Зимова пора надихає на творчість. На підприємстві пройшов різдвяний майстер-клас з виготовлення ялинкових прикрас для дітей співробітників «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу» та ЛМЗ.
В Університеті АрселорМіттал минулий суботній ранок видався галасливим. Сюди завітали майже 50 дітей працівників наших підприємств, щоб поспілкуватися, весело провести час та навчитися виготовляти святкові поробки.
«А що, ми кекси будемо робити?», – запитували діти, побачивши на столах велику кількість паперових формочок для випічки. Дізнавшись, що з них вони виготовлятимуть ялинкові кульки, з цікавістю розглядали заготівки та розпитували, якою ж буде ця кулька.
«Наближаються різдвяні та новорічні свята, які неможливо уявити без різнокольорових гірлянд, ялинки-красуні та різноманітних цікавих іграшок на ній, – говорить Валерія Рясна,фахівець відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Часто центральне місце на ялинці займає або улюблена іграшка-прикраса, або та, що зроблена власноруч. Одну з таких – кульку із паперових формочок для випічки – ми і вчили дітей виготовляти на черговому майстер-класі».
Проведення майстер-класів вже стало традицією на нашому підприємстві. Зазвичай діти від 6 до 17 років збираються раз на місяць. Раніше вони вже виготовляли квіти з гофрованого кольорового паперу, іграшки із фоамірану (пластичної замші), навчались квілінгу тощо. Усе це об’єднує дітей та дає їм чудову можливість весело та з користю провести час, майже усі познаходили собі друзів.
Настя Сопова, 9 років:
«Мені дуже сподобалося робити новорічну кульку. Коли ми тільки починали клеїти ці формочки, я навіть не здогадувалася, що вони перетворяться на таку красу. Понесу її додому та прикрашу нею ялинку. Взагалі я дуже люблю щось створювати власноруч. Я робила патріотичні браслети із ниток, сніжинки, шила іграшки, одна з моїх найулюбленіших – котик Ковбаса. У мене все виходить, тому і хочу ще навчатися новому».
Кирило Пошивайло, 12 років:
«Цю ялинкову прикрасу я зробив дуже швидко. Одразу зрозумів, як вона виготовляється. Мені було цікаво на майстер-класі, а кулька вийшла дуже красивою. Я люблю творчість, завжди щось майструю. Є у мене поробки із картону, наприклад, лялькові будиночки, маскарадні маски. А ще я малюю, як пензлем, так і фарбами. Взагалі мені все цікаво. Ще подобається вивчати іноземні мови. У житті все це обов’язково стане мені у пригоді».
Юлія Приходько, матуся:
«На цей захід я привела свого восьмирічного сина. Ми намагаємося не пропускати таких дитячих майстер-класів, бо це цікаво для дитини. А ще – це живе спілкування з однолітками. Його зараз нашим діткам дуже не вистачає, адже спочатку був ковід, зараз – війна. У ці передріздвяні дні мені дуже хочеться, щоб дитина потрапила в атмосферу свята, повірила у дива, а ще зробила щось власними руками. Минулого року на такому ж майстер-класі ми теж робили ялинкову іграшку. Вдома вона стала головною прикрасою нашої ялинки».
Кілька років поспіль «АрселорМіттал Кривий Ріг» напередодні різдвяних та новорічних свят перетворюється на чарівника, який поспішає із солодкими подарунками до сільських громад Криворіжжя. У цьому році під ялинки Гречаноподівської та Новалатівської сільських об’єднаних громад соціальні шефи привезли 784 солодкі подарунки на зразок тих, що отримали всі діти працівників підприємства.
«Ми і «АрселорМіттал Кривий Ріг» міцно зв’язані, адже чимало наших односельців працюють на цьому великому підприємстві, – розповідає заступниця голови Гречаноподівської сільської об’єднаної територіальної громади Анастасія Пізняк. – А ще у нас є приємна традиція. Різдвяні та новорічні свята ми починаємо з солодких подарунків від великого підприємства. У цьому році 424 солодких «будиночки» отримають діти громади від 2 до 14 років. Серед нашою малечі є й діти з родин переселенців з Харківської, Херсонської областей, малеча пільгових категорій. На всіх них, завдяки нашим шефам, чекає справжнє свято. Як мати трьох діточок я знаю, що справжнє диво – це бачити радісні оченята малечі, коли вони отримують подарунки. Дякуємо «АрселорМіттал Кривий Ріг», що і цього року, який для усіх був нелегким, малеча отримує солодке привітання від вас».
