Каже про себе машиніст бульдозера АТУ Олександр Школяренко. За участь в усуненні наслідків ворожої атаки на криворізьку дамбу він нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» 3 ступеня.
Олександр Школяренко був серед перших, хто працював на пошкодженій дамбі. «Пам’ятаю величезну чергу із вантажних машин, які потоком везли на дамбу скальну породу та вивантажувалися. Мені треба було тільки встигати її розрівнювати, якщо казати правильно: планувати дамбу», – згадує ті дні Олександр.
Свою роботу бульдозерист знає відмінно, адже у професії майже 40 років. Керувати бульдозером навчався на підприємстві, і з того часу з цим величезним «напарником» працює майже в усіх підрозділах, де треба мати справу з сипкими матеріалами: в ГЗК, шлакопереробному, вапняному цехах, на ДП № 9 тощо. Олександр Школяренко добре знає, як поводитись із ґрунтом, вміє читати плати, креслення, не загубиться у великій кількості кнопок та важелів свого 40-тонного бульдозера на 310 кінських сил.
«14 вересня швидко стало відомо, що ворог цього вечора випустив по нас аж сім крилатих ракет і пошкодив шлюз дамби. Вода прибувала щохвилини та затоплювала все навкруги, – розповідає Олександр Школяренко. – Першу добу там працювали ДСНСівці, а потім на відновлення дамби вже зайшли ми. Моя зміна припала саме на ніч. Я був спокійний та зосереджений на справі. Якщо починалася тривога, ми припиняли працювати і йшли подалі від дамби, адже знали, що знаходимося в епіцентрі подій і «на мушці» у ворога. Під час роботи там я постійно знаходився на зв’язку зі своєю родиною. Звичайно, усі хвилювалися. Але всі також знали, що цю роботу треба комусь робити».
Після роботи на дамбі бульдозер Школяренка перевезли знову до підприємства, і в Олександра продовжилася вже звична для нього мирна робота.
«Коли запросили до виконкому, я вже знав, що збираються нагородити, – каже Олександр. – Все проходило чудово, була урочиста обстановка, усім грамоти вручили, усіх поздоровили… а мене ні. Ну, думаю, про мене забули. А тут оголошують, що мене нагороджують криворізьким «орденом»! Оце так! Було дуже приємно! Не встиг із зали вийти, про нагороду вже знали усі мої знайомі. Донька, яка зараз за кордоном, навіть перша про це дізналася. Ось така вона, сучасна комунікація!»
Але, як каже сам Олександр, на нагороду він зовсім не розраховував, а просто виконував свою роботу.
Якщо ви бачили пам’ятник Володимиру Великому, заходили в парк Гагаріна або виходили з нього новим мостом, то знайте – встановлювати їх за допомогою унікального крана Liebherrдопомагав водій нашого підприємства Сергій Марченко. За співпрацю з містом та допомогу у ліквідації наслідків ворожих атак він отримав нагрудний знак «За заслуги перед містом» 3 ступеня.
Робочі дні водія автотранспортних засобів Сергія Марченка розписані по годинах, адже послуги підйомного автокрана Liebherr, яким він керує, постійно потрібні як на підприємстві, так і в місті.
Цей автокран – унікальний. Він справжній монстр за своїм «зростом» та вантажопідйомністю. За рахунок своєї основної 50-метрової стріли та додаткової довжиною 19 метрів він може піднімати 90 тонн вантажу на майже 70-метрову висоту. До речі, за допомогою саме цього крану Сергій Марченко колись допомагав монтувати на МБЛЗ (коли та тільки будувалася) ще більший підйомний кран – 600-тонний.
На кранівника Сергій вчився у дев’ятому професійно-технічному училищі. З того часу керує на нашому підприємстві підйомними машинами вже 20 років. Роботу свою любить. Головне, як каже він, знати свою техніку, її можливості, правила роботи, бути спокійним та виваженим, адже працювати доводиться з багатотонними вантажами. А ще під час роботи Сергій із автокраном ніколи не залишаються непоміченими, бо «зріст» машини видно звідусіль.
