Автор: Андрій

Категорії
Наші люди

«Тримаймося! Переможемо!»

Так вітає колег-металургів та всіх українців з Днем Незалежності старший розливальник конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» Валерій Микитенко. Лаконічно та зрозуміло, як людина, яка зі зброєю в руках захищала нашу незалежність від зазіхань російських загарбників. У березні 2022 року він пішов до ТЦК проситися на війну, а вже у квітні став до лав Національної Гвардії України.

Валерій прийшов працювати у конвертерний цех понад три десятки років тому. Він згадує, що ще зі школи хотів піти в металурги.

«Старші хлопці з нашого району тоді вже працювали на металургійному комбінаті, – говорить Валерій. – Вони розповідали про достойні зарплати, путівки, романтику вогняного металу, справжню чоловічу роботу та мужніх людей, які плавлять сталь. Тому я пішов саме у металургійний технікум. А після технікуму – у конвертерний цех, розливальником сталі. Перші враження були яскравими, як сталь, яка варилася у конвертері, а потім розливалася у виливниці. Але втягтися фізично було нелегко. Я хоч і займався у технікумі плаванням, але підняти 30-кілограмовий гідроциліндр для відкривання затворів та встановити його в ківш було нелегкою справою. А це треба було робити щогодини, перед розливанням кожної плавки. А температура сталі у ковші вища ніж 1500 градусів, тож працюють розливальники в екстремальних умовах. Та згодом втягнувся, було б бажання».

А бажання було. Хлопці казали правду: про колектив, про красу металу, про зарплати та соцпакет. З вдячністю Валерій згадує свого наставника Миколу Феофантовича, який вчив професії розливальника, важкій та дуже потрібній.

«Мені подобається моя робота, – говорить Валерій Микитенко. – Так, важка фізично, так, надзвичайно відповідальна, але дуже важлива. З нашої сталі роблять дуже багато для людей – від прокату для будівництва, до амортизаторів для вагонів та найдрібніших метизних виробів. А це десятки, навіть сотні марок сталі з різноманітними властивостями. Є такі, що ми просто розливаємо, а в киплячі сталі ми додаємо рідкий алюміній, безпосередньо у виливниці.  І поцілити алюмінієм з кількох метрів за допомогою спеціальної ложки точнісінько у виливницю непросто. А деякі марки сталі вимагають утеплення спеціальною сумішшю, також у виливницях. Це також наша робота. Тож нудьгувати нам ніколи».

Старший розливальник працює разом з напарником-розливальником. А ще він подає команди машиністові крана, який транспортує  ковші з рідкою сталлю. І саме від цієї трійці багато в чому залежить якість сталевих злитків. У Валерія висококласна команда.

«Ми працюємо злагоджено, чудово розуміємо одне одного. Я вдячний своїм колегам – розливальнику Андрію Білову та машиністу крана Євгенові Бабенку, – каже Валерій. – А ще нашому майстру Валерію Ходирєву за нормальне керування роботою, у нього ніколи нічого зайвого, як кажуть, все по ділу. Взагалі наша бригада – це колектив друзів. Вони й коли я воював підтримували, і зараз я можу на них покластися, як і вони на мене».

Тоді, у 2022-му, Валерій залишив свій колектив, свою родину, і став на захист України. Він, справжній патріот, не зміг вчинити інакше. Спочатку був навчальний центр, де боєць Нацгвардії відновлював свої навички, отримані багато років тому під час служби у війську.

«Але більше нас навчали нового, за стандартами НАТО. Зараз зовсім інша армія, інша техніка, інші підходи, тож багато довелося перенавчатися, – пояснює Валерій Микитенко. – Після центру та полігону ми були на блокпосту під Харковом. А далі потрапили до Золочівської громади, ближче до кордону. Отам вже були окопи, обстріли, бойові сутички. Відбивалися від ДРГ. Звичайно, подеколи було страшно, але коли команда згуртована, коли кожен відчуває підтримку, готовність побратима прийти на допомогу, то страх проходить».

