За програмою протидії чотирьом ризикам-кілерам, а саме – ризику стискання рухомими механізмами під час виконання робіт з ремонту спеціально рухомого складу, в депо ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів придбали нові системи фіксації колісних пар. Ці системи є сучасним варіантом залізничних гальмівних башмаків.
«Привіт від друзів з Чикаго, які з 1904 року постачають залізничне обладнання. З таким башмаком точно можна йти на кілера, – усміхається майстер з ремонту металургійного устаткування РВ Віталій Ніколюк. – А якщо серйозно, питання безпеки та охорони праці у нашій роботі безперечно найголовніші. Ми ремонтуємо залізничний рухомий склад конвертерного цеху, шлаковози для доменників, спеціальні візки ЦПС тощо. І кожен ремонт починається з надійної фіксації колісних пар. Аби уникнути ризику потрапляння під них, запобігти стисканню рухомими механізмами, ми використовували металеві гальмівні башмаки. Тепер ми маємо сучасніші засоби – нові системи фіксації колісних пар, які ми ще називаємо підставками. За ініціативи департаменту охорони праці та промислової безпеки та за підтримки керівництва ремонтного виробництва ми придбали два комплекти таких підставок. Звісно, ми розуміємо, що це краплина у морі, нам би ще таких зо два десятки, але треба ж із чогось починати. Я вважаю, що початок вийшов вдалим. Дуже хочеться, аби згодом ми повністю перейшли на ці системи».
Нові системи фіксації від звичайних гальмівних башмаків відрізняє легкість у встановленні та зручність у використанні. Продуманий навіть колір системи – жовтий. Його видно здалеку, тож не помітити таку підставку практично неможливо. А помітив – уже знаєш, що тут ведуться роботи, треба бути максимально уважним. І що найбільш важливо для нас, надійність фіксації колісних пар за допомогою цих систем гарантує безпечне виконання ремонтних робіт. Закріпив і працюй безпечно!
Від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну колекція музею історії нашого підприємства поповнилася залишками російської зброї, яку ворог спрямовував на Криворіжжя.
«Ось цей здоровезний уламок ракети наші працівники знайшли на Гданцівці, а ось ця залізна «шайба» – гільза від пушки, подалі лежать шматки від ракет Іскандер, оболонка гранати, купа гільз та інше вороже залізне сміття, – показує нові експонати музею фахівець Микола Чухрай. – Колекцію військового ворожого металобрухту ми почали збирати у музеї ще на початку війни у 2014 році. Уламки зброї привозили наші захисники зі Сходу України. Та більша частина цієї колекції, на жаль, зібрана на Криворіжжі від початку повномасштабного вторгнення, коли ворог дуже близько підійшов до нашого міста та намагався зруйнувати все, що міг дістати артилерією, «градами», «смерчами». До речі, ось цей касетний стрижень саме від «торнадо-с». Він має велику кількість гнізд для касетних бомб. Звичайно, до нас він надійшов вже без них. А подарували його музею наші працівники, які зараз захищають Україну. Серед експонатів є й спорядження російських солдатів, яке затрофеїли наші воїни».
Микола Чухрай демонструє гільзу від касетного снаряду
У майбутньому ці експонати стануть частиною експозиції, беззаперечними доказами, які своїм існуванням розповідатимуть про жахи війни, наслідки військової агресії та злочини окупантів. Також експозиція розповідатиме про мужність, героїзм наших людей, які всупереч обстрілам продовжують жити, працювати, виховувати дітей та підтримувати економіку держави.
Уламок ракети
Музей продовжує приймати «уламки війни», але (важливо!) тільки безпечні. Фахівці музею закликають не чіпати знайдені залишки зброї, адже вони можуть бути небезпечними.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» тривають тренінги з надання домедичної допомоги при невідкладних станах.
«В мирному житті вміння рятувати є важливою навичкою, а під час війни – й поготів, тому я тут, на тренінгу», – сказала Наталя Шевчук, сепараторниця РЗФ № 2.
Наталя вже навчалася на курсах домедичної допомоги та отримала спеціальний шеврон, який засвідчує, що вона вміє надавати допомогу. Тож до неї може звернутися кожен, кому це потрібно. Але тільки-но вона дізналася, що заняття будуть проходити у них у підрозділі, вирішила знову їх відвідати, щоб вдосконалити навички, поставити запитання, дізнатися нової інформації.
