Категорії
Новини

Свято підземних богатирів

В останню неділю серпня в Україні відзначається професійне свято представників однієї з найбільш небезпечних мирних професій День шахтаря. Сьогодні шахтарі нашого підприємства зі зброєю в руках захищають незалежність нашої країни, працюють під землею задля підтримки економіки країни, у вільний час волонтерять та допомагають тим, кому потрібна турбота та підтримка. Шахтарі заслужено пишаються своєю професією, нелегкою, небезпечною, почесною і відповідальною.

Підземний підрозділ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це справжнє місто під землею. Тут є  видобувні, нарізні, прохідницькі ділянки, переробка дробильно-сортувальної фабрики. А ще не менш важливі допоміжні, наприклад, з ремонту шахтного обладнання та виготовлення шахтного кріплення, енергетична та інші. Все це єдиний міцний організм, який живе, дихає, працює, видобуває і транспортує руду для металургів підприємства. Сьогодні «населення» підземного шахтного міста – це понад 800 міцних духом та тілом представників шахтарських професій. 139 гірників шахтоуправління сьогодні на фронті, на жаль, 5 захисників загинули в боях, але про них завжди житиме пам’ять в серцях їхніх колег, рідних та друзів.

Наразі щозміни на підземну варту заступає понад 100 шахтарів. Кілька хвилинний спуск шахтною кліттю доставляє підземних богатирів до місця їхньої роботи. Аби витримати все навантаження, яке лягає на плечі цих професіоналів, потрібно мати справжню богатирську силу та шахтарський характер, говорять шахтарі.

Гав під землею не лови

Василь Копинець працює у шахті з 2003 року. Свою першу зміну пам’ятає добре, адже довелося йому тоді потрапити на справжнє тренування важкоатлетів – потягати метал, дерево, які використовуються для підземного будівництва та організації безпечних робіт для шахтарів. Василь працює прохідником вже понад 20 років. Він вправно володіє важким прохідницьким молотом. Звик до такої ваги робочого інструмента, вже й м’язи накачав, шахта – найкращий спортзал, усміхається прохідник.

«Я відчув, що шахта прийняла мене одразу, тому і у перший день вже працював спокійно, а от кілька хлопців, що прийшли тоді зі мною не витримали і пішли за пару днів, розповідає прохідник Василь Копинець.З роками досвід додає впевненості, але ні в якому разі не легковажності. Я для себе одразу визначив основний принцип – працювати треба безпечно. Прохідники – це фактично перша ланка. Ми проходимо гірничі виробки, в яких згодом добувають породу. Отримуємо завдання, спускаємося – перед тобою стіна, ти її буриш, наче дрилем. От тільки цей дриль важить близько 50-ти кілограмів. Ми не лише буримо, а й кріпимо, виконуємо футерування. Всі роботи мають виконуватися безпечно. Гав у шахті не лови – це перше, чому ми навчаємо новачків, адже і під землею, наприклад, можна впасти донизу у сімдесятиметровий люк. Тому у моїй роботі безпека, то головне. Під землею є так звані скриті сколи, яких не видно, а вони можуть раптово впасти. Кваліфікований прохідник має це все знати, відчувати, вміти працювати із різним інструментом. А ще дуже важливо, хто працює з тобою поряд. Ми один колектив, одна підземна команда. Так сталося, що я перший блекаут зустрів на глибині. Ми виходили тоді на поверхню кілька годин один за одним. Вийшли всі, всі повернулися до роботи, бо шахта затягує. Прохідники, вони ж під землею, наче у себе вдома. Але й дуже важливо, щоб і на поверхні на тебе чекали. Мені пощастило і з сім’єю, і з робочою командою, якій хочу побажати міцного здоров’я, мирної праці, перемоги та поваги до професії, без якої я себе вже й не уявляю. З Днем шахтаря!»

У кожної підземної команди почерк особливий

Сергій Лагутін вчився на гірничого механіка, елктрослюсарем, працював слюсарем на блюмінгу, водієм, але зупинився саме на шахті. Бо кожна клітинка його тіла підказувала, ось вона, улюблена справа. Тим більше, що і порада від батька була така – йди, синку, на шахту. Батько Сергія Микола Петрович й сам працював на шахті до виходу на пенсію. Сергій говорить відверто, що спочатку йшов аби заробляти гарні гроші для своєї молодої родини. Зараз вже й не уявляє, що його вибір професії міг бути іншим.

