Володимир понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва.
Колеги згадують про чоловіка як про добру, чуйну, світлу людину. З ним завжди було легко і комфортно працювати поряд.
«Це був працівник, завжди націлений на результат. Для нього не існувало неможливого в роботі. Досить часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вихід і вирішення найскладніших завдань, – говорить старший майстер газового господарства КЦ-1 КХВ Андрій Золотарьов. – В цеху цінували його за те, що він завжди приходив на допомогу, підтримував у складні хвилини. Ми втратили не лише колегу, а друга і помічника. Війна веде свій відбір – забирає найкращих, але Володимир назавжди залишиться у нашій пам’яті».
24 серпня Володимира Федоряку призвали до лав ЗСУ. Він встав у стрій разом зі своїм братом. На жаль, 7 листопада життя захисника обірвалося під час бою поблизу Кліщіївки Донецької області.
Двоє дітей втратили турботливого батька, без чоловіка залишилася дружина.
Герой працював обрубником у фасонно-чавуноливарному цеху Ливарно-механічного заводу.
Четвертого травня чоловіка призвали до лав ЗСУ, він служив солдатом, кулеметником Національної гвардії України. Пройшов навчання у Великобританії, серед воїнів був одним з найкращих. Колеги з цеху згадують його активним, здібним, щирим та відкритим.
«Віталій був душею компанії, завжди знаходив добре слово для кожного, – говорить майстер ФЧЛЦ ЛМЗ Ігор Коломоєць. – Робота обрубника фізично дуже складна, але я ніколи не чув від Віталія скарг чи відмовок. Він завжди все робив швидко, якісно, був професіоналом у роботі. Це була добра людина, яка турбувалася про інших, намагалася зробити життя кращим, більш яскравим та цікавим. Віталій самотужки доглядав за батьком, завжди допомагав усім, хто потребував допомоги та підтримки. Загибель Віталія Басакіна – непоправна втрата для усього цеху. Цей біль назавжди залишиться з нами».
Захисник загинув 29 жовтня від поранень, отриманих під час ворожого обстрілу біля Роботиного Запорізької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та колегам героя.
Працівники сортопрокатному цеху № 1 вже користуються новими пристосуваннями для безпечнішої праці.
Як ви вважаєте, скільки електродвигунів у сортопрокатному цеху № 1? 500? Чи може 1000? Я не відгадав. Виявляється – 8000! Електродвигуни тут скрізь. За допомогою електроенергії подаються заготовки у нагрівальні печі, крутяться сотні прокатних валків, працюють лінії упаковки… А крім двигунів, також є реле, трансформатори, генератори та ще тисячі одиниць електроустаткування.
Електричний струм – це не лише головна рушійна сила, а ще й смертельна небезпека. Не даремно ж ураження електричним струмом назване одним з чотирьох найнебезпечніших ризиків-вбивць на підприємствах компанії «АрселорМіттал» за підсумками аналізу смертельного травматизму за минулий рік.
«Ремонтують та обслуговують електрообладнання цеху електромонтери та налагоджувальники електрослужби, – розповідає старший майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Максим Канівець. – Вони щозміни мають справу з напругою від 0,4 до 10 кіловольт – це смертельна небезпека. Нещодавно ми отримали нові засоби боротьби з цим підступним «кілером». Це цілий ряд пристосувань, які вже зараз захищають мене й моїх колег від враження електричним струмом. Серед них діелектричні килимки і підставки, вказівники електронапруги. Наче прості речі, але завдяки їм працювати стало безпечніше, а підготувати місце до роботи – зручніше».
Діелектричні килимки не проводять електричний струм, тому працівники електрослужби підстеляють їх під ноги під час ремонтних чи профілактичних робіт. Нові килимки мають розміри 75х75 сантиметрів, їхня площа більша, ніж у старих, що надає додаткову безпеку та зручність. Діелектричні підставки схожі на стільці, але вони не для відпочинку, а для роботи. Дуже корисна штука. Висота підставок – 60 сантиметрів. Наче небагато, але багато елементів електроустаткування – вимикачі, перемикачі, автомати, світильники тощо – розташовані саме на висоті, трохи вищій за середній зріст людини.
