Позначка: кривий ріг

Категорії
Новини

WCM: на межі десятиліть

Виробництво Світового класу (WCM) впроваджується в «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже понад десять років. Економічний зиск від його впровадження з 2013 по 2024 рік склав близько 275 млн доларів США (на підставі погодженої службою промислового контролінгу вартості втрат), а скільки було усунуто ризиків важко й підрахувати. Попри повномасштабне вторгнення й пов’язані з ним негаразди, команда продовжує роботу над покращеннями. Про це й не тільки – у інтерв’ю з в.о. керівника з впровадження WCM Олексієм Можако.

– Олексію, на що зараз спрямована робота команди WCM?

– Як завжди, ми націлені на скорочення витрат на виробництво продукції, зростання її якості та створення безпечніших умов для працівників. Для цього працюємо за кількома напрямками, які, нагадаю, називаються колонами: професійне та автономне обслуговування обладнання, спрямовані покращення, розвиток персоналу, охорона праці та інші. Підвищення надійності роботи устаткування – один з основних моментів, бо коли воно ламається, знижується продуктивність, і зростають витрати на ремонти. Усунення ризиків для життя й здоров’я людей – серед найважливіших напрямків. Розвиток персоналу, набуття нових вмінь, навичок та знань сприяють продуктивнішій та безпечнішій роботі. І все це ми втілюємо разом із працівниками структурних підрозділів.

– Які здобутки команди у 2024 році?

– Впроваджено багато покращень. З тих, які зразу спадають на думку – проєкт «0 поломок» у доменному цеху № 1. Там були проблеми з роботою шибера. Якщо по простому, то це велика заслінка, яка випускає гаряче дуття та гази під час планово-попереджувальних ремонтів доменної печі. Вона не завжди щільно прилягала при закритті. З-за цього доменники мали значні додаткові витрати часу на поновлення виробництва чавуну, так звану задувку. Була розроблена конструкція додаткового змійовика, який охолоджує шибер та кладку. Як результат – шибер вже майже шість тисяч годин працює без збоїв, що на цей момент зекономило підприємству понад 20 тисяч доларів.

А у кисневому виробництві, яке поки що на простої, скористалися моментом і впровадили зміни, які зможуть захистити устаткування під час можливих блекаутів. Там для роботи важливих вузлів компресорних установок постійно потрібно змащувати підшипники. Якщо ж миттєво вимкнути подачу електроенергії, то насоси не зможуть подавати мастило, і поки елементи, які набрали шалених обертів, зупиняться, то внаслідок тертя без мастила коштовне устаткування вийде з ладу. Підраховано, що для його відновлення у такому випадку знадобиться близько 170 тис. доларів. Не зважаючи на зупинку виробництва, керівник цеху Володимир Черногоров ухвалив рішення про подальше впровадження усіх напрямків WCM. Одним з найважливіших для підрозділу став 10-кроковий проєкт WCM, в ході впровадження якого розробили й змонтували систему, що дозволить самопливом подавати мастило на підшипники у разі зупинки насосів.

Або, наприклад, проєкт з охорони праці в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту. Виготовлення та використання спеціальних упорів-стопів під час ремонтів і обслуговування напіввагонів з піднятим кузовом дозволило повністю усунути ризик травмування, якщо кузов самовільно опуститься. Якщо підсумувати, то при плані скорочення витрат на 12,2 млн доларів у нас вийшло скоротити їх на 10,5 млн.

– Що ж завадило виконати план з скорочення витрат на сто відсотків?

– Дійсно, є перелік об’єктивних причин. Найперше – ми впроваджуємо проєкти як на працюючому устаткуванні, так і на тому, яке зараз тимчасово у простої з-за обмеженого попиту на продукцію та обмеженої здатності її виробництва з причин, викликаних великою війною, . У таких випадках ми просто не можемо відслідкувати економічний ефект на непрацюючому устаткуванні, і він не йде до загальної скарбнички. А ще в умовах обмеженого фінансування, викликаного важким становищем підприємства, ми впроваджуємо, перш за все, найважливіші, найнагальніші заходи.

