Автор: Головко Вікторія

Категорії
Новини

Ярмарок вакансій – ярмарок можливостей

Дізнатися про усі тонкощі виробничих професій, можливості працевлаштування, навчання, набуття професійного досвіду, отримати необхідні знання та перспективу кар’єрного зростання у міжнародній компанії молодь міста мала змогу на Ярмарку вакансій, який відбувся в Університеті АрселорМіттал.

Для знайомства з підприємством та виробничими професіями до Університету завітали здобувачі освіти з різних закладів освіти Кривого Рогу. Тут були представники ДУЕТу, Криворізького національного  університету, металургійних, гірничих та інших коледжів, ліцеїв міста. В цілому на Ярмарок вакансій зареєструвалися майже 70 учасників, а фактично на захід завітало вдвічі більше.

«Я закінчую навчання вже наступного року і планую здобути вищу освіту. Хочу стати менеджером, тож зараз визначаюся у якій сфері я зможу реалізуватися. Також вивчаю професії, які є у нашому місті. Ще є думка стати психологом. Поки що не визначилася, тож буду думати, час у мене ще є, – ділиться планами Марина Кривоніс, учениця Інгулецького ліцею. – Зараз мені потрібно дізнатися більше про різноманітні можливості, перспективи, тому я і прийшла на Ярмарок вакансій вашого підприємства».

«Під час першої зустрічі-знайомстві ми розповіли молоді про наше підприємство та нашу програму оплачувального стажування «GoPro»,– сказала Каріна Єрмолаєва, фахівець з підбору та адаптації персоналу. – Окремо зупинилися на робітничих професіях, які у нас зараз є пріоритетними. Наприклад, електромонтер, електрогазозварник, газорізальник, помічник машиніста тепловоза, слюсар-ремонтник, машиніст крана тощо. Також розповіли про інженерні вакансії у різних сферах виробництва. Ми пропонуємо студентам долучитись до програми оплачуваного стажування «GoPro – час стати професіоналом». Для молоді, яка тільки обирає свій професійний шлях, це є унікальною можливістю отримати перше робоче місце, реальний досвід роботи за професією та співпрацювати з досвідченими фахівцями. Кожен стажер в нашій компанії отримує підтримку від досвідченого спеціаліста, який допомагає адаптуватися до робочих процесів, навчає та надає цінні поради».

Учасники Ярмарку вакансій мали можливість дізнатися про особливості, тонкощі професій та поставити запитання, що їх цікавлять, безпосередньо керівникам різних цехів підприємства. З молоддю під час співбесід спілкувалися представники агломераційного, коксохімічного виробництв, залізничних цехів тощо.

«Моя давня мрія – стати акторкою театру. Я розумію, що це ніяк не пов’язано з металургією. Але я все одно цікавлюся професіями та різноманітними можливостями, які є у моєму рідному місті. Саме тому я тут, на Ярмарку вакансій. Мені цікаво, як живе ваше підприємство, які молодіжні івенти тут проходять, чому тут навчають, як спілкуються тощо. Про підприємство я знаю від тата, який раніше працював у гірничому департаменті. Він брав участь у підготовці промислових вибухів», – сказала Олександра Кальчева, учениця 11 класу Криворізького Центрально-Міського ліцею.

На Ярмарок вакансій завітали і випускники різних вишів, які дізнавалися про можливість працевлаштування вже сьогодні. Серед них був і Денис Корж, який вже закінчив КНУ, має роботу, але бажає працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг». «Мене цікавить робота на МБЛЗ, адже я металург за спеціальністю, – сказав Денис. – Одна справа, щось чути про підприємство, читати якусь інформацію, і зовсім інша справа – поспілкуватися з керівником підрозділу, поставити йому свої питання. На Ярмарку вакансій у мене є така можливість».

Також фахівці з підбору персоналу розповіли учасникам Ярмарку про молодіжне об’єднання та івенти на підприємстві. Вони є не просто оригінальними та цікавими, а й корисними, адже об’єднують молодь, надихають на співпрацю та заряджають оптимізмом.

