Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
В рецепті коксохімічної «випічки» чимало компонентів. І точно не спекти коксовий пиріг без спеціального обладнання, наприклад, трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини (ТЗВМ). Нещодавно на такій машині на коксохімвиробництві виконали заміну трамбувальних молотків – основних елементів, що відповідають за якість коксового пирога.
Комплекс коксових батарей 5 та 6, наче сучасна нова кухня, оснащена найкращою технікою. Чимало виробничих процесів тут модернізовані. Це стосується і коксування. На комплексі встановлені ТЗВМ, які відповідають за підготовку вугільного пирога, завантаження його у коксові камери та виштовхування коксу. Ця машина – «кухар», який формує пиріг і дбайливо спрямовує його у піч.
Формування пирога відбувається всередині машини, його формують трамбувальні молотки. Молотки мають вигляд двотаврової балки і, на відміну від звичайних ударних інструментів, їхні розміри теж інші. Наприклад, габаритний розмір цього молотка – 6 м на 20 см, а його вага – 305 кг. Молотки працюють дуже інтенсивно практично цілодобово, що з часом дається взнаки. Звісно, їх доводиться періодично замінювати, аби забезпечити правильне формування пирога.
За кермом відремонтованої трамбувально-завантажувальної виштовхувальної машини машиніст ТЗВМ Андрій Абрамов
«Цього року ми вже замінили 20 молотків на двох машинах, – розповідає заступник начальника коксового цеху КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Це доволі складний процес. Ми мали враховувати декілька ускладнювальних факторів. На нових батареях працюють машини іноземного виробництва. В них зазвичай замінюється повністю вузол, а ми мали відремонтувати лише його частину – трамбувальний молоток. І це зробити ще складніше. Найбільш вразлива складова молотків – це графітова накладка, саме її ми і замінили цього разу. Сам процес заміни відбувався під час шестигодинних технологічних зупинок, що дозволило нам не зупиняти процес виробництва коксу. Роботи ми виконували у спеціальному гаражі з ремонту трамбувальних молотків. Він оснащений вантажопідйомними механізмами, напрямними рейками, лебідками. Процес виглядає захопливо. Величезна ТЗВМ під’їздить до гаража, з неї виїжджають тимчасові рейки. Безпосередньо в машині відключається трамбувальний візок з 30 молотками. Далі за* допомогою лебідки весь цей візок завозиться до будівлі, де і проводяться ремонтні роботи».
Коксохіміки на цьому непростому ремонті вже «набили руку». Якщо раніше за 6 годин ледь встигали замінити два молотки, то зараз ця цифра удвічі більша. Все це завдяки ретельній підготовці та професіональній роботі працівників КЦ та СРЦ. За якісний ремонт ТЗВМ коксохіміки вдячні начальнику СРЦ Віктору Сосюку, ремонтним бригадам Юрія Кабаєва, майстрам Миколі Мігуцькому, Віталію Гуменюку. З такими помічниками на коксохімічній кухні завжди пануватиме порядок.
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України
Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.
Недаремно говорять, що молодь – це дзеркало, в якому можна побачити найближче майбутнє країни. Серед тих, кому сьогодні від 14 до 35, а саме цей вік визначений законодавством України як молодіжний, чимало тих, ким можна і варто пишатися. 12 серпня у світі відзначали День молоді. Україна вже другий рік поспіль долучається до цього дня.
Серед молоді, яку привітали та відзначили на урочистостях з нагоди Дня молоді у Металургійному районі, були 15 молодих працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з різних департаментів підприємства. Незважаючи на молодий вік, вони є досвідченими працівниками, волонтерами, надійною підтримкою ЗСУ, тими, хто з перших днів війни допомагав місту вистояти, хто сьогодні приймає та підтримує вимушених переселенців, хто у вільний час ремонтує техніку, пече смаколики для військових, донатить, здає кров, оберігає, будує і розвивається сам та розвиває власне підприємство.
Каву люблю, але донати – краще
Дмитро Чутілєв
Десять років у шахті працює гірничий майстер підземної дільниці шахтоуправління гірничого департаменту Дмитро Чутілєв. Він з шахтарської родини, адже бабусі, дідусі, батьки Дмитра більшу частину свого професійного шляху віддали саме шахтарській професії. Сьогодні майстер опікується завантаженням та доставкою руди для металургів підприємства. 24 лютого 2022 року він теж був у зміні, коли почув про напад агресора.
