В цей складний час, коли кожен день наповнений тривожними інфоприводами, дуже приємно отримувати гарні новини. Сьогодні хочемо поділитися приємністю – корпоративні комунікації «АрселорМіттал Кривий Ріг» вибороли два Гран-прі у конкурсі «Краще корпоративне медіа України-2022».
Конкурс щороку проводить Асоціація корпоративних медіа України. І дуже приємно, що колеги не зупинились і продовжують збирати і аналізувати найкращій досвід українських медіа, незважаючи на війну і купу проблем, пов’язаних з нею. У 2022 році в конкурсі брали участь багато медіа провідних вітчизняних і міжнародних компаній, серед яких Carlsberg Ukraine, Нова Пошта, Група компаній Ferrexpo, UKRSIBBANK , Укрзалізниця, Інтерпайп, ДТЕК, Донецьксталь, Нафтогаз, DCH Steel та інші.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» на конкурсі був представлений у двох номінаціях. В номінацію «Корпоративний відеопроєкт» ми подали наше надихаюче відео «Все переплавимо» до Дня металургів і гірників, участь в якому взяли талановиті працівники підприємства. А газета «Металург» змагалася за перемогу в номінації «Корпоративне електронне медіа». І в обох номінаціях за висновками журі ми отримали Гран-прі.
Цю перемогу ми хочемо розділити з вами – нашими читачами, глядачами, колегами. Ми вдячні вам за те, що надихаєте нам своїми трудовими і воєнними подвигами, добрими серцями і вчинками. Ми вдячні за вашу допомогу, вашу критику, вашу підтримку. Тому ці нагороди – наші спільні! Разом ми все зможемо перемогти!
Свята вже на порозі. У «звичайні» роки в ці дні в наших домівках вже з’являвся аромат мандаринів та хвої, які віщували чарівну атмосферу Нового року, Різдва, веселощів та розваг у родинному колі.
Але цей рік не такий, як завжди. Він навчив нас багато чому, і, перш за все, цінувати життя та один одного.
Сьогодні в Україні святкують одне із найдобріших свят – День Святого Миколая.
Ми знаємо, що в цей день і малі, і дорослі загадують одне велике бажання – щоб скоріше в нашій рідній країні настав мир. І з такою силою віри, як у нас, коли мільйони сердець таємно і вголос просять святого про одне, це бажання обов’язково має здійснитися.
Бажаємо, щоб Святий Миколай подарував тепло та затишок у кожну родину, обігрів та захистив тих, хто далеко від дому, дав сил та терпіння тим, хто захищає найцінніше – свою землю та своїх близьких.
Хоч би як ворог не намагався залякати нас, випробовувати темрявою та холодом, ми тримаємось і загартовуємось. А ще – допомагаємо іншим. В цьому наша сила!
На випадок тривалого відключення електроенергії команда «АрселорМіттал Кривий Ріг» організувала пункти допомоги для працівників підприємства та мешканців прилеглих районів – «Точки енергії». Зараз їх чотири.
Де облаштовані «Точки енергії»?
Відділ перепусток (КПП №1);
Пішохідна прохідна біля заводоуправління (КПП №12);
Університет АрселорМіттал на вул. Криворіжсталі, 1;
Будівля 20 державної пожежно-рятувальної частини (ДПРЧ) – навпроти КПП № 13, корпус управління коксохімічного виробництва. Пункт обладнаний автономним генератором.
У «Точках енергії» можна підзарядити гаджети, підключитись до мережі Інтернет і зв’язку та просто зігрітися під час холодів.
Вирішили, що пункти працюватимуть цілодобово, адже зараз важко прогнозувати вимкнення електрики у будинках. А нам усім вкрай важливо бути на постійному зв’язку з рідними та близькими.
1 грудня під час виконання бойового завдання біля села Мар’їнка Донецької області загинув наш колега Антон Чебручан. Він був мобілізований на військову службу 19 жовтня 2022 року і служив гранатометником.
Антон працював сортувальником-здавальником металу ПП «Стіл Сервіс». Як розповів змінний майстер Максим Сергєєв, на роботу Антона ніколи не було жодного нарікання. «Такі люди завжди і скрізь на вагу золота, – говорить Максим Сергєєв. – Він виконував важку фізичну роботу, але ніколи не скаржився та не підводив. Дисциплінований, сумлінний, добрий, веселої вдачі, ніколи не опускав рук й інших міг підбадьорити. Ми дуже засмучені страшною звісткою про загибель Антона».
