Позначка: ЛМЗ

Категорії
Наші люди

«Завод і я – одне ціле»

Понад 20 років працює на виробництві головний технолог Ливарно-механічного заводу Євген Коновалов, нагороджений званням «Честь та гордість ЛМЗ». Себе він називає поінформованим оптимістом, який щиро закоханий у справу розробки технологій для виконання складних та цікавих замовлень заводу.

Те, що його майбутня професія буде пов’язана з виробництвом, Євген знав ще з дитинства.  А як іще мало бути, якщо зростаєш у виробничій родині. Його батько Євген Миколайович працював у ФСЛЦ заступником начальника цеху з технології, а матір Лідія Костянтинівна була начальником ливарного цеху на Криворізькому заводі гірничого обладнання . Тому заводська тема завжди була «в тренді» в родині Коновалових.

«Я за натурою – технар, вивчився за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи» і одразу прийшов на завод, – розповідає Євген. – Починав стажистом в РМЦ-3, потім працював інженером-технологом в РМЦ-2, потім начальником техбюро, заступником начальника цеху з технології. Згодом перейшов в РМЦ-1, а звідти вже пішов на посаду головного технолога. Пройдений виробничий шлях мені дуже допомагає, адже технолог – це людина, яка вміє не лише винайти якусь технологію-рецепт для будь-якого замовлення, а й знає потенціал заводу, де, як і чим це зробити, скільки це буде коштувати і кого до цієї роботи залучити».

Наприклад, завданням-викликом стало виготовлення роторів ексгаустерів. Те, що зараз роблять фахівці ЛМЗ, не кожне подібне підприємство в Україні здатне зробити.

«Раніше ми виготовляли клепальні ротори, але довелося змінювати технологію і спосіб виготовлення на зварні. До того ж, ми взялися зміцнити їхню зносостійкість, аби покращити експлуатаційні характеристики роторів, – говорить головний технолог. – Тепер нашими роторами можна пишатися, вони працюють на різних підприємствах далеко за межами нашої країни. А виготовлення молольних куль? Ми підставили плече підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг», коли війна далася взнаки і постало питання, як забезпечити цими кулями гірників комбінату. Тому мені моя професія і подобається: постійно робиш  щось нове. Мені такий рух, розвиток та досвід допомогли перейти вже на більш високий професійний рівень «коли вже не складно, а цікаво».

Євген випромінює відчуття впевненості та надійності. Бесіда з ним заспокоює. Це відчуття дуже цінне особливо зараз, коли війна постійно тримає усіх у напрузі.

«24 лютого я був на роботі. Пам’ятаю, спочатку не міг повірити, що таке може статися, – згадує Євген Коновалов. – Сподівалися, що це не надовго. Але не так сталося, як гадалося. Та це не привід опускати руки і впадати у розпач. Зараз у мене страху немає. Звісно, хвилююся за родину, за колег. Але рятує впевненість у наших захисниках та робота. Працювати  хочеться. Складно зараз, немає тієї стабільності, яку завжди давав завод. А з іншого боку – сьогодні завод і є більш-менш стабільним острівцем. Бо є робота, є підтримка. Завод і я – одне ціле. Тому завжди поспішаю на роботу із задоволенням».

Євген Коновалов з тих людей, які не люблять озиратися, жалітися, бо це гальмує рух вперед. В людях він цінує щирість, відкритість, чесність та відвертість. Можливо, тому, що й сам він такий. Каже, що щаслива людина, адже у нього є два найголовніших ресурси підтримки – родина та заводський колектив.

«Коли почалася війна, було відчуття, що ти вдихнув і живеш на цьому вдиху, а Перемога дасть змогу нарешті видохнути, – говорить Євген. – Це буде найгарніше відчуття. Тож тримаємося, робимо кожен, що може, аби ця мить прийшла скоріше. В нас закладено величезний потенціал. Взагалі заводчани люди загартовані, а значить – непереможні!» 

Категорії
Новини

«Підставка під гаряче» промислового масштабу: зроблено власноруч

Працівники дільниці з ремонту спецрухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів разом з командою цеху металоконструкцій ЛМЗ капітально відремонтували лафет чавуновозного ковша.

Завдання стало своєрідною «пробою пера» для ремонтників. Раніше комплект – ківш та лафет – купували у зовнішніх виробників. А цього разу ремонтники нашого підприємства самотужки взялися за виготовлення лафета – платформи для транспортування ковша.