Згодом бійців перекинули на оборону Бахмута, а після Бахмута був Куп’янський напрямок. З болем згадує наш герой, на що ворог перетворив наші раніше квітучі міста й села.

«Особливо врізалася у пам’ять Новоселівка. Там не те що будинків, навіть руїн не залишилося. Лише щебінь, – розповідає Валерій. – Людей немає, лише домашні тваринки шукають, що б попоїсти. Знайшли ми підвал, а у ньому собачка знайшла прихисток. Охороняє, але нас впустила. Нагодували ми за це гостинну чотирилапу господарку. Розумна така собачка. Води немає, а пити хочеться. Так вона банку з консервацією лапкою з полиці скидає, і вже є що попити. Всі хочуть жити».

Так склалися родинні обставини, що Валерій демобілізувався. Він повернувся до рідного конвертерного цеху, у своє розливальне відділення, де продовжує працювати.

«Дуже радісною була зустріч з друзями-колегами, – усміхнувся Валерій. – Скучив я за ними, скучив за металом. Досвід та колеги допомогли швидко пригадати все необхідне. Саме все, бо дрібниць у важливих справах не буває, як на війні, так і на виробництві».

Категорії
Наші люди

Миколина кар’єра

У кримінальних дев’яностих та на початку двохтисячних «Відвезти на кар’єр» багатьма сприймалося, як погроза або жарт в стилі чорного гумору. Микола Агейкін вже більш ніж 10 років возить людей у кар’єр,… розвозить по робочих місцях. Він водій вахтового автомобіля гірничотранспортного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг». А його стаж роботи на підприємстві перевалив за чверть століття.

«Зараз мені 66 років. А у Кривий Ріг я переїхав, коли виповнилося 25, –  розповідає Микола Агейкін. – Місто вже давно стало для мене рідним. Я влаштувався машиністом автомобільного крана на одне з криворізьких підприємств. Також працював на навантажувачі. Допомагав ремонтувати автодвигуни для вантажівок, «Ікарусів» тощо. Робота мені подобалася, бо з технікою дружив з самого дитинства. Велосипед, мопед, мотоцикл. А з 14 років сів за кермо трактора».

Микола виріс у селі. Тато, Іван Семенович, працював трактористом і взяв хлопця в поле своїм помічником. Юнак швидко вчився і за лічені роки став добрим трактористом. А під час служби у війську опанував ще й професію машиніста автокрана. І саме за цим фахом він прийшов працювати у наш гірничий департамент.

«Без кранів у кар’єрі ніяк. Там працює потужна техніка – бурові верстати, екскаватори – яку треба ремонтувати, – пояснює Микола Агейкін. – А якщо двигун важить кілька тонн, то як ти його заміниш без крана? Я та мій кран вантажністю 16 тонн спеціалізувалися саме на ремонтах бурових верстатів. Також брали участь у ремонтах водовідливів, водоводів тощо. Кран – дуже затребувана техніка, і роботи у кранівників вистачає».

Микола пояснив, що переміщення вантажів саме у кар’єрі вимагає від кранівника неабиякої майстерності. Треба знайти рівний майданчик під автокран. Розміститися так, щоб довжини стріли вистачило аби без проблем дістатися до вантажу. Кранівник слідкує, щоб стропальники правильно застропили, бо інакше можна накоїти лиха, і відповідає за це керманич крана.

«До порушень не можна бути толерантним, адже від цього залежать людські життя, –  продовжив Микола Агейкін. – Я ніколи не соромився зупинити роботу і попросити стропальників перестропити вантаж, так щоб було правильно і безпечно, навіть якщо комусь це не подобалося. А ще є невеличкі, але важливі секрети у роботі самого кранівника. Наприклад, якщо з причепленим вантажем повертатися збоку назад, то кран стійкий, і можна брати важчий вантаж. А якщо ззаду в бік, то кран може перевернутися, тож треба обмежити тоннаж. А ще для запобігання перекиданню не варто переміщувати вантаж високо над землею. Та ще багато таких нюансів, які приходять з досвідом. Робота дуже цікава».

