Позначка: персонал

Категорії
Наші люди

Світлий бік блекауту

Коли Леонардо да Вінчі вчив живопису своїх учнів, він малював полотно контурами, які нумерував. А потім учні заповнювали контури відповідним кольором. Саме цей принцип у 50-х роках 20 століття використали Ден Роббінс і Макс Кляйн  для створення нового виду художніх розваг – малювання картин за номерами. Кілька років тому ця захоплююча справа стала популярною в нашій країні. І займаються нею не лише діти, а й багато дорослих. Серед них – наш колега, старший майстер дільниці кисневого виробництва Антон Королюк.

«У Антона надзвичайно відповідальна серйозна робота, – розповідає начальник кисневого виробництва Володимир Черногоров. –  Він керує дільницею поділу повітря. Саме тут виробляється кисень, необхідний для виплавки сталі й чавуну та інших важливих виробничих процесів. Також тут виробляють азот й аргон для наших цехів та деякі газові суміші. Для цього працює цілий комплекс устаткування, яке є чи не найскладнішим в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Чотири величезних блоки поділу повітря, кілометри трубопроводів, сотні засувок та багато іншого. З керуванням дільницею Антон справляється на 12 балів! Він робить це творчо, з натхненням. А коли я побачив, які картини він малює, то зрозумів, що він художник, творець скрізь – і на роботі, і вдома».

В кабінеті старшого майстра разом зі складними схемами устаткування та процесів знайшлось місце картинам, які намальовані особисто господарем кабінету. А почалось все з… блекауту.

«З дитинства я займався футболом, – згадує Антон Королюк. – А от творчих хобі в мене не було. Все сталось неочікувано. Війна, ракетні удари, блекаут. Світло вдома надовго вимикали, і донечці Софійці, якій зараз вісім рочків, без мультиків було нудно. Та й ляльками в майже темряві гуляти сумно. А от малювати за певного локального освітлення можна. Щоб зацікавити дівчинку, а заодно «прокачати» математику, ми купили їй набір для малювання за номерами. Донечці це одразу зайшло. І не лише їй. Я досить швидко з асистента юної художниці сам перетворився на палкого прихильника нової для себе справи».

З того часу старший майстер створив таким чином чимало картин. Поки що єдина тема – боротьба України з російськими загарбниками. Є в його колекції українські танки, портрети воїнів ЗСУ та козаків і навіть міфологічні орки, яких перемагають наші воїни. А на улюбленому полотні автора вибухає, горить і розвалюється головна кремлівська вежа.

«Всією дільницею, всім цехом з нетерпінням чекаємо, коли це станеться, – зізнався Антон. – Троє наших працівників захищають країну зі зброєю. А ми наполегливо працюємо, щоб наші металурги мали вдосталь кисню, без якого неможлива виплавка. А ще вдосконалюємо своє устаткування, робочі місця. Нещодавно відновили до базового стану турбодетандер на одному з блоків поділу повітря. Це дуже важливий вузол, який підтримує температурний режим у блоці. З ним були проблеми. Впровадили автономне обслуговування в рамках WCM. Підтягли механіку, електрочастину, автоматизовану систему керування. Не всі блоки зараз працюють. Але ми маємо бути готовими запустити виробництво повністю, коли металургам знадобиться більше нашої продукції».

Категорії
Новини

Новий помічник у кантувальних справах

Новий кантувач чавуновозних лафетів ROTOMAX допомагає працівникам дільниці з ремонту спеціального рухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання і ремонтів безпечно виконувати ремонтні роботи.

Кантувачі – це машини, назва яких походить від польських та німецьких слів «kantować» і «kanten» – «перевертати». І саме ця функція кантувача дуже потрібна у депо, де ремонтують лафети.

Під час їх інтенсивної експлуатації одним з найбільш зношуваних частин є автозчепний пристрій, який призначений для автоматичного зчеплення між одиницями рухомого складу на залізниці, та пом´якшення дії поздовжніх (розтягуючих та стискаючих) зусиль, які виникають під час руху залізничного транспорту. Велике навантаження на автозчепний пристрій приводить до руйнування таких деталей як тяговий хомут, поглинаючий пристрій. Враховуючи, що дані деталі розташовані знизу рами лафета, для ремонту, конструкцію вагою у сім тонн потрібно перевернути на 180 °.

