Категорії
Новини

Відновлення барабана до нового стану

Коли в.о. головного конструктора Ливарно-механічного заводу Олексій Усач розповідав про ремонт барабана магнітного сепаратора для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», згадалась реклама зубної пасти, коли юнак з майбутнього вказує на молоду всміхнену красуню, і каже, що це його бабця, а зуби – це все, що у неї залишилося свого. Так і з барабаном. Він отримав більш ніж 90 відсотків нових складників. Тобто, фактично на виході маємо новий виріб.

Барабан виготовили для рудозбагачувальної фабрики № 1. Я застав його встановленим на випробувальному стенді. Випробування він пройшов добре. З виду – звичайний циліндр, який крутиться навколо своєї осі. Але фахівці ЛМЗ пояснили, що виріб дуже складний для виготовлення, а головна складність – у начинці.

«Завдяки барабанам сепараторів збагачують залізну руду. Завдання барабана – вибирати металеві частинки з пульпи, тобто, суміші води та подрібненої до дуже дрібної фракції залізної руди, – пояснює Олександр Усач. – Для цього всередині барабана встановлені магніти. Він обертається у ванні з пульпою, частинки притягаються та прилипають до магнітного боку барабана, і знімаються спеціальним гребнем. Ми вперше виконали такий ремонт, фактично, виготовивши новий барабан. І це було непросто. Зі старих компонентів лишилося лише ярмо – металоконструкція, що утримує магніти. Йому зробили ревізію».

Спочатку конструкторське бюро ЛМЗ розробило детальні креслення складників барабана  та виробу в цілому. Над цим разом з Усачем працювали Станіслав Гарш, Євген Калабін, Володимир Тищенко та інші. Потім разом зі службою головного технолога Євгена Коновалова та відділом головного технолога була розроблена технологія. А далі за роботу взялися цехи ЛМЗ. Обичайку з листового металу виготовили фахівці цеху металоконструкцій. Вони розкроїли метал, вигнули його на вальцях та зварили.

«Ми отримали заготовку для корпусу і задали їй правильної циліндричної форми, бо з тонкого металу виготовити правильний циліндр на вальцях неможливо, – розповідає в.о. начальника РМЦ-1 Ігор Кормаков. – Для цього на розточний верстат було зроблене пристосування з роликами, за допомогою якого поверхню обичайки розкатали зсередини, отримавши правильний циліндр. Ці роботи виконали верстатники широко профілю Володимир Ковбаскін та В’ячеслав Кільдюшов – наш великий оптиміст, який надихає колег завжди, навіть коли не все виходить. Цапфи, тобто опори, за допомогою яких кріпиться барабан, виготовили із заготовок, викуваних на ковальській дільниці нашого цеху. Бокові кришки та шестерні також зробили наші фахівці. А коли все було готове, до справи взялися слюсарі-ремонтники Віктор Главний, Єгор Малюгін, Ігор Сердюк, Ігор Комаха, зварники Валентин Карманов, Олександр Гриша та інші».

Складання елементів у єдиний вузол – це чи не найскладніше у цьому проекті. Все поєднати, витримати відстані, кути, зазори, відцентрувати та багато інших складнощів. Наприклад, бокові кришки мають закривати барабан герметично, а відстань між магнітами та обичайкою не повинні перевищувати 3 мм. Під час випробування виявилося, що один з магнітів треться об корпус. Довелося розбирати і збирати наново, бо головне – якість. І взагалі, встановлення магнітів – це окрема історія.

«Ми вперше мали справу з магнітами, – продовжив Ігор Кормаков. – Спочатку старі магніти перевірили на силу магнітного поля, для цього придбали прилад під назвою магнітометр. Вибракувані магніти замінили. Визначили полюси кожного магніту, бо встановлювати їх потрібно у певній послідовності «плюсів» та «мінусів». Наші фахівці добряче потрудилися, щоб їх встановити, бо при цьому їм довелося долати силу відштовхування магнітного поля. А коли починала діяти магнітна сила притягання, то навпаки, магніти, які стрімголов мчали на зустріч з іншими магнітами, необхідно було притримувати, щоб правильно стали. Це лише розповідати швидко, а процес був довгим та клопітким, але впоралися!»

Наразі барабан успішно пройшов випробування і чекає відправлення замовникам – рудозбагачувальній фабриці № 1. У керівника фабрики Олександра Дениска на такі ремонти великі сподівання. «Взагалі, барабани нам ремонтує підрядник. Сподіваємося, що барабан працюватиме добре, і що це лише перший такий ремонт. Це допоможе нам скоротити витрати на ремонти устаткування», – підсумував Олександр Дениско.  

