Позначка: арселорміттал кривий ріг

Категорії
Новини

Смаколики до свят

До Різдва та Нового Року діткам, які потребують особливої підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг» передав 1535 солодких подарунків.

Солодкі подарунки на свята – це маленьке диво, якому зазвичай дуже радіє малеча. Діти люблять Різдво та Новий рік, адже для них – це щасливий час казкових сюрпризів та  цікавих зустрічей.

Про те, щоб для особливих діток  новорічні свята були ще смачнішими, як завжди потурбувалося наше підприємство. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» бути чарівним Сантою для дітей з особливими потребами є  доброю традицією, і навіть повномасштабна війна та економічна криза не стали цьому на заваді.

Радість для «сонечок»

У Кривому Розу родини, в яких виховуються діти із синдромом Дауна об’єдналися у громадську організацію «Сонячні діти Криворіжжя». І наше підприємство вже кілька років поспіль є другом «сонечок».

«Наші дітки не уявляють новорічні свята без казки. Щороку «АрселорМіттал Кривий Ріг» стає для них справжнім чарівником, який не тільки  допомагає, а й дарує святковий настрій, приносить дітям приємні солодкі подарунки, – говорить Наталія Мельничук, голова БО «Криворізька міська організація допомоги дітям і людям із синдромом Дауна «Сонячні діти Криворіжжя». – Це треба тільки бачити, як дітки радіють подарункам, коли вони починають розпаковувати солодке багатство. Вони радіють кожній цукерочці, діляться ними одне з одним. Для дітей – це не просто подарунок – це увага, повага та привід від душі порадіти святам. У наш непростий воєнний час це в рази додає оптимізму, як дітям, так і дорослим».

Одні подарунки залишаться тут, а інші поїхали у «відрядження»

На святковий настрій та солодкі подарунки від нашого підприємства завжди чекають учні гімназії № 98, яка має інтернатне відділення (колишній інтернат № 9). Тут виховуються діти-сироти, ті, хто позбавлений батьківського піклування або опинився у складних життєвих умовах.

Щороку напередодні новорічних свят діти чекають у гості своїх давніх друзів – працівників гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Цього року, як завжди, вони приїхали з солодкими подарунками, привітаннями та найщирішими побажаннями миру та вдачі у новому році.

«Подарунки від підприємства отримали усі діти гімназії. Вручення проходило урочисто, за доброю традицією малеча приготувала концерт-виставу для  «шефів» працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг». Через війну дехто з наших вихованців мешкає у місті Іршава Закарпатської області, але і вони не залишилися без солодких подарунків, їх ми відправили «Новою поштою», – розповіла Валентина Жадан, в.о. директора гімназії № 98. 

Смаколики об’єднаним серцям

Солодкі набори у отримали і члени Фонду об’єднаних сердець, який об’єднав родини, де виховуються діти з аутизмом. Вже багато років ця організація займається реабілітацією дітей, веде просвітницьку роботу та підвищує рівень знань у суспільстві щодо проблематики аутизму.

«Нам приємно, що у нас є такі друзі-партнери, які нас розуміють, підтримують та допомагають. Цього року нашій організації виповнилося 10 років, і більшість цього часу «АрселорМіттал Кривий Ріг» є нашим другом. Від імені усіх нас хочеться подякувати за допомогу та можливість порадувати дітей на свята. Крім солодких подарунків підприємство надало транспорт для екскурсійної поїздки до Кам’янця-Подільського. Наші дітки завжди відгукуються на увагу та турботу, яка так потрібна усім нам», – говорить Наталія Пастушенко, голова громадської організації «Фонд об’єднаних сердець».

У новий рік з солодощами і без боргів

Отримали солодкі подарунки і члени громадської організації «Спілка інвалідів». Тут людям з вадами здоров’я допомагають у реабілітації, вирішенні соціальних, юридичних питань тощо. 

«Новорічним подарункам від «АрселорМіттал Кривий Ріг» пораділи і діти, і дорослі, адже у кожному з нас живе дитина, і від свят ми завжди чекаємо чогось приємного, світлого, красивого, – сказала Лідія Данченко, директорка ГО «Спілка інвалідів». – Крім солодощів підприємство зробило нам ще один чудовий  подарунок – погасило борги за послуги  Криворіжтеплоцентралі. Ми неприбуткова організація, маємо приміщення, де ми збираємося, навчаємося, проводимо заходи. Але з часом утворилися борги за комунальні послуги з опалення. А як їх оплатити тим, хто отримує надзвичайно невеликі кошти у вигляді пенсій та виплат за інвалідністю. Це була наша давня проблема, якої тепер немає. Ми дуже вдячні підприємству за це».