«Спочатку відчував якийсь ступор, але майже одразу прийшло і бажання діяти, – говорить Дмитро Чутілєв. – Так, я сьогодні не зі зброєю в руках, мій блокпост знаходиться під землею. Але й просто сидіти та відпочивати після роботи я не хотів. Колеги та друзі йшли на передову, їм була потрібна підтримка тут. Почав працювати «зв’язківцем», тобто коли військові про щось питали, знаходив тих, хто міг допомогти їм у цьому, зв’язував їх, аби якнайшвидше допомога та підтримка надійшла бійцям. Коли точилися бої за звільнення Херсонщини, почали надходити багато поранених, потрібна була кров, я вирішив, що здаватиму її стільки, скільки зможу і буде потрібно. Вважаю, що нічого особливого не роблю, я такий, як усі. Люблю каву, але вирішив замість чашки кави її вартість щоразу донатити. Дрібниця, але як на це подивитися. Це моя допомога. Ми* разом насправді можемо багато. От в мене є друг блогер. Він на своє 27-річчя попросив усіх привітати його донатами, більшість з яких, до речі, були 27 гривень. І разом назбирали 300 тисяч гривень! Оце сила!»
Будую майбутнє своєї дитини
Віктор Манькута
Майстер з ремонту устаткування цеху з ремонту металургійного устаткування № 4 Віктор Манькута свою кар’єру ремонтника розпочав не на нашому підприємстві, але мріяв працювати саме тут, на заводі. Розповідає, що після кожної зміни вирушав до відділу кадрів «АрселорМіттал Кривий Ріг» і запитував про можливість працевлаштуватися. Така наполегливість зрештою спрацювала, і ось він вже 12 років працює у нашому ремонтному цеху.
«Для мене завод завжди асоціювався зі стабільністю, надійністю, потужністю, – говорить Віктор. – Тут працюють класні люди. Мій колектив для мене став другою родиною. Саме наше єднання допомагає витримувати усі випробування. Я не на фронті, але не маю права залишатися пасивним. Що можна робити? Та дуже багато. Допомагай тим, хто поряд, хто потребує підтримки – це мій принцип. Зараз в країні війна, чимало людей (наприклад, мої однокурсники з Херсонської області) втратили свої домівки і все, що колись було їхнім життям. Я допомагав їм після окупації облаштуватися у нашому місті. Всією родиною ми збирали і збираємо необхідні речі для переселенців. А ще постійно допомагаємо дитячому будинку поряд з моїм домом. Туди ми відносимо речі, іграшки, дитяче харчування. Це ініціатива моєї дружини. В нас зростає син Матвійко, ми розуміємо, скільки потрібно дитині. Робити добрі справи може кожен. Головне – мати бажання. Своїми вчинками я будую майбутнє, в якому житиме моя дитина. А для дітей завжди хочеться кращого!»
Кров гірника – для захисника
Володимир Дорошенко
Головний інженер кар’єру 2-біс Володимир Дорошенко виріс в родині гірників. Тому саме гірничі професії він вважав найкращими для справжнього чоловіка. Тож його вибір був очевидним. Володимир каже, що ніколи про це не шкодував. Для нього гірники – це сильні міцні та загартовані люди. Зараз цю міцність випробовує війна. Серед колег Володимира є чимало тих, хто на передовій відстоює незалежність нашої країни.
«Я пишаюся нашою молоддю, своїми колегами у лавах ЗСУ і впевнений, що й у тилу нам розслаблятися не можна, – розповідає гірник. – Коли дізнався, що розпочалася війна, було спочатку відчуття розгубленості. Як це може бути? Але розпач швидко минув. Ми разом з сусідами облаштували місце укриття в будинку, почали активно донатити, збирали речі, їжу для переселенців, відправляли посилки захисникам. Мене тоді одразу вразила згуртованість наших людей. А наша молодь! Я навіть не очікував, що ми всі так зреагуємо – зберемося і почнемо діяти. Допомога може бути різною, не важливий її розмір, бо море теж складається з краплин. Ще до війни я на прохання рідних та знайомих здавав кров. З початком бойових дій почали надходити поранені, зросла потреба у крові. Я молода та здорова людина, тож можу бути донором. Я вірю, що моя кров врятує життя комусь з наших захисників, тому кожні 60 днів (як це дозволяють медичні норми) здаю кров. До цього долучилася і моя дружина. Тепер кров ми «донатимо» всією родиною. Знаєте, що мене радує? Коли приходимо здавати кров, то на станції переливання крові завжди дуже багато людей! І серед них багато молоді. Це надихає, дає віру і впевненість, що з такими людьми нашу країну ніколи не здолати. Ми переможемо!»
Молодь “АрселорМіттал Кривий Ріг” з нагородами
* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України
На дільниці ремонту вагонів управління залізничного транспорту гірничого департаменту постійно вирує робота. Сюди з кар’єрів підприємства приходять на «лікування» потужні вагони – думпкари. Аби ремонти проходили безпечно для самих -ремонтників «лікарів», нещодавно на дільниці візуалізували маршрути руху працівників. Безпечний шлях позначили яскравою жовтою лінією, яка одразу привертає увагу усіх, хто переступає поріг ремонтної дільниці.
