Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

І пройти, і проїхати

вулицею Театральна тепер можуть мешканці села Миролюбівка завдяки допомозі гірників.

Нещодавно рух цією сільською вулицею нагадував випробування на виживання. Ями на шляху сягали подекуди 30-40 см. На Театральній розташовані близько 60 дворів, крім цього, цією вулицею миролюбівці дістаються центру села та прямують далі до територіального центру громади. Та й щоб дістатися найкоротшого шляху до Кривого Рогу – найближчого міста, теж доводиться прямувати саме цією вулицею.

«Мешканці села неодноразово  зверталися до сільради аби впорядкувати цю комунальну дорогу. Особливо складно було після того, як випадуть опади чи ґрунтовий шлях вкриється льодом, – розповідає заступник голови з комунальних питань Гречаноподівської сільради Павло Шапар. – Ні швидкій проїхати, ні власним транспортом дістатися до «цивілізації» було майже неможливо. Власних коштів громаді на це точно не вистачило б, тож ми вирішили звернутися по допомогу до гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», і гірники нам допомогли. Ми дуже вдячні їм за це, адже проблему розв’язали швидко та якісно. Тепер дорогою і проїхати, і пройти можна без проблем».

На сьогодні в селі проживають понад 600 мешканців. Відремонтованою ділянкою постійно рухаються приватні авто мешканців, машини швидкої допомоги, аварійні служби. Тож важливість цього, задавалося б, невеликого відрізка у 750 метрів важко переоцінити.

«Керівництво нашого підприємства та гірничого департаменту зокрема прийняло рішення допомогти селянам, адже серед них є наші працівники, та й село межує з виробничою зоною, – говорить менеджер з відкритого видобутку ГД Володимир Мороз. – Ми завезли та засипали на цій ділянці близько 800 тонн щебеню. Це порожня скельна порода, яку ми у себе теж використовуємо для підсипки автошляхів у кар’єрах. Декілька днів на цій ділянці працювала наша техніка, персонал, і дорога нарешті стала проїзною. На прохання громади ми виконали підсипання і впорядкування ще на двох ділянках села – на вулиці Новій та у провулку Робітничий. Робили старанно і з задоволенням, адже добрі справи робити завжди приємно. Нам, гірникам, це точно до душі».

Але і цим добрі справи не завершилися. Проблеми зі шляхами у Гречаноподівській громаді лише вулицями Миролюбівки не обмежувалися. Порятунку від бездоріжжя вимагав і шлях, яким до своїх робочих місць добиралися мешканці сіл Свистунова, Гречані Поди, Миролюбівка та Червоні Поди. Цією ділянкою автошляху, яка гостро вимагала ремонту, мешканці громади дістаються навчальних закладів Кривого Рогу, господині поспішають на ринок та побутові закупки, люди їдуть додому на власному транспорті, до хворих прямує «швидка допомога» та за викликом аварійні служби.

«Завдяки гірникам майже 2,5-кілометрова лінія випробувань на міцність авто та мешканців нашої громади перетворилися на дорогу, – говорить голова Гречаноподівської ОТГ Галина Усик. – Тепер ця проблема вирішена для майже 1800 мешканців сіл. Людям зручно і швидко дістатися до роботи, малечі – на гуртки та заняття до спортивних закладів міста, студентам – на навчання. Силами лише громади цю проблему було вирішити дуже складно. Дякуємо, що нам допомогли у цьому питанні. Керівництво гірничого департаменту посприяло, щоб все було зроблено швидко та якісно. Виділили спеціальний транспорт, матеріал для підсипки та персонал. Нарешті ми маємо дорогу, якій не страшна негода та активний рух. Все зроблено для людей. Ми вдячні за це гірникам, серед яких, до речі, є мешканці нашої громади».

Категорії
Новини

Наш колега Андрій Ляшко віддав життя за незалежність України

Понад пів року захисник вважався зниклим безвісти, але, на жаль, родина отримала підтвердження, що Андрій загинув 8 жовтня 2022 року під час звільнення Херсонщини.