Солодкі подарунки під ялинку для вихованців «Сузір’я»

Новорічний експрес подарунків від підприємства завітав і до Криворізької спеціальної  школи «Сузір’я». У школі виховуються та отримують реабілітаційні послуги діти з порушенням слуху та мовлення.

«Ого, які великі коробки!» Це були перші враження наших дітей від подарунків «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Тетяна Подопригора, заступник директора з виховної роботи. – Діти уважно роздивлялися вміст подарунків, а як вони раділи солодощам! Річ в тому, що наші діти дуже творчі, талановиті, емоційні. Вони радіють святам, чекають на них. З особливим нетерпінням вони також чекають на гостей з  «АрселорМіттал Кривий Ріг» – наших давніх друзів та партнерів. Разом ми здійснили багато різноманітних проєктів. Сподіваємося і на подальшу співпрацю. Головне, щоб наступний рік приніс усім нам довгоочікуваний мир, спокій та можливість вільно жити й працювати».

Категорії
Наші люди

Новорічний бліц

Минулий 2024 рік вже став історією, а новий 2025-й тільки входить у свої права. Це гарний час для того, щоб підбити підсумки у будь-яких справах, аналізувати пройдене, а також будувати плани на майбутнє. Кожному з нас хочеться, щоб воно було мирним, найкращим, найяскравішим, найприємнішим.

Про важливі та цікаві моменти у своєму житті, про спогади за минулий рік та очікування на 2025 розповідають працівники нашого підприємства.

«Я знову повернулася додому»

Катерина Гарусь, тунельниця коксових батарей 3, 4 коксового цеху № 1 КХВ:

«Раніше я працювала на першій та другій коксових батареях, а коли їх закрили, мене перевели до іншого цеху КХВ. Мене там дуже гарно прийняли, колектив чудовий, робота цікава. Та все ж хотілося додому, до свого рідного коксового цеху. Знаєте, коли до чогось звикаєш, як кажуть, пускаєш коріння, то переключатися на щось інше важко. І, ось, нарешті у 2024 році я знову переходжу до КЦ. Для мене це була подія року! А у серпні у мене була відпустка і я нарешті змогла «підтягнути» свої домашні справи. Це дуже важливо, жінки мене зрозуміють (усміхається). В іншому – життя стабільне, ми живі та здорові, що в наш воєнний час вже є позитивом. Ми з чоловіком працюємо на підприємстві, а донечка Альона радує нас гарними новинами з Німеччини. Туди вона переїхала на початку повномасштабної війни. На той момент їй було 18 років, а зараз вже 21. Зараз донечка вивчає німецьку мову. Телефоном ми розмовляємо з нею кожен день. Ми з чоловіком радіємо її успіхам, але дуже хочемо, щоб вона знову була поруч. Я згадую, як ми раніше святкували Новий рік, як перевдягалися у різних кіношних персонажів, придумували собі ігри, вікторини. Тепер ці згадки гріють душу. Я хочу, щоб війна скоріш закінчилася, щоб ми більше не чули цих страшних вибухів, щоб не гинули наші люди, не руйнувалися міста. Я хочу скорішої перемоги та миру».

«Я б власноруч відновлювала зруйноване»

Надія Федорова, дозувальниця агломераційної фабрики:

«Найяскравіша подія року, що минає – це моє працевлаштування в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я дозую шихту для виробництва якісного агломерату. Моя робота важка – і фізично працювати треба, і необхідні знання мати, і певні навички. Та зараз це моя стабільність, я можу спокійно працювати, жити та виховувати дітей, адже наш рідний дім зруйнований. Я родом з Луганської області. Переїхала жити у Бахмут, а тут почалося повномасштабне вторгнення. Усі знають, що довелося пережити Бахмуту, там нічого вцілілого не залишилося. Розбомбили і наш будинок, і квартиру. Ми переїхали жити до Кривого Рогу. Насправді ж, це місто не так вже й далеко від Бахмуту. Мені так хочеться додому, я б власноруч відновлювала зруйноване. Головне, щоб війна скінчилася. Та життя продовжується. Незабаром новорічні свята, і ми у родині, звичайно, готуємося до них. У мене двійко дітей, доньці 14 років, а сину 11. Вони ходять до театрального гуртка, виступають. Я була на їхньому спектаклі до Дня Святого Миколая, зраз вони готують Вертеп. Дуже хочу подивитися на це. А ще я хочу, щоб  наступний рік приніс нам мир. Це буде головним нашим бажанням під ялинку».

