З 20 червня 2022 працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» і ЛМЗ в рамках акції «Стоп алергія» можуть безкоштовно отримати набір медикаментів від страхової компанії «Країна».
Коли? Понеділок – п’ятниця, з 9:00 до 14.00.
Де? Каб. 311 поліклініки метвиробництва.
Бажано мати: висновок лікаря-алерголога або отоларинголога (при наявності).
До набору медикаментів входить:
«АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжує виконувати екологічну програму та свої зобов’язання перед містом. Це стосується і пилопригнічення на виробничій території та вулицях житлових масивів у зоні впливу діяльності підприємства.
З маршрутами руху поливозрошувальних автомобілей можна ознайомитися тут.
15 червня в Україні відзначають День захисту людей похилого віку, щоб привернути увагу суспільства до проблеми зловживань та упередженого ставлення до людей цієї вікової категорії.
Всесвітня організація охорони здоров’я визначає людиною похилого віку особу старшу 60 років. Але чи всі люди 60 плюс почуваються «похилими»? Чи всі вважають, що єдиний вибір для цього віку – лавка біля під’їзду? Здається, що ні. Працівники та ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг» не згодні вважати себе похилими, а навпаки – почуваються непохитними, міцними, активними. Вік – це досвід, відмінні професійні навички, мудрість та надзвичайна жага до життя. Це, звичайно, не скасовує необхідності ставитися до літніх людей з повагою, як і до всіх людей в принципі. Але якщо вже і йде мова про вік – то було б непогано назвати цей день Днем літніх людей. От почитайте, що вони самі говорять.
– Не один десяток років працюю з деревом і дуже люблю цей природний матеріал. Тому і про себе можу сказати: тілом міцний, наче дуб, а за характером гнучкий та м’який, наче липа. Сам дивуюся, що за певними віковими категоріями вважаюся людиною похилого віку. Але ні, називайте мене справжнім чоловіком! Зараз я саме в цій категорії і змінювати її не збираюся.
Щодня прокидаюсь о 4-й годині ранку та отримую від природи заряд бадьорості. А далі – поспішаю до рідного цеху. Я модельник, цілий день на ногах, але втомлююся лише від «нічогонероблення». Секрет моєї молодості у 60 плюс – в роботі, родині, улюбленій дачі та книжках. В мене зараз золотий час, коли діти виросли, сил достатньо, досвіду багато, а бажань ще більше.
Не уявляю, що я не буду працювати, що буду сидіти та щось там буркотіти собі під ніс, постійно жаліючись на здоров’я. Вік не в паспорті, а в голові. А там в мене ще юність гуляє. Сил вистачить ще не на одну пригоду! Та й мої знайомі-однолітки теж такі. Тому, мабуть, до іншої категорії нам всім треба. До тих, хто має сили та бажання жити «на всі сто»!
– Для мене похилий вік – щось абстрактне, що не залежить від віку фізичного. Я частенько від імені ради ветеранів телефоную людям – вітаю зі святами, розпитую про здоров’я, чим допомогти. Набираєш номер іноді і думаєш, чи візьме слухавку людина, адже 90 років, як не крути. А звідти бадьорим голосом тобі рапортують, як на городі поралися, як правнуків зустрічали минулого тижня. А другий раз набереш: людині ледь за шістдесят, а звідти лише нарікання на життя, сусідів, родичів… А голос, якби ви чули – нещастячко.
У нашій раді ветеранів ми жартома вирішили, що похилий вік дорівнює 90-річчю, а декого він і в сто оминає. Тому самі живемо активно і якомога більше ветеранів підприємства намагаємося залучити. Наприклад, у мене справжнє щасливе життя почалося в п’ятдесят. Я зустріла чоловіка своєї мрії. І от вже багато років живемо ми з Сергієм душа в душу. Він також наш ветеран, залізничник. Постійно кудись йдемо, щось робимо разом, спілкуємося, радіємо всьому навкруги. Дивують люди, які днями сидять на лавках і бідкаються. Лише тих шкода, кого на ті лавки посадили хвороби. Тому хочу сказати молоді: дбайте про своє здоров’я вже зараз і прокачуйте у собі оптимізм, і тоді про похилий вік можна забути!