«До появи цих підставок з міцного пластику ми користувалися важкими й не надто зручними дерев’яними, – вказує на громіздку дерев’яну конструкцію, схожу на п’єдестал пошани у дитячих таборах, електромонтер СПЦ-1 Олександр Анощенко. – Перетягти таку конструкцію навіть на 10 метрів самотужки – це проблема. От спробуйте підняти! Та й якщо тягти вдвох – можна впасти й отримати травму. До того ж, вони у нас вже багато років. Не раз збивалися-ремонтувалися. А зараз спробуйте підняти нову. Можна це зробити навіть однією рукою!. Діелектрична поверхня є захистом від ураження струмом. Це як з авто. Кожному з нас хочеться їздити на новій машині, а не на старій. А якщо нове авто ще й зручніше та безпечніше – це взагалі ідеально».
Загалом в цьому році цех отримав 50 килимків, та 10 підставок за програмою Топ-4 ризики-вбивці на 2023 рік. За цією ж програмою закупили 50 новеньких сучасних вказівників напруги. За їх допомогою можна миттєво визначити під напругою обладнання чи знеструмлене. Ремонтні роботи дозволені лише на знеструмленому устаткуванні. Як розповів Максим Канівець, існує кілька бар’єрів для захисту працівників від помилкового контакту з устаткуванням під напругою, серед яких і система блокування небезпечних джерел енергії LoTo. Але кожен зобов’язаний особисто перевірити знеструмленість перед початком робіт. І безпека кожного електромонтера – в його власних руках. Це надійний вказівник напруги.
Нове верстатне обладнання та спеціально розроблена технологія допомогли ремонтно-механічному цеху № 2 швидко та якісно виконати складне замовлення – виготовити понад 800 запчастин до конвеєра аглоцеху № 2.
З огляду на сучасну ситуацію придбати нове потужне виробниче обладнання майже нереально. Тому прийняли рішення ремонтувати наявний конвеєр. Його довелося розібрати практично до нуля. Тоді агломератники з АЦ-2 звернулися до ремонтників з проханням виготовити нові «органи» для цього устаткування.
У цій справі взяли участь одразу три цехи Ливарно-механічного заводу: РМЦ-1, РМЦ-2 та ЦМК. У ЦМК для конвеєра виготовили лотки, частину ланок полотна конвеєра – в РМЦ-1, далі естафету підхопив ремонтно-механічний цех № 2, працівники якого виготовили понад вісімсот запчастин – вісі, втулки, ланки для конвеєра.
«Ми виготовили 210 комплектів ланок. Раніше ланки ми виготовляли на спеціальному протяжному верстаті, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Але цього разу ми суттєво прискорилися завдяки сучасному обладнанню – фрезерувально-росточному верстату Vesta 1300 та верстату SELICA, обладнаних системами ЧПУ. Аби надати деталям необхідної твердості та зносостійкості ми виконали їхню спеціальну термообробку в наших електричних шахтних печах».
Цікаво, що для міцності втулок їх довелося записати на «процедуру» цементування, тобто насичення деталей вуглецем з наступним їхнім загартуванням. Потім ланки об’єднали у комплекти. Задля цього в РМЦ-2 спроектували та виготовили спеціальний стенд для збирання.
«Дякую працівникам ремонтно-збиральної дільниці, вони збирали комплекти з хірургічною точністю, – продовжує Олександр Тюрін. – Взагалі-то, можна сказати, що над замовленням працював весь цех. Завдяки нашим фрезерувальникам та токарям Сергію Рогальському, Олексію Татарову, Олександру Кузі обробка деталей була виконана, як кажуть, за «золотим стандартом». А з огляду на розмір комплектів ланок, аби їх доставити до цеху-замовника навіть довелося викликати довгомір. Вже в АЦ-2 усі комплекти з’єднали в єдине ціле – і оновлений конвеєр запрацював. Для нас це був корисний досвід, тепер виготовлення запчастин для виробничих конвеєрів ми поставили «на конвеєр». Найголовніше, що це не позначається на якості наших промислових виробів. Принаймні відгуки аглодоменників, щодо роботи відремонтованого конвеєра, лише позитивні».
