Самоскиди та автопідіймачі, які працюють у кар’єрах гірничого департаменту, оснастили надійними засобами безпеки.
У кар’єрах ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють великовантажні самоскиди, і вони досить таки габаритні. Для забезпечення виробничих процесів електроенергією кар’єрами прокладені повітряні лінії електропередачі, серед яких чимало високовольтних. І коли самоскид гігант підіймає кузов у зоні ЛЕП, то є ризик пошкодження високовольтної лінії, що може призвести до виникнення смертоносної електродуги та до зупинок в роботі важливого устаткування. І такі випадки вже мали місце в українських кар’єрах. Те ж стосується й електропідіймачів, тобто автовеж, які підіймають електромонтерів до місць виконання робіт на висоті, щоб люлька з працівниками випадково не опинилася у зоні враження струмом.
Нещодавно було розроблене й встановлене устаткування, здатне запобігти нещасним випадкам у подібних ситуаціях. Як розповів керівник Криворізької філії Науково-виробничого об’єднання «Дніпроспецтранс» Павло Чигрін, фахівці об’єднання протягом останніх років доклали чималих зусиль, щоб розробити систему, попередження водіїв при наближенні до високовольтних ліній.
«Скажу відверто, задача була непростою, – розповідає Павло Чигрін. – Наша криворізька команда працювала над техзавданням від «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з конструкторським бюро «Дніпроспецтрансу», з нашими професорами. Вони розробили дослідні зразки, ми разом з гірниками випробували їх на місці, разом внесли корективи і отримали наш інтелектуальний продукт. Це стовідсотковий Made in Ukraine, який вдало пройшов випробування і вже оберігає працівників від нещасних випадків».
Наразі нова система встановлена і функціонує на 47 автомобілях. Серед них – 45 самоскидів та два автопідйомники. На кожному з них встановлені дві антени, які вловлюють електричне поле. Сигнали йдуть до центру керування, де оброблюється отримана інформація, і при наближенні на небезпечну відстань до високовольтної лінії водій отримує звукове та візуальне сповіщення. На дисплеї, що знаходиться у кабіні, є чотири зони наближення до небезпеки. Четверта зона, це коли високовольтна лінія критично близько. У цей момент вмикається механізм блокування кузова. Це виключає людський фактор: навіть якщо водій вирішить, що необхідно підняти кузов, це швидко і нічого не трапиться, кузов не рушить з місця, бо заблокований. Тобто, гарантія – сто відсотків.
Попри складнощі, викликані повномасштабним вторгненням, «АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжує вкладати кошти у безпеку, бо мета залишається незмінною – 0 нещасних випадків на виробництві.
Найкращі газорятівники газорятувальної служби «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди від Головного управління ДСНС України.
17 квітня в Україні відзначили День рятівника. Вітаючи газорятівників, директор нашого департаменту з охорони праці та промислової безпеки Євген Шидловський подякував їм за сумлінну роботу та врятовані життя. Він зазначив, що професія рятівника схожа на професію лікаря в тому, що вони рятують людей. Але рятівники при цьому ще й ризикують власним життям. Євген Шидловський пообіцяв газорятівникам підтримку й допомогу від свого департаменту та адміністрації підприємства у їхній важкій, надзвичайно потрібній роботі.
Газорятувальна служба «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищає працівників нашого підприємства від дії небезпечних газів та інших надзвичайних ситуацій. Для запобігання нещасним випадкам газорятівниками на чолі з начальником ГРС Сергієм Леоновим, проводиться систематична та цілеспрямована профілактична робота. Також працівники служби рятують людей та ліквідовують наслідки надзвичайних ситуацій. За 75 років діяльності служби було врятовано сотні життів наших працівників.
Начальник Криворізького районного управління цивільного захисту превентивної діяльності, полковник Олег Січкарук вручив кращим працівникам нашої газорятувальної служби подяки від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Всього було нагороджено 15 рятівників
Валерій Демиденко, в.о. старшого майстра ГРС, нагороджений подякою ГУ ДСНС:
– У службі я працюю вже 28-й рік. Прийшов сюди газорятівником. Захищаємо від надзвичайних ситуацій коксохімічне виробництво. Тут багато газонебезпечних місць. Багато уваги приділяємо профілактиці, щоб устаткування було справним і люди не порушували правил. Не раз доводилося рятувати людей. Наприклад врятували працівницю вуглепідготовчого цеху, коли виникла загазованість у силосах. Були моменти, коли й досвідченим рятівникам було страшно. Наприклад, колись зайнялося бензольне відділення, а там купа такого, що може вибухнути будь-якої миті. У таких ситуаціях приборкуємо страхи та йдемо рятувати людей. Радий, що нашу роботу відзначили. Отримувати нагороди приємно».