Мета Ярмарку вакансій, підкреслювалося на заході, щоб наступним кроком молоді після таких зустрічей та спілкування стало їхнє оформлення на підприємство, спочатку стажером, а потім і повноцінним працівником. 

Якщо ви або ваші знайомі хочуть стати учасником програми оплачуваного стажування «GoPro» – телефонуйте: 097 444 03 29, Каріна.

Категорії
Uncategorized Новини

Щоб на коліях все було за розкладом і спокійно

Це побажання ми спрямовуємо залізничникам підприємства, які четвертого листопада відзначають своє професійне свято.

Залізниця є важливим учасником технологічного процесу «АрселорМіттал Кривий Ріг». Залізничними процесами на підприємстві керують фахівці управління залізничного транспорту до складу якого входять залізничні цехи №№ 1, 2, 3 та вантажна служба.

«Залізнична інфраструктура нашого підприємства – це понад сотні кілометрів залізничного шляху, тисячі стрілочних переводів, одне з найбільших локомотивних господарств в Україні та власний парк напіввагонів, – говорить  начальник управління залізничного транспорту Ігор Аріх. – З початком повномасштабної війни активне залізничне життя підприємства сповільнилося, а колектив залізничників підприємства зменшився. Зараз 260 наших працівників зі зброєю в руках виборюють свободу та незалежність України. Ми підтримуємо їх та чекаємо їхнього повернення. У нашій пам’яті назавжди залишаться 17 полеглих працівників. Зараз, попри усі складнощі та нестабільність, ми продовжуємо працювати: ремонтуємо рухомий склад, спеціальну техніку, колії, стрілочні переводи тощо. Наша задача – робити усе можливе, щоб залізничний рух на підприємстві був стабільним. Я поздоровляю кожного робітника з нашим професійним святом, бажаю миру, спокою, здоров’я, оптимізму та такої омріяної, довгоочікуваної Перемоги!».

Від мопедів – до локомотивів

Майже 48 років присвятив залізничній справі слюсар з ремонту рухомого складу залізничного цеху № 2 Олександр Таборовець. Якщо взяти увесь локомотивний парк «АрселорМіттал Кривий Ріг», то можна сказати, що майже кожен локомотив він власноруч ремонтував по кілька  разів. За сумлінну працю та з нагоди 90-річчя нашого підприємства Олександр отримав нагороду «Сталь».

«Досить возитися у гаражі, йди гроші заробляти. Нещодавно ми працювали у залізничному цеху № 2. Мені колектив сподобався, хлопців там – ну дуже багато, з ними не пропадеш», – колись сказала Олександру його мати Марія Таборовець. У 1970-ті роки вона працювала маляром-штукатуром у залізничному цеху № 5. Зараз цього підрозділу вже не існує, а колись його працівники займалися ремонтами робочих приміщень залізничників.

Тоді, ще у 1977 році, Олександру Таборовцю було лише сімнадцять років. Хлопець захоплювався ремонтом мопедів («Верховина»). Він добре знався на їхніх двигунах, гальмівних та інших системах. Згодом технічні навички знадобилися йому вже у залізничній справі. Але, каже Олександр, ремонтувати мопеди та локомотиви – то дві дуже великі різниці, адже їх «технічні душі» значно відрізняються і за видами обладнання, і за складністю. Спільнй компонент цих ремонтів –  мастило. Руки у майстра, як і у юні роки у гаражі, так і зараз – у локомотивному депо завжди у мастилі.