Ще одна причина: нам доводиться не лише втілювати зміни, а ще й у процесі формувати нову команду. Зараз близько половини фахівців із впровадження WCM захищає нас зі зброєю в руках. Наш керівник Святослав Кузьменко пішов добровольцем у перший же день вторгнення, як і Олександр Пшеничний, який, на жаль, загинув. Він був не лише нашим колегою, а й другом. Завжди його пам’ятатимемо. У лавах ЗСУ і наступник Святослава Олег Шорохов. Ми підмічаємо у цехах вмотивованих працівників, підтягуємо у свою команду, одразу ж і навчаємо, бо Виробництво світового класу – це складна наука з безліччю засобів, методів та інструментів покращення.

– І нарешті, традиційне питання: які плани на цей рік?

– Плани – вдосконалювати надалі і самим вдосконалюватися, попри всі негаразди. Зараз команда працює над «Розкладанням витрат», як воно зветься у нашій методології. Тобто, ми аналізуємо виробничі втрати минулого року, визначаємося з найпроблемнішим устаткуванням, надійність, стабільність роботи якого необхідно терміново підвищувати. Працюємо над тим, щоб довести доцільність капіталовкладень у той чи інший проєкт, і зараз це непросто.

Традиційно завершили рік серією тренінгів з Виробництва світового класу. Його пройшли близько 120 працівників цехів – керівників цехових команд та голів колон, та й будь-хто з охочих міг взяти участь. Метою було ознайомити наших партнерів-цеховиків з можливостями системи та з основними інструментами, які допоможуть реалізувати ці можливості. Працюємо далі. У скрутні часи скорочення витрат, економне виробництво стають ще актуальнішими. А безпека людей – завжди у пріоритеті».  

Категорії
Новини

У «швидкій» психологічній головна пігулка – слово

Критичні ситуації, стрес від втрати рідних, близьких, своєї домівки – ніякими пігулками неможливо загасити душевний біль та переживання через це. Війна створила нові та загострила поточні проблеми людей. Впоратися з ними та знаходити відповіді на різні питання зараз багатьом допомагають психологи. У когорті психологічних «швидких» працює і Наталя Грищенко, вона є психологинею громадської організації «Дівчата», яку працівники нашого підприємства знають і як учасницю жіночого форуму «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Гаряча лінія

Перші дні повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Темно, пізній вечір. Біля Народного дому, який одразу став головним пунктом допомоги переселенцям у Кривому Розі, зупинився невеликий автобус. З нього «висипали» діти і почали бігати по площі.

«Хто тут старший? Тримайте. Я поїхав за іншими». Водій автобуса тицьнув в руки Наталі, яка чергувала там, якийсь загорнутий пакунок, зачинив двері та вирушив з площі. З пакунка заплакала дитина. Наталя спочатку розгубилася, але невдовзі підійшла й матуся немовля. Разом з іншими своїми дітьми вона ходила за водою до Народного дому. Вимучена дорогою жінка розповіла, що разом з іншими сім’ями вони їхали зі Скадовська аж 7 діб. У людей нічого не залишилося крім невеликої кількості речей. Головне, що залишилися живими, весь час повторювали вони.

Подібних історій у професійному багажі Наталі Грищенко багато. 23 роки вона працювала психологинею у закладах освіти, та війна кардинально змінила і її життя. Як і багато українських жінок вона зараз самостійно дбає про дітей, адже її чоловік взяв до рук зброю та став на захист країни. А бажання бути потрібною іншим людям, які опинилися у важкій, подекуди критичній психологічний ситуації, привело Наталю до спільноти психологічних рятівників. Зараз вона працює в ГО «Дівчата», де проводить тренінги з протидії гендерно зумовленому насильству, читає лекції, проводить групові заняття з людьми, які потребують психологічної допомоги.