Захисники повертаються у виробничу родину

Михайло Романішин, змінний майстер СПЦ-2:

«Важкий для нас всіх рік, як і весь час повномасштабного вторгнення. Особливо психологічно. Але є й приємні новини. Хлопці, які захищали нас від агресії, почали повертатися після демобілізації на стан, у нашу виробничу родину. Вони бачили на війні таке страшне, що ми навіть уявити не можемо. Звичайно ж, вони нам не все розповідають. У мене таке враження, що демобілізованим захисникам хочеться швидше все забути і повернутися до мирного життя. На жаль, дехто з працівників стану вже ніколи не повернеться. Вони віддали свої життя за нашу свободу. Багато наших ще воює. Хочеться, щоб ще у цьому році настав мир, і вони до нас повернулися. Це було б найкращим подарунком. Хочу привітати з Новим роком сина Максима, який навчається у Львові, в Академії сухопутних військ. Максиме, синку! Ми з мамою пишаємося тобою за твій вибір. Й тривожимося одночасно. Бажаємо, щоб ти залишався таким же чесним і хоробрим, щоб війна якнайшвидше завершилася, і тобі не довелося використовувати твої знання і вміння у реальних умовах».

2024: під знаком розвитку

Олександр Залєсов, в.о. електрика дільниці дробильної фабрики гірничого департаменту:

«Я прийшов у цех в минулому році стажером, вчився, розвивався, взнав багато нового, дечого навчився. А в цьому році продовжив свій розвиток. Здобув навички вільного спілкування з людьми, яких особливо не було, зважаючи, що два останніх роки навчання у технікумі пройшли в онлайні. Також здобув навички організатора й керівника. Мене призначено в.о. електрика дільниці, а зараз вже запущений процес переведення на цю посаду, чекаю моменту, коли скажуть писати заяву. Це був би гарний подарунок на Новий рік. Мені поталанило з наставниками, і я дякую Ігорю Боярину та Олександру Кузьменку. Особлива подяка моїй мамі Оксані та татові Михайлові, які завжди мене підтримують, допомагають. Дякую вам, мама й тато, найдорожчі мої люди! Щиро вітаю з Новим роком! Здоров’я вам, щастя! Щоб все у вашому житті було гаразд».

«Віримо у перемогу та наше майбутнє!»

Олександр Ягодкін, старший майстер копрового цеху:

«Що позитивне було у цьому році? Ну зараз такий час, що якщо прокинувся живим, якщо є дах над головою, якщо твої рідні й друзі живі-здорові, то це вже чудово. Ми обладнали додатковими засобами безпеки наші перевантажувачі металобрухту, нашу основну, дуже важливу техніку, що підвищило рівень безпеки під час їх роботи. А найбільше позитивних емоцій від того, що онучок Захар росте. Йому вже два роки. Щоправда, вони живуть зараз у Києві, то спілкуємся по телефону та у соцмережах, але це ніяк не зменшує дідову радість від спілкування. Дякуємо ЗСУ за те, що захищають нас, що не пустили ворога в наше місто, завдяки чому ми маємо можливість відносно спокійно жити й працювати. Допомагаємо, чим можемо, донатимо. Президентську тисячу разом з дружиною ми вирішили задонатити нашим захисникам. Хочу привітати з Різдвом та Новим роком доньку Ольгу, зятя Андрія, і звичайно ж, онучка Захара. Віримо у перемогу та наше майбутнє!»

Народження дітей – знак надії на краще

Олена Вавренюк, старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ:

«Згадую цей рік і бачу яким він був різним. Звісно, він був непростим. Емоцій вистачало. Це і постійна тривога через обстріли, горе та біль за загиблими, як військовими, так і мирними людьми. Мені пощастило, що всі мої рідні живі, що всі здорові. Але душа болить за усіх українців. Втім я впевнена, що нас не зламати, що кожна наша втрата не залишиться без відповіді ворогу.

