Категорії
Новини

У «Єдиному вікні» питання вирішуються «під ключ»

10 серпня  виповнюється 8 років Центру надання послуг «Єдине вікно». За часи своєї роботи він став справжнім помічником кожного з нас у вирішенні найрізноманітніших питань, оформленні документів та отриманні послуг.

«Святкових заходів не буде, працюватимемо у буденному режимі. День народження відсвяткуємо вже після перемоги», – говорять фахівці «Єдиного вікна». Робота тут триває, як завжди, – чітко, злагоджено та швидко. До «Єдиного вікна» працівники підприємства приходять, щоб оформити відпустки, лікарняні, перевірити дані для нарахування пенсії або отримати багато інших довідок. Загалом зараз у центрі надають більше 50 різноманітних послуг. До того ж, на процедуру оформлення кожної з них йдуть лічені хвилини, готовий результат (у вигляді довідок або інших документів) видається замовнику вже за кілька днів.

«Звик оформлювати документи у «Єдиному вікні»: здав все, що необхідно – і не треба бігати по різних кабінетах. От і зараз завітав сюди, щоб оформити відпустку. Для мене цей процес триває лише кілька хвилин», – поділився враженнями Степан Зозуля, черговий оперативний департаменту безпеки.

За одним із віконечок «Єдиного вікна» людей приймає Вікторія Бабець. Вона добре знає, як народжувався та розвивався Центр надання послуг, адже починала працювати тут, коли він тільки формувався. «Це був абсолютно новий для нас проєкт, – говорить Вікторія. – Ми прагнули полегшити процес оформлення документів для робітників підприємства. Продумували не лише створення спеціальної комп’ютерної системи, а і дизайн приміщення, щоб кожен відвідувач почувався тут комфортно. Нам дуже було приємно чути позитивні відгуки відвідувачів та їхні побажання щодо розвитку, відкриття нових послуг. Це означає, що ми працювали і працюємо у правильному напрямку».

Фахівець Центру Юлія Семидоцька розповідає: «День народження нашого Центру припадає на літо. Для нас це завжди було гарячою порою, адже тут ми оформлювали путівки до пансіонатів та дитячих таборів відпочинку, до турбаз. Зараз, на жаль, ці послуги тимчасово не надаємо. Усе це через війну, окупацію наших улюблених місць відпочинку, через загрозу ракетних обстрілів. Та ми віримо, що наступного літа наші відпочинкові турботи поновляться, це було б найкращим подарунком на день народження «Єдиного вікна». Інші послуги ми надаємо без змін. За останній час особливо приємно було надавати довідки з місця роботи людям, які влаштовують дитину до дитячого садочку, або оформлювати декретні відпустки, відпустки для одруження. В наш буремний час такі приємні турботи завжди викликають теплі почуття. Адже незважаючи ні на що, життя продовжується».

З початку повномасштабної війни «Єдине вікно» стало і своєрідним волонтерським хабом (детальніше – тут). Люди зносили сюди речі, які були потрібні нашим захисникам та переселенцям. Тут люди спілкувалися, гуртувалися, підтримували один одного.

Зібрані пакунки з гуманітарною допомогою завантажуються у автомобіль

«Я захоплююся нашими людьми. Під час війни багато хто сам відчуває нестачу ресурсів, але якщо лунає заклик допомогти іншим – люди одразу відгукуються і приносять усе, що можуть. Ще й залучають до волонтерського руху своїх дітей, – говорить фахівець Центру Тетяна Хорольська. – Ніколи не забуду, як дітки приносили сюди листівки зі словами підтримки, малюнки для наших захисників. Приносили гуманітарку і люди похилого віку. Вразило і те, що взимку деякі родини просили передати новорічний солодкий подарунок (від підприємства) тим людям, які зараз найбільше потребують уваги та підтримки. Працюючи тут у Центрі я раз у раз пересвідчуюсь, що українці – це велика, дружня та єдина родина».

