Категорії
Новини

Автокран підприємства допоміг у відновленні проїзду мостом біля села Давидів Брід

Міст через Інгулець біля Давидового Броду був підірваний росіянами. Зараз криворізькі фахівці допомагають у відновленні проїзду через річку. Основну «важку» роботу з укладання чотирьох 14-метрових балок в основу мосту було зроблено за допомогою підйомного автокрану Liebherr «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Цим унікальним 90-тонним автокраном-«велетнем» керує водій автотранспортних засобів транспортного департаменту Сергій Марченко.

«У Давидовому Броді я був двічі, – говорить Сергій. – Спочатку їздив туди, щоб провести підготовчу роботу – на місці з’ясувати, як краще під’їхати до мосту, де можна поставити кран, інші нюанси. Це все важливо, щоб потім зробити основну роботу швидко та якісно. За допомогою крана мені треба було укласти основу мосту – металеві балки, кожна довжиною по 14 метрів».

Сергій Марченко розповідає, що працював за усіма правилами безпеки. Село зазнало дуже значних зруйнувань, є ризик натрапити на ворожу міну чи боєприпаси, які не вибухнули. Тож їздити технікою треба лише основними дорогами.

Нагадаємо, що окупація Давидового Броду тривала сім місяців, там проходили запеклі бої. Село стало ключовою точкою для контрнаступу ЗСУ. Ворог усіма силами старався уповільнити просування наших збройних сил, і у травні 2022 окупанти підірвали міст через річку Інгулець. Але це їм не допомогло, у жовтні ЗСУ остаточно вибили ворога з Давидового Броду, а згодом і звільнили від окупантів увесь правий берег Дніпра.

Категорії
Новини

Годинник історії: події на підприємстві за січень різних років

Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.

За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством. 

У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.  

Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року

2 січня – домну поставлено на сушку.

9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.

13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.

1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай

Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км. 

1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.

Перші рейси криворізького трамваю
До пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках

У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс

Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.

У першій декаді січня 1950 року задули другу домну

Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.

Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства

У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4

Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.

2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5

За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.

Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік

Світове визнання

На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.

Запрацювала «дев’ятка»

Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.

30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.

Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.

На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.

Категорії
Наші люди

«Дбаємо, щоб бійцям на фронті не холодно було»

Так перед новорічними святами говорив начальник дільниці ЗЦ № 3 Олександр Прудніков, який від початку війни займається волонтерством.

Новорічні бажання здійснюються. Варто лише правильно їх загадувати. Головним бажанням Олександра Пруднікова та його колег по цеху є найскоріша перемога України та настання миру. А щоб це бажання швидше втілилося, він продовжує працювати на підприємстві, дбаючи про економічний фронт, та активно волонтерить.

«Наприкінці року усі ми згадуємо найяскравіші моменти нашого життя. Але, на жаль, у році, що минає, все гарне затьмарилося однією трагічною подією – ранком початку війни, – говорить Олександр Прудніков. – Мій ранок 24 лютого почався з телефонного дзвінка моїх колег-бійців, які на той час воювали на Сході. «Україну бомблять, російські війська рушили через кордони, почалася війна…» – пролунало з телефону. Згодом, на роботі, ми вже самі почули вибухи перших ворожих «прильотів». Відчуття розпачу не було, навпаки, одразу прийшло   зосередження і постало питання що робити для захисту країни. Ми з колегами із цеху зв’язалися із військовими і вже наступного дня усім миром збирали для них найнеобхідніше: воду, рукавиці, різні інструменти, засоби для будівництва захисних споруд тощо».

До волонтерства залучилися також рідні та друзі Олександра. Від військових почали надходити різні запити, тож турбот у залізничників стало вдосталь. Олександр все координує та організовує логістику доставки допомоги.

Він каже, що бути організатором – це частина його роботи, адже на підприємстві він займається ремонтом залізничного шляху на Сталеплавильному районі. Олександр організовує заміну шпал, колій, кріплень та іншого обладнання. Це мирна та важлива робота для безпечного залізничного руху, який є частиною виробничого процесу «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тож під час війни організаторські навички згодились Олександру і у волонтерській справі.