«З початку війни разом з іншими психологами освітніх закладів міста та лікарями-психіатрами я працювала на телефонній гарячій лінії психологічної підтримки, – розповідає Наталя Грищенко. – Краще взагалі не уявляти, з якими проблемами стикнулися люди через війну! Які важкі питання нам доводилося вирішувати! Допомагали ми людям і у розв’язанні звичайних життєвих питань. Звісно, нашою головною зброєю було і залишається слово. Не обходилося і без кумедних випадків. Телефонує мені чоловік і стривожено каже, що в нього виникла страшенна напруга. Це відчувалося і в його голосі, тому я й сама одразу напружилася. Ну, думаю, зараз будемо щось важливе вирішувати, і ставлю уточнювальні питання. А він мені каже, що я неправильно його зрозуміла, у нього страшенна напруга в електричній розетці. З’ясувалося, чоловік телефонував на гарячу лінію електромереж (шукав в інтернеті), а потрапив до нас. Посміялися. Потім я тому чоловіку допомогла з потрібним телефоном. Взагалі, різних випадків за півтора року роботи на гарячій лінії було багато».

Наталя жартує, що після війни, коли їй вже не доведеться постійно кудись бігти, вона напише книгу про все це. Робоча назва «Тисяча та одна історія часів війни». Там вона розкаже, як війна нас усіх змінила. Насамперед у нас змінилися світогляд та життєві цінності – матеріальне відходить на другий план, головне, щоб усі залишалися живими та здоровими. У Наталі зараз воює чоловік, у багатьох жінок чоловіки теж встали на захист родини та країни. Це також вплинуло на її рішення не залишатися в освіті, а йти до більшої кількості людей та допомагати їм.

Уважність та спілкування

Наталя розповідає, що роботи в неї зараз дуже багато. Хоча ми вже й адаптувалися жити в умовах війни, та все ж вона впливає на нас. Психологічна допомога потрібна цілим родинам. Наприклад, для того, щоб долати страх під час ракетних загроз та атак. Батьки турбуються за своїх дітей, які залишаються вдома, бо навчаються онлайн, а діти, своєю чергою, переживають за дорослих. Війна перевернула все з ніг на голову, і наші діти рано подорослішали.

Особливо гостро проявляються різноманітні страхи у людей, які побували в окупації. Наталя згадує випадок, який сколихнув не тільки її. Хлопчик (3 клас) з родини переселенців систематично не вмикав відеокамеру на онлайн уроках. З’ясувалося, що він не може дивитися на своє відображення не тільки у відеокамері, ай у дзеркалі. Все після того, як на його очах окупанти зґвалтували його сестру. Хлопчину примушували дивитися на це. Дитина пережила дуже великий жах, тож педагогам треба бути дуже уважними до дітей.

«Нам усім зараз треба вчитися спілкуватися з переселенцями, особливо з людьми, які вийшли з окупації, з родинами, які втратили чоловіків або синів. Треба думати над кожним своїм словом, – продовжує Наталя Грищенко. – З моєю колегою-психологинею, до речі, досвідченою з великим стажем, стався випадок, коли вона просто порадила жінці відпочити, коли та почала жалітися на втому та виснаженість. Ця порада зустріла величезний шквал негативних емоцій! Мовляв, як зараз можна відпочивати, коли в країні триває війна, а її чоловік воює! Це говорить про те, що нерви у багатьох з нас, наче натягнуті струни, і реакція на здавалося б безпечну пораду, може бути неочікуваною. Втім, щодо відпочинку. Відпочивати нам треба усім, і за будь-яких обставин, адже у нас просто не залишиться сил на боротьбу. А позитивні емоції ще більше допоможуть у цьому. Одного разу до мене звернулася жінка, у якої загинув чоловік. Два місяці вона горювала і дуже морально виснажилася. Вона сказала, якщо в неї не буде щось позитивного, з нею може трапитися щось погане. Жінці захотілося трохи поспівати, потанцювати, усміхнутися. Але вона дуже боялася зробити це, бо не знала, як цей позитив сприйме її оточення. Я порадила жінці не боятися своїх емоцій, адже бачила, що горе та пригніченість могли довести її до захворювання. Жінка так і зробила, тепер з нею все нормально».