«Вісім років роботи. Вже можна підбивати певні підсумки, є чим пишатися і є про що подумати на майбутнє, – розповідає керівник ЦНП «Єдине вікно» Мар’яна Дроботюк. –  Наш Центр завжди був клієнторієнтований, «Якість сервісу» була і залишається нашим незмінним пріоритетом.  Ми продовжуємо працювати над розширенням наших можливостей у чат-боті, удосконалюємо та автоматизуємо вже наявні процеси. Як завжди, найкращою оцінкою нашої роботи є відгуки наших клієнтів, їхні бажання та настрій, з яким вони приходять та повертаються до нас. Дякую нашій команді, нашим сміливим дівчатам за сумлінну працю, за вміння швидко реагувати на зміни, за чуйність і самовіддачу, за цілеспрямованість і відповідальність, за невтомний ентузіазм у цей непростий час для країни та підприємства. Бажаю всім міцного здоров’я, мирного неба, віри та надії на краще майбутнє».

Категорії
Наші люди

Центрова фігура у центрі управління

Вона керує… ні, не польотами літаків. Алла Легенчук керує промисловим «життям» великої залізничної станції. За високий професіоналізм у цій справі вона отримала найвищу відзнаку нашого підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Пульт із великою кількістю кнопок, лампочок. А перед ним – електронна схема залізничної станції з прямою трансляцією всього, що там відбувається: розташуванням вагонів, процесом формування составів, роботами на залізничних шляхах тощо.

Рація та телефони на столі не замовкають: лунають команди на здійснення маневрових процесів, триває узгодження розстановки вагонів, руху та інших робіт. Усіма цими процесами на залізничній станції Прокатна-1вправно керує старша диспетчерка маневрова залізничного цеху № 1 Алла Легенчук. Під час своїх робочих змін вона знаходиться у самісінькому центрі управління станцією.

«Наша станція обслуговує склади готової продукції СПЦ-1 та СПЦ-2, вагони магістрального та місцевого складів, – розповідає Алла Легенчук. – До війни роботи у нас було багато, ми формували состави по 200 вагонів за зміну. Зараз, за відомих причин, потягів з нашою продукцією стало в рази менше. Кажу ми, адже разом зі мною працює ціла команда – це черговий по станції, оглядачі вагонів,  обліковець, ваговик, машиністи локомотивів та їхні помічники, електромонтер, який обслуговує стрілочні переводи, шляховики. Я дуже вдячна кожному в колективі за високий професіоналізм, за підтримку один одного, за любов до професії. Колеги, я пишаюся вами! Найвища нагорода підприємства мені – це, насамперед, ваша заслуга».

Насправді, за простою фразою «сформувати состав» стоїть велика робота. Треба знати особливості залізничної справи, прилади сигналізації, централізації і блокування (СЦБ), правила технічної експлуатації, різноманітні інструкції, навіть знати довжину залізниці на станції та найближчих колій.

Алла навчалася цьому спочатку у Дніпропетровському залізничному технікумі, а згодом у Київському національному транспортному університеті.

Та найцінніше у професії – це досвід. На станції Прокатна-1 Алла працює вже 22 роки, а у залізничній справі вона взагалі 35 років. Свій кар’єрний шлях розпочинала на станції Кривий Ріг-Головний, де пропрацювала 11 років.

«У залізничній справі все індивідуальне. Так, ми маємо справу із вагонами, локомотивами, коліями, світлофорами. Але кожна залізнична станція має свою індивідуальність, свою специфіку роботи. Це я добре відчула, коли перейшла працювати до «АрселорМіттал Кривий Ріг», – говорить Алла Легенчук.

Вона підкреслює, що робота старшої диспетчерки маневрової є дуже відповідальною. Тут треба мати не лише міцні знання, а й міцний характер, бути завжди готовою оперативно приймати правильні рішення. Та головне – треба любити свою справу.  «Залізнична «жилка» у мене в крові, адже моя мама, чоловік та брат теж свого часу працювали на залізниці, – говорить Алла. – Дочка пішла майже моїми слідами, вона теж диспетчер, тільки в ДСНС. Мене радують двійко онуків, молодшому Марку 7 місяців, а Михайлик цього року піде до другого класу. Тож життя іде своїм шляхом, як і состави залізницею. А наше завдання – скеровувати цей шлях у правильному напрямку».

Категорії
Новини

Ветерани – незламні оптимісти

Привітати підприємство з 89-річчям зібралися його ветерани, які у різні роки історії будували комбінат та розвивали його.

