Для переселенців лунала музика, пісні і навіть були танці – волонтери проєкту «Разом» організували для них концерт.
«У проєкті «Разом» ми прагнемо додати людям більше весняного настрою та зарядити їх позитивом. А що може бути кращим, ніж музика та ще й у мажорі! Для вимушених переселенців участь у культурних заходах – це значний плюс їхньої адаптації в нових умовах життя. Після пережитого стресу люди потребують позитивних емоцій, щоб хоч трохи відволіктися від думок про війну. Тож ми приїхали до нових криворіжців з артистами-волонтерами Палацу культури металургів, які підготували для переселенців концерт, – сказала Аліна Жура,координатор проєкту,спеціаліст відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту із соціального розвитку .
У весняному концерті взяли участь Ольга Галайко, Сергій Левченко, Юлія Біцун, Віктор Васильєв та інші музиканти-волонтери. Вони порадували глядачів українськими піснями, джазовими композиціями, музикою з улюблених фільмів. Атмосфера на концерті була чудовою – люди підспівували пісні та танцювали.
Алла Шульга, яка приїхала до нашого міста із селища Дудчани Херсонської області, поділилася враженнями: «Цей концерт став справжнім відпочинком для душі, мені було дуже приємно послухати улюблені пісні, аж на душі краще стало. Шостого травня виповниться півроку, як наша родина живе у Кривому Розі. Ми були в окупації та на собі відчули все те, що називається «руським миром». На нас і бомби кидали, і зброю наставляли, погрожували. А ще вони запровадили для мешканців селища своєрідні мітки – усі, хто виходив на вулицю, мали пов’язувати собі на руку білу стрічку. Що цікаво, білою стрічкою вони і себе мітили – зав’язували собі на нозі. Добре, що їх вигнали. Але повертатися додому нам поки не можна, ще небезпечно».
Активно підспівувала під час концерту і пані Надія з Берислава. Вона каже, що і раніше знала про «АрселорМіттал Кривий Ріг», ще до війни мала змогу спілкуватися з нашими працівниками. Тепер, коли стала мешканкою міста, змогла на власні очі побачити прохідні підприємства, його градирні, копри шахт.
Надія розповіла про життя в окупованому Бериславі. Згадує, було дуже важко чути образи, приниження, відчувати на собі агресію росіян, коли заради розваги або залякування вони стріляли по подвір’ях, грабували.
Як зазначила Надія, витримати все це їй дозволила віра в Україну та ЗСУ. А ще – допомагали наші українські пісні. Вони заспокоювали і водночас надихали на краще.
«У більшості українських пісень говориться про перемогу добра над злом, світла над темрявою. У житті так воно і є. Наша «ніч» війни скоро скінчиться і настане світлий ранок – наша Перемога. Про неї теж складуть нові пісні, я вже сьогодні це добре знаю», – сказала пані Надія.
Залишки військової техніки побачили водії з вікна автомобіля за Кривим Рогом
Водії великих та довгих автомобілів-тягачів автотранспортного управління «АрселорМітталКривий Ріг» від перших днів війни брали участь у створенні оборонних укріплень навколо нашого міста, в Дніпропетровській та Херсонській областях, перевозили важку техніку для цієї роботи, а також привозили до міста незвичні «експонати» – підбиту ворожу зброю, яку під Кривим Рогом назавжди демілітаризували українські захисники.
Возили бетонні блоки, ковші, їжаки, полувагони
Водій автотранспортних засобів Володимир Шеремет працює «за кермом» вже 43 роки. 38 з яких він керує великими та важкими автомобілями. Його сьогоднішній залізний «напарник-велетень» – сідельний тягач-важковаговик КрАЗ, вантажопідйомністю 42 тонни і довжиною платформи 12 метрів.
Як жартує Володимир, коли він вперше сів за кермо довгоміра, то трохи розгубився. Він подивився у дзеркало заднього виду і не побачив, де закінчується його автомобіль. «Як же ним можна керувати?» – подумав він тоді. Втім порозуміння з довгим автомобілем вони знайшли дуже швидко, а за роки співпраці добре порозумілися не тільки з технічними параметрами, а і з характерами один одного (водії цю фразу зрозуміють).