Виражаємо щирі співчуття рідним та близьким Героя, який віддав життя за свободу України.
23 листопада у першому доменному цеху тривав звичайний робочий день. Друга зміна доменників працювала біля ДП № 6, яка зараз є єдиною працюючою доменною піччю на підприємстві.Після 14-ї години, коли в країні зникло світло під час масованої ракетної атаки ворога, доменна піч саме готувалася до чергового випуску чавуну.
Кожен фахівець другої зміни під керівництвом старшого майстра зміни Дмитра Дороша вже був на своєму місці, усі були готові до початку випуску плавки. Але раптом у цеху зникло світло, вимкнулися усі комп’ютери, згасли електронні показники на пульту управління, завмерли основні та допоміжні механізми домни, а на додачу у мобілках робітників «розтанув» зв’язок. Усі одразу зрозуміли, сталося щось неординарне. Але часу для з’ясування обставин у доменників не було, ситуація вимагала негайних дій для запобігання аварійній ситуації.
«Доменна піч має два джерела живлення – основний та резервний. Наші електрики швидко перевели агрегат на резервну гілку. Тільки но почала оживати електроніка і… світло знову зникло через падіння напруги в мережі, – розповідає Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології. – Нам стало зрозумілим, що доменну піч треба зупиняти. Але робити це було потрібно дуже грамотно, адже у печі був чавун. Ми розподілилися попарно, щоб вручну рухати механізми на усіх дільницях печі. Це важка праця, адже механізми важкі. Наприклад, тільки відсікаючий від газоочистки клапан важить не менш 5-ти тонн. А рухати його треба, бо таким чином ми від’єднуємося від агрегату, скидаємо тиск з печі і уникаємо вибуху. Ми вручну відкрили електричний повітряно-розвантажувальний клапан «снорт» і почали випуск плавки. І в цю мить резервна електрична підстанція заробила і у нас появилося світло. Нам пощастило, далі усі робочі процеси, в тому числі і зупинку домни ми здійснювали за допомогою працюючої електроніки».
Горнові Леонід Погорілий, Дмитро Селевко, Сергій Олійник, Євген Касаткін, Віталій Тимченко
«Звичайно, про можливий блекаут ми чули та морально були готовими до нього. Та зовсім інша справа раптом відчути, що воно таке, та ще й під час роботи біля величезного металургійного агрегату, коли всередині знаходиться розпечений чавун, а вся його електрика «лежить», – говорить Дмитро Дорош, старший майстер зміни ДЦ № 1. – Втім, увесь колектив нашої зміни зберігав спокій та чітко дотримувався правил дій, коли зникає світло. Усі мої колеги були зосереджені і знали хто і за яку дільницю роботи відповідає. Також ремонтні служби цеху були оперативно долучені до усунення несправності».
На пульті управління Олександр Колесник, Дмитро Дорош, Сергій Шаповал
«Того дня у третій бригаді на ДП № 6 працювали: змінний майстер Сергій Шаповал, газівник Олександр Колесник, горнові Дмитро Селевко, Євген Касаткін, Віталій Тимченко, Сергій Олійник, Леонід Погорілий, Анатолій Куріц, водопровідники Валерій Борзих та Іван Пілюгін. Усі ці люди під час блекауту виявили високий професіоналізм, вміння діяти у кризовій ситуації і неабияку психологічну витримку. Завдяки їм вдалося зберегти доменну піч, обладнання цеху та чавун, – підкреслив начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук.
До речі, злитий чавун не застиг у ківшах, його вчасно встигли перетворити на чушковий чавун на розливальних машинах. Спочатку ці машини працювали від генераторів та компресорів. А коли світло з’явилося, на всяк випадок у цеху підстрахувалися залізничною снігоприбиральною машиною, яка, у разі необхідності, працює як великий генератор.
Колектив ДЦ № 1 вірить в перемогу України і в те, що усі складнощі, які зараз завдає нам ворог, тимчасові.
Слова латинської приказки про вітер та весла дуже наявно відображують, що відбувалось на підприємстві під час блекауту.