Потім наш герой спробував себе водієм самоскида. Його автомобіль не возив сотні тонн руди, але значення його для гірничої справи було не меншим.

«Моїм основним завданням було доставляти робочі запчастини та вузли, устаткування до місця ремонтів у кар’єрах, і навпаки – вивозити на поверхню те, що треба відновити, відремонтувати, довести до робочого стану. Якщо це все своєчасно не привезти, то про стабільну роботу техніки, а, відповідно, плановий видобуток руди, не може бути й мови. Керувати самоскидом у кар’єрі також цікаво. Це не шосейні дороги. Під’їхати до місця ремонту, та ще й так, щоб кран міг «дотягтися» до тебе стрілою, без проблем  розвантажити чи завантажити – справа непроста. Це не те, що біля під’їзду припаркуватися. А ще ж треба враховувати, що у зонах ремонтів працюють люди, техніка. Я керував самоскидом років зо 10 і отримав безцінний досвід».

А далі Микола Агейкін пересів на «вахтовку». Йому довірили возити найдорожчий капітал підприємства – його працівників. Щозміни він скеровує у кар’єр своє авто, щоб машиністи екскаваторів, бурових верстатів, водії великовантажних самоскидів та багато інших безпечно та з комфортом під’їхали точнісінько до своїх робочих місць, які знаходяться скрізь, аж до самого дна кар’єру.

«Дійсно, люди – це інший рівень відповідальності, ніж запчастини. Нещодавно я отримав нову машину. Вона комфортна для людей, зручна щодо керування, потужна та безпечна. Кар’єр – це не чисте поле, тому щоб бачити все навкруги у мене є п’ять додаткових «очей», тобто відеокамер, зображення від яких виводяться на монітор у кабіні. Це дозволяє володіти ситуацією. Я люблю порядок у всьому і не люблю байдики бити, тож коли видається вільна хвилька, використовую її для догляду за своєю машинкою. Дуже ціную своїх колег, ніколи не відмовляю у допомозі. Бо якщо ти відмовиш людині сьогодні, то хто ж тобі допоможе завтра? Вірно написано у мудрій книзі: «Треба ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».  

Категорії
Новини

Стабільно кантуємо й безпечно працюємо

Слово «кантувати» прийшло до нас з німецької мови. Ну не все слово, а лише корінь. А дехто взагалі зв’язує його походження з прізвищем німецького філософа Канта. Українською воно несе в собі багато значень – обшивати, облямовувати, перевертати вантаж при переміщенні, обтісувати по краях дошку, брус тощо. У коксохіміків воно має свій унікальний сенс. Коксові батареї мають кантувальний пристрій. Але він не обшиває, не обтісує і не перевертає, він змінює потоки коксового газу, повітря та продуктів згоряння вугільної шихти, захищаючи батарею від нерівномірного нагріву та можливого руйнування.

«Якщо періодично не перемикати потоки, то батарея працюватиме недовго. Вона почне руйнуватися внаслідок нерівномірного нагріву, – пояснює старший майстер виробничої дільниці газового господарства Андрій Золотарьов. – Перепад температур є руйнівним. А робота кантувального пристрою забезпечує рівномірність нагрівання і, відповідно, нормальне функціонування батареї. Перемикання здійснюється кожні 20 хвилин за допомогою гідравлічної системи, тиск оливи в якій нагнітає маслостанція. Донедавна маслостанція коксової батареї № 4 була у ненайкращому стані, тож працювала нестабільно, що впливало на роботу всієї батареї. Розкладання затрат за методологією Виробництва світового класу WCM показало, що маслостанція є однією з найпроблемніших компонентів обладнання батареї, тому її було взято в автономне обслуговування».