«Люблю працювати над створенням щось нового – це цікаво і по-справжньому гріє серце. Але з початку війни у мене побільшало «поганої» роботи – доводиться брати участь у ліквідації наслідків ворожих «прильотів», – говорить Сергій Марченко. – Таких об’єктів, на жаль, вистачає, і не лише у нашому місті. Із нещодавнього – допомагав демонтувати пошкоджені плити перекриття в одному із зруйнованих училищ Кривого Рогу. А ліквідацію ворожого влучання по дамбі я взагалі ніколи не забуду».
14 вересня у Сергія Марченка був звичайний робочий день, після якого він ледве встиг переступити поріг домівки, як зателефонували з роботи – треба терміново повертатися для ліквідації надзвичайної ситуації. Через ворожу атаку пошкоджена дамба.
«Найбільше хвилювався не за себе, а за роботу – як поставити кран, бо на місці аварії ґрунт був під нахилом, а кран треба встановлювати тільки на рівну поверхню. Але все вдалося. Втім, час від часу роботу доводилося переривати – треба було відходити на безпечну відстань під час повітряних тривог. В цілому ми там пропрацювали тиждень. Хтось скаже, не так вже і багато, але мені цей час таким довгим показався».
За цю та іншу роботу Сергія Марченка нагородили найвищою нагородою Кривого Рогу нагрудним знаком «За заслуги перед містом» 3 ступеня. Як каже Сергій, її приємно було отримувати, але було б найкраще, коли б вона була за мирні досягнення. Сергій сподівається, що незабаром все так і буде, а поки що кожен з нас на своєму місці і своєю справою буде і надалі наближати цю омріяну і таку бажану Перемогу.
Цього року своє професійне свято автомобілісти «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначають в нелегких умовах воєнного часу. Щодня наші водії беруть на себе турботу по забезпеченню роботи цехів підприємства, пасажирського перевезення людей, допомагають в обороні та забезпеченні життєдіяльності нашого міста і регіону.
Екскаватори, трактори, завантажувачі, автовишки, автокрани, бульдозери, автобуси, легкові автомобілі та інша техніка – увесь цей різноманітний транспорт є невід’ємною частиною технологічного процесу нашого підприємства. Ними керують понад 600 водіїв автотранспортних засобів. Щодня вони долають десятки, а то і сотні кілометрів, забезпечуючи підприємство необхідною сировиною, допомагають будувати, ремонтувати, піднімати, доставляти тощо.
На робітничій вахті
Працівників автотранспортного управління війна застала на робочих місцях. Вже у другій половині дня 24 лютого спецтехніка підприємства вже була зайнята у створенні оборонних укріплень, як на підступах до Кривого Рогу, так і у самому місті. Водії, які продовжували працювати на підприємстві, несли подвійну вахту – за себе і за колег, які допомагали будувати наш спільний захист.
Ні на мить не зупинили роботу і водії пасажирського транспорту. Вони перевозили робочі зміни, брали участь у евакуаційних рейсах – перевозили як родини наших робітників, так і мешканців Херсонської області, які виходили із окупації.
На початку війни, коли ворог окупував вже значну частину Херсонщини і значно наблизився до міста, водії автобусів 11 автоколони працювали майже на лінії зіткнення, за 6-7 кілометрів від бойових дій. Вони зустрічали та забирали людей, які, щоб врятуватися, вплав долали річку та виходили до дороги.
«Війна випробувала нас на людяність, сміливість, професіоналізм. З гордістю за свій колектив, я скажу, що ми цей іспит витримали. Я хочу подякувати кожному робітнику АТУ за це, і за бажання допомагати іншим, – говорить Андрій Кіндрат, начальник автотранспортного управління транспортного департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». – З початку війни фахівцями автотранспортного управління зроблено дуже багато, але про це ми розкажемо потім, після нашої перемоги. Зараз ми продовжуємо активно працювати на підприємстві та співпрацювати з військовою адміністрацією міста. Допомагаємо у підтримці цивільної інфраструктури Кривого Рогу та транспортуванні різних вантажів.