І на роботі було не просто. Я працюю у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. На щастя, замовлень у нас вистачало, більше б фахівців, адже чоловіків мобілізують і їм на зміну стаємо ми, жінки. Допікають і прильоти по енергоструктурі. Проте українці надзвичайно сильні люди і своєї мети досягають завжди. Тож ми переможемо, це точно, бо це і є нашою головною метою!

Та все-таки хотілося б сказати року, що минає, – дякую. Адже зі мною поруч була моя родина: чоловік та синочок. До речі, мій чоловік працює зі мною у цеху, тож усі виробничі проблеми вирішували та долали разом. Світлою подією для нашої родини стало народження племіннички Варі. Народження дітей – це завжди знак та надія на краще.  

У цьому році нам попри всі випробування вдалося з’їздити на короткий відпочинок до Одеси. Він був екстремальним, бо на цей час прийшлися активні прильоти по цьому місту, але радість сина від купання у морі перекрила усе. Восени ми відпочили в Яремче. Краса наших Карпат вражає та дарує хвилини справжнього релаксу. Тож приємних хвилин було багато, і за це я вдячна року, що минає. Зараз мені дуже хочеться зібратися усією родиною за новорічним столом і підняти келих за Перемогу. Хай ця мрія здійсниться скоріше. Якби там складно не було, але я точно знаю, що 1 січня ми підемо сім’єю вітати наших батьків та рідних, а родина у нас чималенька. За столом збирається не один десяток людей. І будемо вітати усіх з Новим роком. Я кожному бажаю, щоб ми завжди відчували силу нашого народу і гордість від того, що ми українці! Щоб скоріше настав мир, щоб всі наші захисники та захисниці повернулися додому, і наш завод знову нагадував вулик, де кипить робота, де працюють найкращі люди, які усміхаються одне одному і відзначають теплі родинні свята. Хай буде саме так!»

Категорії
Новини

Теплі зустрічі під Новий рік

Справжній символ майбутнього, надія і впевненість, що у наступному році точне все зміниться на краще – це радісні дитячі оченята та дзвінкий сміх, який справжньою новорічною музикою лунав у Палаці культури металургів. Саме тут протягом кількох днів проходили «Різдвяні зустрічі у казковому палаці» для усіх діточок працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», ЛМЗ та «Стіл Сервісу».

Організатори свята – працівники департаменту з комунікацій подбали про те, щоб навіть за умов воєнного часу свято завітало до маленьких криворіжців. У цьому їм активно допомагали працівники Палацу культури металургів та молодіжної спільноти підприємства «3Dільниця». Протягом 10 новорічних ранків 600 дітей працівників підприємства змагалися у різноманітних конкурсах, співали пісні, розповідали віршики Святому Миколаю, боролися за перемогу з силами зла, ділилися своїми мріями, брали участь у майстер-класах зі створення новорічних героїв з паперу, фарб, прикрас і Чупа-чупсів. І, найголовніше, бодай на декілька хвилин забували про всі негаразди і тривоги та просто раділи від душі можливості погратися, повеселитися, позмагатися і побути у казці, яка у ці дні оселилася у Палаці культури металургів.

«Ми такі задоволені цим святом, що й словами не передати, – говорить Анастасія Лавренко юрисконсультка департаменту з правових питань. – Я прийшла зі своїми дітками – Софійкою та Федором. Такі заходи потрібні і нашим діткам, і нам. Я сама колись займалася у гуртку у цьому Палаці культури. Мені хотілося знову опинитися тут. А для дітей можливість порадіти та відволіктися – це найкращий подарунок. Всі ми віримо у дива, всі ми надіємося і загадуємо бажання. Новий рік – це особливе свято. У нас в родині ми його відзначаємо всі разом, для дітей навіть справжні квести вигадуємо з пошуку подарунків. Дякуємо нашим захисникам та захисницям, що в нас є можливість і це свято наразі зустрічати у себе вдома».