«Добре пам’ятаю свою першу зміну, хоча з того часу кожна зміна була іншою, неповторною. Це як і у кожної підземної команди – свій почерк, особливий, – розповідає в.о. гірничого майстра Сергій Лагутін. – Вибухові роботи, скрепування руди та доставляння її до внутрішньо-шахтного транспорту – це все завдання і робота моєї команди. Шахта не для одинаків, завжди важливо хто працює з тобою в одній зв’язці. Адже у разі чого на допомогу першим приходить колега поряд. Тому питання безпеки для нас першочергове. Не вибачає шахта легковажності, сплачувати доводиться здоров’ям та життям. У нас навіть прикмета є така, якщо одне й те саме трапиться двічі, то шахта вже попереджає, може бути третій раз, але то вже біда. Тому шахтарі, перш за все, відповідальні, самодисципліновані та завжди діють виважено. І хоч ми не забобонні, але є в нас свої прикмети. Не говоримо, що зміна остання, тільки крайня. Не вдягаємо на крайню зміну нову робу, у кліть входить першим чоловік, а не жінка. Ну і вже всім відомо, що щодня о 12.00 шахтою проноситься нібито невидимий состав, ми жартуємо, що то чорти катаються, або то Шубін проїхав. (ред. Шубін – норовливий і часто небезпечний гірничий дух, господар шахтного підземелля, який заплутує гірників і заважає їм вийти на поверхню, але може попередити про обвали). Ми, шахтарі, люди з гумором. Без цього у нашій професії ніяк. Тому, як оптиміст, бажаю всім нам перемоги, хлопцям швидше повернутися з війни додому, а колегам – мати хорошу роботу, гідну зарплату та люблячу родину!»

Шахтарський ген

 День шахтаря давно вже стало одним з найголовніших сімейних свят для родини Чирв. Майже 500 років загального трудового стажу є у скарбничці цієї шахтарської династії. Першим гірником-шахтарем в родині став Сергій Минович Чирва, який у далекому 1929 році приїхав до Кривого Рогу і почав працювати на руднику ім. Кірова. Працював тут і Геннадій Чирва, батько Антона Чирви, який сьогодні очолює шахтоуправління гірничого департаменту.  

«Я завжди казав, що хочу бути шахтарем, як батько. Іншого для себе й не бажав. Починав працювати під землею ще під час виробничої практики у інституті. Коли ж здобув спеціальність гірничий інженер-підземник, то встиг попрацювати і у ремонтній бригаді на шахті, і гірничим майстром, згодом, як і більшість у нашій родині, пройшов всі щаблі кар’єрних сходів. Тепер ось очолюю шахтоуправління, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – В моєму серці друге місце після сім’ї займає шахта. Тому усі турботи, проблеми та виклики, які стоять перед шахтою сприймаю, як особисте. Завершення минулого року і початок поточного були нелегкими для нас. Ми вимушені були зупинятися, але шахтарі не звикли сидіти без справи. Під час зупинки ми виконали низку важливих ремонтів. Серед них заміна і шахтної кліті, дозаторного комплексу, гумово-тросових канатів (ГТК), які є частиною підіймальної установки, виконали комплексну заміну ділянки рейкового шляху. Нарешті запрацювало нове підземне депо для ремонту шахтного транспорту. Але ми не забували й про основні наше завдання. З середини квітня шахта знову запрацювала. Для мене важливо, що наш шахтарський колектив і у непрості воєнні часи працює якісно, успішно розв’язує усі виробничі задачі. З нагоди професійного свята Дня шахтаря хочеться усім побажати миру, спокою, міцного здоров’я, а шахтарській справі – розвитку та процвітання. Запасів наших криворізьких надр ще вистачить не на одне покоління, як і міцного шахтарського характеру!»

Категорії
Новини

Жовто-блакитне металеве сонце – український ротор  

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

На замовлення казахстанських металургів цього красеня виготовили працівники Ливарно-механічного заводу.

