Позначка: арселорміттал кривий ріг

Доброзичлива бесіда спонукає до безпечного виробництва. Так вважає начальник відділу охорони праці сталеплавильного та прокатного департаментів управління з охорони праці Олексій Курочка.

Підприємство поступово відновлює виробництво. Починають працювати цехи, які довго стояли. Один з них – цех підготовки составів, який готує залізничні состави з формами-виливницями для розливання сталі. Працівники повертаються з простою на виробничі дільниці. І надважливо нагадати людям про небезпеки, ризики, дізнатися про їхні проблеми та разом розробити заходи щодо безпечної роботи. Такий обмін інформацією є корисним лише за умови довіри між фахівцями з ОП та цеховиками.

«За останні півроку відбулися суттєві зміни, – розповідає заступник начальника ЦПС з виробництва та технології Олександр Наконечний. – Інженери з охорони праці в нашому цеху використовують підходи, які базуються на довірі, а не на вистежуванні порушників. Свою ефективність довели обходи, під час яких керівники цеху разом з працівниками управління з охорони праці виявляють небезпеки, обмінюються інформацією з робітниками. Це бесіди, які дозволяють встановити міцні щирі зв’язки та виявити недоліки з метою їх подальшого усунення. Майстерно знаходять спільну мову з працівниками інженер з ОП Ігор Челешков та начальник відділу ОП Олексій Курочка».

Маршрут одного з обходів лежить відділенням виливниць цеху підготовки составів. Там багато небезпек: електромостові крани, виливниці з температурою 180-260 градусів, залізничні колії, якими рухаються поїзди. Олексій Курочка та Олександр Наконечний підходять до одного з робітників, усміхаються, отримують усмішку у відповідь, тиснуть співбесідникові руку. Зав’язується розмова.

«Особисто я перед спілкуванням з людиною уявляю, що це мій давній добрий знайомий чи знайома, – ділиться лайфхаком Олексій. – Це у більшості випадків дозволяє одразу прибрати умовні бар’єри і почати невимушену бесіду. Цікавлюсь, як людина себе почуває, і не навантажую запитаннями з охорони праці з цифрами та визначеннями. Запитую, які є проблеми з безпекою на робочому місці, і як я можу допомогти їх вирішити? Які є актуальні ризики? Ненав’язливо нагадую основні правила безпеки. Якщо людина зрозуміє, що я не хочу притягнути працівника до відповідальності, а бажаю допомогти, то сприйме мої поради й поділиться наболілим. Наприклад, від людей з різних цехів ми дізналися про негаразди з кондиціонерами на деяких кранах. І вже зараз, не чекаючи літньої спеки, працюємо разом з керівниками цехів над усуненням цієї проблеми».

Звичайно ж, стереотипи в одну мить не зламати. Якщо багато років поспіль співробітник з управління охорони праці сприймався працівниками «мисливцем» за порушниками, то для багатьох важко одразу повірити у щирість, відвертість та дружність подібних бесід. Але поступово довіра виникає.

«В ЦПС я працюю вже 23-й рік, – розповідає бригадир двору виливниць Едуард Ковтун. – Дійсно, я приємно здивований спілкуванням із фахівцями з ОП протягом останніх місяців. Вірю, що люди хочуть розібратись і допомогти. Тому охоче ділюся з ними інформацією, проблемами. Бо не хочеться до лікарні. Хочеться без травм повертатися додому».

Про культуру безпеки праці – просто і з прикладами з електроремонтного цеху.

Культура безпеки праці – це сукупність переконань, уявлень та цінностей, які поділяють співробітники щодо ризиків у середині організації.

Це далеко не найскладніше та найнезрозуміліше визначення, яке можна знайти у підручниках та на теренах інтернету. Директор департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології Жанбек Єсмаханов пояснив це набагато простіше: «Культура безпеки праці – це коли людина працює, дотримуючись правил і вимог з охорони праці усвідомлено, навіть коли її ніхто не контролює». Формування цієї культури у працівників має допомогти підприємству у досягненні нульового травматизму.  

Тетяна Волошина працює в електроремонтному цеху вже більше 40 років,  28 з них – майстром відділення обмотки дільниці ремонту електричних машин технологічних агрегатів. Колектив відділення ремонтує електродвигуни потужністю від 22 до 250 кіловат для доменних, сталеплавильних цехів, рудозбагачувальних й агломераційних фабрик та ще багатьох виробничих підрозділів. За її керівництва у відділенні – нульовий травматизм. Безумовно, цьому посприяв рівень культури безпеки праці, вже сформований у колективі. Але Тетяна зізнається, що є ще над чим працювати.