Андрій зізнався, що раніше під час роботи маслостанції було багато витоків оливи, що вимагало її доливання у систему, а відповідно, додаткових витрат. Самі ж витоки несли небезпеку. Технічна олива – це по-перше, слизько, можна впасти й травмуватися, а по-друге, це легкозаймистий матеріал, що несе додаткові загрози й без того пожежонебезпечному виробництву. Тож витоки усунули, замінили прокладки на запірній арматурі, забруднені місця вичистили. Виявили аномалії устаткування, все відремонтували та привели маслостанцію до базового стану.

Андрій зізнався, що раніше під час роботи маслостанції було багато витоків оливи, що вимагало її доливання у систему, а відповідно, додаткових витрат. Самі ж витоки несли небезпеку. Технічна олива – це по-перше, слизько, можна впасти й травмуватися, а по-друге, це легкозаймистий матеріал, що несе додаткові загрози й без того пожежонебезпечному виробництву. Тож витоки усунули, замінили прокладки на запірній арматурі, забруднені місця вичистили. Виявили аномалії устаткування, все відремонтували та привели маслостанцію до базового стану.

«Також ми покращили умови праці людей, які обслуговують маслостанцію, – продовжив Андрій Золотарьов. – Стіни побілили наші дівчата. Також було замінено освітлення. Тепер ми маємо потужні та економні LED-лампи, які дозволяють працювати безпечно, у комфортних умовах оглядати, очищати маслостанцію. А для чищення від оливи, бруду, пилу у важкодоступних місцях, було виготовлено спеціальний шкребок. Також у планах – покращити вентиляцію. Тож позитив від впровадження автономного обслуговування очевидний. Обслуговувати устаткування стало безпечніше і комфортніше. Ми не втрачаємо оливу, бо усунули її витоки, а також впорядкували її зберігання. А устаткування за два місяці, протягом яких ми відстежуємо його роботу, не ламається. Сподіваємося, що так надалі й буде, підтримуватимемо маслостанцію в базовому стані».

Обслуговують маслостанцію: кабінники-кантувальники та газівники коксових печей. Газівник Олександр Теслюк веде технологічний процес, виконує ще багато функцій, серед яких і догляд за маслостанцією. «Ну зараз навіть заходити у приміщення маслостанції стало набагато приємніше, – Добре, що ми все довели до ладу. Лідером нашої команди, який нас надихав, був майстер Олександр Кононенко. Обслуговування станції стало простішим. Воно займає менше часу, а значить я можу присвятити себе іншій своїй роботі. Ми зробили добру справу, яка дозволяє працювати у кращих, безпечніших умовах».

Категорії
Новини

Вчимося, впроваджуємо, запобігаємо

З дитинства ми чуємо народну мудрість: «На помилках вчяться». Нещасний випадок – це завжди чиясь помилка, або серія помилок, які призвели до травм. Тож нещасні випадки обов’язково розслідуються, встановлюються причини, впроваджуються заходи, які допоможуть запобігти подібним випадкам в майбутньому. Проаналізувати нещасні випадки за перше півріччя нинішнього року нам допомогли менеджер департаменту з охорони праці та промислової безпеки Сергій Іващенко та його колеги. Сподіваємося, що ця інформація допоможе читачам уникнути біди.

Сергій Іващенко

– Сергію, скільки нещасних випадків сталося на нашому підприємстві за перше півріччя 2025 року?

– Із січня по червень включно взято на облік 7 нещасних випадків, а на сьогодні їх, на жаль, вже 9. Це стільки ж як і за аналогічний період минулого року, і це не радує. Наша мета – нуль.

– Які основні причини нещасних випадків?