Під час свята під дахом палацу точилися справжні снігові баталії. Святкова естафета з кидання іграшкових снігових кульок, здається, сподобалася не лише дітям, а і їхнім батькам. Малеча змагалася, а батьки щиро вболівали. Позитиву вистачило на усіх. А поетичні баталії та конкурс святкових пісень не залишив байдужим нікого. Весело було усім, а на додачу й солодкий майстер-клас. Він дуже сподобався Діані Салівон, батько дівчинки Сергій працює на нашому підприємстві і дуже любить свою донечку, і балує її солоденьким, зізналася Діана. «Мені дуже сподобалося свято, –  розповіла Діана. – Я тут  і набігалася, й натанцювалася, а майстер-клас, то взагалі клас! Адже я дуже-дуже люблю солоденьке, а він був з цукерок. Тож  і красиво, і смачно в мене все вийшло. Дякую мамі та тату, що мене сюди привели».

А ось Насті Улітич сподобалися командні змагання, бо зараз не так вже й багато можливості погратися разом із дітками, а дівчинці цього дуже не вистачає, тож на Різдвяні зустрічі вона, зізнається, просто летіла на крилах.

Родина Ємченків: мама Ірина та тато Василь працюють на підприємстві. Коли дізналися про свято для дітей, то одразу ж поспішили зареєструватися, адже кожна зустріч з метою безпеки була обмежена за кількістю учасників. У Палаці культури спеціально обладнали місце, куди можна було всім спуститися під час тривог, про це подбали працівники «Стіл Сервісу».

«Ми вдячні усім за таке свято, – говорить Ірина Ємченко. – Це прекрасна можливість нашій малечі порадіти та забути про тривожне сьогодення. Ми прийшли з дітьми. Моєму сину Данилу 12 рочків, а донька Аліса ще зовсім маленька, але вони обидва так чекали на це свято. Ніхто у наших дітей не має права відібрати можливість радіти, гратися і мріяти. Тому ми обов’язково відзначатимемо новорічні свята усією родиною. Вже й подарунками запаслися. Дякую організаторам за хвилинки позитиву, нашим захисникам за можливість жити і працювати. І всім бажаю не втрачати віру в дива, вони трапляються, вони є. І наші герої-захисники – це диво. Їх міць, їх витримка, їх захист – це найкращі подарунки усім нам. А дитячий сміх і от такі теплі зустрічі – це те, за що вони воюють, це те, що дарує нам надію і впевненість, що життя триває. Всім бажаю миру, тепла в домівках і серцях, хай 2025 рік стане для нас усіх переможним!»

Ще більше фото на яких можна побачити себе дивіться за посиланням: https://fex.net/uk/s/xnbvkda

Категорії
Новини

Олів’є з шампанським у яскравому велошоломі десь в Карпатах у Нью-Йорку

Приблизно так описав би святкування Нового року нині модний штучний інтелект, обробивши новорічні анкети наших читачів. Нагадаємо, що анкетування було проведено корпоративними комунікаціями підприємства напередодні Різдва на сайті metalurg.online, в газеті «Металург» та у соцмережах «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Для більшості учасників анкетування Новий рік, перш за все, яскравий. А ще переможний, чарівний, казковий, святковий, радісний, мирний і з надією на краще, що не дивно, зважаючи на часи, у які нам довелося жити. Для декого — це свято з ароматом мандарин, для когось — сповнене мрій та надій. Ну а для одного з нас — свято, на яке вистачає коштів, зароблених важкою працею. Таке життя.

Друге питання було про обов’язкові страви на новорічному столі. І тут відбувся батл, в якому помірялися силами традиційна трійця — олів’є, крабов’є і «шуба» — проти відносно свіженького суші та екзотичного вай рара (щось новеньке винайшли?). Новорічного дива не відбулося, і більш досвідчені страви послали новачків в глибокий нокаут. А ще у перелік обов’язкових потрапили холодець, салати «Цезар» і «Грибна галявина» та цілий зоопарк у вигляді форелей, скумбрій, курчат, качок, гусей та інших смачних тваринок — смажених, тушкованих, під соусом… А для вже відомого нам учасника — це картопля, яка за його розрахунками піднялася у ціні на 347 відсотків!

Чим же запиватимуть анкетувальники всю цю смакоту? Беззаперечний лідер — родич нашого символу року, тобто Змії. І це не удав і не дракон, а шампанське, бо воно також полюбляє пошипіти та побризкатись. У тренді також узвар, компот, ситро з лимонадом, сік, вино, водичка. Але то все для слабаків, бо дехто запиває смаколики горілкою і на слабше не згоден!

