Категорії
Новини

У «Єдиному вікні» питання вирішуються «під ключ»

10 серпня  виповнюється 8 років Центру надання послуг «Єдине вікно». За часи своєї роботи він став справжнім помічником кожного з нас у вирішенні найрізноманітніших питань, оформленні документів та отриманні послуг.

«Святкових заходів не буде, працюватимемо у буденному режимі. День народження відсвяткуємо вже після перемоги», – говорять фахівці «Єдиного вікна». Робота тут триває, як завжди, – чітко, злагоджено та швидко. До «Єдиного вікна» працівники підприємства приходять, щоб оформити відпустки, лікарняні, перевірити дані для нарахування пенсії або отримати багато інших довідок. Загалом зараз у центрі надають більше 50 різноманітних послуг. До того ж, на процедуру оформлення кожної з них йдуть лічені хвилини, готовий результат (у вигляді довідок або інших документів) видається замовнику вже за кілька днів.

«Звик оформлювати документи у «Єдиному вікні»: здав все, що необхідно – і не треба бігати по різних кабінетах. От і зараз завітав сюди, щоб оформити відпустку. Для мене цей процес триває лише кілька хвилин», – поділився враженнями Степан Зозуля, черговий оперативний департаменту безпеки.

За одним із віконечок «Єдиного вікна» людей приймає Вікторія Бабець. Вона добре знає, як народжувався та розвивався Центр надання послуг, адже починала працювати тут, коли він тільки формувався. «Це був абсолютно новий для нас проєкт, – говорить Вікторія. – Ми прагнули полегшити процес оформлення документів для робітників підприємства. Продумували не лише створення спеціальної комп’ютерної системи, а і дизайн приміщення, щоб кожен відвідувач почувався тут комфортно. Нам дуже було приємно чути позитивні відгуки відвідувачів та їхні побажання щодо розвитку, відкриття нових послуг. Це означає, що ми працювали і працюємо у правильному напрямку».

Фахівець Центру Юлія Семидоцька розповідає: «День народження нашого Центру припадає на літо. Для нас це завжди було гарячою порою, адже тут ми оформлювали путівки до пансіонатів та дитячих таборів відпочинку, до турбаз. Зараз, на жаль, ці послуги тимчасово не надаємо. Усе це через війну, окупацію наших улюблених місць відпочинку, через загрозу ракетних обстрілів. Та ми віримо, що наступного літа наші відпочинкові турботи поновляться, це було б найкращим подарунком на день народження «Єдиного вікна». Інші послуги ми надаємо без змін. За останній час особливо приємно було надавати довідки з місця роботи людям, які влаштовують дитину до дитячого садочку, або оформлювати декретні відпустки, відпустки для одруження. В наш буремний час такі приємні турботи завжди викликають теплі почуття. Адже незважаючи ні на що, життя продовжується».

З початку повномасштабної війни «Єдине вікно» стало і своєрідним волонтерським хабом (детальніше – тут). Люди зносили сюди речі, які були потрібні нашим захисникам та переселенцям. Тут люди спілкувалися, гуртувалися, підтримували один одного.

Зібрані пакунки з гуманітарною допомогою завантажуються у автомобіль

«Я захоплююся нашими людьми. Під час війни багато хто сам відчуває нестачу ресурсів, але якщо лунає заклик допомогти іншим – люди одразу відгукуються і приносять усе, що можуть. Ще й залучають до волонтерського руху своїх дітей, – говорить фахівець Центру Тетяна Хорольська. – Ніколи не забуду, як дітки приносили сюди листівки зі словами підтримки, малюнки для наших захисників. Приносили гуманітарку і люди похилого віку. Вразило і те, що взимку деякі родини просили передати новорічний солодкий подарунок (від підприємства) тим людям, які зараз найбільше потребують уваги та підтримки. Працюючи тут у Центрі я раз у раз пересвідчуюсь, що українці – це велика, дружня та єдина родина».