«Шляхи безпечного пересування у нас завжди позначені, адже ми маємо справу з серйозним транспортом, – розповідає Василь Дремлюга, начальник дільниці з ремонту вагонів вагонної служби УЗТ ГД. – За допомоги нової розмітки ми потенційно ще більше віддалили небезпечні місця. Це важливо, адже під час ремонту інколи доводиться перекидати думпкар, і він може зачепити людину, яка проходить повз. Розмітка допомагає убезпечити цей ризик. А ще дільницею рухається кран, який підіймає та перевозить солідні вантажі, наприклад, борт думпкара, який важить 3,5 тонни, колісну пару (1200-1300 кг) або 7-тонний візок. Уявіть, а якщо вас випадково торкнеться ця «махіна»? Тому усім нашим працівникам, підрядникам та всім, хто потрапляє на територію дільниці, радимо рухатися виключно безпечним шляхом, який ми позначили жовтою лінією. Розмітку зробили наші працівниці: машиністка компресорних установок Оксана Ливанюк та машиністка крана Світлана Карпенко. Ми взагалі намагаємося, щоб на кожній ділянці нашої дільниці з ремонту вагонів панували безпека та порядок. Тож не зупинилися лише на розмітці, а навели порядок у майже у кожному куточку нашого підрозділу».
Сортування, дотримання порядку та раціональне розміщення, утримання робочих місць в чистоті, стандартизація та подальше вдосконалення – ці п’ять основних елементів системи 5S давно і активно використовують у цьому залізничному підрозділі. Таким чином навели лад і на майданчик, де відтепер зберігаються електродвигуни тепловозів. Ініціювали це працівники дільниці, які зараз боронять нашу країну на передовій: начальник вагонної служби Микола Москалець, бригадири Сергій Шляхов та Ігор Томілов. Естафету підхопили виконувач обов’язків бригадира слюсарів Микола Зернов та начальник енергослужби УЗТ Євгеній Стеценко. Зараз на майданчику електродвигуни вишукувалися у взірцевому порядку , а зелена або червона розмітка зон між ними одразу вказує, куди вирушить надалі двигун: або після ремонту на роботу, або буде утилізований. Також впорядкували і позначили зони розміщення вантажів (колісних пар) та місця безпечного находження стропальників. Тепер, як говорять залізничні ремонтники, у цієї дільниці точно є всі шанси вважатися зоною порядку та безпеки.
Кімната змінно-зустрічних зборів ремонтно-механічного цеху № 1, вона ж за сумісництвом головна урочиста зала ливарно-механічного заводу, тепер виглядає «при параді». Лоск наводили усім світом, розповідають ремонтники.
Сьогодні ця велика зала зустрічає працівників ЛМЗ світлими оптимістичними кольорами стін та яскравим освітленням. А ще недавно тут панували пліснява, патьоки на стінах та тьмяне світло. У цьому приміщенні зазвичай проходять змінно-зустрічні збори для 170 працівників РМЦ-1, також тут вітають ювілярів, відбуваються нагородження для усього колективу ЛМЗ. Сучасне обличчя зали нарад, як тепер називають цю кімнату, налаштовує на позитив одразу з початку робочої зміни, а настрій – не останній чинник продуктивної роботи.
«Мені неодноразово від працівників цеху доводилося чути, що про які зміни можна вести мову, коли навіть актова зала «сумно» виглядає, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Дійсно, востаннє її ремонтували у 1986 році. Ми мали приміщення, де було волого, холодно та некомфортно. Тому спочатку взялися за заміну покрівлі, ці ремонтні роботи виконав підрядник. Потім власними силами замінили опалення, а фінальну крапку у перетворені довірили працівникам «Стіл Сервісу». Вони пошпаклювали, пофарбували наші стіни у світлі кольори, замінили освітлення. Наразі зала має зовсім інший вигляд. За мирних часів ми у цьому приміщенні плануємо ще й мінімузей заводу облаштувати, адже експонати є. Впевнений, що цю експозицію доповнять і трофеї наших захисників-переможців. Але це плани на майбутнє. Ми вже готові тут вітати наших героїв, скоріше б тільки вони повернулися до нас з Перемогою!»
Працівники цеху ремонту енергетичного устаткування долучилися до водного порятунку підприємства. Вони встановили на водопроводах підприємства два насоси підвищення тиску води.
Важливість води у виробничому процесі добре відома виробничникам, адже без неї не відбувається жоден процес у металургії чи гірничій справі. За мирних часів потужне підприємство споживало чималий обсяг води. З підривом Каховської ГЕС металурги по-справжньому відчули, що таке спрага. Навіть за умов суттєвого зменшення виробництва підприємству потрібна вода. Тому питання забезпечення нею, хоча б у максимально заощадливому режимі, завжди було серед першочергових.
