Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Наші люди

Зварник-романтик завдає тон у ремонтній справі

Колеги називають зварника ремонтного цеху гірничого департаменту Михайла Шиповського енерджайзером та запальничкою. Його професійні навички та робочий азарт були відзначені, коли Михайло отримав нагороду «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І це не перша його висока нагорода.

Після армії Михайло працював у міліції. Та коли почалося його професійне зростання на правоохоронній ниві і на горизонті замайоріла офіцерська посада, він зрозумів, що це не його справа. За дружньою порадою Михайло вирішив обрати робочу спеціальність і пішов вчитися на зварника. І тут він, як кажуть, влучив «у десятку».

«Я впевнений, що зварник – це чи не найбільш творча професія. Ви бачили, яких кольорів і яскравості може бути зварна дуга? – захоплено розповідає Михайло Шиповський. – Та й електроди з різних металів горять по-різному. А який характер у кожної марки сталі? А які бувають замовлення, де без творчого підходу точно не обійтися? Ось, наприклад, на прохання гірників ми ремонтували кар’єрний екскаватор. Тоді потрібно було приварити ножі до його ковша. За підручниками, це треба було зробити певним способом, але на практиці він не спрацював. Ми трошки помізкували, підійшли до цього творчо – і все вдалося! Не за книжками вийшло, але таки вийшло! Я закоханий у свою професію, адже в ній немає місця одноманітності, у зварника безліч можливостей для саморозвитку та самовдосконалення».

Михайло Шиповський не обмежується у своїй роботі лише навичками зварювання. Він може і розмітку зробити, і зібрати деталь. Про таких кажуть – універсальний солдат.

«З такими працівниками, як наш Михайло, можна братися за будь-яке замовлення, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Він з початку зміни одразу завдає тон на весь день усій ремонтній команді. Ніколи від нього не почуєш, що щось зробити неможливо, лише – «поміркуємо!» І будьте впевнені: впорається, зробить! Дивлячись на нього, й інші працівники підтягуються. Тому саме Шиповському ми довіряємо найскладніші замовлення».

Щодня зварник працює над відновленням гірничих агрегатів. Михайло зварює хоботи для млинів рудозбагачувальних фабрик, барабани для магнітної сепарації, ванни класифікаторів. Йому довіряють ексклюзивні замовлення. Наприклад, Михайло Шиповський був у команді, яка виготовила флагштоки для гірничого департаменту, а також зробила спеціальні медичні установки для реабілітації наших воїнів. Зварник активно допомагає нашим захисникам з перших днів повномасштабного вторгнення.

«У мене та у моїх рідних і думки не виникало, щоб залишити наше місто, коли розпочалися активні бойові дії, – розповідає Михайло. – З самого початку ми з другом взялися збирати медикаменти, комплектувати аптечки та розвозити їх нашим військовим. Та й зараз намагаємося робити все, аби Перемога швидше прийшла до нас. Ми захищаємо своє, рідне. І тому ми непереможні!»  

Як і всі українці Михайло мріє про Перемогу. І на своє улюблене свято – Різдво, він теж загадав цей подарунок. А ще, щоб, як і раніше, за одним столом зібралися усі його рідні. Дехто з них на фронті, хтось був вимушений поїхати далеко.

«Чим я пишаюся? Звісно своєю родиною. Тим, як виховали нас батьки. Так і своїх дітей виховую: у коханні до рідної землі та повазі до людей, – говорить Михайло Шиповський. – Хочу, щоб діти росли працьовитими, щоб не зупинялися на досягнутому, щоб у них завжди були за спиною крила. Щоб і жити, і працювати їм завжди було цікаво, як мені. Коли я отримав відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то зрадів. Це вже друга така моя нагорода. Але для мене це означає, що професійна планка одразу здіймається вище. Дякую колегам, що повірили в мене. Ця довіра розправляє мої крила і спрямовує мене до нових злетів».

Категорії
Наші люди

Про кохання до кранів та польоти на повітряній кулі

Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.

«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».

Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.

«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».

За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.

«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, –  говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».