Понад 20 років герой працював на підприємстві у конвертерному цеху. Останнє його місце роботи – диспетчер МБРС. Робота відповідальна, в якій важлива кожна дрібниця, коли від твоїх дій залежить результативність та безпека великого підрозділу. Колеги героя розповідають, що Андрій Ляшко був одним з найкращих та найвідповідальніших і в роботі, і у звичайному житті.

«Ми щиро сподівалися усі ці місяці, коли Андрій вважався зниклим безвісти, що наш колега живий, – розповідає старший диспетчер Роман Приставка. – Але не судилося, ця війна забирає найкращих. Андрій був світлою людиною: спокійний, добрий, завжди відповідально ставився до будь-якого доручення, мав «золоті руки». Він міг не піти на передову, але вирішив для себе, що має встати на захист своєї родини та своєї країни. Це вчинок з великої літери. Серце героя припинило битися в боях біля села Давидів Брід на Херсонщині. Це велика втрата не лише для родини захисника, а й для усього нашого цеху. Не забудемо його ніколи!»

У захисника залишилися дружина, донька та син.

Щиро співчуваємо родині та побратимам загиблого героя.

Вічна пам’ять!

Категорії
Новини

«Нитки безпеки» для шахтарів

Під час ремонтної зупинки в шахтоуправлінні гірничого департаменту виконали заміну гумово-тросових канатів (ГТК), які є частиною підіймальної установки.

Для оснащення шахт та гірничо-збагачувальних комбінатів використовуються канати особливої групи. До них ставляться найвищі вимоги, у порівнянні з іншими моделями, адже такі вироби повинні бути з високою опорністю зносу та від них залежить безпека персоналу. Завдяки канатам щозмінно рухається шахтна кліть, якою перевозяться персонал та вантажі. Можна сказати, що на кінчиках цих канатів тримається безпека шахтарів.

До цих шахтних «ниток безпеки» підвищена увага, вони раз на 5 років проходять перевірку на спеціальних випробувальних станціях, раз на пів року їх перевіряють фахівці спеціалізованої електротехнічної лабораторії, проводиться і щозмінний огляд. В процесі експлуатації ГТК зазнають активного навантаження з боку підіймальної посудини, впливу корозії, тертя, ударів від предметів, які можуть випадково потрапити до стволу. Термін придатності цих канатів становить 10 років.  У 2023 році настав час замінити канати в шахтоуправління ГД. Ці відповідальні роботи власноруч виконали працівники шахти: кріпильники та електрослюсарі дільниці підйому на чолі з майстром та механіком цієї бригади.

«Це з одного боку для нас не нове завдання, але і нове водночас, адже такі роботи ми виконуємо раз на 10 років, а за цей час персонал, який робив це раніше, звісно ж, може змінитися. Так і цього разу: майже для всіх нас заміна канатів сталася вперше, –  розповідає механік дільниці підйому Дмитро Штифурак. – Виникли й додаткові складнощі. Наприклад, відкручувати та закручувати болти вантажних зажимів-жимків, якими фіксуються канати, доводилося вручну, адже інструменти в нас працюють на стисненому повітрі, а з електрикою були певні проблеми. Майже всі роботи виконувалися на рівні 1045 метру під землею. Довелося витягнути на поверхню старі канати, натомість спустити під землю нові і вже там закріплювати їх. Загальна довжина канатів, з якими ми працювали, становить  1200 метрів, а вага – 13 тонн. Але ми з усім впоралися, надійно їх закріпили, адже на цих канатах тримається наша безпека. Ми розуміли всю відповідальність, тож працювали не лише швидко, а у першу чергу якісно та надійно».

Категорії
Новини

Український холод для гарячих французьких печей

Фахівці Ливарно-механічного заводу виготовили 10 холодильних плит для доменних печей «АрселорМіттал Дюнкерк».

