Верховна Рада України ухвалила законопроект, що передбачає впровадження системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112. Служба діятиме за принципом “єдиного вікна”, що дозволить особі використовувати для виклику один телефонний номер.
Про це повідомили на сайті Верховної Ради.
Таким чином в державі планують зробити ефективнішим надання екстреної допомоги шляхом розвантаження екстрених служб та створити єдиний центр прийняття та обробки повідомлень, адже від початку повномасштабного вторгнення навантаження на служби екстреної допомоги зросло на 45%. Створення та впровадження системи 112 також є одним із зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.
Замість окремих телефонів 101, 102, 103 та 104 в Україні запрацює єдиний центр прийняття та обробки екстрених викликів — телефонна лінія екстреного зв’язку 112. Такий закон ухвалили напередодні. По суті, це означає об’єднання всіх служб — 101, 102, 103 та 104 — в єдину систему.
Доступ до єдиного телефонного номера 112 буде в усіх осіб, що перебувають на території України (громадян України, іноземців та осіб без громадянства). Оператори зможуть приймати дзвінки від іноземців, тому що володітимуть іноземними мовами. Передбачать можливість подати звернення і людям з вадами слуху.
Екстреним службам буде надано право автоматично отримувати інформацію про місцеперебування абонента (геолокаційні дані), а постачальники електронних комунікацій будуть зобов’язані надавати таку інформацію на вимогу екстрених служб.
Нагадуємо, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» діють короткі номери, куди працівники можуть зателефонувати у разі нещасного випадку:
Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.
«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»
Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.
«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».
Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.
«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».
Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».
У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»
Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.
Практика доводить, що дрібниць у охороні праці немає. Навіть найпростіші прилади можуть зашкодити, якщо з ними невміло користуватися та не знати всіх, малих та великих, ризиків роботи.
На території нашого підприємства завдяки зусиллям робітників та увазі керівництва до цього питання постійно підтримується порядок та чистота. Важливою складовою благоустрою території є покіс трави та кущів, особливо карантинних рослин, амброзії тощо.
Для полегшення цих робіт працівники використовують засоби малої механізації, зокрема, бензинові або електричні кущорізи і газонокосарки.
«Здається, що може бути складного та небезпечного в цих простих інструментах? Адже не можна порівняти газонокосарку з, наприклад, прокатним станом або з буровим верстатом чи екскаватором у кар`єрі. Але з погляду охорони праці для робітника під час роботи з механізованими косарками існують ризики: гострі кромки інструменту, частини обладнання і предметів, що розлітаються, обертаються, електрична напруга, шум, пил (особливо при косінні амброзії), вихлопні газі», – розповідає начальник управління з технічної підтримки СУОП Олег Кириленко.
Особливо небезпечним є користування пиляльним диском на мотокосарці (кущорізі) для зрізання товстих гілок кущів та паростків дерев. Диск обертається зі швидкістю до 4 тисяч обертів на хвилину, і при раптовій зупинці на такій швидкості силою віддачі кущоріз може вирвати з рук працівника, і подальший його рух неможливо передбачити. Саме це стало причиною одного з нещасних випадків на підприємстві у серпні, коли двоє робітників бензокосами косили чагарник та порослу траву. Диск коси раптово вдарився об зрізаний пень, і працівник не втримав працюючу коcу, внаслідок чого його колега, що був поруч, отримав рубану рану гомілки.
Тому вкрай необхідно дотримуватися правил роботи з такими інструментами:
– перед роботою ретельно оглянути зону покосу, прибрати каміння, товсті гілки, металевий дріт, арматуру тощо;
– під час роботи міцно тримати мотокосарку (кущоріз) двома руками, застосовувати пояс для носіння мотокосарки (кущорізу), передбачені виробником;
– уникати контакту диску, який обертається, з грунтом, пнями, іншими перешкодами;
– зрізати товсті гілки та паростки дерев пиляльним диском на повному «газу» мотора.
З повним переліком правил можна ознайомитися на сайті підприємства у розділі «Охорона праці» або на своїх виробничих дільницях серед обов`язкової документації з охорони праці.
Якщо у вас з’являються питання чи сумніви при виконанні робіт, звертайтеся до свого безпосереднього керівника або до спеціаліста з охорони праці по вашому напрямку. Також кожен працівник може зателефонувати на телефон довіри (автовідповідач) департаменту з охорони праці та промислової безпеки і залишити своє повідомлення – телефон 91888.
Володимир Гайдаш призначений на посаду директора з корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 7 вересня 2022 року.
На цій посаді Володимир відповідатиме за розробку та впровадження комунікаційної стратегії компанії, побудову діалогу з зацікавленими сторонами, взаємодію з українськими та іноземними ЗМІ, управління підрозділом комунікацій.
Володимир Гайдаш, директор з корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
– Я радий приєднатися до сміливої та професійної команди «АрселорМіттал Кривий Ріг» та міжнародної компанії «АрселорМіттал», яка в ці нелегкі для країни часи залишається працювати в Україні, зміцнюючи українську економіку. Громадяни України, урядовці та наші клієнти, усі працівники підприємства та партнери зараз об’єднані спільним прагненням – разом подолати безпрецедентні випробування та наблизити Перемогу кожен на своєму фронті. Сподіваюся, мій досвід і знання допоможуть компанії успішно рухатися в майбутнє у конструктивній взаємодії з усіма зацікавленими сторонами.
Володимир починав кар’єру у комунікаційній сфері в прес-службі Посольства Великої Британії в Україні. Очолював PR-департаменти компаній у секторах ІТ, авіаперевезень, фармацевтики, гірничо-металургійного та нафтогазового секторів.