Бийте посуд, стане легше

Наталя розповідає, що багато жінок звертаються до неї за порадою, як справитися із негативними емоціями, особливо із такими сильними, як злість, ненависть до ворогів. Тримати в собі ці емоції не можна, їх треба виплескувати, і бажано не на навколишніх. Одною з багатьох практик є биття посуду.  

«Це був тренінг в одному з прифронтових містечок. В ньому брали участь жінки різного віку, – розповідає Наталя Грищенко. – Я попросила учасниць взяти з собою непотрібний посуд. Наприкінці тренінгу ми вийшли на пустир, і я попросила жінок уявити, що то не просто тарілки та чашки, то наші окупанти, зло, образи, проблеми. І розбивши посуд ми позбавимося від них. Жінки спочатку боялися бити посуд, та потім так розійшлися, що настрій у всіх піднявся. Жінки казали, що їм дійсно стало легше на душі. До речі, поряд з пустирем був поліційний відділок, і чоловіки вийшли подивитися, що ми робимо. Ми пояснили, що це тренінг та запропонували їм приєднатися. Тож беріть і ви це метод на озброєння. Звичайно, з усіма засобами безпеки. Також негативні емоції можна викричати, але зробити це у безлюдному місці або вдома, щоб не лякати людей. 

А якщо захочете звернутися до нас по допомогу, знаходьте нас через Фейсбук. Набирайте ГО «Дівчата» або моє прізвище. Міцного усім здоров’я та гарного настрою!».

Категорії
Новини

Корпус для гуркоту? Будь ласка!

Ливарно-механічний завод виконав ще одне важливе замовлення для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

До керівництва ЛМЗ звернулися колеги з ГД, і запропонували вивчити можливість ремонту корпусу гуркоту для дробильної фабрики гірничого департаменту. Гуркоти використовуються для сортування залізної руди між стадіями дроблення. А загалом дробильна фабрика підготовлює руду до збагачення на рудозбагачувальних фабриках, з метою подальшого отримання залізорудного концентрату. Гуркоти, як і інші основні елементи ДФ, такі як дробарки й конвеєри, мають величезне виробниче навантаження, тому потребують ремонтів та заміни складових частин.

Як розповів заступник директора ЛМЗ Сергій Жеватченко, раніше завод не ремонтував корпуси гуркотів. Коли вони відпрацьовували свій ресурс, підприємство купляло нові корпуси у сторонніх виробників.

«Ми поїхали у гірничий департамент і визначили, що ЛМЗ також здатен виготовити нові корпуси, – говорить Сергій Жеватченко. – Завдання ускладнювало те, що не було креслень та іншої технічної документації. Представники гірничого департаменту привезли відпрацьований корпус до нашого цеху металоконструкцій. Він, як кажуть, вже був непридатним до відновлення. Але як зразок він нам підходив. Тож наші фахівці його розібрали, обміряли і виготовили креслення».

Над технічною документацією працювала група конструкторського відділу ЛМЗ у складі провідних інженерів-конструкторів Станiслава Гарша, Євгена Калабiна, Юрія Погромського, Володимира Тищенка та інженера-конструктора Олега Константинова. А коли документація була утверджена замовниками, провідні інженери-технологи відділу головного технолога ЛМЗ Ольга Соболєва та Ріма Чех розробили технологію виготовлення корпусу, після чого до роботи взялися цеховики.