У чавуновозному ківші рідкий чавун перевозять від доменних печей до сталеливарних агрегатів або до розливальних машин. Для транспортування ковша використовують платформу спеціальної форми. І стан ковша, і стан платформи відіграють дуже важливу роль у процесі транспортування чавуну, температура якого сягає більш як 1000 градусів. У разі ушкодження футерування ковша розпечений чавун може пролитися на платформу-лафет і легко її пропалити. Це може призвести до руйнування ковша, розливу чавуну, що загрожує життю та здоров’ю персоналу. Тому стан ківшів та платформ завжди знаходиться під пильним наглядом.   

«Наша дільниця – депо ремонту чавуновозів займається ремонтом чавуновозних ківшів та лафетів для ДЦ-1 та ДЦ-2, – розповідає майстер ремонтного виробництва дільниці спецрухомого складу ЦДУР Віктор Орловецький. – У процесі експлуатації під дією високих температур футерування ківшів поступово псується і вимагає періодичних поточних або капітальних ремонтів. Під час капітального ремонту старе футерування повністю видаляють з ковша і замінюють на нове. У довоєнні часи ми протягом місяця могли капітально відремонтувати до 10 ківшів. Зараз виконуємо лише поточні ремонти. Але натомість ми вирішили самі спробувати капітально відремонтувати, а фактично виготовити лафет для ківшу. Це дозволило нам економічно підтримати підприємство, адже вартість комплекту «ківш-лафет» чималенька».

Необхідні металеві конструкції виготовили майстри з ЦМК ЛМЗ. А далі за справу взялися дільниці з ремонтів спецрухомого складу. Завдяки грамотному керівництву начальника дільниці Олексія Голубєва та вмілим рукамслюсарів-ремонтників Ігоря Кочетова, Володимира Гросула, Миколи Міговки та електрогазозварника Олександра Затєєва, це надскладне завдання було гідно виконане.

«Фактично саме ми «начинили» платформу усім необхідним зсередини, – продовжує Віктор Орловецький. – Ми встановили тяговий хомут, задні та передні упори (які, до речі, теж виготовили власноруч). Також ми встановили фрикційний апарат – амортизатор, автозчеплення та колісні пари. Це дуже відповідальна частина роботи, адже вона напряму впливає на безпеку персоналу. Уявіть собі, що може трапитися, якщо лафет з ківшом з розпеченим чавуном здійснить неконтрольований рух.  Було непросто, адже ми вперше виконували капремонт лафета власноруч. Вдалося, змогли, впоралися. Тепер ось чекаємо на відгук від металургів, які вже у вересні планують залучити відремонтований ківш з лафетом до роботи біля печі».

Категорії
Новини

Жовто-блакитне металеве сонце – український ротор  

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

На замовлення казахстанських металургів цього красеня виготовили працівники Ливарно-механічного заводу.

Це вже третя така деталь, яка вирушила до «АрселорМіттал Теміртау». Своєю формою вона нагадує жовтогаряче світило, яке, до речі, є на прапорі Казахстану, а кольорами – український прапор.  

Перші два ротори вже успішно працюють у складі ексгаустерів агломашин. Це замовлення, говорять в ЛМЗ, доводить, що якість українського продукту гідно оцінюють далеко за межами нашої країни. Новостворений ротор – цілком український продукт. Це засвідчено сертифікатом походження Торгово-промислової палати. Він представляє нашу країну, тому цьому богатирю в ЛМЗ приділили особливу увагу.

У виготовлені цього ротора, як і двох попередніх, взяли участь кілька цехів ЛМЗ. Стартували з ФСЛЦ, де відлили заготовки. Далі долучилися ЦМК, РМЦ-1 та РМЦ-2.

«Наш цех підключався на різних етапах створення ротора, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. –  Ми обробляли заготовку ФСЛЦ, виготовляли втулки, ступиці, клепальні елементи. Нелегко було працювати над цим важливим замовленням. Але завдяки нашим кваліфікованим працівникам ми гідно впоралися. Хочу відзначити слюсарів-ремонтників  Олену Жомірук та Світлану Єленич. Їхнім вмілим рукам довірили збірку та фінальне фарбування ротора. РМЦ-1 виступив випусковим цехом. Саме з дверей нашого цеху ротор-українець поїхав до казахських колег».

«Це подвійна відповідальність, адже виготовлення ротора відбувалося у воєнний час, коли гостро відчувається нестача персоналу, а над головою постійно лунають сирени. Але ти маєш виконати роботу якісно і у визначені терміни. Приємно, що ми не підвели, –  розповідає начальник ЦМК Микола Грицан. – Нашому цеху довірили збірно-зварювальні роботи та зміцнення ротора –  наплавлення біметалом. Завдяки майстру Роману Баюну, бригадиру збиральників Олександру Куліку та зварнику Андрію Лук’яненку з усім впоралися на відмінно».

