробрі, але водночас добрі очі Владислава точно не брешуть. Цей чоловік рятував людей з Херсонщини у найскладніші для них часи. Під час окупації ворог повністю позбавив місцевих жителів можливості безпечно покинути захоплений периметр. Тому доводилося діставатися інших міст манівцями. Дорога була нелегкою. Спочатку перейти річку вбрід, дійти до трактору, що чекав у полі, на тракторі доїхати до наших військових і лише тоді сісти в автобус, який відвезе до безпечного місця.
«Мені було абсолютно не страшно. Звісно, сім’я трохи хвилювалася за мене. Але ж на допомогу чекали такі самі люди, як і ми. По 40 людей кожен автобус, і таких автобусів було не один і не два. Шлях, який пройшли ці люди, справді був складним. Було важко, були падіння, все було. Але зараз я згадую той час з гордістю за себе і за наших людей».
Владислав працював не один, а разом з колегами. Їх було шестеро – тих, хто допомагав тоді з евакуацією. Одним з них був Віталій Трофім. Тоді він був водієм автобуса, а коли пішов на фронт – став солдатом гранатометного відділення. На жаль, він загинув на фронті.
Владислав Каблуков і зараз сповнений рішучості у будь-який момент вирушити на допомогу, адже за його словами: «Допомагати чи ні – особистий вибір кожного, але поки ми разом – ми незламні».
У гірничому департаменті завершили капітальний ремонт приймальних камер насосів №№ 2,5 Об’єднаної насосної станції цеху технологічного водопостачання.
Без постачання технічної води неможливе виробництво концентрату та агломерату. І у цьому важливу роль відіграє Об’єднана насосна станція ЦТВ. ЇЇ навіть називають енергетичним серцем гірничого департаменту. Саме звідси технічна вода прямує до рудозбагачувальних, дробарних та агломераційних фабрик.
Об’єднана насосна станція побудована ще у 1968 році. Поважний вік та значне навантаження відчутно позначилися на стані її агрегатів та конструкцій. Серед одних з найбільш проблемних місць – приймальні камери станції.
«Воду для промислових потреб ми беремо зі ставку балки Грушувата. Спочатку вона надходить до приймальних камер насосної станції. Це такі ємності, з яких відбувається всмоктування води у насосні агрегати, – розповідає в.о. начальника ЦТВ ГД Олександр Ноздрін. – Тільки уявіть собі, скільки осаду, бруду з часом накопичилося у камерах, а через інтенсивне використання відбулася деформація їхніх внутрішніх та зовнішніх поверхонь, руйнація міжпанельних швів. Все це призводило до потрапляння води до машинного залу насосної станції, яка має заглиблену конструкцію, та могло спричинити її затоплення, а отже – зупинку цехів гірничого департаменту та аломераційних цехів аглодоменного департаменту. Цього допустити ми не могли. Тому керівництвом нашого підприємства, керівництвом ГД на чолі з Володимиром Теслюком, було прийняте рішення про проведення капремонту приймальних камер. Роботи виконували поєтапно, починаючи з 2021 року. Спочатку був виконаний ремонт камери насосу № 8, на ній вчились та «набивали руку», тому, що раніше такі роботи нашим підрозділом не виконувались. У 2022 році, незважаючи на всі складнощі воєнного часу, ми відремонтували камери насосів №№ 3, 4,6,7. Наразі виконаний ремонт останніх з семи робочих камер – 2-ої та 5-ої, які запустили в роботу наприкінці червня. Тепер кожна цінна краплина працюватиме на гірників».
Загалом була проведена масштабна робота, аби приймальні камери семи робочих насосів перетворити майже на нові і запобігти можливим ризикам руйнувань, а як наслідок – затоплення насосної станції. Спочатку за допомогою спеціальних конструкцій була відведена вода від зовнішніх поверхонь камер, щоб фахівці мали змогу виконати усі необхідні роботи: розчистити стіни від нашарувань зруйнованого бетону та арматури, а всередині камери – від осаду та сміття, відремонтувати міжпанельні шви, використовуючи спеціальні композитні матеріали. Щоб зробити камери більш міцними та водонепроникними, ремонтники виконали торкретування поверхонь (нанесення спеціального бетону під тиском для ущільнення). Зовнішні поверхні між незнімною металевою опалубкою та стіною заповнили спеціальними бетонними сумішами з присадками, які дозволяють проводити підводне бетонування. Також було виконано великий обсяг робіт з обстеження та ремонту конструкцій камер з залученням промислових водолазів. І все це за умов, що насосна станція свою роботу не зупиняла і продовжувала забезпечувати споживачів технічною водою.
«Ми не лише виконали ремонт приймальних камер. Користуючись нагодою, ще замінили вузли всасу насосів з герметизацією їх у перетинах між приймальними камерами та машинним залом, також провели часткову модернізацію запірної арматури, замінили засувки старого зразка на сучасні поворотні затвори – говорить Владислав Шахін, начальник дільниці насосних станцій ЦТВ ГД. – Усі процеси, усю роботу ми контролювали, допомагали підрядникам і консультативно, і фізично. Капремонт – капітальне перетворення. Це дозволить нашій насосній працювати безаварійно і надійно, безперебійно забезпечуючи технічною водою наших гірників та агломератників».
Допомагати завжди і всім їй було призначено долею, говорить про своє життя майстер з ремонту устаткування ЦРМУ Олена Забродська. Саме про таких людей є вислів: «коли ви подорослішаєте, ви виявите, що у вас є дві руки – одна для допомоги собі, а інша – для допомоги іншим».
Необхідність допомагати добровольцям-захисникам колегам з цеху вивела Олену зі стану розпачу і страху у перші дні війни. «Нічого ж не було, а потрібно було все, рахунок йшов на години, тому ми родиною взялися шукати та купувати одяг, берці, балаклави. За нашим зверненням з Польщі (завдяки Ксенії Кушнірук) приїхали тактичні рукавички, рюкзаки, спальні мішки. А ми з сином все це разом з продуктами харчування відвозили захисникам. Перебували постійно у русі, бо намагалися купити, знайти та доставити все необхідне якнайшвидше. Потім шили плитоноски, збирали аптечки разом з іншими волонтерами. Багато чого було. Я не можу не допомагати. Вірю у принцип, що коли ти допоможеш іншому, то хтось допоможе тобі – твоєму сину, чоловіку, брату. У мене багато знайомих, друзів, які зараз на передовій. Хай і їм, коли знадобиться, хтось допоможе та підтримає».
Розмір допомоги не важливий, каже Олена, адже і 25 гривень – одна не випита чашка кави – зможуть врятувати життя нашим воїнам. А куплений теплий плед чи курточка – зігріти людину, яка втратила все через війну. «Коли почули про те, що сталося з людьми у Херсонській області, віддали свої речі, що змогли. Мої колеги теж підтримували та допомагали коштами на придбання пледів, соків, солодощів, одягу для переселенців. Наприклад, Сергій Ніколенко приніс багато м’яких іграшок, я їх випрала і відвезли малечі, яка приїхала з «гарячих» областей. Не війна активізувала моє бажання допомагати, це в мені закладено від народження. А винагородою для мене є зігріті серця та врятовані життя». І їх, говорять колеги Олени Забродської, на її рахунку вже чимала кількість.