Є серед робітників АТУ і ті, хто зараз боронить Україну. На різних фронтах воюють 74 працівника, 12 з яких відстоюють нашу свободу ще з 2014 року. Завдяки нашим захисникам у робітників АТУ останнім часом з’явилася добра традиція – якщо над якимось звільненим населеним пунктом знову замайорів український прапор, будьте впевнені, за декілька днів мої колеги вже працюють там над відновленням зруйнованого ворогом».
Працювали без зупинок
За активну співпрацю з містом Андрій Кіндрат нагороджений криворізьким «орденом» – нагрудним знаком «За заслуги перед містом» 3 ступеня.
Разом із ним цю найвищу нагороду міста отримали і два його колеги по АТУ Олександр Школяренко та Сергій Марченко. Разом вони брали участь у ліквідації наслідків ворожих «прильотів» по дамбі Кривого Рогу.
«Після атаки на дамбу підйом води треба було негайно зупинити та якнайшвидше полагодити все. У мене було таке враження, що над цим тоді працювало все місто, адже було задіяно дуже багато організацій, в тому числі і працівники різних підрозділів нашого підприємства, ЛМЗ та управління Гірничого департаменту – продовжує Андрій Кіндрат. – Ще раз скажу, я пишаюся нашими робітниками, які незважаючи на повторні атаки ворога продовжували працювати. Приємно здивувало, що люди з різних організацій, які вперше бачили один одного, працювали дуже злагоджено. Перші дві доби були особливо складними – робота була без «перекурів», зупинок і, майже, без сну. Але ніхто ні на що не скаржився. Всі знали, що за нами стоїть життя та здоров’я мешканців міста. Дивлячись, як працюють наші люди, я ще раз впевнився, що Кривий Ріг під надійним захистом, як ЗСУ, так і цивільних. І приємно було, що серед них є і мої колеги з АТУ.
Напередодні нашого професійного свята, Дня автомобіліста та дорожника, я хочу привітати усіх своїх колег. Бажаю кожному мира, здоров’я, злагоди в родинах і скорішої перемоги».
До редакції «Металурга» продовжують надходити питання щодо актуальних загроз для здоров’я. Це стосується йодної профілактики у разі радіаційної аварії, а також ризику захворіти на віспу мавп. Відповісти на питання ми попросили головного лікаря ПП «Стіл Сервіс» Наталію Гардань.
Ще раз про йодид калію
Коли говорять про радіаційне зараження, часто згадують про «поганий йод». Що він собою уявляє і звідки береться?
– При радіаційній аварії може утворитися радіаційна хмара, яка осідає на ґрунті, рослинах, шкірі, одягу людини. Більша частина викидів містить радіаційний йод, саме його і називають «поганим йодом». Він здатний дуже швидко та легко засвоюватися щитовидною залозою (особливо у дітей) і може привести до різних захворювань. Щоб не дати йому накопичитися у щитовидній залозі, треба вчасно прийняти препарат калія йодиду. Це і називається йодною профілактикою. Як ми вже писали, звичайний йод ні в якому разі приймати не треба, це тільки зашкодить організму!
Але також слід пам’ятати, що калій йодид здатний знижувати негативний вплив радіації тільки на щитовидну залозу, увесь організм від радіації він не захистить.
Коли треба приймати калій йодид?
– Найкращий ефект буде досягнутий, якщо випити калій йодид за 6 годин до приходу радіаційної хмари. Про її переміщення місцеві органи влади повинні повідомляти через засоби масової інформації. Якщо не встигли випити препарат завчасно, його можна вжити одночасно з приходом радіаційної хмари і через 6 годин після того, як вона пройде. Але, зверніть увагу, МОЗ не рекомендує пити калій йодид через 24 години після приходу радіаційної хмари. І взагалі пити препарат можна виключно тоді, коли є офіційне повідомлення про загрозу від державних органів влади.
Де можна взяти препарат?