– Зі своїх 62 років 17 я пропрацював на нашому підприємстві. Про вік згадую, лише коли заглядаю у свій паспорт. Адже в душі мені не більше 30. А те, що за віковими категоріями мене «записали» до людей похилого віку, взагалі не можу сприймати. Я, як Карлсон казав, «чоловік у розквіті сил». Щоб тіло відповідало стану душі, ранок починаю з розминки, потім холодний душ, сніданок і вперед – допомагати людям. Зараз це моя робота, адже я голова цехового комітету шахтоуправління гірничого департаменту, а отже зустрічаюся з людьми, говоримо, вирішуємо, як і чим допомогти. Мене тішить, що я у своєму досвідченому віці часто допомагаю значно молодшим не лише словом, а й фізично. Наприклад, якщо треба розвантажити цінний вантаж з волонтеркою, я й з цим допоможу. А у вихідні сідаю на велосипед і гайда 25 км до батьківської хати у Калинівці, а там город і будиночок.
Вважаю, що «похилий вік» – це про знесилених, виснажених і немічних. Хіба я такий? Коли запропонували взяти участь у фотосесії працівників для святкового календаря, що мав вийти до 8 Березня, то погодився. Певно, ще й зовні нічого виглядаю? Тож 60 плюс – це лише розквіт та жага жити та діяти. Тому змінюйте ці категорії, я на лавку в доміно грати точно ще не скоро зберуся!
– Зовсім себе не вважаю людиною похилого віку, а навпаки – почуваюся юним, навіть, зеленим. Полюбляю риболовлю, особливо на Каховському водосховищі. Відчуваю силу та енергію, хоча й довелося чверть віку дуже важко працювати. Наша бригада розвантажувала вагони з усім, що потрібне для роботи доменних печей. Кокс, окатиші тощо. Інколи на дільницю в допомогу посилали працівників з інших цехів, то навіть шахтарі тікали. Але, як бачите, я досі бадьорий і ще не хилюся. На дачу (а це кілька кілометрів від дому) їжджу на велосипеді, а звідти ще й урожай везу: полуничку, черешні… та все, адже землі 12 соток, тому на все вистачає. А сьогодні ще й мед звідти повезу, ох, і смачний він у нашого голови кооперативу.
Як почалася війна, на третій день пішов записуватися до Тероборони. А там бажаючих – сила-силенна! З таким народом нашу Україну нікому не здолати! Мені й кажуть: «Чуєш, дядьку, почекай, ти ж бачиш, скільки охочих, твоя черга ще не прийшла». Приїхав я додому і перерахував місячну пенсію на оборону країни. Як зберегти життєву енергію, спитаєте ви. По-перше, якомога більше рухатися. По-друге, не замикатися у собі, більше спілкуватися, знайомитися з новими людьми, і тоді похилий вік не наздожене.
«Металург» бажає усім літнім та міцним – здоров’я та непохитної віри у свої можливості!
Як війна позначилася на житті підприємства, вплинула на робочі процеси, керування командою та як компанія адаптується до нових умов – ми поговорили з директором департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» Юлією Заболотною.
– Юліє, більше ніж 100 днів війни показали, як ми можемо працювати в екстремальних умовах. Що було найважчим за цей час, якщо говорити про персонал?
– Якщо говорити про себе особисто, то для мене важкими були два аспекти. По-перше, організаційний – коли треба було зрозуміти, як працювати в екстремальних нових умовах, хто залишається на підприємстві, хто йде на простій, хто займається якимись спеціальними проектами, кого відпустити у відпустку. А другий аспект, звичайно, емоційний. Потрібно було підтримувати контакт із командою, спілкуватися, зберігати рівень оптимізму як власний, так і колег. Оце, мабуть, було складно для мене.
– Рішення призупинити виробництво залишило вдома багато наших працівників. Які дії були спрямовані на збереження колективу?
– Звичайно, головне завдання зараз для підприємства – це вижити та зберегти колектив. Я хочу нагадати, що у березні всі працівники повністю отримували зарплату. Крім того, люди отримували премію 30% за те, що виходили працювати. У квітні та травні вже умови були інші. Проте люди продовжували отримувати повністю зарплату, а ті, хто перебував на простої, отримували 2/3 базової зарплати. Я вважаю, що якщо порівняти з тим, що відбувається в інших компаніях і як вони справляються з цими проблемами, ми справляємось досить непогано.
– Скажіть, чому скасували дистанційну роботу? Адже більшість тих, хто працює дистанційно, це жінки з дітьми, які евакуювалися.
– Так, справді, було ухвалено рішення про те, що всі співробітники мають працювати на робочих місцях – як на виробництві, так і в офісі. Хочу нагадати, що під час карантину через ковід більшість співробітників так само виходила на роботу із солідарності зі співробітниками виробничих підрозділів. Те саме ми хочемо повернути сьогодні. Нам треба бути солідарними з тими людьми, які у цей складний момент продовжують працювати та відновлюють виробництво. Тому буде справедливо, якщо всі перебуватимуть в однакових умовах, у цьому випадку – на робочому місці.