Категорії
Новини

Запчастини для конвеєра – на конвеєр

Нове верстатне обладнання та спеціально розроблена технологія допомогли ремонтно-механічному цеху № 2 швидко та якісно виконати складне замовлення – виготовити понад 800 запчастин до конвеєра аглоцеху № 2.

З огляду на сучасну ситуацію придбати нове потужне виробниче обладнання майже нереально. Тому прийняли рішення ремонтувати наявний конвеєр. Його довелося розібрати практично до нуля. Тоді агломератники з АЦ-2 звернулися до ремонтників з проханням виготовити нові «органи» для цього устаткування.

У цій справі взяли участь одразу три цехи Ливарно-механічного заводу: РМЦ-1, РМЦ-2 та ЦМК. У ЦМК для конвеєра виготовили лотки, частину ланок полотна конвеєра – в РМЦ-1, далі естафету підхопив ремонтно-механічний цех № 2, працівники якого виготовили понад вісімсот запчастин – вісі, втулки, ланки для конвеєра.

«Ми виготовили 210 комплектів ланок. Раніше ланки ми виготовляли на спеціальному протяжному верстаті, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Але цього разу ми суттєво прискорилися завдяки сучасному обладнанню – фрезерувально-росточному верстату Vesta 1300 та верстату SELICA, обладнаних системами ЧПУ. Аби надати деталям необхідної твердості та зносостійкості ми виконали їхню спеціальну термообробку в наших електричних шахтних печах».

Цікаво, що для міцності втулок їх довелося записати на «процедуру» цементування, тобто насичення деталей вуглецем з наступним їхнім загартуванням. Потім ланки об’єднали у комплекти. Задля цього в РМЦ-2 спроектували та виготовили спеціальний стенд для збирання.

«Дякую працівникам ремонтно-збиральної дільниці, вони збирали комплекти з хірургічною точністю, – продовжує Олександр Тюрін. – Взагалі-то, можна сказати, що над замовленням працював весь цех. Завдяки нашим фрезерувальникам та токарям Сергію Рогальському, Олексію Татарову, Олександру Кузі обробка деталей була виконана, як кажуть, за «золотим стандартом». А з огляду на розмір комплектів ланок, аби їх доставити до цеху-замовника навіть довелося викликати довгомір. Вже в АЦ-2 усі комплекти з’єднали в єдине ціле – і оновлений конвеєр запрацював. Для нас це був корисний досвід, тепер виготовлення запчастин для виробничих конвеєрів ми поставили «на конвеєр». Найголовніше, що це не позначається на якості наших промислових виробів. Принаймні відгуки аглодоменників, щодо роботи відремонтованого конвеєра, лише позитивні».

Категорії
Новини

Тунельний затишок

Тунельницям коксового цеху коксохімічного виробництва нещодавно покращили «житлові» умови. Їхнє санітарно-побутове приміщення додало в метражі і покращилось за естетичними параметрами.

До керівництва коксохімічного цеху КХВ звернулися тунельниці комплексу батарей №№ 5,6 з проханням поліпшити їхнє побутове приміщення. Сім працівниць змушені були перевдягатися, їсти, відпочивати у крихітній кімнатці в тунелі КБ.

«Ми давно вже хотіли змінити умови у нашій «битовці», – говорить тунельниця Марія Мелецька. – Керівництво цеху пішло нам на зустріч. Та й ми не залишилися осторонь. Хлопці – працівники цеху – добудували кімнату, а ми вже долучилися до оздоблювальних робіт. Пофарбували стіни, стелю, розставили меблі. Створили собі тунельний затишок. Тепер у спеку (а у нас в тунелі завжди «літо») нам є де трошки перепочити, охолонути, адже у нас працює кондиціонер».

