Категорії
Наші люди

Не випускає кокс за поріг

Хто такий дверевий, та які двері він зачиняє-відчиняє в «АрселорМіттал Кривий Ріг»?

«Тату, а хто такий дверевий? Це хтось із казки, чи той, хто відчиняє двері?». Таке запитання у транспорті поставив хлопчина своєму батьку. Випадково почута фраза стала приводом завітати до фахівців, які добре знають, хто такий дверевий. Рубрика «Серце професії» у гостях у працівників коксового цеху № 1 коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Розпечена піч, лопата, двері, пиріг – ці атрибути з деяких казок є і у моїй професії, – усміхаючись, говорить дверевий  КЦ № 1 Дмитро Нікельбургський. – Але дверевий, це не казковий персонаж, а цілком реальна професія, до того ж дуже затребувана у коксохімічному виробництві. Яким би сучасним не було обладнання, як би чітко не працювала техніка, все одно процес випікання коксу потребує пильного ока людини та її вправних рук».

У сріблястому довгому плащі поверх вогнетривкого костюма, в окулярах, касці, респіраторі та рукавицях Дмитровправно порається біля відкритих коксових печей коксових батарей №№ 5, 6. Надійний захист йому дуже необхідний, адже температура в печі сягає понад тисячу градусів за Цельсієм, а дверевий працює у декількох метрах від неї. Його задача – прибрати шматки коксу, а також вугля, смоли, графіту, які випали за поріг камери коксування після того, як там попрацював коксовиштовхувач. Це саме той механізм, який виштовхує у гасильний вагон свіжоспечений кокс із камер коксування коксових батарей. А ще він має змазувати ригельні гвинти, прибирати ділянку, яку він обслуговує, виявляти та за можливості усувати несправності в роботі обладнання, яке він обслуговує, брати участь в його ремонті. За зміну Дмитро обслуговує 28 дверей та рам камер коксування, їх багато, наче сот у вулику, вони високі та вузькі. І все це сфера відповідальності дверевого.

Біля кожної камери коксування  дверевий довго не затримується, вміння та досвід допомагають йому швидко, буквально за 5 хвилин прибрати все, що випало за раму двері. Важливо, щоб двері камери коксової печі щільно прилягали до рами камери коксування , і їм нічого фізично не заважало, а також, щоб сирий коксовий газ, що виділяється під час спікання, не виходив назовні. Для цього виконується герметизація дверей по периметру, а у місцях нещільностей дверей наноситься спеціальний розчин, який запобігає потраплянню коксового газу до атмосфери.

Кожен рух Дмитра чіткий та впевнений, йому допомагають набутий стаж та знання своєї справи. До речі, історія приходу Дмитра на КХВ є життєво-повчальною, таке може трапитися з будь-ким.

Раніше Дмитро працював у підрядній організації, яка проводила ремонтні роботи на ДП № 9. Невиплата грошей змусила його звільнитися. Згодом він працевлаштувався на наше підприємство. Ось така не дуже приємна, але реальна історія з життя.

Натомість в «АрселорМіттал Кривий Ріг» зарплата у дверевих стабільна, та й зараховується «гарячий» стаж, який дає можливість раніше заробити пенсію. І це є однією з мотиваційних причин для тих, хто захоче прийти працювати на КХВ.

До речі, професія дверевого може бути стартом кар’єрного шляху на нашому підприємстві. Дев’яносто відсотків машиністів, які керують коксовими машинами на КХВ, починали свій шлях з дверевого. Є реальна можливість дійти і до керівних посад. Наприклад, заступник начальника КЦ № 1 з експлуатації Владислав Кравченко теж колись працював дверевим.