Категорії
Новини

Люкс-таксі для оливи

Без електричної енергії неможлива робота жодного з цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Переважна більшість устаткування працює саме завдяки електричному струму. Подає струм у цехи цех мереж та підстанцій. Але спочатку струм з напругою 150 000 чи 35 000 вольтів перетворюється на 6 000, 380 або 220. Це перетворення здійснюють трансформатори. Для роботи системи охолодження цього устаткування використовують трансформаторну оливу. Вона ж слугує ізолятором. Її періодично треба доливати. Для безпечнішого та зручнішого доливання олії та в рамках програми з впровадження 3 рівня корпоративних стандартів FPS з ОП фахівці однієї з дільниць отримали спеціальне устаткування.

«Наче простий засіб, але довелося дещо напружити мізки, щоб розібратися. Але потім ми відчули всі зручності роботи з ним, – промовив в.о. майстра ЦМП Євген Топалов, показуючи симпатичну конструкцію яскраво-жовтого кольору. – Як бачите, це спеціальний візок. Підкочуємо його до будь-якої з цих бочок з трансформаторною оливою, закріплюємо її за допомогою ось цього фіксатора та ланцюжка. Бочка важка, але кріплення максимально надійні, перевірено. А потім доставляємо оливу до трансформатора, в який треба її долити. До речі, бочку у візку можна нахиляти під будь-яким кутом. І це дуже зручно, бо можемо, якщо треба швидко і безпечно відлити оливи в меншу ємність, бо, наприклад, якщо треба замінити оливу в масляному вимикачі, то ціла бочка точно не потрібна».

Електрослюсар Олександр Білецький продемонстрував, як швидко та надійно кріпиться бочка на візку.

«Між іншим, тут 173 кілограми оливи. А маса брутто – 190 кг, – розповідає Олександр Білецький. – Раніше ми транспортували бочки за допомогою простих візків, ну типу «кравчучки», або перехиляли бочку вручну, розливали у менші ємності і носили. Все це було довго, незручно, а головне – небезпечно. Можна було придавити ногу чи ще щось, пошкодити спину тощо. А зараз цих проблем немає – підкотив, закріпив, покотив. Наче простий засіб, але класний. Ми задоволені».  

Категорії
Новини

Пів століття на гребені електрохвилі

Електрокущовому цеху, який ремонтує електроустаткування практично всіх підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг», виповнилося 50 років. Зважаючи на те, що головною рушійною силою в наших цехах є електроенергія, можна без перебільшення констатувати, що без електрокущового виробництво неможливе.

Наказ про утворення цеху був підписаний 1 жовтня 1975 року, але самі працівники відзначають свято 7 жовтня. Чому так склалося, ніхто з нинішніх працівників не пам’ятає. Є лише кілька жартівливих версій. Перша – з 1978 по 1991 роки 7 жовтня було вихідним, відзначали державне свято, а святкувати у вихідний день, погодьтеся, приємніше, ніж у робочий. Ще один варіант підказали колеги: 7 число – день зарплати! Але ж так було не завжди. Якщо у когось з читачів є правдоподібніша версія того, чому саме сьомого, просимо поділитися.

36 років у цеху працює старший майстер з ремонту устаткування ЕКЦ Віталій Крикун. Юним електромонтером прийшов він сюди працювати. Про ЕКЦ він знає все. Віталій люб’язно згодився розповісти нам про рідний цех та його людей.

«Ми працюємо скрізь, – почав свою розповідь Віталій Крикун. – Наші електромонтери, зварники, майстри ремонтують десятки тисяч одиниць електроустаткування у агломераційних, доменних, конверторному цехах, на прокатному виробництві, а також в цехах коксохімічного виробництва, гірничого департаменту та інших підрозділах. Адже електроустаткування – воно скрізь. Наприклад, конвертерний цех. Повороти конвертерів, рух конвеєрів, сталевозів, шлаковозів – все виконується за рахунок електродвигунів, кабельних ліній та іншого обладнання. І саме ЕКЦ це ремонтує».

Працівники електрокущового цеху виконують як планово-попереджувальні, так і аварійні ремонти. Саме від швидкості та якості їхньої роботи залежить безперебійне виробництво коксу, чавуну, сталі, прокату, і цей перелік можна продовжувати. Для того, щоб надавати допомогу в будь-яку частину доби, в ЕКЦ є змінні бригади. Зараз, як і всі, цех відчуває проблеми з людськими ресурсами. Багато працівників цеху захищають Україну зі зброєю в руках. Тож працівникам доводиться працювати інтенсивніше. Близько 70 працівників цеху обслуговують все підприємство. Тож зараз, як ніколи, ціняться професійність, працьовитість кожного та вміння працювати гуртом.