Володимир Гайдаш закінчив факультет романо-германської філології КНУ ім. Т. Шевченка. Випускник університету ім. Гранта МакЮена (Канада), Британського інституту зв’язків з громадськістю (CIPR).
На економічному фронті все повинно бути, як треба. Рідне підприємство має витримати всі випробування. Таку ціль поставив собі в роботі один з найкращих зварників цеху металоконструкцій ливарно-механічного заводу Олександр Тинок.
«Я патріот, бо я тут народився і це моя земля,– говорить Олександр Тинок, електрозварник (бригадир) ЦМК. – А ще я патріот підприємства, де почав працювати одразу після училища і жодного разу не змінював роботу. Це моє рідне. Для мене зварювальний апарат – це наче пензель художника, коли кожен твій рух має бути вивіреним до дрібниць. Від моєї роботи залежить життя інших, адже я зварюю ротори для аглофабрик, повітропроводи доменних печей, підкранові балки та інше. І я не маю права схибити, бо якщо це все зруйнується, впаде, то можуть постраждати люди».
24 лютого Олександр саме був у зміні. Тоді нікому не хотілося вірити, що війна може ось так безпосередньо увірватися до рідної країни. Але на передову почали уходити хлопці з цеху, постійні сирени стали частиною робочих змін. Тинок вирішив одразу, що хоч і не зі зброєю в руках, але і у рідному цеху знайдеться чимало важливих і корисних справ. Гріло душу, що його робота потрібна не лише йому, а й країні, яка має бути захищеною і на економічному фронті.
В цеху кажуть, що професія зварника справді ювелірна, а ще схожа з професією кравця, який створює найвишуканіший одяг. Коли ти не просто «строчиш» на машинці, а майстерно кладеш стібок за стібком, маєш свій власний почерк. Ось такий почерк є і в Олександра Тинка. Висока якість роботи відрізняє і бригаду, яку він очолює: Віктора Сімчука, Владислава Кебала, Євгенія Обжилянського, Андрія Яловських та Василя Рубляка. Їхній почерк пізнають одразу.
Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців є й зараз. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва. Але Олександр все ж сумує за «робочими» авралами, коли могли працювати і без обіду, аби лише встигнути виконати замовлення, які забиралися майже «з коліс». Як з’ясувалося тепер, то були щасливі миті, зазначає Олександр.
«Треба жити тут і зараз, цьому навчила мене війна. Не відкладати на потім хвилини спілкування з рідними, добре слово дружині, дітям, зустрічі з друзями. Одного собі не можу зараз дозволити – десь безтурботно відпочити. Бо наші хлопці зараз в окопах, то ж і мені не до відпочинку. Треба працювати за себе і за хлопців на передовій, бо в нас у кожного свій фронт. Найперше, що я зроблю в день проголошення нашої перемоги – це вийду і вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ. А потім ми сядемо за стіл, де обов’язково буде моя улюблена страва – смажена качка, яку так майстерно готує моя дружина. Це буде качка-«переможниця», – усміхається Олександр Тинок.
Датою її запуску стало 12 вересня 1961 року. Від початку свого будівництва ДП № 6 одразу набула статусу особливої.
Спочатку її називали рекордсменкою, адже вона була збудована рекордно швидко – лише за 8 місяців та 12 днів. А в свої 61, домна стала справжньою світовою зіркою, її фото облетіло майже увесь світ. Зараз ДП № 6 – єдина працююча домна підприємства, на якій з початку війни побували понад 40 різних медіа з 15 країн світу.
«Журналістів цікавлять усі моменти життя нашої печі, вони розпитують про її потужність, роботу, технологію, людей, які керують процесами. Роблять «гарячі» фото та везуть звідси безліч відеоматеріалів, в яких розповідається про трудові будні печі та наших працівників», – говорить Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології.
Доменна піч № 6
Напевне у нашої шостої печі така доля – бути публічною. Понад 60 років тому, коли піч ще будувалася, сюди приїжджало багато іноземних делегацій. Були тут і американці, як тоді писав «Металург», ділові люди Америки. І їм було на що подивитися – ДП № 6 вже тоді вигідно відрізнялася від домен, які вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована, зі спрощеним управлінням та обслуговуванням.
Втім, за роки свого існування зірковості домна не вхопила, Зараз вона продовжує плідно працювати та щодоби видавати по 3 тисячі тонн чавуну, який спрямовується до конвертерного цеху і згодом перетворюється в металеві заготовки.
Підтримувати технічне здоров’я домні допомагають регулярні планові ремонти, заміна засипкового апарату, яка здійснюється раз на два роки. Були в біографії домни і кардинальні зміни – у 2015 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» провів масштабну реконструкцію ДП № 6 з впровадженням природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Тоді на шостій печі покращили систему охолодження, умови праці технологічного персоналу, впровадили низку енергозберігаючих технологій тощо. Серед найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Він полегшив обслуговування жолобів чавуну та шлаку, а також покращив екологічне становище – жолоби, по яким протікають чавун та шлак, були повністю укритими, що унеможливило викиди.
Випуск чавуну
«Війна стала часом випробування для всього колективу цеху, в тому числі і тих, хто працює на шостій домні, – розповідає начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук. – Як відомо, 3 березня виробництво підприємства було призупинено, щоб забезпечити безпеку людей та активів. Але вже 12 квітня цього року ДП № 6 відновила роботу. Нею керують чотири бригади, куди входять газівники, водопровідники, горнові, машиністи шихтоподачі, кранівники. Керують бригадами старші майстри Юрій Курило, Дмитро Дорош, Антон Донсков, Станіслав Якимов. З нагоди дня народження доменної печі № 6 я хочу поздоровити весь колектив та подякувати кожному за сумлінну роботу у буквальному сенсі під сиренами».