Це вже третя така деталь, яка вирушила до «АрселорМіттал Теміртау». Своєю формою вона нагадує жовтогаряче світило, яке, до речі, є на прапорі Казахстану, а кольорами – український прапор.  

Перші два ротори вже успішно працюють у складі ексгаустерів агломашин. Це замовлення, говорять в ЛМЗ, доводить, що якість українського продукту гідно оцінюють далеко за межами нашої країни. Новостворений ротор – цілком український продукт. Це засвідчено сертифікатом походження Торгово-промислової палати. Він представляє нашу країну, тому цьому богатирю в ЛМЗ приділили особливу увагу.

У виготовлені цього ротора, як і двох попередніх, взяли участь кілька цехів ЛМЗ. Стартували з ФСЛЦ, де відлили заготовки. Далі долучилися ЦМК, РМЦ-1 та РМЦ-2.

«Наш цех підключався на різних етапах створення ротора, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. –  Ми обробляли заготовку ФСЛЦ, виготовляли втулки, ступиці, клепальні елементи. Нелегко було працювати над цим важливим замовленням. Але завдяки нашим кваліфікованим працівникам ми гідно впоралися. Хочу відзначити слюсарів-ремонтників  Олену Жомірук та Світлану Єленич. Їхнім вмілим рукам довірили збірку та фінальне фарбування ротора. РМЦ-1 виступив випусковим цехом. Саме з дверей нашого цеху ротор-українець поїхав до казахських колег».

«Це подвійна відповідальність, адже виготовлення ротора відбувалося у воєнний час, коли гостро відчувається нестача персоналу, а над головою постійно лунають сирени. Але ти маєш виконати роботу якісно і у визначені терміни. Приємно, що ми не підвели, –  розповідає начальник ЦМК Микола Грицан. – Нашому цеху довірили збірно-зварювальні роботи та зміцнення ротора –  наплавлення біметалом. Завдяки майстру Роману Баюну, бригадиру збиральників Олександру Куліку та зварнику Андрію Лук’яненку з усім впоралися на відмінно».

«Наш цех виготовив 70% усіх комплектуючих ротора, – продовжує начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ми виконали складну механічну обробку деталей. Ці процеси вимагали точності до мікрона. Довірити їх ми могли лише професіоналам, таким як, наприклад, токар Віталій Цапкуватий. Уявіть собі, величезна деталь, вражаючі розміри, а точність обробки – мікрони! При виготовлені ротора важливий кожен етап, кожен процес, тому напруга відчувалася до кінця. Видохнули лише, коли ротор автошляхом відправився до казахстанських металургів».

Ротор, виготовлений в ЛМЗ, пофарбували у блакитно-жовті кольори , які дуже символічні і для України, і для Казахстану. На усьому* шляху до замовника він символізуватиме нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність. А вже восени фахівці планують взятися за четвертий ротор для «АрселорМіттал Теміртау».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Без цих машин коксового пирога не спекти

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

В рецепті коксохімічної «випічки» чимало компонентів. І точно не спекти коксовий пиріг без спеціального обладнання, наприклад, трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини (ТЗВМ). Нещодавно на такій машині на коксохімвиробництві виконали заміну трамбувальних молотків основних елементів, що відповідають за якість коксового пирога.

Комплекс коксових батарей 5 та 6, наче сучасна нова кухня, оснащена найкращою технікою. Чимало виробничих процесів тут модернізовані. Це стосується і коксування. На комплексі встановлені ТЗВМ, які відповідають за підготовку вугільного пирога, завантаження його у коксові камери та виштовхування коксу. Ця машина – «кухар», який формує пиріг і дбайливо спрямовує його у піч.

Формування пирога відбувається всередині машини, його формують трамбувальні молотки. Молотки мають вигляд двотаврової балки і, на відміну від звичайних ударних інструментів, їхні розміри теж інші. Наприклад, габаритний розмір цього молотка – 6 м на 20 см, а його вага – 305 кг. Молотки працюють дуже інтенсивно практично цілодобово, що з часом дається взнаки. Звісно, їх доводиться періодично замінювати, аби забезпечити правильне формування пирога.