23 листопада у кабінеті начальника КЦ № 1 зустрілись начальник цеху Анатолій Колупайко, заступник начальника цеху з газового господарства та обігріву Ярослав Дячук та Олексій Маренич, заступник начальника з експлуатації та обговорювали чергові робочі питання. Коли о 14.33 раптом зникло світло, кожен з цих людей діяв дуже швидко і вивірено. Рахунок йшов буквально на хвилини. Вони знали, куди йти, що і як робити, хоча така авральна ситуація за багаторічну практику цих коксохіміків трапилася вперше. В той день ці троє додому не повернуться, залишаться на роботі, як і чимало інших працівників різних служб коксохімічного виробництва. Але батареї будуть врятовані! Як показав час, саме швидкі і впевнені кроки керівництва і колективу допомогли врятувати коксові батареї.
Спочатку спинився машинний зал – серце коксохіму. Зупинилася газодувка – машина в цеху вловлювання, внаслідок чого припиняється евакуація коксового газу з батарей і відповідно передача його через цех вловлювання і назад на обігрів печей.
«Нашим завданням було «перекрити» усіх можливих споживачів газу, щоб зберегти певний тиск газу у газопроводах, – розповідає Ярослав Дячук. – Водночас коксовому газу, який ми виробляємо, не було куди дітися, через відсутність електроенергії його не витягувала машина, на верху батарей повідчинялися свічі, зростала задимленість, з усіх щілин поліз газ. Якби на той час щось спалахнуло, то гасити це все довелося б довго та складно. Найперше, що ми зробили, побігли кантувати батареї (зберегти тиск газу в газопроводах за допомогою кантувальних кранів). Другий важливий момент: коли зникла електроенергія, то перестала подаватися барильєтна вода на охолодження газозбірників і почала різко зростати температура. Підвищення температури призводить до пошкодження газозбірників, їх могло розірвати, за 30 секунд температура зросла до 150 градусів».
Ярослав Дячук, заступник начальника КЦ-1 з газового господарства та обігріву
В той день багато чого було зроблено саме вручну. Наприклад, Олексій Маренич разом з працівниками експлуатації вручну відштовхали до безпечного місця коксову машину, яка обслуговувала верх коксових батарей, а потім пішли допомагати з кантуванням. І кантувати батареї того разу довелося також вручну. Уявіть собі колодязь, коли ви крутите ручку колеса аби набрати воду. А тут – колесо в десятки разів більше, таких механізмів чотири. Кантувальні крани потрібно було постійно перекантовувати на протилежний потік через певний проміжок часу.
Професійна команда і чітко визначений, неодноразово відпрацьований до автоматизму алгоритм тоді допомогли втримати, зберегти коксові батареї.
Рятували найдорожче – пічний фонд
«Ми за компом саме займалися звіркою інвентарного опису електромашин КЦ № 1, – згадує електрик коксового цеху № 1Антон Погрібний. – Я пам’ятаю з точністю до хвилини – 14.33 – це час, коли зникло живлення. Як сиділи, так і схопили каски та побігли на 5-6 батареї. Вийшли, а завод весь «тихий», ми зрозуміли, що напруги немає ніде. Про приліт не думали, втім чітко усвідомлювали, що це схоже на блекаут. Розділилися, я взяв на себе сектор коксування, майстер з електрообладнання коксових машин Ігор Юр’єв – коксові батареї, а заступник начальника КЦ № 1 з електрообладнання Олександр Граур став нашим «центром», куди стікалася вся інформація та який безпосередньо спілкувався зі змінним персоналом ЦРЕО. Ми мали діяти лише у тісному зв’язку з ними».
Антон Погрібний, електрик КЦ-1
Електросерце КБ №№ 5,6 – це трансформаторна підстанція ТП-9. Ми провели вимірювання, напруга на ТП була відсутня, до того ж від начальника зміни ЦРЕО надійшла підтверджена інформація про відсутність напруги по лініях, які забезпечують коксохімвиробництво електроенергією. Була дана команда знеструмити та зняти навантаження з усього обладнання в цеху, а це насоси, тракти коксосортування, башти гасіння тощо. Відключення виконали і почали готуватися до прийняття напруги, яке теж було потрібно зробити максимально безпечно та технологічно вивірено.