Усмішки, обійми, рукостискання – в день народження нашого підприємства в Академії АрселорМіттал, незважаючи ні на що, панувала святкова атмосфера. Тут зібралися ветерани різних виробництв, щоб відзначити 89-ту річницю рідного заводу. Багато з них вже кілька років не бачилися, тож радість від  заходу була ще більшою.

«Ковід, війна, ракетні удари, економічні випробування. Усе це зараз, на жаль, стало нашою буденністю. Тому так сильно хочеться приємних емоцій, які б надавали нових сил та натхнення. День народження нашого підприємства – саме така нагода, тому я дуже рада бути тут і вітати усіх зі святом. Я працювала на заводі 41 рік, була інженером у відділі ремонтів металургійного обладнання. Роботи було дуже багато, і я знаю, що й зараз її не поменшало, адже сучасне підприємство живе, змінюється, розвивається», – сказала ветеран підприємства Антоніна Головіна.

Ветеранів та гостей свята привітав заступник генерального директора з виробництва гірничого департаменту Володимир Теслюк. Він подякував кожному за значний вклад в розвиток комбінату та зазначив, що сьогоднішній колектив підприємства гідно продовжує справу ветеранів. Він підкреслив, що зараз головне завдання – зберегти виробництво і колектив, підтримувати наших колег, які стали на захист України, та продовжувати працювати, допомагати місту, робити все можливе для скорішої перемоги. «Дві з половиною тисячі працівників підприємства зараз у лавах ЗСУ. На жаль, чимало Героїв віддали життя за незалежність нашої країни. Понад 100 заводчан загинули в боях, починаючи з 2014 року. Вони пішли з життя, але в наших серцях завжди палатиме вічний вогонь пам’яті та вдячності», – сказав Володимир Теслюк.

Оптимізм – найголовніша риса ветеранів. Своєю енергією, доброю вдачею, знаннями, досвідом вони надихають теперішніх працівників. З початку війни чимало ветеранів стали волонтерами. «Ми створюємо міцний тил для тих, хто на фронтах виборює перемогу, – зазначив заслужений металург України Олександра Зозуля. – Приємно, що усі питання, з якими ми звертаємося до керівництва підприємства щодо підтримки, вирішуються дуже швидко. Завдяки такій оперативності, допомога на фронти надходить теж швидко. Про те, що ми зробили і зробимо, розкажемо вже після війни, адже зараз одна із запорук успіху – це тиша. Але усі знають, що ми завжди поруч і завжди допомагаємо».

Допомоги великої чи малої не буває

Допомога не має параметрів, розміру. Вона є і буде. Вона реально потрібна. Так зазначили гості свята – працівники нашого підприємства, які повернулись на роботу після служби в лавах ЗСУ, а також волонтери.

Серед них Микола Грицан, ще донедавна боєць ЗСУ, а зараз начальник цеху металоконструкцій, Оксана Афанас’єва, менеджерка проєктів WCM та активна волонтерка, Арам Галустов, майстер цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг», який із волонтерською місією побував у багатьох гарячих точках України.

Під час святкового заходу волонтери розказали свої історії про людей, яким вони возять допомогу. Вона не лише допомагає воювати, а й береже життя. Як розказав Артем Галустов, в одну зі своїх поїздок він привіз воїнам  брелоки-обереги з янголятками, всередині яких було покладено металеву монетку. Одна з таких монеток вловила ворожу пулю. Цей оберіг дійсно врятував життя воїну. Після таких історій у багатьох присутніх блищали сльози на очах.

З нагоди дня народження підприємства ветерани вирішили зробити волонтерський подарунок нашим захисникам:  закупили ліхтарики, які завжди потрібні бійцям на передовій. Посилку з подарунками передали Араму Галустову, який вже доставив її нашим Героям.

«Насправді наші ветерани вже з перших дній повномасштабної війни активно допомагали:  готували смачну їжу для бійців, передавали їм різноманітні смаколики, в’язали шкарпетки, плели захисні сітки, опанували виготовлення коктейлів Молотова тощо. Я пишаюся нашими людьми, їх робочою, творчою та громадською активністю. Я вітаю зі святом кожного з ветеранів та усіх, хто зараз працює у цехах, хто боронить Україну зі зброєю у руках. Зі святом вас, колеги, з 89-ю річницею рідного підприємства, – сказав Володимир Заяць, голова ради ветеранів нашого підприємства.

