Категорії
Наші люди

Точне дозування – точний результат

Шихта потрібна для виробництва важливої металургійної «страви» – агломерату. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» її готують на дільниці дозування та подачі шихти агломераційної фабрики. А заправляє процесом у цій «аглокухні» дозувальник шихтових матеріалів. Наразі у рубриці «Серце професії» ми спробували дізнатися всі нюанси та розвідати секрети майстерності саме цієї професії.

Під акомпанемент працюючого обладнання з дільниці приймання та складування до дільниці дозування шихтових матеріалів мережею конвеєрного транспорту доставляються усі компоненти шихти. Це залізовмісткий концентрат, рудна суміш, аглоруда, вапняки, коксовий дріб’язок та вугілля.

Для наступного змішування усі ці компоненти треба взяти у потрібних пропорціях – точно дозувати. Це і є головним завданням Світлани Турчинської, дозувальниці (старшої) дільниці дозування та подачі шихти аглофабрики нашого підприємства. На цій кухні вона головна. І смак страви залежить від її точності, професіоналізму і відповідального ставлення до улюбленої справи.

«Кожен компонент шихти надходить у свій бункер, місткістю 90 кубометрів. Потім усі ці компоненти ми маємо відважити у правильному співвідношенні, – розповідає Світлана Турчинська. – Для дозування використовуємо вагове обладнання. Але не таке, як ми звикли бачити у магазинах, а спеціальне, промислове. Усі компоненти шихти воно дозує з точністю до кілограма, а я контролюю, щоб обладнання працювали чітко і без збоїв. Хід процесу дозування я бачу на моніторах. Схематично у режимі реального часу там відображаються усі виробничі операції.

Також, завдяки електроніці, я можу запускати та зупиняти обладнання, регулювати швидкість дозування. Моя справа відповідальна, адже від неї залежить якість нашої продукції – агломерату. А він, як ми знаємо, є основним «хлібом» для виробництва чавуну».

Робота дозувальника шихтових матеріалів потребує якісних знань технологічного процесу виробництва агломерату, обладнання, принципів дозування шихти, керування конвеєрами. Також дозувальник має дбати про чистоту розвантажувальних жолобів конвеєрних стрічок.

Як наголошує Світлана, важливо й постійно координувати свою роботу з іншими працівниками цеху, адже на етапах виробництва мета в усіх одна – видати якісний продукт, та зробити це безпечно.

До безпеки тут особливо уважне ставлення, адже робота дозувальника шихтових матеріалів пов’язана з обладнанням, з предметами та деталями, які рухаються та обертаються, із сипковими матеріалами. Убезпечити себе допомагають засоби індивідуального та колективного захисту, як то огородження, кінцеві захисні вимикачі, світова та звукова сигналізації тощо. До речі, однією із задач дозувальника є нагляд за захисними приладами, щоб вони завжди знаходилися у робочому стані.

Та головне, як підкреслюють спеціалісти аглофабрики, на будь-якому робочому місці ніколи не треба поспішати, а завжди бути уважними та обережними.

«Так вийшло, що зустріч з кореспондентом «Металургу» щодо моєї професії припала саме на 11-річчя моєї роботи на агломераційному виробництві. А взагалі на підприємстві я працюю вже 27 років, – продовжує Світлана Турчинська. – Всьому, що знаю, навчалася тут, хоча за першою освітою я токар, закінчила Гірничо-електромеханічний тоді ще технікум. По закінченню Інституту підготовки кадрів промисловості я вже набула фаху інженера-механіка. Пам’ятаю, коли я вперше побачила підприємство, подумала: «Яке ж воно велике і складне! Як усім цим можна керувати!». Та освоїлася тут швидко. Мене чудово прийняли у колективі, а професії навчала Ірина Алексєєва, яка зараз працює оператором пульта керування. Вже тоді я зрозуміла, що не треба боятися нового, вміння та досвід приходять під час роботи. Тож чекаємо на охочих працювати тут. Буду рада бачити і вас серед своїх колег».

Категорії
Наші люди

Контролює тиск та заміряє температуру

Це не про лікарів. Цього разу рубрика «Серце професії» в гостях у машиністів газодувних машин цеху вловлювання коксохімічного виробництва.