«Мета цих занять – навчити працівників гірничого департаменту, агломераційних цехів надавати першу домедичну допомогу постраждалим, – говорить Юлія Ворошко, фельдшерка здоровпункту «Центрального» гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс». – Проводити такі тренінги ми розпочали ще до повномасштабної війни, а після 24 лютого 2022 року посилили цю роботу, адже бажаючих навчитися цьому виявилося дуже багато. Тільки впродовж минулого року тренінги з домедичної допомоги відвідали понад 1000 людей. От і зараз до нашого імпровізованого тренінг-залу завітали працівники дробильної фабрики, агломераційних цехів, рудозбагачувальних фабрик №№ 1, 2 та ремонтного цеху ГД».
На тренінгу люди навчались правильно викликати бригаду швидкої допомоги нашого підприємства, перевіряли знання «екстрених» телефонних номерів та джерел, де їх можна знайти, якщо раптом забули – наприклад, у чат-боті підприємства у Телеграм. Також вчилися правильно описувати інцидент, що стався, детально розповідати, де саме це сталося та як до цього місця краще під’їхати медикам.
Основну частину тренінгу складає навчання серцево-легеневої реанімації, допомозі при кровотечах, травмах, в тому числі й при падінні з висоти, опіках, судомах, гіпертонічних кризах, нападах невралгії тощо.
Також фельдшерка відповідала на численні запитання працівників. Питань більшало саме під час практичної частини занять, коли люди підходили до манекена й самостійно пробували робити штучне дихання та інші реанімаційні заходи.
«Це не так вже і просто, як здається на перший погляд, – ділиться враженнями від тренінгу Олександр Лазуркевич, слюсар-ремонтник дробильної фабрики. – Головне – подолати психологічний страх. Погодьтеся, звичайній людині (а не медику з чималим досвідом) важко підійти до людини без свідомості та ще й кваліфіковано допомогти їй. Я спробував це зробити на манекені та відчув, наскільки це важко. Годі й казати про живу людину. Тут потрібні систематичні тренування, тож, скоріше за все, я ще раз братиму участь у таких навчаннях».
Буквально на собі спробував рятівні маніпуляції Дмитро Хитров, провідний інженер з охорони праці. Йому довелося виконати роль постраждалого, та ще й такого, хто втратив свідомість.
«Тренуватися на манекені зручно, але зробити якісь маніпуляції на живій людині – це зовсім інша річ. Тому я зголосився допомогти, – говорить Дмитро Хитров. – Навички порятунку допомагають нашим працівникам почуватися більш впевнено у будь-яких кризових ситуаціях, які можуть виникнути у звичайному цивільному житті, на виробництві, внаслідок воєнних дій. Правильно зупинити кровотечу, накласти джгут, здійснити штучне дихання – усе це може врятувати людину протягом тих хвилин, коли на місце події вже їде бригада медиків. Наші працівники це добре розуміють, тому і бажаючих взяти участь у тренінгах завжди вистачає. А ще той хто вміє рятувати – ніколи не порушуватиме вимоги охорони праці, а буде берегти своє життя та здоров’я».
В аудиторії за всіма етапами тренінгу уважно спостерігає (а за потребою і допомагає фельдшерці) водій автомобілю швидкої допомоги Анатолій Федоров. Він входить до медичної бригади, і в разі необхідності може самостійно допомогти постраждалому.
«За кермом «швидкої» я вже вісім років, а загальний водійський стаж – 44 роки, – розповідає Анатолій Федоров. – Спочатку думав, що там складного, возити медиків. І в перше моє чергування ставлення до цього різко змінилося: мені довелося реально допомагати фельдшерам під час рятування працівника, який отримав відкритий перелом ноги. Я бачив, які маніпуляції роблять медики, як правильно і послідовно вони діють, і вчився у них. Знаєте, практика стала для мене найкращою наукою, хоча я й курси спеціальні проходив. Одного разу я самостійно допоміг своєму колезі, який серйозно травмувався: зупинив кровотечу, зафіксував ногу та доправив постраждалого до лікарні. Там одразу запитали, хто надавав допомогу, адже все було зроблено правильно. Я хочу, щоб ці тренінги відвідало якнайбільше людей, бо вміти надавати допомогу – то дуже корисна навичка – вона рятує життя!»