 Спочатку працівники ЦМК з листового металу вирізали заготовки для елементів корпусу гуркоту, а на ковальській дільниці РМЦ-1 ковалі Дмитро Юрченко, Олександр Жданов, Андрій Бойко та машиністка на молотах Олена Кравцова викували заготовки для цапф корпусу гуркоту. Потім токарі ремонтно-механічного цеху № 2 Євген Жмур, Віталій Мішкутенок, Андрій Балацький  виконали механічну обробку заготовок. Збірку елементів у єдину конструкцію зробили на базі ЦМК. У ній взяли участь слюсарі-ремонтники РМЦ-2 Володимир Волшуков та Олександр Степура під керівництвом майстра ремонтно-складальної дільниці Андрія Лєскова, а також котельники ЦМК Олександр Григор’єв (бригадир) і Руслан Поліщук, зварник ЦМК Євген Обжелянський та інші фахівці ЛМЗ. Наразі новий гуркіт вже у замовника і готується до встановлення.

«Опанувати нову продукцію – це непроста справа, – продовжив Сергій Жеватченко. – Корпус мав вийти дуже точним за своєю вагою та за геометричними параметрами. І нам це вдалося. Хоча й довелося набити кілька «шишок», але результат є, і вже є досвід. Довжина корпуса – 6760 мм (6 метрів 76 сантиметрів), а ширина – 3200 мм (3 метри 20 см). І це, уявіть собі, дрібний гуркіт. А невдовзі ми починаємо роботу над виготовленням корпуса для середнього гуркоту. Виготовлення корпусів гуркотів нашим ЛМЗ є економічно вигіднішим, ніж купувати, і зараз, у скрутні для підприємств часи, це надзвичайно важливо».

Категорії
Новини

Безпека на колесах

Цехи гірничого департаменту поповнилися шістьма багатофункціональними автомобілями, які допоможуть підвищити рівень безпеки праці та запобігти нещасним випадкам.

Територія гірничого департаменту – це багато гектарів, на яких розміщені виробничі об’єкти, і працюють люди. Інколи саме ці чималі відстані між об’єктами створюють додаткову небезпеку для працівників. Як зазначив начальник відділу охорони праці гірничого департаменту Юрій Духов, саме наявність нових авто дозволить ефективніше використовувати систему блокування небезпечних енергій LOTO, яка є потужним захистом від нещасних випадків.

«Ураження електричним струмом належить до чотирьох ризиків-вбивць (4 killer risks), визначених компанією «АрселорМіттал». З метою зниження цього ризику та запобігання смертельним нещасним випадкам ми розпочали пошуки варіантів удосконалення виконання вимог стандарту FPS AM Safety 001 “ІзоляцІя”, – пояснює Юрій Духов. – Найбільші складнощі з виконанням цих вимог виникали у накладання та зніманні індивідуальних замків на блокуючий пристрій, адже відстань між місцем блокування та місцем виконання робіт інколи сягає 20 км. Проблема  довгий час не вирішувалась так як із за нестачі автотранспорту та водіїв  неможливо було одночасно перевозити працівників, інструмент та матеріали до місця виконання робіт та виконувати вимоги системи LOTO. Саме таких вантажо-пасажирського автомобіля нам і не вистачило для того, щоб швидко доставити бригаду на підстанцію і заблокувати джерело електроенергії, своєчасно прибути до місця виконання робіт, а після їх завершення відновити роботу устаткування у зворотному порядку».

Майже скрізь у світі гірничі підрозділи – це значні площі й специфічні шляхи сполучення, якими звичайним легковиком далеко не заїдеш, особливу у негоду. Під час обміну досвідом з колегами з різних країн, керівники гірничого департаменту дізналися, що на гірничодобувних підприємствах АрселорМіттал у різних країнах, наприклад, у Канаді та Бразилії, для вирішення оперативних задач, пов’язаних з безпекою, використовуються пікапи. Це швидкі безпечні авто з гарною прохідною спроможністю, які здатні одночасно перевозити кілька людей у салоні та ще й певну кількість устаткування у невеликому кузові.