В апаратній машинного відділення цеху вловлювання панує робоча атмосфера. На екранах комп’ютерів – відображення параметрів роботи технологічного обладнання, підсвічуються та блимають необхідні показники. Час від часу лунають телефонні дзвінки. За пультом керування за усіма складними процесами уважно слідкує машиніст газодувних машин Денис Шутильов.

«Газодувні машини виконують дуже важливу функцію у коксохімічному виробництві. Вони відкачують коксовий газ з печей, який утворюється у процесі коксування. Газ виходить з батареї дуже гарячим, тому наша задача – охолодити його до 20-37 градусів за Цельсієм у спеціальних холодильниках та очистити від зайвих домішок. Потім, вже як паливо, газоходами та газопроводами коксовий газ спрямовуєтеся споживачам – подається до різних цехів коксохімічного та металургійного виробництв. Моя робота – контролювати задані параметри процесу, дбати про те, щоб споживачам газ надходив з потрібними тиском та температурою», – говорить Денис Шутильов.

Денис Шутильов

Машиністом газодувних машин Денис працює шість років, а взагалі у цеху вловлювання має трудовий стаж вже понад 20 років. Він добре знається на коксохімічних процесах, на обладнанні, але не припиняє вчитися, набиратися досвіду, вдосконалюватися. До речі, свою професію Денис опановував безпосередньо у цеху, під керуванням досвідчених наставників. «Тут головне – увага та зосередженість, а іншому можна навчитися», – говорили йому наставники. Досвід роботи Дениса доводить, що це дійсно так. Робота машиніста газодувних машин вимагає відповідальності та уважності.

Машиніст повинен розумітися на принципі роботи газодувних машин, оперативно реагувати на можливі ситуації та здійснювати профілактичне обслуговування обладнання. Серед цих процесів та операцій: пуск та зупинка, регулювання роботи газодувок, компресорів, повітродувок, контролювання технологічних показників, ведення технічної документації і багато інших обов’язків. Важливою для оперативного корегування технологічних параметрів є постійна комунікація з іншими відділеннями цеху. А ще ця професія є гарним стартовим майданчиком для подальшого кар’єрного розвитку.

Інна Ковальчук

У роботі Денису допомагає Інна Ковальчук, помічниця машиніста газодувних машин. До її обов’язків  входить безпосереднє обслуговування обладнання, як у машинній залі, так і на території цеху вловлювання. Наприклад, коли треба дати більше  газу, Іна поспішає до газових засувок. А коли треба скорегувати температуру на холодильниках – додає технічної води. Також вона займається обслуговуванням обладнання, зокрема й пропаренням мереж комунікацій, щоб там не осідали залишки смоли, нафталіну та інших домішок, від чого саме й очищують газ.

«Свою професію я теж опановувала у цеху, і своїм прикладом довела, що з технікою може впоратися і людина з гуманітарною освітою, – усміхаючись, говорить Інна Ковальчук. – Я вчитель історії та народознавства, закінчила державний університет імені Володимира Винниченка. Життя привело мене з чоловіком до нашого підприємства. Професії навчалася півроку, а працюю в цеху вже 25 років. Робота цікава, тут сумно ніколи не буває, приходьте і переконайтеся. А ще вона надзвичайно відповідальна, адже від неї не в останню чергу залежить успішна загальна робота коксохімічного виробництва».

Категорії
Наші люди

Володарі коксового палива

Вони керують енергією, яка рухає технологічний процес виробництва коксу, добре знаються на складних механізмах, вміло працюють із автоматизованими системами, дотримуються охорони праці та екологічної безпеки. Мова йде про газівників коксових печей КХВ «АрселорМіттал Кривий Ріг», справжніх володарів коксового палива, робота з яким потребує уваги, поваги та чималих знань. Про це у нашій рубриці «Серце професії».

Газівник коксових печей КЦ № 1 КХВ Олександр Шляхтич працює на коксових батареях №№ 5, 6 (КБ). Щозміни він дбає про дотримання технології при  виробництві коксу, слідкує за температурою в обігрівальних простінках, гідравлічним режимом, станом устаткування, а також дбає про чистоту газопідвідної арматури.

Робоче місце Олександра – увесь периметр коксових печей, від позначок – 4 до + 15 метрів. Всюди треба встигати, все контролювати, тож газівник знаходиться у постійному русі.