Олег Січкарук, полковник цивільного захисту:
– Під час виникнення надзвичайних ситуацій рахунок йде на секунди. Рятувальники ДСНС завжди спішать на місце пожежі чи іншої надзвичайної ситуації, але важливо, що на вашому підприємстві є люди (газорятувальна служба, добровільна пожежна дружина), які навчені рятувати, знаходяться на території підприємства, і готові відреагувати, врятувати, локалізувати вогонь чи витік газу, надати першу допомогу. І чим швидше буде вжито заходів, тим більше шансів, що люди будуть врятовані».
17 вересня в Україні відзначають День рятівника – свято людей, які рятують життя.
При слові «рятівник» зразу виникає в уяві образ кремезного чоловіка у формі пожежно-рятувального загону, який рятує людей під час пожежі або з-під завалів зруйнованої будівлі. В умовах варварських рашистських ракетно-дронових атак ці люди щодня на наших дисплеях та телеекранах. Але це не лише свято професіоналів, а ще й добровольців-рятівників. Серед них – наші працівники, які входять до складу добровільної пожежної дружини.
Відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним з найвидовищніших наших виробництв. Ось у відділення заїжджає величезний ківш з рідкою вогняною сталлю. А ось велетенські розжарені електроди входять в установку піч-ківш. А яке ж гарне саме розливання з кучерявими вогняними бризками! Далі шістьма променями виходять яскраво-червоні заготовки. Їх ріжуть спеціальними машинами газового різання, і тисячі яскравих іскор розлітаються навкруги, наче від гігантських бенгальських вогнів! Але є й інший бік медалі…
«Практично все наше відділення – це територія підвищеної пожежної небезпеки, – розповідає старший майстер ВБРС Владислав Тюрін. – Сталь з температурою до 1630 градусів за Цельсієм, бризки під час вимірювання температури, іскри, що утворюються при розливанні чи різанні заготовок та ще багато іншого. Навіть на завершальному етапі наші заготовки мають температуру 200-300 градусів. А ще трубопроводи з природним газом та киснем. Тож нам дуже потрібні люди, які чітко знають, що робити, якщо виникне займання, вміють швидко його локалізувати».
Членами добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» є 13 працівників конвертерного цеху. Близько половини з них – це працівники відділення безперервного розливання. Вони знають як діяти при займанні і вміють це робити, вже не раз доводили. І якщо для багатьох найпроблемнішим є не запанікувати під час пожежі, то у цих чоловіків такої проблеми немає, бо вони щозміни віч-на-віч з вогнем. У кожній зміні є свої рятівники.
«Хлопці знають, що перш за все – це збереження життя – свого та колег, – продовжив Владислав Тюрін. – Тому найперше, після того, як сповістили пожежників, керівника та медиків, – вивести людей з небезпечної зони. А потім вже розпочинати пожежогасіння, якщо це не загрожує власному життю. Перше – люди, а потім вже матеріально-технічні цінності, не інакше. Після вступу до дружини ми пройшли спеціальне навчання, в тому числі вчилися, як гасити пожежу вогнегасниками та за допомогою пожежних рукавів. Ми готові до надзвичайних ситуацій».
У квітні 2025 року команда конвертерного цеху, складена з працівників працівники ВБРС, вперше взяла участь у змаганнях цехових команд добровільної пожежної дружини підприємства. І зразу ж перемогла. У складі команди були старший розливальник сталі Богдан Василишин, змінний майстер Олександр Іванов, старший змінний майстер Олександр Новак, старший майстер ВБРС Владислав Тюрін та розливальник сталі Денис Ковальов.
«Мій виробничий майданчик – зона підвищеної пожежної небезпеки. Я щозміни працюю зі сталлю 1630 градусів. Тож вогню та температур ми з колегами не боїмося, це точно, – усміхається Денис Ковальов. – Але й зневажливого ставлення до нього не дозволяємо. Порушникам правил, наприклад, шанувальникам палити у невстановлених місцях, робляться зауваження. Профілактика – це не менш важливо, ніж вміти гасити пожежу. Щотижня ми обходимо відділення, перевіряємо вогнегасники, чи не сплив термін придатності? Порушення заносимо до журналу, беремо участь в усуненні тих порушень, контролюємо виконання заходів».