«Наш цех виготовив 70% усіх комплектуючих ротора, – продовжує начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ми виконали складну механічну обробку деталей. Ці процеси вимагали точності до мікрона. Довірити їх ми могли лише професіоналам, таким як, наприклад, токар Віталій Цапкуватий. Уявіть собі, величезна деталь, вражаючі розміри, а точність обробки – мікрони! При виготовлені ротора важливий кожен етап, кожен процес, тому напруга відчувалася до кінця. Видохнули лише, коли ротор автошляхом відправився до казахстанських металургів».

Ротор, виготовлений в ЛМЗ, пофарбували у блакитно-жовті кольори , які дуже символічні і для України, і для Казахстану. На усьому* шляху до замовника він символізуватиме нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність. А вже восени фахівці планують взятися за четвертий ротор для «АрселорМіттал Теміртау».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Наші люди

Метал підкорюється найкращим

Як загартувати метал, надати йому міцності чи пластичності знає Юрій Кочешков, який є одним з найкращих термістів Ливарно-механічного заводу. Цього року його відзначено званням  «Честь та гордість ЛМЗ».

Юрій навчався професії терміста саме на нашому підприємстві, куди влаштувався одразу після армійської служби 27 років тому. Завод завжди був «присутній» у родині, говорить терміст, адже батько нашого героя працював шахтарем, а мати трудилася в РМЦ-2, тож за родинною вечерею в розмовах завжди поверталися до заводських тем. Але що то за загадкова професія «терміст» він навіть не здогадувався, лише розумів: якщо термо-, то пов’язано з температурами. І не помилився. На заводі терміст обробляє метал, щоб підвищити чи змінити його властивості. Чималу роль у цьому відіграє саме температурний режим.

«Ми працюємо з газовими та електропечами, в яких загартовуємо деталі, аби вони довше працювали і їх було простіше обробляти, – розповідає Юрій Кочешков, терміст РМЦ-2. – Ви б тільки побачили, як красиво виглядає розпечена деталь! Які кольори! Але моє завдання – не створювати красиве видовище, а змінювати властивості метала, зміцнюючи чи навпаки роблячи його максимально пластичним. Маю запрограмувати режим термообробки, виставити необхідну температуру, швидкість її зміни та час витримки. Важливо, щоб встановлена деталь у печі стояла рівно і під час обробки не відбулося жодних деформацій. Отак щодня доводиться чаклувати над металом та приборкувати його характер. Майстрами справи за місяць не стають, на вивчення термічних секретів йдуть роки. І дуже важливо прагнути цього і любити свою професію. Цьому, звісно ж, не навчають у жодному закладі».

А от усі шкільні знання з хімії та фізики точно стануть у пригоді. Термісту потрібно мати гарну пам’ять, мати прискіпливий до дрібниць підхід у роботі, адже від якості обробки деталі надалі залежить робота агрегатів, частиною яких вона є. «Ми в РМЦ-2 звикли працювати якісно, адже ти не маєш права підвести колегу, який потім працюватиме за тобою у виробничому ланцюгу, – продовжує Юрій. – Зараз такі часи, що на нас ще більша відповідальність. Ми мусимо бути надійним тилом для хлопців на передовій. У моєму цеху колег-захисників чимало. Захищають нас зі зброєю в руках і мої брати. Їм там набагато важче, та заводський характер допомагає вистояти на всіх фронтах. Я дуже пишаюся тим, що відзначений найвищою нагородою ЛМЗ. Це нагорода всього нашого цеху, адже ми всі одна команда і надійна підтримка один одного. Саме тому ми незламні, тому Перемога буде нашою».

Категорії
Наші люди

«До звання хороший слюсар треба йти роками»

Так вважає нагороджений відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ», один з найкращих працівників ремонтно-механічного цеху № 2 слюсар-ремонтник(бригадир) Ігор Гармаш. 

«У дитинстві я мріяв стати військовим моряком, але вивчився на електрика, а от став – слюсарем-ремонтником, – усміхаючись розповідає Ігор Гармаш. – Виходить так, що у всьому наслідую батька. Він у армії був моряком-підводником, а потім багато років працював у вальцетокарному цеху. Батько завжди говорив, що завод – це стабільність, впевненість і можливість росту у професійному плані. Майже 40 років я у ремонтній справі і впевнений, що не помилився, коли зробив свій вибір. Сьогодні вже і мій син працює у РМЦ-2 теж слюсарем-ремонтником, продовжує родинну справу. Я завжди охоче ділюся з ним та колегами секретами слюсарської майстерності, яких за багато років назбирав чимало».