Серед прикрас для ялинки найпопулярнішими були ялинкові іграшки. Як то кажуть: «Л» – логіка. У багатьох на новорічній красуні засяють гірлянди, цукерки, сріблястий дощик та мішура. У нашого ж знайомого скептика немає ялинки, і вгадайте чому? А ще один учасник, тільки тссссс, це наша таємниця, прикрасив ялинку купюрами. Мабуть, ловить на живця і впевнений, що до тих купюр прилетить ще у рази більше бабосиків, і Новий рік вийде не лише переможним, а ще й, як кажуть, по багатому. Дехто ж не буде заморочуватися і прикрасить ялиночку тим, що є у хаті. Що ж, практичний підхід!

Для українців родина — серед найвищих цінностей. Тому серед тих, кого респонденти чекають у гості Новорічної ночі — родичі, як загалом, так і їх окремі підрозділи — батьки, діти, онуки, ну й куми з друзями — теж начебто вже родичі. Хтось відповів категорично: «Наші всі вдома». Хтось чекатиме колядників, а дехто міфічних персонажів. І тут знов батл між старовірами та прихильниками відродження. І хай поки що бородатий пережиток Дід Мороз з мінімальною перевагою поклав на лопатки і Святого Миколая, і Санту, але, судячи з тенденцій, Морозові недовго лишилося.

Наступне питання: де б хотіли відсвяткувати Новий рік? Переважна більшість бажає зустріти свято вдома, у затишному родинному колі. Дехто хотів би поїхати до засніжених Карпат. Є охочі не чекати Санта-Клауса, а самим завітати до діда у Лапландію. Хтось мріє зустріти рік біля моря, в Іспанії, наприклад, а дехто прагне у Київ, на головну ялинку країни. Є й ті, хто бажає святкувати у Лондоні чи Нью-Йорку, а комусь не обов’язково потрібен Нью-Йорк, він просто хоче зустрітися з Сантою у США, байдуже, у якому штаті.

А зараз поговоримо про подарунки. Тут не було типових відповідей. Одному олігархові, нашому працівникові, колись подарували залізницю, і допоки це його найулюбленіший подарунок з дитинства. Для когось найбажанішим подарунком стали теплі мамині обійми, а дехто найбільшу насолоду отримує від емоцій улюблених діточок. Гарна сумочка, фітнес браслет, велошолом, щеня, котик, золоті прикраси, в’язані шкарпетки і це далеко не повний перелік. А один респондент взагалі не пам’ятає. Чи це не той, що запиває смаколики горілкою? Ні, інший. А як вам таке: пропозиція вийти заміж та перший секс з коханою?

А щоб наші учасники хотіли отримати під ялинку цього року? Найбільше — перемоги, миру, щастя, добра. Хтось ноутбук, велосипед, новий телефон, путівку, ювелірку тощо. Один з працівників дуже хоче від Миколая грошей на пасіку. І це ще дрібнички. Бо його колега забажав мільйон баксів, та ще й щоб не обкладалися податком. Але найбільше хочеться, щоб збулися побажання наших працівниць, які чекають чоловіків з війни.

Бажаємо й ми вам всього-всього, того, що кожен з вас найбільше хоче, над чим працює, чого прагне досягти! З Новим роком нас всіх! Перемоги нам і Миру!

Для декого новорічні дива вже почалися. Серед всіх учасників анкети генератор випадкових чисел визначив трьох володарів призів. Ними стали наші працівниці Катерина Россолова і Олена М’яч та Людмила Макаренко, чоловік якої працює на нашому підприємстві.

Категорії
Новини

31-го до півночі та після

А ви знаєте як колись Новий рік зустрічали криворіжці? Гайда з нами на святкових санчатах у подорож минулими роками.

Новорічні свята – часи радості та веселощів. Святково-казковій атмосфері сприяє усе – процес підготовки, вибір та вбрання ялинки, прикрашання своєї домівки, планування святкової вечері та, звичайно, саме свято. Йому вже стали притаманні свої традиції – загадування бажань у нульову мить переходу з року в рік, «колюче» ігристе вино, добрі побажання під дзенькання келихів, подарунки і, звичайно, олів’є – куди ж без нього! Саме таким ми сьогодні знаємо Новий рік. Але так було не завжди.