Володимир Шеремет
«В перший день війни ми з моїм напарником Геннадієм Бассом забрали наш автомобіль з ремонту. До речі, Геннадій зараз у складі ВСУ захищає нашу Україну, – розповідає Володимир Шеремет. – Перші рейси для наближення Перемоги були по місту – ми розвозили протитанкові їжаки, які вироблялися на нашому підприємстві. Чимало рейсів з потрібними важкими матеріалами було по блок-постах. На той момент вони активно зводилися на кордонах Кривого Рогу та його стратегічних напрямках, а підприємство активно допомагало будматеріалами і, звичайно, потрібною технікою.
Першим моїм відрядженням під час війни була поїздка у Херсонську область, за Зеленодольськ. Вночі ми повезли туди величезні чавуновозні ковші – для перекриття дороги, щоб ворог не пройшов. Також з іншими водіями ми везли туди техніку для робіт. Пам’ятаю, що було дуже холодно, та і якось не по собі було, бо ми знали, що ворог може вдарити у будь-яку мить».
Згодом такі ж ковші водії повезли і на Дніпропетровську трасу, по військовим об’єктам. Був навіть момент, коли наші водії обмінялися технікою з військовими. На наших тягачах військові перевозили танки, а водії підприємства працювали на їх автомобілях – возили контейнери та залізничні вагони. Ці вагони були розпиляні на дві половинки і використовувалися, як основа для бліндажів. Їх закопували у землю та укріплювали. Це дозволяло швидко отримувати вже готове укриття.
«Ми народилися та виросли у мирний час, і на початку війни багато хто з нас, і я теж, до кінця не могли повірити, що у нас війна. Та «прильоти» по нашому місту, вбиті люди, танки, гармати поблизу Кривого Рогу красномовно свідчили, що війна вже у нашому домі, – продовжує Володимир Шеремет. – Коли наші захисники добре «всипали» загарбникам та деокупували найближчу до нас частину Херсонщини, ми їздили в Архангельське, возили будматеріали, техніку, а нещодавно і тимчасові будиночки – робочі приміщення для робітників «АрселорМіттал Берислав». Знаєте, це дуже впадає в око – Кривий Ріг і територія за ним – як інші світи. У нас все ціле, чисте, красиве. А там через «руський мир» все чорне, розбите, розтрощене, розкидане і усюди таблички «Увага, заміновано». До речі, кар’єр в Архангельському ще й досі замінований. Там зараз багато саперів працюють, тож зовсім скоро і там стане безпечно і, сподіваємось, люди будуть мирно працювати».
Залишки російських бліндажів біля дороги
Негабарити стали нашим захистом
У водія Віталія Аббасова, як і у його колег, робочий день розписаний по хвилинах, адже великі вантажі – ковші, конуси та інше обладнання чекають в різних цехах нашого підприємства. Деякі деталі негабариту у діаметрі сягають 5-6 метрів. Доставляти їх на місце Віталію допомагає його вірний помічник – 42-тонний КрАЗ-важковик. Разом із кабіною та причепом його довжина сягає більше 18 метрів. На такій платформі Віталій також перевозить екскаватори, бульдозери й іншу техніку.
Віталій Аббасов
«Звістка про війну застала мене вдома. Спочатку був шок. Але морально я швидко зібрався, бо розумів – зараз у нас всіх буде дуже багато роботи, – згадує Віталій Аббасов. – На той час я працював на “Мерседесі” – іншому автомобілі-важковаговику. З ним і пов’язані перші воєнні рейси із вантажем для захисних споруд.
Ворог сунув на наше місто по двох напрямках з Херсонщини, тож наші зусилля були спрямовані на те, щоб максимально укріпити кордони. Як вже розповів мій колега Володимир Шеремет, за Зеленодольськ ми возили величезні ковші для перекриття доріг. Вони дуже важкі, їх просто так не посунути. Полями їх теж не об’їдеш – ворожій техніці заважали багнюка та міни – це вже наші захисники постаралися.