«Газівник коксових печей – це професія, яка потребує чималих знань, навичок та постійного навчання. У цій спеціальності я, наче риба у воді, хоча працюю газівником лише рік. Але я добре знаюся на коксохімічних процесах, адже до цього був вогнетривником, бригадиром вогнетривників, майстром, старшим змінним майстром. Взагалі у першому коксовому цеху я вже 26-й рік. Кожна професія у нас надважлива, та бути газівником – це супер відповідально, адже ми здійснюємо контроль за температурним та гідравлічним режимами коксових печей, щоб вони працювали стабільно», – розповідає Олександр Шляхтич.

У своїй роботі газівники користуються технологічною картою, де вказана температура на заданий період коксування. Її обов’язково треба дотримуватися. Наприклад, зараз у коксовій батареї № 6 температура становить 1355 градусів. А КБ-5 знаходиться на гарячій консервації, там ми зараз маємо 1100 градусів. Це стосується і тиску. А щоб точно знати, чи все у порядку, температуру та тиск треба завжди перевіряти. Перевірка здійснюється у контрольних точках обігрівальних простінків.

«На кожній батареї таких точок 58, перевіряти кожну треба двічі за зміну, тож цей процес фактично ми здійснюємо 232 рази! Все це ми робимо швидко – схема відпрацьована, допомагають знання та досвіт. А ще – наш «Циклоп» – це оптичний пірометр, який швидко та точно міряє температуру в обігрівному простінку, – продовжує Олександр. – Дані вимірювання фіксуються та надходять до портативного  комп’ютера. Якщо бачимо якісь відхилення від заданих параметрів обігріву печей, ми ці параметри коригуємо. Оскільки наша робота пов’язана з високою температурою, обов’язковий вогнетривкий спецодяг, ЗІЗи, максимум уваги та дотримання усіх вимог охорони праці. А ще ми завжди носимо з собою портативний газоаналізатор, який одразу покаже наявність або відсутність загазованості у робочій зоні».

«Газівник працює, як технолог, це інженерна спеціальність. Саме тому він має володіти загальними коксохімічними знаннями, – пояснює Андрій Золотарьов, старший майстер виробничої дільниці газового господарства КЦ № 1 КХВ. – Тим, хто у майбутньому планує працювати за цією спеціальністю, бажано мати «за плечима» коксохімічний технікум, вищий навчальний заклад. Для здійснення вимірів бажано знати фізику, хімію, математику. Втім, якщо у когось виникне бажання працювати тут і зараз, то ми всьому навчимо, а також надамо можливість набути досвіду. До речі, газівник КХВ в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це професія лідерів, багато керівників до своєї посади працювали саме газівниками. Тож, якщо є бажання, приєднуйтеся і ви до коксохімічної еліти».

Цікаво

Професія газівника виникла наприкінці ХІХ століття, коли газ почав використовуватися, як джерело енергії. За допомогою газу почали освітлюватися вулиці, будинки, його використовували для опалення та для приготування їжі. З розвитком технології на початку ХХ століття газ стали використовувати у промисловості, а професія газівника стала важливою та популярною. 

Категорії
Наші люди

Вода під контролем

Машиністка насосних установок «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оксана Бардась заміряє температуру води, контролює тиск та використання води. Вона працює у насосній, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Про професію Оксани цікаво та детально – у рубриці «Серце професії».

Вода – один з найважливіших ресурсів на землі. Вона підтримує життя на планеті, а також використовується для різних потреб людини. На нашому підприємстві без води теж не обійтися, це важлива частина виробничого процесу. Мистецтвом керувати водою добре володіють працівники цеха водопостачання (ЦВП). А однією з водних професій є машиніст насосних установок, фахівець, який забезпечує надійне та ефективне функціонування системи перекачування води. Щозміни машиністка насосних установок Оксана Бардась ретельно, раз у раз, обходить своє велике водне господарство – шосту насосну станцію, яка забезпечує водою прокатні цехи нашого підприємства. Тут розташовані насоси для чистого циклу, брудної води та ті, які допомагають функціонуванню промислових стоків.

Обов’язки Оксани – забезпечити безперебійну подачу води споживачам. Вона контролює дотримання заданих параметрів експлуатації насосів, їхню безпосередню роботу, щоб вони працювали стабільно, без збоїв. А також слідкує за потрібним тиском, заміряє температуру води та контролює кількість її використання.