«Наші люди – найцінніше, що в нас є, – говорить начальник ЕКЦ Андрій Ярось. – Вітаю кожного з нашим загальним святом! У ці важкі часи бажаю всім нам, працівникам ЕКЦ, здоров’я, безпечної роботи, щоб рідні люди були з вами поруч, взаємної поваги, миру на нашій землі, і хай всі ваші мрії здійснюються!»

Фахівці електрокущового ремонтують електродвигуни потужністю від 170 ват до 11 мегават. Вони різних років, навіть десятиліть випуску. А якщо взяти до уваги, що між 1999 та 2000 роками пройшла межа між тисячоліттями, то й різних тисячоліть. А якщо без жартів, то устаткування дуже багато, і воно надзвичайно різноманітне та складне, і має стабільно працювати. Добре справляються з ремонтами бригадири електромонтерів Павло Нагайцев, Дмитро Коновалов, Геннадій Таран, Олег Парчевський, Сергій Малько та інші робітники ЕКЦ. Майстри організовують безпечну та якісну роботу, а якщо необхідно, то й самі підключаються. Серед найкращих – змінний майстер Сергій Вітряченко, старші майстри Олексій Саприкін, Віталій Крикун, Сергій Коробський, Олександр Чехлистов, син якого працює у цеху електромонтером, та інші. Кожен співробітник цеху – майстер електроремонтів!

Вітаємо всіх працівників та ветеранів ЕКЦ з їхнім спільним ювілеєм! Хай їм в усьому щастить!

Категорії
Новини

Обірвалося життя нашого колеги та захисника, залізничника Сергія Кобзіна

5 вересня 2025 року перестало битися серце нашого колеги, машиніста тепловоза управління залізничного транспорту гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергія Кобзіна. Сергій став на захист України у травні минулого року. Він був молодшим сержантом, навідником артилерійського взводу. На жаль, Сергій Кобзін помер у лікарні у період проходження військової служби.

Заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський працював разом з Сергієм Кобзіним з 2017 року. Він пам’ятає Сергія, як відмінного працівника та чудову людину. «Сергій працював машиністом маневрового локомотива, – розповідає Анатолій Маціборський. Його екіпаж складався з таких же досвідчених та сумлінних машиністів, як Кобзін. Вони тримали техніку у зразковому стані, і так само зразково працювали. Завжди позитивний і врівноважений, Сергій спокійно брався за будь-яку справу, доводив її до завершення. Він передавав свій досвід молодим колегам».

Іван Максимов є одним з тих, в кого Сергій Кобзін вклав часточку своєї душі. «Я прийшов працювати в гірничий департамент, в управління залізничного транспорту помічником машиніста тепловоза ще у 18-річному віці. Саме Сергій зробив з мене фахівця. Він терпляче та цілеспрямовано навчав мене всього, що знав та вмів сам, – згадує Іван Максимов. – Сергій щиро цікавився моїми справами, здоров’ям моїх батьків, давав надзвичайно потрібні, мудрі поради, професійні та життєві, завжди підтримував, допомагав. Він сприяв формуванню мене не лише як фахівця, а ще й як особистості. Я досі не можу відійти від страшної звістки про його смерть. Безмежно вдячний йому за все. Завжди про нього пам’ятатиму».

Щира подяка та вічна пам’ять нашому захисникові Сергію Кобзіну.

Категорії
Новини

«Золотий» м’яч «Турніру пам’яті…»

28 вересня визначилися переможець та призери «Турніру пам’яті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з мініфутболу. Долю перемоги вирішив всього один забитий м’яч.

Турнір, організований корпоративними комунікаціями підприємства, розпочався 30 серпня. У ньому взяло участь шість команд з різних підрозділів підприємства. До фінального ігрового дня зразу кілька команд дійшло із солідним очковим здобутком та із заявкою на перемогу в турнірі. Подивитися матчі та повболівати були запрошені родини наших працівників, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії.