«Атмосфера свята була дуже зворушливою, я давно такого не пам’ятаю, – поділився враженнями ветеран підприємства Павло Маринюк. – З початку 1970 років та до 1994-го я працював муляром у мартенівському  цеху. Він тоді нагадував мурашник: багато працівників, у печах палав вогонь, подавалися матеріали, працювала техніка. І кожен старався зробити усе якнайкраще. Зараз мартену вже немає, я розумію, що це технологія минулого, а завод розвивається. Але незмінним залишилося відповідальне ставлення людей до своєї справи та любов до підприємства. І це мене дуже тішить». 

«Чудове свято, справжній день народження, я отримала величезну кількість позитиву, – сказала ветеран підприємства Віра Луценко. – Коли я пішла на пенсію, то без спілкування з людьми не змогла, тому і вирішила працювати у Раді ветеранів. Тут я допомагаю вирішувати усі питання ветеранам шахтоуправління, адже сама пропрацювала в шахті 16 років, була сигналісткою. Це було наче вчора. Та й зараз роботи у мене вистачає, і я дуже цьому рада. Завдяки підприємству, нашим захисникам я продовжую жити повноцінним життям і працювати для людей. З днем народження, моє рідне підприємство!»

Категорії
Новини

Сторінки історії

Четвертого серпня нашому підприємству виповнилося 89 років. Саме цього дня у далекому 1934 році перша доменна піч тоді ще Криворізького металургійного заводу видала свій перший чавун.

…Дев’ята ранку 4 серпня 1934 року. Зміна інженера Михайла Давидова отримує наказ керівництва заводу задути першу домну Криворіжжя. Давидов наказує відкрити шибер гарячого та холодного дуття. Це виконують старший газівник Тішин та газівники Котов і Зерновий. Полум’я у печі зайнялося, загорівся кокс – перша домна підприємства ожила, і вже у полудень видала першу плавку криворізького чавуну. А через чотири місяці перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн, замість запланованих 220 тонн.

Мітинг на честь запуску в роботу ДП № 1

До початку 1940-х років на Криворізькому металургійному заводі працювали вже три доменні печі та бесемерівський цех у складі двох конвертерів.

Але розвитку заводу завадила Друга світова війна. До окупації Кривого Рогу у 1941 році колективу вдалося вивезти основні промислові агрегати, а те, що залишилося – замінувати. Цим займалася особова група мінерів. Три довоєнні домни, в тому числі і першу, «закозлили». Завдяки цьому фашиські окупанти так і не змогли запустити наш завод і виготовляти метал на потреби рейху. Після звільнення нашого міста завод був у руїнах. Для запуску першої домни знадобилося аж п’ять років. Та завдяки колективу підприємства, будівельникам, один за одним цехи відновлювалися та ставали до роботи. З роками з’явилися нові виробничі потужності. Вони дозволили здійснювати повний виробничий цикл – від видобування залізної руди до випуску прокату, нашої готової продукції. А потім відкрилася нова сторінка в історії підприємства – воно увійшло до міжнародної корпорації «АрселорМіттал» і розпочало відлік нової сучасної історії.

Доменна піч № 1

Зараз війна, яку розпочала Росія проти України, знову випробовує підприємство та наш колектив на міцність. Виробництво спочатку було призупинене, а потім почало працювати не на повну потужність. Ми відчули проблеми зі збутом продукції через заблоковані порти України, дізналися, що таке блекаути, ракетні обстріли, руйнування та біль від втрати кращих працівників, які загинули, захищаючи свободу та незалежність України. 

Та водночас ми згуртувалися: допомогли запобігти окупації міста, врятувати його від затоплення, а потім і від нестачі води через ворожу агресію, ми активно допомагаємо нашим захисникам та мешканцям міста та продовжуємо жити та працювати разом із містом та Україною.

З Днем народження, сталеве серце Кривбасу!

Давайте разом згадаємо, який був завод у різні часи, завдяки архівним світлинам.