«Внутрішню потребу працювати без порушень ми формуємо разом протягом багатьох років, – говорить Тетяна Волошина. – Звичайно ж, порушення є. Але навмисно мої люди того не роблять. Колектив досвідчений. Кожен знає як і вміє працювати безпечно. Небезпек багато. Це обладнання під електронапругою, електромостові крани, заїзд автомобілів у цех для завозу та вивозу електродвигунів тощо. Щодня нагадую про небезпеки, повторюємо правила. Основні порушення: забув хтось вдягти захисні окуляри чи скористуватися відтяжкою-крюком під час супроводу вантажу, який переміщується краном. Причиною цього стає елементарна неуважність».

Для того, щоб подолати неуважність, треба налаштуватись на робочий лад. У Тетяни свої методи налаштування, якими вона охоче поділилася.

«Вдома, перед поїздкою на роботу, я молюся за себе й за своїх працівників, щоб зміна пройшла без травм, – розповідає Тетяна Волошина. – А коли вже їду в транспорті, то налаштовую себе. Згадую ризики, міркую, як їх взяти під контроль, як діяти, щоб не наражатися на небезпеку. А далі на змінно-зустрічних зборах налаштовую підлеглих. Обговорюємо безпечні способи роботи, основні правила. А перед роботою даю установку: якщо відчуваєте, що далі продовжувати виробничий процес небезпечно, то зупиніть роботу, зверніться до мене, і ми разом розберемося. Якщо ж мене немає у цеху, зверніться до іншого майстра, заступників чи навіть начальника цеху. Ніхто не відмовить у допомозі. У нас у цьому плані все дружно».

Тетяна достеменно знає свій колектив з 15 людей. У кого які здібності, таланти, характер. Відповідно до цього вона розподіляє роботи між працівниками. Майстер вважає, що це допомагає не лише ефективно виконувати завдання, а ще й уникнути зайвих стресів.

«У кожного є схильність до тієї чи іншої виробничої операції, – говорить вона. – Я це обов’язково враховую. Якщо у людини щось не дуже виходить чи не дуже відповідає її характеру, я дам їй іншу роботу. Стреси не потрібні, особливо зараз, коли війна. І спілкуватися з людьми намагаюсь доброзичливо. Розуміють без слів. Але якщо вже я сказала «Зайдіть у кабінет до майстра», то знають, що порушення серйозне, і там усмішок не буде. Але таке нечасто буває і, як правило, більше не повторюється. Отак поступово разом формуємо відповідальність до безпеки праці – власної та тих, хто працює поруч».

Віталій Ткаченко, електрослюсар ЕРЦ:

– Інколи працівники порушують правила свідомо, бо хочуть швидше виконати роботу. Особливо, коли не встигають. Є такі моменти, коли доводиться виконувати не лише свою роботу, бо людей мало. Отут і виникає спокуса зробити щось швидше, навіть коли це тягне за собою порушення. Якщо буде достатньо людей, то ця проблема зникне, я вважаю.

Тетяна Ющенко, електромонтер ЕРЦ:

– За порушення правил з ОП мене карали всього одного разу. Мені треба було заглянути подивитися стан обмотки електродвигуна, і я зняла захисні окуляри, бо в них майже нічого не було видно. Ніякої небезпеки, що щось потрапить в око, не було, я вважаю. Але колишній інженер з охорони праці був тут як тут зі своїм фотоапаратом. Останнім часом такого немає, працівники ОП наче доброзичливі. Але взагалі негативне ставлення так швидко не проходить. Людей не треба карати з кожного приводу. Якщо поговорити, пояснити, а за щось гарне ще й заохотити, то працювати хочеться завзято й без порушень.

Андрій Похлеба, начальник відділу з ОП ЕД та ЦДУР:

«Культура безпеки – це розуміння кожним працівником, які ризики присутні на робочому місці, та як можна їх уникнути, а також коли працівники слідкують, щоб інші виконували роботу безпечно.  Я вважаю, що культура безпеки повинна починатися не з початку робочого дня, а з дому. Мене завжди дивувало, як людина, прийшовши на роботу, починає палити, залишати безлад після себе, купу сміття та бруду на своєму робочому місці? Вдома вона ж так не робить? Якби працівники ставилися до своєї роботи хоча б так, як вони це роблять у себе вдома, рівень безпеки значно підвищився б».