Ключі від шести пікапів отримали представники чотирьох підрозділів ГД. Одним з авто будуть сумісно користуватися працівники РЗФ-1, РЗФ-2 та дробильної фабрики. По дві машини будуть допомагати працівникам цеху шламового господарства та рудоуправління, бо площа кожного з цих підрозділів перевищує площу деяких держав. А ще один пікап – для цеху мереж і підстанцій. До речі, у керівника цеху Олексія Великого саме у день вручення авто був день народження.

«Працівники ЦМП ГД виконують перемикання електричного струму у всіх підрозділах департаменту, –розповідає Олексій Великий. – А підстанції зазвичай знаходяться на відстані 12-15 км від місця, де електромонтери й електрослюсарі дислокуються. Цей автомобіль допоможе швидко приїздити до найвіддаленіших підстанцій, що пришвидшить виконання робіт, а головне – його використання дозволить швидко блокувати джерела енергії і виконувати роботи максимально безпечно. І це для мене гарний подарунок, адже безпека людей – це пріоритет для начальника цеху».

Нові пікапи вироблені автомобільним концерном «Фольксваген». Кожен з них здатен перевозити до п’яти людей у салоні та певну кількість вантажів, наприклад, інструментів, матеріалів, запчастин, устаткування в кузові. Це нові моделі, які мають економний та потужний двигун (сумісна розробка «Форда» і «Фольксвагена»), повний привід, 10-ступінчаста автоматична й 6-ступінчаста коробки передач, та ще багато переваг, які роблять ці авто надійними транспортними засобами. За словами представника «Фольксваген-Україна» Олега Антонюка, завдяки потужності, безпеці, витривалості та швидкості саме ці моделі здатні вирішувати найскладніші задачі і мають попит у  виробничників у світі.

Категорії
Новини

Афішка на 11 та 12 січня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

11-12 січня об 11:00 та о 12:00 на розсуд глядачів представлена музична вистава «Каліф-лелека».

11 січня о 16:00 запрошуємо переглянути музично-побутовий фарс «Кайдашева сім’я». Це вистава за мотивами одного із найпопулярніших творів І. Нечуя-Левицького. Сюжет вистави охоплює події, що відбулися у великий сільській родині Кайдашів. Ми зустрічаємося з героями: Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їх синами Карпом і Лавріном у переламний момент існування сім’ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари і починається інше життя. У цій виставі сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні і драматичні ситуації, у які потрапляють персонажі, взяті з самого життя.

12 січня о 16:00 глядачам пропонується музична комедія «Гуляй, село!». Режисер вистави М. Мельников.

Криворізький міський театр ляльок

11 січня об 11:00 на малечу чекає вистава-казка «Витівки братця Кролика». Пригоди веселого та пустотливого Братця Кролика, який протягом вистави обходить братця Лиса та братця Вовка і, вдаючись до хитрощів, завжди виходить «чистеньким із води». У 2007 рік вистава посіла І місце в Міжрегіональному огляді-фестивалі Придніпров’я «Січеславна-2007» за кращу виставу для дітей. А у 2008 році отримала диплом у номінації «Краща лялькова вистава» на Всеукраїнському фестивалі театрів ляльок у м. Запоріжжя.

12 січня об 11:00 на малечу чекає весела історія «Пригоди папуги Пако».

Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху»

11 січня о 12:00 на глядачів чекає вистава «Чудовисько з ніжним серцем». Принц, якого за непослух ще в дитинстві чаклунка перетворила на страшне чудовисько і сховала його життя в червону троянду, та Бель, звичайна дівчина, що мріє про далекі світи, описані в книгах, зустрічаються зовсім не випадково.  Їх зводить доля, адже повернути нормальне життя зачарованому принцу зможе лише справжнє кохання. Це історія пронизана ніжністю, неймовірними пригодами та гумором. 

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

11 січня об 10:00 Пішохідна екскурсія «Забутими провулками старого міста до історико-краєзнавчого музею». Є змога прогулятися невеличкими тихими вулицями міста минулого століття такими, як Старобанна, Базарна, Глинки, Синагогальна. Також ви маєте змогу відвідати Криворізький історико-краєзнавчий музей. Місце зустрічі: біля театру імені Тараса Шевченка (пр-т Поштовий,23). Реєстрація за телефоном: 0961197549, Валентина.