«Вісім років роботи. Вже можна підбивати певні підсумки, є чим пишатися і є про що подумати на майбутнє, – розповідає керівник ЦНП «Єдине вікно» Мар’яна Дроботюк. –  Наш Центр завжди був клієнторієнтований, «Якість сервісу» була і залишається нашим незмінним пріоритетом.  Ми продовжуємо працювати над розширенням наших можливостей у чат-боті, удосконалюємо та автоматизуємо вже наявні процеси. Як завжди, найкращою оцінкою нашої роботи є відгуки наших клієнтів, їхні бажання та настрій, з яким вони приходять та повертаються до нас. Дякую нашій команді, нашим сміливим дівчатам за сумлінну працю, за вміння швидко реагувати на зміни, за чуйність і самовіддачу, за цілеспрямованість і відповідальність, за невтомний ентузіазм у цей непростий час для країни та підприємства. Бажаю всім міцного здоров’я, мирного неба, віри та надії на краще майбутнє».

Категорії
Новини

В боротьбі за незалежність України загинув Дмитро Кобешов

Герой загинув 25 червня цього року в боях біля села Роздолівка у Бахмутському районі.

Дмитро Кобешов прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.

«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Досвідчений, відповідальний, вимогливий до себе та до інших, майстер прагнув зробити все, щоб і людям працювалося комфортно, і роботи були виконані якісно та вчасно. Захисника мобілізували 21 березня цього року. Захист Батьківщини Дмитро вважав почесною справою, тому не вагався ані хвилини. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили і сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях».

У Дмитра залишилися дружина та дві доньки.

Висловлюємо щирі співчуття родині захисника.

Вічна шана та пам’ять герою!

Категорії
Новини

«Судини» коксохіму врятовані

Працівники коксового цеху у тандемі з ремонтним персоналом спеціалізованого ремонтного цеху  коксохімічного виробництва замінили ділянку водоводу вежі гасіння коксових батарей №№ 5, 6.

Виробництво коксу неможливе без етапу його гасіння у спеціалізованій вежі. Кокс видають із коксової печі з температурою приблизно 950-1000˚С. Його приймають у вагон гасіння, який транспортують до місця охолодження коксу до 180-250˚С. Зниження градуса відбувається у вежі гасіння. Розпечений кокс заливається водою, вагон відстоюється під вежею гасіння для стоку зайвої води, а водяна пара видаляється через витяжну трубу в атмосферу. Після цього охолоджений кокс висипають на рампу. 

Без води приборкати гарячу вдачу коксу неможливо. До вежі гасіння вода, наче кров до серця людини, потрапляє «судинами» водоводу. Агресивне середовище (водоводом йде фенольна вода, яка до того ж містить вкраплення часток коксу через циклічність процесу водозабезпечення) та інтенсивність використання водоводу почали позначатися на його стані. На певних ділянках фіксувалися мікротріщини, внутрішні стирання труби. Це фіксувалося й під час контрольної товщинометрії труби. Тож аби не допустити аварійної ситуації та зупинки виробництва коксу, було вирішено замінити ділянку водоводу, яка веде від насосної до вежі гасіння.

«Замінити цю ділянку протяжністю 27 метрів було непросто, адже робити це ми могли лише під час збільшених технологічних зупинок, які тривали по 6 годин, – розповідає заступник начальника коксового цеху № 1  КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний.  – Усі роботи ми провели у три етапи. По-перше, замінили ділянку водоводу на виході з насосної. Тут довелося нам помізкувати, адже на цій ділянці кілька вигинів труби і ми її збирали, наче складний пазл, навіть коліна спеціально виготовляли, аби все з’єднати з хірургічною точністю. Сюрпризів додала і остання третя 12-метрова ділянка. Хоча там труба й була рівною, але чимала вага та її розміри вимагали під час установки допомоги крану Liebherr. Місце розташування водоводу таке, що під’їхати до цієї зони він не міг, тож працював на певній відстані, ми навіть додатково залучили сигнальників, які вказували, куди треба повертати руку крана. І це була по-справжньому командна робота. Слова вдячності за злагоджену та професійну роботу хочу сказати усім працівникам КЦ та СРЦ, особливо бригаді майстра Юрія Кабаєва, заступнику начальника СРЦ Сергію Руденку та майстру КЦ Віталію Гуменюку. Впевнений, що наразі за цю ділянку водоводу ми не згадуватимемо декілька років, хоча її стан завжди під нашим контролем, адже судини мають бути в порядку!»

