Позначка: персонал

Категорії
Наші люди

«До звання хороший слюсар треба йти роками»

Так вважає нагороджений відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ», один з найкращих працівників ремонтно-механічного цеху № 2 слюсар-ремонтник(бригадир) Ігор Гармаш. 

«У дитинстві я мріяв стати військовим моряком, але вивчився на електрика, а от став – слюсарем-ремонтником, – усміхаючись розповідає Ігор Гармаш. – Виходить так, що у всьому наслідую батька. Він у армії був моряком-підводником, а потім багато років працював у вальцетокарному цеху. Батько завжди говорив, що завод – це стабільність, впевненість і можливість росту у професійному плані. Майже 40 років я у ремонтній справі і впевнений, що не помилився, коли зробив свій вибір. Сьогодні вже і мій син працює у РМЦ-2 теж слюсарем-ремонтником, продовжує родинну справу. Я завжди охоче ділюся з ним та колегами секретами слюсарської майстерності, яких за багато років назбирав чимало».

Ви знаєте, що ручка молотка має бути довжиною до ліктя людини, що чим вона довша, тим сильніший удар? А що таке мікрометр, штангенциркуль та нутромір? Ці інструменти завжди в арсеналі слюсаря-ремонтника, адже його завдання – розібрати вузол, який надходить на ремонт до цеху, все виміряти до сотої частини сантиметра, а потім вже після ремонту вузла зібрати його так, щоб працював краще за новий.

«Ми – ремонтний цех, тож «чаклуємо» над обладнанням гірників та металургів, аби повернути його у стрій якнайшвидше і щоб працювало воно якнайдовше, – говорить слюсар. – За роки праці мені довелося ремонтувати сотні найменувань деталей та вузлів. Деякі з них (наприклад, той що зараз у нас в цеху «на лікарняному» – підвісний редуктор з конвертерного цеху) розміром з двоповерхову будівлю. Уявіть собі, скільки треба часу над ним попрацювати? Цікава у мене професія, точно не дає відпочивати ані голові, ані ногам та рукам. За день понад 10 кілометрів по цеху набігаєш. Маєш знатися на кресленні, математиці, розуміти, що і як влаштовано, як працює і які функції виконує. Для слюсаря важливі точність та координованість рухів, врівноваженість, спостережливість, уважність, високий рівень технічного та оперативного мислення та просторова уява. Не думайте, що професія слюсаря проста і опанувати її може кожен. До звання хороший слюсар треба йти роками».

Ігор Гармаш любить свою професію, зараз попит на неї виріс. Попри складний воєнний час у ремонтників роботи не стало менше, а навпаки побільшало. Якщо врахувати, що чимало колег з цеху мобілізовані до лав ЗСУ,  все робоче навантаження лягло на плечі тих, хто залишився. До речі, один із синів слюсаря-ремонтника теж пішов служити добровольцем до лав Національної гвардії України. Тому серце Ігоря Гармаша, як він сам говорить, зараз не тут, воно поряд із сином-захисником, йому найпершому і хотілося показати свою почесну нагороду –  «Честь та гордість ЛМЗ». Наш герой впевнений, що скоро це його бажання здійсниться, бо свято вірить у Перемогу, адже коли серед захисників такі надійні та міцні хлопці, як наші заводчани, то перемога – це лише питання часу.

Категорії
Новини

«Дякуємо, що ви завжди поруч, що ми разом!»

«АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи.

На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання.

Окупація селища тривала 7 місяців і залишила по собі зруйновані будинки та шляхи, комунікації та комунальні установи. Поступово люди почали повертатися до селища, а отже проблемних питань побільшало. Наразі прийом громадян ведеться у приміщенні Будинку культури, який постраждав трохи менше, ніж адмінбудівля старостату. На сьогодні 1200 архангельців з 2000 «довоєнних» мешканців вже повернулися до рідних домівок. Соціальна робота в селищі вирує. Аби всіх почути та всім допомогти і вести прийом громадян у нормальних умовах, і було вирішено відновити приміщення, де тепер розташоване управління старостатом. І не лише воно, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.

«Як завжди серед перших, хто простягнув нам руку допомоги – це підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «АрселорМіттал Берислав», – говорить голова Високопільської селищної військової адміністрації Ганна Шостак-Кучмяк. – Цього разу завдяки помічникам ми відремонтували адмінбудівлю. На нашій території розташований «АрселорМіттал Берислав», який теж постраждав від ворогів. Мешканці нашого старостату працюють на цьому підприємстві. А техніка підприємства допомагає розчищати завали, дороги. Після нашого звернення до керівництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» і до гірничого департаменту питання з відновленням будівлі вирішилося дуже швидко. Ми все ще оговтуємося від наслідків окупації і нам дуже потрібна підтримка. Радує, що ми постійно відчуваємо її від наших друзів – гірників та металургів. Хочеться кожного з них обняти та подякувати особисто. Дякуємо, що ви завжди поруч, що ми разом!”

Нагадаємо, раніше «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг у відновленні дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. Тоді на ці потреби підприємство скерувало  понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю.