– За цей час відбулись деякі зміни у менеджменті підприємства. Яка була їхня ціль?
– Деякі топменеджери вирішили залишити компанію з різних причин: і тому що йде війна, і вони не впевнені, чи потрібно їм повертатися в Україну, і також з особистих та сімейних причин. Функції, які залишились без топменеджерів, були підпорядковані тим керівникам, які постійно залишалися в Кривому Розі та підтримували роботу виробничих підрозділів – Артему Філіп’єву та Сергію Плічку. Нещодавно вийшов на роботу новий директор з логістики Андрій Мягков, поки що він буде підпорядковуватися Джозефу Ксапо, доки триватиме його адаптаційний період. Потім, швидше за все, структура підпорядкування зміниться. Але поки що так динамічніше, ефективніше і правильніше.
– Сьогодні близько 2 тисяч працівників захищають нашу країну в лавах ЗСУ або Тероборони. Як ми їм допомагаємо?
– Усі, хто зараз несе службу в Збройних силах України, Теробороні або служить за контрактом, продовжують отримувати свою базову зарплату. Крім того, за цими працівниками зберігаються робочі місця. Ми прийняли людей, які їх заміняють, але тільки-но наші співробітники будуть готові повернутися до компанії та продовжувати роботу, ми готові прийняти їх. Ми гарантуємо їм і роботу, і зарплату.
– Поступово підприємство відновлює виробничі процеси і більше працівників повертаються до цехів. Чи може «АрселорМіттал Кривий Ріг» забезпечити хороші умови праці для всіх, враховуючи побут і харчування? І як щодо питання безпеки?
– Підприємство зараз робить усе можливе для того, щоб люди працювали у хороших умовах. У нас продовжують працювати їдальні у цехах, люди приходять на робочі місця до офісів, виробничих підрозділів та працюють у звичайних умовах. З огляду на побут там зараз навіть краще стало, адже була можливість навести лад, щось підремонтувати, підфарбувати, оновити в той час, коли деякі виробничі підрозділи не були задіяні на 100 відсотків.
Що стосується безпеки, у нас є бомбосховища, куди люди можуть ходити під час сигналу повітряної тривоги. Є спеціальна процедура, якої ми дотримуємося при сигналах повітряної тривоги.
– Департамент з персоналу провів переатестацію робочих місць в цехах. За її результатом, працівники деяких професій тепер не отримують молоко. Можете прокоментувати цю ситуацію?
– Справді, була проведена атестація, і за її результатами ми залишили видачу молока лише для тих позицій, де є шкідливі фактори і яким належить видача молока за законодавством. Хочу нагадати: до цього моменту ми видавали молоко 16 тисячам працівників. Здебільшого це була добра воля компанії. Після атестації ми призупинили видачу молока 40 відсоткам з цих працівників. Треба уточнити, ми не скасували видачу, а лише вимушено зупинили її на воєнний час. Це дає компанії можливість заощадити якісь кошти та пустити їх на важливіші для виживання підприємства завдання.
– Чи є зараз на підприємстві актуальні вакансії? Як можна порівняти ситуацію з наявності вакансій з довоєнним часом? Скільки часу займає процес працевлаштування?
– Так, вакансії є. І ми досить активно приймаємо людей на роботу. Лише у травні ми працевлаштували 82 людини. Актуальними залишаються виробничі вакансії: помічники машиністів, водії, електромонтери, електрозварники, люкові, двереві. Ці люди нам завжди потрібні.
Зазвичай, працевлаштування на виробничі вакансії відбувається швидше, ніж на керівні посади. В середньому, працевлаштування триває від тижня до двох, з урахуванням перевірок, медогляду. – Якщо є необхідність навчитися працювати на певній спеціальності, це навчання починається вже після того, як людина прийнята на роботу, звичайно, це навчання безкоштовне.
– Зараз до міста приїхало багато вимушених переселенців з міст, де тривають бої. Багато з них шукають роботу? Скільком переселенцям компанія допомогла працевлаштуватися?
– З початку війни ми взяли на роботу 22 переселенці з Маріуполя, Мелітополя, Краматорська, Херсонської та Запорізької областей. Раніше ці люди працювали на таких підприємствах, як «Приазов’я», «Азовспецмонтаж», шахта ім. Сургая, «Азовсталь», Авдіївський коксохімічний завод, «Меткомінвест». Тобто ці люди прийшли з тієї самої галузі, вони знайомі з виробничими процесами, які відбуваються на нашому підприємстві.
