Позначка: персонал

Категорії
Новини

Вшанування пам’яті захисників – працівників коксового цеху

Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.

Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.

З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.

«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».

Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.

У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.

Тепер лише з  меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем  дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.

«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».

Категорії
Новини

Зростатимуть – прикрашатимуть – захищатимуть

Екологи «АрселорМіттал Кривий Ріг» та представники «Стіл Сервісу» висадили зелені насадження поблизу прохідних комбінату в межах заходів міської екологічної програми із захисту навколишнього середовища.

Озброївшись граблями, лопатами та лійками у сквері біля пам’ятника будівельникам на вулиці Криворіжсталі, 10 наші колеги висадили 60 саджанців бирючини. Ця вічнозелена рослина стане прикрасою скверу та сприятиме екології в санітарній зоні навколо нашого підприємства.

«Мені дуже приємно брати участь у подібних заходах, адже ти одразу бачиш результат – все навколо стає затишнішим та приємнішим. А коли зелені насадження підростуть, у сквері стане ще гарніше, тут будуть відпочивати та милуватися рослинами дорослі й діти», – зазначила Юлія Дубіна, інженер з охорони навколишнього середовища ДОНС.

«Працівники департаменту з охорони навколишнього середовища та інших підрозділів наших підприємств систематично проводять екологічні акції з озеленення територій: висаджують нові дерева, декоративні рослини навколо підприємства та безпосередньо на його території, упорядковують зелені зони, сквери та парки відпочинку. Ця робота не припиняється навіть у наш нелегкий воєнний час. Наприклад, ми вже висадили дерева у сквері по вулиці Збагачувальній, біля пам’ятника загиблим на виробництві тощо. Плануємо висадку зелених насаджень по вулиці Вадима Гурова у Металургійному районі», – сказала Олена Кузнєцова, заступниця директора департаменту (ОВД та функціонування СЕМ) департаменту з охорони навколишнього середовища «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Новини

Навчимо успіху

«АрселорМіттал Кривий Ріг» взяв участь у відкритті Центру розвитку кар’єри в Інгулецькому професійному ліцеї та надав молоді інформацію про робітничі професії, які є на нашому підприємстві, а також про можливості стажування та працевлаштування.

Новий Центр розвитку кар’єрив Інгулецькому професійному ліцеїстав 35-м осередком для молоді у Дніпропетровській області, де популяризуватиметься професійно-технічна освіта, надаватиметься інформація про професії, працевлаштування, можливості кар’єрного зростання тощо.

«Задача таких Центрів кар’єри – створювати максимально ефективний зв’язок між роботодавцями, учнівською і студентською молоддю та закладами освіти для успішного працевлаштування молоді і допомоги у їхньому професійному зростанні, – говорить Вікторія Коцуба, фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів. – «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже давно співпрацює з Інгулецьким професійним ліцеєм. Його студенти проходять практику на нашому підприємстві, стажуються, беруть участь у програмах професійного та особистісного розвитку, працевлаштовуються до комбінату».

У Центрі розвитку кар’єри представлений стенд «АрселорМіттал Кривий Ріг», де  молодь може ознайомитися з історією та сьогоднішнім днем підприємства, специфікою гірничого, коксохімічного, металургійного виробництвами, професіями, які у нас є, можливостями навчання, підвищення кваліфікації, кар’єрного розвитку тощо.

У Центрі проходитимуть зустрічі молоді з фахівцями-представниками виробництв, різноманітні тренінги. Один з них, наприклад, тренінг з комунікацій.

«Створення такого центру є важливим для молоді всього регіону. Кривий Ріг – це могутній промисловий гігант, якому потрібні кваліфіковані робітничі кадри. І ми будемо готувати такі кадри у тісній співпраці з підприємствами, – сказала Жанна Школяренко, директорка державного навчального закладу Інгулецького професійного ліцею. – Ми усі чекаємо на цікаві тренінги з професійної орієнтації, зустрічі з професіоналами, виробничі екскурсії до цехів підприємств нашого регіону і, зокрема в «АрселорМіттал Кривий Ріг», та багато інших цікавих заходів, які пройдуть у нашому Центрі».

 

Категорії
Новини

Залізобетонна безпека власного виробництва на залізничних переїздах

 У цеху ремонту металургійного устаткування № 2 опанували виготовлення залізобетонних плит для залізничних переїздів. Тільки цього року ремонтники планують виготовити понад 200 таких плит.

Залізничні переїзди є одними з найбільш вимогливих елементів залізничної інфраструктури. Їх конструкція має бути міцною та стійкою до великих навантажень, а також забезпечувати безпеку для поїздів та автомобілів, які рухаються покриттям. Як на автомобільному, так і на залізничному шляху стан дорожнього покриття суттєво впливає на аварійність. А на переїздах значення цього фактору зростає в рази.