Категорії
Новини

Перекрили шлях небезпеці

На рудозбагачувальній фабриці № 1 виконали заміну перекриття 5-ї секції дільниці подрібнення.

Працівники РЗФ-1 працюють з потужним обладнанням, тобто поряд постійно щось рухається, обертається та гуркоче. Це означає, що потенційних ризиків вистачає. Тому особливу увагу в цеху приділяють саме безпеці на робочому місці та умовам праці співробітників. Наприклад, у 2021 році в результаті комісійного обходу-огляду обладнання та приміщень була виявлена часткова деформація перекриття між 23-м та 24-м млином. Згодом це перекриття замінили.  Цього ж разу в поле зору потрапило перекриття 5-ї секції дільниці подрібнення, де розташовані робочі місця 53-го та 54-го млинів.

Це перекриття надзвичайно важливе, адже саме ним рухається ремонтний персонал: машиністи млинів, працівники підрядних організацій. У разі його руйнації могли б травмуватися люди та постраждати комунікації, що йдуть від млинів: трубопроводи, жолоби зливу та силові кабелі.

 «Перекриття вже відчувало «втому»: руйнувався бетон, зазнали корозії металеві частини опорних колон. У разі його обрушення  персонал міг впасти з майже 10-метрової висоти, обладнання та комунікації теж відчутно б «травмувалися». Цього не можна допустити навіть в уяві, не те що у житті, говорить головний технолог технічної служби рудозбагачувальної фабрики  № 1 ГД Юрій Коваленко. – Нам довелося розбивати старе бетонне перекриття, знімати величезні млини, виконувати демонтаж опорних конструкцій металевих балок та встановлювати нове перекриття».

Про масштаби роботи говорять такі цифри: замінено 280 квадратних метрів бетонного перекриття, для цього було залито 42 кубометри бетону.

«Ми на фабриці завжди звикли діяти на упередження. Тому заміну цієї будівельної конструкції виконали вчасно, роботи проводили у тісній співпраці з ремонтним цехом гірничого департаменту на чолі начальником РЦ Ігорем Малим, – продовжує Юрій Коваленко.– Ремонтники демонтували та встановили нове перекриття. Персонал нашої фабрики виконував підготовчі та прибиральні роботи. Завдяки начальнику РЗФ-1 Олександру Дениску, заступнику начальника з механоустаткування Євгенію Висоцькому, заступнику начальника фабрики (виробництво) Анатолію Кучмі, провідному інженеру технічної служби Валентину Шевченку, інженеру з ремонту (графікування та планування) Юлії Коваль та всьому персоналу фабрики роботи ми виконали швидко та якісно. Тепер це цілком безпечна ділянка фабрики».

Під час цього ремонту на млинах була встановлена нова огорожа. Старі поручні у вигляді металевих з’єднаних смуг замінили на сучасну сітчасту огорожу, яка надійно перекриває шлях небезпеці – травмуванню від механізмів, що рухаються та обертаються. Оператори млинів, які працюють на цій секції, говорять, що тепер відчувають себе безпечніше, та й зовнішній вид огорожі набагато привабливіший, оскільки естетику робочого простору теж було враховано.

Зупинятися на цих позитивних перетвореннях на РЗФ-1 не збираються, у планах ремонт на 7-й та 8-й секціях фабрики.