– Хочу ще раз зазначити, що зараз немає потреби вживати калій йодид, радіаційна ситуація в країні контрольована. Але «АрселорМіттал Кривий Ріг» завжди враховує усі ризики, тому закупив цей препарат для усіх співробітників. Кожен працівник зможе отримати його у відповідальних за видачу препарату осіб у своїх структурних підрозділах.
Загалом, у МОЗі повідомили, що кожен регіон країниотримав необхідну кількість калію йодиду з розрахунку чисельності населення. У разі аварії планується оперативно визначати пункти роздачі, найближчі до місця проживання людей.
Ще раз хочу наголосити, що препарат калій йодиду приймають одноразово:
діти до одного місяці – 16 мг;
діти від 1 місяця до 3 років – 32 мг;
діти від 3 до 12 років – 62,5 мг;
підлітки від 13 до 18 років, дорослі до 40 років, вагітні та матері, які годують грудьми – 125 мг.
Згідно з рекомендаціями МОЗ, людям старшим за 40 років та тим, у кого видалена щитовидна залоза, калій йодид не призначають.
Що треба знати про мавпячу віспу
Зараз ми все частіше чуємо з різних джерел про мавпячу віспу. Повідомляли навіть про перший випадок хвороби в Україні. Чи треба готуватися до нової пандемії?
– Раніше мавпяча віспа була рідкісним захворюванням, вірус переважно спостерігався у межах Африканського континенту. Зараз вчені досліджують, яким чином він потрапив до Європи.
Хочу одразу заспокоїти – американські вчені вважають, що пандемії мавпячої віспи у світі не буде. Хоча цей вірус переважно і передається повітряно-крапельним шляхом, але тільки за умови тісних контактів між людьми. Він не такий «легкий», як ковід, тому і не здатний вразити велику кількість людей.
Крім того, віруси мавпячої і звичайної віспи подібні. Тому на озброєнні лікарів вже є ефективні вакцини, здатні попереджувати хворобу та боротися з нею. До того ж, у ранньому дитинстві більшість з нас вакциновані від віспи, тому ми вже маємо захист від неї.
Від звичайної віспи мавпяча відрізняється тим, що викликає набряк лімфатичних вузлів. Інкубаційний період захворювання становить від 7 до 14 днів з моменту зараження.
Перші симптоми: головний біль, біль у м’язах та спині, збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка та озноб, надмірна втомлюваність. На третій день після початку лихоманки у людини з’являється висип на обличчі, який поступово поширюється на інші частини тіла. Хвороба може тривати від 2 до 4 тижнів.
Щоб не заразитися вірусом, треба уникати контактів із рідинами та речами особистого вжитку хворого та дотримуватися гігієни рук, респіраторної гігієни й етикету кашлю.
Бережіть себе, зберігайте здоровий глузд і не піддавайтесь паніці, щоб хвороби не змогли вас вразити.
Зараз кожен українець може впевнено назвати себе волонтером-аматором, а дехто – навіть волонтером-професіоналом. Волонтерський рух захопив країну в єдиному бажанні допомогти військовим перемогти ворога. Так можна сказати і про працівників нашого підприємства. Сьогодні ми розповідаємо про одного з волонтерів – Арама Галустова.
Інфікований вірусом волонтерства. Саме так можна назвати стан майстра цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Арама Галустова. Про це свідчать декілька ознак: очі, що постійно «палають», звичка збирати все, що є навколо (адже хлопцям на передовій згодиться) та майже повна відсутність вільного часу.
Друзі й колеги Арама кажуть, що він і раніше був серед перших, хто завжди приходив на допомогу іншим. Каталізатором стало повномасштабне вторгнення агресора на наші землі 24 лютого.