За словами менеджера з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрія Сердечного працівники, що входять до складу пожежної дружини, першими потрапляють на місця займань і хоча бійці нашого 4 Державно-рятувального загону прибувають за викликом дуже швидко, нерідко пожежа ліквідовується ще до їх приїзду. Це дуже важливо, адже у надзвичайних ситуаціях багато що вирішують хвилини і навіть секунди. Від цього залежать людські життя.
«Щорічні змагання є одночасно і перевіркою вмінь і тренуваннями, – говорить Андрій Сердечний. У наших планах – організація виїзних тренувань для пожежної дружини двічі на рік. Це допоможе підвищити рівень підготовки, а значить і рівень пожежної безпеки в цехах. Вітаю всіх наших рятувальників – пожежників-рятувальників 4 ДПРЗ, газорятівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», бійців Криворізького воєнізованого газорятувального загону і звичайно ж працівників нашої дружини! Зі святом вас усіх, і щоб не було приводу застосовувати свої знання та вміння під час реальних ситуацій! Як кажуть рятівники: Сухих рукавів!»
У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.
Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.
«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».
Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.
«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».
Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.
«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».
Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.
Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.
Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.
У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.
«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. – Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».
І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.
Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші працівники, й місцеві жителі»
Ми стояли біля намету, спрямувавши мрійливі погляди у неймовірне зоряне небо. У місті не побачиш такого. Цієї безлічі зірок, зшитих у запаморочливі сузір’я, такого пронизливо виразного Чумацького шляху. Метеорити миттєво спалахували та зникали, навіть бажання не встигнеш загадати. А наше бажання вже збулося. Ми знов у горах. І зоряне небо – це лише декорації театру емоцій, який називається гірським походом.
Мама Стефанія
Цього разу наша мета – Велике Попадинське кільце, а також озеро Росохан, чи не наймальовничіше в наших Карпатах. Місця дикі, тому перед походом я жартома спитав у сина: «Іванку, ти ведмедів боїшся?» Той відповів з усмішкою: «Не дуже». Що ж, тоді вперед! Перший квест – купити квитки. Рівно за двадцять діб до поїздки о восьмій ранку почалося полювання на сайті «Укрзалізниці». Я бронював квитки, а за кілька хвилин випливало, що їх вже хтось придбав. Я починав знову… І так було п’ять разів. На шостий сталося диво – два з трьох квитків, що залишилися, я все ж придбав. Верхні. Бокові. Але їхати можна!
Івано-Франківськ зустрів чудовим серпневим ранком, смачною піцою та затишними старовинними вуличками. А ось і наш автобус на Калуш. Менше як годину, і ми на місці. До рейсу на Осмолоду – високогірне село, з якого ми стартуємо, – ще пів години. Звертаюся до касирки за квитком. «На сьогодні автобусів вже не буде», – відповідає тітонька. «Яааак? Я телефонував у середу диспетчерці вашої станції, щоб дізнатися про час відправлення. Вона повідомила про три рейси щоденно!» «Щоденно, але крім неділі», – розвела руками касирка.
Оцінивши шанси швидко здолати 80 км автостопом з чималими наплічниками у не надто залюдненому напрямку та прикинувши ціни на таксі, ми вирішили, що це чудовий шанс погостювати в Калуші – батьківщині кумирів Євробачення. Купили м’ясця для барбекю, та вгледівши на карті невеличке водосховище, підкорювачі Карпат вирушили на околицю міста. Три кілометри, і ми у чудовому лісочку із соснами, кленами, дубами… Як то кажуть, якщо ти не в змозі перемогти обставини, розслабся і отримай задоволення.
А удосвіта ми знов на станції. Найпершим автобусом прямуємо в Осмолоду. Водій заявив, що ми ще винні за багаж. Кажу, що зараз передзвоню на станцію і дізнаюся, чи треба нам доплачувати. На станцію я не подзвонив, але й водій більше грошей не вимагав. Дві з половиною години у дорозі, і ми вже на старті!