За кермом відремонтованої трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини машиніст ТЗВМ Андрій Абрамов

«Цього року ми вже замінили 20 молотків на двох машинах, розповідає заступник начальника коксового цеху КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Це доволі складний процес. Ми мали враховувати декілька ускладнювальних факторів. На нових батареях працюють машини іноземного виробництва. В них зазвичай замінюється повністю вузол, а ми мали відремонтувати лише його частину трамбувальний молоток. І це зробити ще складніше. Найбільш вразлива складова молотків – це графітова накладка, саме її ми і замінили цього разу. Сам процес заміни відбувався під час шестигодинних технологічних зупинок, що дозволило нам не зупиняти процес виробництва коксу. Роботи ми виконували у спеціальному гаражі з ремонту трамбувальних молотків. Він оснащений вантажопідйомними механізмами, напрямними рейками, лебідками. Процес виглядає захопливо. Величезна ТЗВМ під’їздить до гаража, з неї виїжджають тимчасові рейки. Безпосередньо в машині відключається трамбувальний візок з 30 молотками. Далі за* допомогою лебідки весь цей візок завозиться до будівлі, де і проводяться ремонтні роботи».

Коксохіміки на цьому непростому ремонті вже «набили руку». Якщо раніше за 6 годин ледь встигали замінити два молотки, то зараз ця цифра удвічі більша. Все це завдяки ретельній підготовці та професіональній роботі працівників КЦ та СРЦ. За якісний ремонт ТЗВМ коксохіміки вдячні начальнику СРЦ Віктору Сосюку, ремонтним бригадам Юрія Кабаєва, майстрам Миколі Мігуцькому, Віталію Гуменюку. З такими помічниками на коксохімічній кухні завжди пануватиме порядок.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Небайдужа та найактивніша  молодь отримала нагороди

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Недаремно говорять, що молодь – це дзеркало, в якому можна побачити найближче майбутнє країни. Серед тих, кому сьогодні від 14 до 35, а саме цей вік визначений законодавством України як молодіжний, чимало тих, ким можна і варто пишатися. 12 серпня у світі відзначали День молоді. Україна вже другий рік поспіль долучається до цього дня.

Серед молоді, яку привітали та відзначили на урочистостях з нагоди Дня молоді у Металургійному районі, були 15 молодих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з різних департаментів підприємства. Незважаючи на молодий вік, вони є досвідченими працівниками, волонтерами, надійною підтримкою ЗСУ, тими, хто з перших днів війни допомагав місту вистояти, хто сьогодні приймає та підтримує вимушених переселенців, хто у вільний час ремонтує техніку, пече смаколики для військових, донатить, здає кров, оберігає, будує і розвивається сам та розвиває власне підприємство.

Каву люблю, але донати краще

Дмитро Чутілєв

Десять років у шахті працює гірничий майстер підземної дільниці шахтоуправління гірничого департаменту Дмитро Чутілєв. Він з шахтарської родини, адже бабусі, дідусі, батьки Дмитра більшу частину свого професійного шляху віддали саме шахтарській професії. Сьогодні майстер опікується завантаженням та доставкою руди для металургів підприємства. 24 лютого 2022 року він теж був у зміні, коли почув про напад агресора.

«Спочатку відчував якийсь ступор, але майже одразу прийшло і бажання діяти, – говорить Дмитро Чутілєв. – Так, я сьогодні не зі зброєю в руках, мій блокпост знаходиться під землею. Але й просто сидіти та відпочивати після роботи я не хотів. Колеги та друзі йшли на передову, їм була потрібна підтримка тут. Почав працювати «зв’язківцем», тобто коли військові про щось питали, знаходив тих, хто міг допомогти їм у цьому, зв’язував їх, аби якнайшвидше допомога та підтримка надійшла бійцям. Коли точилися бої за звільнення Херсонщини, почали надходити багато поранених, потрібна була кров, я вирішив, що здаватиму її стільки, скільки зможу і буде потрібно. Вважаю, що нічого особливого не роблю, я такий, як усі. Люблю каву, але вирішив замість чашки кави її вартість щоразу донатити. Дрібниця, але як на це подивитися. Це моя допомога. Ми* разом насправді можемо багато. От в мене є друг блогер. Він на своє 27-річчя попросив усіх привітати його донатами, більшість з яких, до речі, були 27 гривень. І разом назбирали 300 тисяч гривень! Оце сила!»