Категорії
Новини

Кожна краплина працюватиме на гірників

У гірничому департаменті завершили капітальний ремонт приймальних камер насосів №№ 2,5 Об’єднаної насосної станції цеху технологічного водопостачання.

Без постачання технічної води неможливе виробництво концентрату та агломерату. І у цьому важливу роль відіграє Об’єднана насосна станція ЦТВ. ЇЇ навіть називають енергетичним серцем гірничого департаменту. Саме звідси технічна вода прямує до рудозбагачувальних, дробарних  та агломераційних фабрик.

Об’єднана насосна станція побудована ще у 1968 році. Поважний вік та значне навантаження відчутно позначилися на стані її агрегатів та конструкцій. Серед одних з найбільш проблемних місць – приймальні камери станції.

«Воду для промислових потреб ми беремо зі ставку балки Грушувата. Спочатку вона надходить до приймальних камер насосної станції. Це такі ємності, з яких відбувається всмоктування води у насосні агрегати, – розповідає в.о. начальника ЦТВ ГД Олександр Ноздрін. – Тільки уявіть собі, скільки осаду, бруду з часом накопичилося у камерах, а через інтенсивне використання відбулася деформація їхніх внутрішніх та зовнішніх поверхонь, руйнація міжпанельних швів. Все це призводило до потрапляння води до машинного залу насосної станції, яка має заглиблену конструкцію, та могло спричинити її затоплення, а отже – зупинку цехів гірничого департаменту та аломераційних цехів аглодоменного департаменту. Цього допустити ми не могли. Тому керівництвом нашого підприємства, керівництвом ГД на чолі з Володимиром Теслюком, було прийняте рішення про проведення капремонту приймальних камер. Роботи виконували поєтапно, починаючи з 2021 року. Спочатку був виконаний ремонт камери насосу № 8, на ній вчились та «набивали руку», тому, що раніше такі роботи нашим підрозділом не виконувались. У 2022 році, незважаючи на всі складнощі воєнного часу, ми відремонтували камери насосів №№ 3, 4,6,7. Наразі виконаний ремонт останніх з семи робочих камер – 2-ої та 5-ої, які запустили в роботу наприкінці червня. Тепер кожна цінна краплина працюватиме на гірників».

Загалом була проведена масштабна робота, аби приймальні камери семи робочих насосів перетворити майже на нові і запобігти можливим ризикам руйнувань, а як наслідок – затоплення насосної станції. Спочатку за допомогою спеціальних конструкцій була відведена вода від зовнішніх поверхонь камер, щоб фахівці мали змогу виконати усі необхідні роботи: розчистити стіни від нашарувань зруйнованого бетону та арматури, а всередині камери –  від осаду та сміття, відремонтувати міжпанельні шви, використовуючи спеціальні композитні матеріали. Щоб зробити камери більш міцними та водонепроникними, ремонтники виконали торкретування поверхонь (нанесення спеціального бетону під тиском для ущільнення). Зовнішні поверхні між незнімною металевою опалубкою та стіною заповнили спеціальними бетонними сумішами з присадками, які дозволяють проводити підводне бетонування. Також було виконано великий обсяг робіт з обстеження та ремонту конструкцій камер з залученням промислових водолазів. І все це за умов, що насосна станція свою роботу не зупиняла і продовжувала забезпечувати споживачів технічною водою.

«Ми не лише виконали ремонт приймальних камер. Користуючись нагодою, ще замінили вузли всасу насосів з герметизацією їх у перетинах між приймальними камерами та машинним залом, також провели часткову модернізацію запірної арматури, замінили засувки старого зразка на сучасні поворотні затвори – говорить Владислав Шахін, начальник дільниці насосних станцій ЦТВ ГД. – Усі процеси, усю роботу ми контролювали, допомагали підрядникам і консультативно, і фізично. Капремонт – капітальне перетворення. Це дозволить нашій насосній працювати безаварійно і надійно, безперебійно забезпечуючи технічною водою наших гірників та агломератників».

Категорії
Новини

Мобільна баня для захисників

Щире бажання допомогти, вправні руки, кмітливість та небайдужість криворіжців довели, що навіть занедбаний старий вагончик на колесах здатен перетворитися на сучасний банно-пральний комплекс для захисників.

Цей забутий колись будівельниками старий вагончик на території цеху уловлювання коксохімічного виробництва нашого підприємства поступово перетворювався на мотлох. У планах було його знищити як непотріб. Коли до заступника начальника ЦУ КХВ Володимира Лавського звернувся колишній колега-коксохімік Олексій Борисенко з питанням, чи не знає він про якусь «штуку», яку можна перетворити на мобільний банно-пральний комплекс для захисників з 17-ї танкової, то, як кажуть, старенький вагончик сам напросився. От тільки щоб перетворити його на корисну річ для захисників, довелося докласти чимало зусиль.