11 січня о 13:30 пройде майстер-клас з приготування хінкалі. Це страва наповнена таємницями, починаючи від стародавнього рецепту «правильного» тіста і соковитої начинки до «технології» смакування ними. Цієї суботи шеф-кухар  грузинського ресторану розкриє для нас секрети грузинської кухні і допоможе нам приготувати «правильні» хінкалі. Місце збору: зупинка 95 кв. пр-т Металургів (в бік Соцміста ). Реєстрація обов’язкова: 0961197549, Валентина.

Тренінги, семінари

12 січня о 12:00 запрошуємо на трансформаційну гру «Ліла». Ця гра допоможе вам знайти відповіді на важливі питання, розкрити свій внутрішній потенціал, трансформувати своє життя. Запис за тел.: 0986228299.

Категорії
Наші люди

Головна мотивація – жага до життя

Як всюди встигати не поспішаючи, як насолоджуватися кожною миттю життя, нової справи, як завжди прагнути нових знань, ділитися ними з іншими та надавати психологічну підтримку. На всьому цьому добре знається  наша колега Анна Шумейко.

На прикладі родини

Багато хто знає Анну Шумейко, як старшу внутрішню тренерку нашого підприємства. В Університеті АрселорМіттал вона бере участь у таких проєктах, як «Сміливе лідерство» та «Бережи себе».

Основна посада Анни – оператор пилегазовловлюючих установок конвертерного цеху. Зараз вона у декреті, бо виховує трійко дітей – 3, 5 та 14 років. Та це не заважає їй бути активною, як внутрішній тренер. Щотижня Анна проводить тренінги з працівниками підприємства, допомагає іншим людям долати психологічні проблеми, які пов’язані з війною, багато спілкується та опановує нові знання.

«На підприємство я прийшла тому, що у мене вся родина працює тут. Мама Тетяна Віждова працювала в лабораторії на ДП № 9, двоє моїх братів зараз є працівниками нашого підприємства, – розповідає Анна Шумейко. – Та найбільше на вибір місця моєї роботи вплинув мій тато Павло Віждов. Він працював на блюмінгу, а я у дитинстві приходила до нього на роботу. У минулому це дозволялося, головне, щоб у цеху діти були разом зі своїми батьками. Я тоді ще мало розумілася на виробництві, але бачила великий робочий движ і мене буквально заворожувала уся ця атмосфера. Я із захватом дивилася на міст, який веде до підприємства, ввечері він сяяв вогнями, а коли заходила до цеху, то мене буквально зачаровував вид яскравого розпеченого металу, від якого віяло жаром.

На 4 курсі Металургійної академії я вирішила піти працювати. Пошуки роботи привели мене до конвертерного цеху. Тепер я все знаю про специфіку цього підрозділу, адже мені пощастило працювати на усіх його дільницях. Я працювала у ВТК, міксерному, шихтовому відділеннях, дільниці виплавки та розливки, на першій МБЛЗ, на складах зовнішньої прийомки інструментів і матеріалів. В цілому я вже маю 20 років стажу».

Пропагувати культуру безпеки

Все почалося з газети «Металург». Саме в ній Анна Шумейко побачила оголошення про створення на підприємстві команди внутрішніх тренерів, які б ділилися з колегами знаннями з різних напрямків, пропагували культуру охорони праці, сприяли особистісному розвитку працівників наших підприємств та взагалі б були лідерами у багатьох справах. Анна подала заявку, пройшла  відбір, навчання і невдовзі потрапила до когорти внутрішніх тренерів. Саме тоді на підприємстві почалася перша хвиля «Сміливого лідерства».