«Перші дні всі відчували себе розгубленими. Та досить швидко виникла непереборна потреба – діяти. А що робити, підказали обставини, – розповідає «Металургу» Арам Галустов. – Додому з роботи я повертався повз один з блокпостів, які тоді почали лише будувати. Запитав у хлопців, чим їм можу допомогти. У відповідь: фізичною силою. З того часу після зміни і по вихідних я, мої колеги та друзі почали працювати на будівництві блокпосту. Ми вантажили пісок, копали, складали, носили колоди. Але я розумів, що можу більше, і що це не єдине, чим хочу і можу допомогти. Згодом виникла потреба у «їжаках»-розтяжках. Почав шукати та збирати скрізь металобрухт, а хлопці – колеги-зварники – варили «їжаків» із зібраного залізяччя. Під час таких трудових вахт знайомився з іншими людьми, хто теж допомагав хлопцям із ЗСУ. Отак непомітно і підхопив «вірус» волонтерства».
Про багатонаціональну допомогу
Цю історію Арам згадує з усмішкою. Розповідає її як відповідь тим, хто говорить, що українці є «нациками», які не визнають інших національностей, й інші народи їх не дуже вітають.
Ще на самому початку своєї волонтерської практики майстру для допомоги одному з блокпостів необхідно було за два дні знайти три тонни піску та цементу. А де їх взяти? Купити? Де взяти кошти? Ось тоді Арам почав продивлятися волонтерські групи і кинув «кліч» по допомогу.
Відгукнулися волонтери з групи з району «кільце Косіора», підказали, у кого є пісок. Арам поїхав до чоловіка на ім’я Олександр, бо він обіцяв безкоштовно допомогти з піском для наших військових. Він згодом й цементу підкинув. А як доставити оці цінні тонни?
«Я знайшов в інтернеті оголошення з перевезення вантажів – 25 грн за кілометр. Порахував відстань і зрозумів: таких коштів у мене немає. Але Рустам – водій машини – почувши, для кого це потрібно, погодився відвезти безплатно, – розповідає Арам Галустов. – От й вийшла така багатонаціональна допомога, бо я – вірмен, Рустам – азербайджанець, а допомагали ми українським військовим».
Про поширення вірусу
Сьогодні в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами майже немає тих, хто не залучений до волонтерської допомоги. Тут вірять, що у кожного є можливість бути корисним. І для цього, говорить майстер, потрібні не стільки кошти, а щире бажання.
З часом завдяки «сарафанному радіо» до Арама почали звертатися військові з різних частин. Одного разу хлопці попросили обереги. Їм на першій лінії оборони хотілося мати щось душевне, рідне. Тож майстер купив стрічок і приніс до цеху дівчатам-електромонтерам. «Нумо свій обід з користю проведемо – сплетемо стрічки-обереги!» І справа пішла. А потім електромонтери Наталя Сіркова та Олена Чудновська почали в’язати теплі шкарпетки.
«Хоча в мене коштів небагато, але кожну вільну хвилину використовую, щоб хлопцям теплі шкарпетки в’язати, – розповідає електромонтерка Олена Чудновська. – Хай вони бережуть здоров’я наших захисників, адже до теплих ниток я ще вплітаю кохання, тепло душі та молитви. В мене брат мобілізований, тож знаю, що хлопцям складно. Але речі з дому зігрівають та радують їх. Це наша допомога та підтримка, які кожному до снаги».
Про магічні перетворення речей
Сьогодні дім та подвір’я Арама нагадують склад. Старі холодильники, ліжка, металобрухт, матраци… Ці всі речі можна перетворити на корисні та такі, що оберігатимуть та захищатимуть наших воїнів. Старий килим захистить у бліндажі від протягів, холодильник можна відремонтувати і запаси харчів не псуватимуться, каркасні матраци нададуть змогу не так відчувати холод та захистять від вологи в укритті, а зі старих газових балонів та бойлерів можна зробити «буржуйки». Волонтерська діяльність Арама Галустова вже так розширилася, що в його телефоні тепер десятки номерів військових. «Телефонують з багатьох частин, у хлопців різні потреби. Всім хочеться допомогти, тому все, що зноситься на моє подвір’я, в умілих руках волонтерів перетворюються на надзвичайно корисні речі. Я кажу хлопцям: озвучуйте, що вам треба. Потрібен буде Байрактар, то почнемо збирати кошти й на нього, а якщо не зберемо, то зробимо власноруч», – усміхається майстер.