Відомо, що без цього елемента – холодильних плит – доменна піч не працюватиме. Ефективне охолодження печей потрібне для компенсації теплового навантаження та пов’язаного з цим зносу внутрішньої футеровки печі. Основне призначення цих плит – надійний захист кожуха печі від впливу високотемпературного газового потоку та шихтових матеріалів при зношенні футерування.

Спеціалісти ЛМЗ вже мають досвід виготовлення холодильних плит для криворізьких доменних печей. Але попри однакову назву «холодильні плити», їх конструкція різна. Тож нове замовлення для французьких металургів стало фактично освоєнням та виготовленням нового виду продукції. Про важливість цього замовлення говорить й те, що його виконання перебувало на особливому контролі у топменеджерів «АрселорМіттал Кривий Ріг», зокрема генерального директора Мауро Лонгобардо. Доменні печі «АрселорМіттал Дюнкерк» потребували негайної заміни холодильних плит і допомогти їм у цьому взялися саме криворіжці.

«Ми розуміли, що це певне випробування для нас і ми маємо впоратися з цим швидко та якісно, – говорить заступник директора з комерційних питань та договірної роботи ЛМЗ Олег Коновалов. – Усі підрозділи заводу мали гідно спрацювати, бо це наша репутація та формування подальшої бізнес-перспективи. Велику роботу провели наші конструктори та технологи, адже замовлення потребувало адаптації до наших виробничих умов, терміни виготовлення плит були дуже стислі, а якість повинна була відповідати європейському рівню».

Зазвичай процес виготовлення однієї холодильної плити триває приблизно до десяти днів. Цього разу терміни були скорочені вдвічі. Стартували з фасонно-сталеливарного цеху, який виготовив модульне оснащення, потім виконувалося формування, фарбування та покриття форми антипригарним покриттям.

«Ми мали витримати певний температурний режим, – розповідає начальник ФСЛЦ Антон Збітнєв, – аби при збиранні форми разом зі змійовиком не пошкодити їх на етапі заливки металом. Та й чавун ми відливали специфічної марки – високоміцний чавун із кулястим графітом. Були залучені всі дільниці цеху, можна сказати, що над цим замовленням працював кожен працівник ФСЛЦ».

«Наш цех відповідав за змійовики плит, тож ми мали вигнути труби, зібрати їх у пакет та відправити до ФСЛЦ, – говорить начальник РМЦ-3 Андрій Караман. – Дуже важливо було дотриматись основних параметрів, таких як міжцентрові відстані між трубами плит, щоб вже готовий виріб можна було легко встановити на піч. Основне навантаження цього замовлення припало на дільницю виготовлення нестандартизованого обладнання, на наших котельників, електрозварників, газорізальників. Радує, що ми не підвели».

«РМЦ-2 виконував фактично фінішні роботи: механічну обробку-обрізку змійовиків, зачистку відливки та фарбування, – продовжує начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Хотілося б подякувати всьому персоналу цеху, адже кожен – від токаря-фрезерувальника до слюсаря-ремонтника – працював єдиною командою, яка здатна впоратися з найскладнішими завданнями».

РМЦ-2 став випусковим цехом цієї продукції. Звідси українські холодильні плити, пофарбовані у кольори українського прапора, відправилися охолоджувати французькі доменні печі.

Категорії
Наші люди

Віртуоз свердла та пір’я

Знаний квітникар, майстер вимірювальних та різальних інструментів, людина-позитив, яка «вросла корінням» у рідний цех – це все поєднане в одній особі. Це верстатник широкого профілю ремонтно-механічного цеху № 1 ливарно-механічного заводу Геннадій Тімченко, якого відзначили почесним званням «Честь та гордість ЛМЗ».

«Я пам’ятаю, як ще зовсім пацаном бігав на каменедробильний завод подивитися, як там працювали верстати. Це просто зачаровувало мене, – згадує Геннадій Тімченко. – Саме тоді я і визначився з майбутньою професією, зрозумів, що вона точно буде пов’язана з верстатами. Життя подарувало мені таку можливість, вже 27 років я працюю в РМЦ-1 верстатником і впевнений, що це найкраща у світі професія. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення, коли я виїхав до дітей до Чехії, мені постійно снився рідний цех, завод, я ніби відчував запахи мастила, емульсії, стружки – це найкращі аромати для мене. Я ледь не розлучився з дружиною (усміхається) через те, що поривався назад до рідного заводу, а вона ще боялася повертатися. На щастя, я зараз знову в строю на своїй виробничій «передовій».