Олександр понад 20 років працював слюсарем-ремонтником у цеху ремонту металургійного устаткування № 2«АрселорМіттал Кривий Ріг».
Досвідчений працівник та прекрасна людина, згадують колеги про нього.
«Надійний, чесний, відповідальний, щирий, Олександр завжди був поряд, завжди був готовий підтримати та допомогти і словом, і ділом, – говорить слюсар-ремонтник Антон Семенюк. – Металургійне устаткування у нас «з характером», до нього треба вміти знайти підхід. І Олександр міг впоратися з будь-яким завданням, відремонтувати, налагодити. Ми втратили хорошу людину, а наші серця ще й досі відмовляються прийняти сумну звістку про загибель Олександра Коваля. Але він житиме в нашій пам’яті».
25 вересня 2023 року Олександра призвали на військову службу. 4 лютого 2024 року захисник загинув в бою поблизу Очеретяного, Донецької області.
Без батька та чоловіка залишилася родина: дружина та троє дітей.
Робота чергової по станції Породна управління залізничного транспорту гірничого департаменту Зої Авраменко нагадує професію диригента. От тільки замість оркестру вона вже понад 40 років вправно керує рухом на залізничних станціях.
Зоя розповідає, що коли отримала відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», в неї аж на душі потеплішало. Звісно, приємно, що твою працю помічають, шанують та гідно оцінюють. Але для неї це не головне. Зоя Авраменко насправді дуже любить свою залізничну справу.
«Я прийшла на підприємство одразу після технікуму, – говорить чергова по станції. – Мені завжди подобався рух потягів, а тут ще й можливість ним керувати є! Професія чергової по станції цікава. Керувати – це непросто, адже за кожною моєю командою, кожним натисканням кнопки на пульті стоїть безпека моїх колег. Допомагає досвід. От зараз я знаходжусь на станції Розвантажувальній, тут я на підміні. Але моє постійне місце роботи – це станція Породна. А взагалі за ці роки працювати довелося на багатьох станціях».
Чергові на залізничних станціях підприємства відповідають за безпечний рух поїздів, контролюють їхнє прибуття та відправлення, розподіляють на потрібні та вільні місця. Наприклад, через станцію Розвантажувальну постійно рухаються думпкари з рудою, вони прямують з кар’єрів до рудозбагачувальних фабрик ГД. На станції є 44 стрілочних переводи, п’ять переїздів.
«Чергова по станції відповідає за стан залізничних колій, перевіряє сигнальні системи та забезпечує безпеку руху, веде облік вагонів, складає звіти та документи про рух вантажів. Для цього потрібно завжди тримати в голові величезний обсяг інформації, а ще вміти читати стенд-схему станції, де відображено все наше господарство і стан руху в реальному режимі. Все це наша Зоя Авраменко робить віртуозно, – говорить начальниця розвантажувального району Вікторія Токарєва. – Активна, завжди у гарному настрої, надійна, відповідальна. Цей перелік можна продовжувати».
На станції йде постійне спілкування. Зоя Авраменко впевнено вказує, кому й куди прямувати. ЇЇ руки «бігають» по пульту, натискають численні кнопки, а назовні за її командою загоряються світлофори, відкриваються шляхи для руху вагонів.
«Звичайно, фізично втомлююсь від такого режиму, але більше психологічно, через велику відповідальність. Зміна – це 12 годин ретельної уваги до кожної дрібниці на станції. Все чути, все бачити, знати, де і що знаходиться у реальному часі, – це про нас, про чергових, – говорить Зоя. – Я впевнена, що черговий має бути свого роду психологом. Ти постійно спілкуєшся і з машиністами, і з ремонтними бригадами, і з черговими по інших станціях, а люди з різним настроєм на роботу приходять. Я, наприклад, завжди за позитивний настрій. А от способи налаштування на позитив у кожного свої. Наприклад, у мене це спілкування з котом та вирощування квітів. Але безперечно найголовніше – це спілкування з сином. Він у мене зараз служить у ЗСУ. Щодня о 20.00 у мене з ним зідзвон. Його «мамо, у мене все добре» – це найкраща афірмація дня. Мені дуже хочеться, щоб ці слова ми чули кожного дня від наших близьких. І щоб нарешті всі наші захисники повернулися додому. Щоб в одне зі своїх найближчих чергувань я змогла сказати по рації усім колегам-залізничникам: «Вітаю з Перемогою! Шлях відкрито!»