Про помічників
Галустов розуміє, що гуртом робити будь-яку справу краще, тож збирає навколо себе однодумців, співпрацює з іншими волонтерами.
Сьогодні серед його компаньйонів у плетінні захисних сіток є колективи навчальних закладів міста, майстерня «Кікімора» . Результат – вже понад 3000 сіток на фронті!
У У одному з ліцеїв шиють подушки, а ще роблять окопні свічки. Завжди допоможе з транспортом і фізично колега з цеху Дмитро Останній. Сергій Хоміч допоможе у збиранні електронних сигарет для виготовлення світлових шашок. Колеги з цеху завжди відгукуються, коли потрібно зібрати їжу, одяг, смаколики для військових. Серед помічників є чимало інших працівників заводу.
«Був випадок, коли до мене звернулися військові по харчі та тепле взуття, то за добу ми все необхідне зібрали. Колеги несли своє з дому, адже розуміли, наскільки це життєво необхідно для хлопців. В нас на заводі чудові люди. З ними до снаги зробити все, такий тил – надійне плече для своїх захисників. Саме своїх, бо кожен з них наш, рідний. Хоча це навіть не тил – це справжній волонтерський фронт! Он тільки з нашого невеличкого цеху вже четверо хлопців воюють на передовій. Разом ми все витримаємо! А от !епідемію! волонтерства хіба що Перемога може зупинити, – усміхається Арам Галустов. – Та й то не впевнений, адже завжди комусь буде потрібна допомога, і ми її надаватимемо безвідмовно!»
З 1 жовтняза межами населених пунктів водії автотранспорту в будь-який час доби мають вмикати денні ходові вогні або ближнє світло фар.
Це вимога Правил дорожнього руху, яка щорічно діє з початку жовтня до першого травня. Її мета – підвищити безпеку дорожнього руху, адже в холодну пору року світловий день скорочується, а на дорогах не завжди є достатня видимість через опади чи тумани.
Вмикати світло на трасі треба обов’язково, бо у разі порушення передбачено штраф у розмірі від 425 до 510 грн. Але усі розуміють: штрафи стримують, але життя дорожче!
Нагадаємо, що на території «АрселорМіттал Кривий Ріг» їздити зі увімкненим світлом треба постійно протягом всього року. Це запобігає ДТП на промислових територіях в умовах працюючого виробництва.
Швидкісний режим на підприємстві за часи війни не змінився і складає не швидше 50 км/г, а на окремих дільницях, де є відповідні знаки, швидкість не повинна перевищувати 30 км/г. На територіях цехів треба рухатися не швидше ніж 10 км/г.
«Також водіям треба пам’ятати, що з літа у більш ніж 20 містах України (зокрема і в Кривому Розі) відновила роботу система контролю швидкості, – говорить Сергій Лук’яненко, начальник відділу безпеки руху на транспорті управління транспортного департаменту. – Зі стратегічною метою вона була вимкнена на початку війни, але зараз знову працює, адже перевищення швидкості залишається одною з причин ДТП із травмованими та загиблими».
Фахівці з безпеки підприємства нагадують і про правила переїзду залізничних переїздів. На нашому підприємстві їх 252. Вони обладнані дорожніми знаками, світлофорами, автоматичними регулювальниками. Для того, щоб водії їх краще бачили, протягом літа та початку осені територія переїздів систематично очищувалася від чагарників та високої трави.
«Ще трохи, і погода почне погіршуватися, – продовжує Сергій Лук’яненко. – День скорочуватиметься, на видимість почнуть впливати й тумани. Тож водіям вже зараз треба перевірити технічний стан автомобілів, протитуманні фари, «перевзути» авто, коли похолоднішає. А пішоходам варто не забувати про світловідбивні елементи на одязі. Тим, хто за кермом, слід враховувати і листопад, адже вологе, слизьке листя на дорогах може стати причиною заносу автомобіля. Тож бережіть себе і інших учасників дорожнього руху».