На коня
Коли я був малим, і ми з батьками ходили у гості до кумів, то «На коня» лунало як сигнал, що незабаром додому. У нашому ж поході «На коня» – це був сигнал до початку сходження. Кінь Грофецький – саме ця вершина стала першою на нашому треку. І Коник той виявився доволі норовливим. Щоб його осідлати, ми набрали близько 800 м висоти: від Осмолоди, яка розташована на висоті 750 м над рівнем моря, до маківки Коня (1552 м). За 400 м до вершини почався дуже крутий підйом, а далі на нас чекав жереп – непролазні хащі низькорослої сосни. Вона хапала за одяг та рюкзаки, занадто ніжно обіймала своїми скарлюченими гілками, боляче била по плечах та стегнах. Але то лише 150 м. Зате вершина нагородила неперевершеними видами та апетитними галявинами червоної соковитої брусниці.
Відновивши сили ягодами та печивом, наша невеличка команда з двох осіб подолала крутий спуск та вийшла до підніжжя Ґрофи. Це найвища вершина маршруту – 1748 метрів. Так, це не Говерла з її 2061 м, але зважаючи на крутий підйом, розсипи величезних каменюк на схилах та жереп, Говерла у порівнянні з Ґрофою – дитяча гірка. Вершина зустріла туманом, хмарами та фантазією. Це коли ти з вершини геть нічого не бачиш, а лише фантазуєш, модеруєш чарівні краєвиди у своїй уяві. Але небо все ж відкрило нам двійко відосів, і то було дуже круто! Спуск був надважким, по суцільних каменюках. І ось ми у величезному дикому таборі з назвою Плісце. Місць для наметів – море. Водичка у джерелі кришталева. Карпатська малина проситься в компот. Смачнючий гірський малиновий компот! Кайф!
Регіт ґреготів
Пробуджені місцевими птахами, які протягом ранку пурхали навкруги, ми з Іванком поснідали і зібрали табір. Нас чекало кілька крутих підйомів. «Не парся, здолаємо», – кажу синові. «Як же не паритися, ми ж підіймаємося на Паренки», – жартує він. Саме гора Паренки (1735 м) – наша наступна вершина. Довелося добряче попаритися, щоб досягти її, підіймаючись надзвичайно гарними, але норовливими ґреготами. Коли я вперше почув це слово, то в уяві виникли кумедні потвори, які регочуть. Але ґреготи виявилися неосяжними розсипами величезних кам`яних брил на схилах гір. Тож треба переступати з каменя на камінь, багато з яких ще й коливаються під ногами. Їх називають живими. Це візитівка Горган. Неймовірно гарно, але незручно і небезпечно. Таке життя.
Після Паренок на нас чекали дві Попадді. На Малу ми вилізли, як то кажуть, на ізі. А от підйом на Велику Попаддю виявився крутим. Розсипи чорниці на підйомі компенсували кам`яні розсипи. Зате види з Великої Попадді перевершили всі сподівання! 360 градусів, не сходячи з місця. Он там, у далечіні, вихиляється темними хвилями Чорногора. А от, зовсім близенько – горганські Сивулі. А ось розлігся пологими схилами красень Свидовець! Видко й Румунські Карпати. Гостинно зустріли нас Попадді, але час спускатися на ночівлю.
Коретвина – так зветься остання вершина нашого походу. Крута, непідступна, як майже всі у Західних Горганах. Знов жереп, ґреготи і купа гірських ягід. І неперевершені краєвиди. Милуємося Ґрофою, Попаддями, Паренками, всіма карпатськими хребтами. У цім і перевага маршруту – з кожної вершини видно все. А далі – стрімкий спуск. Скидаємо майже кілометр. Коліна просять помилувати. І нарешті вони!!! Знаходимо обабіч стежки четверо білих грибочків! Якби скинути наплічники по 18 кг та пройтися лісом, то їх мало б бути набагато більше. Але для грибної юшки нам вдосталь. Та й таймінг підганяє.
Найкрутіша наша ночівля. Вбрід переходимо зразу два потоки. Каміння слизьке, вода зносить, але воно того варте! Галявина з незайманими травами до поясу, шепіт річки, смачнюча грибна юшка та неймовірне зоряне небо! Завтра буде похід на озеро Росохан, ночівля у старому гуртожитку, що прихистить від проливного дощу, та дорога додому. Але то завтра. А сьогодні – Чумацький шлях, шум річки, безмежне зоряне небо та нестримні мрії про наступний похід.
Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .
Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!