«Тоді мати  мені е так завзято розповіла про цех, що мені захотілося подивитися на нього. Тоді це було просто зробити, адже не було ніяких тобі прохідних чи парканів, – розповідає Олександр Таборовець. – Залізничний цех  нагадував великий вулик – людей було багато, все і всі рухалися, кожен займався своїми справами. Саме тоді я вперше зблизька побачив локомотиви. Тож без вагань влаштувався на роботу у цех. Пам’ятаю свої думки у перший робочий день, я дуже чекав коли ж він… закінчиться. Від всього нового голова йшла обертом (усміхається). Це тобі не мопеди ремонтувати та «на колінці» випробовувати, запрацює двоколісний або ні. У залізничному цеху мені треба було ремонтувати величезні тепловози, і робити це без права на помилку. Від цього залежать життя людей та виробничий процес. Відповідальність дуже велика!»

Тонкощі ремонтної справи відновлювання тепловозів Олександр вивчав безпосередньо в цеху. Його наставниками стали слюсарі-ремонтники Микола Журавель та Вадим Горященко. Потім  була служба в армії. Після неї чоловік знову повернувся до цеху. «Ремонтна справа мені була до душі, та й зарплата тут була гідною, тож змінювати професію та підприємство мені  не хотілося, – говорить Олександр. – Мене не лякала навіть висока інтенсивність роботи. Наприклад, якщо зайшли на ремонт два локомотиви, то вийти з нього вони вже мали за добу, а краще – за одну робочу зміну. Отакий собі залізничний конвеєр».

Олександр ремонтує автогальмове обладнання локомотивів – це компресори, крани машиніста, якими керуються процеси гальмування составом чи локомотивом. За 48 років роботи в цеху він  може з першого погляду на обладнання визначити що і де там «хворе». Олександр працює не тільки як спеціаліст, а є вже наставником для молоді. Він підготував багато  фахівців. Два його виробничі учні зараз у лавах ЗСУ. «Я дуже хочу, щоб війна скоріше закінчилася, щоб наші захисники та захисниці повернулися додому живими та неушкодженими, – продовжує Олександр Таборовець. – Хочу, щоб наше підприємство знову працювало на всю свою потужність. Я хочу, щоб до цеху прийшли молоді та перспективні працівники і стали найкращими майстрами. Ось тоді  вже можу спокійно піти на пенсію та із задоволенням займатися своїм хобі. «Воно» у мене вміє літати, виглядає дуже красиво і є символом миру – це голуби.

Колись голубники були чи не у кожному дворі, а зараз це вже рідкісне захоплення. Я маю 40 голубів різних порід. Голубник невеличкий, але мені для душі цього цілком достатньо. Сподіваюся, що зовсім скоро буду поратися біля них, дивитися, як красиво та гордо вони злітають вже у мирне чисте небо».

Категорії
Новини

Спілкуємося без «холодної війни»

«Як же я давно тебе не бачив, а ти ще у простих робітниках ходиш?». «Ти так погладшала, це тобі пасує». Чи були у вашому житті люди, які ставили схожі питання або насильно проявляли турботу про вас, щоб потім цим дорікнути? Людей, які культурно поводяться, але полюбляють з посмішкою «бомбити» вас отруєними фразами, психологи називають пасивними агресорами. Як їх розпізнати у родинних чи робочих стосунках та навчитися їм протидіяти, розповідає психологиня підприємства Олена Шевчук.

«На жаль, пасивно-агресивна поведінка людей є поширеним явищем у суспільстві, – говорить психологиня. – Вона проявляється у людей, які зляться, але не хочуть відкрито проявляти свою злість. Свій гнів вони виливають, використовуючи образливі жарти, сарказм, дорікають вам, викликають у вас відчуття провини, демонструють поганий настрій або ігнорують, грають у мовчанку і навіть навмисне запізнюються, примушуючи вас чекати. Давайте разом визначимо ситуації, які, скоріше за все, траплялися в житті кожного, та навчимося цьому протидіяти».

«Білі та пухнасті»

Ці люди завжди демонструють ідеальність, привселюдно підкреслюють, що вони –набір усіх чеснот, позитиву, вони все знають, уміють, у них широкі можливості. Від них можна почути такі фрази: «А от я б так вчинив», «Ви що, таке дивитеся? Я таке не дивлюся/не їм/не визнаю/не читаю», «Я вища за це», «Я б такого ніколи не сказала». Ці фрази, в яких, здавалося б, нічого образливого немає, підсвідомо принижують співбесідника.