Забороняли та відновлювали

На початку минулого століття більшовики скасували новорічні свята, називаючи їх буржуазним мракобіссям. Під забороною була навіть святково вбрана ялинка, адже вона асоціювалася із Різдвом та його традиціями. Замість новорічних свят більшовики ввели свято «Червоної хуртовини» – це день початку світової революції. Але така маячня не прижилася, люди підпільно продовжували відзначати свої улюблені свята.  

На щастя, переважно це миналося без наслідків. А тим, кому «пощастило» бути впійманим, «світив» публічний осуд, людину могли і ув’язнити. З хронік тих часів можна дізнатися, що ті родини, у яких відзначали Різдво та Новий рік, ловили в тому числі і… через дітей. У школах або просто на вулиці активісти або ідейні вчителі вивертали їм кишені і, якщо знаходили в них зернини жита або пшениці, це означало, що люди святкували, і їх треба за це покарати.

Реабілітували свято у 1935 році. Було знято тавро і з ялинки. Її дозволили встановлювати не тільки у будинках людей, а й на центральних площах. Також влада дозволила людям радіти, накривати святковий стіл, поздоровляти одне одного.

Так було по всій країні, і у Кривому Розі, який з початком будівництва металургійного комбінату, як на дріжджах зростав та розбудовувався.

Святкова марля й кукурудза

«У війну людям було не до гучних святкувань Нового року. В ніч з 31 грудня на 1 січня у родинах поздоровляли один одного, заїдали урочисту мить тим, що є та лягали спати. Про це розповідала моя матуся Катерина Тимофіївна Подгора, яка після Другої світової війни працювала прибиральницею в заводоуправлінні КХВ, – розповідає ветеранка КХВ Галина Каряжа. – Я ж пам’ятаю наші святкові дні у 1946-му році. Я маленька, тато не повернувся з війни, ми з мамою та з молодшою сестрою живемо у бараці біля КХВ. Коли наближалися новорічні свята, мама вже планувала як нас з сестрою нарядити і збиралася до… аптеки. Готового дитячого одягу тоді не було, те, що можна було знайти на барахолці, купити ми не могли, адже маминих 36 рублів зарплати на нього точно б не вистачило. Матерії та швейної машинки, щоб пошити одяг, теж не було. А от дешевої марлі в аптеках було досхочу. З неї і шили вручну бальні наряди. Фасони придумували, які хочеш. Плаття міцно крохмалили, оздоблювали багатствами зі старовинних шкатулок, розмальовували кольоровими олівцями або фарбами, і виходило справжнє вбрання принцеси. А яка ж принцеса без корони. Її теж робили з марлі, вати, проволоки-основи та прикрашали чим прийдеться».

Як розповідає Галина Каряжа, 31 грудня ближче до опівночі мешканці кімнат у бараку виносили столи, ставили їх біля своїх дверей і починали накривати. На столах переважно були хліб, картопля, квашена капуста. У родині Галини головною стравою була кукурудза. Ще восени матусі вдалося нею запастися. Кукурудзу вона зберігала у старовинній скрині, в якій колись було її придане. Зерно відварювали, робили з нього кашу, або просто цілу заливали молоком. Галина Іванівна згадує, що це було дуже смачно. До речі, запасів кукурудзи родині вистачило й на голодні роки кінця 1940-х. Кукурудза тоді врятувала їм життя.

«Яке там олів’є, ми тоді й слова такого не знали. Після війни ми жили емоціями, раділи простим речам. На Новий рік співали усім бараком, ходили в гості, дарували одне одному сніжинки із паперу (робили з вирваних аркушів із зошита). Спиртного багато не вживали, бо 1 січня вихідного тоді не було, людям треба було йти на роботу, – продовжує Галина Каряжа. – Ялинок ми дома не ставили, їх тоді мало продавали. А от у місті прикрашена ялинка була  біля театру імені Тараса Шевченка. Ми приїжджали туди завдяки мамі, якій на роботі давали квитки-запрошення на дитячі ранки. Пам’ятаю, якими зачарованими очима ми з сестрою дивилися на цю велику, прикрашену іграшками зелену красуню. А навколо були фігурки звіряток, маленькі будиночки, гойдалки. Та найочікуванішим для нас було отримати новорічний солодкий подарунок. В ньому були цукерки, вафлі та навіть екзотичні мандарини. Це були для нас неймовірні смаколики!»