В цеху нашому верстатнику довіряють найскладніші ремонтні замовлення. Професіоналізм та багаторічний досвід дають йому змогу вправно працювати на різних верстатах. В робочому портфоліо Тімченка– участь в ремонті та виготовленні деталей для доменних та гірничих цехів. Колеса кранів, вентилятори, величезні насоси, гвинти на пушки для доменників отримують друге життя після того, як з ними попрацював Геннадій Васильович.

«Це настільки багатогранна людина, що я просто диву даюся, – говорить старший майстер основної виробничої дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Юрій Бобров. – Він завжди у доброму гуморі, готовий допомогти колегам. Якщо до нас надходить робоче завдання підвищеної складності, то я одразу доручаю його Геннадію. Він з цим викликом точно впорається на всі 100 відсотків. Якщо Геннадій Васильович говорить, що йому пощастило з роботою і з цим цехом, то цеху пощастило з ним вдвічі більше. Допоки такі люди, як наш досвідчений верстатник, працюватимуть і надалі в РМЦ-1, то нам до снаги будь-яке замовлення. Тому, коли постало питання, хто ж має отримати почесну винагороду  «Честь та гордість ЛМЗ», то іншої відповіді й не могло бути – Геннадій Тімченко!»

Наш герой розповідає, що впродовж років праці біля верстатів звикання та буденність, на щастя, так його й не «відвідали». Геннадію імпонує те, що верстатник завжди має вивчати щось нове, а кожне замовлення – особливе. Допомагають йому впоратися з будь-яким виробничим викликом знання з креслення, математики, «характеру» сталей та сплавів, верстатного обладнання. Верстатник усміхаючись говорить, що «озброєний» до зубів вимірювальним та різальним інструментом: свердла та пір’я (рапідові пластини), мікрометри, штангенциркулі, різці та внутрішньоміри, різці відрізні, різьбові, прохідні, розточні, фасонні та радіусні – цей перелік, здається, можна продовжувати нескінченно. Скільки ж років цьому потрібно навчатися, аби володіти цим «озброєнням» так віртуозно, як наш майстер? За словами Тімченка, головне –-мати бажання і бути закоханим у все, чим займаєшся.

«Я щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, – розповідає Геннадій Тімченко. – Головними моїми джерелами натхнення є мій колектив, робота та родина. З усім цим мені пощастило. А ще я дуже люблю квіти. Колись у мене тільки хризантем було 69 видів, мені друзі привозили з різних країн тюльпани, нарциси, гладіолуси. Я казав, що якби виграв пару мільйонів у лотерею, то точно мільйон витратив би на голландські тюльпани, була така в мене мрія. Зараз найголовніша моя мрія – Перемога, а ще дуже хочу, щоб діти подарували мені онучку і щоб вона зростала у мирній прекрасній Україні. Щиро подіваюся, що на здійснення цих мрій мені чекати довго не доведеться».

Категорії
Наші люди

«У мене якість – у крові»

Цей травень став ювілейним для начальниці служби технологічного контролю гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс» Марини Пучкової. Але свої 55 вона вважає лише календарною датою, яка точно не відображає стан її душі.

У перші ж хвилини спілкування з Мариною охоплює відчуття, що ця людина просто сяє. Це внутрішнє світло огортає тебе, налаштовує на позитивний лад і впевненість, що все буде добре. Марина вже не один рік очолює службу технологічного контролю гірничого департаменту, вона керує 70 працівниками. При цьому вона впевнена, що її служба має виконувати не «поліційну» функцію, а сервісну службу контролю, яка допомагає великому колективу гірничого департаменту виробляти якісний продукт.