«Тунельниці працюють в тунелі під коксовими батареями, постійно перебуваючи в умовах підвищених температур, там  завжди спекотно, тож дівчата протягом зміни неодноразово заходять до цієї побутової кімнати, аби перевдягатися у чистий спецодяг чи просто перепочити, а в обідню перерву пообідати, – розповідає старший майстер газового господарства КЦ-1 Андрій Золотарьов. – Уявіть собі, чи комфортно було це робити сімом людям у приміщенні розміром практично «два на два». Що ж робити? Вирішили допомогти з будівництвом і зробити все власноруч. Розпочали з того, що добудували ще одну кімнатку, де тепер дівчата перевдягаються. Стіни зводили вогнетривники, дах – слюсарі, газозварники та газорізальники, електрики подбали про нову проводку та встановили кондиціонер. Тепер нашим тунельницям навіть заздрять колеги з сусідніх коксових батарей №№ 3,4. У них теж є таке приміщення, але у нас тепер умови кращі. За місяць колективної роботи цю «битовку» й не впізнати. Красиво, зручно та затишно».

Категорії
Новини

Увага, ці двері щільно зачиняються

Працівники цеху металоконструкцій та ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу виготовили 15 корпусів дверей для коксових печей КБ 3,4.

Хоча цей блок коксових печей поки що не працює на повну, але має підтримуватися у такому стані, щоб за першої ж нагоди активно включитись у робочий процес. Вимушену паузу коксохіміки використали, аби виконати ревізію обладнання, відремонтувати його та замінити новими запчастинами. Після перевірки 230 дверей коксових печей виявили, що певна їх частина вимагає ремонту, а 15 взагалі відправили на «заслужений відпочинок». Нові корпуси дверей взялися виготовити працівники ЛМЗ.

Двері коксових печей служать для герметизації камер коксової печі з машинного та коксового боків батарей. Вони є потенційним джерелом неорганізованих викидів коксового газу. Аби запобігти цьому, двері печей мають щільно зачинятися. Тому до їх виготовлення завжди особлива увага та найсуворіший контроль.

На ЛМЗ вже мали досвід виготовлення корпусів дверей для коксових печей, але це було багато років тому і сучасний персонал не мав такої практики. Втім майстерність ремонтників та наявність відповідного устаткування дали гарний результат.

Почали виготовлення корпусів дверей у цеху металоконструкцій. «До нас надійшов металопрокат. З нього за допомогою машини кисневого різання ми вирізали металеву основу, стінки та ребра дверей. На цьому етапі хочу відзначити якісну роботу газорізальників Євгена Демідова та Дмитра Бугаєва, – сказав заступник начальника ЦМК Роман Удод. – Після першого зварювання ми провели вимірювання, для нас надзвичайно важливо було, щоб конструкцію не «повело», щоб усі параметри та вимоги згідно з кресленням були дотримані. За технологією конструкцію відправляли до ФСЛЦ на термічну обробку для зняття концентрації напружень, яка виникла під час зварювання. Етап зварювання був надзвичайно важливим, тому робота наших зварників Юрія Паська, Анатолія Машкарінця, Руслана Лазоренка, Олександра Свєтлова, Романа Ватаманюка, Сергія Кодряна  заслуговує на найвищу оцінку. Далі ми передали естафету нашим колегам з РМЦ-2».

Працювати з п’ятиметровою конструкцією (розміри дверей заввишки) – справа не з легких. Потрібне відповідне обладнання та фахівці. І те, і інше є в РМЦ-2.

«Для виконання цього замовлення ми використали поздовжній фрезерний та горизонтально-розточувальний верстати, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – На фрезерному верстаті наші фрезерувальники Юрій Шедов та Микола Кірєєв обробили установчі поверхні, а на горизонтально-розточувальному токарі Володимир Самородченко та Максим Бреус обробили отвори. Окрема подяка всім працівникам ремонтно-збиральної дільниці. Працювати з металоконструкцією таких розмірів складно, тільки спеціальних отворів для кріплення на кожній двері понад 220 штук. З огляду на важливість цього замовлення, всі етапи нашої роботи прискіпливо контролювалися цехом-замовником. Важливо було дотриматися де потрібно паралельності, а в інших місцях перпендикулярності всіх частин конструкції дверей. А якщо додати, що цех водночас працював і над іншими замовленнями, то я вважаю, що ми виконали свою роботу якісно і швидко. Близько трьох місяців нам знадобилося на виготовлення 15 корпусів дверей для коксових печей. Ми отримали досвід, відпрацювали до автоматизму усі процеси і тепер точно готові до таких замовлень».