Лєший – такий позивний отримав на фронті наш колега, слюсар ЦРМУ № 4 Ігор Грузін за знання лікарських трав, коренів та профілактичних рецептів народної медицини. Вони стали в пригоді Ігорю та його побратимам у польових умовах війни. Воєнні будні Лєшого та його інші захоплення – сьогодні в «Металурзі».
Окрім лікарських трав, слюсар з ремонту підйомних механізмів ЦРМУ № 4 Ігор Грузін захоплюється історією нашої країни, Криворіжжя, досліджує козацьку спадщину, часи другої світової війни, вивчає біографії видатних людей, навіть вірші складає. Та від початку повномасштабної війни він одразу став на захист рідної землі.
«У мене було дві мотивації – захистити Україну від рашистів та дати гідний приклад своєму шестирічному онуку, щоб йому було не соромно за діда, – розповідає Ігор Грузін. – До тероборони записався у перші дні війни. Правда, щоб потрапити туди, довелося вистояти величезну чергу, адже охочих захищати країну було дуже багато. Спочатку ми стояли на захисті Кривого Рогу. Базувалися на Дніпропетровщині, а «ходили у відрядження» на Херсонщину, Донеччину. Я служив у піхоті. Ми несли службу на пунктах спостереження, оперативно інформували про рух рашистів, виконували бойові завдання тощо. В одній із бойових операцій я отримав своє перше поранення. Після одужання вже на Донецькому напрямку був поранений вдруге».
Згадуючи службу, Ігор відзначає, що його військовий колектив був дружний та злагоджений. У ньому було багато колег по підприємству, служили люди із різних цехів.
«Когось я вже знав, а з кимось познайомився, – додає Ігор. – Ми багато спілкувалися, ділилися знаннями, досвідом у різних справах. До речі, саме побратими й дали мені позивний. Це було під час захисту Кривого Рогу на початку війни, коли ворог сунув на наше місто. Життя у польових умовах суворе, і щоб захисники не хворіли, для профілактики я збирав лікарські трави та робив відвари з них, і це допомагало. Вперше Лєшим мене тоді назвав побратим Павло. На жаль, про нього зараз нічого не відомо, сподіваюсь, він живий».
Як розповідає Ігор, в Україні рашисти вдаються до методу випаленої землі, їм не шкода наших людей, міст, селищ. Тож наші захисники роблять усе можливе, щоб зупинити ворожу навалу. Воюють і кадрові військові, і представники різних мирних професій.
Під час захисту Кривого Рогу застосовувалася навіть зброя з історією
Одне з захоплень Лєшого – це історія. Під час служби він познайомився з побратимом, який є викладачем історії в нашому педагогічному університеті. Вони багато дискутували, розмовляли про козацьке минуле України, про козацькі поселення на Криворіжжі та найближчих територіях, наприклад, в Іскрівці, Недайводі. Варто поглянути на карту – тут багато селищ саме з козацькими назвами.
А ще відзначали те, що історія йде по колу, що ми знову воюємо з тим самим ворогом, який хоче загарбати нашу землю, історію, людей, природні багатства. Але сучасна боротьба з рашистами – інша. У нас є новітня зброя, вмотивовані люди, а ще допомагає те, що про Україну та про наш народ знає весь світ і допомагає нам.
«Під час служби я багато чому навчився, – продовжує Ігор. – Наприклад, швидко переміщуватися, маневрувати та вести бойові дії з понад 60-кілограмовим вантажем різного спорядження на собі. Можу за звуком розпізнати, з чого по нам стріляють. Якщо із міномета, то чутно постріл і вибух. Якщо з танка – навпаки, спочатку чути вибух, а потім доходить звук самого пострілу. Та головне завдання – виконати бойові задачі та залишитися живим.
Зараз, після двох поранень, я демобілізувався та знову влаштувався працювати на підприємство у свій цех. Але поки що я у відпустці, проходжу реабілітацію та вирішую різні організаційні питання. А ще працюю з архівними документами, досліджую історію оборони Кривого Рогу під час другої світової війни, в якій брали участь і прикордонники. Мені хочеться більше дізнатися про ті часи, адже ми вчимося на історичних фактах. Впевнений, після Перемоги будемо вивчати і цю війну, щоб подібне більше ніколи не повторювалося».