Особливо мені запам’яталися рейси в наш цивільний аеропорт та на військовий аеродром. Від підприємства туди ми возили різні великі речі, як для захисту і для роботи військових».
Віталій Аббасов був одним із перших, хто побачив наслідки руйнації дамби на Карачунівському водосховищі. Нагадаємо, 14 вересня минулого року туди прилетіли чотири ракети «Кинджал» та три «Іскандери». Вода хлинула Інгульцем і підтопила частину приватного сектора міста. Для зупинки води та ремонту дамби були задіяні сили усього міста, в тому числі і «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Цікавий факт – цю дамбу збудували у 1930-х роках минулого століття для забезпечення водою саме нашого металургійного підприємства. Згодом її почали використовувати й для потреб населення міста, переважно Центрально-Міського та частини Довгинцевського районів.
«Вночі я на тягачі віз туди бульдозер, – розповідає Віталій Аббасов. – Була комендантська година, на вулицях було пусто, лише в напрямку дамби стрічкою «тягнулася» різна техніка міста. Попереду мого тягача їхав поліцейський автомобіль, який і вів мене. Щоб скоріше було, ми їхали прямо по центральних вулицях Кривого Рогу. Те, що я побачив на дамбі, навіть складно описати – це жах, у воді було майже все, і вона продовжувала витікати великими хвилями. Та на емоції часу не було. Ми розвантажилися і почали працювати. Тоді від нашого підприємства наслідки «прильотів» допомагали ліквідувати багато фахівців та техніки, зокрема і наш знаменитий величезний кран Liebherr та самоскиди. Усі фахівці працювали виважено та швидко. Хоча ситуація була критичною, ми були впевнені, що впораємося з цим викликом. Так воно і сталося».
«Вибухи накривали моє селище»
Про це згадує водій ще одного важковаговика-велетня Григорій Кобилко. В перший день війни він не почув «прильотів» по нашому місту, але згодом, коли їздив до свого рідного селища Заградівка, він побачив увесь жах від обстрілів ворога.
Григорій Кобилко
«Росіяни дуже близько підійшли до селища, вони «діставали» його з артилерії, постійно «накривали» домівки людей, – говорить Григорій Кобилко. – У Заградівці мешкають мої рідні. Коли почалися обстріли, вони переїхали до нашого міста, але ж господарство з собою не забереш, тому ми, і я в тому числі, їздили туди щотижня. На щастя, наш будинок залишився цілим, але у багатьох людей садиби розбиті, ворог наробив багато шкоди. Дуже добре, що ми не дали росіянам просунутися ближче до Кривого Рогу, і я пишаюся тим, що доклав і частинку своїх зусиль у цю справу».
Звістка про війну застала Григорія на роботі. Вже наступного дня у нього був перший воєнний рейс – на своєму 14-метровому 47-тонному тягачі він повіз бетонні блоки на кордони міста. Вони були потрібні для будування блок-постів та формування військових укріплень. Потім таких рейсів у водія було дуже багато та і спілкувань з військовими теж, бо вони казали, куди везти матеріали та де їх встановлювати.
Як розповідає Григорій, кожного рейсу завантажена важка техніка нашого підприємства супроводжувалася і нашим автокраном, адже на місці треба було розвантажувати все, що привезли.
«З перших днів війни усі ми відчували єдність, знали, що робимо важливу справу із захисту рідної землі, – продовжує Григорій Кобилко. – Це надавало сил та оптимізму. Хоча я одразу був впевнений у нашій перемозі, я знав, що у нас все буде добре. Зараз мій тягач знаходиться на ремонті. Я тимчасово пересів на іншу вантажівку. Керувати нею легше, бо вона не така довга. Та сподіваюся, що зовсім скоро мій тягач знову буде у роботі. Тільки тепер я хочу виконувати на ньому лише мирні рейси, щоб війна та все, що з нею пов’язане, залишилося тільки у спогадах, а краще і взагалі забулося».