«Хоча вся система автоматизована, без нагляду не обійтися, – говорить Оксана. – Завжди у полі зору в мене основні параметри: тиск та навантаження насосів, температура води. Особлива увага, і це є специфікою нашої насосної, забезпеченню потрібного тиску води в системі при зупинці та запуску блюмінга. Переважно це відбувається під час здійснення прокатниками профілактичних робіт. Тому ми завжди на прямому зв’язку із цехами-споживачами води. Звичайно, без певних знань та вмінь у нашій професії не обійтися. Це і розуміння технологічного процесу виробництва, знання влаштування насосів, процесу їх увімкнення-вимкнення тощо. Наприклад, для забезпечення єдиного тиску в системі я вже знаю, який насос треба вмикати, який вимикати, щоб процес подачі води пройшов рівно, без енергетичних стрибків».

У машиністки насосних установок Оксана прийшла понад 20 років тому після закінчення коксохімічного технікуму, де вивчала роботу кисневих машин, компресорів та насосів. Спочатку за направленням вона потрапила на Шосткінський завод хімічних реактивів. Але там її перенаправили з хімічної на металургійну промисловість. Місцем роботи Оксана обрала ЦВС нашого підприємства.

«Прийшла влаштовуватися, подивилася на насосну станцію і… стало страшно. Все велике, складне і гуде. Але то були перші враження. Дуже швидко я опанувала цю насосно-водну науку та зрозуміла, що нічого страшного в ній немає, головне знання та впевнена професійна робота, – усміхаючись, продовжує Оксана Бардась. – Нюансів у роботі багато, а ще більше – відповідальності, адже фактично від роботи насосної станції, обладнанням якої опікується машиніст насосних установок, залежить робота того або іншого виробництва підприємства. В моєму випадку – прокатного. Саме тому стажування за цією професією триває півроку. Мене професії навчали машиністки насосних установок Галина Таран та Валентина Кузьмова. Робота мені одразу «зайшла». Особлива увага у нас приділяється охороні праці, адже машиніст має справу з механізмами, тиском, електронікою, двигунами, які живляться електроенергією у шість кіловольтів».

А ще, як розповіла Оксана, бути машиністкою – це добрячий фітнес для тих, хто хоче пострункішати, тому запрошуємо. Машинний зал, біля засувок, насосна промстоків – всюди треба побувати, за всім дивитися. Звичайно, спостерігати за параметрами допомагає електроніка та комп’ютер, куди виводяться потрібні показники. Втім, за зміну Оксана проходить до 19 тисяч кроків. Але не бійтесь, все це поступово, ви й не відчуєте, як фізично розімнетесь.

«Звичайно, що машиністу насосних установок треба бути уважним, зосередженим, вміти швидко приймати правильні рішення у разі можливої екстреної ситуації та знати, як оперативно діяти щодо її усунення, – додає начальниця зміни бригади № 3 ЦПС Олена Трегубенко. – На цій посаді я працюю не так давно, а взагалі я маю 25-річний стаж машиністки насосних установок. Працювала я на різних насосних станціях. Кожна має свої особливості, свої параметри. Наприклад, шоста станція – одна із найбільших на підприємстві, тож роботи тут завжди вистачає. Працювати машиністкою може будь-хто, але жінки у нас переважають. Цьому сприяє і зручний графік, так званий день-ніч-48. Отже, хто зацікавився, приходьте до ЦПС – все покажемо, розкажемо, навчимо. Головне – це любити техніку та не боятися пробувати себе у нових справах. І у вас все вийде. Запрошуємо до нашого колективу!».

Категорії
Наші люди

Не випускає кокс за поріг

Хто такий дверевий, та які двері він зачиняє-відчиняє в «АрселорМіттал Кривий Ріг»?

«Тату, а хто такий дверевий? Це хтось із казки, чи той, хто відчиняє двері?». Таке запитання у транспорті поставив хлопчина своєму батьку. Випадково почута фраза стала приводом завітати до фахівців, які добре знають, хто такий дверевий. Рубрика «Серце професії» у гостях у працівників коксового цеху № 1 коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Розпечена піч, лопата, двері, пиріг – ці атрибути з деяких казок є і у моїй професії, – усміхаючись, говорить дверевий  КЦ № 1 Дмитро Нікельбургський. – Але дверевий, це не казковий персонаж, а цілком реальна професія, до того ж дуже затребувана у коксохімічному виробництві. Яким би сучасним не було обладнання, як би чітко не працювала техніка, все одно процес випікання коксу потребує пильного ока людини та її вправних рук».