«Під час стажування перші зміни були важкими, стажування проходило на старих коксових батареях №№ 3, 4, – продовжує Дмитро Нікельбургський.– Зараз я працюю на сучасних КБ №№ 5, 6, де все автоматизовано, всі агрегати розумні, наче самі знають що робити. На нових батареях працюють скребкові конвеєри, які прибирають просипи. Я лише допомагаю процесу, адже без людини у нашій справі все одно не обійтися. Щоб працювати тут треба мати сильний характер, знати технологію, приділяти особливу увагу питанням охорони праці, мати витривалість, слідкувати за станом здоров’я. Мені у цьому допомагає спортивна загартованість, адже колись я серйозно займався легкою атлетикою, виборював чемпіонати Кривого Рогу, Дніпропетровської області, Всеукраїнських турнірів. Пройшов і бойове хрещення, захищаючи Україну. Від початку повномасштабного вторгнення росіян я воював на Херсонському та Запорізькому напрямках. За станом здоров’я воювати вже не можу, тепер мій фронт – трудовий».

Більше про наявні вакансії на КХВ, зокрема й дверевого, за телефоном: 068 870 11 15, або за  електронною адресою: karyna.velychko@arcelormittal.com

Також можна звернутися до каб. 205 в Університет АрселорМіттал, що на Третій дільниці.

Категорії
Новини

КХВ: лабораторне життя за кадром

Нові задачі, виклики, досвід – наша розповідь про роботу та колектив центральної лабораторії технічного відділу коксохімічного виробництва у часи повномасштабного вторгнення.

Війна кардинально змінила усіх нас, але не змінила нашого ставлення до своїх справ – зробила нас відповідальнішими. Попри відключення світла, загроз ракетних обстрілів, «шахедів» над головами ми продовжуємо виробляти чавун, сталь, коксохімічну продукцію і, головне, робити це якісно, за світовими стандартами.

Саме на якості ми і зробимо акцент, адже героєм нашої публікації цього разу стала Центральна лабораторія технічного відділу коксохімічного виробництва (ТВ КХВ). Її фахівці допомагають забезпечувати якість  на всіх ланках виробничого ланцюга – від приймання сировини, дотримання цехами КХВ режимів ведення технологічних процесів, і до випуску готової продукції.

«Насправді за цими короткими фразами стоїть велика робота: кропітка, уважна, професійна, зосереджена. Тут здійснюють лабораторні дослідження 26 фахівців. До речі, до війни наш колектив був більшим. Враховуючи те, що сортамент продукції КХВ чималий, лабораторія проводить цілий комплекс випробувань. Тільки минулого року ми виконали їх майже 130 тисяч. Під нашим пильним контролем як вугільна шихта, так і готовий кокс, вміст у них вологи, сірки, зольності, «гарячої» міцності вугілля, коксу та інших якостей. Також ми контролюємо ступень очищення коксового газу від аміаку, бензольних вуглеводів, сірководню та якість отриманої продукції його очищення – сирого бензолу, амонію сульфату, смоли кам’яновугільної тощо. Це і екологічна складова – вловлювання шкідливих викидів, і корисні продукти для споживачів. Тож, як бачимо, наша лабораторія залучена у виробництві на всіх його етапах. Від початку повномасштабної війни ми не припиняли свою діяльність. Тут у нас своя «передова», але наша робота переважно залишається за кадром», – знайомить з діяльністю свого підрозділу Олена Солонько, начальниця центральної лабораторії ТВ КХВ.

Лаборант хімічного аналізу Надія Солонець заносить до лабораторії мішок з вугільним концентратом. Цей чорний, що виблискує, гранулами порошок треба просіяти та підготувати до подальших випробувань.

У іншому кабінеті лабораторії її колега Ірина Хорольська за допомогою мікроскопу та спеціального обладнання визначає петрографічні характеристики вугільних концентратів. Цей метод дозволяє з ювелірною точністю визначати природу вугілля для виробництва коксу.  