– Поясніть, будь ласка, чи може працівник брати відпустку 24 дні, якщо ці дні в нього є?
– Звичайно, якщо працівник заробив стільки днів відпустки, і якщо є погодження з безпосереднім керівником, то, звісно, він може брати 24 дні відпустки. Але хочу наголосити, це питання треба погоджувати з керівником, який приймає рішення про виробничу необхідність та присутність цього працівника на робочому місці.
– Зараз літо. І чи буде підприємство цього року надавати тимчасову роботу молоді? Або стажування?
– Так, узгоджено кілька вакансій стажистів. Ми продовжуємо пропонувати стажування у нашій компанії та готові розглядати заявки від молоді. І коли вони потрапляють до нас на стажування, на них поширюються всі правила (якщо говорити про питання безпеки, наприклад), які існують у компанії і яких дотримуються всі інші наші співробітники. Між ними немає жодної різниці.
– У воєнний час складно планувати надовго. Але все ж – які цілі у сфері управління персоналом ви зараз ставите?
– Для компанії зараз дуже важливо вижити, втриматися, пережити цей складний час, а також зберегти колектив. Зберегти той рівень знань, професіоналізму та експертизи, який вже накопичено. Від себе особисто хочу побажати всім вірити в нашу перемогу, підтримувати насамперед себе у добрій фізичній та психологічній формі, допомагати всім, хто чекає і кому необхідна ця допомога – і на особистому рівні, і колегам, і тим, хто робить все, щоб ця перемога настала якнайшвидше.
У міксерному відділенні конвертерного цеху техогляди та періодичні ремонти газоочисного обладнання тепер можна виконувати без виробничих втрат. А ще – безпечно для працівників. І все це завдяки новим відсічним клапанам газоходів електрофільтрів.
Головне завдання електрофільтрів – щоб графіт та металомісткий пил, які утворюються під час заливу чавуну в міксер з чавуновозних ковшів і зливу з міксера до ковша, не потрапили назовні. Це дуже важливо для екології. У міксерному відділенні конвертерного цеху за це відповідають батарейні циклони, електрофільтри та димососи газоочисток.
Через солідний вік відділення (а йому вже майже 60 років) і через те, що електрофільтри газоочисного обладнання теж вже працюють понад 20 років, їхнє «самопочуття» вимагає особливого контролю і систематичних планових ремонтів.
Коли підприємство працювало у звичайному режимі, такі операції виконувалися щомісяця. При цьому доводилося на декілька годин повністю зупиняти одне з двох міксерних відділень і майже на 50 відсотків знижувати обсяги виробництва в цеху, а це означало чималі фінансові втрати. Після встановлення нових відсічних клапанів проблему вирішили.
За словами заступника начальника конвертерного цеху з електроустаткування Сергія Петренка, за часів будівництва міксерного відділення про клапани не йшлося, адже вони не були передбачені початковим проектом.
«Газоочищення – це послідовна схема. Циклони газоочистки вловлюють графіт, а електрофільтри – металомісткий пил, – пояснює Петренко. – Потрібно, щоб газоочисне обладнання працювало без збоїв. Раніше, коли нам необхідно було оглянути електрофільтри або промоніторити стан обладнання та виконати планово-попереджувальні ремонти, доводилося зупиняти все відділення. А зараз ми можемо відсікти певну ділянку, а на іншу спрямувати все навантаження і без втрат проінспектувати та за потреби відремонтувати електрофільтри та циклони. До того ж, ці роботи стали безпечнішими. Усі шкідливі потоки надійно перекривають нові клапани, а біля них за новим проектом встановили безпечні майданчики для їх обслуговування».
Цікаво, що ці клапани стали ще й абсолютно новим проектом для цеха металоконструкцій Ливарно-механічного заводу, який виготовив їх разом з ремонтно-механічним цехом № 2.
Ремонтники кажуть, що це завдання було не з легких. Адже такі роботи цех виконував вперше, а ще за розміром клапани – трохи більші за три метри в діаметрі, тому навіть транспортування їх та майданчиків для обслуговування до міксерного відділення стало іспитом.
Змінний майстер основного виробництва ЦМК Руслан Бєляєв розповів, що важливо було не лише точно вирізати частини деталей клапанів, а й правильно їх з’єднати, тому що найменше відхилення від параметрів, кожен нерівний зварний шов означав би вже непрацюючий клапан, а далі й все газоочисне обладнання. «Над цим замовленням працювали найкращі бригади котельників-збиральників Олександра Куліка та Андрія Некряча, електрозварник Руслан Бортюк, тож все вдалося зробити якісно та вчасно за вісім змін. В нашому цеху ці деталі пройшли повний шлях від креслення до готового виробу. А ми ще раз довели, що цех впорається з будь-яким найскладнішим замовленням», – з гордістю каже Бєляєв.