У сріблястому довгому плащі поверх вогнетривкого костюма, в окулярах, касці, респіраторі та рукавицях Дмитровправно порається біля відкритих коксових печей коксових батарей №№ 5, 6. Надійний захист йому дуже необхідний, адже температура в печі сягає понад тисячу градусів за Цельсієм, а дверевий працює у декількох метрах від неї. Його задача – прибрати шматки коксу, а також вугля, смоли, графіту, які випали за поріг камери коксування після того, як там попрацював коксовиштовхувач. Це саме той механізм, який виштовхує у гасильний вагон свіжоспечений кокс із камер коксування коксових батарей. А ще він має змазувати ригельні гвинти, прибирати ділянку, яку він обслуговує, виявляти та за можливості усувати несправності в роботі обладнання, яке він обслуговує, брати участь в його ремонті. За зміну Дмитро обслуговує 28 дверей та рам камер коксування, їх багато, наче сот у вулику, вони високі та вузькі. І все це сфера відповідальності дверевого.

Біля кожної камери коксування  дверевий довго не затримується, вміння та досвід допомагають йому швидко, буквально за 5 хвилин прибрати все, що випало за раму двері. Важливо, щоб двері камери коксової печі щільно прилягали до рами камери коксування , і їм нічого фізично не заважало, а також, щоб сирий коксовий газ, що виділяється під час спікання, не виходив назовні. Для цього виконується герметизація дверей по периметру, а у місцях нещільностей дверей наноситься спеціальний розчин, який запобігає потраплянню коксового газу до атмосфери.

Кожен рух Дмитра чіткий та впевнений, йому допомагають набутий стаж та знання своєї справи. До речі, історія приходу Дмитра на КХВ є життєво-повчальною, таке може трапитися з будь-ким.

Раніше Дмитро працював у підрядній організації, яка проводила ремонтні роботи на ДП № 9. Невиплата грошей змусила його звільнитися. Згодом він працевлаштувався на наше підприємство. Ось така не дуже приємна, але реальна історія з життя.

Натомість в «АрселорМіттал Кривий Ріг» зарплата у дверевих стабільна, та й зараховується «гарячий» стаж, який дає можливість раніше заробити пенсію. І це є однією з мотиваційних причин для тих, хто захоче прийти працювати на КХВ.

До речі, професія дверевого може бути стартом кар’єрного шляху на нашому підприємстві. Дев’яносто відсотків машиністів, які керують коксовими машинами на КХВ, починали свій шлях з дверевого. Є реальна можливість дійти і до керівних посад. Наприклад, заступник начальника КЦ № 1 з експлуатації Владислав Кравченко теж колись працював дверевим.

«Під час стажування перші зміни були важкими, стажування проходило на старих коксових батареях №№ 3, 4, – продовжує Дмитро Нікельбургський.– Зараз я працюю на сучасних КБ №№ 5, 6, де все автоматизовано, всі агрегати розумні, наче самі знають що робити. На нових батареях працюють скребкові конвеєри, які прибирають просипи. Я лише допомагаю процесу, адже без людини у нашій справі все одно не обійтися. Щоб працювати тут треба мати сильний характер, знати технологію, приділяти особливу увагу питанням охорони праці, мати витривалість, слідкувати за станом здоров’я. Мені у цьому допомагає спортивна загартованість, адже колись я серйозно займався легкою атлетикою, виборював чемпіонати Кривого Рогу, Дніпропетровської області, Всеукраїнських турнірів. Пройшов і бойове хрещення, захищаючи Україну. Від початку повномасштабного вторгнення росіян я воював на Херсонському та Запорізькому напрямках. За станом здоров’я воювати вже не можу, тепер мій фронт – трудовий».

Більше про наявні вакансії на КХВ, зокрема й дверевого, за телефоном: 068 870 11 15, або за  електронною адресою: karyna.velychko@arcelormittal.com

Також можна звернутися до каб. 205 в Університет АрселорМіттал, що на Третій дільниці.