Будую майбутнє своєї дитини

Віктор Манькута

Майстер з ремонту устаткування цеху з ремонту металургійного устаткування № 4 Віктор Манькута свою кар’єру ремонтника розпочав не на нашому підприємстві, але мріяв працювати саме тут, на заводі. Розповідає, що після кожної зміни вирушав до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» і запитував про можливість працевлаштуватися. Така наполегливість зрештою спрацювала, і ось він вже 12 років працює у нашому ремонтному цеху.

«Для мене завод завжди асоціювався зі стабільністю, надійністю, потужністю, – говорить Віктор. – Тут працюють класні люди. Мій колектив для мене став другою родиною. Саме наше єднання допомагає витримувати усі випробування. Я не на фронті, але не маю права залишатися пасивним. Що можна робити? Та дуже багато. Допомагай тим, хто поряд, хто потребує підтримки – це мій принцип. Зараз в країні війна, чимало людей (наприклад, мої однокурсники з Херсонської області) втратили свої домівки і все, що колись було їхнім життям. Я допомагав їм після окупації облаштуватися у нашому місті. Всією родиною ми збирали і збираємо необхідні речі для переселенців. А ще постійно допомагаємо дитячому будинку поряд з моїм домом. Туди ми відносимо речі, іграшки, дитяче харчування. Це ініціатива моєї дружини. В нас зростає син Матвійко, ми розуміємо, скільки потрібно дитині. Робити добрі справи може кожен. Головне – мати бажання. Своїми вчинками я будую майбутнє, в якому житиме моя дитина. А для дітей завжди хочеться кращого!»

Кров гірника для захисника

Володимир Дорошенко

Головний інженер кар’єру 2-біс Володимир Дорошенко виріс в родині гірників. Тому саме гірничі професії він вважав найкращими для справжнього чоловіка. Тож його вибір був очевидним. Володимир каже, що ніколи про це не шкодував. Для нього гірники – це сильні міцні та загартовані люди. Зараз цю міцність випробовує війна. Серед колег Володимира є чимало тих, хто на передовій відстоює незалежність нашої країни.

«Я пишаюся нашою молоддю, своїми колегами у лавах ЗСУ і впевнений, що й у тилу нам розслаблятися не можна, – розповідає гірник. – Коли дізнався, що розпочалася війна, було спочатку відчуття розгубленості. Як це може бути? Але розпач швидко минув. Ми разом з сусідами облаштували місце укриття в будинку, почали активно донатити, збирали речі, їжу для переселенців, відправляли посилки захисникам. Мене тоді одразу вразила згуртованість наших людей. А наша молодь! Я навіть не очікував, що ми всі так зреагуємо – зберемося і почнемо діяти. Допомога може бути різною, не важливий її розмір, бо море теж складається з краплин. Ще до війни я на прохання рідних та знайомих здавав кров. З початком бойових дій почали надходити поранені, зросла потреба у крові. Я молода та здорова людина, тож можу бути донором. Я вірю, що моя кров врятує життя комусь з наших захисників, тому кожні 60 днів (як це дозволяють медичні норми) здаю кров. До цього долучилася і моя дружина. Тепер кров ми «донатимо» всією родиною. Знаєте, що мене радує? Коли приходимо здавати кров, то на станції переливання крові завжди дуже багато людей! І серед них багато молоді. Це надихає, дає віру і впевненість, що з такими людьми нашу країну ніколи не здолати. Ми переможемо!»

Молодь “АрселорМіттал Кривий Ріг” з нагородами

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Поважаєте безпеку? Йдіть за жовтою лінією

На дільниці ремонту вагонів управління залізничного транспорту гірничого департаменту постійно вирує робота. Сюди з кар’єрів підприємства приходять на «лікування» потужні вагони думпкари. Аби ремонти проходили безпечно для самих -ремонтників «лікарів», нещодавно на дільниці візуалізували маршрути руху працівників. Безпечний шлях позначили яскравою жовтою лінією, яка одразу привертає увагу усіх, хто переступає поріг ремонтної дільниці.