«Раніше ми вирізали отвір в нижній частині рами, зачіпляли її гаком крана і таким чином виконували переворот лафета, – розповідає майстер ремонтного виробництва дільниці з ремонту спецрухомого складу ЦДУР Віктор Орловецький. – Це було складно, незручно, існувало чимало небезпечних ризиків як для людини, так і для техніки, адже рама важить не одну тонну тонн. При перевертанні відчувався сильний ривок підвіски крана, вона могла обірватися, та й металева конструкція від швидкого перевертання-падіння могла деформуватися. З новим кантувачем все зовсім по-іншому. Він здатен підняти та легко, без падіння перевернути вантаж вагою до 10 тонн! І для цього не потрібно псувати металоконструкцію лафета».

Кантувач за допомогою ланцюгів та мотор-редуктора легко перевертає важку раму. Ним зручно керувати дистанційно за допомогою спеціального пульта, а головне – це безпечно, адже людина не знаходиться у небезпечній зоні роботи кантувача. За необхідності кантувач можна перемістити у будь-яку точку депо. Наразі ремонтники лише опановують новий «інструмент» і поступово долучають його до роботи.

Категорії
Новини

Ментальне здоров’я: подолати горе та жити далі

Війна перекреслює не тільки наші плани чи мрії, іноді вона забирає найцінніше – життя рідних та близьких нам людей. Як навчитись долати цей важкий період у житті та правильно підтримувати своїх рідних чи знайомих у їхній жалобі? Поради дає психолог нашого підприємства.

«Загинув під час виконання бойового завдання». Під час війни таке повідомлення, на жаль, отримують багато родин в Україні, серед них є й родини працівників нашого підприємства, – говорить Олена Шевчук, психолог «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Чоловіки та жінки гинуть на полях боїв, в селах та містах під час ворожих обстрілів. За офіційною і часом доволі сухою фразою стоять горе людей, страшний душевний біль, багато негативних емоцій. Самостійно подолати їх зможе далеко не кожна людина. Чомусь говорити про це в голос не прийнято. А даремно! Зараз, коли навколо багато горя, людям обов’язково треба допомагати переживати його». З приводу загибелі рідних та близьких людей на психологічну консультацію до Олени Шевчук звертаються багато працівників наших підприємств та їхні рідні. Тільки за останні місяці було понад двадцяти звернень. У кожного своя особиста гірка історія. Але всіх об’єднує прагнення навчитися долати свій біль та продовжувати жити далі.  

«Не переживай», «візьми себе в руки» – ці фрази не допоможуть

Раптова втрата людини, яку дуже любиш, – це шок. Кожен проживає цю втрату по-різному, залежно від характеру, життєвого досвіду, емоційного ресурсу, фізичного стану. Хтось може відчути зміну сну, апетиту, напади страху, плачу, різкі зміни настрою, недостатню мотивацію. Виникає сильне бажання усамітнитися.

Психолог запевняє, що це нормальний процес проживання горя. І людині потрібно пережити усі її стадії: заперечення, розпач, пошук відповідальної людини, злість, депресію та прийняття.

«Не треба людям казати: «Не переживай», «Візьми себе в руки». Ці фрази не допоможуть. Втішити людину у горі допоможуть елементарна присутність поряд близьких, рідних, друзів, приємні спогади про загиблу людину. Можна навіть разом перебрати її речі або приготувати улюблену страву загиблого, – продовжує психолог підприємства. – Та можливе й патологічне переживання горя, коли людина не може прийняти втрату. У неї можуть з’являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, змінюються стосунки з людьми, які можуть перерости в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей. У моїй практиці були такі випадки, коли, наприклад, чоловік гинув на війні, а його дружина ставала наче кам’яною стіною для їхньої дитини і не дозволяла собі горювати. Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, і тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою».