«Війна триває вже більше 300 днів, зараз наші військові забезпечені необхідним, але ми продовжуємо допомагати їм. Я бачу, що з часом волонтерський рух тільки зміцнився, у мене таке враження, що зараз волонтерить уся наша країна. Кошти збирають буквально на все – на дрони, автомобілі та навіть на зброю. І я пишаюся тим, що ми з колегами із третього залізничного цеху теж у волонтерських лавах, – продовжує Олександр Прудніков. – Зараз ми збираємо найнеобхідніше: медичні турнікети та інші засоби першої допомоги, теплий одяг, воду. Також військовим потрібні інструменти для облаштування своїх позицій. Звичайно, із зібраними речами на фронт поїдуть і наші привітання з новорічними святами. Святкувати їх так, як ми звикли, зараз не на часі. Хоча б світло було (посміхається). Але ми маємо підтримувати наших захисників ще й морально. Щоб додати святковості поздоровленням, порадимося з нашими жінками, можливо, вони приготують для бійців якісь смаколики – щось спечуть, або, наприклад, салат «Олів’є» приготують. Подумаємо над цим. А кращим привітанням від них будуть перемоги і звільнення українських міст та селищ. Над цим зараз в лавах ЗСУ працюють і 38 робітників ЗЦ № 3. Вони воюють на «гарячих» Бахмутському, Краматорському, Одеському та іншому напрямках.

Хочу привітати усіх захисників а також усіх, хто працює в тилу, зі святами! Нехай Новий рік принесе нам таку очікувану перемогу! А захисникам я ще й побажаю обов’язково залишатися живими та здоровими!»

Категорії
Наші люди

Найвідоміший херсонський Кавун має коріння на нашому підприємстві

Як це може бути? А так. Адже ця пам’ятка на межі Херсонської області була зроблена руками майстра Василя Паська, який свого часу працював електрозварником на доменній печі № 9.

Фото з символом Херсонщини

Напевне, усі, хто до війни їздив до Азовського та Чорного морів або в той бік по інших справах, бачили на трасі Херсон-Нікополь велику пам’ятку Кавуну – символу херсонських степів. Без позитивних емоцій повз нього ніхто ніколи не проїжджав! Дехто милувався ним з вікна авто або автобусу, а хтось зупинявся та фотографувався з ним. В сезон там можна було купити цю смачнючу справжню ягоду. Втім, не цього літа. Бо наш Кавунчик досить довго був окупований.

На початку жовтня, під час звільнення від ворога правого берегу Херсонщини, фотокартки Кавуна рясно облетіли новинні пабліки та соцмережі. З ним фотографувалися наші визволителі та відомі українці, які їхали підтримати мешканців звільнених територій та бійців. Люди на цих фото були усміхненими, а от Кавунчик – змарнів. За час російської окупації він зазнав чималих «поранень» від куль та артилерійських снарядів. Йому також треба буде відновлюватися, щоб знову дарувати гарний настрій та нагадувати кожному про родючість і щедрість Херсонщини.

З Кавуном фотографувалися бійці-визволителі

Народжений у Кривому Розі

Висота арт-об’єкту, виконаного у формі розрізаного червоного кавуна, становить понад 2 метри. Таку ж висоту має і його постамент з бетону та залізних палей. А зробили це все ще у 1988 році на замовлення тодішнього колгоспу-мільйонеру «Україна» та за рішенням, ухваленим головою сільської ради села Осокорівка Віктора Волченка. Цей колгосп виділяв значні площі землі саме під баштанні культури. Знамениті херсонські кавуни машинами та баржами розвозили в усі куточки колишнього Радянського Союзу.

Макет Кавуна – залізну кулю – замовили на одному з промислових підприємств Кривого Рогу. А от зробити Кавун з цієї заготівки вже в Осокорівці доручили місцевому майстру Василю Паську. Свого часу він працював зварювальником на доменній печі № 9 доменного цеху № 2 тоді ще «Криворіжсталі».