Старий вагончик до перетворення

«За модернізацію цього «старенького» (а точніше за зміну його призначення) ми взялися вже за територією підприємства у вільний від роботи час, – говорить Володимир Лавський. – Спочатку зібрали кошти, бо розуміли, що всі роботи ми зробимо власноруч, а от матеріал та техніку потрібно купувати. Необхідні гроші зібрали швидко, десь за тиждень, для цього і до знайомих зверталися, і самі спонсорували, і у фейсбуці збирали. Потім командою, до якої увійшли колишні працівники коксохіму  Андрій Проня, Олексій Борисенко та ми з колегами, розпочали перетворення. Зараз наш комплекс вже допомагає захисникам. Ми укомплектували його усім необхідним, навіть віниками та десятками мочалок, які вив’язала для хлопців дружина електрозварника Михайла Гарнова. Фактично від старого вагончика залишився хіба що каркас, та й той ми наново зварили. Пофарбували баню на колесах у захисні кольори, і тепер вона мандрує слідом за нашими воїнами. Ми дуже хотіли створити для наших військових хоча б мінімальний комфорт – можливість прийняти теплий душ та випрати речі».

Для коксохіміків це був перший досвід зі створення банно-прального комплексу на колесах, і всупереч приказці «перший млинець нанівець», він вийшов вдалим. Комплекс на колесах обладнали пральними машинками, насосами для помпування води, встановили чотири душа, обладнали двома печами для загального обігріву та нагрівання води. А можливість працювати як від стаціонарної електрики, так і від генератора, додала комплексу незалежності від складних умов польового життя.

Категорії
Новини

Дзеркала безпеки

На пішохідному переході біля будівлі апаратної бензольно-скруберного відділення цеху уловлювання коксохімічного виробництва встановлені дорожні сферичні дзеркала, які підвищують безпеку руху на цій «сліпій» ділянці.

Місце встановлення дзеркал вибрали невипадково. Видимість на цьому пішохідному переході загороджує бетонна огорожа з обох боків. А переходом користується технологічний та ремонтний персонал коксохіму та працівники підрядних організацій. Зважаючи на те, що цією дорогою рухається майже 50 відсотків усього технологічного автотранспорту та чимало легкових авто, рух тут доволі інтенсивний. Працівники цеху уловлювання на змінно-зустрічних зборах звернулися до керівництва цеху з проханням встановити дзеркала на цій критичній ділянці, аби зменшити ризик виникнення дорожньо-транспортних пригод чи аварійних ситуацій.

«Перш за все ми потурбувалися про безпеку персоналу, – розповідає заступник начальника цеху уловлювання КХВ Володимир Лавський. – На цій ділянці автотранспорт з’являється у зоні видимості тоді, коли навіть за умови дотримання швидкісного режиму може трапитися аварійна ситуація. Дзеркала ми закупили, а встановлювали їх вже самі – з урахуванням та дотриманням усіх норм  та вимог правил дорожнього руху. Встановлення сферичних дзеркал стало для нас додатковим запобіжним заходом безпеки на проблемному переході. Тепер себе більш комфортно і впевнено у цій «сліпій» зоні почувають і водії, і пішоходи».

Категорії
Новини

Назавжди у зміні

На фасаді будівлі ковальської дільниці ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу встановили меморіальну дошку на честь загиблого героя-захисника – газівника цеху Анатолія Корольова.

Впродовж 21 року Анатолій працював газівником в РМЦ-1. На другий день війни його мобілізували до лав ЗСУ. 27 червня 2022 року мужнє серце героя перестало битися, він загинув в боях на Харківщині. Рік по тому колеги все ще не можуть повірити, що їхній колега – щира, відкрита та добра людина – більше не відчинить двері та не зайде до цеху. «Він назавжди з нами – у зміні», говорять вони.

«Я працевлаштувався в цех у 2012 році, а у 2013 році вже став напарником Анатолія, – розповідає газівник РМЦ-1 Сергій Ханферян. – Спочатку були просто колегами, але досить швидко стали друзями. Від Анатолія йшли хвилі позитиву. Він завжди міг знайти добре слово для кожного. Професіонал, він і мене навчив секретам майстерності газівної справи. Справедливий, врівноважений, Анатолій був душею колективу. Він ніколи й нікому не відмовляв у допомозі. Пам’ятаю, як я застряг на дорозі біля Софіївки, в мене лопнули два колеса на авто. Година була пізня. Але після мого дзвінка Анатолій буквально примчався з Кривого Рогу і допоміг. Коли його мобілізували, то він сам визвався на передову. Казав, що не може просто сидіти, коли його країна, його родина потерпають від агресора. Минув рік з дня загибелі мого друга, а біль не відпускає…»

«Коли Анатолій був в цеху, то газове обладнання ковальської дільниці знаходилось під пильним оком професіонала і працювало надійно, – говорить  Євгеній Гречаний, начальник РМЦ-1. – Не в характері Корольова було залишитися осторонь, коли країна потребує допомоги. Тому, не вагаючись, він став на захист України. Ми втрачаємо найкращих, але вони завжди житимуть в нашій пам’яті!».

Колеги Анатолія по цеху вирішили зібрати кошти на меморіальну дошку на честь героя, захисника та прекрасної людини. І відтепер його зображення  «зустрічатиме» кожну зміну, ніби запевняючи: «Все буде добре, працюйте. Ви – під надійним захистом!».