Де тривали бої і досі залишаються міниЗалишки російських укріплень
Працівники агломераційного цеху № 3 долучилися до Великодньої волонтерської акції – зібрали та доправили на фронти паски, різноманітну випічку та інші смаколики. А на словах просили передати нашим бійцям, щоб ці солодощі до свята додали їм впевненості в тому, що кожного з них пам’ятають і дуже чекають у родинах.
Агломераційний цех № 3 вже давно співпрацює з різними волонтерськими організаціями. Через них працівники передають на фронти необхідні речі для бійців: побутові, гігієнічні, медичні засоби тощо. Крім того, тут активно допомагають своїм 16-ом працівникам, які зараз служать в ЗСУ.
А чому б не потішити наших захисників Великодніми смаколиками, запропонував начальник АЦ № 3 волонтерам. «Збирайте. Доправимо на фронти», – була відповідь.
«Оголошення про збір ми розмістили у нашій цеховій групі в одному із мобільних месенджерів. Також про це оголосили на змінно-зустрічних зборах, – розповідає Віталій Книга начальник АЦ № 3. – Ми навіть не сподівалися на такий у прямому сенсі шалений відгук. Наші працівники одразу почали зносити все, що тільки можна: чай, каву, печиво, цукерки. Крім того, господині зробили випічку власного виробництва. Особливо в цьому відзначилися працівниці четвертої бригади. Майстрині напекли пасок, рулетів, пиріжків, від аромату яких навіть дух захоплювало. А як оригінально і патріотично прикрасили все! До речі, до цієї акції долучилися і деякі підрядники, які працюють на території нашого цеху. Коли волонтери побачили таку величезну кількість зібраного, то вирішили доправити смаколики одразу у трьох напрямках – туди, де зараз ідуть бої, а також до реабілітаційного центру, де наші захисники відновлюються. Ми особисто відвезли до них ці подарунки. Крім цього, ми в цеху потурбувалися й про те, щоб діти наших працівників теж були із солодкими подарунками: приготували для них сюрприз – шоколадних великодніх зайців».
Дозувальниця четвертої бригади цеху Юлія Борисова – одна з майстринь, хто пік паски. Крім пасок для захисників, вона готувала ще й рогалики.
«Я дуже люблю робити випічку, особливо рулети, пиріжки, – говорить Юлія. – Дома своїх родичів часто цим балую, а з початку війни, коли мій чоловік Михайло теж долучився до захисту нашого міста (чергував на в’їзді до Дніпропетровської області), робила випічку і для бійців, які служили разом з ним. Потім мій чоловік захищав Київщину, воював у Бахмуті, де, на жаль, загинув. Саме тому цей Великодній захід став мені особливим. Я захотіла порадувати смачненьким інших наших хлопців, які зараз боронять Україну».
«Я дуже гарно знала Юліного чоловіка Михайла і досі не можу повірити в те, що його зараз немає. Тому теж долучилася до випікання пасок для захисників, – сказала операторка пульта керування АЦ № 3 Людмила Кошулько. – Дуже люблю працювати з дріжджовим тістом, а цього разу ще сильніше старалася. Щоб пасочки набули патріотичного вигляду, прикрасила їх жовто-блакитною присипкою та надійно запакувала. Я знаю, що цими пасками ласуватимуть наші воїни. Вони зараз ціною свого життя захищають усіх нас. Дуже переживаю за кожного з них, навіть за тих, кого не знаю. У мене велика родина – двійко дітей, четверо онуків і навіть правнук є. Я хочу, щоб усі вони жили у мирі. А нашим захисникам і захисницям бажаю залишатися живими, неушкодженими і повернутися додому з перемогою».
Віталій був старшим солдатом гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової бригади. Життя нашого колеги обірвалося у боях проти російських агресорів у населеному пункті Оріхово-Василівка Донецької області.