Ви знаєте, що ручка молотка має бути довжиною до ліктя людини, що чим вона довша, тим сильніший удар? А що таке мікрометр, штангенциркуль та нутромір? Ці інструменти завжди в арсеналі слюсаря-ремонтника, адже його завдання – розібрати вузол, який надходить на ремонт до цеху, все виміряти до сотої частини сантиметра, а потім вже після ремонту вузла зібрати його так, щоб працював краще за новий.

«Ми – ремонтний цех, тож «чаклуємо» над обладнанням гірників та металургів, аби повернути його у стрій якнайшвидше і щоб працювало воно якнайдовше, – говорить слюсар. – За роки праці мені довелося ремонтувати сотні найменувань деталей та вузлів. Деякі з них (наприклад, той що зараз у нас в цеху «на лікарняному» – підвісний редуктор з конвертерного цеху) розміром з двоповерхову будівлю. Уявіть собі, скільки треба часу над ним попрацювати? Цікава у мене професія, точно не дає відпочивати ані голові, ані ногам та рукам. За день понад 10 кілометрів по цеху набігаєш. Маєш знатися на кресленні, математиці, розуміти, що і як влаштовано, як працює і які функції виконує. Для слюсаря важливі точність та координованість рухів, врівноваженість, спостережливість, уважність, високий рівень технічного та оперативного мислення та просторова уява. Не думайте, що професія слюсаря проста і опанувати її може кожен. До звання хороший слюсар треба йти роками».

Ігор Гармаш любить свою професію, зараз попит на неї виріс. Попри складний воєнний час у ремонтників роботи не стало менше, а навпаки побільшало. Якщо врахувати, що чимало колег з цеху мобілізовані до лав ЗСУ,  все робоче навантаження лягло на плечі тих, хто залишився. До речі, один із синів слюсаря-ремонтника теж пішов служити добровольцем до лав Національної гвардії України. Тому серце Ігоря Гармаша, як він сам говорить, зараз не тут, воно поряд із сином-захисником, йому найпершому і хотілося показати свою почесну нагороду –  «Честь та гордість ЛМЗ». Наш герой впевнений, що скоро це його бажання здійсниться, бо свято вірить у Перемогу, адже коли серед захисників такі надійні та міцні хлопці, як наші заводчани, то перемога – це лише питання часу.

Категорії
Новини

Назавжди у зміні

На фасаді будівлі ковальської дільниці ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу встановили меморіальну дошку на честь загиблого героя-захисника – газівника цеху Анатолія Корольова.

Впродовж 21 року Анатолій працював газівником в РМЦ-1. На другий день війни його мобілізували до лав ЗСУ. 27 червня 2022 року мужнє серце героя перестало битися, він загинув в боях на Харківщині. Рік по тому колеги все ще не можуть повірити, що їхній колега – щира, відкрита та добра людина – більше не відчинить двері та не зайде до цеху. «Він назавжди з нами – у зміні», говорять вони.

«Я працевлаштувався в цех у 2012 році, а у 2013 році вже став напарником Анатолія, – розповідає газівник РМЦ-1 Сергій Ханферян. – Спочатку були просто колегами, але досить швидко стали друзями. Від Анатолія йшли хвилі позитиву. Він завжди міг знайти добре слово для кожного. Професіонал, він і мене навчив секретам майстерності газівної справи. Справедливий, врівноважений, Анатолій був душею колективу. Він ніколи й нікому не відмовляв у допомозі. Пам’ятаю, як я застряг на дорозі біля Софіївки, в мене лопнули два колеса на авто. Година була пізня. Але після мого дзвінка Анатолій буквально примчався з Кривого Рогу і допоміг. Коли його мобілізували, то він сам визвався на передову. Казав, що не може просто сидіти, коли його країна, його родина потерпають від агресора. Минув рік з дня загибелі мого друга, а біль не відпускає…»

«Коли Анатолій був в цеху, то газове обладнання ковальської дільниці знаходилось під пильним оком професіонала і працювало надійно, – говорить  Євгеній Гречаний, начальник РМЦ-1. – Не в характері Корольова було залишитися осторонь, коли країна потребує допомоги. Тому, не вагаючись, він став на захист України. Ми втрачаємо найкращих, але вони завжди житимуть в нашій пам’яті!».

Колеги Анатолія по цеху вирішили зібрати кошти на меморіальну дошку на честь героя, захисника та прекрасної людини. І відтепер його зображення  «зустрічатиме» кожну зміну, ніби запевняючи: «Все буде добре, працюйте. Ви – під надійним захистом!».