– Причини різні. Найпоширеніша формулюється так: невиконання посадових обов’язків та не дотримання вимог охорони праці. За цим формулюванням може бути неналежне ставлення до стану робочого місця, устаткування, невиконання інструкції з охорони праці, недооцінка існуючих ризиків, втрата концентрації тощо. Наприклад, майстер з ремонту устаткування доменного цеху № 1 йшов маршрутом пересування, який був у належному стані, впав, як то кажуть, на рівному місці, зламав руку і отримав ще кілька травм. Він пояснив, що його засліпило сонце. А взагалі-то травмування внаслідок падіння з висоти власного зросту є топ-ризиком на підприємстві бо він впливає на всіх працівників без винятку. Які технічні заходи можна вжити у подібному випадку сказати важко. Сонце – воно скрізь, не лише на підприємстві. Тож про цей випадок сповістили у цехах, ще раз нагадавши людям, що уважне ставлення до безпеки – це те, що залежить саме від них. Прошу не плутати з топ-4 ризиків вбивць, які призводять до найтяжчих травм, у тому числі, з летальними наслідками.

Нагадуємо, що одним з ризиків-вбивць є враження електричним струмом. Ми мали такий випадок у першому півріччі 2025 року. Він стався у сортопрокатному цеху № 2 з доволі досвідченим електромонтером. Як пояснив начальник відділу з охорони праці Ігор Мальований, постраждалий виконував заміри вказівником напруги і був вражений електричною дугою. Розслідування ще триває, а за попередніми даними прилад виявився несправним, що й створило замикання та електричну дугу. Електромонтер отримав опіки рук та обличчя. Таким чином неналежне ставлення до стану приладу й могло стати причиною біди. А ще, знову ж таки за попередніми даними працівник не використовував діелектричні рукавиці, і опіки кінцівок можуть бути пов’язані саме з цим. Тож якщо прилад чи інструмент несправний, то не користуйтеся ним, не намагайтеся ремонтувати самотужки, а сповістить свого керівника, і обов’язково користуйтеся засобами індивідуального захисту.

Звичайно ж, найголовніша цінність детального розбору причин та обставин нещасного випадку – це зрозуміти які небезпеки та ризики призвели до нещасного випадку та як можливо вплинути на них за допомогою організаційних та технічних заходів, які попередять у майбутньому подібних нещасних випадків. І прикладом є комплекс заходів, вжитих на теплоелектроцентралі (ТЕЦ) після нещасного випадку, зафіксованого зі слюсарем-ремонтником ТЕЦ у травні цього року. Як розповів начальник відділу департаменту з охорони праці та промислової безпеки Євген Пантело, слюсар переливав концентрований луг з великої ємності у меншу. Луг використовується у цеху для чищення фільтрів виробничого устаткування. Працівник відчув різкий біль у оці. Вочевидь, туди потрапили краплі чи пари лугу. Після надання першої допомоги він був доставлений до лікарні з хімічним опіком правого ока.

«Ми не маємо більше такого допускати, тому невідкладно вжили заходів, – пояснив Євген Пантело. – Впроваджено низку технічних заходів, які забезпечили герметичне прилягання патрубка насоса на ємності з лугом. Ємність, у яку переливають, обладнана показником рівня рідини. Внесена зміна в інструкцію, і віднині у якості ЗІЗ під час такої операції буде використовуватися повнолицева захисна маска. По підприємству проведена перевірка місць, де зберігаються та переливаються луги і кислоти. У парогазовому цеху, де також виконується операція з переливання, впроваджені подібні заходи. Тобто, не чекаємо, що таке трапиться в іншому цеху, а діємо на випередження».

Підсумувавши вищесказане, Сергій Іващенко закликав кожного з нас ретельно слідкувати за станом устаткування, пристроїв, інструментів тощо, про несправності обов’язково повідомляти керівника, а якщо потрібно, то й фахівця з охорони праці, дотримуватися інструкцій з ОП та ПБ та бути уважними, берегти себе і колег.