Багато працівників підприємства пам’ятають Віталія Трофіма як водія великого автобуса, який має подовжений кузов та підвищену пасажиромісткість. Цим сучасним автобусом Віталій перевозив працівників підприємства на роботу до віддалених цехів, а після зміни доставляв їх звідти. Знають його й діти наших працівників, адже щоліта Віталій Трофім віз їх автобусом до оздоровчих таборів на узбережжя Чорного та Азовського морів. Протягом літнього сезону у пансіонати він доставляв на відпочинок і родини працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг».
До автотранспортного управління Віталій працевлаштувався у 2005 році водієм автоколони № 11. Завдяки значному досвіду Віталій міг добре вправлятися із будь-якою автотранспортною технікою, тож йому доручали найвідповідальніші ділянки роботи.
«Уважний, доброзичливий, скромний, врівноважений – Віталій був відкритим до людей, міг знаходити спільну мову будь з ким. Особливо хочеться відзначити його завжди надзвичайно охайний зовнішній вигляд – Віталій був взірцем для колег з автоколони, прикладом того, яким має бути водій пасажирського транспорту. Дуже важко говорити про Віталія у минулому часі, адже його загибель стала для всього колективу автотранспортного управління непоправною втратою. Але пам’ять про нього завжди буде з нами», – сказав Андрій Кіндрат, начальник АТУ транспортного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
У Віталія Трофіма залишилися дружина та двоє дорослих дітей. Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині, друзям, колегам загиблого.
Нещодавня публікація про медичне страхування наших працівників мала багато відгуків. Серед них є як позитивні історії з успішним лікуванням, так і обурення людей невідповідністю очікуваних послуг та реальної допомоги. Є й ультимативні відгуки, мовляв, страхова компанія взагалі погана, і що б там не казали на її користь, будь-які аргументи точку зору критиків не змінять.
Та все ж спробуємо розібратися. І, як завжди, нам в цьому допоможе Олена Власенко, менеджер з KPI, пільг та компенсацій департаменту з персоналу нашого підприємства.
«Якими б не були коментарі, такий зворотній зв’язок завжди допомагає покращенням. Ми ретельно вивчили відгуки, проаналізували ситуації, дізналися, чи оптимально людям допомогли, чи можна було страховій щось додатково зробити тощо, – розповідає Олена Власенко. – Як з’ясувалося, у 17% випадках відмова страхової була правомірною на підставі умов Договору. У двох випадках ми знайшли можливий перегляд рішення у залежності від того планова чи термінова була госпіталізація. А от, що цікаво, у 83% від кількості негативних відгуків – це безпідставні звинувачення у поганих послугах. Серед них навіть опинився відгук однієї людини, яка взагалі не має медстраховки.
Загалом за 2 місяці 2023 року медичним страхуванням скористалися 1170 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» та ЛМЗ. Люди отримали медичні послуги на суму 1,53 млн грн. Середня сума виплат на одну особу склала 1310 грн. При цьому є випадки, коли людина отримала допомогу в обсязі 100 тис. грн, 50 тис. грн.,39 тис. грн, 20 тис. гривень».
Як зазначила Олена Власенко, виявились і основні питання, з якими найчастіше стикаються працівники при користуванні медичним страхуванням.
Пропонуємо вам відповіді на них.
Дуже складно оформити документи, не зрозуміло, звідки брати інформацію про те як діяти?
– Усі основні кроки по отриманню медичної допомоги по страховці можна знайти у Пам’ятці, яку видають кожному працівнику разом із карткою застрахованого. У разі втрати Пам’ятки її можна понову взяти в Єдиному вікні.
Якщо ви захворіли, то одразу в лікувальному закладі повідомте лікарю про те, що ви застраховані у страховій компанії (СК) та назвіть номер свого полісу, і тоді, наприклад, коли ви знаходитесь у стаціонарі, взагалі ніяких документів оформляти не треба.Медичний супровід організує лікар-куратор стаціонару. При непорозуміннях дзвоніть у СК за телефоном 890.