Це варто дозволити собі робити

  • Дати собі можливість горювати, оплакувати свою втрату. Важливо поставитись до себе поблажливо і дозволити собі відчувати будь-яку реакцію переживання горя: сльози, злість, ненависть, бажання помсти тощо. Абсолютно все, що ви відчуваєте в цьому стані – це нормально.
  • Пам’ятайте про етапи проживання горя: шок, заперечення, переживання емоцій, депресія і прийняття. Вони між собою можуть повторюватись чи змішуватись. І це також є нормально. 
  • Розділяйте свої емоції з іншими. Жалоба – це завжди забагато для одного, це може бути розділено на спільноту. Єднайтеся з тими, хто може бути з вами:  рідними, друзями, знайомими.
  • Турбуйтеся про прості речі навколо себе, близьких. Робіть прості буденні завдання. Знаходьте сили і ресурси в повсякденні. Попіклуйтесь про себе.
  • Говоріть з близькими, кажіть, яка саме підтримка вам потрібна.

Увага!

Варто звернутися за психологічною допомогою до спеціалістів, якщо симптоми горювання настільки сильні, що: 

  • виникають проблеми з виконанням домашніх обов’язків, на роботі чи у навчанні, і вони впливають на стосунки з близькими людьми;
  • з’являються ознаки  апатії  та так звана воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона є;
  • ситуація не покращується з часом. 

Куди звертатися

  • Тренінги та індивідуальні зустрічі  проводяться за  адресою: вул. Криворіжсталі, 1 («3-тя дільниця»), будівля Університету АрселорМіттал, к. 216.
  • Запис за телефоном       (098) 249 22 48

з понеділка по п’ятницю  8.00 – 16.45

Також можна звертатись:

Ілюстрація з відкритих джерел

Категорії
Новини

Війна обірвала життя нашого працівника Максима Стефанова

Понад 15 років Максим працював на коксохімічному виробництві, до мобілізації він був апаратником одержання сирого бензолу у цеху уловлювання.

10 днів не дожив герой до свого 35-річчя. Максим Стефанов загинув четвертого березня під час боїв поблизу селища Іванівка, що у Харківській області.

«Про Максима можна говорити лише як про молодого та перспективного працівника, професіонала, – говорить начальник цеху уловлювання Роман Каренов. – Відповідальний, завзятий до роботи, його поважали у колективі. За потреби підміняв змінних майстрів. Ми бачили в ньому потенціал, і він безперечно розвивався б і далі. Максим був безвідмовним, коли була потрібна його підтримка та допомога. Спокійна, добра, світла людина пішла від нас. Його життя відібрала війна. Але в цеху про Максима не забудуть ніколи, він залишиться у нашій пам’яті та в наших серцях назавжди».

Щиро співчуваємо родині та друзям захисника.

Герої не вмирають!

Категорії
Новини

Ставка на новачків

Протягом останніх місяців на роботу в департамент з охорони праці та промислової безпеки прийшло кілька молодих працівників.

Начальник відділу з охорони праці Андрій Похлеба зазначив, що на цю молодь у департаменті мають чималі сподівання. «Це інше покоління, – пояснює Андрій. – У них прогресивні європейські погляди на життя загалом та на безпеку життя зокрема. Звичайно, їм треба багато чому вчитися, і водночас їх дуже цікаво і корисно слухати. Ця молодь відкритіша, ніж були ми. Ми вчимо їх, а вони вчать нас. Дуже сподіваємося, що разом сформуємо нове ставлення до безпеки праці, яке допоможе запобігти травмам і зберегти людські життя». Тож «Металург» вирішив познайомитися з цією молоддю.

Євгеній Тарасов – дипломований магістр з цивільного захисту та охорони праці. Він встиг вже попрацювати гірничим інженером на одному з підприємств Кривбасу. Молодий працівник зазначив для себе як позитивні, так і негативні моменти щодо охорони праці і зрозумів, що має ідеї та може бути корисним саме у цій сфері.

«Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і я не вагався, – говорить Євгеній. – Пів року стажувався і вже працюю самостійно. Треба йти до людей у цехи і спілкуватися з ними. Наприклад, нещодавно я зупинив ремонтні роботи на одній з дільниць доменної печі № 6, пояснив майстрові та робітникам їхні помилки в організації робіт на висоті і, певно, зробив це переконливо, бо заперечень не було. Проєкт виконання робіт доопрацьовали, вжили заходів, і ризиків стало значно менше. Поки що це найважливіший мій здобуток».

Андрій Горб поки що стажується. Він зізнається, що поки не має таких позитивних моментів у своїй роботі, як його колега Євгеній.