Категорії
Наші люди

Мрія Олексія

Недалечко від Олексієвого будинку височіли гори-відвали – невід’ємна складова криворізького ландшафту. На відвалах працювали екскаватори. Самі немаленькі, хлопчакам вони здавалися просто гігантськими. Цілодобово гарчали, як невтомні звірі, і наполегливо робили свою справу. Юні шукачі пригод навідувалися на відвали, і дядьки з добрими очима та великими натрудженими руками пускали їх до кабіни, навіть інколи катали. Звичайно ж зараз Олексій розуміє, що це було небезпечно і неправильно, але тоді все здавалося неперевершеним і фантастичним. І у Олексія з’явилася мрія.

«Так, з тієї пори я не уявляв себе ніким іншим, як керманичем чарівного гіганта – короля відвалів! – усміхається машиніст екскаватора рудоуправління гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олексій Архипов. – Але так склалися обставини, що пішов вчитися на зварника. На наше підприємство прийшов одразу після училища. Потім була військова служба, і знову повернувся. Наша бригада ремонтувала бурові верстати. Робота непересічна. Товщина металу, високі вимоги до якості зварних швів, часто доводилося зварювати метал у важкодоступних місцях. Школу я пройшов неабияку. Та й вчителі були фахові. Чого вартий лише Федір Івко – один з найкращих на комбінаті. Але моя мрія нікуди не поділася».

Олексій згадує, що найприємнішими були робочі зміни, коли бригаду перекидали з бурових верстатів на екскаватори. А за кілька років доля дала йому шанс, і він вивчився на помічника машиніста… Так, саме машиніста екскаватора! Ще ніколи він не був таким близьким до своєї заповітної мрії.

«Техніку я любив змалечку. У мене були велосипед, мопед, потім мотоцикл. Сам ремонтував, але більш до вподоби було керувати нею, – згадує Олексій. – Так от помічник – це більше про обслуговування техніки, а керує екскаватором саме машиніст. Тож я уважно придивлявся, як працює досвідчений Олександр Дмитрович Самойленко, як він вправно кермує, як легко, неначе граючись, вантажить руду. Згодом і мені пощастило спробувати. То був дуже відповідальний момент, але я впорався з хвилюванням і почувався щасливим. А менш ніж за три роки я таки став  машиністом. Моя мрія здійснилася!».

Олексій професійно зростав, і згодом став одним з кращих машиністів екскаватора у гірничому департаменті. Зараз він керує одним з найсучасніших наших екскаваторів, японської фірми «Komatsu», одного зі світових лідерів у виробництві гірничої техніки. Причому сам екскаватор зроблений у Німеччині. Японсько-німецька техніка – що може бути кращим, надійнішим?

«Це дуже крута техніка. Екскаватор важить 280 тонн і має ківш об’ємом 12 кубічних метрів. І керувати такою могутньою технікою, відчувати, як вона тебе слухається – це неймовірне задоволення! – ділиться враженнями Олексій Архипов. – У кабіні – як у невеличкому зорельоті з фантастичних фільмів. Джойстик і кнопки замість важелів, дисплей, на який виводяться всі необхідні мені параметри, монітор, на якому я бачу зображення з камер, які розміщені на екскаваторі, і дозволяють бачити простір навколо на 360 градусів. А це – зручність керування, і головне – безпека. А ще є обігрів та кліматконтроль. Тож температура на борту мого «зорельоту»  – оптимальні для мене 26 градусів».

Щозміни Олексій вантажить мільйони кілограмів руди й розкривних порід. Його рекорд за зміну – 99 ходок, тобто 99 завантажених 130-тонних самоскидів. А це 13 тисяч тонн гірської породи! Але це, як то кажуть, лише вершина айсберга.