Якщо потрібно надати в СК рецепт або направлення на діагностику, то фото цих документів дуже просто надіслати через месенжери Viber Krayina.com, Telegram Krayinabot або електронною поштою: krayina@krayina.com
Надавати документи (виписку, чеки та інше) треба у випадку повернення самостійно витрачених коштів.
Не маю лікарняного? Що я можу зробити по страховці?
– Можна отримати медикаменти або пройти дослідження за призначенням лікаря.
В аптеці не було призначених ліків, тож купив потрібні ліки сам, за свої кошти. Як їх можна буде повернути?
– Якщо в аптеці нема потрібних ліків, зверніться за телефоном 890 (безкоштовно з мобільного). Вас спрямують до найближчої аптеки, де їх можуть надати. Якщо ж ви самі купили ліки, то потрібно зафіксувати страховий випадок – швидко повідомте про це в СК за тим самим телефоном 890. Далі ви зможете подати пакет документів на повернення грошей до «Єдиного вікна».
Отримав е-направлення від лікаря на діагностику. У тому центрі, де безкоштовно мають її зробити за направленням, запис аж на червень (це у березні!). Що робити? У мене ж лише номер направлення у телефоні.
– У такому випадку обов’язково візьміть у лікаря роздруковане направлення на діагностику. Там має бути зазначений ваш діагноз. Таке направлення вам зобов’язані надати. Якщо не влаштовує термін проведення діагностики, запропонований установою, дзвоніть у страхову компанію за телефоном 890. Повідомте СК діагноз та вид призначеного дослідження. СК влаштує його у прийнятний строк.
Чому страхова компанія не видала всі призначені ліки?
– У кожній страховій кампанії є перелік виключень зі страхових випадків, тобто тих станів, коли страховик не сплачує вартість медикаментів або взагалі лікування. Наразі не надаються медикаменти, що входять в схему лікування, але не мають прямої патогенетичної дії (стимулятори загальної дії, полівітамінні комплекси, гепатопротектори, хондропротектори, імуномодулятори, системні ензими), а також гіполіпідемічні препарати (у т.ч. статини), простагландини, біологічно активні добавки та інше).
До речі, перелік виключень СК «Країна» практично ідентичний з іншими страховими кампаніями. Повний перелік виключень можна знайти в AMKR TelegramBot.
У додаткових програмах страхування є термінова стоматологія. Розкажіть докладніше, де знаходиться ця поліклініка?
– Термінова хірургічна стаціонарна стоматологічна допомога надається у відділенні щелепно-лицьової хірургії та хірургічної стоматології міської клінічної лікарні №2 (майдан 30-річчя Перемоги, 2).
Що я сплачую за медичну страховку? Який податок?
– Послуги медичного страхування безкоштовні для працівника, страховий внесок сплачує підприємство. Податок не сплачується, якщо у місяці є доход (зарплата, відпускні та ін.)
Де можна прочитати повну версію договору медичного страхування?
– Згідно з Законом України «Про інформацію», вся інформація про укладені підприємством договори віднесена до інформації з обмеженим доступом третій стороні.
Детальна інформація про умови договору страхування є у відкритому доступі. Вона розміщена на інформаційному ресурсі підприємства – https://arcelormittal.sharepoint.com/sites/ukraine , сторінка «Медичне страхування» , а також AMKR Telegram Bot.
Якщо мене не влаштовує СК «Країна», чи можу я сам вибрати собі страхову компанію?
– Практики корпоративного страхування в Україні не мають прикладів одночасної дії договорів з різними страховими компаніями. Тож ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щорічно має договір страхування з одною страховою компанією. За бажанням співробітник підприємства може укласти договір страхування з будь-якою страховою компанією за власний рахунок.
На нашому підприємстві з роками багато що змінилося: банки, охоронні фірми, фірми з приготування їжі, клінінгові компанії, постачальники молочки та всіх видів СІЗ. Незміненим залишається лише страхова компанія «Країна». Скажіть, будь ласка, чому?