«На початку тренерської діяльності я зустріла супротив оточення. Чого я тільки не чула, і навіщо воно мені треба, і де я знаходитиму на це час, і чого це я працюватиму у свій вихідний. На їх думку мені б було краще потихеньку працювати, виховувати дітей, чекати пенсію, а потім займатися городиною. Але мені така модель життя не підходить. Мені дуже хотілося спробувати себе у чомусь новому, довести, в першу чергу собі, що я зможу реалізуватися та бути корисною для людей, – продовжує Анна Шумейко. –  Коли я почала працювати внутрішнім тренером, для мене відкрився інший світ, де у всіх, з ким я працюю, є мета, стимул займатися цією справою, зацікавленість новим. Ми ж, тренери з безпеки на виробництві, своєю чергою намагалися змінити не те що світ, всесвіт (усміхається). То був початок нового формату роботи з охорони праці. Люди очікували, що то буде якась лекція, а ми пропонували тренінг з максимальним залученням в роботу кожної людини. Ми усі були залучені в процес, допомагали одне одному. Було і легко, і складно, ми й людей навчали, і самі навчалися, мотивували їх і себе до змін».

Психологічна допомога

Коли стаєш тренером, і перед тобою стоїть завдання змінювати ставлення людей до охорони праці, поведінку на виробництві і, навіть, ментальність, без психологічних навичок не обійтися. Анна Шумейко це одразу зрозуміла і знову почала навчатися. Вона закінчила психологічний факультет педагогічного університету, стала гештальт-терапевтом (наука допомагати людям розуміти самих себе), зараз  вона навчається у Польському інституті тілесної терапії та проходить різноманітні додаткові курси з психології.

Ці знання дуже знадобилися Анні з початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Разом із навчальним процесом вона почала практично допомагати людям вправлятися з психологічними навантаженнями, які ми всі відчуваємо під час війни. Анна приєдналася до громадської організації, яка працює у Народному домі – міському хабі, де надається допомога переселенцям з окупованих міст та селищ або тих місць, які ворог активно обстрілює.

В цій організації Анна стала психологинею мобільної бригади.

«Переважно я працюю з дорослими людьми, більшість з яких поважного віку. Ми допомагаємо людям долати горе від втрати рідних та близьких, панічні атаки, розпач від втрати рідної домівки та майна. Ми допомагаємо іншим знову захотіти жити, почуватися у безпеці, наскільки це можливо, та радіти майбутньому. Основна терапія – це розмова, адже деяким людям вже стає легше, якщо вони проговорять свою проблему, – говорить Анна Шумейко. – У Кривому Розі ми працюємо і на місцях «прильотів». Моїм першим хрещенням у цьому був «приліт», що стався у липні минулого року на старій Дзержинці біля «Нового зору». Приїжджаємо, а там все димить, у руїнах, люди кричать. Жах! Одних людей треба було заспокоювати, інших виводити зі стану ступору. Пам’ятаю одну дівчину, яка після влучення ракети у будинок не могла дозвонитися до своєї родички. Дівчина була наче не в собі, ходила розгублена. Ми з командою психологів виводили її з цього стану, розговорили, допомогли їй прийти до тями. Інший випадок, в Архангельському бабуся привела онука. Біля їх будинку вночі стався «приліт». Відтоді пройшло вже півроку, а хлопець не міг оговтатись від цього, він боявся гучних звуків. Після розмови зі мною стало зрозуміло, що хлопцю потрібен час на реабілітацію та увага батьків. Ще один випадок, не пов’язаний з вибухами, він життєвий. До нас звернулася літня сімейна пара з Покрову. Зараз вони будують тут нове життя і турбуються про ментальне здоров’я одне одного. І подібних випадків дуже багато. Тож мені хочеться побажати людям у наш непростий час бути більш уважними до себе та оточення, берегти себе та пам’ятати, що безпека – це не тільки про виробництво, це про наше повсякденне життя. А ще будьте активними, живіть, а не відкладайте все на потім. Це реально допомагає у найскладніші часи. Перевірено на власному досвіді».