«Так, відвантаження – це лише частина тієї величезної роботи, яку виконують наші екскаватори, – говорить змінний майстер РУ ГД Денис Опарастюк. – Фактично весь кар’єр – дороги, горизонти, заїзди, зумпфи – все це , перш за все, формують наші екскаватори та їхні машиністи. Я як майстер, планую і організовую цей процес. Це непросто. Адже, треба все передбачити, покроково все прорахувати. Але якщо є такі вправні екскаваторники, як Архипов, Трегубов та інші, то моє завдання значно полегшується. Та й на контроль витрачається менше часу, бо коли за роботу беруться такі люди, то воно буде виконано якнайкраще, можна не перевіряти. Недаремно ж саме нашій другій бригаді керівництво довіряє найскладніше. І клас нашої зміни, її авторитет якраз і тримаються на таких фахівцях, як Олексій Архипов».

Категорії
Новини

Блискучий захист від пекельної спеки

Дверевий – одна з основних професій коксохімічного виробництва. Вони залучені до процесу видачі коксу: слідкують за зняттям та встановленням дверей камер коксування, прибирають в піч просипи коксу, очищують двері, дверну раму та поріг камер, обслуговують механізми чищення дверей та рам, усувають газування та виконують ще багато операцій, без яких неможлива нормальна робота камер коксування та видача коксу.

Значну частину робочого часу двереві перебувають у, м’яко кажучи, спекотних умовах, адже температура у камері коксування сягає 1150 градусів за Цельсієм, а дверевому часто доводиться працювати при відкритих дверях.

«Звичайна роба у таких умовах зайнялась би прямо на мені. Тому ми користуємося спецодягом зі спеціальною пропиткою, яка захищає від займання, від високих температур. Займання не було, але було дуже гаряче, і знаходитися у робочій зоні ми могли лише невеличкий проміжок часу. І от нещодавно у нас з’явилися ось ці плащі. Цей спецодяг, який ми використовуємо поверх спецкостюму, дійсно дає додатковий захист. Не скажу, що працювати стало як на курорті, але припікає менше – це факт», – усміхнувся дверевий з восьмирічним стажем Дмитро Кочегаров.

У плащі Дмитро схожий на героя фантастичного фільму про освоєння космосу чи чергового голлівудського блокбастера про ліквідацію наслідків стихійного лиха. Плащ довгий, він обгортає фігуру Дмитра мало не до щиколоток. Комір щільно закриває шию, а сріблясте покриття приємно переливається на вранішньому сонці.

«Саме це алюмінізоване покриття забезпечує ефект дзеркала, – пояснює інженерка департменту з охорони праці та промислової безпеки Юлія Власова. – Воно витримує теплове випромінювання потужністю 80 кіловат на квадратний метр. Основа ж плаща – термостійке волокно панокс, стійке до дії полум’я, а також міцне волокно кевлар, яке забезпечує зносостійкість виробу. Якість спецодягу відповідає ДСТУ. Всього цех отримав 9 таких плащів. Подібний одяг добре зарекомендував себе на металургійному виробництві, і добре захищає в умовах КХВ».

Змінний майстер коксових батарей № 5, 6 коксового цеху № 1 Денис Чумаков відповідає за організацію роботи персоналу коксових батарей, в тому числі, і дверевих. А головне – за їх безпеку.

«Робота дверевого – це робота в особливо небезпечних умовах. Ризиків вистачає. Серед них – загрози з боку обертових механізмів, рухомих частин устаткування, ризик падіння з висоти тощо. І серед найнебезпечнішого фактора, який може призвести до опіків – високі температури. Тож нові плащі людям дуже допомагають. Але яким би надійним не був захист, головне, щоб люди його застосовували завжди, коли це потрібно. Намагаємося сформувати у працівників таку культуру, щоб вони працювали безпечно не тому, що інакше їх покарають, а тому, що попри всі негаразди життя чудове, і треба його берегти. Воно безцінне не лише для працівника, а й для тих людей, які його чекають вдома після зміни», – підсумував Денис Чумаков.