– Незмінним залишається лише правило вибору постачальника будь-якої послуги – це тендерна процедура. Будь-який учасник тендеру, який надав кращу пропозицію щодо ціни та якості, може стати постачальником послуги для працівників нашого підприємства. Вже багато років таку пропозицію надає СК «Країна», тому і перемагає у тендері.
Медикаменти за 2022 рік подорожчали в середньому від 22 до 42%, залежно від виробника. Комерційні клініки підняли вартість медичних послуг орієнтовно на 30%.
Медичне страхування забезпечує фінансовий захист у разі несподіваної хвороби або травми. Без цього довелося б оплачувати всі медичні витрати з власної кишені, що може бути фінансово руйнівним.
Самостійне придбання індивідуального поліса обійдеться у середньому 13 тис. грн на рік, але працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» не мають потреби витрачати такі кошти , оскільки мають корпоративну страховку.
Оксана Петрушевська, яка працює кранівницею у доменному цеху № 1, виготовляє патріотичні стрічки та передає їх бійцям на фронт.
Оксана бережно перебирає жовто-блакитні стрічки, оздоблені бантиками, квіточками, гілочками калини, дзеркальними намистинками. За час війни вона зробила таких стрічок вже дуже багато. Стараннями волонтерів вони «розлетілися» по різних фронтах до наших бійців, які захищають Україну.
«Вони додають сил, віри в себе, надихають на скорішу Перемогу. А ще вони дуже красиві!» – такі відгуки про ці стрічки надходять Оксані від наших воїнів. І це надихає її на створення нових стрічок, в які вона вкладає ще більше любові та натхнення.
Оксана Петрушевська
З Оксаною ми зустрілися напередодні її робочої зміни. Вже впродовж 18 років вона працює кранівницею у доменному цеху № 1, зараз за допомогою крану перевозить потрібну сировину та інші матеріали для доменної печі № 6. Оксана говорить, що дуже любить свою роботу і пишається нею. А ще рада тому, що може власними руками робити речі, які приносять іншим гарний настрій і навіть стають оберегами.
«Я дуже люблю все гарне і вже давно майструю, – розповідає Оксана Петрушевська. – Наприклад, робила сувеніри. Виходило гарно, друзі та сусіди в мене їх навіть на подарунки розбирали. Та з початку війни я почала робити саме патріотичні стрічки. Це стало для мене якоюсь потребою. Початок війни я зустріла на роботі. Після числених новин про обстріли та наступ ворога настрій був дуже важкий. Як і багато інших людей, я не знала, що буде далі, що мені робити. Але, разом з тим я вже тоді відчувала, що ми впораємося із навалою ворога. А щоб скоріше це сталося, нам треба допомагати один одному. Я вирішила підтримувати людей морально. А для цього почала дуже багато робити таких патріотичних стрічок і дарувати їх людям».
Перші стрічки Оксани поїхали на фронти разом із… волонтерською тушонкою. Її виготовляла з іншими волонтерами подруга Оксани Майя. Патріотичними стрічками жінки прикрашали банки та пакунки зі смаколиками для бійців. Туди ж клали й інші стрічки, щоб хлопці чіпляли їх на форму чи на зброю. Відгуки від бійців приходили дуже позитивними, деякі казали, що у них одразу настрій підвіщувався, коли бачили таку красу.
«Підтримувати наших – це для мене найголовніше завдання, тим більше, що мій чоловік теж служить в ЗСУ. Він колишній військовий, тому його досвід та навички зараз надзвичайно потрібні. Він був одним із тих, хто звільняв Херсон, я дуже пишаюся ним, – продовжує Оксана Петрушевська. – Я йому теж зробили оберег, передала купу стрічок для його побратимів та попросила триматися і залишатися живими. Якщо потрібно, нароблю ще купу таких стрічок, адже за день я можу створити 100 штук. Є в мене одна мрія – хочу подарувати такий патріотичний оберег нашому Президенту Володимиру Зеленському. Я вже навіть зробила стрічки для нього. Якщо буде така нагода – подарую обов’язково».