На даний час працівники центрального департаменту з утримання та ремонтів підприємства вже змонтували відсічні клапани електрофільтрів. Ще триває монтаж майданчиків для обслуговування, щоб за першої ж потреби міксерне відділення включилося у робочий процес у звичайному режимі.
Мешканець миколаївських степів Євгеній Копосов потихеньку звикає до залізничних гудків, стукоту колес та промислової музики цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Рятуючись від війни, Євгеній нещодавно разом з родиною переїхав до Кривбасу та влаштувався на роботу до залізничного цеху № 2 нашого підприємства.
Зараз Копосов проходить стажування, вчиться на помічника машиніста тепловозу. За півроку планує опанувати ще й професію складача вагонів. Як він сам жартує, його життя – це постійне навчання. А раніше на рідній Миколаївщині він працював на заводі, де виробляли якорі для суден, був охоронцем, підприємцем, трактористом та комбайнером у своєму рідному селі Сергіївка Баштанського району.
«Щовесни я сідав на трактор, сіяв та обробляв поля. Ми вирощували пшеницю, ріпак, ячмінь. В середині літа пересідав на комбайн і збирав урожай. Потім знову пересідав – вже до автомобіля і привозив до села різні товари, харчі. Роботи не боюся», – говорить Копосов.
Війна застала Євгенія саме під час чергової поїздки, коли з Миколаєва привіз до села рибу. Від сусіда дізнався про початок воєнних дій і спочатку не повірив у це. Та коли подивився новини, побачив у районі черги біля автозаправок та банкоматів, почув розмови стурбованих цією звісткою людей, то зрозумів, що в Україну прийшла біда. Вже наступного дня Євгеній організував у селі самооборону.
«Спочатку відгукнулося лише 12 чоловіків. Усім здавалося, що війна десь там, далеко, – продовжує Євгеній Копосов. – Та коли до села привезли перших двохсотих, наших друзів-сусідів, то цього ж дня охороняти село прийшло вже 64 чоловіки. Мисливці взяли з собою зброю, звичайні селяни – ножі, сокири, одним словом те, що було. Організували світломаскування, попередили мешканців села, щоб ті після шостої вечора не виходили на вулицю. Патрулюючи вночі, ми орієнтувалися на гавкіт собак. Одразу йшли туди і дивилися, в чому причина. Потім люди нам казали, що завдяки охороні вони могли вночі спокійно спати. Але цей спокій тривав недовго – в поля біля села почало прилітати».
Ввечері 24 березня тероборонівці під час чергування побачили на дорозі багато військових і здалеку не могли зрозуміти, чи то наші, чи окупанти. Військові теж звернули увагу на людей з рушницями, і також не підходили. Євгеній запропонував почекати до ранку і влаштувати перевірку відомим словом «паляниця». З першими променями сонця до них прийшли розвідники. Виявилося, що це були наші хлопці з Волині. Роззнайомилися, поділилися один з одним харчами, теплими речами, цигарками. Військові порадили мешканцям їхати з села, адже бої точилися вже за 30 кілометрів.
«Із жінкою ми вирішили не поспішати покидати рідну домівку, бо це дуже важко, – розповідає Євгеній. – Але за декілька днів почалася евакуація. Я й сам на своєму автомобілі перевозив односельців до Кривого Рогу. Під час другого рейсу над нашим селом «гради» літали у прямому сенсі над головами людей. У райцентрі вороги поцілили у школу та у кладовище. Як доїхав додому, не пам’ятаю. Забрав дружину і двох наших діточок. Спочатку поїхали до Кривбасу, а потім до Буковелі. Та всиділи там лише два тижні, дуже захотілося бути ближче до дому. Тим більш, що у нас є житло у Кривбасі. Ми берегли його для дітей. Тепер Кривий Ріг став нам домівкою».
Євгенію пощастило з роботою. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють його родичі, які і порадили йому в пошуках роботи звернутися на підприємство. Тут йому запропонували стати помічником машиніста тепловозу. Влаштувався швидко. Євгеній каже, що професія цікава, він вчиться із задоволенням. Можливо, й надалі залишиться тут, хоча земля, зізнається, тягне додому. «Головне, щоб війна скоріше скінчилася. А все інше буде в порядку», – каже Копосов.