«Шляхи безпечного пересування у нас завжди позначені, адже ми маємо справу з серйозним транспортом, – розповідає Василь Дремлюга, начальник дільниці з ремонту вагонів вагонної служби УЗТ ГД. – За допомоги нової розмітки ми потенційно ще більше віддалили небезпечні місця. Це важливо, адже під час ремонту інколи доводиться перекидати думпкар, і він може зачепити людину, яка проходить повз. Розмітка допомагає убезпечити цей ризик. А ще дільницею рухається кран, який підіймає та перевозить солідні вантажі, наприклад, борт думпкара, який важить 3,5 тонни, колісну пару (1200-1300 кг) або 7-тонний візок. Уявіть, а якщо вас випадково торкнеться ця «махіна»? Тому усім нашим працівникам, підрядникам та всім, хто потрапляє на територію дільниці, радимо рухатися виключно безпечним шляхом, який ми позначили жовтою лінією. Розмітку зробили наші працівниці: машиністка компресорних установок Оксана Ливанюк та машиністка крана Світлана Карпенко. Ми взагалі намагаємося, щоб на кожній ділянці нашої дільниці з ремонту вагонів панували безпека та порядок. Тож не зупинилися лише на розмітці, а навели порядок у майже у кожному куточку нашого підрозділу».  

Сортування, дотримання порядку та раціональне розміщення, утримання робочих місць в чистоті, стандартизація та подальше вдосконалення – ці п’ять основних елементів системи 5S давно і активно використовують у цьому залізничному підрозділі. Таким чином навели лад і на майданчик, де відтепер зберігаються електродвигуни тепловозів. Ініціювали це працівники дільниці, які зараз боронять нашу країну на передовій: начальник вагонної служби Микола Москалець, бригадири Сергій Шляхов та Ігор Томілов. Естафету підхопили виконувач обов’язків бригадира слюсарів Микола Зернов та начальник енергослужби УЗТ Євгеній Стеценко. Зараз на майданчику електродвигуни вишукувалися у взірцевому порядку , а зелена або червона розмітка зон між ними одразу вказує, куди вирушить надалі двигун: або після ремонту на роботу, або буде утилізований. Також впорядкували і позначили зони розміщення вантажів (колісних пар) та місця безпечного находження стропальників. Тепер, як говорять залізничні ремонтники, у цієї дільниці точно є всі шанси вважатися зоною порядку та безпеки.

Категорії
Новини

Кімната нарад тепер «при параді»

Кімната змінно-зустрічних зборів ремонтно-механічного цеху № 1, вона ж за сумісництвом головна урочиста зала ливарно-механічного заводу, тепер виглядає «при параді». Лоск наводили усім світом, розповідають ремонтники.

Сьогодні ця велика зала зустрічає працівників ЛМЗ світлими оптимістичними кольорами стін та яскравим освітленням. А ще недавно тут панували пліснява, патьоки на стінах та тьмяне світло. У цьому приміщенні зазвичай проходять змінно-зустрічні збори для 170 працівників РМЦ-1, також тут вітають ювілярів, відбуваються нагородження для усього колективу ЛМЗ. Сучасне обличчя зали нарад, як тепер називають цю кімнату, налаштовує на позитив одразу з початку робочої зміни, а настрій – не останній чинник продуктивної роботи.

«Мені неодноразово від працівників цеху доводилося чути, що про які зміни можна вести мову, коли навіть актова зала «сумно» виглядає, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. Дійсно, востаннє її ремонтували у 1986 році. Ми мали приміщення, де було волого, холодно та некомфортно. Тому спочатку взялися за заміну покрівлі, ці ремонтні роботи виконав підрядник. Потім власними силами замінили опалення, а фінальну крапку у перетворені довірили працівникам «Стіл Сервісу». Вони пошпаклювали, пофарбували наші стіни у світлі кольори, замінили освітлення. Наразі зала має зовсім інший вигляд. За мирних часів ми у цьому приміщенні плануємо ще й мінімузей заводу облаштувати, адже експонати є. Впевнений, що цю експозицію доповнять і трофеї наших захисників-переможців. Але це плани на майбутнє. Ми вже готові тут вітати наших героїв, скоріше б тільки вони повернулися до нас з Перемогою!»