Майя Ластовецька та Анастасія ПізнякСмаколики для Гречаноподівської малечі від великого підприємства
Далі автобус з подарунками попрямував до Новолатівської громади. Новорічні солодкі сюрпризи від нашого підприємства отримали 360 дітей цієї громади. Представників заводу тут зустрічають, як давніх друзів, адже підприємство і громаду пов’язують давні соціальні зв’язки.
Подарунки приїхали до Новолатівської громади
«Ми не залишаємо поза увагою громади, на території яких наше підприємство здійснює свою виробничу діяльність та мешкають наші працівники. Ми – партнери та друзі, тому і на свята ми разом, – говорить начальник відділу нерухомості і майнових відносин «АрселорМіттал Кривий Ріг»Олександр Товстоган. – Ми привезли солодощі, аби порадувати малечу громад і щоб свято і цього року прийшло до кожної домівки. Вірю і впевнений, що ми й надалі співпрацюватимемо та матимемо спільне майбутнє».
Олександр Товстоган та Олександр Зубрій
«Попри складне сьогодення ми все ж дуже хотіли створити свято для наших дітей, адже немає нічого ціннішого за дитячу усмішку, – сказав голова Новалатівської сільської об’єднаної територіальної громади Олександр Зубрій. – Тому в громаді вирішили організувати своєрідний невеличкий святковий марафон – провести кілька мініноворічних ранків біля центральної ялинки для сіл громади. І неодмінною частиною цього новорічного дива стануть солодкі подарунки від наших шефів – «АрселорМіттал Кривий Ріг». Дякуємо за ці позитивні моменти, за нашу багаторічну дружбу та співпрацю! Хай новорічне диво прийде в домівку до кожного з нас. Вітаю з прийдешніми святами! Миру та Перемоги усім нам!»
Солодкий вантаж, на який так чекали у громаді, на місці
Ще 54 солодких подарунки отримали учні загальноосвітньої школи смт Архангельське, де розташоване одне із підприємств нашої компанії – АТ «АрселорМіттал Берислав», а мешканці селища та працівники АрселорМіттал Берислав – 200 продуктових наборів.
Солодощі для учнів загальноосвітньої школи смт Архангельське
В рамках волонтерського проєкту «Разом» «АрселорМіттал Кривий Ріг» подарував солодкі новорічні подарунки новим криворіжцям.
«Нарешті, приїхали! Зустрічаємо!» Такими словами люди щиро вітали волонтерів нашого підприємства-учасників проєкту «Разом». Напередодні Різдва вони побували у 11 центрах, де зараз живуть внутрішньо-переміщені особи (ВПО) та привітали їх з новорічними святами.
«Як і годиться, ми приїжджали не з порожніми руками, а з солодкими подарунками – за кілька днів ми роздали 510 солодких наборів. А ще ми завітали до людей з гарним настроєм, різноманітними іграми та конкурсами для дітлахів та величезною увагою і повагою до людей похилого віку, – сказала кураторка проєктуАліна Жура. – У центрах Кривого Рогу проживає чимало родин, які вимушено покинули свої домівки, рятуючись від війни. Це мешканці Харківської, Херсонської, Луганської, Донецької та інших областей. Вони виїжджали поспіхом, часто під пострілами, брали з собою усе, що могли. Зараз люди живуть у безпеці, але згадка про ті жахливі дні буде ще довго жити у їх пам’яті. Наше завдання – хоч трохи людей відволікти, подарувати їм хоч трохи святкового настрою та зробити усе можливе, щоб вони повірили у різдвяне диво, а також знали, що добро завжди перемагає».
16 грудня святкуватиме своє 90-річчя один із найдосвідченіших у ремонтній справі підрозділів – ремонтно-механічний цех № 1 Ливарно-механічного заводу.
Дата народження цього цеху передує даті, коли забилося серце «Криворіжсталі». Своє 90-річчя завод визначатиме у серпні 2024 року. А ось РМЦ-1 цей почесний ювілей святкує першим. І не випадково, адже будівництво будь-якого промислового підприємства та робота численного устаткування в усі часи не можливі без запчастин та вузлів, які виготовляються у ремонтних цехах.