Щоб полегшити рух та підвищити безпеку, на залізнично-дорожніх перехрестях застосовуються залізничні плити. Вони створюють рівну поверхню, яка мінімізує вплив залізничних рейок на комфорт перетину переїзду дорожніми транспортними засобами. До залізничних плит висуваються суворі вимоги: стійкість до корозії й вивітрювання, перепадів температури, хімічних речовин, високої вологості та механічних навантажень, морозостійкість та простий монтаж. Залізобетонні плити, які виготовляють для залізничників підприємства на дільниці ремонту обладнання, металоконструкцій, будівель та споруд ЦРМУ-2, відповідають усім цим параметрам.

«Для підприємства вигідніше, щоб саме ми виготовляли ці плити, адже робимо їх якісно та будь-якої конфігурації, – розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Олег Шахнюк. – Для цього ми виготовили спеціальну розбірну опалубку – металеву конструкцію, яка дозволяє нам виготовляти стандартні та нестандартні плити, наприклад, з усіченим кутом. В цю конструкцію укладаємо армокаркаси, встановлюємо металеві петлі, заливаємо бетоном і потім вирівнюємо та вібруємо суміш. Одночасно ми можемо виготовити три плити. А після 72 годин відстоювання для схоплення, як передбачено технологією, ми відправляємо їх на 20-денну сушку. Наші плити вже встановлені на залізничних переїздах підприємства. Маємо замовлення ще на понад 200 плит, отже їхньою якістю залізничники задоволені. А ми раді, що вносимо свою частку в безпечний та комфортний рух залізничними шляхами».

Категорії
Новини

Захищаючи країну загинув Андрій Шпильовий

Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.

Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.

«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».

Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.

Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.

Категорії
Наші люди

Про дорослі пасочки Євгена Юрченка

В скарбниці бригадира, формувальника фасонносталеливарного цеху Євгена Юрченка вже чимало відзнак, але нагорода«Честь та гордість ЛМЗ» – найпочесніша. Це вдячність не лише за багаторічну працю формувальника, а й за його майстерність та відданість улюбленій справі.

«Колись моя донька запитала мене про те, чим я займаюся на роботі. Я сказав, що роблю дорослі пасочки, от тільки пісочниця в мене – великий цех, а пасочки – вагою десятки тонн, – говорить Євген Юрченко. – За 27 років роботи формувальником я виготовив тисячі цих пасочок-відливок вагою від 100 кг до 45 тонн. Я люблю свою професію саме за те, що в ній немає одноманітності, щоразу замовлення різні, люблю помізкувати над черговою промисловою загадкою. У мене все починається з креслення. Відверто кажучи, мені подобається, коли креслення відливки масштабне і розгорнуте на декількох листках великого ватману, а не на невеличкому папірці, щоб можна було біля нього покрутитися, придивитися, знайти «персональний» підхід і вже потім перенести це на виготовлення форми».

Професію формувальника Євген опановував безпосередньо в цеху. 27 років тому він прийшов на КЦРЗ за «великими грошима». Знайомі запевнили, що там платять шалені гроші. От тоді Євген Юрченко вперше познайомився з професією формувальника. А 20 років тому формувальник перейшов до ФСЛЦ ЛМЗ. І хоча зараз мова про шалені гроші не йде, але в іншій професії себе Євген вже не уявляє.

«Після першого дня в цеху мені хотілося піти й не повертатися на завод. Але був другий день, потім – тиждень. І я не помітив, як ця професія захопила мене, – розповідає формувальник. – Все здається таким простим: беремо креслення замовлення, переміряємо усі частини дерев’яної моделі, дерев’яна модель накривається опокою (металевим коробом) та засипається формувальною сумішшю. Раніше ми її трамбували вручну вібротрамбовкою. Сучасна технологія фізично полегшила нашу справу. Тепер ми практично не трамбуємо вручну, а використовуємо суміші, які самі швидко схоплюються та застигають. А вже потім за нашими формами відливають деталі та запчастини. Це дуже відповідально. Ти розумієш, що права на помилку точно не маєш, адже далі – робота майже усього цеху».

Євген Юрченко говорить, що стати формувальником може кожен, а професійним формувальником – лише тямуща та цілеспрямована людина. Тому від усіх, кого сьогодні Євген навчає своїй професії як досвідчений формувальник, він вимагає наполегливості, самостійності, бажання рухатися вперед та впевненості у власних силах. Тоді точно можна впоратися з найскладнішим замовленням. Недаремно життєве кредо Євгена: «Не пасуй, не зупиняйся, а пробуй, бери та роби!»