Починаючи з 1947 року, 1 січня нарешті стало вихідним. До цього свята люди почали ставитися по-особливому, готуватися до нього. Зросла й потреба у ялинкових іграшках. Їх почали масово робити у великих містах, зокрема  у Києві. Події в країні значно впливали на їхній дизайн. Були скляні фігурки овочів, представників різних робітничих професій, космонавтів тощо. А Діда Мороза взагалі саджали то у ракету, то у літак. Святкування Нового року поступово «обростало» новими традиціями. Та то вже інша історія. І ми нею з вами обов’язково поділимося згодом. А, можливо, й у ваших родинах теж є свої святкові звичаї та цікаві історії? Ми охоче їх почуємо та розповімо усім.

Фото з архівів газет «Металург», «Червоний гірник», «Домашня газета»

Категорії
Офіційно

З Різдвом та Новим 2025 роком!

Дорогі колеги!

Ось і добігає кінця ще один важкий рік. Мабуть, багато хто з вас посміхнеться, адже вираз «важкий рік» вже третій рік поспіль став нашою реальністю. Але насправді в цих двох словах – не лише виклик, але й ваша наполеглива праця, вміння протистояти проблемам і вирішувати їх, витримка. А ще – надія і мрії.

У 2024 році наше підприємство переживало і злети, і падіння. Ми змогли у першому півріччі збільшити наші виробничі потужності до 50% завдяки роботі двома доменними печами. Ми відзначили 90-річчя цього комбінату, 65-річчя гірничого департаменту. Але водночас ми боролись з наслідками блекаутів, працювали на фоні шалених цін на електроенергію, падіння цін на світових ринках, знов скорочували виробництво. За результатами 2024 року ми випустимо близько 1,6–1,65 млн тонн металопродукції, з яких 1,15 млн тонн – готовий прокат, виплавимо 2,16 млн тонн чавуну. На жаль, війна триває і не дає нікому перепочинку. І на жаль – ми не досягли рівня беззбитковості, як планували, і третій рік поспіль працюємо зі збитками. Це важко сприймати. Але це не є приводом, щоб здаватися та опускати руки.

Ми вдячні материнській компанії за підтримку протягом цих важких років. АрселорМіттал багато зробила в Україні за 19 років в країні, компанія бачить Україну в Європі, частиною Європи та індустріальною спільнотою Європи і багато робить, щоб це стало реальністю. Наше підприємство готове стати найактивнішим учасником відбудови України. В наступному році ми плануємо випустити 2,5-2,6 млн тонн, спочатку працюватимемо однією доменною піччю, а згодом – двома на максимальному рівні. 

Щодня, щозміни ми працюємо далі, кожен на своєму місці, в своєму цеху. Саме завдяки оцій в хорошому сенсі впертості, відданості своїй справі – наше підприємство продовжує жити і працювати. Так, ми потерпаємо від браку кваліфікованих кадрів. Але в той самий час відкриваємо нові можливості для працевлаштування жінок, молоді. До нас повертаються демобілізовані, і ми стараємось зробити процес їх адаптації максимально комфортним – з медично-реабілітаційною адаптацією, психологічною допомогою, навчанням та перенавчанням, створенням інклюзивних робочих місць та  інформаційно-адміністративною підтримкою. Так, зараз ми не можемо реалізувати усі плани, які хочемо, тому що всі сили і засоби спрямовуємо на те, щоб підприємство втрималось.

Ми добре розуміємо, що продовжуємо працювати також завдяки мужності і стійкості ЗСУ. Зараз понад 3000 наших колег захищають свободу України в армії, і ми молимося, щоб усі вони повернулись до нас. Ми шануємо пам’ять працівників, які загинули і не повернуться з поля бою. Вони назавжди будуть нашими сталевими янголами.

У ці новорічні свята я не хочу говорити про незламність, адже це слово давно стало реальним щоденним життям. Я хочу побажати кожному працівнику, кожній родині, усім українцям, щоб реальністю стали такі слова як «мир» і «спокій». Щоби світло Різдвяної зірки осяяло кожну оселю, щоб усі ми відчули увагу і любов. Ми будуємо плани, плекаємо мрії – отже нехай у новому році всі вони здійсняться!

Зі святами!

Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг»