Категорії
Наші люди

Віртуоз свердла та пір’я

Знаний квітникар, майстер вимірювальних та різальних інструментів, людина-позитив, яка «вросла корінням» у рідний цех – це все поєднане в одній особі. Це верстатник широкого профілю ремонтно-механічного цеху № 1 ливарно-механічного заводу Геннадій Тімченко, якого відзначили почесним званням «Честь та гордість ЛМЗ».

«Я пам’ятаю, як ще зовсім пацаном бігав на каменедробильний завод подивитися, як там працювали верстати. Це просто зачаровувало мене, – згадує Геннадій Тімченко. – Саме тоді я і визначився з майбутньою професією, зрозумів, що вона точно буде пов’язана з верстатами. Життя подарувало мені таку можливість, вже 27 років я працюю в РМЦ-1 верстатником і впевнений, що це найкраща у світі професія. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення, коли я виїхав до дітей до Чехії, мені постійно снився рідний цех, завод, я ніби відчував запахи мастила, емульсії, стружки – це найкращі аромати для мене. Я ледь не розлучився з дружиною (усміхається) через те, що поривався назад до рідного заводу, а вона ще боялася повертатися. На щастя, я зараз знову в строю на своїй виробничій «передовій».

В цеху нашому верстатнику довіряють найскладніші ремонтні замовлення. Професіоналізм та багаторічний досвід дають йому змогу вправно працювати на різних верстатах. В робочому портфоліо Тімченка– участь в ремонті та виготовленні деталей для доменних та гірничих цехів. Колеса кранів, вентилятори, величезні насоси, гвинти на пушки для доменників отримують друге життя після того, як з ними попрацював Геннадій Васильович.

«Це настільки багатогранна людина, що я просто диву даюся, – говорить старший майстер основної виробничої дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Юрій Бобров. – Він завжди у доброму гуморі, готовий допомогти колегам. Якщо до нас надходить робоче завдання підвищеної складності, то я одразу доручаю його Геннадію. Він з цим викликом точно впорається на всі 100 відсотків. Якщо Геннадій Васильович говорить, що йому пощастило з роботою і з цим цехом, то цеху пощастило з ним вдвічі більше. Допоки такі люди, як наш досвідчений верстатник, працюватимуть і надалі в РМЦ-1, то нам до снаги будь-яке замовлення. Тому, коли постало питання, хто ж має отримати почесну винагороду  «Честь та гордість ЛМЗ», то іншої відповіді й не могло бути – Геннадій Тімченко!»

Наш герой розповідає, що впродовж років праці біля верстатів звикання та буденність, на щастя, так його й не «відвідали». Геннадію імпонує те, що верстатник завжди має вивчати щось нове, а кожне замовлення – особливе. Допомагають йому впоратися з будь-яким виробничим викликом знання з креслення, математики, «характеру» сталей та сплавів, верстатного обладнання. Верстатник усміхаючись говорить, що «озброєний» до зубів вимірювальним та різальним інструментом: свердла та пір’я (рапідові пластини), мікрометри, штангенциркулі, різці та внутрішньоміри, різці відрізні, різьбові, прохідні, розточні, фасонні та радіусні – цей перелік, здається, можна продовжувати нескінченно. Скільки ж років цьому потрібно навчатися, аби володіти цим «озброєнням» так віртуозно, як наш майстер? За словами Тімченка, головне –-мати бажання і бути закоханим у все, чим займаєшся.

«Я щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, – розповідає Геннадій Тімченко. – Головними моїми джерелами натхнення є мій колектив, робота та родина. З усім цим мені пощастило. А ще я дуже люблю квіти. Колись у мене тільки хризантем було 69 видів, мені друзі привозили з різних країн тюльпани, нарциси, гладіолуси. Я казав, що якби виграв пару мільйонів у лотерею, то точно мільйон витратив би на голландські тюльпани, була така в мене мрія. Зараз найголовніша моя мрія – Перемога, а ще дуже хочу, щоб діти подарували мені онучку і щоб вона зростала у мирній прекрасній Україні. Щиро подіваюся, що на здійснення цих мрій мені чекати довго не доведеться».

Категорії
Наші люди

«У мене якість – у крові»

Цей травень став ювілейним для начальниці служби технологічного контролю гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс» Марини Пучкової. Але свої 55 вона вважає лише календарною датою, яка точно не відображає стан її душі.

У перші ж хвилини спілкування з Мариною охоплює відчуття, що ця людина просто сяє. Це внутрішнє світло огортає тебе, налаштовує на позитивний лад і впевненість, що все буде добре. Марина вже не один рік очолює службу технологічного контролю гірничого департаменту, вона керує 70 працівниками. При цьому вона впевнена, що її служба має виконувати не «поліційну» функцію, а сервісну службу контролю, яка допомагає великому колективу гірничого департаменту виробляти якісний продукт.

«Для мене завжди та у всьому була в пріоритеті якість, вона у мене в крові, –  говорить Марина Пучкова. – Жити та працювати треба якісно. Цього вимагаю від себе і від своїх підлеглих. Завжди нагадую дівчатам, які працюють у службі, що наша мета не покарати, не продемонструвати недоліки, а підказати, як виготовити якісний продукт. Ми відповідальні за тих, хто працює над продукцією на всіх етапах її виробництва. Тому коли контролер виходить на своє завдання та помічає, що щось у процесі йде не так, він має, перш за все, привернути до цього увагу працівників, підказати, до чого це може призвести і порадити як їм діяти. Для мене вдалий робочий день – це коли ми отримали гарний результат аналізу відібраних проб. Це означає що на всіх етапах виробництва відпрацювали гідно всі ланки, і ми це підтвердили».

Марина все життя дотична до професії збагачувальника. Хоча в юності вона мріяла стати лікарем, втім доля так склалася, що вступила дівчина до гірничорудного інституту на факультет збагачення корисних копалин. Обрала його через те, що там багато часу відводилося дисциплінам, пов’язаним з дослідами та хімією, отже була надія потім все ж стати медиком. Але несподівано професія збагачувальника «затягнула». А лікарська справа залишилася цікавим хобі, для якого в Марини й зараз завжди знаходиться вільна хвилинка.

Марина Пучкова двічі поверталася на наше підприємство, обидва рази після праці у науково-дослідному інституті «Механобрчормет». З 2016 року вона очолює службу ВТК гірничого департаменту  ПП «Стіл Сервіс».

«Ми займаємося відбором, підготовкою проб агломераційної і сирої залізної руди та концентрату, – розповідає Марина. – Я пишаюся своїм колективом та тим, що зараз ми– сучасна служба з  висококваліфікованим персоналом та сучасним обладнанням, за що вдячна керівництву гірничого департаменту. Я дуже люблю людей, але не сприймаю тих, хто каже: не знаю, не хочу, не вмію, не буду вчитися. Ми маємо постійно розвиватися. Наша робота – це робота висококваліфікованого фахівця з широким набором знань та навичок. Якщо людина готова рухатися вперед у професії та у житті, я завжди її підтримаю. Поважаю в людях щирість та чесність. Для мене самої дуже боляче образити людину, тому своїх колег завжди намагаюся налаштувати на позитив, адже у гарному настрої й продуктивність праці зростає (усміхається)».

Попри те, що Марина є однією з небагатьох керівниць-жінок у гірничій справі, колеги з гірничого департаменту її завжди підтримують та дослухуються до її порад. Вони працюють одною командою, ця дружня атмосфера надзвичайно продуктивна, відзначає жінка.

«Ми маємо спільну мету – виготовляти якісний продукт, – продовжує Марина. – Гірники працюють над цим постійно, ми їм у цьому допомагаємо. У назві «Стіл Сервісу», де я працюю, вже закладено одну з наших характеристик – сервісна служба. І цей сервіс має бути якісним. Тож якість – це наш єднальний фактор. Я працюю тут багато років і розумію, що знайшла місце та професію, яка мені до душі. Мені комфортно, тож хочеться, щоб таке ж відчуття було і у людей поряд зі мною».

В житті нашої героїні були різні моменти, але їй завжди щастило на гарних людей. Вона і у роботі отримує підтримку колег, і у житті. Вже 35 років поряд коханий чоловік, виросли діти, зростають онуки. А ще Марина любить подорожувати. Кожна подорож – це щастя, говорить вона.

«Коли я бачу, як відривається від землі шасі літака, то душу наповнює дивне відчуття, – продовжує жінка. – Нові країни, нові зустріч, нові відкриття – це так прекрасно! На жаль, зараз війна, яка зруйнувала багато планів, але точно не вбила бажання мріяти. Найголовніша наша спільна мрія – Перемога. Я дуже хочу відсвяткувати її у колі своїх колег, коле ми гучно відкоркуємо шампанське і  почнемо будувати наші маршрути нових подорожей світом».

Категорії
Новини

Гірники подбали про захист юних спортсменів

Ремонтний цех гірничого департаменту допоміг облаштувати бомбосховище для вихованців дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) № 2.

У Кривому Розі поступово відновлюється робота секцій та гуртків для дітей та дорослих. І за сучасних умов головним та найважливішим критерієм залишається забезпечення захисту відвідувачів спортивних шкіл, палаців культури та спортзалів. Нещодавно у місті відкрилися три басейни, на черзі ще один – ДЮСШ № 2, який розташований в Інгулецькому районі. До облаштування бомбосховища для відвідувачів цього басейну долучилися наші гірники, а саме працівники ремонтного цеху ГД. Через те, що басейн не має відповідного захисного приміщення у своїй будівлі, бомбосховище вирішено було облаштувати у будинку поряд.

«Це був занедбаний підвал, тож нам довелося потрудитися. Але ми розуміли, що робимо це для дітей, тож це нас стимулювало виконати роботу швидко та якісно, – розповідає заступник начальника РЦ ГД з будівельно-монтажних робіт Сергій Редько. Ми зачистили стіни до цегляної кладки, пошпаклювали, вирівняли та пофарбували їх. Навіть колір для стін намагалися підібрати світлий і приємний для ока, все ж таки для діточок робили. Замінили світильники, електропроводку, виконали зовнішні оздоблювальні роботи. Встановили лавки та облаштували місця для сидіння. Все це, звісно, з дотриманням усіх норм, які передбачені для захисних споруд. Працювали над цим наші вогнетривники, футерувальники, бетонярі. Хочемо, щоб дітям та всім, хто за потреби перебуватиме тут, було зручно та безпечно. Приємно, що тепер басейн запрацює, і малеча зможе тренуватися та відпочивати, адже про їхній захист вже подбали гірники».

Вигляд сховища до початку ремонтних робіт
Вхід до сховища до ремонту
Вхід до бомбосховища після ремонту
Всередині бомбосховища після ремонту
Оновлений прихисток
Ремонт, виконаний вмілими руками гірників
Категорії
Новини

Затишок, створений, як для себе

Повного оновлення зазнали три кабінети працівників Департаменту охорони навколишнього середовища. І все завдяки вправним рукам працівників ЦРМО-2 та «Стіл Сервісу».

Ремонт в цих кабінетах робився давно. Певного пошкодження приміщення зазнали і після підтоплення. Тому питання їхнього ремонту було не стільки справою естетичною, а більше турботою про здоров’я та безпеку працівників.

Збірна команда за доволі стислий термін виконала чималий обсяг робіт. Працівники ремонтного виробництва дільниці підготовки виробництва зайнялися електрочастиною: замінили електропроводку, світильники, розетки та вимикачі. Майстри зі «Стіл Сервісу» зачистили стіни від старих шпалер, поґрунтували, пошпаклювали, поштукатурили та пофарбували стіни, замінили старий лінолеум. А каркас стелі «підлікували» та вкрили новою стельовою плиткою. Після підтоплення постраждали кріпильні елементи, тож шматки стелі могли відпасти, а через вологу в кабінетах міг розвинутися грибок. Ремонт вирішив обидві ці проблеми.

«Після огляду-ревізії ми визначили, де можна відремонтувати, а що треба оновлювати повністю, – розповідає майстер з ремонту устаткування ЦРМО-2 Олена Забродська. Я люблю такі ремонти, коли ти щось робиш для людей, коли на твоїх очах все змінюється, і ти бачиш переродження того чи іншого місця. І саме ти та твоя команда дотичні до цього. Мої колеги працювали над «дерев’яною частиною» ремонту: замінили замки, дверні блоки, підлогу. Все це робилося у діючих кабінетах, ми просто переміщували працівників тимчасово до іншого приміщення і швиденько, але з дотриманням усіх норм та технологічних процесів, продовжували перетворювати кабінети. І нам це вдалося зробити якісно, як для себе, та у мінімальні терміни, адже роботу виконували професіонали, закохані у свою справу».

На початку ремонту
Підготовчі роботи
З цього починалося перетворення
Тепер тут панують комфорт та затишок
Зроблено з турботою про працівників
Створені всі умови для комфортної праці
Категорії
Новини

Ексклюзив для «залізних коней»

Працівники ЦРМО-2 центрального департаменту з утримання та ремонтів підприємства власноруч облаштували велопарковку, яка стала однією з кращих на нашому підприємстві за багатьма параметрами.

Велосипед – екологічний та зручний вид транспорту, який набирає все більшої популярності. Для багатьох з нас «залізний кінь» став справжнім порятунком і позбавив залежності від роботи громадського транспорту, дозволяє економити на проїзді та дарує мобільність. Тому і на нашому підприємстві прихильників велоподорожей щороку більшає. Дістався на роботу, а далі виникає запитання: де припаркувати двоколісного друга?

«Я приїжджаю на роботу на велосипеді. Ще до недавнього доводилось тулити його де тільки міг, – розповідає електрозварник Олександр Чічун. – І по кабінетах, і біля входу. Постійно нервував, а що там з велосипедом? Чи не заважає він іншим? А якщо піде дощ? Тому коли почув, що є ініціатива створити велопарковку біля цеху, то одразу її підтримав».

Ідейним натхненником та одним із безпосередніх виконавців проєкту велопарковки став старший майстер дільниці з ремонту металоконструкцій Артем Бітко. Він збирав ідеї, синтезував з них новий проєкт. Далі постало питання, з чого робити велопарковку? Матеріали для цієї справи  допомогли знайти колеги з різних цехів та підрозділів: з блюмінга, конвертерного, СПЦ-2. А от влаштовувала велопарковку збірна команда з ЦРМО-2: Микола Малєєв, Олександр Чічун, Сергій Марченко, Іван Соловйов, Олександр Могильний та інші.

«Хотілося врахувати всі нюанси, щоб було максимально комфортно, сучасно, функціонально та ексклюзивно, – розповідає Артем Бітко. – Всі роботи виконували у вільний час. Найскладніше було вручну вигинати труби. Але впоралися. Подбали, щоб стоянка була освітлена, щоб була змога на ній підзарядити гаджети. І, звісно, щоб наші «коні» не поливало дощем та не випалювало пекуче сонце влітку. Мені здається, що нам все вдалося на 100 відсотків. Тепер тут ставлять велосипеди і колеги з інших цехів. Ми не проти, але хотілося б, щоб таких велопарковок на підприємстві побільшало».

Комфорт та функціональність цього майданчику відпочинку для двоколісних вже оцінили працівники підприємства. Така велопарковка, вважають у цеху, могла б стати прикладом і для нашого міста.

«Я затятий велосипедист, – говорить монтажник Дмитро Сухина. – На двоколісному мандрую містом, ним користуюся скрізь, і скрізь відчувається нестача саме таких зручних та корисних майданчиків для велопаркування. Тут все передбачене. Майданчик не займає багато місця, адже «коні» стоять під певним кутом нахилу, вони міцно закріплені, захищені від сюрпризів погоди. От більше б нам таких реалізованих проєктів. Ми не стали чекати, що хтось нам це зробить, а взялися самі й швидко впоралися з цим. Ще одну проблему вирішено!»

Категорії
Наші люди

Виробничий «скульптор»

Про старшого майстра фасонносталеливарного цеха Євгена Кайка колеги говорять, що він бачить цех як творчу майстерню, його цікавлять найскладніші завдання, до кожного колеги вміє знайти підхід і має чималий професійний досвід. Тож справедливо, що званням «Честь та гордість ЛМЗ відзначили в цеху саме його.

У випадку з Євгеном можна сказати, що вислів «цех – друга домівка та родинна справа » точнісінько про нього. У ФСЛЦ колись формувальником машинного формування працювала мати Євгена. Сюди майстер прийшов ще юнаком, цех став першим і єдиним місцем його роботи.

«25 років минуло, а я й досі залишаюся закоханим у свій цех і свою роботу. Тут я зростав професійно, паралельно з роботою здобув вищу освіту і досвід, який мені не один раз ставав у пригоді у житті, – розповідає старший майстер ФСЛЦ. – Пам’ятаю своїх перших вчителів – формувальника Михайла  Труша та бригадира Анатолія Хоменка. Вони навчили мене не лише азам професії, а й особливому підходу до кожного завдання. Завдяки їм я відчуваю, що формування – це творчий процес, який вимагає підходу скульптора. У нашій справі не обійтися без аналітичного складу розуму та просторового мислення, а ще ока художника. Треба вміти читати креслення, розуміти що це за деталь, яку ти виготовляєш власноруч і яку згодом віділлють за формою. Говорять, що формувальником можна стати за 4 місяці, я вважаю, що професійним формувальником можна стати не менше, ніж за три роки, і лише якщо в тебе є до цього хист. От приходять до нас хлопці, а з 6-8 залишаються у професії 2-3. І не тому, що формувальна справа нелегка, а тому, що покликання у них зовсім інше, і це нормальний природний професійний відбір».

Євген з колегами виготовляють з формувальної суміші ливарні форми, в них потім заливається рідка сталь і формується відливка – деталь. А щоб зробити таку форму-«пасочку», потрібно виконати низку технологічних процесів. Спочатку з суміші формується форма, потім здійснюється її теплова сушка. Ось тут важливо як не пересушити, так і не недосушити форму, адже можуть сформуватися раковини-порожнечі. Під час механічної обробки такі пустоти відкриваються, туди затікає рідка сталь, і виходить не рівна поверхня, а бракована з «дірками». А це змарнований час, даремно витрачені матеріали і праця багатьох людей.

«В моїй професії один точно в цеху не воїн, тут важлива командна робота. І багато що залежить і від бригадира, і від майстра, – розповідає Євген. – Треба вміти працювати з людьми, знати, хто на що  здібний, хто чим дихає, в якому настрої. Працювати з людьми, як на мене, то найважче. Адже наш цех виконує різні замовлення, більшість з них складні. Пам’ятаю, як ми виготовляли раму рольгангу – це відливка вагою близько 40 тонн, довжиною 8 метрів та шириною 4 метри. Ми її місяць формували, сушили, потім збирали. Впоралися, адже команда в нас гарна, кожен вболіває за справу душею».

Сьогодні, зізнається Євген Кайко, працювати складніше, адже чимало талановитих колег воюють на фронті. На жаль, є серед них загиблі та поранені, тож в цеху працюють і за тих, хто зараз виборює нашу Перемогу, а це вже подвійна відповідальність.

«Ми пережили і переживаємо непрості часи, – продовжує старший майстер. – Наш цех живе та дихає цілодобово. А я пам’ятаю, як за часів блекауту прийшов до цеху, і тут панувала така тиша, що я почув, як пролетіли голуби. Було сумно і боляче. Тож коли зашумів, задзвенів, почав рухатися наш ФСЛЦ, я зрадів, з’явилася надія і віра у краще. Впевнений, що ми переможемо! От тоді я, як затятий рибалка, гайну на свої улюблені місця на Каховському водосховищі, а потім з родиною – до Криму. Щиро вірю, що це буде скоро. І дуже чекаю на повернення всіх наших хлопців до цеху, щоб знову наш колектив зібрався у повному складі. От тоді нам до снаги будь-які найскладніші замовлення, все зробимо і швидко, і якісно».