Перші кроки
Ремонтно-механічний цех №1 ввели в експлуатацію 16 грудня 1933 року. На той час обладнання розташовувалося на відкритих майданчиках цеху, а його стіни та дах ще продовжували будувати. Зведення даху будівлі цеху було закінчено лише у 1936 році.
«Цікаво і складно було збирати історію цеху, але це того вартувало. З чотирьох різних версій народилася єдина. Для нас це важливо: адже як людина без родоводу, так і цех. Історія походження РМЦ-1 унікальна. Недаремно ж, у нас є дільниця унікальних верстатів, – усміхнувся начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Завод будувався у голодні тридцяті роки. Тому сюди стікалися робітники з усіх сіл, не всі навіть вміли читати. Уявіть, як складно людям було працювати на американському та німецькому обладнані, адже починали з нього. Але впоралися, освоїли. Ми й зараз – цех з міцним характером. На мою долю як керівника цеху прийшлося два складних випробувальних етапи. Першим став 2014 рік, початок війни з російським агресором. Тоді саме завершувався капремонт доменної печі № 8. А необхідні запчастини виготовлялися на підприємствах, які опинилися на окупованій території Донецької та Луганської областей. Тоді адміністрація заводу вирішила освоїти виготовлення запчастин у цехах механо-ремонтного комплексу, до якого на той момент входив наш цех».
Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний
Захист, який народжується в цеху
Колись розвиток цеху перервала Друга світова війна. Цього разу – війна з російським агресором. Друга потужна хвиля випробувань накрила цех у лютому 2022 року. Сьогодні з 313 працівників цеху 47 служать у лавах ЗСУ, два герої, на жаль, загинули, ще один захисник вважається зниклим безвісти.
«22 лютого у всіх нас був шок. Але працівники цеху досить швидко оговталися, зібралися і працювали практично без зупинки, – розповідає начальник цеху. – Було непросто. Люди підходили до мене і запитували: «А що далі? А як нам діяти?». Заготовлених відповідей у мене не було. Ходив цехом, розмовляв з кожним особисто. В результаті у мене майже ніхто не виїхав у евакуацію, залишилися працювати. Ми допомагали місту у складні часи. Наприклад, коли зруйнували Карачунівську дамбу, то працівники нашого цеху долучилися до виготовлення шандорів дамби. Тоді рахунок йшов на хвилини, адже збігав не лише час, а й вода, яка топила місто. Тоді довелося приймати нестандартні рішення, виготовляти нетипові для нас деталі та запчастини. Але про це детальніше розповідатимемо вже після Перемоги. Втім вже сьогодні дякую кожному з працівників цеху. Хочеться сказати: ви всі унікальні, всі професіонали!»
Жіноче поповнення цеху з міцним характером
До складу РМЦ-1 сьогодні входить дев’ять виробничих дільниць: підготовки виробництва, інструментальна, універсальних верстатів, ковальська дільниця, мехобробки, унікальних верстатів, кранового обладнання, електрослужби та ремонтно-складальної ділянки. Саме тут ремонтуються деталі та виготовляються вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, копрового і конвертерного цехів, блюмінга. І портфель замовлень постійно розширюється. Цеху складно, адже через мобілізацію та відтік кадрів не вистачає кваліфікованих працівників. Але РМЦ-1 не звик здаватися. Біля верстатів з’являється все більше жіночих облич.
«Я з родини металургів, – розповідає верстатниця широко профілю ОльгаВакуленко. – В мене на заводі працювали дідусь, бабуся та мати, ще й досі працюють батько та тітка. А я спочатку обрала торгівлю. Але, напевне, долю не змінити, і я прийшла до заводського цеху. Звісно, спершу шокували розміри цехів та обладнання, було лячно. Я ж була від цього далекою. Але врятувало те, що тут працюють надзвичайні люди, які завжди підтримають та допоможуть. І ось за місяць я вже виконую певні операції на свердлувальному верстаті. Це ж цех необмежених можливостей! У нас безліч верстатів. Ти можеш постійно освоювати нові, рухатися вперед. Не відчувається, що цеху 90 років, адже запал у нього ще той!»
Верстатниця Юлія Васалатій допомагає Ользі опановувати свердлувальний верстат. Колись в цех її саму привела бабуся, яка працювала на зубофрезерувальних верстатах.