«Така робота для нас є щоденною, – продовжує Олена Солонько. – Від початку повномасштабної війни у нас змінилися сировинна база коксування. Зараз ми отримуємо її з Америки та європейських країн. Перед нами постала задача добре познайомитися з сировиною, більше дізнатися про її складову, щоб визначитися, чи підходить вона для нашого виробництва коксу. Тому окрім стандартних випробувань ми досліджували і природу нового для нас вугілля, адже воно було іншим, не таким, до якого ми звикли. Ми проводили петрографічні випробування, визначали пластичні властивості сировини, дізнавалися про  «характер» вугілля та його «поведінку» у складі вугільної шихти. У цих дослідженнях нам допомагав Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут(УХІН), що у Харкові. Результат цієї роботи позитивний – сировина відповідає нашим критеріям, ми можемо використовувати її у нашому виробництві».

«Ще один виклик, який нам довелося долати у воєнні роки – це підтримання роботи устаткування лабораторії через блекаути та часте вимикання електроенергії. Ми працюємо з сучасними приборами, які дозволяють в рази пришвидшувати проведення досліджень та отримувати максимально об’єктивні результати. У нас в роботі пластометричний апарат  для контролю якості вугільної шихти, хроматограф для випробувань сирого бензолу, кам’яновугільної смоли, масла, установка Карботест для проведення лабораторного дослідницького коксування, петрографічний комплекс, про який вже згадувалося та інше цікаве та дороге обладнання. Все це дозволяє нам працювати якісно та швидко. Ми дуже стараємося зберегти працездатність обладнання, адже воно збиралося протягом багатьох років і є надзвичайно затребуваним», – зазначила Тетяна Кліменко, заступниця начальниці центральної лабораторії ТВ КХВ.

Та будь-яке обладнання не може працювати без кваліфікованого колективу. Тому ще одним воєнним випробуванням центральної лабораторії стало збереження працівників, а точніше – працівниць, адже жінки у колективі переважають. Вони, як і завжди, дбають про якість сировини, яка застосовуватиметься у виробництві, продукції, яка відвантажиться замовнику, турбуються про якість технологічних проб води, масла, газів, без яких неможливе протікання технологічних процесів.

З початку повномасштабної війни у більшості жінок чоловіки стали на захист країни. У лабораторії усі підтримують одна одну, дбають і про виробництво, і про допомогу захисникам.

«Тут всі, наче єдина родина, я одразу це відчула, коли влаштувалася сюди на роботу, – розповідає лаборант хімічного аналізу Надія Морозевич. – До Кривого Рогу я приїхала з міста Часів Яр, що на Донеччині. Спочатку ми з родиною ще трималися, допомагали військовим та цивільним, волонтерили, надавали людям першу медичну допомогу. Але потім обстріли почастішали, збільшилися руйнування, словом, до міста прийшли усі нещастя, які нам зазвичай несе «руський мир». Ми з родиною були вимушені залишити рідне місто. Нашою другою домівкою став Кривий Ріг. Раніше я працювала лаборантом хіміко-бактеріологічного аналізу на підприємстві «Вода Донбасу», контролювала якість води. У центральній лабораторії КХВ я перевіряю якість коксового газу. Звичайно, ця робота була новою для мене. Та дівчата мене всьому навчили, я відчула дуже сильну підтримку від усіх моїх колег».

Колектив лабораторії пишається, що ще у 2005 році лабораторія КХВ стала першою і єдиною лабораторією у коксохімічній галузі, яка була акредитована за стандартом «Загальні вимоги до компетентності випробувальних і калібрувальних лабораторій». Для підтримки такої високої планки тут щорічно проходять інспекційні аудити, спеціальні навчання для колективу.

У період воєнного стану лабораторія пройшла повторну акредитацію за стандартом ДСТУ EN ІSO/ IЕС 17025 у його новій версії. Тож, попри війну і все, що з нею пов’язано, центральна лабораторія КХВ продовжує цілодобово працювати для замовників якісно та ефективно. А ще у лабораторії сподіваються на скоріше завершення війни, спокій у роботі і турботи, які б були пов’язані тільки з розширенням виробництва.