Категорії
Наші люди

Метал підкорюється найкращим

Як загартувати метал, надати йому міцності чи пластичності знає Юрій Кочешков, який є одним з найкращих термістів Ливарно-механічного заводу. Цього року його відзначено званням  «Честь та гордість ЛМЗ».

Юрій навчався професії терміста саме на нашому підприємстві, куди влаштувався одразу після армійської служби 27 років тому. Завод завжди був «присутній» у родині, говорить терміст, адже батько нашого героя працював шахтарем, а мати трудилася в РМЦ-2, тож за родинною вечерею в розмовах завжди поверталися до заводських тем. Але що то за загадкова професія «терміст» він навіть не здогадувався, лише розумів: якщо термо-, то пов’язано з температурами. І не помилився. На заводі терміст обробляє метал, щоб підвищити чи змінити його властивості. Чималу роль у цьому відіграє саме температурний режим.

«Ми працюємо з газовими та електропечами, в яких загартовуємо деталі, аби вони довше працювали і їх було простіше обробляти, – розповідає Юрій Кочешков, терміст РМЦ-2. – Ви б тільки побачили, як красиво виглядає розпечена деталь! Які кольори! Але моє завдання – не створювати красиве видовище, а змінювати властивості метала, зміцнюючи чи навпаки роблячи його максимально пластичним. Маю запрограмувати режим термообробки, виставити необхідну температуру, швидкість її зміни та час витримки. Важливо, щоб встановлена деталь у печі стояла рівно і під час обробки не відбулося жодних деформацій. Отак щодня доводиться чаклувати над металом та приборкувати його характер. Майстрами справи за місяць не стають, на вивчення термічних секретів йдуть роки. І дуже важливо прагнути цього і любити свою професію. Цьому, звісно ж, не навчають у жодному закладі».

А от усі шкільні знання з хімії та фізики точно стануть у пригоді. Термісту потрібно мати гарну пам’ять, мати прискіпливий до дрібниць підхід у роботі, адже від якості обробки деталі надалі залежить робота агрегатів, частиною яких вона є. «Ми в РМЦ-2 звикли працювати якісно, адже ти не маєш права підвести колегу, який потім працюватиме за тобою у виробничому ланцюгу, – продовжує Юрій. – Зараз такі часи, що на нас ще більша відповідальність. Ми мусимо бути надійним тилом для хлопців на передовій. У моєму цеху колег-захисників чимало. Захищають нас зі зброєю в руках і мої брати. Їм там набагато важче, та заводський характер допомагає вистояти на всіх фронтах. Я дуже пишаюся тим, що відзначений найвищою нагородою ЛМЗ. Це нагорода всього нашого цеху, адже ми всі одна команда і надійна підтримка один одного. Саме тому ми незламні, тому Перемога буде нашою».

Категорії
Новини

В боях за Україну загинув Олександр Ткаченко

Олександр став нашим колегою під час війни, працевлаштувався газорізальником до цеху з ремонту енергетичного устаткування ремонтного виробництва.

А вже за декілька місяців його мобілізували до лав ЗСУ. Але навіть за цей короткий час Олександр Ткаченко встиг стати частиною дружнього колективу, бо мав легку вдачу та був вправним працівником.

«У нас дуже відповідальна робота, і це розуміють всі в цеху, – говорить майстер цеху з енергетичного устаткування Володимир Рибка. – Ми працювали разом доволі короткий час, але важко було не помітити веселого за характером та старанного хлопця, яким був Олександр Ткаченко. Він працював газорізальником. Це нелегка професія, але Олександру все вдавалося. На жаль, його життя обірвала війна. Важко втрачати колег, ми завжди пам’ятатимемо нашого захисника».

Олександр Ткаченко загинув в боях під П’ятихатками у Херсонській області ще 19 жовтня 2022 року, але донедавна вважався зниклим безвісти. Нещодавно близькі отримали підтвердження про загибель героя.

Щирі співчуття родині, друзям та бойовим побратимам захисника!

Герої не вмирають!