Будівельники заводу
Початок будівництва першого трансформаторного кіоску
У центрі символ ДП № 1 Феня Пляшовенко
Монтажники ДП № 1
Категорії
Новини

У доменного цеху № 1 подвійне свято

Підприємство та доменний цех № 1 святкують одну дату народження – 4 серпня 1934 року.

З відкриття цього цеху – а саме запуску першої доменної печі обсягом 930 кубометрів – і розпочався офіційний відлік історії Криворізького металургійного заводу, а зараз «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Я добре пам’ятаю нашу першу доменну піч, адже мені свого часу пощастило працювати на ній, – згадує Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – І хоча вона була маленькою (за сучасними мірками), працювати на ній було зручно. Піч мала два ливарних двори. Це було запорукою безпечної роботи під час випуску чавуну, ремонту жолобів. До того ж, вона була невибагливою до якості сировини та палива, що значно спрощувало роботу доменників. Я з теплотою згадую ті роки, та розумію, що це вже історія, на яку ми спираємося, але йдемо далі, у майбутнє. Бо нічого не стоїть на місці, все розвивається, і доменне виробництво теж».

ДЦ № 1 продовжує працювати та випускати продукцію. Зараз через війну працює лише одна піч – № 8. Шоста, яка взяла «на свої плечі» основне виробництво з початку війни, пережила блекаути та інші виклики, ремонтується. Там здійснюється заміна футерування шахти доменної печі, системи охолодження, поновлення повітронагрівачів, капітальний ремонт повітронагрівача № 2. Ремонт розпочався у червні, а його завершення планується наприкінці листопада.

Завжди готовий до роботи і комплекс розливальних машин №№ 2, 3, 4, де виробляється товарний чавун, який часто називають чушковим. Нагадаємо, що цей чавун користується попитом – особливо у тих підприємств, які не мають повного металургійного циклу. День народження підприємства і рідного цеху колектив ДЦ № 1 знову зустрічає в умовах війни. З початку повномасштабного вторгнення фахівці цеху не раз доводили свою майстерність та виявляли усі кращі людські риси в екстремальних умовах.

«У нас дуже хороший міцний колектив. Кожна людина – особистість та професіонал, – продовжує Владислав Поліщук. – Я дуже вдячний кожному з наших працівників за сумлінну роботу. Особливо хочу привітати тих колег, які зараз зі зброєю в руках боронять нашу Україну. Завдяки їм ми можемо спокійно працювати і тим самим підтримувати економічний фронт. Сили нам усім, витримки і, звичайно, скорішої перемоги».

Що ви знаєте про історію ДЦ-1 та людей, які тут працювали?

З цим запитанням «Металург» звернувся до працівників першого доменного цеху.

«Спираємось на минуле і пишемо нову історію цеху»

Олена Бялобржеська, приготувач вогнетривких мас та термічних сумішей:

«На підприємстві я працюю вже 27 років, з них 15 у першому доменному цеху. Про те, що день народження підприємства пов’язане саме з нашим цехом, я знала, але з подробицями не дуже добре знайома (усміхається). Інколи дивлюся в «історичний» бік цеху, де колись знаходилася перша доменна піч, але думаю не про минуле, а про сучасне, тим більш зараз, коли ми працюємо під час війни і своїми справами пишемо нову історію цеху.

На роботі я готую вогнетривкі маси для печей. Робота відповідальна, потребує неабияких знань та вмінь. Цієї справи мене вчили Любов Посохова та Олена Бойченко. Вони, до речі, передали мені не лише знання, а і любов до цеху, до колективу і загалом до доменної справи. Дівчата навчили навіть, як можна на слух визначати правильність роботи обладнання. Адже у кожного агрегату свій «голос», і якщо він «співає» не в тій тональності – отже агрегат треба перевірити, чи все з ним гаразд. А взагалі мені подобається працювати з професіоналами, інших в нашому цеху просто немає. ДЦ-1 став для мене другою домівкою, і я дуже рада, що свого часу влаштувалася сюди. Головне, щоб наш цех далі продовжував працювати та постійно розвивався».