«Відключення тривало певний час. Наші коксові машини на п’ятій та шостій батареях високотехнологічні, – продовжує розповідати Антон, – всі вони працюють від процесорів. Кожна з машин обладнана певним програмним забезпеченням, яке дуже чутливе. А тут злітає програма, уявляєте? Але ми впоралися, відключили, а згодом під’єднали так, що все обладнання зберегли. Все це у темряві та без зв’язку. Ми бігали, наче мурахи. В той день я додому не потрапив. Зміг з 50-го разу десь об одинадцятій ночі додзвонитися до родини, запитати, як вони там, і сказати, що все зі мною гаразд. Про те, що повітряна тривога, і не думав. Важливо було зберегти пічний фонд. І ніякі ми не герої, це ж наш професійний обов’язок. Додому я повернувся наступної доби о сьомій вечора. Батареї були врятовані, і це найголовніше».
Рідних у біді не кидають
Коли зникло світло, газівник коксових печей Віталій Усачов знаходився в операторській КБ №№ 5-6. Перша думка, яка промайнула у нього в голові – щось кудись прилетіло. Говорить, що попри це страху не відчував. За декілька хвилин на порозі з’явився заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук. Швидко визначилися з тим, хто куди має йти та як діяти. Хоча газівником Віталій працює вже 26 років, втім такого авралу за його практики ще не траплялося. Врятувало те, що з введенням військового стану почастішали навчання-тренування на випадок будь-яких надзвичайних ситуацій. Тому практично були готові діяти за будь-яких умов.
Віталій Усачов, газівник КЦ-1
«Я пішов до кантувального приміщення 5-ї та 6-ї батарей. Треба було перекрити газ кантувальним механізмом, але напруги не було, тож працювали вручну. Перекрили подачу газу до опалювальної системи коксових батарей і позначили, коли це зробили. Наступна команда – перекрити стопорні крани. Ми спустилися до тунелю під батареями і там вже 116-ма стопорними кранами продублювали перекриття. Коли живлення батарей немає, то потрібно перекантовувати вручну кожні 40 хвилин. В перервах піднялися наверх батарей і перекрили аміачну воду, аби уникнути гідроудару під час поновлення її подачі. Потім слідкував за тиском у газозбірнику. Одним словом, робив свою роботу, адже коксовий цех для мене – другий дім, а рідних у біді не кидають. Додому пішов, коли все більш-менш стабілізувалося», – говорить Віталій Усачов.
А вдома на Віталія чекали двоє синів, яких він виховує сам. Зв’язатися з ними вийшло з кільканадцятої спроби, встигнув повідомити лише, що він на роботі. Мовляв, тримайтеся хлопці, батько батареї рятує. З порятунку повернувся лише вранці, коли сини міцно спали.
Без паніки! Все під контролем!
З верху коксових батарей в темну пору доби зазвичай краєвид вражаючий. Видно, як живе та дихає завод. Хоч і заощаджуючи електроенергію, але все ж жевріють маячки порятунку – поспішають люди на зміну та зі зміни, рухаються машини. Та 23 листопада все було по-іншому. Темрява застала вогнетривника (бригадира) Олега Дишканта на верху батарей.
«Я готувався до завершення зміни, займався регулюванням системи обігріву, ми міняли газові пальники, – згадує вогнетривник. – Аж ось раптово зупинилася машинна зала. Спустився з колегами до нашої майстерні, а там вже був «мозковий центр» – майстер Олександр Шляхтич та заступник начальника КЦ-1 Ярослав Дячук сформували групи, і ми пішли виконувати «бойові» завдання. Половина присутніх вогнетривників – четверо чоловіків – за командою закривали засувки подачі барильєтної води, перекрили ми їх тоді вручну. Коли поновили живлення, то потрошку відкривали. Бо якби раптово зіткнулися б холодна вода та розжарене обладнання газозбірнику, міг статися гідроудар. Друга частина вогнетривників допомагала змінному персоналу з ручним кантуванням на 5-6 батареї. Діяли без паніки, адже попри блекаут все було під контролем».
Олег Дишкант, вогнетривник (бригадир) КЦ-1
В цей самий час донька Олега залишилася вдома одна у темряві та без зв’язку, бо дружина вогнетривника теж була на роботі. Донька лише з смс-повідомлень дізналася, що батько затримується на роботі через бій з темрявою. Змогли, вистояли. Це випробування зробило усіх лише сильнішими.
Насправді в цій битві брали участь набагато більше героїв-коксохіміків, ніж прізвищ у цій статті. Кожен, хто 23 листопада рятував батареї, – справжній герой. Кожен – справжній, сильний, надійний! Увесь колектив підприємства дякує вам і пишається вами!