«Я розповідаю своїм дітям, що працюю в цеху, який може все відремонтувати та виготовити: від маленьких болтів до здоровезних деталей та вузлів, – говорить Юлія. – Сумую за тими часами, коли в цеху було багато працівників, цех звучав, наче вулик. Але я вірю в майбутнє цеху. Він для мене –майданчик для розвитку. Ось зараз я вчу Олю працювати на свердлувальному верстаті, а сама опановую верстат з ЧПУ. В нас багато хлопців мобілізовані, тож ми зараз працюємо за них. За роки, що я тут працюю, постійно оновлювався верстатний парк. На жаль, війна цьому стала на заваді. Але вона не заважає нам освоювати новий асортимент замовлень. Багато підприємств зруйновані, і ми маємо їх замінити, аби наш завод не зупинився через брак деталей чи неможливості ремонтів».
Верстатниця Юлія Васалатій
Наталія Жемчугова прийшла до цеху у 17 років. З самого початку вона на цех дивилася зверху в прямому сенсі – працювала машиністом крану. А через 12 років вирішила, що хоче навчатися на заточувальника. Зараз вона на верстаті заточує свердла, різці, фрези, мечики. А потім за допомогою цього інструмента її колеги виточують деталі, ремонтують обладнання.
«В мене стільки позитивного пов’язано з цехом! – розповідає заточувальниця Наталія Жемчугова. – Цех мені просватав чоловіка. Я працювала на крані, а він внизу на верстаті. Олександр і зараз працює фрезерувальником в цеху. Я дуже ціную в людях надійність. І цех у нас надійний. Попри 90-річну історію він сучасний, хоча, звісно, ще багато потрібно оновлювати. Цех стояв 90 років і ще буде стояти, пережив Другу світову і цю переживемо».
Заточувальниця Наталія Жемчугова
Про ковальське щастя
З ковальської дільниці РМЦ-1 продукція прямує до інших ремонтних цехів, там її обробляють на верстатах, а потім вже збирають у різні вузли. Якщо неправильно викувати, то згодом в деталях трапляються тріщини, обладнання швидко зношується та руйнується, внаслідок чого можуть виникати аварійні ситуації. Але завдяки майстерності ковалів, серед яких і коваль на молотах Олександр Жданов, вся продукція з цієї дільниці виходить зі знаком якості.
«Колись я навчався в автодорожньому технікумі, працював водієм, але мене завжди вабила ковальська справа. Напевне, це почалося з казок, – усміхається Олександр. – Але працювати на промислових молотах, то не схоже на казкову кузню на ковадлі. Зараз я працюю на семитонному молоті. Уявляєте його міць?»
Щоб стати досвідченим ковалем, треба роками вчитися. Треба вміти читати креслення, бачити у тримірному просторі майбутню деталь, знати характер кожного виду сталі – її склад. Коваль – це людина-рентген, адже має на око розрізняти температуру зливків-заготовок, бачити і вираховувати, як після кожного удару змінюються їхні розміри.
«Мій молот, то для мене справжня тренажерна зала, – продовжує Олександр. – Отак попрацюєш і точно матимеш гарну фізичну форму. А якщо серйозно, то ковальська праця важка, але дуже потрібна та відповідальна. У цьому, як на мене, і є ковальське щастя. За 90 років зроблено вже багато. Тепер ось очікуємо нашу Перемогу. Дуже хочеться кувати замовлення, з яких почнеться відновлення країни після війни. Тому усім колегам і цеху бажаю, щоб наступний день народження цеху ми святкували гучно та широко, щоб усі хлопці повернулися з війни додому, і ми почали відбудовувати зруйновані міста та села. Ось у цьому я і бачу перспективу розвитку нашого цеху – не зупинятися!»
З цього зокрема складається життя Елен Ковальової. На роботі вона є одним з елементів ланцюжка виробничого процесу з відправлення поїздів з продукцією підприємства у «подорожі» до споживачів. А під час відпусток та вихідних любить сісти у пасажирський потяг та вирушити у чергову подорож Україною чи світом. Цього року за відмінну роботу Елен відзначили грамотою «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Клацання комп’ютерної мишки, дзвінки телефонів, а за вікном – стукіт коліс та гудки залізничних составів. Під такий акомпанемент щодня разом з колегами працює Елен Ковальова – старша прийомоздавальниця вантажу та багажу вантажної служби УЗТ нашого підприємства.