Василь Васильович пишався тим, що був причетний до такого великого підприємства, адже саме тут він навчився працювати з металом. Ці навички дозволили йому згодом втілювати в життя різні цікаві проєкти, найяскравішим серед яких стало виготовлення херсонського Кавуна.

Майстер-умілець та колишній працівник ДП № 9 Василь Пасько

Історію народження Кавунчика нам розповіла Людмила Євтушенко, колишня вчителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Любимівської школи а зараз громадська діячка. Досліджувати історію сталевого Кавуна їй допомагали діти – учасники туристсько-краєзнавчого гуртка.

«Наприкінці 1980-х років з Кривого Рогу до Осокорівки і приїхала ця величезна металева куля, – говорить Людмила Олександрівна. – Її треба було розрізати, зробити скибочку та інші більш дрібні деталі, розфарбувати. Над дизайном майбутнього Кавунчика мудрували тоді усі разом: наш майстер Василь Пасько, Петро Бондаренко, який йому допомагав у зварних роботах, художник Сергій Полінок та керівник встановлення пам’ятника Олександр Топчій, а у самому становленні Кавуна брали участь і жителі села Осокорівка».

Тільки-но Кавун з’явився поблизу дороги, він одразу ж став знаменитим.

«Я дуже рада, що за часи окупації Кавун вцілів, хоча зараз і пошкоджений, – продовжує Людмила Євтушенко. – На відміну від нього, багато будинків нашого селища взагалі розбиті, жити там неможливо. Пошкоджений також і мій будинок, тож тимчасово я мешкаю у місті Покров. Тут безпечно, але часто доноситься відлуння вибухів, які долітають до нас із Нікополя. Але нічого, ми віримо, що скоро це скінчиться, ми переможемо і  відбудуємося. Поновимо і наш Кавун, буде, як новенький. Наступного року йому виповниться вже 35 років. Майстер Кавуна Василь Пасько, на жаль, відійшов у вічність кілька років тому. А Кавун стоїть і надалі залишатиметься візитівкою Нововоронцовщини, символом щедрої Херсонщини та її незламності».

Категорії
Новини

Допомога психолога: підприємство допомагає керувати стресом

Під час війни працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», МЛЗ та їхні родини продовжують отримувати психологічну допомогу. За 2022 рік до психолога підприємства звернулося понад півтори тисячі осіб.

Індивідуальні звернення

«24 лютого за одну мить життя перевернулося з ніг на голову…», «Турбує постійний страх не тільки за своє життя, а, в першу чергу, за життя дітей та чоловіка, який пішов захищати країну…», «Тривога наче з’їдає зсередини, погано сплю і чомусь відчуваю провину…»

З такими та багатьма іншими запитами наші робітники та члени їхніх сімей звертаються до психолога «АрселорМіттал Кривий Ріг», фахівчині департаменту з персоналу Олени Шевчук. Консультації надаються абсолютно безкоштовно, а прийом ведеться анонімно.

«Війна сама по собі є подією, яка травмує, але потреба в консультації найчастіше виникає тоді, коли людина сама потрапила в кризову ситуацію, – говорить Олена Шевчук. – У своїй практиці за час війни я зустрілась із панічними атаками людей, горем від втрати близьких, складнощами від адаптації на новому місті, напругою, нервозністю та багатьма іншими психологічними проблемами. Під час сеансів ми разом аналізували, вчилися долати їх, а також морально готувалися бути готовими до нових викликів, яких зараз, на жаль, вистачає. Моє завдання як психолога – допомогти відновити психологічне здоров’я людини та повернути її до повноцінного життя та плідної праці.

Окрема робота – з нашими робітниками, які зараз воюють. Насамперед їм потрібна звичайна підтримка, добре слово, проста розмова. Їм зараз дуже важко, адже вони знаходяться у самому пеклі війни і бачать криваві події, які звичайній людини не просто пережити».

Олена Шевчук зауважує, що найчастіше за консультацією зверталися жінки, їх з початку поточного року було понад 1000. Чоловіків – майже 500. Також психологічну підтримку отримували діти співробітників.

Серед затребуваних запитів – необхідність підтримки у прийнятті рішення щодо місця перебування, адаптації в іншій країні, розв’язання сімейних проблем або внутрішніх конфліктів, які загострилися під час війни. Також говорили про проблеми зі сном, пам’яттю, концентрацією уваги через психічне та фізичне  виснаження.  

На заняттях навчають керувати стресом

«Зараз ми усі без вийнятку проходимо певні випробування, тож наше завдання – вистояти, перемогти, втримати психологічну стійкість, – продовжує Олена Шевчук. – А ми, фахівці департаменту з персоналу, готові допомогти кожному. Ми не лише приймаємо людей особисто, а й організуємо спеціальні тренінги в онлайн-режимі для зручності та безпеки учасників».

На таких тренінгах психолог навчає керувати стресом, знаходити баланс між роботою і особистим життям, знайомить з тайм-менеджментом, стратегією прийняття ефективних рішень. А ще допомагає визначити проблеми в родині, які можуть вплинути на ефективність роботи, навчає як запобігти депресії.

Порада-тренінг від психолога

Одною з найактуальніших проблем зараз є боротьба із панічними атаками чи стахом, який паралізує. Зазвичай панічна атака триває від 15 до 20 хвилин.

Щоб вона швидше закінчилася, психолог радить попрацювати із власним тілом, адже страх насамперед відбивається на ньому – людину починає буквально трусити. Це пов’язано з гормонами, адреналіном. Тому, щоб швидше подолати цей стан, треба… дати собі добре потруситися, психологічно та фізично не опиратися цьому бажанню. Адреналін таким чином дуже швидко вийде і людина заспокоїться.

Ще однією реакцією на страх є заціпеніння. У такому випадку психолог радить просто розслабитися. Допомогти в цьому зможе вправа «Руки-батоги»: людина стоїть і починає просто погойдувати руками. Вправа проста, але дуже дієва.

Під час панічної атаки постраждалому можуть допомогти оточуючі. Наприклад, запропонувати йому назвати п’ять почуттів або речей, які людина цієї миті бачить навколо себе. Краще, якщо ці речі можна взяти руками. Нехай постраждалий скаже, що він відчуває, які ці предмети на дотик. Можна попрацювати із запахами. Таким чином у постраждалого вмикається неокортекс головного мозку, який зазвичай відключається під час панічної атаки.

Також при панічній атаці важливо запустити кровообіг людини. Декілька простих фізичних вправ – зігнутися-розігнутися, помахати руками – допоможуть впоратись із цією проблемою, а також стабілізувати дихання.

«Такими простими вправами можна суттєво допомогти собі і тим, хто нас оточує, у разі потреби. Це важливо і тому, що під час панічної атаки можуть з’являтися думки про смерть. Головне, щоб ці вправи були відпрацьовані у вас до автоматизму. Тому не гайте часу і тренуйтеся, поки панічної атаки у вас немає. А ще пам’ятайте, що будь яка реакція на стрес – це реакція нормальної людини на ненормальні обставини. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися із наслідками стресу самостійно, звертайтеся по допомогу психолога», – радить Олена Шевчук.

Куди звертатися за допомогою?

Телефон гарячої лінії психологічної підтримки: +38 098 249 22 48 (з понеділка до п’ятниці, з 8.00 до 16.45).

Електронна адреса: krr.medichelp@arcelormittal.com, цілодобово (з понеділка до п’ятниці, з 8.00 до 16.45).

Прийом психолога за попереднім записом відбувається за адресою: вулиця Криворіжсталі, 1 (3-тя дільниця), будівля Університету АрселорМіттал, кабінет 216.

Запис за телефоном 098 249 22 48.

Категорії
Uncategorized Новини

У Варшаві прогулялися… Кривим Рогом

У польській столиці 10 та 11 грудня відбулась ознайомча віртуальна прогулянка під назвою «Шлях руди». Її учасниками стали мешканці Варшави та українські родини, яких Польща прихистила під час війни. Таким чином учасники прогулянки дізналися про унікальність Кривбасу та надихнулися красою виробництва нашого підприємства.