Насильне добро

«З’їж, я ж для тебе це приготувала!», «Я поскладала твої речі», «Я відпросив тебе з наради». Чи знайомі вам такі фрази? Ви не просите про допомогу, вам її нав’язують, не питаючи вас про це. Найчастіше таку примусову допомогу надають зовсім не заради турботи про вас, а для самоствердження. Також така поведінка допомагає пасивному агресору викликати у вас чуття провини, якщо ви відмовляєтеся від його допомоги – він же так старається, а ви, такі черстві та бездушні, не цінуєте «добро».

Сюди ж можна додати і «щирі листівки», яких ви не просили. Щодня на ваш телефон приходять так звані прояви уваги – картинки-вітання, наприклад, з днем кави, дівчат, побажаннями гарного дня, тижня, сердечками тощо. Буває, що від одного адресата за день прилітає до десяти таких картинок. Крім того, що вони «забивають» пам’ять телефону, дратують, ще й добряче відволікають від справ.

Лайкати усі листівки у вас просто немає часу, а «поштарі-агресори» дуже ображаються, якщо ви не відповідаєте на їх «увагу». Ви такі невдячні та бездушні!

Антикомпліменти та саркастичні жарти

З них можна скласти цілу енциклопедію. Наприклад, «Білявкою тобі більше пасувало», «У твоєму віці на цей одяг можна вже і не дивитися» тощо. Все це говориться наче невинно і поблажливо, з «добром», а насправді – щоб зачепити, принизити людину, посіяти сумніви і невпевненість у співрозмовнику. А агресор при цьому дивиться на вас зверхньо, і це приносить йому задоволення.

Принизити можуть і різноманітні саркастичні жарти. Якщо ти не втерпиш та емоційно вибухнеш (на що все і розраховано), то можеш почути: «Ти що, жартів не розумієш?». Все це робиться навмисно, щоб більше принизити людину та викликати у неї нервове напруження.

Як протидіяти пасивним агресорам

«Для початку треба визначитися, чи продовжувати вам стосунки з такими токсичними людьми. Якщо розірвати стосунки неможливо, бо пасивні агресори входять до кола вашого оточення або є вашими колегами (що найчастіше буває), то протидіяти їм треба обов’язково, – говорить Олена Шевчук.  Є кілька простих порад».

– Вмикайте почуття гумору. Наприклад, хизування «білих та пухнастих» людей роззброюємо їхнім же методом – визнаємо їх неперевершеність. Відповідаємо їм, наприклад, такою фразою: «Так, я визнаю, що ти дійсно неперевершена та унікальна особистість, твоїй обізнаності можна позаздрити». Любителів антикомпліментів і саркастичних жартів можна теж «загасити» жартами, тільки вже такими, які спрямовані на них самих.

– Чітко окреслюйте свої кордони. Без тремтіння в голосі, почуття провини чи виправдовувань скажіть агресору, що для вас прийнятно, а що ні. А якщо «не доходить», запитайте у жартівника «Що відбувається?».

– Просто ігноруйте. Це стосується і любителів електронних листівок, «жартівників», майстрів докорів і звинувачень. Прагнення таких агресорів – підживитися вашою увагою та енергією. Не дозволяйте їм цього робити. Не відповідайте на їхні вітання та артилерію повідомлень. Спочатку вони докорятимуть, а потім відчепляться від вас, бо їм з вами стане нецікаво.

Існують й інші методи боротьби з пасивними агресорами, які варто розглядати індивідуально зі своїм психологом. Бажаємо кожному здорових стосунків та конструктивного, відкритого спілкування.