Категорії
Наші люди

«Мене взяла в полон магія рідкого металу»

Відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» отримують найкращі працівники заводу. Ті, хто вміють працювати в команді, розвиватися сам і розвивати завод, хто любить свою роботу, хто вірить в майбутнє підприємства, адже самі його розбудовують. Все це впевнено можна сказати про Андрія Черкасова, заступника начальника ФСЛЦ з технології.

«В дитинстві я мріяв стати футболістом. Але пішов навчатися іншої професії і на спеціальність, на яку точно знав, що були місця в Металургійній академії. Це було «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів», – розповідає Андрій. – Я обрав професію чи вона обрала мене, не знаю, але зараз можу впевнено сказати, що це моє».

Те, що робота на заводі нелегка справа, Андрій знав, адже і його батько, і брат, і дядько працювали на виробництві у різних цехах та за різними спеціальностями. Під час навчання в академії юнак на виробничу практику потрапив до фасонно-сталеливарного цеху. Міць, масштаби та певна виробнича магія поступово почали його захоплювати. Водночас прийшло розуміння, що теорія і практика – інколи різні речі. Практична частина робочого життя розпочалася з розливки сталі.

«Я добре пам’ятаю свій перший робочий день. Мене одразу взяла в полон магія рідкого металу, – говорить Андрій Черкасов. – Я не міг відвести очей від того, як вогняний струмінь наповнює форму. З часом набув досвіду. Сьогодні я контролюю технологічну частину роботи цеху. Всі деталі, всі запчастини мають виготовлятися за певним технологічним рецептом. І це стосується усіх процесів, а не лише з чого виливається деталь. Ми виробляємо понад 5500 найменувань деталей, виплавляємо понад 20 марок сталі. Тому про одноманітність та нудьгу й мови не йде. А я люблю рух, різноманіття, складні завдання та різні головоломки».

Одним з таких завдань, наприклад, стало виготовлення рами рольганга. Це масивна та габаритна відливка вагою у 30 тонн. Тільки форму для неї виготовляли майже місяць. Враховуючи складний процес виготовлення стрижнів рами, яких потрібно було зробити до 50 одиниць, та багатоярусну специфічну зборку, завдання виявилося дійсно непростим. Але команда ФСЛЦ з цим впоралася. У портфоліо цеху є й молольні кулі для млинів рудозбагачувальних фабрик, і холодильні плити для доменних печей. Андрій говорить, що найголовніше вміння, якому він навчився в цеху – це вміння створити команду і працювати з нею.

«Для мене важливо знайти ключик до кожної людини, адже наша продукція – це результат загальної праці, в якому у кожного своя сфера відповідальності, свій внесок, – продовжує Черкасов. – Це наче перемога у футбольному матчі, результат якісної командної гри. До речі, м’яч поганяти я й досі люблю, адже ливарник має бути здоровим, фізично витривалим. Та й знання математики потрібні як у моїй професії, так і на футбольному полі. А ще для виробничника добре знатися на хімії, фізиці, вміти читати креслення, мати просторове і творче мислення. Так, вам не почулося. Професія ливарника, на мій погляд, творча, адже щоразу з’являються нові завдання, змінюються технології, нудьгувати нам ніколи. І не все піддається суто математичним правилам та розрахункам. Треба інколи креативити».

Андрій вже багато років працює в ФСЛЦ. Не кинув цех і тоді, коли в країну прийшла біда – війна. Він залишився працювати. Зрадів, коли після перших днів розпачу і страху та короткої зупинки цех почав працювати.

«Гуде цех, працюють верстати, чаклують над металом люди, і ти відчуваєш, що є надія, – говорить Андрій Черкасов. – Я вірю в наших людей, в наших хлопців, які зараз на фронті. Чимало їх знаю особисто, тож впевнений, що не підведуть. А ми маємо так само надійно працювати в цеху. Тому я так працюю сам і вимагаю цього від інших. Бо Перемога – це теж справа колективна».