Ініціювали та провели захід 39.9gallery за сприяння Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski в рамках проєкту «Український Транслокальний Мистецький Кооператив». У цьому проєкті взяла участь і наша колега – фахівчиня департаменту з соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг» Марія Головань.

Металургія очима митців

Великий стадіон посеред Варшави і його будівлі можна спробувати порівняти з велетенськими металургійними агрегатами «АрселорМіттал Кривий Ріг». Підземний перехід – уособлення шахт чи кар’єрів, де видобувають руду. Алеї парку – промислові процеси, а ставок – символ зелених технологій та відродження природи. Усі ці польські локації стали чудовими майданчиками для віртуальної прогулянки Кривим Рогом та підрозділами нашого підприємства. Екскурсію усіма етапами виробництва – від руди до металу – провели Марія Головань та українська художниця Марина Довганич.

Марина Довганич з картою-шляхом руди

Акція має свою передісторію. Все почалося кілька років тому, коли в рамках мистецького проєкту RUDA project, створеного 39.9gallery спільно з GREY club house та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», наше місто та підприємство відвідали українські митці та мисткині з різних куточків України. Вони подивились на промислові об’єкти, діючі та затоплені кар’єри, оглядові майданчики кар’єрів, історичні вулиці Кривого Рогу. І все це заради вивчення та осмислення контексту одного з найбільших промислових міст України, яке має свою унікальну історію, культуру та великий потенціал розвитку.

«З того часу ми були на постійному зв’язку з учасниками цього проєкту Катериною Левченко та Мариною Довганич, яка є ще й авторкою мультфільмів про металургію та виробничі професії, – говорить Марія Головань. – Митці захоплюються нашим виробництвом, техногенними особливостями Кривбасу, працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг», які керують великими агрегатами та вміло вправляються  з величезними температурами під час народження чавуну, сталі, прокату. Проєкт дав нове натхнення для їхньої творчості. Саме тому митці й ініціювали інформаційно-мистецько-індустріальну прогулянку «Шлях руди». Мені ж важливо було привернути увагу людей до необхідності післявоєнної відбудови та розвитку України, показати аудиторії важливість та різноманіття виробничих професій в цьому процесі, показати молоді, де вони можуть відкрити та розвинути свої здібності, зробити кар’єру».

Під час екскурсії

Інформацію про віртуальну прогулянку Кривбасом у Варшаві оголосили заздалегідь, тож охочих познайомитися з нашими містом було чимало. 

Спростували стереотипи про Кривбас

Щоб людям було зручніше уявляти усі процеси перетворення руди на метал, Марія Головань взяла з собою фотокартки з металургійними об’єктами, продукцією підприємства, історичними пам’ятками Кривого Рогу. А Марина Довганич принесла мапу власного виробництва, своє творче бачення шляху руди до готової продукції. Її, до речі, вона створила на підставі вражень від перебування у Кривому Розі.

Марина Довганич розповіла: «Побачивши Кривий Ріг власними очима, відчувши його, я зрозуміла, що він геть не відповідає стереотипам про сіру монотонність промислових міст України. Унікальна атмосфера Кривого Рогу надихнула мене на створення багатьох творчих робіт. Я прагну повертатися туди за натхненням, а зараз радію можливості познайомити людей із цим яскравим містом в безпечних умовах Варшави, поки сам Кривий Ріг перебуває під загрозою російських обстрілів».

Марія Головань з фотографіями металургійного процесу

«Металургія – це теж мистецтво, – продовжує Марія Головань. – Митцями є наші працівники, які завдяки знанням, навичкам та сучасним технологіям перетворюють руду на метал та готову продукцію. Цією прогулянкою всіма ланками виробництва, по історичних та промислових місцях Кривого Рогу ми зацікавили людей нашим містом, нашою справою. Люди дивувалися, багато розпитували про Кривбас, про особливості металургійної справи. А це означає, що завдяки цьому заходу, художникам та фахівцям-металургам наші міста та люди стали ще ближчими один до одного».