Першими свої матчі провели спортсмени сортопрокатного цеху № 1 проти команди «ЦЕЗТ», складеної з працівників наших залізничних цехів. А команда прокатного цеху № 3 зустрілася з футболістами конвертерного цеху. У першій грі рахунок відкрили залізничники. СПЦ-1 кинулися відіграватися, але отримали ще один м’яч у свої ворота. А у другому таймі залізничники підкріпили переможний рахунок третім голом – 3:0 на користь «ЦЕЗТ». Один з м’ячів забив Олександр Комаринський.

«Ми сильно зіграли у цьому матчі, та й весь турнір провели без поразок – дві нічиїх та три перемоги. І взагалі такі турніри дуже потрібні. Дякуючи організаторам ми отримали змогу розвантажитись і чудово відпочити. І чим більше буде команд, тим такі турніри будуть цікавішими та азартнішими. Після перемоги ми маємо шанси на перше місце, але це буде залежати від того, як зіграють інші команди».

У грі між командами ПЦ-з та конвертерного цеху рахунок відкрили прокатники. До завершення першого тайму вони ще й встигли подвоїти рахунок. Але у другому таймі конвертерники вирівняли ситуацію, забивши два голи. У підсумку бойова нічия – 2:2. Перед останніми двома матчами турніру ситуація угорі турнірної таблиці виглядала вкрай заплутаною. Інтрига зберігалася до останнього, а це дуже подобається вболівальникам.

В останніх матчах ПЦ-3 зіграв з командою відділення безперервного розливання сталі, а конвертерники зустрілися зі збірною цеху металоконструкцій та фасонно-чавуноливарного цеху.

«Гра була рівною, жодна з команд не мала суттєвої переваги, – говорить гравець команди конвертерного цеху Валерій Амосов. – Мабуть, на нашому боці було більше везіння. А ще – воротар Андрій Панін, який сьогодні тяг навіть здавалося б безнадійні м’ячі. Він відбив все, а ми забили і перемогли – 1:0. Андрій захищає нашу країну у лавах Сил оборони. А зараз він у відпустці. Пишаюся, що граю разом з ним за одну команду! Це круто! Безмежно вдячний всім нашим захисникам, і полеглим, і ветеранам, і  тим, хто зараз у строю. Завдяки їм ми продовжуємо мирно працювати, жити, і навіть грати у футбол. Велика подяка організаторам турніру, нашому підприємству, за можливість грати і перемагати».

А у іншому матчі гравці третього прокату перемогли футболістів ВБРС з рахунком 4:2. У підсумку долю золотих нагород вирішив всього один гол. Конвертерники і залізничники набрали однакову кількість очок. Їхня особиста зустріч завершилася у нічию. Тому довелося рахувати різницю забитих і пропущених голів. Кращою всього на один м’яч вона виявилася у залізничників. Тож перемогла у турнірі команда «ЦЕЗТ». Друге місце у конвертерного цеху, а третьою фінішувала збірна ЦМК+ФЧЛЦ.

Вітаючи присутніх, директор департаменту з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш подякував всім нашим захисникам, футболістам, суддям та пообіцяв, що підприємство й надалі буде спрямовувати зусилля на підтримку та допомогу родинам загиблих воїнів, а також на вшанування пам’яті тих, хто віддав за нас життя. Після завершення турніру родичі загиблих героїв поклали квіти до пам’ятника загиблим захисникам-працівникам нашого підприємства, розміщеного біля управління нашого гірничого департаменту.

Качайте фото з турніру за посиланням:

https://fex.net/uk/s/8v8zssx

Категорії
Наші люди

Геннадій і моделі

У фасонно-сталеливарному цеху «Ливарно-механічного заводу» виливають вироби зі сталі, різноманітні за розмірами (від сантиметрів до кількох метрів) та формою. А для того, щоб відлити виріб, необхідна форма, тобто порожнина за формою виробу. Щоб отримати форму необхідна модель, яку виготовляє модельник. Це надзвичайно потрібна, творча професія, яка, на жаль, поступово стає рідкісною.

На складі ФСЛЦ зібрані тисячі дерев’яних моделей. Різноманіття форм та розмірів вражає. За допомогою кожної з них свого часу зі спеціальних трамбувальних сумішей були виготовлені форми-порожнини, у які заливалася сталь і виходили сталеві вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. Близько тисячі з цих моделей зробив досвідчений модельник дерев’яних моделей Геннадій Барвинський.

«До деревини мене тягло з дитинства. Спочатку це були іграшки – пістолети, ножі та інша зброя, яку ми вистругували з друзями-хлопчаками. По сусідству жив дідусь, який допомагав нам виготовляти справжні зброярські шедеври, які ще й сірниками стріляли, – згадує Геннадій. – У старших класах на уроках праці я опанував професію столяра-верстатника. Вчитель підказав, що на заводі є цех, де роблять дерев’яні моделі. Я поїхав туди, і мені сподобалося. Пройшов курси модельників, а потім, відслуживши у війську, прийшов працювати до ФСЛЦ. То було у далекому 1992 році».

Не з кожного вийде модельник. Для цієї професії необхідна неабияка просторова уява. Геннадій говорить, що коли він вивчає креслення, то спершу виріб з’являється в його голові з усіма деталями. Там же, у голові, майстер може його покрутити та розглянути з усіх боків, а також знизу і згори. Отака от програма з перегляду 3D-зображень інстальована у його мозковому комп’ютері.

«Потім я креслю повнорозмірне зображення моделі на фанері. Якщо виріб простий, без порожнин та отворів, то можна вже братися за виготовлення моделі. А от коли виріб непростий, розміри значні, а ще є отвори та порожнини, то тут треба помізкувати, заморочитися, – каже наш модельник. – Треба віртуально розділити виріб на елементи, що будуть виготовлені окремо, а потім зібрані, як конструктор. А для того, щоб виріб відлився з отворами та порожнинами, ми виготовляємо стрижневі ящики. І якщо просту модель робимо протягом зміни, то на складні йде місяць або й півтора».

З вдячністю згадує Геннадій своїх наставників Миколу Бабенка та Володимира Каплія. Вони швидко навчили його основ професії. А далі хлопець вдосконалювався сам.

«Досвідчених колег ми називали дідами, – усміхається Барвинський, – піддивлялися за ними, випитували таємниці, самотужки виготовляли деякі інструменти. Наприклад, клюкарзи. Це такий різновид стамески. Вона вигнута, і дозволяє робити те, чого рівною не вийде. А взагалі-то для обробки дерева маємо чималий арсенал верстатів та інструментів. Це фугувальний, рейсмусний, токарний, стрічкопильний, шліфувальний, фрезерний та інші верстати, рубанки, фуганки, стамески та ще багато іншого. Це дозволяє виготовляти найрізноманітніші моделі. Я й сам багато разів був наставником, але за останні роки дуже мало приходить людей. А даремно, професія цікава, творча. Тож приходьте, хто хоче цікаву креативну роботу. Нудно не буде. Навчимо кожного, було б бажання»

На початку 2000-х Геннадій перейшов до фасонно-чавуноливарного цеху. Він відзначив, що принципових відмінностей між роботою модельників ФСЛЦ та ФЧЛЦ не помітив. Єдине – чавун і сталь дають різну усадку, і це обов’язково враховують модельники, використовуючи спеціальні лінійки. А ще у ФЧЛЦ Геннадій Барвинський зустрів своє справжнє кохання. На все життя. Ніна працювала у цеху комплектувальницею моделей.

«Це не було кохання з першого погляду, – зізнається Ніна Барвинська. – Спочатку були суто виробничі відносини. Але поступово народжувалися почуття. І цехова традиція відзначати свята з колегами цьому посприяла. Я відчула потяг, і з Геною сталося щось подібне… А потім ми одружилися. Гена знов повернувся до ФСЛЦ, і я слідом за ним».

«Ми разом з коханою фактично 24 години на добу кожного дня, – підхоплює Геннадій. – Дехто не розуміє цього. Як можна працювати разом? Про що тоді вдома можна розмовляти? А нам є про що. На відпочинок також разом. Намет, риболовля, хоча тут наші задачі різняться: я ловлю рибу, а Ніна її смажить, готує смачнючу юшку. Ми все завжди робимо разом. Впевнений, що це і є справжнє кохання».

Геннадій любить свою роботу, і ця любов не має терміну придатності. З Ніною вони й вдома часто обговорюють виробництво, цехові справи тощо. Він не може без деревини. Чудові вікна у власному будинку виготовив власноруч. А ще двері, полиці, меблі, арки, альтанки, серветниці, стилізовані під сов, вишукану котячу будку та двоповерховий будиночок для котів.

«У нас вдома семеро котів, – каже Ніна, – четверо мешкають у нашій хаті, а троє – у власному будиночку. Це Кузя, Кокос та Горіх. В будиночку є вікна, двері, вишукані інтер’єр та екстер’єр, навіть килими на підлогах. У Гени золоті руки та добре, чуйне серце».

А якщо хтось хоче долучитися до команди модельників ФСЛЦ та опанувати цікаву, творчу професію, телефонуйте за номером 067-552-45-86.