«Багато чому ще треба вчитися, – каже Андрій. – Взагалі  я хотів стати лікарем-стоматологом. Але почалася повномасштабна війна, і батьки не наважилися відпустити мене після школи на навчання в інше місто. Тоді я обрав спеціальність інженера з охорони праці та вступив до Криворізького Національного університету на відповідний факультет. Але основне моє навчання, я вважаю, проходить саме на виробничих майданчиках. Здавалося б, де стоматолог, а де інженер з ОП. Але є й спільне. І той, й інший допомагають зберегти здоров’я. Але якщо стоматолог працює здебільшого із наслідками захворювання, то для охорони праці на першому місці – профілактика».

Юлія Карпачова також стажується. Вона не так часто буває в цехах, як Андрій.

«Поки що лише раз була на виробничому майданчику, і мені сподобалося, – зізналася Юлія. – Основне ж моє місце роботи – відділ перепусток. Моє завдання: ретельно перевіряти дозвільні документи у працівників підрядних організацій. Щоб не допустити до робіт ненавчених працівників, бо це дуже ризиковано. А ще я проводжу інструктажі з охорони праці для підрядників, які влаштовуються на роботу. А для цього самій довелося фундаментально вивчити все необхідне. Розумію, що й ця робота надзвичайно корисна, коли після інструктажу підходять працівники, молоді, а інколи й досвідчені, і щиро дякують за добре донесену корисну інформацію».

Тарас Кравченко три роки працював на нашому підприємстві водієм, возив фахівців з охорони праці. Він спостерігав за їхньою роботою і зміг оцінити її важливість.

«Я на собі випробував, яка небезпечна робота водія, особливо на промисловому підприємстві, – почав розповідь Тарас. – А ще ж є роботи на висоті, вогневі роботи, величезні механізми, електроустаткування, розплавлений метал та багато іншого. Я бачив, скільки зусиль, нервів докладають інженери з ОП для організації безпечної роботи, і як це важливо для людей. Хоча дехто цього, на жаль, не усвідомлює. Вирішив і собі спробувати. Приготував презентацію з охорони праці, захистив її, і мене перевели інженером з ОП. Найважливішими вважаю індивідуальний підхід до кожного працівника та власний приклад. Я особисто навчився застосовувати пояс для запобігання падіння з висоти, багато вивчив про особливості його застосування, а зараз проводжу тренінги для працівників безпосередньо у цехах».

Олександр Шишка твердо вирішив, що пов’яже своє життя з безпекою праці після нещасного випадку. На його очах загинув його наставник, досвідчений працівник одного з гірничих підприємств Кривбасу, де Олександр тоді працював.

«Такого не повинно траплятися, – говорить він. – І я буду робити все від мене залежне. Звичайно, в ідеалі було б добре побудувати нові цехи, де відсутні ризики, закупити всім найсучасніший спецодяг та засоби індивідуального заходу, інструменти. Але ми ж розуміємо, що оновити все в одну мить неможливо. А от що можливо – щодня йти в цехи і намагатися змінювати стереотипи, доводити кожному, що працювати безпечно – це перед усім в інтересах самого працівника. Але щодо умов праці ми теж можемо дещо зробити. Наприклад, нещодавно ми були з аудитом на одному з постійних місць виконання вогневих робіт. Дим стояв такий, що аж у горлі дере. Виявилося, що не працює витяжка. Ми разом з цеховиками ініціювали ремонт. І от вчора вона знову запрацювала. Тобто покращилися умови та зменшився ризик професійних захворювань. Головне – не бути байдужим».

Категорії
Наші люди

Казка, що стала реальністю

Наталя Скалига керує дільницею, де гігантські машини стискають атмосферне повітря. Це дільниця компресії повітря кисневого виробництва, що виробляє кисень, а також азот і аргон для наших цехів. Без кисню неможлива виплавка сталі на нашому підприємстві. А ще з повітря отримують газові суміші з екзотичними назвами: неоно-гелієву та криптоно-ксенонову. І перший імпульс у цьому дивовижному перетворенні повітря задають саме Наталя, старший майстер дільниці, та її колеги.