Олена Бялобржеська

«Подумав, що робити тут не буду… і ось працюю 17 років»

Максим Парій, електромонтер:

«Пліч-о-пліч з ДЦ № 1 я живу вже 17 років, обслуговую електроустаткування, обладнання завантаження доменних печей. Я не застав той час, коли перша домна працювала, пам’ятаю лише її каркас, який потім було демонтовано, а також ливарний двір, машзал. Ці об’єкти цікаво було роздивлятися, та близько до печі я не підходив, бо вона була старенькою, технічно «хворою», і це було небезпечно. Наш цех розташований на історичному промисловому майданчику, тут багато що нагадує про минуле і говорить вже про сучасне.

Мені  цікаво бути частинкою цього процесу. Хоча коли вперше потрапив на територію цеху, я подумав, що робити тут не буду (сміється). Під час навчання у металургійному технікумі (за спеціалізацією «Автоматизація електроприводів») практику я проходив у прокатних цехах. Але по закінченню навчального закладу мене скерували працювати не «на прокати», а до ДЦ № 1. Як побачив ці великі агрегати, цей складний процес, то трохи розгубився. Але через кілька тижнів роботи звик і вже без цеху своє життя навіть не уявляю. Потім заочно отримав ще й вищу освіту. В ДЦ № 1 чудовий колектив. В цьому я ще раз пересвідчився під час війни, коли разом долали усі складнощі. Ми і зараз підтримуємо один одного. Вкотре зрозумів, що саме від людей та їхнього ставлення до своєї справи залежить, чи буде у вашого підрозділу нова історія. У нас вона точно буде!»

Максим Парій

«Історію цеху люблю, знаю, поважаю»

Андрій Крамаренко, майстер з ремонту устаткування дільниці розливальних машин та приготування вогнетривких мас:

«Я пишаюся тим, що працюю в цеху, з якого починалося наше підприємство. Особливо мені було цікаво дізнаватися, як піч задувалася, як люди зустрічали першу плавку чавуну та яке це було свято для всього Кривого Рогу. 

Одного разу я прочитав, що під час Другої світової війни, коли Кривий Ріг був окупований, на місці наших розливальних машин фашисти влаштували депо з ремонту своїх танків. Про ті події ще довго нагадував старий вже непрацюючий німецький кран. Звісно, зараз його вже немає.

В ДЦ № 1 я влаштувався на початку 2000-х років. Спочатку був слюсарем, набував досвіду, знайомився з обладнанням, із колективом. Зараз моє завдання – це обслуговування та ремонт обладнання. Його в цеху дуже багато, тому роботи в мене завжди вистачає. Та хочеться, щоб цех запрацював на повну, щоб усі доменні печі були завантажені роботою. А для цього потрібен мир. Я впевнений, що завдяки нашим воїнам та нашій підтримці він настане дуже скоро».

Андрій Крамаренко

«Мені пощастило працювати на першій домні»

Валерій Сорухан, змінний майстер доменної печі:

«Працювати до цеху прийшов у 2003 році і одразу став на розливку. Але мені все ж пощастило попрацювати горновим і на нашій історичній першій доменній печі. У порівнянні з іншими сучасними печами вона була маленькою, але мала чудовий характер, з нею було приємно мати справу, працювалося легко та весело. Весело, тому що колектив печі був чудовий – там зібралися справжні майстри своєї справи. Серед них горновий Анатолій Урсул, який був моїм вчителем, Олександр Дюшко, Віктор Жилковський, Сергій Овчаренко.   Дехто працював там по 20-30 років. Усі вони були живими носіями історії, про пічку могли розповідати годинами. Наприклад, що раніше вона була обладнана однією льоткою, мала 15 повітряних фурм. А після реконструкції піч обладнали вже двома льотками, зробили два ливарних двора, збільшили кількість робочих фурм. Тобто піч модернізували. Усе це зробило її надійною, продуктивною та дозволило подовжити термін роботи. А мені ця піч дала необхідну професіональну базу, яка знадобилася для засвоєння вже нових більш сучасних доменних печей нашого цеху».

Валерій Сорухан
Категорії
Наші люди

А вона виявляється «в темі»!