Категорії
Наші люди

Метал ріжуть, програми пишуть, а якщо треба – місто рятують

У цеху металоконструкцій нашого «Ливарно-механічного заводу» газорізальник – одна з найважливіших професій. Цех виготовляє безліч виробів, без яких неможливий ремонт устаткування в жодному з виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг» та для сторонніх замовників. Є й замовлення від іноземних підприємств. Багато з цих металевих виробів мають складну конфігурацію і складаються з багатьох різноманітних елементів. А заготовки для тих елементів і вирізають газорізальники.

Професія складна, вимагає кваліфікації, але – О, диво! – на газорізальників навчальні заклади нашого міста не навчають.

«Особисто я вчився на електрогазозварника, і лише небагато часу нашої навчальної програми було присвячено основам професії газорізальника, – говорить газорізальник ЦМК Дмитро Бугаєв. Тож нову професію опановував безпосередньо в цеху. Спочатку це було ручне різання. Доволі складна робота в умовах підвищеної небезпеки. Але мене більше вабили великі різальні машини, які працювали поруч і вирізали з листового металу різної товщини. То були автоматичні машини плазмового та газового різання. Вони мене дуже зацікавили, тож навчитися на них працювати було моєю власною ініціативою. Піддивлявся, розпитував і поступово навчився».

Ручне різання, як вважає Дмитро, важче фізично та небезпечніше. Воно часто використовується під час збирання деталей у конструкцію, де треба підрізати, підігнати за розмірами, формою. А ще вручну часто ріжуть швелери, кутники та інший прокат, який використовується для виготовлення устаткування чи металоконструкцій працівниками ЦМК. Дмитро вправно володіє як цим видом різання, так і автоматичними машинами.

«Як ручне, так і машинне різання у нас є кисневим або плазмовим, – пояснює Дмитро Бугаєв. – Те й інше мають свої переваги. Наприклад, машина плазмового різання може різати не лише чорні, але й кольорові метали, на відміну від своєї кисневої «колеги» і робить це швидше. Але ж машина кисневого різання може впоратися з листовим металом товщиною до 240 міліметрів, тоді як плазмовій до снаги лише листи до 30 мм. Різання на обох машинах надзвичайно точне, і можна вирізати навіть складної форми фігури, була б програма».

Так, саме програма, адже роботою машини керує її комп’ютер. Тож газорізальники ЦМК – це ще й «айтішники». Програми для різання простих заготовок вони складають самі, користуючись ескізами та шаблонами. А от вже складні фігури вирізаються за програмами, що створюють профільні фахівці «ЛМЗ».

«Такі програми завантажуються до наших машин через мережу, і ми контролюємо їх виконання машиною. Професія у нас дуже цікава, але, на жаль, нас можна вже заносити до Червоної книги, – посміхається Дмитро. – У цеху нас залишилося шестеро. Тож хто хоче мати цікаву професію, то навчимо, було б у людини бажання. Робота не проста, скажу відверто, вона варта достойної зарплати. За два тижні навчимо так, що людина вже зможе самостійно виконувати прості виробничі завдання, але щоб здобути майстерність – це вже набагато довше. В мене за ці роки було немало учнів, можна сказати, три покоління. Робота дійсно цікава. Потужна техніка. Наші машини можуть робити як тонку, практично ювелірну роботу, так і вирізати великі заготовки довжиною 12 метрів і навіть більше».

Мало хто знає, але Дмитро Бугаєв зробив багато для порятунку Кривого Рогу, коли Карачунівську дамбу розбили російські ракети. Саме він вирізав заготовки для деталей шлюзів, які стали на заваді водної стихії, що загрожувала місту. Тоді рахунок йшов на години, і Дмитро був одним з ключових гравців тієї команди. За чверть століття роботи в ЦМК було багато цікавих подій та моментів. Один з них запам’ятався на все життя. Це коли він поєднав своє життя з колегою Оксаною.

«Ми з нею мешкали в одному районі, – згадує Дмитро Бугаєв. – А ближче познайомилися, вже коли почали працювати в одному цеху. Бачилися на роботі, разом їздили додому. І так воно все закрутилося-завертілося… Вже більш як 20 років разом. Вона працює майстринею у нас на дільниці. Синові Кирилу вже 16 років. Він вчиться у тому ж училищі, де навчався я, але воно вже зветься ліцеєм. Як і я, вчиться на зварника, а ще на автослюсаря. Гарні професії, цікаві й дуже потрібні, як і газорізальник. І це чудово!»