«Для мене завжди та у всьому була в пріоритеті якість, вона у мене в крові, –  говорить Марина Пучкова. – Жити та працювати треба якісно. Цього вимагаю від себе і від своїх підлеглих. Завжди нагадую дівчатам, які працюють у службі, що наша мета не покарати, не продемонструвати недоліки, а підказати, як виготовити якісний продукт. Ми відповідальні за тих, хто працює над продукцією на всіх етапах її виробництва. Тому коли контролер виходить на своє завдання та помічає, що щось у процесі йде не так, він має, перш за все, привернути до цього увагу працівників, підказати, до чого це може призвести і порадити як їм діяти. Для мене вдалий робочий день – це коли ми отримали гарний результат аналізу відібраних проб. Це означає що на всіх етапах виробництва відпрацювали гідно всі ланки, і ми це підтвердили».

Марина все життя дотична до професії збагачувальника. Хоча в юності вона мріяла стати лікарем, втім доля так склалася, що вступила дівчина до гірничорудного інституту на факультет збагачення корисних копалин. Обрала його через те, що там багато часу відводилося дисциплінам, пов’язаним з дослідами та хімією, отже була надія потім все ж стати медиком. Але несподівано професія збагачувальника «затягнула». А лікарська справа залишилася цікавим хобі, для якого в Марини й зараз завжди знаходиться вільна хвилинка.

Марина Пучкова двічі поверталася на наше підприємство, обидва рази після праці у науково-дослідному інституті «Механобрчормет». З 2016 року вона очолює службу ВТК гірничого департаменту  ПП «Стіл Сервіс».

«Ми займаємося відбором, підготовкою проб агломераційної і сирої залізної руди та концентрату, – розповідає Марина. – Я пишаюся своїм колективом та тим, що зараз ми– сучасна служба з  висококваліфікованим персоналом та сучасним обладнанням, за що вдячна керівництву гірничого департаменту. Я дуже люблю людей, але не сприймаю тих, хто каже: не знаю, не хочу, не вмію, не буду вчитися. Ми маємо постійно розвиватися. Наша робота – це робота висококваліфікованого фахівця з широким набором знань та навичок. Якщо людина готова рухатися вперед у професії та у житті, я завжди її підтримаю. Поважаю в людях щирість та чесність. Для мене самої дуже боляче образити людину, тому своїх колег завжди намагаюся налаштувати на позитив, адже у гарному настрої й продуктивність праці зростає (усміхається)».

Попри те, що Марина є однією з небагатьох керівниць-жінок у гірничій справі, колеги з гірничого департаменту її завжди підтримують та дослухуються до її порад. Вони працюють одною командою, ця дружня атмосфера надзвичайно продуктивна, відзначає жінка.

«Ми маємо спільну мету – виготовляти якісний продукт, – продовжує Марина. – Гірники працюють над цим постійно, ми їм у цьому допомагаємо. У назві «Стіл Сервісу», де я працюю, вже закладено одну з наших характеристик – сервісна служба. І цей сервіс має бути якісним. Тож якість – це наш єднальний фактор. Я працюю тут багато років і розумію, що знайшла місце та професію, яка мені до душі. Мені комфортно, тож хочеться, щоб таке ж відчуття було і у людей поряд зі мною».

В житті нашої героїні були різні моменти, але їй завжди щастило на гарних людей. Вона і у роботі отримує підтримку колег, і у житті. Вже 35 років поряд коханий чоловік, виросли діти, зростають онуки. А ще Марина любить подорожувати. Кожна подорож – це щастя, говорить вона.

«Коли я бачу, як відривається від землі шасі літака, то душу наповнює дивне відчуття, – продовжує жінка. – Нові країни, нові зустріч, нові відкриття – це так прекрасно! На жаль, зараз війна, яка зруйнувала багато планів, але точно не вбила бажання мріяти. Найголовніша наша спільна мрія – Перемога. Я дуже хочу відсвяткувати її у колі своїх колег, коле ми гучно відкоркуємо шампанське і  почнемо будувати наші маршрути нових подорожей світом».