«Вести облік та обробку перевізних документів в інформаційних системамх підприємства – це основне моє завдання, – розповідає Елен Ковальова. – Мені треба ретельно перевірити весь пакет перевізних документів та вказану в них інформацію про вантаж, про одержувача , умови поставки та ін. А потім (усміхається) усі букви та цифри, наче під рентгеном, перевірити ще раз, аби не дати шансу жодній неточності. У цій роботі я взаємодію зі спеціалістами інших служб підприємства, через якихтакож проходить оформлення супровідних документів на товарну продукцію підприємства, що відправляється залізничним транспортом. Ми все уточнюємо, перевіряємо, звіряємо – ось чому у нас так часто лунають телефонні дзвінки. Коли вся інформація повністю зібрана, перевірена, а документи готові, ми вносимо дані до інформаційної системи SAP».
У цій справі Елен Ковальова вже 20 років. Професію вона опановувала тут, на виробництві. Працювати доводилося не лише в кабінеті, а й проводити різні операції з вагонами на коліях, щодня «намотуючи» по них чимало кілометрів. Її вчителями та наставниками були попередні керівники вантажної служби Марія Черевко та Любов Юденко, прийомоздавальники вантажу та багажу Ганна Фоменко та Світлана Логвін. Вони щоразу говорили Елен, що головне у їхній роботі – це не лише знання договірних відносин з «Укрзалізницею», розуміння виробництва, специфіка діяльності роботи залізничного транспорту, а й чимала стресостійкість та увага. Адже прийомоздавальнику вантажу та багажу треба мати справу з великою кількістю інформації, враховувати різні ситуації, вміти правильно долати складнощі, а ще –спілкуватися з різними людьми, комунікувати з колегами різних підрозділів підприємства.
«Працювати на підприємство я, як кажуть, пішла за покликом крові, адже мої батьки теж працювали тут, – продовжує Елен. – Мій батько Олександр Олександрович був помічником, а згодом машиністом тепловозу, працював на ДП № 9. Мама Єлизавета Георгіївна була кравчинею, так-так, була така посада у колишньому цеху благоустрою».
Постійний рух в житті та на роботі, бажання завжди дізнаватися про щось нове привели Елен до ком’юніті людей, які цікавляться життям в інших містах та взагалі у світі. Мова йде про подорожі, вони є основним захопленням Елен Ковальової.
«Щороку я намагаюся подорожувати. Кожна поїздка приносить радість, задоволення, чимось вражає, захоплює, збагачує, – говорить Елен Ковальова. – Я була в Одесі, Трускавці, Східниці, Буковелі, Ворохті, Яремче, Ужгороді, Сваляві, Косино, Мукачеві та багатьох інших містах України. Впродовж останніх семи років подорожей відвідала Туреччину, двічі Ізраїль, Швейцарію, Францію, Єгипет, ОАЕ, Іспанію, Грецію, Польщу, Румунію, Сербію, Чорногорію. Усі вони – чудові країни, зі своїм колоритом, цікавинками. Та у кожній поїздці я мимоволі все порівнюю з Україною і розумію, що вона – найкраща. Це мій дім, тут живуть мої рідні, друзі, тут моя робота, колеги, тут все знайоме та зрозуміле. Саме тому я й не поїхала за кордон у перші дні війни, а залишилася зі своєю родиною. Волонтерю, як і всі в нашій країні. Вважаю, що ділитися треба щастям, а добрі справи люблять тишу. Тому ми тихо робимо свою справу, сподіваємося тільки на себе та своїх товаришів, ставимо мету та досягаємо її. А головна наша мета на сьогодні усім відома – це Перемога».
Вірний військовій присязі та українському народу він мужньо виконав свій військовий обов’язок. Серце захисника зупинилось 27 листопада 2023 року у Богуславській центральній лікарні.
Працювати на підприємство Максим Келип влаштувався у 2000 році. У залізничному цеху № 2 транспортного департаменту він спочатку був помічником а згодом став машиністом тепловозу. Останнім часом Максим працював на залізничній станції Східній. На військову службу Максима Келипа призвали у квітні минулого року.
«Талановитий, перспективний працівник, зі щирим та добрим серцем, чистою і світлою душею, відкритою усмішкою. Це все про Максима Келипа. На Максима завжди можна було покластися, він дотримувався слова, підтримував та допомагав у будь-яких справах, був надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу», – говорить Дмитро Скобєдін, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.
Підприємство висловлює щирі співчуття родині Максима та його друзям.