Категорії
Новини

У січні народився перший криворізький кокс

Ця подія відбулася 9 січня 1936 року. Саме цього дня на новозбудованому коксохімічному виробництві були отримані перші тонни криворізького коксу.

Перші кроки

Разом з коксом отримали і перші його супутні компоненти: смолу та аміачну воду. Вони були необхідні для розвитку промисловості та народного господарства. І хоча офіційною датою народження Криворізького коксохімічного заводу є 2 серпня 1936 року, коли на державному рівні був підписаний «Акт прийомки Криворізького КХЗ у складі вуглепідготовчого, коксового та хімічного цехів», 9 січня 1936 року є надважливою датою в історії нашого підприємства – саме тоді коксохімічне виробництво Криворіжжя було введено в експлуатацію.

У своїй назві КХЗ мав номер 28, але він став третім коксохімічним виробництвом на півдні України.

Перший кокс вироблявся на перших коксових батареях №№ 1 і 2. За історичними даними, вони не були схожими на сучасні коксові батареї. Наприклад, КБ № 1 складалася з 61-ї печі системи коксування Беккер-Гіпрококс та 5 печей системи професора Грум-Гржимайло. Об’єм камер коксування складав 20 кубометрів, корисна висота – 4 метрів, завдовжки вони були понад 12 метрів, а завширшки – 407 метрів. Періоди коксування у двох батареях складали 16 годин.

За 20 діб після пуску КХЗ вийшов на проєктну потужність – 6 390 тонн коксу. З жовтня по грудень 1936 року на КХЗ були введені в експлуатацію сульфатне відділення з двома сатураторами (апаратами для насичення рідини вуглекислим газом), та бензольне відділення. Тож до списку супутньої продукції додалися ще й бензол та сульфат амонію.

«Чорний хліб» у степу

Давайте зазирнемо у часи початку будівництва КХЗ. Необхідність створення коксохімічного виробництва у Кривому Розі виникла у 1929 році разом із рішенням побудови тут металургійного заводу, адже чавун без коксу отримати неможливо. Кокс так і називали – «чорний хліб» металургії.

Цікавий факт – КХЗ став одним з перших коксохімічних заводів, який будувався за вітчизняним проєктом – ГІПРОКОКСа та під керівництвом тоді ще радянських спеціалістів. До цього коксохімзаводи зводилися лише за проєктами закордонних фірм, звичайно ж, під наглядом їхніх фахівців.

Як пише у своїй книзі ««Хліб» металургії» Володимир Бухтіяров, на початку 1930-х років величезне, тихе та поросле бур’янами місце на південно-східній околиці Кривого Рогу ожило. Степ ще не бачив такої великої кількості людей. Перш ніж будувати промислові майданчики, майбутні коксохіміки зводили тут житло, майстерні, складські бараки, прокладали залізничні шляхи. На це знадобилося два роки – 1932 та 1933-й.

У жовтні 1934 року бетонники бригади Рильського (імена першобудівників не збереглися) уклали перші кубометри бетону фундаментної плити коксової батареї № 1. У цій справі також брали участь столяри Телегіна, каменярі Щокіна, монтажники майстра Расторгуєва. Начальником будівництва був Куюмджи.  

Коксовиштовхувачі для нового КХЗ були привезені з Дніпровського коксохімзаводу, що у Кам’янському. Їх лише за п’ять діб демонтували звідти майстри бригади Ларина. На Криворізькому КХЗ коксовиштовхувачі були змонтовані за 18 днів.

Життя на будівельному майданчику кипіло. З кожним днем на будівництво приїжджало все більше людей. За історичними даними, з розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

Про подальші етапи будівництва Криворізького коксохімічного виробництва, людей, які його розвивали читайте у наших наступних публікаціях.