Іноді люди, які вперше зустрічаються з Наталією Дроваль, заступницею начальника цеху водопостачання, саме так дивуються. Вона дуже швидко ламає стереотипи щодо блондинок та жінок-керівниць. Коли мова заходить про роботу – люди одразу розуміють, що перед ними справжній професіонал, який виявляється «в темі» з найрізноманітніших питань. Саме за свій професіоналізм Наталія отримала вищу відзнаку підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Телефон у її руці весь час «розривається». Робочі питання надходять один за одним. Телефонують навіть мешканці міста, які щось запитують або хочуть отримати консультацію.

«Не знаю, де вони беруть мій номер. Кажу людям, що є працівницею підприємства та спрямовую їх до міських «водних» служб. Ось така моя реальність на сьогодні», – усміхаючись, говорить Наталія Дроваль.

На роботі Наталію можна побачити вже на початку сьомої години ранку. І майже з порогу вона одразу береться за вирішення багатьох питань щодо обслуговування водного господарства підприємства. Наталія організовує ремонти трубопроводів, дбає, щоб для цього було все необхідне, в тому числі й потрібна техніка, поспішає на дільниці, де проходять роботи, спілкується з майстрами, оформлює необхідні документи та встигає робити багато інших справ.

Як зазначає Наталія, вода для підприємства завжди мала стратегічне значення, та нещодавно, після підриву Каховської ГЕС, все, що пов’язано з нею, вийшло на перший план, до того ж так гостро, що через економію води підприємству довелося скоротити виробництво. Тому останнім часом фахівці цеху водопостачання дбали про те, щоб обсягу води, яка надходить, вистачало для всіх працюючих металургійних агрегатів, тримали у потрібних обсягах рівень води у ставках-освітлювачах для здійснення зворотного циклу тощо. А там, де виробництво стало на паузу, майстри цеху ремонтували водні мережі, до яких раніше неможливо було дістатися через постійно працюючі промислові агрегати.

«Я пишаюся тим, що теж брала участь у прокладанні нового трубопроводу для водопостачання міста та повного покриття виробничих потреб нашого підприємства, – говорить Наталія Дроваль. – Це був надзвичайно масштабний цікавий проєкт, який втілювали в життя майже всі служби, керівництво нашого підприємства, місто і, звичайно, мій рідний цех водопостачання. Виконано дуже великий обсяг роботи – від розробки проєкту до вибору місць розташування об’єктів, забезпечення необхідних матеріалів, виготовлення потрібних запчастин, наявності техніки, транспорту, роботи майстрів. Тепер «нитка», яку ми зробили, зможе перекидати воду з річки Інгулець до Південного водосховища на рівні близько 3 тисяч кубометрів на годину. Як ми знаємо, вода перекидається реверсом через власні мережі нашого підприємства. А щоб вона надходила до Південного водосховища швидше, збудували нову насосну станцію та п’ять кілометрів трубопроводу».

Як говорить Наталія, цей корисний досвід обов’язково стане в пригоді їй у майбутньому. Зараз наша героїня отримує другу вищу освіту – закінчує КНУ за спеціальністю «Теплоенергетик», вивчає англійську мову, а ще опановує новий напрямок діяльності у цеху: крім технології, опікується ще й ремонтами. Вчитися доводиться одразу на практиці, і Наталія часто звертається за порадами до своїх більш досвідчених колег.

«Якщо мені зварник розповідає, як краще накласти бандаж або заварити ту чи іншу деталь, обов’язково прислухаюся, бо це говорить спеціаліст, він краще знає, як це робити, – зазначає Наталія Дроваль. – Це стосується і слюсарів, і взагалі усіх майстрів нашого цеху, бо колектив ЦВП – це колектив справжніх професіоналів. Я пишаюся тим, що я працюю поряд із такими людьми, тим більш, що я й сама, як кажуть, «виросла» у цеху, починала тут із машиністки насосних установок. Зараз у мене планів дуже багато,  я працюю над їх втіленням в життя. А найвища відзнака підприємства, говорить про те, що я рухаюся у правильному напрямку. Та головне моє бажання – скоріша перемога України у цій війні. Зараз країну захищає мій син та багато моїх рідних. Дуже хвилююся за них та хочу, щоб усі повернулися додому живими та здоровими. А ще у майбутньому хочу вирішувати тільки мирні робочі питання».