Хочемо поділитися хорошою новиною, яку ми отримали нещодавно. Кореспондентка газети «Металург» Тетяна Бабенко серед інших криворіжців відзначена знаком народної пошани «Хрест громадянських заслуг».
Знак народної пошани «Хрест громадянських заслуг» згідно з рішенням Ради громадських організацій України заснували та виготовили Всеукраїнське об’єднання громадян «Країна» і національний виробник нагород ВТО «Орден». Цей знак народної пошани вручається працівникам державного та приватного секторів: медійникам, робітникам та аграріям, енергетикам, будівельникам, вчителям та медикам, рятівникам, волонтерам, спортсменам та митцям, держслужбовцям та підприємцям – усім свідомим громадянам України, які своєю плідною працею наближають перемогу без зброї в руках.
«Хрест громадянських заслуг» – це не лише нагорода, це подяка від Збройних Сил України і кожного мешканця нашого міста тим, хто щодня докладає зусиль, аби підтримати наших воїнів, щоб Кривий Ріг був надійною опорою армії і ми вистояли попри виклики воєнного часу», – сказав Олександр Темчур, голова Криворізької регіональної організації Національної спілки журналістів України.
«Для мене це надзвичайно важлива відзнака. Ми всі допомагаємо щодня нашим захисникам – донатимо, майструємо, плетемо сітки, збираємо кошти. Та ця нагорода не лише моя – це нагорода всіх героїв, про яких я пишу статті, – говорить Тетяна Бабенко. – У газеті «Металург» регулярно виходять матеріали саме про працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які захищають незалежність нашої країни на передовій, історії наших волонтерів та переселенців. Сподіваюсь, що ці статті надихають та підтримують наших криворіжців. Таким чином я дякую кожному, хто не просто вірить у нашу Перемогу, а робить для цього все можливе та неможливе».
Тунельницям коксового цеху коксохімічного виробництва нещодавно покращили «житлові» умови. Їхнє санітарно-побутове приміщення додало в метражі і покращилось за естетичними параметрами.
До керівництва коксохімічного цеху КХВ звернулися тунельниці комплексу батарей №№ 5,6 з проханням поліпшити їхнє побутове приміщення. Сім працівниць змушені були перевдягатися, їсти, відпочивати у крихітній кімнатці в тунелі КБ.
«Ми давно вже хотіли змінити умови у нашій «битовці», – говорить тунельниця Марія Мелецька. – Керівництво цеху пішло нам на зустріч. Та й ми не залишилися осторонь. Хлопці – працівники цеху – добудували кімнату, а ми вже долучилися до оздоблювальних робіт. Пофарбували стіни, стелю, розставили меблі. Створили собі тунельний затишок. Тепер у спеку (а у нас в тунелі завжди «літо») нам є де трошки перепочити, охолонути, адже у нас працює кондиціонер».
«Тунельниці працюють в тунелі під коксовими батареями, постійно перебуваючи в умовах підвищених температур, там завжди спекотно, тож дівчата протягом зміни неодноразово заходять до цієї побутової кімнати, аби перевдягатися у чистий спецодяг чи просто перепочити, а в обідню перерву пообідати, – розповідає старший майстер газового господарства КЦ-1 Андрій Золотарьов. – Уявіть собі, чи комфортно було це робити сімом людям у приміщенні розміром практично «два на два». Що ж робити? Вирішили допомогти з будівництвом і зробити все власноруч. Розпочали з того, що добудували ще одну кімнатку, де тепер дівчата перевдягаються. Стіни зводили вогнетривники, дах – слюсарі, газозварники та газорізальники, електрики подбали про нову проводку та встановили кондиціонер. Тепер нашим тунельницям навіть заздрять колеги з сусідніх коксових батарей №№ 3,4. У них теж є таке приміщення, але у нас тепер умови кращі. За місяць колективної роботи цю «битовку» й не впізнати. Красиво, зручно та затишно».