Серед заходів, які сьогодні допомагають заводу у забезпечені водою, – встановлення на двох водоводах підприємства підвищувальних насосів. Зробити це довірили справжнім фахівцям з цеху ремонту енергетичного устаткування центрального департаменту з утримання та ремонтів.
«Перший насос ми встановили на питний водовід, яким подається вода на хімводоочистку ТЕЦ-1 для подальшого забезпечення підготовленою водою ДП-8, конвертерний цех та МНЛЗ, – розповідає старший майстер ЦРЕУ Володимир Калашник. – За тиждень ми впоралися з чималим обсягом робіт. Це вдалося завдяки майстерності наших слюсарів-ремонтників, газорізальників та електрозварників: Едуарда Косьміна, Руслана Рубана, Сергія Вичужаніна, Володимира Онищука, Івана Шевельова та Олексія Радька. Спочатку був підготовчий етап: забезпечили матеріал та спецтехніку, а тоді вже розпочали роботу. Працювали разом зі спеціалістами цеху водопостачання. Насоси встановили на попередньо залитий бетонний постамент, виконали обв’язку труб, врізку, все перевірили і насос закачав. – Це дало нам змогу підняти тиск у водоводі і сумарно з Дніпровським водоводом подавати до 500 кубометрів води на годину. От тепер качнемо, аби тільки була вода!»
Аналогічні роботи проводяться на Дніпровському водогоні. На цьому водогоні роботи виконують фахівці з ЦРЕУ: Тарас Кокошко, Володимир Мєзєнцєв, Сергій Тіньков, Сергій Коваленко та Павло Теребило. Встановлення насоса забезпечить безперервну роботу хімводоочистки води на ТЕЦ-1 навіть за умов можливого зниження находження дніпровської води.
Працівники коксового цеху у тандемі з ремонтним персоналом спеціалізованого ремонтного цеху коксохімічного виробництва замінили ділянку водоводу вежі гасіння коксових батарей №№ 5, 6.
Виробництво коксу неможливе без етапу його гасіння у спеціалізованій вежі. Кокс видають із коксової печі з температурою приблизно 950-1000˚С. Його приймають у вагон гасіння, який транспортують до місця охолодження коксу до 180-250˚С. Зниження градуса відбувається у вежі гасіння. Розпечений кокс заливається водою, вагон відстоюється під вежею гасіння для стоку зайвої води, а водяна пара видаляється через витяжну трубу в атмосферу. Після цього охолоджений кокс висипають на рампу.
Без води приборкати гарячу вдачу коксу неможливо. До вежі гасіння вода, наче кров до серця людини, потрапляє «судинами» водоводу. Агресивне середовище (водоводом йде фенольна вода, яка до того ж містить вкраплення часток коксу через циклічність процесу водозабезпечення) та інтенсивність використання водоводу почали позначатися на його стані. На певних ділянках фіксувалися мікротріщини, внутрішні стирання труби. Це фіксувалося й під час контрольної товщинометрії труби. Тож аби не допустити аварійної ситуації та зупинки виробництва коксу, було вирішено замінити ділянку водоводу, яка веде від насосної до вежі гасіння.
«Замінити цю ділянку протяжністю 27 метрів було непросто, адже робити це ми могли лише під час збільшених технологічних зупинок, які тривали по 6 годин, – розповідає заступник начальника коксового цеху № 1 КХВ з мехобладнання Сергій Череп’яний. – Усі роботи ми провели у три етапи. По-перше, замінили ділянку водоводу на виході з насосної. Тут довелося нам помізкувати, адже на цій ділянці кілька вигинів труби і ми її збирали, наче складний пазл, навіть коліна спеціально виготовляли, аби все з’єднати з хірургічною точністю. Сюрпризів додала і остання третя 12-метрова ділянка. Хоча там труба й була рівною, але чимала вага та її розміри вимагали під час установки допомоги крану Liebherr. Місце розташування водоводу таке, що під’їхати до цієї зони він не міг, тож працював на певній відстані, ми навіть додатково залучили сигнальників, які вказували, куди треба повертати руку крана. І це була по-справжньому командна робота. Слова вдячності за злагоджену та професійну роботу хочу сказати усім працівникам КЦ та СРЦ, особливо бригаді майстра Юрія Кабаєва, заступнику начальника СРЦ Сергію Руденку та майстру КЦ Віталію Гуменюку. Впевнений, що наразі за цю ділянку водоводу ми не згадуватимемо декілька років, хоча її стан завжди під нашим контролем, адже судини мають бути в порядку!»