 «На кисневому виробництві працювали мої батьки, – почала розповідь Наталя. – Татко розповідав мені малій, як вони із звичайнісінького повітря, яким всі ми дихаємо, роблять багато цікавих продуктів. Серед них є й кисень, який, крім металургії, ще може рятувати людей у лікарнях. Це все бачилось мені якимось нереальним, казковим, фантастичним! Я мріяла побачити цю казку на власні очі, а якщо поталанить, то й самій взяти в ній участь. І коли  прийшов час обрати професію, я спитала: «Татку, а дівчаток до вас беруть?» І він відповів: «Запросто, доню!»».

Після технікуму Наталя прийшла на кисневе виробництво. За основними професіями вакансій не було. Але дівчині хотілося працювати саме на кисневому. Взяли маляром. Три роки вона фарбувала газові балони, проходила випробування, як власне і буває у казках. А вже після цього стала машиністкою компресорних установок.

«Техніку я люблю з дитинства, – продовжує Наталя. – Обидва моїх сини не втомлюються дивуватися: «Мамо, ти ж дівчинка! У дівчаток розмови про нігтики, війки, косметику, котиків, а в тебе лише про твої залізяки». Кепкують з мами. І водночас допомагають шукати в інтернеті те, що мені потрібно по роботі: засувку-батерфляй, кульовий вентиль та багато іншого. Люблю я свої залізяки. Устаткування у нас вже не нове. Постійно працюємо над тим, щоб воно працювало без аварійних зупинок. Дуже нам допомагає Виробництво світового класу WCM».

Впроваджувати WCM Наталя почала ще машиністкою компресорних установок. Дехто сприйняв систему з осторогою, а дехто й відверто вороже. А Наталі вона зразу зайшла, як то кажуть. Зараз вона керує впровадженням системи на своїй дільниці, надихає колег. Вже впровадили багато проєктів, є хороші результати.

«Ми постійно шукаємо, що б ще покращити, як зробити наші установки надійнішими, а умови праці безпечнішими, – розповідає Наталя. – Модернізували лінію водяного охолодження, і це позитивно вплинуло на процес стискання повітря. Встановили додаткові фільтри – і система охолодження запрацювала надійніше. Зробили додаткову лінію змащування –  зменшилася кількість аварійних зупинок. Приємно, що колеги розуміють користь покращень для кожного. Впроваджуємо їх разом з машиністами компресорних установок Наталею Соловйовою, Ольгою Непорожньою, Дмитром й Олександром Рибалками та іншими працівниками дільниці. Дуже їм усім вдячна, і керівництву цеху за допомогу».

Тут, на виробництві, Наталя знайшла і своє справжнє кохання. Вона тоді працювала машиністкою. Прийшов електромонтер Роман, щоб запустити установку після зупинки. «Почекайте, – безапеляційно зупинила його Наталя. – Спочатку я як технолог обдивлюся все устаткування, перевірю безпеку, а потім вже й запускати можна». Роман не образився. Навпаки, серйозність і рішучість дівчини йому сподобалися. Та й сама Наталя притягувала, мов магніт.

«Рома став заходити частіше, – усміхається Наталя. – Яблучка пішли, цукерочки, квіточки, інші прояви уваги. Закохалися. Почали зустрічатися. А згодом одружилися. Він зараз кулеметник, вже два роки на «нулі». Пішов добровольцем. Пишаюсь ним і хвилююся кожної хвилини. Ми ж з колегами одразу почали волонтерити. Закривали консерви. Робили окопні свічки. Маскувальні сітки плетемо й зараз. Дівчата в’яжуть теплі носки, шапки, шарфи. Дуже багато бачу зажурених жіночих очей: на підприємстві, на міських вулицях, у транспорті. Воюють чоловіки, сини, кохані хлопці. Особливо прикро бачити сумні жіночі очі напередодні Жіночого свята. Не хочу, щоб так було. Хочу звернутися до чоловіків. Приділяйте жінкам увагу. Усміхайтеся, пропонуйте місце в транспорті, даруйте квіточку на вулиці… Усміхніть їх, і в місті посвітлішає від жіночих усмішок. Вітаю всіх жінок, всіх дівчат із нашим Святом! Тримаймося і допомагаймо нашим захисницям і захисникам! Ми обов’язково переможемо!»