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Діти малювали криворізьку сталь

Юні митці з Криворізької художньої школи № 1 імені Васякіна взяли участь у проєкті «АМКР-holiday» і відтворили своє бачення світових архітектурних шедеврів, у будівництві яких використовувалась криворізька сталь. Днями виставка їхніх робіт проходила у Палаці культури металургів.

Вперше роботи юних художників можна було побачити під час урочистостей з нагоди 90-річчя нашого підприємства. Наступний показ дитячих робіт про криворізьку сталь відбувся з нагоди 19-річчя компанії ArcelorMittal в Україні.

«У проєкті «АМКР-holiday» взяли участь майже 100 дітей. Журі оцінювало кращі роботи у трьох вікових категоріях. На цій виставці були представлені 45 робіт. Кожна – це, без перебільшення, справжній шедевр. Діти створили їх не тільки у різних техніках, а і вклали в роботи свою філософію, своє бачення сюжету. Ця виставка була організована для того, щоб усі мали змогу побачити таланти наших дітей та оцінити вклад підприємства у життя міста, регіону, України та світу, адже, як відомо, криворізька сталь використовується у великих, важливих, стратегічних світових об’єктах. А працюють над її створенням наші криворіжці, серед яких і чимало батьків наших юних художників, – сказала Наталія Терещенко, начальник відділу з внутрішніх комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Наталія Терещенко познайомила глядачів майже з кожною картиною та їх авторами особисто. Серед багатьох робіт була і картина 14-річної Кіри Осокіної, яка називається «Сяйво Бурдж Халіфи». Вона виконана у техніці в якій працював великий Ван Гог. «На моїй картині хмарочос виглядає велично, сучасно і, навіть, казково. Я вирішила, що для цього сюжету техніка великого митця  буде дуже доречною. Ван Гог малював  лініями, широкими мазками. Вони допомагають  створити об’єм, наче справжній 3D-ефект», – сказала Кіра.

«Я вчуся малювати лише два роки, тому для мене можливість взяти участь у проєкті, а згодом і у виставках – це дуже круто, – поділилася враженнями 9-річна Анастасія Бугрій. – Я намалювала Чорнобильський саркофаг. Чому? Тому, що він є життєво важливим для усіх нас, тому, що він міцний, надійний, і усі ці якості він отримав завдяки сталі, яка була вироблена на нашому підприємстві. Щоб більше дізнатися про цю тему, ми з моєю мамою Альоною Колесник дивилися фільм про чорнобильські події «Лазуровий пил». До речі, моя мама працює у шахтоуправлінні підприємства».

«Мене привабили Вежі полум’я, їх я і відтворила у своїй картині, – сказала 13-річна Каріна Коржовська. – Ці три унікальні височенні споруди прикрашають Азербайджан. Я багато читала про це, переглядала відео. Понад усе мені сподобалося, які вони вночі – їх підсвічують різнокольоровими вогниками. Я вирішила, що у моїй роботі вони саме так і виглядатимуть. Над роботою я працювала близько місяця. Я дуже старалася. Першою глядачкою стала  моя мама Вікторія, і вона сказала, що їй подобається».

«Ви б бачили щасливі очі дітей, коли вони дізналися про можливість взяти участь у проєкті «АМКР-holiday» та проявити там свої таланти! Втім, усі  розуміли, що це і велика відповідальність, – сказала Оксана Поліщук, директорка художньої школи № 1 імені Васякіна. – Під час створення робіт команда комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» нам усіляко допомагала. Дітям та викладачам була надана детальна інформація про підприємство, всесвітньо відомі споруди із криворізької сталі, артоб’єкти на набережній у Металургійному районі. Була влаштована і екскурсія до музею «АрселорМіттал Кривий Ріг». Підприємство забезпечило дітей усіма необхідними матеріалами для створення робіт. В наш нелегкий час це дуже важливо. Тобто, діти вже знали, що вони малюватимуть, і вже могли творчо, індивідуально підходити до справи. А виставки робіт, спочатку одна, а зараз вже й друга – це взагалі важлива та яскрава подія в житті кожної дитини! Дякуємо підприємству, що подарували таку можливість нашим дітям».

Категорії
Наші люди

Дорога, що привела до підприємства

Життя прокладає свої маршрути. У цьому впевнилася Тетяна Сільгета. Діловий костюм вона змінила на спецодяг, а паперову роботу за столом – на постійний рух за кермом автомобіля, нові враження, спілкування з людьми, адже вона стала водійкою таксі АТУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«У мене було, як і у багатьох жінок: спокійно живеш, працюєш і зовсім не чекаєш змін. І тут, бац, зненацька – різкий поворот, і твоє життя кардинально змінюється! У моєму випадку – на краще, адже зараз я можу займатися справою, яка мені подобається. Раніше вміння керувати автомобілем було просто моїм хобі, корисною навичкою для зручності пересування. Зараз – це моя робота», – говорить водійка таксі АТУ Тетяна Сільгета.

Навіть за дощової погоди автомобіль блищить чистотою, спецодяг – наче щойно підпрасований, увага зосереджена на роботі, а щира усмішка додає настрою собі та іншим. З цього тепер починається кожен робочий день Тетяни Сільгети. Справ у неї багато: треба встигнути важливі документи доправити до адресатів, вирішити різноманітні організаційні справи, численних пасажирів-працівників довезти до різних цехів та підрозділів підприємства й міста.

«Зараз у мене період, коли картинка перед очима постійно змінюється, кожен день приносить нові події, враження, знайомства, – розповідає Тетяна. – І це дуже круто! Хоча буває й важко, адже цілий день ти працюєш за кермом та відповідаєш за безпечну поїздку пасажирів. А колись життя у мене було зовсім іншим. 13 років я провела за столом з паперами, бо працювала у таможні офіс-менеджером. За фахом я менеджер-організатор, свого часу закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом. Потім був декрет, а поки виховувала дитину, на роботі все змінилося і моєї посади не стало. Довелося шукати роботу, але я вже хотіла таку знайти, де б не було одноманітності. Я маю дев’ять років водійського стажу. За кермо власного автомобіля сідаю щодня – він мій вірний помічник у справах і дозволяє економити сили та час. Тож я вирішила шукати роботу водійки. Зробила резюме, «закинула» його в інтернет і… мені зателефонували з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тетяна відгукнулася, хоча ще не знала, водійкою якого автомобілю їй запропонують бути, в яких умовах доведеться працювати, яку заробітну плату отримуватиме. Для жінки, у якої є родина, це дуже важливо. Хоча вже тоді Тетяна підсвідомо відчувала, що умови їй влаштують і все буде добре. Так воно і сталося. Тетяні запропонували роботу у службі таксі 10-ї колони автотранспортного управління.

«Так, без цікавих поглядів чоловіків не обійшлося, і я була до цього готовою – я ж новенька, та ще й жінка, – усміхаючись, продовжує Тетяна. – Через декілька днів ми з колегами роззнайомилася так, наче усе життя разом працювали. Начальник автоколони, водії – усі старалися мені допомогти. Це так приємно! Мене стажували, возили по маршрутах, допомагали вивчати підприємство та його «закони», адже це справжнє місто у місті. До цього, що воно собою уявляє, я взагалі не знала, бо ніхто у моїй родині тут не працював. Виходить, я стала першою».

Перший самостійний робочий день для Тетяни був надзвичайно напруженим, поїздок було багато. Вже тоді вона відчула, що водіїв на підприємстві не вистачає, і через це навантаження на тих, хто тут працює, велике. Тоді, після першого робочого дня, вона подумала, як же всього багато. А зараз, коли вже звиклася, то все нормальним здається. Пройшло і хвилювання від адаптації – новий колектив, обстановка, автомобіль та ще й спецодяг треба носити.

«До речі, щодо спецодягу мені пощастило з розміром, костюм одразу мені підійшов і його не треба було вшивати, – усміхається Тетяна. – Зараз усі емоції вгамувалися і моя увага повністю зосередилася на роботі. Я не знаю, як би склалася моя доля, якби не війна, закриття різних посад на підприємствах, в  установах і, водночас, кадровий голод, необхідність замінювати чоловіків у різних галузях. Але я знаю головне, мені моя справа подобається. Можливо, моя історія комусь стане у пригоді, коли перед ним або нею постане питання де працювати».

Категорії
Новини

Грали в жабки, робили хлопавки, «вигинали» песика

Відкрився новий сезон дитячих майстер-класів, які проводяться за ініціативою молодіжного об’єднання «АрселорМіттал Кривий Ріг» «3Dільниця».

Минулої суботи в Університеті АрселорМіттал було надзвичайно галасливо. Замість того, щоб вранці спати досхочу, бо вихідний же, діти з батьками, бабусями та дідусями прийшли на відкриття нового сезону майстер-класів від учасників молодіжного об’єднання «3Dільниця». Аудиторія Університету була заповнена вщент – усім кортіло дізнатися, що новенького приготували для них організатори.

«Дитячі майстер-класи минулого сезону пройшли на відмінно, тож діти з нетерпінням чекали нових зустрічей та приємних вражень від спілкування одне з одним, – сказала Єлизавета Пасічна, інженерка 2 категорії департаменту автоматизації, учасниця молодіжного проєкту «3Dільниця». – В новому сезоні ми приготували багато цікавинок. Будемо вчитися робити поробки з підручних матеріалів, засвоювати різноманітні техніки хендмейду, дізнаватися, як працює електрика. Та, головне, ми будемо багато спілкуватися, гратися, проводити вікторини, змагатися, багато сміятися та генерувати гарний настрій. Позитиву зараз усім нам не вистачає, а дітям через дистанційку не вистачає ще і повноцінного спілкування. Тож будемо компенсувати це на наших майстер-класах. Усі заходи «3Dільниці» – безкоштовні, ми їх організуємо на волонтерській основі. Зустрічатимемося щомісяця. Приходьте. Буде цікаво!».

 На першому майстер-класі нового сезону учасники вчилися мистецтву оригамі – робили фігурки тваринок із паперу. Розпочали з песика. Де згинати лист паперу, як і що перевертати, вивільняти, де малювати очі, носика, звідки діставати хвостика – учасники «3Dільниці» показували за допомогою телефона та проєктора, який «відбивав» картинку на широкий екран. А якщо у когось щось не виходило, організатори допомагали дітям.

«Мені все дуже цікаво, адже я люблю щось майструвати, – говорить шестирічна Катерина Первітіна. – Цього року я вже пішла до школи, і ми теж там робимо поробки: квіточки з паперу, аплікацію з листя, їжачка. А дома я ще малюю маму та тата, який працює у конвертерному цеху».

«На друге» діти робили жабку та «вчили» її стрибати, влаштувавши потім завзяті змагання – у кого жабка далі стрибне.

А під час третього майстеркласу  створювали «жах» оточуючих – хлопавки. Декілька нехитрих прийомів з папером, і аудиторія вже із задоволенням розмахувала руками, хлопаючи та вибухаючи позитивом.

До речі, до створення паперових тваринок та «вибухових» вправ із задоволенням залучилися і дорослі.

«Хоч цей проєкт і дитячий, він мені подобається, бо дорослим теж цікаво все цікаве, – поділився враженнями Олександр Сашенков, газорятівник газорятувальної служби. – На майстер-клас я привів свою доньку Вікторію та її подругу Лізу. Дівчата із задоволенням робили поробки, а я їм активно допомагав. Атмосфера в аудиторії – просто супер, одні жаб’ячі змагання чого варті! Дітям такого зараз дуже не вистачає, а дорослим – спілкування з дітьми. Тут ми усі разом і займаємося однією справою. У дівчат вже є плани на майбутні майстер-класи, донька вже хоче журавлика зробити».